Шмаленя С.В. Особливості застосування аналогії права при вирішенні юридичних справ



Название:
Шмаленя С.В. Особливості застосування аналогії права при вирішенні юридичних справ
Альтернативное Название: Шмален С.В. Особенности применения аналогии права при решении юридических дел
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ЗМІСТ  РОБОТИ


 


У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет; показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами; охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дослідження, його структуру та обсяг.


Розділ перший "Аналогія права як спосіб заповнення прогалин у праві при вирішенні юридичних справ" складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. "Огляд положень нормативно-правових актів та літератури за темою дослідження" розкрито дефініцію аналогії права, тобто поширення на неврегульовані правом суспільні відносини принципів права, проаналізовано погляди вітчизняних та зарубіжних науковців стосовно поняття та змісту аналогії права, а також її визначення, які наведені у законодавчих актах України, Російської Федерації, Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Естонської Республіки.


У підрозділі 1.2. "Проблеми виявлення прогалин у праві та визначення способів їх заповнення при вирішенні юридичних справ" автором обґрунтовано об’єктивну властивість прогалин будь-якій системі права, узагальнено причини їх виникнення (об’єктивні та суб’єктивні), визначено основні критерії встановлення. Наведено визначення поняття "прогалина", під якою розуміється неповнота або повна відсутність правових норм, необхідних для врегулювання суспільних відносин, які перебувають у сфері дії права та потребують юридичного вирішення. Проаналізовано відмінність понять "прогалина в праві" та "прогалина у законі". Прогалину в праві відмежовано від технічних прогалин, помилок в праві та юридичних колізій, а також від випадків помилкової впевненості правозастосувача у перебуванні спірних питань поза межами правового регулювання або відсутності їх правового регулювання (уявних прогалин).


Обґрунтовано об’єктивну необхідність заповнення прогалини, що обумовлено неможливістю швидкого усунення її на правотворчому рівні та одночасно встановленою законом забороною відмови у розгляді справи з мотивів відсутності або неповноти нормативно-правових приписів, які регулюють спірні відносини, потребою у юридичному захисті прав, свобод та інтересів осіб, забезпечення розвитку прогресивних суспільних відносин. Розглянуті основні юридичні способи заповнення прогалин, серед яких найбільш поширеним і дієвим у сучасних правових умовах у тих галузях, де це не заборонено, є аналогія, яка поділяється на аналогію закону та аналогію права. До інших способів заповнення прогалин належать: локальна нормотворчість та створення норм прецедентного права.


У підрозділі 1.3. "Підстави, умови та процес застосування аналогії права при вирішенні юридичних справ" розкрито загальну характеристику аналогії права. Аргументовано, що підставою застосування аналогії права є наявність справжньої прогалини у праві стосовно фактичних суспільних відносин, які перебувають у сфері дії права та потребують правового регулювання, і неможливість її заповнення за правилами аналогії закону. Досліджено та систематизовано умови законності і принципи застосування аналогії права, розкрито процес вирішення юридичних справ на підставі принципів права, який на відміну від загального процесу застосування правових норм і навіть порядку дій при аналогії закону, є набагато складнішим рівнем застосування права, що обумовлено відсутністю конкретного нормативно-правового припису. Наведено перелік та характеристику дій, які має здійснити правозастосувач для заповнення прогалини. Доведено, що суб’єктами застосування аналогії при вирішенні юридичних справ є виключно суди як спеціально уповноважені на це компетентні державні органи. Охарактеризовано спільні риси та відмінності аналогії права і аналогії закону.


Встановлено, що прогалини у праві шляхом застосування аналогії права не ліквідуються, оскільки це компетенція виключно правотворчих органів. У процесі розгляду конкретних справ прогалини можуть лише заповнюватись (долатись) шляхом поширення на них принципів права, а не суб’єктивної волі правозастосувача.


