Галюк С.Є. Порівняльно-правова характеристика джерел сучасного мусульманського права : Галюк С.Е. Сравнительно-правовая характеристика источников современного мусульманского права

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, вказується на зв’язок з науковими планами, визначається його мета і завдання, об’єкт,предмет та методологія дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, надається інформація про апробацію та публікації.

Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи дослідження» складається із двох підрозділів. У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній літературі» здійснюється аналіз наукових джерел за темою дисертації та зазначається, що досліджувані у дисертації питання доволі вузько розглядалися у вітчизняній літературі. Водночас, проблеми мусульманського права, що висвітлювалися у зарубіжній, зокрема арабській, юридичній літературі аналізуються або з позицій ісламської концепції права, що звужує розуміння співвідношення із позитивним правом, або з позицій європейського праворозуміння, що не завжди є реальним відображенням мусульманського права. Дана дисертація орієнтована на комплексний підхід з врахуванням сучасних реалій та тенденцій розвитку сучасних мусульманських правових систем.

При цьому, звертається увага на те, що і дотепер у юридичній літературі відсутня однозначність у визначенні поняття мусульманського права, його юридичної природи, співвідношення джерел релігійного та національного та міжнародного позитивного права.

У підрозділі 1.2. «Методологія дисертаційного дослідження» висвітлюються методологічні засади дослідження джерел сучасного мусульманського права, характеризуються основні його методи, обґрунтовується їх доцільність у даному дослідженні. Провідне місце у методології дисертаційного дослідження займають типологічний підхід та порівняльно-правовий метод, без яких неможливо здійснити аналіз сучасних джерел мусульманського релігійного, національного та міжнародного позитивного права.

У дисертації зазначається, що типологічний підхід дозволяє визначити не лише місце мусульманських правових систем серед основних сучасних правових систем світу, а й виявити типологічні їх ознаки, зміни, взаємовпливи.

Використовуючи такі критерії ідентифікації правових систем як найбільш суттєві юридичні ознаки та рівень нормативності механізму правового впливу, сучасні мусульманські правові системи можна ідентифікувати із змішаним типом правових систем та віднести їх до релігійно-общинного підтипу. У межах даного підтипу група мусульманських правових систем характеризується наявністю релігійних джерел, які дотепер регулюють певні сфери суспільних відносин, а також наявністю інших зовнішніх форм(джерел) права, зокрема, великої кількості нормативно-правових актів; ідентифікацією системи джерел права в основному за моделлю континентального права. Системний метод дозволив розглядати зовнішні форми (джерела) права як цілісну систему. Порівняльно-правовий метод як спосіб пізнання правових явищ, що складається із системи прийомів, за допомогою яких виявляються подібні та відмінні ознаки, дозволив проаналізувати зовнішні форми (джерела) права у сучасних правових системах, з’ясувати характер взаємодії та умови належного функціонування механізму взаємодії релігійного та позитивного права.

Розділ 2 «Генезис джерел права в мусульманських правових системах» містить два підрозділи, в яких характеризуються основні передумови формування джерел мусульманського релігійного та позитивного права.

У підрозділі 2.1. «Історичні передумови формування джерел мусульманського релігійного права» зазначається, що мусульманське право як система нормативної регламентації, що базується на ісламській релігії, виникло в період становлення ранньофеодальної держави на заході Аравійського півострова у VII ст. н.е. Необхідність розв’язання соціальних конфліктів, що були породжені політеїзмом арабського суспільства викликала появу такого соціального інституту як релігія «іслам» (араб. «islam» - покірність, присвята себе Богові), яка стала інтегративним соціальним засобом. Виникнення ісламу тісно пов’язане з діяльністю пророка Мухамеда ібн Абдулаха (570 – 632 рр.) Іслам став основою Арабського Халіфату, а потім і Османської імперії, специфічною тотальною системою регламентації суспільних відносин. В роботі зазначається, що це моновчення поряд із релігійними настановами містить і соціально-правові правила поведінки, які є необхідними для збереження цілісності ісламського суспільства. У підрозділі характеризуються основні ознаки мусульманського права, основні релігійні джерела мусульманського права: Коран, Сунна, а також додаткові та малі джерела мусульманського права. У дисертації зроблено висновок про відкритість та гнучкість системи мусульманського права, завдяки використанню та тлумаченню загальних принципів ісламу для розв’язання конкретного випадку, що забезпечує використання норм мусульманського права і в наш час.

