Мініч І.М. Соціальні чинники і функції інфраструктури туризму: соціологічний аналіз

Краткое содержание

основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми, мета і задачі дослідження, його наукова новизна та практичне значення, подається інформація про апробацію одержаних результатів, про індивідуальні публікації здобувача та його особистий внесок у колективні наукові праці.

Перший розділ “Концептуальні засади соціологічного дослідження інфраструктури туризму” носить теоретико-методологічний характер, оскільки в ньому визначаються та аналізуються основні  підходи до вивчення туризму як соціально-економічного та соціокультурного явища, здійснюється концептуальна рефлексія практики туризму шляхом з’ясування його функцій. Особливу увагу автор приділяє теоретичному аналізу інфраструктури туризму, виділяючи готельне господарство як її найбільш важливий елемент.

На думку дисертанта, поняття туризму як наукова категорія має подвійний статус. З одного боку, це економічне явище, оскільки характеризує господарські стосунки “хазяїв” і “гостей”. З іншого – це явище соціокультурне, яке акцентує увагу на змістовному боці туризму як засобу задоволення певних культурних потреб і запитів людей. Туризм як економічне, господарське явище є предметом економіки туризму. Економіка туризму вивчає господарську діяльність, пов’язану з забезпеченням туристських подорожей, розваг, проживання та різноманітних послуг, що потребують вартісних оцінок і розрахунків. На відміну від економіки туризму соціологія туризму має значно ширше предметне поле вивчення і дослідження. Передусім вона вивчає туризм як  соціокультурну реальність і, отже, аналізує всю сукупність дій, поведінки та стосунків суб’єктів туризму у зв’язку з виконанням  останнім своїх соціально-культурних функцій. Водночас  предметне поле соціології туризму охоплює ті соціальні явища, які безпосередньо пов’язані з господарською діяльністю та економічними чинниками туризму і детермінуються ними або ж виступають як соціально-особистісні механізми цієї діяльності (настанови, орієнтації, мотиви діяльності, соціально-економічна поведінка працівників сфери туризму). Між економічними, господарськими, соціальними та соціокультурними чинниками туризму існує пряма кореляція і взаємовплив. Що більшою мірою соціокультурні потреби туристів (гостей) задовольняються саме соціально-економічними засобами, то більшого суспільного значення набуває сфера культури. І, водночас, що вища культура обслуговування, що вищий рівень професійності, обізнаності та ділової етики працівників індустрії гостинності, то більш привабливою стає вся сфера національного туризму, а відповідно  господарсько-виробнича, економічна діяльність – ефективнішою.

Оскільки в сучасній вітчизняній науці більш опрацьованими є економічні аспекти туризму (“індустрія туризму”), автор приділяє особливу увагу соціокультурній сутності туризму і визначає, що специфічними рисами туризму як соціокультурного феномену є розважально-пізнавальне подорожування та  функціональна  гостинність, що його забезпечує.

В дисертації підкреслюється, що туристське подорожування, на відміну від інших форм подорожування (поїздок), є соціокультурним явищем. Як інституціоналізована форма розважально-пізнавального подорожування,  воно є для його суб’єкта  самоцінністю і самоціллю. Як подорожування взагалі кореспондується з поняттям “гостинність”, так і поняття “туристське подорожування” кореспондується з поняттям “туристська гостинність”.

Туристська гостинність – це найважливіша ознака туризму як соціокультурного явища. Вона доповнює соціально-психологічний та культурний ефект подорожування, надаючи останньому привабливості, комфортності, змістовності та раціональності в умовах обмеженого часу. Разом з тим,  гостинність у сфері туризму, як і подорожування в цілому, носить інституціоналізований характер. Останній означає також функціональність туристської гостинності, оскільки мова йде про її службову обов’язковість.

Соціологічне поняття туризму поєднує в собі соціальні аспекти господарської, соціально-інституціональної, соціокультурної та соціально-психологічної діяльності щодо забезпечення туристського подорожування зі всіма його формами, різновидами та функціями.

До останнього часу поза увагою дослідників залишається питання про посилення ролі та значення туризму на макрорівні суспільного розвитку. Здебільшого йдеться фактично про “соціальну філософію” туризму, про його роль за межами ринкових, економічних відносин. Однак і економічні аспекти цього явища набувають за сучасних умов усе більшого значення.

Тому в першому розділі дисертації аналізуються різні підходи до класифікації туризму за тими чи іншими його ознаками. Вони розрізняються також самим розумінням цього феномену, принципами побудови, прикладними задачами класифікації. Автор здійснює щодо них відповідне упорядкування та уніфікацію. Згідно запропонованої дисертантом класифікації слід розрізняти: форми організації туризму; види туризму; типи туризму за метою подорожі та типи туристських маршрутів за способом пересування.

У розділі подано аналіз поняття “інфраструктура”, розглядаються її місце та роль в системі туризму, пропонується авторське визначення цього поняття, грунтоване на врахуванні соціальних аспектів відповідного феномену. Беручи до уваги представлені в науковій літературі підходи до визначення поняття “інфраструктура”, автор під соціальною інфраструктурою туризму  розуміє комплекс видів діяльності щодо створення умов для реалізації туристських послуг. Ядром соціальної інфраструктури туризму є готельне господарство, що матеріально  забезпечує функціональну гостинність.

Туристська гостинність трактується автором як  комплексна послуга, якій притаманні певні споживчі властивості та яка має на меті створення позитивного образу готельного підприємства і породження “вторинного” попиту на послуги.

Автор визначає, що за умов ринкових відносин надання туристських послуг, з одного боку, потребує уніфікації і стандартизації послуг, а з іншого, – оскільки мотивом туристських подорожей є прагнення до знайомства і безпосереднього контакту з унікальною, самобутньою культурою певного народу, – воно має бути також неповторним і самобутнім. Стандартизуватися повинні лише рівні комфортності, ті сторони та властивості послуг, що мають вартісний характер і, отже, можуть бути оцінені за певним грошовим еквівалентом. Всі інші сторони та складові обслуговування мають бути унікальними, етнічно, регіонально самобутніми, тобто їх стандартизація є небажаною. Автор спеціально наголошує в дисертації на цьому, оскільки останніми роками в практиці  готельних підприємств склалося снобістське тяжіння до “західизації” туристських послуг.

Другий розділ “Економічні та соціальні чинники розвитку готельного господарства” присвячений аналізу готельного господарства як економічного та соціокультурного феномену, а також як засобу рекреації.

Проведений  аналіз сучасного стану готельного господарства України дозволив встановити, що сьогодні за своїми економічними, соціальними та культурними показниками ця складова інфраструктури туризму  спрямована не на власний  розвиток, а лише на функціонування. Тобто більшість  готельних підприємств України зосереджує свою діяльність на отриманні будь-яких прибутків та простому відтворенні наявного фінансово-економічного стану (на самовиживанні) і менш за все – на підвищенні свого якісного рівня, на поліпшенні якості послуг.

 Аналіз стану сучасного ринку готельних послуг в Україні та змісту відповідних наукових праць виявив, з одного боку, термінологічну, типологічну та статистичну неузгодженість між цими працями, а з іншого – відсутність єдиного господаря готельних підприємств та єдиних форм управління ними. Такий стан викликаний підпорядкованістю готельних підприємств різним відомствам (і, отже, різним нормативним вимогам), фактичною відсутністю різноманітності засобів розміщення туристів (мотелі, ротелі, кемпінги, флотелі тощо) і монополізмом у наданні послуг, а також застарілими стандартами, що не відповідають новим вимогам і реаліям туристської сфери, нерозвиненістю або відсутністю новітніх технологій надання послуг.

Безумовно,  подальший розвиток готельного господарства залежатиме від багатьох чинників: росту доходів, а, значить, і туристської активності населення, коливання цін на послуги, темпів економічних реформ, насичення товарного ринку, зростання культури обслуговування. Одним із визначальних чинників такого зростання має стати подальша диференціація та спеціалізація пропозицій готельних послуг, що відповідають загальносвітовій тенденції індивідуалізації відпочинку та розваг. Очевидно, ці процеси мають супроводжуватись унікалізацією надання послуг, бо саме це викликає зростання попиту на регіонально-етнічну унікальність розваг та способів (технологій) їх забезпечення.

У розділі аналізується також державна політика в сфері вітчизняного готельного господарства, чинники державного регулювання туризму, що  призвели до руйнування важливих складових інфраструктури туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази туризму. В результаті було порушено систему напрацьованих зв’язків і турів,  підготовки і використання досвідчених кадрів.

Дисертантом здійснено аналіз поведінки туриста як споживача кожної зі складових ринку готельних послуг, зроблено акцент на тому, що лише через розуміння диференційованої поведінки споживача і задоволення його потреб можна розраховувати на популярність свого підприємства, бо центральною фігурою в готельному господарстві завжди був і залишається гість (клієнт, споживач).

Одним із кроків до створення адекватної моделі споживання стало проведення соціологічного дослідження на тему: “Маркетинговий аналіз якості послуг, що надаються готельним комплексом “Дніпро”, із застосуванням методів галузевої статистики, невключеного спостереження та опитування (експертного – працівників готелю, суцільного – клієнтів).

У висновках до розділу підкреслюється, що готельне господарство, як і вся економіка України, перебуває сьогодні в стані глибокої кризи і його можна вважати одним з  соціально-економічних індикаторів депресивного стану як економіки, так і суспільства в цілому. Якісний стан матеріально-технічної бази засобів розміщення туристів, за винятком висококласних готелів (до яких відноситься і готель “Дніпро”), можна охарактеризувати як незадовільний за різноманітністю приміщень, технічним станом номерів, технологічним та інженерним устаткуванням, інженерними комунікаціями, якістю обслуговування тощо. За усіма цими параметрами вітчизняні готелі не відповідають міжнародним вимогам. Знижується показник завантаження готелів, що призводить до зменшення прибутків підприємств та скорочення чисельності персоналу, тобто робочих місць. Відсутність у керівників готельних підприємств достовірної інформації щодо задоволеності клієнтів якістю послуг та обслуговування в їх підприємствах також не сприяє вирішенню проблем цих підприємств.

На переконання дисертанта, сьогодні, в ринкових умовах, без соціологічних досліджень не може обійтися жодне з готельних підприємств, оскільки їх економічний успіх більшою мірою залежить від  соціокультурних та соціально-психологічних чинників, стан і можливості використання яких можуть бути виявлені лише завдяки цим дослідженням (і насамперед завдяки експрес-опитуванням). За допомогою анкетного опитування керівник може отримати інформацію, що не міститься в документальних джерелах і не завжди доступна прямому спостереженню. Особливого значення ці дослідження набувають в сфері готельного обслуговування, де надійним джерелом інформації є людина (клієнт) – безпосередній  учасник, представник і носій досліджуваних явищ.

У третьому розділі “Соціально-економічні та організаційно-правові засади створення цивілізованої сфери готельних послуг в Україні” автором детально вивчається соціально-технологічний підхід до поліпшення інфраструктури туризму, визначаються фактори ефективного функціонування сфери готельних послуг, можливості створення конкурентного середовища в готельному господарстві.

Аналіз проблем інфраструктури туризму дозволяє встановити, що однієї лише поверхової інформації про її стан недостатньо для того, щоб можна було здійснювати відповідні зміни. Необхідна ще й обізнаність у тому, як,  спираючись на  знання про стан об’єкту, побудувати певну модель його змін відповідно  до поставлених цілей. Такими знаннями є знання про соціальні технології. Застосування соціальних технологій можливе лише тоді, коли їм передує соціальна діагностика.

В розділі також розглядаються можливості і переваги запропонованої  дисертантом динамічної моделі якості послуг з використанням інформаційних технологій для вітчизняних готельних підприємств. Практична значущість цих технологій, щодо підвищення ефективності усієї української системи гостинності, розробки сучасних стандартів обслуговування і збільшення потоків в’їзного туризму в Україну, має першочергове значення.

Тому у розділі зазначається, що, поряд зі створенням в Україні технологічно нових системоутворюючих підприємств індустрії гостинності, в державних програмах реалізації основних напрямків перспективного розвитку і підтримки вітчизняного готельного та туристського бізнесу доцільно передбачати поетапну розробку ефективних моделей якості обслуговування. Підкреслюється, що в основу розробки і створення моделей ефективних підприємств індустрії туристської гостинності в Україні повинна бути покладена динамічна концепція якості обслуговування, що базується на постійному отриманні зворотної інформації від споживачів готельних послуг,  що створить сприятливі умови для інтеграції вітчизняних підприємств індустрії гостинності в міжнародну систему якості.

 Далі розглядаються передусім соціальні фактори підвищення ефективності функціонування сфери готельних послуг, вивчаються  можливості застосування нових методів управління, обгрунтовується необхідність зміни ролі вітчизняного менеджера у готельному бізнесі, доводиться актуальність такої зміни менталітету управлінської ланки в цілому, яка б забезпечила стійкі конкурентні переваги готельним підприємствам, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.