Обґрунтовано, що аналогія розширює сферу застосування відповідних нормативних приписів та принципів права, але не створює норми права. Нове правоположення, створене на основі принципів права для заповнення прогалини та вирішення конкретної справи, має індивідуальний характер, не володіє обов’язковою силою для інших однорідних випадків та не служить і не може служити офіційною підставою для вирішення аналогічних справ, не стає правовою нормою або судовим (адміністративним) прецедентом. Конкретне рішення, якщо воно прийняте достатньо компетентним і авторитетним органом, може бути зразком, еталоном для вирішення однорідних справ, для виправлення та уніфікації практики і удосконалення правового регулювання. Наголошено, що водночас застосування аналогії права є складним творчим процесом, заснованим не лише на логіці, але й на правосвідомості, який неможливий без суб’єктивного відношення як до права (масштабу), так і до обставин справи (предмету виміру). Аналогія права – це реалізація особливої юридичної кваліфікації, здатної брати необхідний матеріал із всієї системи права.


Зроблено висновок про те, що, незважаючи на винятковість аналогії права для правової системи України, яка має прагнути до більшої досконалості, необхідність у аналогії існуватиме завжди, враховуючи динамічність прогресивного розвитку суспільних відносин та стабільність правового регулювання.


Розділ другий "Використання принципів права для заповнення прогалин у праві при вирішенні юридичних справ" складається з двох підрозділів, у яких принципи права досліджуються через призму їх функціонального призначення як особливого регулятора суспільних відносин, що має значну перевагу над іншими засобами соціальної регуляції.


У підрозділі 2.1. "Загальна характеристика принципів права як засобу заповнення прогалин у праві при вирішенні юридичних справ" аргументовано, що найбільш важливою складовою у визначенні та розумінні аналогії права є принципи права (або "ratio legis"), які за наявності прогалини виконують безпосередньо регулятивну функцію і виступають єдиною нормативно-правовою підставою правозастосовчого рішення. Досліджено особливе значення принципів права як регулятора суспільних відносин, зумовлене закріпленням в них гуманітарних засад і цінностей, що утворюють загальнолюдський вимір права на підставі самої сутності суспільства, природи людини, ґрунтування на "природній справедливості", загальній для всіх правових систем. Відзначено, що принципи об’єктивно обумовлені економічним, соціальним, ідеологічним, політичним устроєм суспільства, його реальними потребами, соціальною природою держави і права, характером політичного і державного режиму, основними засадами побудови і функціонування політичної системи. Водночас вони є підвалиною, фундаментом системи права.


Загальні принципи права визначені як напрацьовані суспільством та зафіксовані у позитивному праві його узагальнені універсальні нормативні імперативні положення, які об’єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку суспільства та втілюють його найкращі здобутки і цінності у правовій сфері, лежать в основі формування системи права, пронизують і об’єднують її складові компоненти, визначають її природу, а також сутність і спрямованість правового регулювання, напрямок розвитку.


У підрозділі 2.2. "Значення принципів права для заповнення прогалин у праві при вирішенні юридичних справ" виділено та охарактеризовано напрямки функціонального значення та впливу принципів права на юридичні явища в ході вирішення питань, залишених без правового регулювання. Зауважено, що лише позитивних (писаних) норм права, навіть при їх багатстві і різноманітності, недостатньо для врегулювання суспільних відносин. Вони не можуть передбачити всього, у той час, коли принципи права, в силу їх універсальності та високого рівня узагальненості, можуть охоплювати велику кількість нових і непередбачених ситуацій. Вони певною мірою компенсують пропуски у правовому регулюванні. Констатовано, що саме завдяки принципам створюється унікальна ситуація: існують прогалини у праві, однак правопорядок прогалин не має. Пріоритетне місце принципів дозволяє їм коригувати нечітко викладену позицію законодавця з тих чи інших питань правового регулювання.


