Швачка В.Ю. Правова соціалізація особи в сучасних умовах : Швея В.Ю. Правовая социализация личности в современных условиях

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами і темами, визначено мету і завдання дисертаційного дослідження, об'єкт та предмет, основні методи дослідження, сформульовано концептуальні положення, які відзначаються науковою новизною охарактеризовано теоретичне і практичне значення одержаних результатів, надано відомості про апробацію та публікацію основних теоретичних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Розділ 1 "Правова соціалізація як об’єкт теоретичного дослідження" складається з трьох підрозділів, у яких розглядаються теоретико-методологічні засади дослідження правової соціалізації особи, виникнення, становлення та зміст даного поняття, визначаються функції, механізм, інститути, агенти та стадії правової соціалізації особи, а також проблеми правової ресоціалізації.

У першому підрозділі “Правова соціалізація особи: поняття, види та функції”, автор розглядає правову соціалізацію особи як органічну частину процесу загальної соціалізації особи і є специфічним проявом її загальних законів у сфері формування і розвитку соціально-активної особи з високим рівнем правової культури та правосвідомості, а, отже, потребує поєднання наукових знань філософії, психології, соціології і теорії права.

Не зважаючи на велике різноманіття у науковій літературі визначень правової соціалізації, на думку дисертанта, всі їх умовно можна поділити на три підходи.

Перший підхід у визначенні поняття “правової соціалізації”, представниками якого, зокрема, є О.М. Здравомислова, Ш. Курильскі-Овжіен, С.Ю. Римаренко, зводиться до того, що в якості суб’єкта соціалізації розглядається суспільство, а в якості об’єкта індивід. Під соціалізацією в даному випадку розуміється входження особи до системи суспільно-правових відносин, залучення її до існуючих форм діяльності. Дане входження особи до системи суспільно-правових відносин здійснюється за допомогою інститутів та агентів правової соціалізації, через які суспільство формує у особи певні якості, які їй необхідні для подальшого існування в даному суспільстві.

В інтерпретації представників даного підходу, правова соціалізація – це виховання у особи поваги до закону, покірності з метою досягнення особою конформізму по відношенню до правової системи суспільства, тобто повна інтеграція особи у пануючу правову систему суспільства. Даний підхід характеризується повним ігноруванням індивідуальності особи та її природної активності. 

Представники другого підходу (В.В. Головченко, І.В. Патерило, Л.І. Спиридонов) дотримуються протилежної точки зору, і розглядають в якості суб’єкта правової соціалізації не суспільство, а індивіда. На їх думку, в процесі правової соціалізації індивід засвоює і набуває певних якостей за допомогою яких він пристосовується до існуючих умов правової дійсності. Об’єднуючим елементом прихильників даного підходу є їх спільні методологічні засади, що призводять до єдиного погляду на процес правової соціалізації, як адаптацію індивіда до умов оточуючого середовища з метою подальшої його зміни. Таким чином, суб’єктом, тобто активною стороною правової соціалізації в даному випадку є індивід, який мобілізує можливості права і використовує їх з метою зміни оточуючого середовища.

На думку представників третього підходу (В.В. Копєйчиков, В.М. Кудрявцев, В.П. Казимирчук, Н.М. Оніщенко), таке протистояння до визначення поняття “правова соціалізація” є не зовсім доречним. Оскільки, правова соціалізація – є двостороннім процесом взаємодії індивіда і суспільства, в якому обидві сторони є активними. Індивід, як об’єкт правової соціалізації, зовсім не позбавлений правової активності, тому сам може обирати для себе основні напрямки даного процесу, будучи тим самим одночасно і об’єктом, і суб’єктом правової соціалізації. В процесі правової соціалізації особа вибірково сприймає зовнішні умови впливу. Таким чином, зовнішні (об’єктивні) умови визначають поведінку людини лише в тій мірі, в якій співвідносяться з внутрішніми (суб’єктивними) умовами, що склалися в результаті всього процесу правової соціалізації.

В процесі правової соціалізації, не лише суспільство сприяє формуванню особи, а й особа, входячи до системи суспільно-правових відносин, активно впливає на суспільство.

Для правової соціалізації, як і соціалізації в цілому характерним є не механічне відображення у свідомості особи зовнішніх факторів впливу, а поєднання зовнішнього впливу та внутрішньої розумової діяльності самої особи. В процесі якого зовнішнє, пройшовши через суб’єктивність особи, опановується, опрацьовується, засвоюється, застосовується і використовується нею у практичній діяльності. Крім того, визначення соціалізації, в тому числі і правової соціалізації, як двостороннього процесу не суперечить фундаментальним філософським та соціологічним теоріями Г. Тарда та Т. Парсонса.

Як результат аналізу основних підходів до визначення поняття “правова соціалізація особи”, а також дослідження співвідношення понять “правова соціалізація” і “правове виховання” в дисертації наводиться власне визначення правової соціалізації особи, як процесу формування особи з відповідним рівнем правової свідомості, що проявляється у залученні її до системи правових цінностей суспільства, засвоєнні нею даної системи та у зворотній соціально-правовій діяльності особи, спрямованої на корегування суспільних цінностей.

Виходячи з визначення правової соціалізації особи, в дисертаційному дослідженні визначено основні її функції: інформаційна, ціннісна, нормативна. Реалізація вказаних функцій дозволяє досягнути мети правової соціалізації особи - формування соціально активної особи з високим рівнем правової культури та правової свідомості.

Комплексний підхід до вивчення питань, пов’язаних з дослідженням правової соціалізації особи, обумовлює необхідність визначення не лише самого поняття, а й засобів та механізму правової соціалізації особи.

Відповідно до викладених у дисертаційному дослідженні положень під засобами правової соціалізації слід розуміти систему дій соціального характеру, що здійснює формування особи в процесі засвоєння нею системи правових цінностей суспільства. Серед яких можна виділити цілеспрямовані та стихійні засоби правової соціалізації особи.

Вказані засоби покладенні в основу класифікації правової соціалізації особи. Так, в залежності від засобів автор виділяє види правової соціалізації: цілеспрямовану та стихійну.

В основу іншого критерію поділу правової соціалізації особи на види покладено відмінність її внутрішнього та зовнішнього змісту. Зовнішній зміст процесу правової соціалізації проявляється у впливі всіх зовнішніх об’єктивних правосоціалізуючих факторів на особу, що в свою чергу забезпечує прояв та корегування внутрішньої структури особи. Формування конкретного типу особи в свою чергу відображає внутрішній суб’єктивний зміст процесу правової соціалізації.

У другому підрозділі “Механізм та стадії правової соціалізації особи”, значна увага приділяється з’ясуванню механізму та стадіям правової соціалізації особи. У результаті проведеного дослідження дисертант виділяє три складові механізму правової соціалізації особи: соціально-правову адаптацію, яка передбачає пристосування особи до соціально-правових умов, рольових функцій та правових норм, що є притаманні для середовища її існування; інтеріоризація, у процесі якої особа дає власну оцінку існуючим у суспільстві категоріям, цінностям та правовим нормам відповідно до рівня своєї правової свідомості і правової культури, які в свою чергу, відображають систему соціальних цінностей, об’єктивно існуючих в даному суспільстві і суб’єктивно відображених в поведінці індивіда; екстеріоризація, в результаті якої відбувається зворотній зовнішній вплив особи на суспільство.

Дослідження механізму правової соціалізації особи, в свою чергу, пов’язаний з діяльністю правових і соціальних інститутів, спеціальних засобів правового впливу та контролю. На всіх етапах правової соціалізації суспільство за допомогою своїх інститутів та агентів здійснює безпосередній вплив на особу. В результаті чого відбувається передача відповідного досвіду і знань, вмінь і навичок, системних цінностей і норм від покоління до покоління, що пояснює значний інтерес дисертанта до дослідження стадій правової соціалізації та з’ясування інтенсивності  впливу на особу різноманітних соціально-правових інститутів та агентів на кожній з них.

Встановлення вікових меж основних стадій процесу правової соціалізації особи, як правило є похідним від основних етапів соціалізації взагалі, і пов’язується з віковими етапами розвитку особи.

Взявши за основу віковий ценз, що використовується в соціальній психології, дисертант виділяє наступні стадії процесу правової соціалізації особи:

дошкільна стадія, з якої розпочинається формування особи, закладаються основи її інтелектуального, морального та правового розвитку. Основними інститутами якої є сім’я і дитячі дошкільні установи;

стадія навчання, в результаті якої особа набуває бази наукових знань, що стають основою її подальшої діяльності. До її основних інститутів належать школа та інші середньо-спеціальні і вищі навчальні заклади, а також групи однолітків;

трудова стадія, основними агентами якої є члени трудового колективу, безпосереднім учасником якого є особа. На даній стадії соціально свідома особа наділена широкими можливостями для прояву своїх юридичних, політичних, культурних та інших поглядів:

після трудова стадія, для якої характерним є те, що особа, будучи соціально зрілою самостійно, цілеспрямовано підвищує рівень своїх правових знань.

Третій підрозділ “Правова ресоціалізація особи: аналіз та значення”, який присвячений дослідженню проблем правової ресоціалізації та десоціалізації особи, в тому числі і в сучасних умовах розвитку українського суспільства.

Розглядаючи правову соціалізацію як двосторонній процес взаємодії особи та суспільства, що триває протягом усього її життя і в результаті якого відбувається формування соціально-активної особи з високим рівнем правової культури та правової свідомості дисертант робить висновок, що правова соціалізація – це універсальний процес, який супроводжує всю історію розвитку суспільства, всі її етапи та стадії. Цілісна система інститутів, форм, механізмів правової соціалізації, як і соціалізації в цілому, є динамічною, історично обумовленою та формується протягом значного проміжку часу. Нестабільність процесу правової соціалізації особи є загрозою втрати певних його досягнень, зниження рівня правової культури та правової свідомості особи.

Рівень розвитку суспільства значною мірою залежить від рівня розвитку правосвідомості та правової культури його членів. Радикальні зміни в економічній, соціальній і політичній сферах обумовлюють зміни правового мислення і правової поведінки членів суспільства.

У ситуації політичної, економічної соціальної і правової кризи особі тяжко адаптуватись до нових реалій, розібратись у боротьбі інтересів, що призводить до зміни її системи цінностей і норм поведінки. Зниження рівня життя, контрастний розподіл матеріальних благ, криза влади, порушення соціального порядку, нормального функціонування суспільства призводить до зниження рівня правової свідомості і правової культури особи. Саме тоді і виникає потреба в правовій ресоціалізації особи.

Під ресоціалізацією автор, у першу чергу, розуміє процес засвоєння особою нових знань, цінностей, ролей, навичок замість вже існуючих.

Потреба в правовій ресоціалізації особи виникає також у випадку необхідності повернення особи до загально прийнятих соціальних та правових цінностей суспільства. Вчинення особою злочину і відбування нею покарання є свідченням певних упущень в процесі її правової соціалізації, а, отже, потребує її ресоціалізації.

На думку дисертанта, правову ресоціалізацію особи слід розуміти як єдність двох процесів, а саме, десоціалізації, тобто руйнації старої системи соціально-правових цінностей особи та повторної її соціалізації. Крім того, в даному підрозділі здійснено узагальнення проблем правової ресоціалізації шляхом їх групування на:

а) проблеми соціально - економічного характеру (зміна системи загально-соціальних цінностей; зниження рівня життя; контрастний розподіл матеріальних благ; масове безробіття; високі темпи інфляції; відсутність соціального захисту особи; недостатність державного фінансування установ відбування покарань та центрів реабілітації засуджених, тощо.);

б) проблеми політико – правового характеру (зростання рівня злочинності, в тому числі і рецидивної; послаблення уваги правоохоронних органів до реєстрації злочинів; відсутність дієвих механізмів реалізації прав та свобод людини і громадянина; порушення (недотримання ) принципу невідворотності покарання; повільне упорядкування та вдосконалення законодавства; низькі темпи реформування правоохоронної, судової, пенітенціарної системи тощо);

в) проблеми соціально-психологічного характеру (низький рівень професійної підготовки, правової культури та правової свідомості співробітників органів внутрішніх справ та установ виконання покарань; неналежне створення умов для виховання та самовиховання особи, в тому числі, і осіб засуджених до позбавлення волі; недостатній рівень правової інформованості особи та низький рівень її правосвідомості та правової культури; відсутність психологічної підтримки засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, а також після їх звільнення; відсутність дієвих засобів нейтралізації негативного впливу на особу після відбування покарання).

Розділ 2 "Правова соціалізація як процес формування та розвитку правової свідомості особи" складається з трьох підрозділів. У яких розглядаються основні засоби та способи правосоціалізуючого впливу на особу в сучасних умовах розвитку українського суспільства, зокрема, з’ясовується місце та значення в процесі правової соціалізації правового виховання, самовиховання та безпосереднього оточуючого середовища особи, визначається рівень правової свідомості особи, причини існування та шляхи подолання правового нігілізму.

У першому підрозділі “Основні засоби та способи впливу на процес правової соціалізації особи та їх прояв в українському суспільстві” зроблено спробу дослідити особливості правової соціалізації особи в сучасних умовах розвитку українського суспільства, для якого є характерним наявність протиріччя між курсом на побудову правової держави і громадянського суспільства, з однієї сторони, і правовою реальністю яку визначає масовий правовий нігілізм – з іншої.

Панування у суспільстві правового нігілізму, зневажливе ставлення та зневіра у право є свідченням низького рівня правової культури та правової свідомості населення. Побудова правового та демократичного суспільства потребує посилення ролі, значення та престижу права, як регулятора суспільних відносин, а також формування соціально активної особи з високим рівнем правової культури та правосвідомості. Що, в свою чергу, повинно стати метою правової соціалізації особи на сучасному етапі розвитку України.

Результат правової соціалізації особи залежить від вірного визначення її засобів, способів та інститутів. Проведений аналіз рівня довіри населення України до різних соціальних інституцій дає підстави стверджувати, що основними інститутами правової соціалізації в сучасних умовах розвитку українського суспільства все ще залишаються сім’я, навчальні заклади та трудові колективи, а також значно збільшується роль засобів масової інформації та всесвітньої мережі Інтернет.

У дисертації обґрунтовується необхідність надання переваги в сучасних умовах розвитку українського суспільства саме цілеспрямованим засобам правової соціалізації з метою нейтралізації негативного впливу безпосереднього оточуючого середовища особи. У зв’язку з цим значну увагу приділено дослідженню проблем правового виховання особи як цілеспрямованого засобу її правової соціалізації. Визначаються мета, завдання та способи правового виховання, а також доводиться необхідність та значення самовиховання в процесі правової соціалізації особи.

Під способами правового виховання визначено систему інститутів, агентів та методів цілеспрямованого впливу з метою реалізації завдань правовиховної діяльності.

До способів правового виховання як цілеспрямованого засобу правової соціалізації особи слід віднести: правову пропаганду, складовою якої є правова агітація; правову освіту населення; індивідуально-виховну роботу; юридичну практику державних органів та інших організацій; правову соціально-активну поведінку; самовиховання, в тому числі і самоосвіту.

У другому підрозділі “Рівень правової свідомості особи як результат її правової соціалізації” проведеного дослідження було встановлено, що позитивним результатом правової соціалізації особи є високий рівень її правосвідомості, що виражається в активній соціально - правовій позиції, яка досягається у результаті вдалого поєднання цілеспрямованих та стихійних засобів впливу з урахуванням реальних умов життя, історичних передумов їх становлення, соціального становища особи, рівня загальної та правової культури суспільства, правовиховної роботи та індивідуальних можливостей особи. Це, в свою чергу, обумовило необхідність дослідження реального стану правосвідомості населення України. Як наслідок аналізу результатів соціологічних досліджень Інституту соціології НАН України було встановлено, що рівень правової свідомості особи в Україні потребує певних змін, пов’язаних з підвищенням рівня правових знань, усвідомленням його значення та необхідності у регулюванні суспільних відносин.

У третьому підрозділі “Правовий нігілізм: шляхи подолання у процесі правової соціалізації особи” розглядається проблема існування правового нігілізму в українському суспільстві, як деформованого стану правосвідомості населення. З’ясовуються основні причини його існування та здійснюється пошук шляхів їх нейтралізації в процесі правової соціалізації особи. До причин існування правового нігілізму в українському суспільстві дисертант відносить, зокрема: історичне коріння розвитку суспільних відносин в Україні; низький рівень політичної і правової культури; порушення прав і свобод людини і громадянина, а також зневіра громадян у механізми реального їх захисту; ігнорування норм права державними органами в процесі здійснення владних повноважень; недосконалість та суперечливість законодавства; конфронтація між гілками влади та відсутність правових механізмів її вирішення; недосконалість правової освіти та просвіти населення; відсутність єдиної державної концепції спрямованої на формування відповідних засобів цілеспрямованого впливу на особу у процесі її правової соціалізації.

Аналіз зазначених причин існування правового нігілізму в українському суспільстві дає підстави стверджувати, що вони є негативним результатом правової соціалізації особи та призводять до ігнорування суспільством права, його оцінку не як базової, фундаментальної ідеї, а як другорядного явища в загальній шкалі людських цінностей.

Подолання правового нігілізму в сучасних умовах розвитку українського суспільства є можливим лише за умови підвищення рівня правової свідомості  та правової культури особи, запровадження у життя конституційного принципу – верховенства права, що сприятиме побудові демократичної правової держави, що є можливим лише за умови об’єктивного визначення мети, засобів та способів правової соціалізації особи, а також всебічної підтримки даного процесу на рівні держави.