Перепелиця Т.Г. Соціокультурні чинники злочинної поведінки підлітків : Перепелица Т.Г. Социокультурные факторы преступного поведения подростков

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується вибір проблеми дослідження та її актуальність, аналізується міра опрацювання проблеми у науковій літературі, визначаються методологічні принципи та методи дослідження, його теоретична та практична цінність, формулюються наукова новизна результатів дослідження, положення, що виносяться на захист, а також інформація про апробацію дослідження та публікації.

Перший розділ “Методологічні та теоретичні основи аналізу девіантної поведінки неповнолітніх у зарубіжній та вітчизняній літературі” має характер теоретичної основи дослідження в цілому, оскільки в ньому визначаються та аналізуються основні дослідницькі стратегії та методологічні підходи до вивчення девіантної поведінки. При цьому особливе значення автор приділяє дослідженню злочинності, її причин та зумовленості соціальними явищами, аналізу різноманітних концепцій вивчення злочинності зарубіжними та вітчизняними вченими. Автор підкреслює якісну визначеність соціологічного підходу до аналізу девіантної поведінки, що розглядається у зв'язку з такими поняттями як соціальні норми, соціальні цінності, соціальні інститути та організації, соціокультурні явища. Дисертантка аналізує сутність цінностей, що є важливим елементом культури та системи соціальної регуляції, підкреслює варіативність системи цінностей та їх історичний характер. У розділі представлений аналіз поняття норми, що є вихідним для визначення девіантної поведінки. Саме соціальні норми, закріплені у культурі, спільності груп та індивідів є важливими детермінантами рівня дозволеної, тобто санкційованої суспільством поведінки. Оскільки людська свідомість здатна виходити за межі будь-яких стереотипів і виробляти нові варіанти поведінки, це зумовлює можливість ненормативної поведінки або соціального відхилення, яке може бути двох видів: а)поведінка, неурегульована нормою; б)поведінка, що суперечить нормі. Соціальні норми виражають необхідні межі соціальних відносин людей і є важливим фактором підтримки стабільності суспільства. Автор зазначає, що соціальні відхилення можуть мати для суспільства різне значення. Позитивні - служать засобом прогресивного розвитку системи; негативні - дисфункціональні, вони дезорганізують систему, підриваючи часто її основи. Межі між позитивними та негативними формами девіантної поведінки рухомі у часі та просторі.

Даний розділ містить також аналіз найважливіших видів соціальної норми: моралі та права, характеристику соціальних санкцій та їх функцій у суспільстві.

Враховуючи, що опис явищ, які розглядаються у дисертації проводиться, як правило, в термінах злочинної або девіантної поведінки, у роботі аналізується співвідношення понять злочинності та девіації. Наголошується, що девіантна поведінка є відносною, оскільки стосується лише культурних норм певної групи, злочинна ж поведінка є абсолютною по відношенню до законів країни.

У першому розділі міститься також детальний аналіз поглядів зарубіжних вчених на окреслену проблему, які, в основному, концентрують свою увагу на поняттях соціальної нерівності, культури/субкультури, соціального контролю та міжособистісної взаємодії. Соціологічний підхід у вивченні злочинності походить своїми коренями з концепції “аномії” Е.Дюркгейма, яку він пов'язує з дезорганізацією суспільства. На думку французького соціолога, в умовах суспільних криз та в періоди радикальних соціальних перетворень, що призводять до руйнування чи послаблення загальноприйнятих норм поведінки, їх суперечливості та невизначеності, формуються різні види девіантної поведінки, що характеризують нормопорядок у суспільстві.

Подальший розвиток концепція “аномії” отримала у працях Р.К.Мертона, який основну увагу приділяв дослідженню невідповідності між культурно-зумовленими цілями та узаконеними засобами їх досягнення. Зазначені концепції є особливо актуальними для аналізу ситуації в Україні, характерними для якої є явища дезорганізації та аномії.

Представники культурологічних теорій (А.Коен, Р.Клоуард, У.Міллер, Т.Селлін) у своїх дослідженнях роблять акцент на аналізі культурних цінностей, що сприяють девіації (теорія субкультури, теорія конфлікту культур).