Наголошено, що свідченням оформлення принципів права як явища правової реальності, їх переходу зі сфери правосвідомості до позитивного права є фіксація у джерелах права. Нормативність принципу є умовою його регулюючого впливу на суспільні відносини. Констатовано, що цілком вдалою формою аналогії права є застосування принципів, викладених у загальних нормах Конституції України, які є нормами прямої дії. Зазначено, що кожний окремо взятий принцип не в змозі дати цілісного уявлення про правове регулювання. Це може здійснити тільки певна система основоположних взаємопов’язаних вимог, які дозволяють звести в єдине ціле тлумачення правових норм, визначення юридичних понять та категорій, що створює комплекс знань про правила, які регулюють та відображують процес діяльності із застосування права. Орієнтирами для застосування аналогії права, крім загальних положень національного права, також можуть бути загальновизнані принципи і норми міжнародного права.


Розділ третій "Теоретичні засади застосування аналогії права при вирішенні юридичних справ за відсутності нормативного передбачення" складається з двох підрозділів.


У підрозділі 3.1. "Умови застосування аналогії права при вирішенні юридичних справ за відсутності нормативного передбачення" на підставі аналізу різноманітних наукових позицій та чинних засад сучасного права обґрунтована правомірність заповнення прогалин за аналогією права у тих галузях права, відносно яких законом конкретні правила з цих питань не передбачені (трудове, житлове, земельне, податкове право, природоохоронні, процесуальні та інші галузі). Наведені аргументовані заперечення позицій виключення можливості заповнення прогалин на підставі принципів права, які хоча й заслуговують на увагу, проте не відповідають реальному стану речей у сучасному суспільстві. Обґрунтовано, що заповнення прогалини за аналогією права, яка передбачає поширення принципів права, як відображення його природи, сутності та спрямованості, на неврегульовані правом фактичні відносини, що перебувають в межах дії права, всебічно сприяє реалізації принципу законності та в жодному разі його не порушує. Створене на основі принципів права для заповнення прогалини та вирішення юридичної справи правоположення має індивідуальний характер та не володіє загальнообов’язковою силою.


Доведено, що не суперечить вимогам права і використання його принципів для заповнення прогалин у процесуальних галузях (цивільному, господарському, адміністративному). Допустимість заповнення прогалин у кримінально-процесуальному та адміністративно-процесуальному праві може сприяти вирішенню питань, відносно яких виникають сумніви, на користь особи, яка притягується до кримінальної чи адміністративної відповідальності, забезпечити правильне здійснення правосуддя, захист прав та інтересів учасників процесу, найбільш ефективне і доцільне застосування права, повне, всебічне та об’єктивне дослідження обставин справи та не порушує принципу заборони аналогії у кримінальному праві та законодавстві про адміністративні правопорушення при визначенні протиправності певних діянь та відповідальності за їх вчинення.


У підрозділі 3.2. "Умови застосування аналогії права при вирішенні юридичних справ, пов’язаних із притягненням особи до юридичної відповідальності" особливу увагу приділено аналізу підстав, що унеможливлюють заповнення прогалин у праві при вирішенні питань, пов’язаних із кваліфікацією діяння правопорушенням та визначенням міри відповідальності за його вчинення, основною з яких є несумісність явищ протиправності правопорушення та аналогії. Автором досліджено історію розвитку правила про застосування аналогії у вітчизняному кримінальному праві, яке пройшло довгий шлях від встановленої КК УСРР 1922 року можливості широкого тлумачення закону та застосування аналогії, через закріплення у КК УРСР 1960 року формального аспекту у визначенні поняття злочину, яке стало перешкодою у застосуванні аналогії та нібито її забороняло, до визначення прямої заборони застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією у КК України 2001 року.


 


Водночас обґрунтовано допустимість застосування аналогії права при вирішенні питань про звільнення особи від юридичної відповідальності чи її пом’якшення, трактуванні будь-яких сумнівів на користь притягуваної до неї особи, визнанні протиправного діяння таким, що не завдало суспільної шкоди та не підлягає застосуванню заходів впливу, тощо.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины