Федик С.Є. Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України) : Федик С.Е. Особенности толкования юридических норм относительно прав человека (по материалам практики Европейского суда по правам человека и Конституционного Суда Украины)

Краткое содержание

Зміст роботи

У Вступі обґрунтовуються актуальність роботи, її зв’язок з науковими планами, мета і завдання дослідження, його об’єкт, предмет, методологічні основи, джерела, наукова новизна, а також практичне значення й апробація його результатів.

Розділ І. “Огляд науково-теоретичних джерел. Методологічні аспекти дослідження тлумачення юридичних норм щодо прав людини”. У першому підрозділі представлено аналіз науково-теоретичних джерел з питань тлумачення юридичних норм, зокрема норм щодо прав і свобод людини. Другий підрозділ присвячено висвітленню низки актуальних проблем методології вітчизняного правознавства та світоглядних філософських підходів до правотлумачної діяльності, оскільки предмет дисертаційного дослідження перебуває “на стику” інтерпретаційно-правової та “праволюдинної” проблематики. Розкривається сутність взаємозв'язків правотворчої та правоінтерпретаційної діяльності, яка детермінована, не в останню чергу, науково-теоретичними, політичними поглядами інтерпретатора. Висловлено думку, що зміна конкретно-історичних умов здатна призводити до наповнення абстрактних за формулюванням норм Конвенції дещо оновленим конкретним змістом у кожному випадку їх інтерпретації. Засобами опосередкування впливу нових умов на інтерпретацію тексту таких норм виступають світогляд та правосвідомість інтерпретатора (індивідуального чи колективного), які є чутливими до змін соціальної ситуації. Отож, значення світоглядно-філософських підходів у дослідженні інтерпретаційно-правової діяльності вбачається у тому, що: а) вона розглядається як опосередкована пізнавальна діяльність певних соціальних суб'єктів (зокрема, органів, що передбачені Конвенцією), яка об’єктивується назовні у певних формах; б) відправною точкою, глибинною основою охарактеризованого пізнання є, у кінцевому підсумку, реальне соціальне буття; в) на інтерпретаційно-правову діяльність поширюються загально діалектичні закономірності формування та тлумачення текстів, хоча прояв цих закономірностей тут дещо специфізується.

У розділі ІІ “Система принципів тлумачення юридичних норм щодо прав людини” розглядаються виявлені та систематизовані в ході дослідження принципи правотлумачної діяльності Євросуду, притаманні усьому процесу інтерпретації юридичних норм щодо прав і свобод людини, у тому числі безпосередньо норм Конвенції. Встановлено, що цей процес підпорядкований системі взаємозалежних принципів, які зумовлюють інтерпретацію таких норм, “управляють” цим процесом. Це принципи: а) пропорційності тлумачення, б) його ефективності, в) певної свободи національного розсуду, г) автономності. Підпорядкованість правотлумачення цим принципам уможливлює правильну й ефективну інтерпретацію юридичних норм, адже саме на реалізацію останніх спрямований будь-який спосіб тлумачення. Висловлюється думка про те, що КСУ у процесі інтерпретації ним розглядуваного різновиду юридичних норм варто було б послуговуватись тими ж принципами, що їх використовує Євросуд у своїй правотлумачній практиці.

2.1. Принцип пропорційності (забезпечення справедливого балансу між інтересами особи, з одного боку, та інтересами суспільства (держави), – з іншого). Пропорційність виступає водночас принципом інтерпретації та застосування норм Конвенції і так само інструментом забезпечення розумного, справедливого балансу між інтересами особи та інтересами суспільства, між інтересами різних суб’єктів правовідносин та метою і змістом правової норми. Цей принцип безпосередньо застосовується щодо тлумачення норм з елементами “сфери оцінення” і “співпрацює” із принципами автономності тлумачення та забезпечення певної сфери національного розсуду. Чи не найбільше цей принцип діє на кінцевому етапі інтерпретації, тобто після визначення мети правової норми, змісту права, обсягу сфери оцінення держави-відповідача.

2.2. Принцип ефективності (забезпечення ефективного захисту прав людини). Суть останнього полягає у тому, що відповідні нормативні положення Конвенції слід тлумачити у спосіб, який забезпечує максимально ефективний захист прав людини. Завдяки цьому, правотлумачна діяльність Євросуду стає способом не тільки забезпечення й захисту закріплених Конвенцією прав і свобод людини, але й також засобом розширення прав і свобод людини та звуження правообмежувальних можливостей держави. Означене “звуження” прав держави неодмінно веде до розширення її правозабезпечувальних обов’язків перед людиною.

Цей принцип можна розглядати також і як один із орієнтирів правотлумачної діяльності КСУ в процесі вибору ним певного варіанта інтерпретації норм законодавства стосовно прав та свобод людини.

2.3. Принцип забезпечення певної свободи національного розсуду. Застосування Євросудом цього принципу дає змогу гармонізувати дію як норм національного законодавства, так і положень Конвенції. Здобувач усвідомлює, що зміст і чинність сформульованих “у першому наближенні” правил застосування цього принципу є дискусійними, оскільки практично неможливо звести до спільного знаменника усе розмаїття практики Євросуду. Однак саме ці правила, як видається, здатні полегшити досягнення компромісу між позиціями заявників та відповідачів у тих справах, в яких тією чи іншою мірою може бути застосована концепція “межі оцінення” (margin of appreciation).

Пропонується дефініція поняття розглядуваного принципу, а саме: це здійснення Євросудом тлумачення конвенційних приписів у справах певного типу з врахуванням наявної у судових органів та посадових осіб держав-учасниць, делегованої їм положеннями Конвенції певної свободи розсуду щодо розуміння та застосування ними конвенційних норм з метою забезпечення належних умов реалізації та захисту прав і свобод людини, а також досягнення балансу між цими правами та свободами особи і національними інтересами.

2.4. Принцип автономності (автономності тлумачення міжнародними органами юридичних норм щодо прав людини). Пошук Євросудом загальноєвропейського стандарту тлумачення окремих правових понять забезпечується своєрідним принципом формування власного – “автономного” – їх розуміння, і застосовується він (принцип) не лише для з’ясування змісту юридичних термінів Конвенції, але й застережень, зроблених державами відповідно до ст. 64 Конвенції. Застосування цього принципу сприяє також уніфікації стандартів правозастосування у різних країнах – учасницях Ради Європи. “Відправною точкою” в застосуванні цього принципу виступає практика органів Конвенції, передусім Євросуду. Автономність полягає у незалежності висновків Євросуду від розуміння того чи іншого терміна, поширеного в окремих державах, однак Євросуд санкціонує і певний рівень “гнучкості” при здійсненні такої інтерпретації правозастосовними органами країн-учасниць за умови, що їхня інтерпретація терміну видаватиметься достатньо “розумною” і такою, що відповідає змісту Конвенції.

Стосовно КСУ можна вважати, що використання ним цього принципу  полягає у незалежності його інтерпретації положень Конституції України, міжнародно-правових актів чи національних законів, котрі стосуються прав людини і громадянина, від їх тлумачення іншими органами держави.

Розділ ІІІ. Характеристика особливостей тлумачення-з’ясування юридичних норм щодо прав людини.  У підрозділі 3.1. розкриваються поняття, зміст, етапи, правила та технічні прийоми використання різних способів тлумачення-з’ясування, що застосовуються Євросудом та КСУ у процесі інтерпретації ними юридичних норм щодо прав і свобод людини. Відповідно до охарактеризованих вище принципів тлумачення конституюються й особливості застосовуваних способів інтерпретації таких норм, роль, взаємозв’язки та співвідношення цих способів.

Філологічне тлумачення. Звертається увага на проблеми й особливості з’ясування змісту двомовних офіційних текстів міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, а також на деяку специфіку тлумачення спеціально-юридичних термінів. З цих позицій проаналізовано й охарактеризовано низку рішень КСУ.

Аналізуються рішення Євросуду на предмет використання ним офіційних, автентичних текстів Конвенції двома мовами, крізь призму наукових та практичних аспектів філологічного тлумачення цього акта. Підкреслюється, що проблему подолання неузгодженості між перекладами офіційних нормативних текстів доцільно вирішувати шляхом максимального використання (поряд із філологічним) можливостей інших способів тлумачення.

Систематичне тлумачення. Його особливостями у даному випадку є використання, окрім Конвенції, інших дотичних до її змісту міжнародно-правових актів, а також застосування прецедентів тлумачення. Наводиться авторська класифікація прецедентів, що використовуються Євросудом у процесі правотлумачення:

За способом посилання: фактичні та формально-фактичні. Фактичний прецедент має місце, коли для тлумачення норм Конвенції Євросуд використовує зміст попередніх рішень повністю або ж у певній частині, однак у рішенні не робить посилань на таке використання. Формально-фактичний прецедент полягає у використанні не лише фактичного змісту попереднього рішення, але й у прямому посиланні на нього.

За характером використання прецедента: позитивні і негативні. Позитивним прецедентом виступає попереднє рішення, зміст якого без будь-яких значних змін імплементовано у рішення стосовно нової справи. Таким чином Євросуд акцентує увагу на незмінності соціальних умов у галузі дотримання певного права та необхідності обґрунтування аналогічних висновків. Негативним прецедентом є рішення, яке, внаслідок зміни конкретно-історичних умов, уже не фіксує підходів, що їх доцільно застосовувати для прийняття рішення по суті розглядуваної справи. Тобто Євросуд вказує, що у розглядуваній справі зміст статті Конвенції повинен тлумачитись інакше, ніж у його ж рішеннях стосовно попередніх справ;

За сферою поширення юрисдикції Ради Європи: прецедентні рішення судових органів держав, що не входять у правове поле Ради Європи (є випадки використання Євросудом навіть прецедентів Верховного Суду США), і таких органів, що не входять у даний правовий простір.

У контексті аналізу систематичного тлумачення характеризуються використання Євросудом практики Європейської комісії (надалі – Єврокомісія) (хоч остання і не була наділена суддівськими функціями) та посилання Євросуду на положення Протоколів як складової частини Конвенції.

Особливості систематичного тлумачення простежуються і в правотлумачній діяльності КСУ. З огляду на них, можна запропонувати поділ здійснюваного цим судовим органом систематичного тлумачення на первинне і вторинне.

Первинне – це системне дослідження лише тих нормативних актів, які виступають безпосереднім предметом тлумачення по суті справи, без додаткового звернення КСУ до змісту інших нормативних актів, не передбачених у відповідних конституційних поданнях чи зверненнях.

Вторинне систематичне тлумачення застосовується, коли КСУ звертається до змісту й тих нормативних актів, котрі не увійшли до переліку актів, заявлених до розгляду у даній справі.

Історико-політичне (історичне) тлумачення. Історико-політичне (подекуди воно зветься й історико-цільовим) тлумачення являє собою поєднання історичного та цільового тлумачення, причому цільовий контекст цього способу досліджується з огляду на історичні, суспільно-політичні, економічні та соціальні умови прийняття норм. Відповідно до цього, його завданням є встановлення смислу правових норм з огляду на їхню генезу, урахування умов та факторів їх виникнення. У зв’язку з цим подається характеристика низки підготовчих документів (Travayx Preparatories), які стали передумовою прийняття Конвенції. Ці документи відігравали у судових розглядах доволі-таки неоднозначну роль, інколи використовуючись для обґрунтування зміни позиції суддів під впливом різних міркувань. Особливістю цього способу тлумачення є широке застосування Євросудом власного прецеденту.

Цільове (телеологічне) тлумачення є одним із центральних способів інтерпретації юридичних норм щодо прав та свобод людини. Його характерна особливість виявляється у тому, що з’ясування цілей і завдань Конвенції та Конституції України здійснюється крізь призму з’ясування змісту Преамбул цих актів. На доцільність використання даного способу прямо вказує у низці своїх рішень Євросуд, виходячи, зокрема, з необхідності розширення прав та свобод людини. Зафіксовані ж у Конвенції обмеження окремих прав Євросуд інтерпретує звужено, аби не входити у суперечність із метою захисту прав людини.

У зв’язку з цим проаналізовано два підходи стосовно того, що слід вважати об’єктом, цілями та завданнями Конвенції та де їх слід шукати (“текстуальна” й “телеологічна” школи цільового тлумачення).

На основі вивчення правотлумачної діяльності КСУ та Євросуду тут сформульовано наступні висновки: цільове тлумачення виступає чи не найбільш дієвим способом тлумачення Конвенції; воно належить до тих способів інтерпретації, які надають широку можливість вибору варіанта розуміння правової норми; його роль може бути різною залежно від застосування (чи, навпаки, незастосування) Євросудом інших способів інтерпретації конкретної норми Конвенції. Завдяки використанню цільового способу, Євросуд розширено тлумачить обсяг закріплених у Конвенції прав і свобод людини або, щонайменше, не інтерпретує їх вузько.

Еволюційне тлумачення. Суть останнього полягає у встановленні змісту юридичної норми з урахуванням сукупності різноманітних змінних умов та обставин, які існують на момент її тлумачення, і застосування насамперед тих, котрі належать до сфери політики, економіки, моралі й опосередковують актуальні загальносуспільні та групові інтереси.

Резюмується, що Євросуд використовує еволюційне (функціональне) тлумачення Конвенції як найзручніший спосіб інтерпретації її “гнучких” оцінних норм, формулювання яких дає можливість для широкої дискреції правозастосовного органу. Водночас функціональне тлумачення слугує інструментом втілення в життя основних принципів інтерпретації юридичних норм щодо прав та свобод людини, зокрема принципу ефективності. Відповідно до цього, специфіка еволюційного тлумачення полягає у ситуативності інтерпретації норм Конвенції, що виявляється у його “підпорядкованості” принципу ефективності (тобто у забезпеченні реалізації останнього), у максимальній детермінованості еволюційного тлумачення конкретно-історичними обставинами на момент реалізації відповідних норм. Цим і зумовлюється можливість неоднозначних інтерпретацій певної норми навіть за формально однакових емпірично-фіксованих ситуацій, які, проте, здатні набувати неоднакового соціального значення за різних умов. З огляду на це, еволюційний спосіб (мабуть, як жоден інший) дає можливість гармонізувати рішення Євросуду з реаліями сьогодення.

Узагальнено основні правила застосування Євросудом еволюційного способу тлумачення змісту Конвенції:

- неможливість збереження уніфікованого, цілком однозначного підходу до розуміння положень Конвенції за умови значного поступу у практиці держав-учасниць щодо конвенційних прав та свобод;

- неприпустимість звуження існуючого обсягу прав і свобод, навіть коли б нова практика держав-учасниць пішла цим шляхом;

- непокладення на держави-учасниці нових обов’язків, які принципово не випливають зі змісту Конвенції;

- неприпустимість такої суддівської правотворчості, яка призвела би до  перекручення змісту норми, що його (зміст) мали на увазі держави – учасниці Ради Європи під час підписання Конвенції.

Констатовано, водночас, що еволюційне тлумачення практично ще не знайшло свого відображення у рішеннях КСУ (що можна пояснити, зокрема, відносною короткочасністю його функціонування).

У підрозділі 3.2. тлумачення за “обсягом” (буквальне, звужувальне, розширювальне) розглядається саме як результат правотлумачної діяльності. Звернуто увагу на оновлення методології правотлумачної діяльності в частині з’ясування конкретно-історичної (в умовах сьогодення) специфіки тлумачення за “обсягом”, визначення його регулятивного потенціалу з урахуванням тих цінностей та благ, які нині набувають фундаментального характеру для держави й суспільства, а саме: необхідність захисту та утвердження прав і свобод людини, з чого випливає головний обов’язок держави – правозахист. З огляду на це, інтерпретація права перетворюється на один з інструментів забезпечення прав людини, розширення їхнього змісту та обсягу. На прикладах правотлумачної та правозастосовної діяльності Євросуду доводиться, що відповідні нормативні положення (передусім норми Конвенції) слід тлумачити саме у такий спосіб, який забезпечував би максимально ефективний захист прав людини. Фактично йдеться про розширювальне тлумачення прав особи та водночас обмежувальне тлумачення прав – можливостей дій держави.

Зазначене підлягає застосуванню і в інтерпретаційній практиці КСУ стосовно національних законів щодо прав та свобод людини. Юридичним підгрунтям такого застосування бачаться відповідні статті Конституції України (ст. 3, 21 та 22).

Головними особливостями інтерпретаційної діяльності “за обсягом”, на  які варто зважати судовим органам, зокрема КСУ, є наступні:

- норми, які регламентують правовий статус людини й громадянина, передусім у взаємовідносинах із державою, слід тлумачити на користь громадянина, тобто розширювально;

- буквально (а то й звужено) потрібно тлумачити норми, що визначають правовий статус держави, її органів та посадових осіб (в Україні така теза випливає зі спеціально-дозволенного типу правового регулювання діяльності державних органів, закріпленого у ст. 19 її Конституції), що, у свою чергу, веде до розширення обов’язків держави перед людиною.

У розділі ІV “Характеристика особливостей тлумачення-роз’яснення юридичних норм щодо прав людини Конституційним Судом України та Європейським судом з прав людини” розглянуто та проаналізовано особливості об’єктивованого назовні процесу інтерпретаційної діяльності (тлумачення-роз’яснення) Євросуду та КСУ щодо юридичних норм, у яких закріплено права і свободи людини.

У підрозділі 4.1. охарактеризовано основні напрями правотлумачної діяльності КСУ щодо внутрішнього законодавства з питань захисту прав та свобод особи. Підтримується теза про роль КСУ як специфічного   “правотворчого” органу з негативною (скасувальною) функцією. Пропонується своєрідна класифікація правотлумачних положень рішень КСУ. Так, залежно від їхньої безпосередньої мети, останні можна поділити на імпліцитні (опосередковані, “приховані”) та експліцитні (прямі, явні) роз’яснення. Перший вид роз’яснення – це тлумачення положень законів та деяких інших нормативних актів вищих органів державної влади України у процесі з’ясування їх конституційності. Метою імпліцитного роз’яснення є отримання висновку саме щодо конституційності інтерпретованої правової норми крізь призму тлумачення відповідного положення Основного Закону. Другий же вид роз’яснення – це самостійне офіційне тлумачення норм Конституції та законів України, метою якого є доведення до правозастосувачів змісту  правової норми для подальшого правильного її застосування ними.

Невід’ємною складовою правотлумачної діяльності КСУ є урахування ним положень певних міжнародно-правових актів, зокрема тих, що стосуються прав і свобод людини. На конкретних прикладах показано зв’язок рішень КСУ зі змістом ратифікованих Україною міжнародно-правових актів та з рішеннями Євросуду. Зроблено висновок, що рішення КСУ є офіційним делегованим тлумаченням, яке здійснюється з метою або визначення конституційності певних юридичних норм або ж запровадження однозначного розуміння останніх. Ці рішення виступають своєрідним еталоном для вирішення наступних справ, в яких застосовуватимуться інтерпретовані КСУ юридичні норми.

 У підрозділі 4.2. аналізується вплив рішень Євросуду на нормотворчу та правозастосовну практику країн - учасниць Ради Європи, обгрунтовується думка, що рішення Євросуду відіграють у внутрішньому законодавстві цих держав чимраз більшу роль. А це сприяє процесу приведення національної нормотворчої та правозастосовної практики у відповідність до вимог Конвенції та Протоколів до неї. У цьому контексті розглядається і роль створюваних Євросудом прецедентів.

На підставі узагальнення правотлумачної діяльності Євросуду, висловлено положення про те, що його рішення можуть бути:

- офіційним казуальним тлумаченням стосовно вирішуваної Євросудом справи, оскільки вони є формально обов’язковими до виконання лише її сторонами;

- неофіційним нормативним тлумаченням: а) для держав-відповідачів у процесі вирішення ними подібних справ на національному рівні; б) при застосуванні рішень Євросуду у внутрішній юридичній практиці інших держав-учасниць; в) стосовно подальшої правотлумачної практики самого Євросуду.

Залежно від місця Конвенції у внутрішньому законодавстві держав-учасниць здійснюється і правове забезпечення виконання рішень Євросуду. Показано, що внутрішньо-державні наслідки рішень Євросуду відрізняються між собою залежно від змісту ухваленого рішення, але з дотриманням принципу restitutіo in integrum, зокрема: у випадках визнання невідповідності норм внутрішнього законодавства вимогам Конвенції ці норми повинні бути змінені або ж узагалі скасовані; у разі порушення органами держави-відповідача норм Конвенції тій особі, конвенційне право якої порушено, повинна бути надана можливість безперешкодно реалізувати його; якщо порушення норм Конвенції триває й після прийнятого Євросудом рішення, держава зобов’язана негайно припинити таке порушення; у разі неможливості повного чи часткового застосування реституції особа має одержати від держави відшкодування чи компенсацію за наслідки, що настали.

Оскільки формальна обов’язковість виконання рішення Євросуду торкається лише держави-учасниці, стосовно якої було ухвалено це рішення, дискусійним бачиться питання щодо обов’язку інших держав-учасниць, внутрішнє законодавство яких є аналогічним до законодавства країни-порушниці, “зреагувати” так чи інакше на те рішення.