Худенко А.В. Феномен повсякденного і шляхи відновлення суспільства

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Худенко А.В. Феномен повсякденного і шляхи відновлення суспільства
Альтернативное Название: Худенко А.В. Феномен повседневного и пути обновления общества
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


У Вступі поданого дисертаційного дослідження обгрунтовується актуальність і науково-практичне значення обраної теми, визначається ціль, задачі і методологічна основа дослідження, обгрунтовується наукова новизна отриманих результатів, формулюється теоретичне та практичне значення результатів та форми їхньої апробації.


У першому розділі "Феномен повсякденного" визначається, що повсякденність є предметом цілого комплексу наукових дисциплін: соціології, психології, історії, теорії літератури. Дослідники звертаються до різноманітних аспектів повсякденного існування людини: побутовим проблемам, матеріальній і духовній культурі “людини з вулиці”. При цьому оцінка повсякденності може бути різною. Але ж важливо, що в цих дослідженнях суб'єктивні переживання протиставляються об'єктивним структурам і процесам, розрізняються типові дії й індивідуальні діяння, тривалі ритми й однократні події. Імпульс до таких протиставлень дають різноманітні напрямки наукової думки. У цьому контексті існують розрізнення у використанні “повсякденності” як соціологічного поняття. Так перший план значення цього поняття пов'язаний із спрямованістю дослідницької уваги на предметні обставини  "людини з вулиці", яки усвідомлюються ним як власна, приватна сфера – родина, найближче оточення, буденні події. Другий план стосується методичної "самоорганізації" реальності “людиною з вулиці”: способів та процедур, якими усвідомлюється і демонструється поведінка в пригожих для усіх формах; це є ті аспекти спілкування й співбуття, у яких зафіксовані символічні способі розуміння себе й іншого. Кожне значення поняття “повсякденність” об'єднує різноманітні ціннісні комплекси, яки грунтують позиції дослідницьких груп у їхньому визначенні соціальної реальності та мають різний інтенціональний адресат, різних партнерів та опонентів. У даному випадку вибір стратегії розуміння повсякденності і, отже, артикуляції того або іншого значення викликаний, скоріше, ангажированістю дослідника певною групою науковців, її адресатами і партнерами. Так наш вибір на користь феноменологічної методології дослідження повсякденності викликаний у чималому ступені власною настроєністю. У той же час саме народження феноменології у працях Е.Гуссерля пов'язано з бажанням зрозуміти petitio principii ладу та складається у експлікації особливого "як" (способу, методу) народження й освоєння нового.


В роботи на підставі критичного осмислення феноменологічного проекту дослідження повсякденності є розглянутими умови, механізми і шляхи відновлення суспільства. Так визначено, що гуссерліанський проект дослідження повсякденності виділяє турботу про себе як смисл і факт очевидності людського існування. При цьому методологія феноменологічного дослідження дозволяє розглядати феномен турботи про себе як рух розрізнення, в якому грунтується динамічна, процесуальна природа турботи на підставі єдності інтенціонального потоку.


По-перше, у русі розрізненні признаються інші як значимі інші: "я", доповнюючи себе, приймаю від інших те, чого бракує в моєму власному досвіді. У доповненні (та взаємодоповненні) "мій" (та кожного) світ не тільки одержує риси "нашого" світу, а й долається безглуздість існування. По-друге, інтенціональний потік, тематизований у часі, розрізнюється як інтенція "схоплювання" уже сформованих відношень ("поперечна інтенціональність") і інтенція методична, "що-відшукує" інше і нове – відновлює "що-схоплюється" ("подовжня інтенціональність").


