| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, її зв'язок із науковими програмами, планами і темами наукових досліджень, сформульовано мету та основні завдання дослідження, визначено його об'єкт та предмет, охарактеризовано методи і наукову новизну дослідження, розкрито практичне значення результатів, одержаних у процесі наукового дослідження, подано інформацію про апробацію основних положень, структуру та обсяг дисертаційної роботи.
Перший розділ „Космічна діяльність і косміне про” складається з чотирьох підрозділів, у яких особлива увага приділена дослідженню процесів формування та розвитку космічного права, визначення його предмету та методу, аналізу його системи, правовому становищу суб’єктів космічної діяльності та особливостям відповідальності у космічному праві.
У підрозділі 1.1. „Формування та розвиток космічного права” аналізуються основні принципи космічного права, визначається коло суспільних відносин, що регулюються космічним правом.
Визначено, що національне космічне право має певні особливості порівняно з іншими галузями національного права, у тому числі з повітряним як із найбільш спорідненою галуззю права. Космічне право почало свій розвиток не з прийняття національних актів, а з розробки та прийняття міжнародних договорів та угод, що обумовлено особливостями космічної діяльності. Ця особливість прослідковується і в кількісній перевазі існуючих міжнародних договорів, конвенцій та декларацій над обсягом нормативно-правових актів, прийнятих на національному рівні.
У процесі дослідження були встановлені фактори, які прямо чи опосередковано впливали на формування національного космічного права, в тому числі й космічного права України (Української РСР), основним серед яких була зацікавленість держав (від самого початку космічної діяльності) у прийнятті міжнародно-правових актів у сфері космічної діяльності. Це було викликано в першу чергу тим, що національне право не мало можливостей поширюватися на космічний простір (космічну діяльність), оскільки, по-перше, як відомо, національне право діє лише в рамках держави і обмежене її суверенітетом, або діє на територіях чи об'єктах, що знаходяться під її юрисдикцією; по-друге, сама космічна діяльність провадиться на території, на яку не розповсюджується національний суверенітет; по-третє, із моменту запуску двигунів на космічний об'єкт починає поширюватися дія норм як міжнародного публічного (загального) права, так і міжнародного космічного права.
Одним з основних принципів космічного права є принцип безпосередньої відповідальності держави за наслідки національної космічної діяльності. Відповідно до статті VI Договору про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла,
від 27 січня 1967 р., держави-учасниці несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, незалежно від того, здійснюється вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами, та відповідальність за забезпечення того, щоб національна діяльність провадилася відповідно до положень, що містяться у цьому Договорі. Діяльність неурядових юридичних осіб у космічному просторі повинна здійснюватися і під постійним спостереженням відповідної держави-учасниці даного Договору.
Врегулювання космічних відносин лише на національному рівні кожною окремо взятою державою не могло вирішити всіх питань, оскільки потребувало розповсюдження дії норм саме міжнародного права, яке більшою мірою і на більш адаптованому рівні було пристосованим для створення правового поля для даного виду діяльності.
У дослідженні звертається увага на деякі інші специфічні особливості процесу становлення та розвитку космічного права, зокрема на те, що перші правові механізми врегулювання космічних відносин були запроваджені національними правовими інституціями однієї країни – Сполученими Штатами Америки, де вже наприкінці 50-х р.р. минулого століття було розпочато активне формування космічної політики держави при нагально існуючій необхідності законодавчого врегулювання цієї сфери діяльності і відсутності на той момент міжнародно-правових важелів регулювання.
На підставі проведеного аналізу, та враховуючи ознаки та властивості космічної діяльності, які не дозволяють поставити її в один ряд із вже освоєними правом об’єктами правового регулювання, обґрунтована необхідність виділення космічних відносин у самостійну галузь правового регулювання – космічне право.
У підрозділі 1.2. „Космічне право в системі права” проведено аналіз основних понять, які застосовуються для регулювання відносин із дослідження і використання космічного простору. Відмічається широке вживання, паралельно з поняттями „міжнародне космічне право”, „національне космічне право” та „міжнародне приватне космічне право”, загального поняття „космічне право”, що вживається як і у вузькому, так і в широкому значенні, і проводиться аналіз змісту та співвідношення цих понять, термінів і термінологічних зворотів. Досліджується й аналізується обсяг, метод і джерела регулювання кожного з них та, насамперед, понять „діяльність із дослідження і використання космічного простору”, „космічна діяльність”, „національна космічна діяльність”, „космічна діяльність міжнародної організації” тощо, які визначають коло суспільних відносин, що підпадають під дію норм тієї чи іншої галузі права.
Співвідносячи рамки застосування понять „космічна діяльність” і „діяльність із дослідження і використання космічного простору”, на рівні як національного, так і міжнародного права, констатується синонімічність цих понять, та вживання в переважній більшості випадків поняття „космічна діяльність”, що із стилістичної точки зору є більш прийнятним для застосування. Це підтверджується і положеннями Закону України „Про космічну діяльність”, у преамбулі якого зазначено, що положення цього Закону поширюються на всі види діяльності, пов’язаної з дослідженням і використанням космічного простору.
Національне космічне право є галуззю національного права конкретної держави. Об’єктом його регулювання є національна космічна діяльність, тобто відносини, що виникають між її суб’єктами з приводу здійснення такої діяльності. Відносини, які охоплює поняття „національна космічна діяльність”, визначаються конкретно законодавством певної держави. Так, наприклад, за законодавством України до неї відносяться наукові космічні дослідження, створення та застосування космічної техніки, використання космічного простору. Визначення кола суб’єктів космічної діяльності теж здійснюється відповідно до національного права.
Міжнародне космічне право – це сукупність спеціальних норм сучасного загального міжнародного права, що регулює відносини держав між собою, із міжнародними міжурядовими організаціями, взаємовідносини таких організацій у зв’язку із здійсненнями всіма ними космічної діяльності, та встановлює міжнародно-правовий режим такої діяльності в межах космічного простору, Місяця та інших небесних тіл.
Аргументовано тісний зв’язок міжнародного космічного права з національним космічним правом конкретної держави, зокрема з такими його інститутами, які регулюють, з одного боку, питання державного суверенітету, юрисдикції, а з іншого, – питання, пов’язані із правовим становищем космодромів, космічних кораблів та їх екіпажів, космічним страхуванням, охороною інтелектуальної власності тощо. Міжнародним космічним правом у ряді випадків прямо передбачено дію норм національного права в космічному просторі. Відповідно до норм національного права здійснюється юрисдикція і контроль над космічним об’єктом і „над будь-яким екіпажем цього об’єкта” під час їх перебування в космічному просторі, включаючи небесні тіла. Право власності на космічні об’єкти і їхні складові частини, що знаходяться в космічному просторі, також може регулюватися національним правом.
Поява міжнародного приватного космічного права була наслідком змін, які відбулися в космічній діяльності, у зв’язку з процесами комерціалізації та відповідного підвищення ролі національно-правового регулювання. Міжнародне приватне космічне право не є новою галуззю права, а лише сукупністю колізійних (внутрішніх і договірних) та уніфікованих матеріальних приватноправових норм держави, що регулюють приватноправові відносини, ускладнені іноземним елементом, із приводу здійснення ним космічної діяльності. Таке визначення є суто умовним, оскільки визначає лише певне коло відносин, зокрема, – космічну діяльність, регулювання якої підпадає під дію норм міжнародного приватного права. Якщо такі відносини виникають у зв’язку із здійсненням космічної діяльності, то умовно їх можна віднести до сфери, що регулюється міжнародним приватним космічним правом. Проте й досі не існує достатнього масиву національного законодавства, прийнятого автономно чи в силу міжнародних договорів про уніфікацію, специфічного саме для цивільно-правових відносин у космічній сфері.
При вивчені процесів формування національного космічного права, як нової галузі права, були застосовані загальнотеоретичні питання системи права, а саме, щодо критеріїв поділу на галузі права, що постійно знаходяться в центрі уваги вчених і є предметом обговорення ряду наукових дискусій.
Проведене дослідження дозволяє зробити висновок, відповідно до якого в системі права України з’явилася нова галузь – космічне право. Із впевненістю можемо говорити про існування в системі права України комплексної галузі – космічного права, що обумовлено юридичними особливостями, які знаходять вияв у предметі та методах правового регулювання, та тим, що суспільні космічні відносини врегульовані як власними нормами, так і нормами, що містяться в інших галузях права. Про космічне право як про комплексну галузь можна говорити за умови, коли вона базується на відповідній комплексній галузі законодавства як такій, що вже склалася.
Космічне право як самостійна комплексна галузь права поділяється на галузеві космічно-правові інститути, які являють собою сукупність взаємопов’язаних юридичних норм, що регулюють невелику групу видових космічних відносин. Існування космічно-правових інститутів обумовлене необхідністю правового регулювання різноманітних суспільних відносин, які виникають у процесі дослідження та використання космічного простору, запуску космічних об’єктів і т.д.
У підрозділі 1.3. „Космічне право як наука та навчальна дисципліна” досліджуються питання науки космічного права, яка постійно перебуває в розвитку, тобто знаходиться в стані безперервного пошуку. Наука космічного права є комплексом знань про суспільні відносини, що виникають у сфері дослідження і використання космічного простору, а також про їх правове регулювання. Предмет даної науки включає пізнання закономірностей регулювання таких відносин, виявлення особливостей правових методів впливу на них. В основу системи науки космічного права покладена система космічного права як самостійної галузі права. Кожен із космічно-правових інститутів має вивчатися наукою у вигляді вчення про ці інститути.
Розвиток науки космічного права дозволяє говорити про зародження національного космічного права як навчальної дисципліни. Зауважується, що поняття науки космічного права не тотожне поняттю космічного права як навчальної дисципліни, не тотожні й поняття їх систем. Але на сьогодні немає розмежування цих понять у космічному праві, оскільки і наука, і галузь космічного права перебувають у стадії формування і становлення. Суттєві відмінності між цими поняттями полягають у неоднаковій спрямованості, у різному цільовому характері наукової роботи й викладацької діяльності, а також особливостями його предмету. Відмінності виявляються також у формах і методах наукової і навчальної роботи. Зазначені відмінності характерні й для космічного права. Предмет космічного права як навчальної дисципліни – це те коло знань, навичок і вмінь, які належить вивчити (викласти) у навчальному процесі з даної дисципліни.
Підрозділ 1.4. „Суб’єкти космічного права” присвячено аналізу учасників суспільних відносин у зв’язку з дослідженням і використанням космічного простору, тобто суб’єктам цих відносин.
Відносини, врегульовані правом, які виникають із приводу та у зв’язку з дослідженням і використанням космічного простору, називаються космічними правовідносинами.
Суб’єктів космічного права можна поділити на дві групи: міжнародні та національні. До першої групи відносяться: держави, міжнародні урядові та неурядові організації та іноземні юридичні особи. До другої групи відносяться: держави (через відповідні державні органи), національні юридичні особи та фізичні особи. Слід зауважити, що основними суб’єктами космічного права є саме держави, на які покладається загальна міжнародна відповідальність за діяльність у космосі її неурядових юридичних осіб.
Незважаючи на те, що Договір про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, закріплює принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, його положення застосовуються щодо діяльності держав незалежно від того, у яких формах вона здійснюється – самостійно (однією державою), або в кооперації з іншими державами, у тому числі і в рамках міжнародних організацій.
На даний момент діяльність неурядових юридичних осіб можлива лише за таких умов: збереження міжнародної відповідальності держави за їх діяльність; постійний нагляд за цією діяльністю з боку держави; забезпечення державою відповідності цієї діяльності положенням, що передбачені міжнародним космічним правом.
У підрозділі 1.5. „Відповідальність у космічному праві” досліджуються питання юридичної відповідальності в космічному праві.
Відповідальність у космічному праві можлива як за порушення норм міжнародного права – міжнародно-правова відповідальність (політична і матеріальна), – так і за порушення норм національного права – конституційна, кримінальна, адміністративна, цивільна, дисциплінарна та матеріальна. Враховуючи фактор територіальності та належності до конкретної держави (громадянство), можливі випадки відшкодування шкоди згідно з національним законодавством та згідно з положеннями Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами, від 29 березня 1972 р.
Особлива увага приділена розгляду питання про об’єктивну (абсолютну) відповідальність, яка застосовується в міжнародному космічному праві. Основною міжнародно-правовою нормою, що передбачає об’єктивну відповідальність, є ст. II Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами, у якій зазначено, що „держава запуску несе абсолютну відповідальність за виплату компенсації за шкоду, завдану її космічним об’єктом на поверхні Землі або повітряному судну в польоті”, та встановлює основний принцип космічно-правової відповідальності.
Дія даної Конвенції не поширюється на відносини між потерпілими фізичними і юридичними особами і державою, що отримала від держави запуску суму компенсації. Регулювання таких відносин – внутрішня справа цієї держави. Водночас згаданою вище Конвенцією також не врегульовані відносини, що виникають між державою запуску та її юридичними особами, що проводять космічну діяльність, із приводу відшкодування даною державою шкоди, що була завдана цими юридичними особами.
Крім того, увага була приділена розгляду питань щодо угод про відповідальність, у тому числі угод про взаємну відмову від вимог про відповідальність, оскільки згідно з пунктом 1 статті V Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами, коли дві держави або більш спільно проводять запуск космічного об’єкта, вони несуть солідарну відповідальність за будь-яку завдану шкоду. Із положень даної Конвенції випливає, що учасники спільного запуску можуть укладати угоди про розподіл між собою фінансових зобов’язань. Такі угоди не зачіпають право держави, якій завдано шкоди, вимагати всієї компенсації за шкоду на підставі цієї Конвенції від будь-якої із держав запуску або всіх держав запуску, які несуть солідарну індивідуальну відповідальність.
Другий розділ „Космічне законодавство” складається з двох підрозділів, у яких висвітлюються питання джерел космічного законодавства, його системи, місця і ролі міжнародних договорів, що регулюють космічну діяльність, та здійснено аналіз Закону України „Про космічну діяльність" як спеціального нормативно-правового акта.
У підрозділі 2.1. „Джерела космічного законодавства” досліджуються питання формування та розвитку космічного законодавства та його співвідношення з космічним правом.
Космічне право як сукупність правових норм є внутрішнім змістом законодавства, який визначається особливостями суспільних відносин, що ним регулюються. Космічне законодавство як система нормативно-правових актів є зовнішньою формою права і тісно пов’язана з його змістом. Отже, космічне право становить зміст космічного законодавства, а останнє є формою вияву космічного права.
Космічне законодавство, як і космічне право, є досить молодою галуззю та перебуває в процесі розвитку та вдосконалення. Основним нормативно-правовим актом, що регулює космічну діяльність в Україні, є Закон України „Про космічну діяльність”, що став системоутворюючим для становлення космічного законодавства України та визначає загальні правові засади здійснення космічної діяльності в Україні та під юрисдикцією України поза її межами.
Значна увага приділена дослідженню місця міжнародних договорів у системі космічного законодавства, що в свою чергу визначає особливість космічного законодавства, яка проявляється в значній перевазі міжнародно-правового регулювання космічних відносин над національним.
Досліджено проблему щодо відсутності офіційного перекладу на державну (українську) мову багатьох міжнародних договорів, які регулюють космічну діяльність, що викликає певні неузгодженості при їх „входженні” у національне космічне законодавство, оскільки більшість специфічних понять, що застосовуються в національному космічному законодавстві, було вперше напрацьовано саме на міжнародному рівні.
У процесі дослідження було зосереджено увагу на питанні поширення національного космічного законодавства на діяльність, що здійснюється поза межами держави, тобто в космічному просторі, оскільки згідно ст. VIII Договору про принципи діяльності держав із дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, держава, у регістр якої занесено об’єкт, запущений у космічний простір, зберігає юрисдикцію і контроль над таким об’єктом і над будь-яким екіпажем цього об’єкту під час знаходження в космічному просторі, у тому числі і на небесному тілі.
У підрозділі 2.2. „Система космічного законодавства” визначається система нормативно-правових актів, що регулюють діяльність із дослідження і використання космічного простору.
Тенденція до розширення і виокремлення правової регламентації, пов’язаної з дослідженням і використанням космічного простору, досить своєрідна. Підвищення ролі правової регламентації тут пов’язане не лише з вдосконаленням правової основи для вирішення комплексу проблем у сфері дослідження і використання космічного простору, а і з подальшим розширенням сфери регулювання.
Основне завдання космічного законодавства – створення такого законодавчого механізму регулювання дослідження і використання космічного простору, який би гарантував суб’єктам космічних відносин можливість здійснення даного виду діяльності. Іншими словами, основне призначення космічного законодавства полягає в тому, щоб сприяти розвитку відповідної сфери діяльності суспільства.
Космічне законодавство за своєю формою є сукупністю нормативно-правових актів різної юридичної сили, а за своїм нормативним змістом становить сукупність правових норм, які спрямовані на регулювання космічних відносин і містяться в різноманітних законодавчих актах.
Джерелами правового регулювання відносин у сфері дослідження і використання космічного простору є нормативно-правові акти, що складають певну ієрархічну систему, у якій їх юридична значимість залежить від місця і компетенції органу, який прийняв відповідний акт, серед яких закон стоїть на першому місці і займає особливе положення.
Окрему увагу приділено детальному аналізу Закону України „Про космічну діяльність”. Саме з його прийняттям на законодавчому рівні було визначено основоположні принципи космічного права України. При аналізі даного закону належну увагу зосереджено на порівнянні його положень із подібними положеннями аналогічних законів інших держав, у першу чергу – із Законом Російської Федерації від 20 серпня 1993 р. „Про космічну діяльність” як із найбільш подібним за сферою правового регулювання та змістом правових норм.
Чільне місце в системі космічного законодавства займають міжнародні договори як загального, так і спеціального характеру, якими закладені основи правового регулювання космічної діяльності як на міжнародному, так і на національному рівнях. У дисертації детально проаналізовано їх зміст.
Основні вимоги, що на сьогодні мають пред’являтися до системи нормативно-правових актів у сфері дослідження і використання космічного простору, повинні зводитися до наступних аспектів, а саме: система космічного законодавства потребує ще більшої чіткості, визначеності, узгодженості і стабільності, що необхідно для забезпечення її дієвості та єдності; система космічного законодавства повинна бути більш доступною і більш зручною в користуванні, що сприятиме більш точному й неухильному дотриманню космічно-правових норм, правильному та ефективному їх застосуванню; система космічного законодавства має відповідати правилам кодифікаційної та нормотворчої (юридичної) техніки і будуватися на наукових засадах (основах) з обов’язковим урахуванням новітніх досягнень не лише юридичної, а й природничих наук, які мають безпосередній вплив на процеси, пов’язані з дослідженням і використанням космічного простору; система космічного законодавства не повинна без потреби допускати повторення однакових за змістом норм у різноманітних нормативних актах, а тим більше прийняття актів, які б „перехрещувались”, поглинали один одного; система космічного законодавства одночасно має бути деталізованою в регулюванні космічних відносин, враховуючи той величезний негативний вплив, який може мати неналежне їх врегулювання.
Зважаючи на те, що космічне законодавство потребує поліпшення, виділяється два основних етапи вдосконалення системи правового регулювання відносин у сфері дослідження і використання космічного простору, які мають проводитися паралельно.
Перший має на меті систематизацію космічного законодавства, яка полягає в тому, щоб зберегти існуючі на сьогодні основи регулювання у сфері дослідження і використання космічного простору і на цій базі створити різноманітні галузеві, комплексні, міжгалузеві та інші акти космічного законодавства.
Другий є більш складною формою систематизації та пов’язаний з кодифікацією космічного законодавства, метою якої має стати створення Космічного кодексу України, який охоплював би своїм регулюванням всю різноманітну й різнопланову діяльність у сфері дослідження і використання космічного простору і став би основою для систематизації космічного законодавства. Проте створення такого кодексу не позбавить необхідності мати чітко відпрацьовану систему космічного законодавства.
Дано перелік елементів, які залежно від здійснюваної космічної діяльності могли б бути включені в національне законодавство з питань космічної діяльності, у тому числі в режим її ліцензування, страхування, контролю тощо. |
