| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Ввступі до дисертації розкрито сутність та обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено викладено ступінь її наукової розробленостіки,, описановизначено мету,, завдання,, об‘єкт і предмет теоретичні основи та методи дослідження, розкрито його загальну характеристику та наукову новизну, описано методологію дослідження, методику та емпіричну базу. Викладено наукове теоретичне і практичне значення результатів дослідження, представлено наукові основні положення, винесені на захист, форми апробації результатів дослідження.
У В першому рРозділі 1 ” описано розвиток основних екологічних і природоохоронних концепцій та соціологічний підхід до вивчення відносин суспільства з навколишнім середовищем. Концептуалізовано поняття „ставлення населення до екологічних проблем”, описано вплив ставлення на відносини суспільства з навколишнім середовищем. Розглянуто соціальні інститути, що регулюють відносини суспільства з навколишнім середовищем, соціальні суб‘єкти впливу на довкілля, їх взаємодію. Визначено мету, методи та задачі дослідження структури і динаміки ставлення населення України до екологічних проблем.
Соціологічний аналіз структури і динаміки ставлення населення України до екологічних проблем здійснено в рамках аналізу взаємодії суспільства з довкіллям і особливостей розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на них середовища, зміненого внаслідок антропогенної діяльності. Дослідження ставлення населення до екологічних проблем пов‘язане з дослідженнями екологічної свідомості – категорії, достатньо розвиненої в англомовній соціологічній літературі і дещо менше – у вітчизняній. Під екологічною свідомістю розуміють здатність людини усвідомлювати зв‘язок між антропогенною діяльністю і станом довкілля та діяти таким чином, щоб забезпечувати збереження біологічного різноманіття і відносно безпечне для життя та здоров‘я людей навколишнє середовище. Структурно в екологічній свідомості особистості виокремлюють три її компонента – когнітивний, афективний та поведінковий (конативний), що відповідає структурним елементам диспозиції особистості. В умовах сучасного українського суспільства дослідники відмічають наявність певного дисонансу між когнітивно-афективними компонентами екологічної свідомості та поведінковим компонентом, пов‘язуючи це з тим, що в сучасному українському суспільстві соціальні інститути, які підтримують екологічно орієнтовану діяльність громадян, знаходяться в стадії становлення і екологічно орієнтовані наміри громадян мають недостатньо можливостей для свого практичного втілення.
В даному дисертаційному дослідженні для вивчення відношення індивіда до природного середовища та екологічних проблем застосовано поняття „ставлення”, яке відображає ставлення (відношення, диспозиції, орієнтації) населення до природи, проблем довкілля та характеру взаємовідносин суспільства таз навколишньімого середовищаем. При цьому під еПри цьому під екологічнимиими проблемамиами розумітимемо розумітимемо не лише зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі внаслідок антропогенної діяльності та впливають на взаємовідносини суспільства з довкіллям, але й саму природу, яка вже є зміненою („соціалізованою”) через вплив на неї екологічних проблем суспільства, і яка змінюється у свою чергу внаслідокчерез зміни у ставленні суспільства до неї.
Структурно та змістовно екологічна свідомість є ширшим поняттям, аніж ставлення до екологічних проблем, оскільки вона уособлює являє собою єдність процесу сприйняття й усвідомлення інформації про стан довкілля, її усвідомлення та з екологічно орієнтованоюї діяльністюості на основі осмисленої інформації, в той час як ставлення до екологічних проблем обмежено намірами (готовністю) особистості діяти тим чи іншим чином в результаті сприйняття та усвідомлення екологічної інформації. У структурі ставлення до екологічних проблем також можна виділити три компоненти диспозицій особистості по відношенню до природи, проблем довкілля та характеру взаємодії суспільства з навколишнім середовищем: когнітивний (обізнаність громадян зі станом довкілля і безпечністю умов проживання, суб‘єктивна оцінка цінності природи і „правильного” способу використання її ресурсів), афективний (стурбованість екологічними проблемами у структурі інших актуальних політичних і соціально-економічних проблем, емоційна оцінка власних можливостей особистості допомогти у вирішенні екологічних проблем) та поведінковий (готовність до діяльності, направленої на захист довкілля, та ставлення до екологічних рухів). На відміну від структури екологічної свідомості конативний (поведінковий) компонент структури ставлення до екологічних проблем не включає показників власне екологічно орієнтованої діяльності (напр.,в т.ч. членства в екологічних рухах, електоральної поведінки на підтримку екологічних партій тощо).
Основними соціальними інститутами, що регулюють відносини українського суспільства з навколишнім середовищем, визначено органи державної влади, виробництво, громадські екологічні організації (ГО), інститут освіти і виховання та засоби масової інформації (ЗМІ). Соціальними суб‘єктами відносин суспільства з довкіллям визначено органи державної влади, виробництво, громадські екологічні організації та населення.
Структура ставлення населення до екологічних проблем як система ціннісних орієнтацій залежить від суб‘єктивної оцінки стану довкілля, співвідношення пріоритетів захисту й охорони природи та економічного росту та опосередкована соціально, економічно та політично зумовленими факторами, пов‘язаними з діяльністю соціальних інститутів, що регулюють відносини суспільства з довкіллям – через що ці фактори в тому чи іншому вигляді відображені у структурі ставлення. Основними елементами структури ставлення населення до екологічних проблем визначено:
оцінку стану довкілля як рівень поінформованості населення про стан довкілля (функція органів влади та ЗМІ);
співвідношення пріоритетів захисту й охорони природи та економічного зростання як відображення превалювання у суспільстві екологічних або економічних цінностей (функція інституту освіти та виховання, „екологічно відповідального” виробництва та ЗМІ);
ставлення до громадських екологічних організацій як оцінка їх діяльності та рівня довіри до них з боку населення (функція самих ГО);
готовність населення до практичної екологічно орієнтованої діяльності та оцінку власних можливостей громадян допомогти країні у вирішенні екологічних проблем як відображення довіри до органів влади та активної громадянської позиції.
Для досягнення мети дисертаційної роботи та виконання вказаних завдань проведено емпіричні соціологічні дослідження структури та соціально-демографічних особливостей ставлення населення України до екологічних проблем; динаміки ставлення населення України до екологічних проблем у структурі актуальних соціально-економічних і політичних проблем сьогодення; ставлення населення до окремих екологічних проблем на прикладі проблеми питної води в м.Києві та ставлення представників органів влади та громадських організацій до діяльності соціальних рухів природоохоронного типу в Україні.
“Теоретичні засади вивчення сутності взаємодії суспільства та природи” проаналізовано основні природоохоронні концепції сучасності та їх історичний розвиток. Описано теоретичні засади екологічної соціології як галузі соціології, що вивчає взаємодію суспільства з навколишнім середовищем, наведено приклади застосування соціологічного методу для вивчення зв‘язку людини з довкіллям та вирішення соціально-екологічних проблем. Розкрито сутність поняття екологічної свідомості населення та її зв‘язок з екологічною політикою держави.
Основними науковими напрямами, предметом вивчення яких є сутність, закономірності та форми взаємодії суспільства з середовищем його проживання, соціальні зміни, що супроводжують зміни в навколишньому природному середовищі, є соціоекологія, соціальна екологія, екологічна (інвайронментальна) соціологія.
Історія розвитку екологічної (інвайронментальної) соціології включає етапи становлення і розвитку людської та міської екології (Чиказька школа) – 20-30 роки ХХ століття, соціології екологічних проблем (США, Західна Європа та СРСР) – 70-80 роки ХХ століття, екологічної соціології (Римський клуб та Міжнародна комісія ООН з довкілля та розвитку) – з кінця 80-х років ХХ століття.
Сучасна екологічна соціологія формується під впливом двох основних підходів до концепції природокористування: технократичного (економічно орієнтованого) та інвайронментального (екологічно орієнтованого). Ці підходи відображають існуючі у суспільстві відмінності у сприйнятті та ставленні людини до навколишнього природного середовища, що формуються на основі екологічних цінностей. Екологічні цінності у свою чергу визначають характер взаємодії суспільства з природою та сприяють встановленню соціальних зв‘язків і формуванню соціальних груп, що відрізняються типом екологічної поведінки (наприклад, груп “споживачів” та “інвайронменталістів”).
Основними показниками якості життя, зумовленими станом навколишнього природного середовища, є безпека, здоров‘я, умови праці та проживання. Ці показники опосередковані приналежністю індивіда до тієї чи іншої соціальної групи, його ціннісними орієнтаціями, установками, структурою мотивацій. Внаслідок цього ставлення до екологічних проблем і екологічні цінності є різними для представників різних соціальних груп.
Екологічна свідомість єою. Екологічна свідомість – це здатність людини усвідомлювати зв‘язок між антропогенною діяльністю та станом довкілля і діяти таким чином, щоб забезпечувати збереження біологічного різноманіття і відносно безпечне для життя та здоров‘я людей навколишнє природне середовище. Умови життєдіяльності індивідів та екологічні цінності опосередковано формують екологічну свідомість, яка являє собою єдність процесу “сприйняття – усвідомлення – діяльність”. Тобто, екологічно свідомою є особистість, яка сприймає інформацію, що стосується стану довкілля, рівня екологічної безпеки та пов‘язаного з ним ризику для життя та здоров‘я, усвідомлює цю інформацію, і відповідним чином реагує. Таким чином, соціальні зміни у суспільстві прямо або опосередковано впливають на стан довкілля, і характер впливу значною мірою залежить від екологічної свідомості населення. Для доведення цього висновку у праці наведено результати вітчизняних та закордонних соціологічних досліджень з екологічної проблематики.
, яку визначено як сукупність факторів та заходів, направлених на підвищення ефективності взаємодії громадян з навколишнім природним середовищем.
У Рдругому розділі 2 представлено загальну модель ставлення населення до навколишнього середовища, екологічних проблем та характеру взаємодії суспільства з довкіллям. Розроблено параметри вимірювання ставлення, проведено аналіз інтегративних показників ставлення. Досліджено структуру і динаміку ставлення населення України до екологічних проблем у структурі інших актуальних проблем та соціально-демографічні особливості ставлення. Розглянуто ставлення населення до окремих екологічних проблем на прикладі проблеми питної води в м.Києві та ставлення представників органів влади та громадських організацій до діяльності екологічних рухів в Україні. Наведено результати інших досліджень з зазначеної тематики.
Дослідження структури ставлення населення України до екологічних проблем проводилося методом стандартизованого інтерв‘ю з забезпеченням репрезентативності результатів в рамках дослідження-омнібус „Громадська думка в Україні”, що проводилося Київським міжнародним інститутом соціології та кафедрою соціології НаУКМА у листопаді 1999 року. В ході дослідження було опитано 1773 респондента віком від 18 років, що мешкають у селах, селищах міського типу та містах всіх областей України та АР Крим, а також у м.Києві. Вибірка репрезентативна щодо дорослого населення України, багатоступенева, випадкова на кожному етапі. Похибка вибірки з ймовірністю 0,95 не перевищує 2,5% (без врахування дизайн-ефекту). При обробці результатів соціологічного дослідження використано пакет для аналізу статистичних даних SPSS.
Загальна модель ставлення населення до навколишнього середовища, екологічних проблем та характеру взаємодії суспільства з довкіллям представлена такими основними структурними елементами (параметрами вимірювання ставлення) як ставлення до стану довкілля, ставлення до екологічних рухів, оцінка респондентами власних можливостей впливу на стан довкілля у країні, ставлення до природи, оцінка респондентами їхніх дій у випадку, якщо вони стануть свідками забруднення довкілля. З метою підтвердження гіпотези про наявність зв‘язку між елементами моделі ставлення застосовано факторний аналіз. В якості первинних ознак для факторного аналізу обрано параметри ставлення. Отримана 1-факторна модель ставлення, що складається з 4 змінних, описує близько 80% значень. На основі 1-факторної моделі розраховано факторні значення, що розглядаються як інтегральні показники ставлення населення до екологічних проблем.
На основі кластерного аналізу виділено три подібних за обсягом кластери за параметрами ставлення респондентів до екологічних рухів, оцінки власних можливостей впливу на стан довкілля у країні, ставлення до природи та оцінки дій респондентів у випадку, якщо вони стануть свідками забруднення довкілля. Першу модель ставлення представляють респонденти, які позитивно оцінюють як потенціал громадських екологічних організацій, так і власні можливості у поліпшенні стану довкілля, та готові до практичних дій задля цього. Друга модель представляє позицію делегування населенням екологічно орієнтованої діяльності громадським екологічним організаціям. Представникам третьої моделі ставлення характерні низька оцінка як власних можливостей поліпшити стан довкілля, так і потенціалу громадських екологічних організацій. Отримана 3-кластерна модель ставлення населення до екологічних проблем описує 79% вибіркової сукупності. Результати дослідження соціально-демографічних особливостей ставлення населення України до екологічних проблем підтвердили залежність між соціально-демографічними характеристиками населення та характером ставлення до екологічних проблем.
У 1995, 1997, 1999, 2000, 2001 та 2002 роках Київським міжнародним інститутом соціології та кафедрою соціології НаУКМА проводилися соціологічні дослідження-омнібус „Громадська думка в Україні” з забезпеченням репрезентативності результатів як для України в цілому, так і для регіонів за методом стандартизованого інтерв’ю. В ході дослідження було опитано: у 1995р. – 1530 респондентів, у 1997р. – 2129 респондентів, у 1999р. – 1574 респондента, у 2000р. – 1592 респондента, у 2001р. – 1997 респондентів, у 2002р. – 2023 респондента віком від 18 років, що мешкають у селах, селищах міського типу та містах всіх областей України та АР Крим, а також у м.Києві. Вибірка репрезентативна щодо дорослого населення України, багатоступенева, випадкова на кожному етапі. Похибка вибірки з ймовірністю 0,95 не перевищує 2,5% (без врахування дизайн-ефекту). До складу цих досліджень-омнібусів входило запитання “Яка з наступних проблем, що стоїть зараз перед Україною, турбує Вас найбільше?”. До варіантів відповідей відносилися такі альтернативи: “рівень життя людей”, “безпека України”, “екологічні проблеми (Чорнобильська та інші)”, “відродження української нації”, “стосунки з Росією”, “злочинність”, “проблема Криму”, “стан російської мови в Україні”, а також варіанти “інше” та “важко сказати”. Респондентам пропонувалося обрати одну з запропонованих проблем як таку, що турбує їх на даний час найбільше (якщо їм було важко обрати одну проблему, вони могли вказати дві або три).
Дослідження продемонструвало, що протягом періоду з 1995 по 2002рр. населення України найбільшою мірою турбував рівень життя людей. Екологічна проблема у 1995р. за рівнем стурбованості нею у структурі актуальних економічних та соціально-політичних проблем посідала п’яте місце, а в 1997, 1999, 2000, 2001 та 2002 роках – третє. У порівнянні з іншими досліджуваними проблемами рівень стурбованості екологічною проблемою мав тенденцію до зростання і, попри деякі коливання, з 1995 до 2002 року зріс з 19% до 26% (у 1995р. рівень стурбованості цією проблемою склав 19%, у 1997р. – 30%, у 1999р. – 20%, у 2000р. – 21%, у 2001р. – 24%, у 2002р. – 26%). Враховуючи, що з 1995р. стурбованість населення рівнем життя мала тенденцію до зростання, а стурбованість іншими проблемами – навпаки до зменшення, зроблено висновок, що екологічна проблема посідає значне місце у свідомості громадян України.
З метою вивчення особливостей ставлення населення до конкретної екологічної проблеми (проблеми забезпечення якості питної води у м.Києві) Центром Екологічних Досліджень НаУКМА протягом травня 1999 року у м.Києві шляхом анкетування проводилося соціологічне дослідження. Всього було опитано 250 осіб, які представляли наступні соціально-професійні групи населення: учні, студенти, пенсіонери, працюючі та безробітні. Розміри груп визначалися за допомогою квотних вибірок по відношенню до населення міста. Зроблено висновок про існування певного зв‘язку між екологічною свідомістю та екологічно орієнтованою діяльністю (діяльністю, направленою на поліпшення якості питної води, що споживається), а саме:. Так, чим більш важливим для індивіда є споживання якісної питної води, тим більше зусиль він дляуваги приділяє цього прикладаєіндивід споживанню якісної питної води, тим важливішим для нього є споживання якісної питної води, і навпаки.
Комітетом Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи разом з науковими (Центр екологічних досліджень НаУКМА) та громадськими (Міжнародна благодійна екологічна організація „Екоправо”) організаціями протягом 1999 року проводилися практичні семінари, присвячені ознайомленню представників громадських екологічних організацій з Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. З метою вивчення ставлення представників органів влади та громадських організацій до діяльності екологічних ГО в Україні Центром еЕкологічних дДосліджень НаУКМА було проведено ряд групових опитувань учасників цих семінарів за період з 05.02.1999 по 13.11.1999. Всього було опитано 325 осіб, з яких 64% - представники громадських екологічних організацій і 30% - представники органів державної влади, що здійснюють управління та контроль за охороною, захистом і використанням природних ресурсів України на законодавчому, виконавчому рівні або рівні місцевого самоврядування. Групові опитування проводилися методом анонімного анкетування, а в окремих випадках (опитування представників органів влади) використовувався також метод неформалізованого інтерв’ю.
В цілому експерти позитивно оцінюють діяльність громадських екологічних організацій в Україні і вважають її необхідною. Переважна більшість респондентів найбільш ефективною формою участі громадськості у прийнятті рішень вважають обговорення офіційних рішень серед громадськості, включення представників громадськості до складу робочих груп по реалізації офіційних рішень та консультації органів влади з громадськими організаціями. Найважливішими стимулами для діяльності громадських екологічних організацій визначено повагу до думки ГО з боку органів влади та відкритість органів влади до співпраці з громадськістю. Представники громадських організацій продемонстрували низький рівень обізнаності з законами, що забезпечують права та діяльність ГО в Україні.
Зроблено висновок, що групові опитування представників громадських екологічних організацій самі по собі можуть виступати інструментом підвищення екологічної свідомості респондентів, безпосередньою формою роботи з громадськістю і засобом її прямого інформування, виконуючи, таким чином, певну освітню, комунікативну та виховну функцію.
“Метод екологічної соціології та його застосування для вивчення особливостей екологічної свідомості населення України” розглянуто особливості застосування методу соціологічного дослідження для цілей екологічної соціології. Обґрунтовано основні параметри вимірювання екологічної свідомості населення та вибір методу дослідження, визначено предмет і об’єкт дослідження, сформовано основні цілі й задачі дослідження. Описано програму та методологію дослідження, а також робочі гіпотези.
Основними показниками екологічної свідомості населення визначено стурбованість станом довкілля, усвідомлення цінності природи, ставлення до екологічних рухів, готовність до участі в природозахисних акціях, рівень екологічної освіти та культури, готовність сплачувати додатково за екологічно чисті продукцію та виробництво.
Сформульовано наукові гіпотези, зокрема, про залежність екологічної свідомості від стану навколишнього середовища та основних соціально-демографічних характеристик населення, про актуальність екологічної проблеми у порівнянні з іншими економічними і соціально-політичними проблемами, що турбують громадян України, про вплив діяльності громадських екологічних організацій в Україні на рівень екологічної свідомості населення.
Соціологічне дослідження складається з наступних основних частин:
дослідження динаміки ставлення громадян України до екологічної проблеми у порівнянні з іншими актуальними соціально-економічними і політичними проблемами;
дослідження екологічної свідомості населення України;
дослідження ставлення населення до окремих екологічних проблем;
дослідження ролі громадськості у процесі реалізації екологічної політики держави.
Перші два дослідження є репрезентативними для населення України, метою їх проведення є формування загального уявлення про рівень екологічної свідомості населення та його ставлення до екологічних проблем, а також визначення відмінностей у цих характеристиках населення в залежності від соціально-демографічних параметрів: регіону проживання, рівня освіти, віку та статі респондента.
Інші два дослідження присвячені вивченню ставлення громадян до окремих екологічних проблем та ставлення до досліджуваних проблем специфічних (цільових) груп респондентів – експертів в галузі екології. Метою їх проведення було дослідження конкретних екологічних проблем для вивчення особливостей екологічної свідомості, та отримання, узагальнення і аналіз інформації, якою володіють лише особи, що безпосередньо залучені до розробки, реалізації екологічної політики, співпрацюють з екологічними рухами або працюють над вирішенням екологічних проблем на науковому рівні. Для аналізу дослідження ролі громадськості у процесі реалізації екологічної політики держави застосовано метод групового опитування експертів.
В розділі описано перший етап аналізу даних – вибір та конструювання шкал вимірювання, що по суті є пошуком математичного аналогу таких якісних характеристик, як ціннісні орієнтації, екологічна свідомість, ставлення до природи, до екологічних рухів, ієрархія потреб та інтересів, а також конструювання соціальних ситуацій, що відображають ті чи інші аспекти екологічної свідомості.
У третьому розділі “Соціологічні дослідження з екологічних питань: ” описано хід та результати досліджень, які також порівняно з результатами досліджень інших авторів.
Дослідження екологічної свідомості населення України проводилося методом стандартизованого інтерв‘ю з забезпеченням репрезентативності результатів в рамках дослідження-омнібусу, що проводилося Київським міжнародним інститутом соціології (КМІСом) та кафедрою соціології Національного університету „Києво-Могилянська академія” у листопаді 1999 року. В ході дослідження було опитано 1773 респондента віком від 18 років, що мешкають у селах, селищах міського типу та містах всіх областей України та АР Крим, а також у м.Києві. Вибірка репрезентативна щодо дорослого населення України, багатоступенева, випадкова на кожному етапі. Похибка вибірки з ймовірністю 0,95 не перевищує 2,2% (без врахування дизайн-ефекту).
З метою дослідження основних параметрів екологічної свідомості населення до омнібусу було включено п’ять питань, що стосувалися ставлення громадян до природи, стану довкілля, діяльності екологічних рухів, оцінки респондентами власних можливостей впливу на стан довкілля, а також оцінки респондентами їхніх дій у випадку, якщо вони стануть свідками забруднення довкілля.
При обробці та аналізі даних використано пакет для аналізу статистичних даних SPSS. Для вимірювання зв‘язків між ознаками (наприклад, між рівнем екологічної свідомості респондента та його віком, статтю, рівнем освіти або регіоном проживання), та оцінки значущості розрахункових статистичних показників при аналізі результатів дослідження використано метод кореляційного аналізу.
Більшість респондентів (53%) оцінюють стан довкілля в Україні як несприятливий для проживання або більш-менш задовільний (40%). Чим вищим є рівень освіти та вік респондентів, тим більше серед них тих, хто вважає, що стан довкілля є несприятливим. З рухом від заходу до сходу країни рівень незадоволеності станом довкілля зростає (напр., у Західному регіоні станом довкілля не задоволено 39%, а у Східному – 69%).
На думку респондентів, екологічні рухи привертають увагу громадян та державних органів до тих чи інших екологічних проблем (39%), однак не допомагають їх вирішувати (36%). Молодь, особи середнього віку та особи з більш високими рівнями освіти більшою мірою підтримують екологічні рухи аніж особи середнього і старшого віку та особи з нижчими рівнями освіти.
Переважна більшість респондентів переконана, що вони не можуть реально допомогти країні у вирішенні екологічних питань, мотивуючи це тим, що зусилля окремої людини нічого не варті (50%). Лише третина респондентів (34%) вважають, що вони можуть зробити реальний вклад у справу захисту довкілля, якщо об‘єднаються з іншими громадянами. Молодь та особи з вищою і незакінченою вищою освітою більш впевнені у власних силах і частіше за інших вважають, що можуть надати певну допомогу країні у вирішенні екологічних проблем.
По мірі руху на схід країни частка тих, хто вважає, що у справі охорони довкілля зусилля окремої людини нічого не варті, збільшується, а частка тих, хто віддає перевагу у вирішення екологічних проблем об‘єднанню з іншими громадянами, зменшується. Ці дані наводять на думку про певне протиріччя у ставленні жителів східних регіонів до способів розв‘язання екологічних проблем: вони більш позитивно ставляться до екологічних рухів, і в той же час визнають, що зусилля окремої людини нічого не варті.
Більшість респондентів у ставленні до природи займають помірковану позицію і переконані, що людина може використовувати природні багатства, не порушуючи при цьому рівновагу у природі (56%). Найчастіше помірковану позицію у ставленні до природи займають особи середнього віку (61%). Отримані дані дозволяють стверджувати, що чим вищим є рівень освіти респондента, тим більше він схильний займати помірковану позицію по відношенню до природи і вважати, що людина може використовувати природні багатства, не порушуючи при цьому природну рівновагу (напр., цієї думки притримуються 45% осіб з неповною середньою освітою та 67% - з вищою та неповною вищою освітою). Чіткої залежності між регіоном проживання респондента та його ставленням до природи не виявлено.
Громадяни більшою мірою довіряють органам влади (40%), аніж засобам масової інформації (ЗМІ) та екологічним рухам (16%). Представникам ЗМІ та екологічних організацій найбільшою мірою довіряє молодь (20%), а найменше - особи старшого віку (12%). Особам з більш високими рівнями освіти більшою мірою притаманна активна позиція у випадку, якщо вони стають свідками забруднення довкілля. З іншого боку, особи з високими рівнями освіти менше схильні до протестних акцій, а у випадку забруднення довкілля вони віддадуть перевагу інформуванню про це представників ЗМІ або екологічних рухів.
До акцій протесту найбільшою мірою схильні жителі Західно-Центрального та Східно-Центрального регіонів. Жителі Східного регіону найменш активні у справі захисту довкілля – з них п‘ята частина у випадку забруднення довкілля не вдавалися би до жодних дій.
За результатами дослідження відмінності між жінками та чоловіками в оцінці їхніх дій, направлених на захист навколишнього природного середовища, є незначними.
Результати дослідження підтверджують, що особи з вищим рівнем освіти прихильніші до екологічних рухів, більшою мірою стурбовані проблемами екології взагалі, більше вірять у власні сили та їм більшою мірою притаманно займати активну громадянську позицію у вирішенні тих чи інших екологічних проблем. Ці висновки співпадають з прийнятою у літературі точкою зору про залежність рівня екологічної свідомості громадян від їхнього освітнього рівня. Крім того, доведено існування зв’язку між оцінкою стану довкілля та ставленням до екологічних рухів: чим гіршим згідно з оцінкою респондента є стан довкілля, тим більш суттєвою на його думку є роль екологічних рухів у суспільстві.
У 1995, 1997, 1999, 2000, 2001 та 2002 роках Київським міжнародним інститутом соціології (КМІСом) та кафедрою соціології Національного університету „Києво-Могилянська академія” проводилися соціологічні дослідження-омнібус з забезпеченням репрезентативності результатів як для України в цілому, так і для регіонів за методом стандартизованого інтерв’ю. В ході дослідження було опитано: у 1995р. – 1530 респондентів, у 1997р. – 2129 респондентів, у 1999р. – 1574 респондента, у 2000р. – 1592 респондента, у 2001р. – 1997 респондентів, у 2002р. – 2023 респондента віком від 18 років, що мешкають у селах, селищах міського типу та містах всіх областей України та АР Крим, а також у м.Києві. Вибірка репрезентативна щодо дорослого населення України, багатоступенева, випадкова на кожному етапі. Похибка вибірки з ймовірністю 0,95 не перевищує 2,2% (без врахування дизайн-ефекту).
До складу цих досліджень-омнібусів входило запитання “Яка з наступних проблем турбує Вас найбільше?”. До варіантів відповідей відносилися наступні альтернативи: “рівень життя людей”, “безпека України”, “екологічні проблеми (Чорнобильська та інші)”, “відродження української нації”, “стосунки з Росією”, “злочинність”, “проблема Криму”, “стан російської мови в Україні”, а також варіанти “інше” та “важко сказати”.
Респондентам пропонувалося обрати одну з запропонованих проблем як таку, що турбує їх на даний час найбільшою мірою. Однак, якщо їм було важко обрати одну проблему, вони могли вказати дві або три.
Протягом досліджуваного періоду (1995-2002 роки) населення України найбільшою мірою турбував рівень життя людей. Всі інші досліджувані соціальні та політичні проблеми турбували респондентів набагато менше. Разом з тим згідно з оцінками респондентів екологічна проблема залишається достатньо актуальною у свідомості громадян України, а рівень стурбованості нею мав тенденцію до зростання.
Протягом досліджуваного періоду екологічна проблема за рівнем стурбованості нею лише у 1995р. посідала п’яте місце, а в усіх інших роках – третє. Незважаючи на деякі коливання, з 1995 року до 2002 року рівень стурбованості нею зріс з 19% до 26% (у 1995р. на цю проблему під час опитування вказали 19% респондентів, у 1997р. – 30%, у 1999р. – 20%, у 2000р. – 21%, у 2001р. – 24%, у 2002р. – 26%). Враховуючи, що стурбованість населення рівнем життя мала тенденцію до зростання, а стурбованість іншими проблемами – навпаки до зменшення, можна зробити висновок, що екологічна проблема посідає значне місце у свідомості громадян України.
Жінки, молодь та особи середнього віку, а також особи з високими рівнями освіти більшою мірою стурбовані екологічною проблемою аніж чоловіки, особи старшого віку і особи з нижчими рівнями освіти. У 2002р. на стурбованість екологічною проблемою вказали 24% чоловіків та майже 28% жінок, 30% осіб віком від 16 до 30 років, 29% - віком від 31 до 45 років, 26% - віком від 46 до 60 років і 20% - респонденти віком від 61 року і старші.
Аналізуючи динаміку ставлення до проблеми екології, слід відмітити, що протягом досліджуваного періоду (1995-2002 роки) особи старшого віку і з низьким рівнем освіти стали дещо менше турбуватися екологічними проблемами, натомість серед осіб з більш високими рівнями освіти, молоді та осіб середнього віку стурбованість станом довкілля зросла, що підтверджує певну залежність між стурбованістю екологічними проблемами та соціально-демографічними характеристиками населення.
З 1995 року у Західному та Західно-Центральному регіонах України рівень стурбованості екологічними проблемами практично не змінився, залишаючись при цьому стабільно високим (25% та 30% відповідно), а в Південному, Східно-Центральному та Східному регіонах – зріс (з 14% у 1995р. до 19% у 2002р. у Південному регіоні, з 17% до 32% - у Східно-Центральному та з 10% до 23% - у Східному). Однак, у порівнянні з іншими регіонами стурбованість жителів „забрудненого” Східного регіону екологічною проблемою залишається низькою, що дозволяє зробити висновок про відносно низьку екологічну свідомість жителів даного регіону за параметром ставлення до проблеми довкілля.
Для дослідження особливостей екологічної свідомості населення також було проаналізовано ставлення громадян до окремих екологічних проблем, зокрема, до проблеми забезпечення якісною питною водою.
Протягом травня 1999 року у м.Києві Центром Екологічних Досліджень НаУКМА шляхом анкетування проводилося соціологічне опитування 250 респондентів, які представляли основні соціально-професійні групи населення. Розміри груп визначалися за допомогою квотних вибірок (за даними Державного комітету статистики України за 1998 рік).
Опитування було присвячено дослідженню оцінки респондентами якості питної води у місті та ефективності технічних заходів, застосовуваних для поліпшення якості питної води, способів вживання та доочищення питної води, а також обізнаності респондентів з розподілом повноважень органів влади у частині забезпечення та контролю за якістю питної води.
Проблема якості питної води турбує киян надзвичайно гостро. 40% респондентів при доочищенні питної води керуються бажанням зберегти здоров’я, 21% - часом, необхідним для очищення води, 14% - матеріальними витратами, 21% - популярністю того чи іншого способу доочищення. При цьому респонденти продемонстрували усвідомлення зв‘язку між споживанням неякісної питної води та погіршенням власного самопочуття. Існує також певний зв‘язок між екологічною свідомістю та екологічно орієнтованою діяльністю (в даному випадку діяльністю, направленою на поліпшення якості питної води, що споживається), а саме: чим більше уваги приділяє індивід споживанню якісної питної води (чим більше коштів, часу та зусиль він для цього витрачає), тим важливішим для нього є споживання якісної питної води. І навпаки, чим менш важливим для респондента є споживання якісної питної води, тим менше уваги він цьому приділяє.
Опитування виявило досить низький рівень обізнаності киян з діяльністю органів влади та громадських організацій, направленою на поліпшення якості питної води у місті.
проводилося Центром Екологічних Досліджень НаУКМА методом групового анкетування серед учасників практичних семінарів, організованих Комітетом Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи разом з науковими і громадськими організаціями. Семінари були присвячені ознайомленню представників громадських екологічних організацій з Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Дослідження проводилися протягом періоду з 05.02.1999 по 13.11.1999. Всього було опитано 325 осіб. Групові опитування проводилися методом анонімного анкетування, а в окремих випадках (опитування представників органів влади) також використовувався метод неформалізованого інтерв’ю.
Метою проведення опитувань було дослідження практики взаємодії органів влади з представниками громадських екологічних організацій, особливості тих чи інших методів роботи органів влади з громадськістю, ставлення органів влади до громадських організацій, їх роль та обізнаність з правами, що захищають та підтримують діяльність громадських організацій в Україні.
Аналіз результатів дослідження продемонстрував, що в цілому респонденти позитивно оцінюють діяльність громадських екологічних організацій в Україні. 65% опитаних вважають, що громадські організації можуть внести певні зміни в життя суспільства. Серед основних функцій громадських організацій в першу чергу респонденти відмічали інформування громадян стосовно стану та процесів, що відбуваються в навколишньому середовищі, обговорення законодавчих та нормативних актів, що стосуються довкілля, місцевих і регіональних планів дій у галузі охорони природи, а також відстоювання екологічних прав громадян у суді та проведення акцій протесту проти діяльності місцевих та державних органів влади.
Результати дослідження продемонстрували низьку обізнаність представників громадських організацій з законами, що забезпечують права та діяльність громадських організацій в Україні. Основними джерелами інформації для представників громадських організацій є преса, телебачення та радіо.
Переважна більшість респондентів найефективнішими формами участі громадськості у прийнятті рішень вважають обговорення рішень органів влади серед громадськості, включення представників громадськості до складу робочих груп по реалізації офіційних рішень та консультації з органами влади.
Результати групового опитування представників громадських екологічних організацій свідчать про значний інтерес до подібних опитувань, які самі по собі можуть виступати інструментом підвищення екологічної свідомості респондентів, безпосередньою формою роботи з громадськістю і засобом її прямого інформування.
” визначено пріоритети та основні завдання екологічної політики держави, зокрема, в частині залучення громадян та їх об'єднань до захисту навколишнього середовища, доступу до інформації, що стосується довкілля, та забезпечення екологічної безпеки. Проаналізовано основні механізми підвищення екологічної свідомості громадян, роль громадськості та способи стимулювання участі громадськості в процесі реалізації екологічної політики держави. Сформульовано рекомендації по реалізації екологічної політики в Україні з огляду на особливості її соціальної структури.
Визначено основні механізми підвищення рівня екологічної свідомості населення: фінансово-економічні, направлені на підвищення екологічної свідомості головним чином підприємців та споживачів, та соціальні, направлені на підвищення екологічної свідомості громадян та представників громадських екологічних організацій.
Забезпечення вимог захисту і збереження довкілля, а також раціонального використання природних ресурсів є одними з важливих показників дотримання підприємцями норм та правил загальної ділової етики та невід‘ємною складовою т.зв. „корпоративної соціальної відповідальності бізнесу” – принципів поведінки підприємців та керівників організацій, що включають екологічну відповідальність підприємств/організацій за наслідки здійснюваної ними діяльності.
Маркетинговими інструментами, що використовуються в екологічному менеджменті, є застосування знаків відповідності продукції екологічним стандартам та розробка планів участі громадськості в заходах з захисту та охорони навколишнього середовища і екологічних звітів підприємств. Ці заходи сприяють підвищенню екологічної свідомості споживачів та забезпечують доступ громадян до екологічної інформації і їх участь у прийнятті рішень з екологічних питань.
З метою підвищення екологічної свідомості підприємців та споживачів основними завданнями держави визначено підтримку діяльності екологічних підприємств шляхом встановлення стабільного попиту на екологічну продукцію та формування у споживачів належних ціннісних орієнтацій.
Соціально орієнтованими механізмами підвищення екологічної свідомості громадян визначено соціальну комунікацію, екологічну освіту та екологічне виховання.
Основними завданнями екологічно орієнтованого освітньо-виховного процесу визначено усвідомлення громадянами нерозривності зв‘язку між особистою поведінкою по відношенню до навколишнього середовища та станом довкілля, усвідомлення обмеженості природних ресурсів, розвиток особистої відповідальності за стан довкілля, підвищення рівня обізнаності громадян з їхніми екологічними правами та діяльністю екологічних рухів.
Основними цілями залучення громадськості до процесу розробки і реалізації екологічно орієнтованих заходів визначено навчання й інформування громадськості, врахування думки громадськості при розробці та реалізації конкретних екологічних рішень, а також підвищення рівня довіри громадськості до органів влади.
Визначено, що при формуванні екологічних планів дій та розробці екологічних та еколого-освітніх програм доцільно враховувати такі соціально-психологічні риси представників соціуму як здатність до навчання, до усвідомлення та сприйняття отриманої інформації, особливості самоідентифікації, активність громадянської позиції, лояльність до держави тощо. Важливе місце в процесі екологічного виховання та освіти має бути відведене формуванню здорового способу життя та збалансованій культурі споживання. Іншим завданням екологічної політики є забезпечення ефективної комунікації між представниками влади та громадськістю, оскільки в кінцевому підсумку розвиток екологічної політики значною мірою залежить від того, наскільки велика властивість засобів масової комунікації формувати громадську думку.
Зроблено висновок про певну освітню і комунікативну роль та культурно-виховне значення соціологічних опитувань. Крім того, участь населення в соціологічних опитуваннях є однією з форм його включення в процес формування управлінських рішень.
вказано, що природоохоронне законодавство окрім контролю за дотриманням екологічних нормативів має включати механізми, направлені на сприяння поліпшенню стану довкілля та раціональне використання природних ресурсів через підвищення цінності навколишнього природного середовища у свідомості всіх громадян, в тому числі керівників всіх рівнів. Законодавчо мають бути закріплені механізми стимулювання й заохочення підприємців до ведення екологічно орієнтованої виробничої діяльності, включаючи методи підвищення рівня екологічної свідомості й екологічної культури підприємців.
При розробці заходів екологічної політики слід враховувати існуючий рівень екологічної свідомості населення України, який на даний час, згідно з результатами проведених досліджень, є недостатнім для забезпечення ефективної реалізації екологічної політики держави.
Економічні механізми та фінансові інструменти екологічної політики мають стимулювати виробництво екологічно чистої продукції, використання інноваційних та екологічно безпечних технологій, реалізацію інших екологічно орієнтованих заходів. Запорукою ефективності застосовуваних фінансово-економічних механізмів природокористування є достатньо високий рівень екологічної свідомості підприємців та громадян.
Розвиток екологічного виробництва залежить не лише від ефективності економічних механізмів та фінансових інструментів екологічної політики, але й від формування у суспільстві належних ціннісних орієнтацій. В цьому відношенні завданням держави є підтримка діяльності екологічних підприємств шляхом сприяння встановленню стабільного попиту на екологічну продукцію та підвищення у суспільній свідомості цінності споживання екологічно чистих продуктів та продуктів, вироблених в процесі екологічно безпечного виробництва.
Дотримання у діяльності підприємств та організацій норм і правил загальної ділової етики та принципів екологічної відповідальності підприємств/організацій за наслідки здійснюваної ними діяльності є одним з потужних механізмів підвищення екологічної свідомості як підприємців, так і споживачів. Стимулювання підприємств до розробки планів участі громадськості в заходах з захисту та охорони навколишнього середовища та екологічних звітів підприємств також сприятимуть забезпеченню доступу громадян до екологічної інформації та їх участі у прийнятті рішень з екологічних питань.
Освітньо-виховний процес як один з основних механізмів підвищення екологічної свідомості має бути направлений в першу чергу на усвідомлення громадянами нерозривності зв‘язку між особистою поведінкою по відношенню до навколишнього природного середовища та станом довкілля. Іншими завданнями цього процесу мають стати підвищення обізнаності громадян з їхніми екологічними правами та діяльністю екологічних рухів, активація участі у захисті довкілля, формування екологічно орієнтованих ціннісних орієнтацій.
При розробці заходів екологічної політики України слід враховувати особливості соціальної структури. Оскільки молодь та особи середнього віку є більш екологічно свідомими, доцільно ті природоохоронні заходи екологічної політики, які вимагають активної участі громадськості, зорієнтувати на представників саме цієї вікової категорії населення, а також на осіб з достатньо високими рівнями освіти. У відношенні осіб з низькими рівнями освіти та жителів східних регіонів країни з несприятливою екологічною ситуацією проведення освітньо-інформаційних заходів сприятимуть підвищенню рівня їх екологічної свідомості та вихованню належних екологічних цінностей.
Для залучення громадськості до процесу реалізації екологічної політики держави органи влади та засоби масової інформації мають забезпечувати вільний доступ громадськості до інформації про стан довкілля та його елементів, інформувати громадськість про діяльність органів влади та громадських об‘єднань у справі вирішення конкретних екологічних проблем, сприяти розширенню функцій діяльності громадських організацій, підвищувати рівень обізнаності представників громадських організацій з законами, що забезпечують права об‘єднань громадян та діяльність громадських організацій в Україні.
З метою сприяння росту довіри до органів влади важливим є забезпечення ефективної комунікації між представниками влади та громадськістю. Особливої ваги ефективність соціальної комунікації набуває при загрозі виникнення чи виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру. При цьому слід враховувати, що в таких ситуаціях засоби масової інформації залишаються джерелом інформації, якому населення довіряє найбільшою мірою.
Для забезпечення розробки і реалізації ефективних заходів екологічної політики, а також оптимального використання наявних ресурсів необхідне періодичне проведення соціологічних досліджень, направлених на виявлення особливостей формування екологічної свідомості населення України, її зв‘язку з реальною поведінкою громадян, а також на удосконалення або пошук нових, альтернативних заходів природоохоронної політики держави.
У Загальних вВисновках та рекомендаціях сформульовано основні наукові та практичні результати дисертаційного дослідження, ступінь досягнення мети та виконання завдань дисертаційного дослідження, запропоновано практичні рекомендації, положення, винесені на захист, завдання подальших досліджень.
У Додатках наведено анкети проведених соціологічних досліджень.
|