У підрозділі 2.2. «Особливості становлення та розвитку джерел позитивного права у мусульманських правових системах» зазначається, що до середини ХХ ст. більшість мусульманських правових систем були зорієнтовані на буржуазні правові моделі, а сфера застосування норм мусульманського права звузилася в основному до правового статусу особи, сімейного та спадкового права. У колоніальний період відбулася рецепція континентального та загального права. Для післяколоніального періоду розвитку арабських країн характерним є становлення національної держави та права. Спостерігається високий темп  правотворчої, зокрема систематизаційної діяльності, запозичується європейська модель правового регулювання. Для ефективності проведення порівняльно-правового аналізу у роботі пропонується наступна класифікація мусульманських правових систем: 1) ті, де іслам визнається державною релігією і безпосередньо застосовуються норми мусульманського права; 2) ті, де іслам визнається державною релігією, але норми мусульманського права застосовуються за допомогою звичаю; 3) ті, де іслам визнається державною релігією, а мусульманське право застосовується лише у сфері релігійного культу та статусу особи; 4) ті, де іслам не визнається державною релігією, а його приписи дотримуються мусульманським населенням.

У роботі зазначається, що у сучасних мусульманських правових системах сформована система джерел позитивного права, яка є доволі ієрархічною. У більшості арабських держав конституція займає найвище місце (проте, наприклад у Лівії, Саудівській Аравії - Коран). Водночас спостерігається поява великої кількості кодифікованих актів, зростання питомої ваги міжнародних договорів. У дисертації висловлюється міркування, що причиною запозичення зразків континентального права є суттєва подібність мусульманського права до позитивного континентального, зокрема, римського права.

Розділ 3 «Зовнішні форми (джерела) права у сучасних мусульманських правових системах: теоретична та порівняльно-правова характеристика».

Підрозділ 3.1. «Основні джерела мусульманського права» присвячений аналізу основоположних джерел мусульманського релігійного права: Корану та Сунни, оскільки більшість норм мусульманського права виникла в результаті доктринальних роз’яснень загальних принципів та приписів, що містяться у цих джерелах. Аналіз практики застосування релігійно-правових норм та принципів, що містяться у Корані та Сунні свідчить про те, що ці приписи є однаковими, проте інтерпретація їх змісту змінюється залежно від практики тлумачення, якої дотримуються різні мусульманські правові школи, серед яких лише чотири є основними. Тому важливу роль у конкретизації норм мусульманського права відводиться принципу «іджтіхаду» (винесення конкретного рішення відомими правознавцями на підставі Корану та Сунни). У роботі приділяється увага таким джерелам мусульманського права, як іджма, кіяс та іншим джерелам релігійно-звичаєвого права, а також загальнотеоретичній характеристиці норми мусульманського права та порівняльному аналізу з нормою позитивного права.

            У дисертаційному дослідженні зазначається, що у сучасних мусульманських правових системах діє дві підсистеми впорядкування суспільних відносин: релігійна та юридична, які мають розмежовані сфери регулювання та відмінні форми виразу. На даному етапі розвитку системи джерел права у мусульманських правових системах містять нормативно-правові акти (Конституції, кодекси, закони та підзаконні акти), правові судові прецеденти, міжнародні договори, правові звичаї, правові доктрини. При цьому у конкретній національній системі діє декілька підсистем джерел права. Аналіз дозволив виокремити подібні та відмінні ознаки джерел позитивного права. Так, у багатьох мусульманських правових системах спостерігається тенденція до уніфікації конституційних текстів; подібність засад-принципів ісламу; подібність вимог, що ставляться до нормативно-правових актів, які визнаються джерелами права: вони мають створюватися відомими мусульманськими правознавцями на підставі Корану та Сунни; повинні захищати основні цінності ісламу та інтереси мусульманської спільноти (умми) тощо. Відмінними є національна практика закріплення конституційного принципу відповідності законів та інших зовнішніх форм (джерел) права принципам шаріату тощо. У підрозділі зроблено висновок, що сфери регулювання суспільних відносин у межах джерел позитивного права значно розширюються, а норми мусульманського релігійного права часто трансформуються у норми позитивного права.

            Підрозділ 3.2. «Взаємодія джерел мусульманського релігійного та позитивного права» присвячений аналізу проблем, які виникають у процесі взаємодії двох підсистем нормативної регламентації суспільних відносин – релігійної та правової. Ці підсистеми є відмінними за соціальною сутністю та призначенням, функціями, предметом регулювання, формою об’єктивації, змістом, структурою, засобами забезпечення тощо. Але, водночас вони є підсистемами цілісної системи нормативної регламентації суспільних відносин, і повинні взаємодіяти у її межах. Аналіз практики застосування джерел мусульманського релігійного та позитивного права дозволив зробити висновок, що у сучасних мусульманських правових системах посилюється регулятивний дуалізм; звужуються сфери дії мусульманського релігійного права та розширюються сфери дії позитивного права; зростає роль релігійних принципів та збільшується їх кількість у джерелах позитивного права; хоча їх трансформація у різних арабських державах є відмінною; посилюються розбіжності у врегулюванні суспільних відносин мусульманським релігійним та позитивним правом; виникає потреба у формуванні стійкого механізму взаємодії мусульманського та позитивного права.

            Розділ 4 «Співвідношення джерел мусульманського релігійного, національного та міжнародного позитивного права у сучасних мусульманських правових системах» складається із двох підрозділів.

            У підрозділі 4.1. «Мусульманське релігійне та міжнародне право: теоретичні та нормативно-правові аспекти» аналізується ісламська концепція міжнародного права, яка заснована на принципі поділу світу на мусульманський та немусульманський, релігійній моделі врегулювання суспільних відносин. Зазначається, що у співвідношенні внутрішньодержавного та міжнародного права абсолютний пріоритет має перше. Ісламська концепція міжнародного права передбачає поділ джерел міжнародного права на первинні (Коран, Сунна) та вторинні – міжнародні договори, звичаї, іджтіхад. При цьому спостерігається їх теологічний характер та орієнтація на реалізацію суб’єктами мусульманського права. Міжнародні договори характеризуються спеціальними ознаками: головним критерієм їх дійсності є відповідність Корану, Сунні; якщо ж відсутні дозвіл чи заборона у Корані чи Сунні, рішення приймається на основі іджтіхаду. У роботі зроблено висновок, що ісламське міжнародне право за предметом, змістом та низкою ознак відрізняється від універсального міжнародного права (яке базується на західній концепції). І хоча, на думку дослідників мусульманського права, за ісламською концепцією міжнародне право – це сукупність норм та звичаїв, які відповідно до принципів ісламу повинні регулювати взаємовідносини мусульманських держав та мусульман із немусульманськими державами, а також індивідами – немусульманами як у межах, так і поза світом ісламу, все ж практика формування регіональних та універсальних міжнародних відносин свідчить про впровадження основних принципів міжнародного права. Специфічна практика склалась і у сфері захисту прав та свобод людини.

Нині мусульманські держави є учасницями багатьох регіональних міжнародних організацій: Всесвітнього ісламського конгресу, Ліги ісламського світу, Ліги арабських держав, Організації країн-експортерів нафти, Організації «Ісламська конференція», Арабського міжпарламентського союзу, Ради співробітництва арабських держав Перської затоки та ін.. Водночас, мусульманські держави представлені в інших регіональних та універсальних міжнародних організаціях (зокрема, ООН). За мусульманським міжнародним правом – нормальним станом міжнародної спільноти є стан миру, що узгоджується із загальновизнаним принципом мирного співіснування народів.

            У дисертації зроблено висновок, що в сучасний період відбувається тісна інтеграція арабських держав, збільшується кількість міжнародних регіональних (мусульманських) організацій, зростає кількість держав, які беруть участь у регіональних та універсальних міжнародних організаціях, прослідковується тенденція розвитку цього регіону на загально-цивілізаційних засадах міжнародного права зі збереженням основних ісламських цінностей.

            Підрозділ 4.2. «Проблеми взаємодії джерел мусульманського релігійного, національного та міжнародного позитивного права» присвячено сучасним проблемам взаємодії релігійного та міжнародного і національного позитивного права у мусульманських правових системах. У роботі зазначається, що ефективність процесів забезпечення миру та стабільності у регіоні, економічного розвитку та демократизації значною мірою пов’язана з діяльністю міжнародних арабських організацій, формуванням механізму взаємодії внутрішньодержавного та міжнародного права. Законодавство низки арабських держав фіксує принципи міжнародного співробітництва. Ці принципи закріплюються і у документах регіональних міжнародних організацій. Аналіз регіональних міжнародних договорів та інших міжнародних актів дозволяє зробити висновок, що в цілому вони відповідають універсальним міжнародним правовим стандартам. Водночас за предметом регулювання та механізмом реалізації відповідних приписів вони часто є відмінними. При цьому, звертається увага на те, що у мусульманському праві відсутній чіткий розподіл на внутрішньодержавне та міжнародне право. І хоча, у сучасних умовах питома вага міжнародно-правового регулювання у відносинах між мусульманськими державами, між ними та немусульманськими державами зростає, для арабських держав важливою залишається практика іджтіхаду (зіставлення на відповідність основним принципам шаріату). Водночас, спостерігається тенденція до формування механізму взаємодії джерел мусульманського релігійного, національного та міжнародного позитивного права. В дисертаційному дослідженні виявляються умови належного функціонування такого механізму.