Подібна конфігурація інтенціонального потоку дозволяє розрізнити традиційно уживані як синоніми загальнозначущий смисл (census communis) і здоровий глузд (bona mens). На підставі аналізу єдність інтенціонального потоку, в роботі обгрунтовано взаємодоповненість інтенцій bona mens і census communis, як головних диференціацій повсякденності. Визначено, що взаємодоповненість знаходить своє вираження в діалозі, в якому і обговорюються проблеми, які хвилюють членів співтовариства, і координуються індивідуальні зусилля кожного по реалізації своїх можливостей. У такому діалозі зберігається не тільки сила і значимість сommunis, але і відкривається можливість іноваційної експансії, що змінює сформовану конфігурацію співтовариства. Іновації, у такому випадку, розглядається не як "утвір із нічого", а як переосмислення, переінтерпретація вже існуючих значень і норм, відштовхування від них або дистанцьованість, але не повне знищення. Саме участь у такому діалозі визначається як здійснення справжньої турботи про себе. У цьому зв'язку турбота про себе, як феномен повсякденності, забезпечує динамічну усталеність існування "людини з вулиці" і виступити основою народження нового, що відкриває можливість безкрайнього відновлення суспільства, його становлення як сучасного. Таким чином, як визначено в роботі, можливість прояву турботи про себе, виступає надійним гарантом безкрайості відновлення суспільства, показником його сучасності.


В дисертаційному досліджені доведено, що піклування про себе не є споконвічно даною, а відстоюється й знаходиться у лабіринті соціальних процесів. Дійсно, суперечливість нинішньої ситуації ставить людину перед дилемою: або бути чинним, або загинути у "підземному царстві". В роботі є відпрацьованою позиція, що саме ідея смерті – бажання викрити очевидне – вбачає необхідність відповідальності за іншого, що, у свою чергу, відкриває можливість подбати про себе, знаходячись у полі живого обговорення нових принципів. При цьому смисл "сходження" у "підземне царство" складається не в тім, щоб перевернути опозиції дилеми, а й зорганізувати умови постійного "обертання", рефлектувати розрізнення. Адже в обговоренні, як середовищі творення нового, актуалізується не тільки майстерність учасника, а й виражене турботливе відношення до наявного – повторюється вже сформоване.


У даному випадку людина, яка виявляє турботу про себе, розглядається в роботі як бріколер, що використовує залишки попередніх "будівництв" і, таким чином, відкриває безкрайність відновлення. Бріколер не робить ті ж речі, він продовжує процес на такий же спосіб – застосовує правило. Ніколи не завершуючи свого проекту, бріколер, у першу чергу, піклується про себе: зберігає зразки в їхньому некінцевому повторенні, бажаючи стати сильнішим. У повторенні, таким чином, виражені не тільки начала, які збережені з минулого, а й сила, що стверджує і дозволяє зрозуміти смисл зробленого, і тим самим, знайти себе тобто проявити турботу про себе. В роботі доведено, що сила бріколера складається в зберіганні альтернатив. Саме альтернативність (мінливість, розрізненість) визначає необхідну умову відновлення. Зберігання альтернативи дає можливість торгу, у процесі якого погоджуються і координуються індивідуальні цілі на основі вже даних визначень ситуації, тобто повторюється не тільки благопристойність минулого, але й народжується живлюща сила, що робить нове. У цьому відношенні, як визначається в роботі, саме альтернативність складає благо процесу відновлення. Турбота про себе, таким чином, перебуває у звільненні для досягнення блага як можливості альтернатив.


В роботі доведено, що  проявлення турботи про себе є та ціль, утілити яку у дійсність ніхто не може самий по собі – у жагучому індивідуальному бажанні; утілити її можуть лише всі разом, на шляху інтерсуб'єктивно здійснюваної практики. З цього погляду, характерною рисою турботи про себе є прагнення до постійної координації й узгодження індивідуальних бажань у рамках співтовариства. Така координація, як обгрунтовано в роботі, може бути заснована тільки на опосередкованій словом взаємодії: об'єднаному і привселюдному пошуку рішень – співучасті у творенні загального блага.