Соціально-психологічні теорії злочинності (теорії соціального навчання, контролю, взаємодії) зосереджують увагу на міжособистісних відносинах і розглядають соціальні відхилення як результат “кристалізації” процесів міжособистісного спілкування, еволюції комунікативних форм. Інтеракціоністська теорія, в межах якої сформувалась теорія стигматизації, вивчає процеси, в ході яких люди визначаються як злочинці.

Дисертантка звертає увагу на те, що більшість зарубіжних вчених, вивчаючи вплив соціального середовища на формування особистості розглядають його досить обмежено і досліджують фактори лише найближчого соціального оточення, зокрема, сім'ї (Дж.Боулбі, П.Вест, С.Рей). Підсумовується, що, надаючи сім'ї вирішального значення у формуванні особистості неповнолітнього правопорушника, багато західних вчених розглядають її як самостійну ізольовану одиницю суспільної організації, виривають сім'ю з усієї сукупності суспільних відносин, абсолютизують роль негативних сімейних впливів у виникненні відхилень в поведінці особистості.

Що стосується дослідження проблеми девіантної поведінки неповнолітніх у вітчизняній соціологічній літературі, то слід зазначити, що широке розповсюдження у радянській науці отримав багатофакторний підхід, згідно з яким поведінка окремої особи детермінується явищами трьох рівнів: суспільним середовищем, безпосереднім соціальним оточенням (мікросередовищем) та індивідуальними характеристиками особи (В.М.Кудрявцев, І.І.Карпец, В.Т. Кондрашенко та ін.). Визначальним рівнем детермінації поведінки особистості є рівень соціального середовища. Він може бути охарактеризований наявністю у суспільстві різних явищ економічного, ідеологічного, культурно-виховного та соціально-психологічного характеру. Саме в межах широкого соціального середовища встановлюються економічні, політичні, правові, моральні та інші соціальні відносини, які формують особистість як безпосередньо, так і опосередковано, переломлюючись через її найближче соціальне оточення.

У дисертації розглядаються два основні напрямки дослідження проблеми злочинності в межах соціологічного підходу. Один зосереджує увагу на якісних характеристиках особистості злочинця; автори, які дотримуються цього погляду, основну увагу приділяють вивченню змістовного боку особистості злочинця (поглядів, переконань, установок, ціннісних орієнтацій тощо), а також групових норм, звичаїв, кримінологічно значущих моментів суспільної психології різних соціальних спільнот (О.Б.Сахаров та інші). Прихильники іншого напряму відводять основну роль особливостям механізму взаємодії особистості та соціального середовища (О.М.Яковлєв та інші).

На думку автора, обидва ці підходи мають право на існування і повинні доповнювати один одного з метою найбільш повного та всебічного дослідження проблеми злочинності у нашому суспільстві і вирішення конкретних проблем, пов'язаних з функціонуванням цього явища.

Описавши деякі найважливіші соціологічні напрями дослідження злочинності, автор виділяє положення, які, на його думку, мають першочергове соціологічне значення: злочинні навички засвоюються шляхом навчання; злочинність не можна зрозуміти без аналізу її з точки зору загальноприйнятих цінностей та процесів, що відбуваються у суспільстві; у виникненні проблем злочинності важливу роль відіграє соціальна структура суспільства; ситуаційно злочинність залежить від суспільної реакції на неї.

Робиться висновок про необхідність дослідження злочинності  в якості елемента складної системи соціальних взаємодій, при якому вихідною точкою дослідження є не злочин чи злочинність, а соціальні процеси, які відбуваються у суспільстві. Зазначається, що основою соціологічного аналізу злочинності повинне служити розуміння її як елемента складного комплексу соціальних відхилень, що суперечать не лише нормам права, але й вимогам інших соціальних норм, тобто порушень, що підривають нормативний порядок в цілому.

Знання сутнісних основ злочинності робить можливим вияв причин її появи та особливостей прояву в Україні, аналізові яких і присвячений другий розділ дисертаційної роботи – “Особливості умов сучасного українського суспільства як фактор розповсюдження та криміналізації девіантної поведінки підлітків”. Тут визначаються і аналізуються соціально-економічні та соціокультурні детермінанти злочинності в цілому, та злочинності неповнолітніх, зокрема, на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Зроблена дослідницька спроба дати відповідь на запитання, чому загальнокримінальний потенціал в незалежній українській державі має тенденцію до зростання, криміналізація економіки, політики продовжується і поглиблюється. Автор вважає, що для пояснення феномену широкого розповсюдження злочинності в українському суспільстві, необхідно здійснити її аналіз в контексті більш загальної системи і у зв'язку з рядом пов'язаних соціальних процесів. Однією з найважливіших особливостей соціально-економічного розвитку України в останні роки стало швидке зростання тіньового сектору економіки, посилення його впливу на трансформаційні процеси. Дисертантка звертає увагу на причини та наслідки тінізації економіки, одним з основних наслідків якої виступає криміналізація суспільства та втрата державою своїх регулюючих та соціально важливих функцій. Аналізується значне послаблення ролі держави у протидії злочинності в сучасних умовах, основними проявами якого є: недосконалість законів, які можуть призводити до протиправної поведінки громадян та зростання кількості правопорушень з боку працівників державних і правоохоронних органів. Власні висновки підтверджуються даними експертного опитування, проведеного автором. Дисертантка зазначає, що дисфункції держави деформують соціальну структуру суспільства, надають їй криміногенного характеру.

Наголошується, що широке розповсюдження різних видів девіантної поведінки, в тому числі злочинності, у нашому суспільстві пов'язане з особливостями його соціальної структури. Ними є: майнова поляризація суспільства, зростання кількості безробітних, наявність “соціального дна”, нерозвиненість середнього класу. Бідність, безробіття, економічна та соціальна нестабільність інтенсивно розкручують процес маргіналізації населення. Процеси маргіналізації, що відбуваються в нашому суспільстві, охоплюють практично всі соціальні групи і свідчать про відчуження особистості від суспільства та культури.

 При аналізі безробіття, автор виділяє дві категорії безробітних: повністю безробітних та фіктивно зайнятих, зосереджуючи свою увагу на дослідженні останніх. Зазначається, що відсутність нормальної роботи та оплати праці стимулює масові розкрадання на підприємствах, які в умовах кризи стають соціально правомірними і виправданими.

Досліджуючи соціальну структуру сучасного українського суспільства, дисертантка звертається до аналізу моделі її соціальної стратифікації. Соціальна піраміда українського суспільства являє собою модель “придавленого до основи трикутника”, що означає звуження стратифікаційних каналів і значне обмеження, перш за все, легальних варіантів підвищення матеріального та соціального статусів. Це, у свою чергу, штовхає людину до пошуку незаконних шляхів задоволення власних потреб, у тому числі, до скоєння протиправних дій. Роль підсилювача у цьому процесі відіграє також впевненість значної частини населення у нечесності та незаконності отримання прибутків елітою сучасного українського суспільства. Наслідком трансформації соціальної структури суспільства та деформації потреб людей є десоціалізація, як втрата соціально-корисних зв'язків та відчуження від суспільства. Вона є одним з індикаторів “хвороби” суспільства, а прогресуюча масова десоціалізація - індикатор аномії.

У другому розділі досліджується також соціокультурний фон змін, що відбуваються в українському суспільстві та аналізується їх вплив на формування злочинної поведінки підлітків. Автор аналізує процеси соціальної дезінтеграції та відчуження, що проявляються у втраті власної  ідентифікації і незадоволеності суспільством та власним становищем у ньому, і призводять до втрати традиційної основи самоідентифікацї особистості. Досліджується ціннісний конфлікт, що спричиняє глибоку кризу механізмів соціалізації особистості. Зазначається, що конфлікт цінностей пов'язаний з руйнуванням традиційної культури і осмислюється як співіснування у суспільстві різних систем регуляторів, що дезорганізують дії людей, їх діяльність та відносини.

 Істотне значення в сучасних умовах має послаблення правових регуляторів поведінки особистості, особливо, підлітків та молоді. В першу чергу це пов'язане з поширенням правового нігілізму і формуванням установки на допустимість правопорушень. На основі аналізу даних соціологічних опитувань, автор робить висновок про те, що значна частина неповнолітніх, які ще не стали правопорушниками, вже подолали “поріг кримінальності” у своєму мисленні та поведінці.

З огляду на конкретні умови України, автор поглиблює і розширює тлумачення поняття “криміналізація” суспільства, яка в сучасних умовах виражається, перш за все, у протиправній поведінці, що набуває масового характеру; розкриває його взаємозв'язок з криміналізацією культури. Дисертантка представляє результати контент-аналізу преси на предмет наявності у ній інформації кримінального характеру. Дані свідчать, що значна частина матеріалів преси присвячена саме такого роду інформації. Її обсяг становить від 5,2% у “Вечерних вестях” до 11% у “Фактах и комментариях”. На основі аналізу виділяються основні теми, до яких звертаються журналісти. В основному, це кримінальна хроніка та матеріали, присвячені проблемі кримінальності у діяльності представників виконавчої та законодавчої влади, правоохоронних органів, керівників підприємств тощо. Автор аналізує характер інформації та способи її подачі у зазначених газетах і звертає увагу на деякі негативні наслідки, що вона спричиняє. По-перше, постійна актуалізація проблеми насилля та злочинності у ЗМІ призводить до того, що людина стає менш сприйнятливою до насилля, яке поступово починає сприйматися як нормальне явище; по-друге, у підлітків, психіка яких є нестійкою, під впливом такого роду інформації виникає тенденція до наслідування, вона посилюється іншими негативними чинниками соціального середовища. Автор підсумовує, що ЗМІ та, зокрема, преса, у нових суспільних умовах виступають трансляторами криміналізованої культури і сприяють втіленню у масову свідомість трансформованих цінностей, в тому числі таких, які передбачають порушення правових та моральних норм.

Робиться висновок, що особливість сучасної ситуації, в якій здійснюється формування особистості підлітка, полягає в тому, що процес цей відбувається в умовах аномії, дезінтеграції та криміналізації суспільства. 

 У третьому розділі “Дисфункціональна роль інститутів соціалізації у виникненні злочинної поведінки підлітків” поряд з теоретичними узагальненнями містяться результати соціологічного дослідження, здійсненого автором на основі аналізу кримінальних справ неповнолітніх. Звергається увага на проблему сім'ї та сімейного виховання у суспільстві перехідного періоду, їх вплив на формування порушень у поведінці неповнолітніх. Значну увагу приділено аналізу сімей, які відчувають значні матеріальні труднощі, впливу останніх на здійснення сім'єю її виховної функції. Дисертантка дає характеристику неповної сім'ї, як однієї з несприятливих умов виховання дитини; аналізує негативні аспекти життєдіяльності неповної сім'ї, які впливають на формування порушень у поведінці підлітків. Досліджуються зміни, які відбуваються у рольовій структурі сім'ї на сучасному етапі та основні її прояви; наголошується на виникненні у теперішній ситуації нових проблем виховного характеру, які проявляються, насамперед, у зниженні авторитету батьків. Наслідком цього є ускладнення відносин між батьками та дітьми, яке посилюється тією обставиною, що традиційні норми та цінності, які багато в чому підтримуються батьками, стають для дітей менш значущими у порівнянні з новими нормами та стандартами поведінки.

Автор виділяє і характеризує типи неблагополучної повної сім'ї, а також її прояви; аналізує прямі та непрямі форми прояву дезадаптуючого впливу умов сімейного виховання на формування особистості підлітка.

Особлива увага приділяється аналізу явища позитивного ставлення підлітків до поведінки, пов'язаної з порушеннями закону, що виступає ще одним підтвердженням гіпотези автора про криміналізацію суспільства та культури.

У цьому ж розділі розглядаються характеристики кризи освіти, як результату глобальної суспільної кризи, і одна з причин, яка породжує ряд негативних наслідків, що у свою чергу справляють значний вплив на формування особистості неповнолітнього правопорушника. Перш за все це конфлікти у системі учень-учень, учень-учитель, учень-батьки, батьки-учителі; поява приватних шкіл, що поглиблюють соціальну диференціацію; відсутність у педагогів індивідуального підходу до дітей тощо.

Автор аналізує також процеси відчуження підлітків від учнівського колективу та пошуку інших сфер спілкування. Наголошується на втраті школою будь-якого авторитету у підростаючого покоління в якості каналу соціалізації.

Встановлено, що зниження престижу школи, освіти не обов'язково супроводжується посиленням впливу на соціалізацію особистості підлітка соціальних інститутів сім'ї та засобів масової інформації. Таким чином, робиться висновок про ослаблення соціально-контрольованого фактору соціалізації особистості і зростання стихійного впливу на неї з боку вуличних груп, стихійних угруповань, у тому числі, антисоціального спрямування. Педагогічна неспроможність сім'ї та школи призводять до того, що багато підлітків, які не знаходять розуміння з боку значущих для них дорослих, стають до них в опозицію, що проявляється у запереченні позитивних соціальних норм та цінностей. Неповнолітні об'єднуються у групи, в процесі спілкування та взаємодії у яких відбувається насичення незадоволених потреб у самоствердженні, спілкуванні, почутті належності тощо. Саме в підліткових асоціальних та антисоціальних  групах відбувається становлення і засвоєння альтернативних норм та цінностей, формування девіантної поведінки, криміналізація підлітків.

Отже, чинниками, які впливають на виникнення злочинної поведінки неповнолітніх є дисфункції сім'ї та школи. Вони, виступаючи результатом непристосованості до нових умов розвитку соціального середовища, що характеризується швидкими темпами змін, призводять до деформації ціннісних орієнтацій неповнолітніх, спричиняють послаблення нормативного регулювання їх поведінки та сприяють правопорушенням. Тому є всі підстави вважати, що зростання злочинності є наслідком дисфункцій соціальних інститутів і виступає способом самоорганізації суспільства в умовах реінституціоналізації соціального життя.

Дисертантка аналізує причини виникнення підліткової субкультури, визначає її сутність, характеристики та соціальні функції (соціалізація, психологічна, спілкування, дозвілля, регулятивна, соціального контролю). Розділ містить також аналіз підліткових груп як суб'єктів підліткової субкультури, у ньому досліджуються причини потягу до спілкування з ровесниками та утворення підліткових груп, звертається особлива увага на роль неформальних підліткових груп у житті неповнолітніх.

Автор виявляє та аналізує причини залучення підлітків до груп з антисоціальною спрямованістю, описує механізм утворення стихійних підліткових груп протиправного характеру.  Причиною утворення таких груп дисертантка вважає недостатнє задоволення основних соціально-психологічних потреб неповнолітніх в межах основних інститутів соціалізації. Характерним же для сучасних умов розвитку українського суспільства є неможливість, навіть при прагненні з боку останніх, задовольнити ці потреби.

На основі статистичних даних та даних власних досліджень, особливу увагу автор приділяє аналізові специфіки та мотивів правопорушень підлітків в Україні на сучасному етапі. Специфіка правопорушень неповнолітніх полягає у : а)переважно груповому їх характері; б)здійсненні переважно корисливих та корисливо-насильницьких злочинів; в)корисливій мотивації злочинних дій неповнолітніх. На думку автора, значне зростання корисливих проявів у злочинній поведінці неповнолітніх має адаптаційну мотивацію та об'єктивно детерміноване економічною кризою.

Говорячи про загальні проблеми соціальної дезадаптації підлітків у сучасних умовах, автор звертає увагу на такі мікросоціальні тенденції, як послаблення функцій та потенційного ефекту кожної окремої системи соціалізації: сім'ї, школи, і, водночас, посилення ролі стихійних товариств, у тому числі протиправного спрямування.