Зрештою, реальна турбота про себе складається в залученні до співучасті у формуванні і керуванні діяльністю співтовариства, а також до співучасті у використанні тих цінностей, якими співтовариство володіє. Таким чином, тільки ті, хто приймає участь у діяльності співтовариства, тобто покликані і визнані до вирішення проблем, які хвилюють, турбують співтовариство – спроможні стати творцями та співтворцами соціального життя. У зв'язку з цим можна стверджувати, що соціальні зміни не можуть і не повинні базуватися на досягненні тільки приватного добробуту. Скоріше в бажанні жити разом і співучасті – politeia – засновується джерело безкрайості відновлення суспільства. Турбота про себе, таким чином, знаходить своє завершення в політичному як шляху співбуття – у співучасті в обговоренні, опрацюванні й ухваленні рішення – в якому перебувають і реалізуються творчі потенції людини.


У даному випадку зведення аналізу політичного до відношення "я" до самого себе, що здійснено у роботі, знайшло підставу у феноменологічній редукції. Саме феноменологічна редукція (епохе) передбачає бути утриманим від юридичного уявлення про політичне, яке реалізується й у теорії закону, конститутивного для прояву бажань, і в тематиці придушення. У зв'язку з цим основу політичного варто шукати у дійсності буття – у спільній і привселюдній діяльності з творення загального блага.


В другому розділі "Феномен політичного і обставини відновлення" відзначено, що турбота про себе, конституйована в інтенціональному потоці, є найважливішим засобом, яким людина відкриває світ і, тим самим, заявляє про свою присутність у ньому. При цьому очевидність присутності людини у світі знаходить своє вираження на шляху співбуття – спільній діяльності для творення загального блага. Шлях співбуття визначено як фундаментальна політична інстанція, що обумовлена процесом участі кожного в обговоренні, опрацьовуванні й ухваленні рішення з приводу того, що стосується, зачіпає, спричиняє – турбує члена співтовариства. З цього приводу підкреслюється, що саме можливість співучасті, у процесі якої переборюється прихованість світу і з'являються підстави утворення нового, грунтують обставини відновлення. В даної главі визначені низка причин, яки обумовлюють наявність цих обставин.


На шляху співбуття ніхто з тих, що беруть участь в обговоренні, опрацьовуванні та прийнятті рішень не може претендувати на те, що його думка – остаточна істина. Заявляючи про свою позицію, учасник повинен визнати наявність опору і, отже, прислухатись не тільки до свого голосу, але й узгодити свій голос із голосами "супротивника", у яких виражена альтернативна точка зору, можливість-інакше. Рефлектуючи очевидність опору та формуючи своє судження,  учасник визнає іншого – звітується і сам приймає звіт від іншого. Саме визнання іншого є "законом", який надає власно собі рефлектуюча спроможність судження; якраз цей "закон" виступає основою координації й узгодження дій учасників. У визнанні іншого зберігається альтернативність, яка виражає свою можливість діяти через торг. Тільки в такий спосіб – торгуючись – множина можливостей діяти залишається відкритою у тривалості шляху співбуття. У цьому випадку процес відновлення суспільства відкритий у своєї безкрайості.


Торг, у якому знаходять своє вираження різні та супротивні точки зору, припускає наявність "етоса" у членів співтовариства; тобто взаємозв'язок переконань, які складають основу спільного громадського життя і бажання жити разом. Етос окреслює обрій, у межах якого визначено те, як потрібно діяти. Але через мінливість ситуації кожен раз необхідно вирішувати наново, як можливо діяти. Це та складова тематизації повсякденного існування, яку греки називали "кайрос". В роботі обгрунтовано, що шлях співбуття, на якому відновлюється вихідне положення, пробиває власно собі дорогу у русі розрізнення етоса і кайроса та структурується в часі тривання процесу зрівнювання нерівного.


Основою тривання процесу зрівнювання нерівного є благо справедливості, як результат попередніх взаємодій, котрі визначають наступні та відкривають можливості трансформації початкових положень. У справедливості, як доведене в роботі, виражена не тільки необхідність, а й доброчесність наступних практик. Саме з цього приводу підкреслено, що неможливо відмовити розуму в необхідності законодавствувати. В роботі обгрунтовано, що розумність розуму укладене в його спроможності спілкуватися з іншим "розумом" і іншими типами "розуму", признаючи їх право на автономію. У зв'язку з цим здійснено витлумачення раціональності не в термінах виправдання (аргументованого підтвердження правоти), а як критику. Критику, в цьому випадку, визначено не як образу або вираження недовіри, а як повагу, що одна розумна істота робить іншій розумній істоті і надає їй можливість інакше визначити ситуацію. У цьому зв'язку підкреслено, що саме практика справедливості, тобто практика спілкування "розумів", виступає необхідною причиною, яка визначає обставини відновлення.


В роботі обгрунтовано, що необхідність визнання іншого і повага до його свободи й автономії пробуджується, насамперед тим, що кайрос схований в часі свого виникнення; повага перед свободою інших обгрунтовується "страхом" опору. Спільність етоса також підтримується "страхом" перед неможливістю самодіяльно розпоряджатися його походженням. Тому втрата почуття небезпеки, як доводиться в роботі, веде до втрати своєї свободи й свободи інших, що, скоріше, перешкоджає чим сприяє відновленню. Більш того, утрата зобов'язань та поваги до бажання жити разом позбавляється підстави, стає вигаданим тягарем на шляху досягнення приватного добробуту. В роботі визначено, що безпідставність з'являється також через рішучість деяких знову додати сили втраченому етосу. Так виникають тоталітарні спроби приписати, нав'язати етос. Аналогічні ж "перекручення" трапляються й у спробі кайроса. У цій ситуації вважається, що можна виробити "достовірний", незалежний від згоди інших критерій, якій буде лежати в основі координації дій на шляху співбуття. Для цього, нібито, потрібна лише розробка процедур, які реалізовуватимуть застосування загальних тез в окремих випадках у межах всеохоплюючої бюрократії політичного керування. Однак, як обгрунтовано в роботі, наслідком такої сліпоти є розлад і відсутність можливостей для відновлення і політичної, і соціальної системи.


Проте, як зазначено в роботі, "перекручення" у спробі кайроса і етоса мають під собою об'єктивні підстави. Тому конституювання політичного диктується відокремленням двох груп позицій, які взаємодоповнюють і взаємообгрунтовують один одного: "головні" і "знані". В роботі доведено, що саме взаємодоповненість інтенцій "головних" і "знаних", їх спілкування визначає політику відновлення. Дана взаємодоповненість знаходить свою реалізацію, з одного боку, у "позитивності" політики "головних", з іншого боку - у наявності соціальних умов відновлення.


 


"Позитивна" політика відокремлює себе в інсталяції турботи – наданні місця для можливості кожному турбуватися про себе. Інсталяційна складова політики пов'язана із розподілом відповідальності, задач, переваг і втрат, утворених членами суспільства в процесі "ігор обміну" і виконанні або невиконанні ними взаємних зобов'язань. Аспекти розподілу, що грають першорядну роль у конституюванні політичного, тісно пов'язані з визначенням справедливості. При цьому оцінка справедливості соціального порядку залежить від того, наскільки останній відповідає інтересам індивіда та відкриває можливість турбуватися про себе. У цьому зв'язку діагностика ситуації з погляду справедливості соціального порядку, як доводиться в роботі, є оцінкою соціальних умов і перспектив відновлення суспільства. Зроблений в роботі аналіз соціальних умов показав, що сьогодні загублено почуття соціальної захищеності, домінує непевність у завтрашньому дні та уявлення про відсутність можливостей реалізації здібностей. Характер змін за останні десять років дозволяє говорити, що ми знаходимося в ситуації втраченого часу. Цілком правомірно оцінюючи умови, що склалися, стверджувати, що останні ні в якій мірі не сприяють відновленню суспільства.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины