| Краткое содержание: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі показано актуальність наукової проблеми, визначено хронологічні та територіальні рамки, об’єкт та предмет дослідження, мету, завдання, методологічну та джерельну базу дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, висвітлено апробацію основних положень дисертації.
У першому розділі “Правове регулювання виробництва і продажу спиртних напоїв у Російській імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: історіографія проблеми” проаналізовано досить значний масив загальної та спеціальної літератури, переважна більшість якої була створена в дореволюційний період. Окремі з робіт мали не стільки історіографічне, скільки джерелознавче значення. Першими спеціальними працями (хоч і з істотним вкрапленням публіцистики) стали дослідження І.Г.Прижова. Основний акцент в них робився на історичній ретроспективі роздрібного та “розпивочного” продажу, яскраво змальовано відкупну систему з її органічними вадами. Декілька розділів монографії спеціально присвячені аналізу, зокрема історико-правовому, організації й здіснення “питної” торгівлі на етнічних українських землях в різні періоди.
Роботи, створені у 70-х – 80-х рр. ХІХ ст., відзначаються поєднанням правознавчого та економічного підходів. Тут варто назвати праці О.Шипова, О.Аксакова, Д.Миропольського, А.Хоткевича, Е.Нольде, інших авторів. На цьому тлі виділяється монографія М.Терського, в якій зібрано значний фактичний, перш за все статистичний матеріал, здійснено належний формально-юридичний аналіз законодавства. При цьому вказана робота відзначається помітною апологетикою акцизної системи, має досить вузьку джерельну базу.
Питання введення монополії держави на обіг алкоголю викликали до життя великий масив спеціальної літератури як наукового, так і науково-популярного, публіцистичного характеру. Це роботи А.Гур’єва С.Іловайського, М.Гредінгера, В.Лебедєва, М.Осипова, П.Шванебаха, В.Норова та інші. В них наводяться різні точки зору стосовно причин введення монополії, виказуються підходи стосовно вдосконалення правового регулювання виробництва і обігу спиртних напоїв, неоднаковими є й оцінки змін законодавства в цій галузі. Слід зауважити, що названі, як й інші праці, характеризувались певною нерівномірністю викладення матеріалу, перевага віддавалась чи то юридичним, чи економічним або соціальним аспектам. Питанням регулювання виробництва і обігу виноградного вина, слабоалкогольних напоїв присвячено менше робіт. Тут можна виділити монографії М.Балласа та А.Шахназарова.
Найбільш успішним дореволюційним юридичним дослідженням теоретичних та практичних проблем державної монополії на обіг алкоголю є, на думку автора, двотомна монографія М.Фрідмана. Головним достоїнством цієї книги є досить вдала спроба провести синтетичне дослідження – те, що сьогодні називається “на стику наук”. Заслугою М.Фрідмана є те, що він, завдяки аналізу великого нормативного та статистичного матеріалу, довів, що монополія стала кроком вперед порівняно з акцизною системою, виявилась в умовах Російської імперії позитивним явищем.
Радянські історики та історики права спеціально проблему правового регулювання виробництва і обігу спиртних напоїв у дореволюційній Росії не досліджували, однак час від часу торкались її в контексті
вивчення соціально-економічної історії. В цей період накопичено великий позитивний фактологічний матеріал, що дає змогу з’ясувати ефективність правозастосувальної діяльності, відповідність юридичних норм реаліям і потребам життя. Значення “питних реформ” для перерозподілу приватних капіталів, інвестування їх в економіку, її виробничий сектор, підкреслювали Є.Козловський та П.Риндзюнський.
В кінці 70-х рр. була створена, а в 90-х вийшла друком монографія В.Похльобкіна, яке є взірцем для істориків права, що звертаються до вивчення віддалених періодів, належним чином не забезпечених документальними джерелами. Комплексно поєднавши формально-юридичний, соціологічний, історико-економічний, історико-технічний, історико-лінгвістичний методи, дослідник не тільки довів приблизний термін початку масового виробництва горілки (остання третина XV ст.), а й показав вплив цього процесу на господарський, соціальній і навіть політичний розвиток Великого князівства Московського. У той же час не можна погодитись з висновками автора щодо більшої розповсюдженості пияцтва в українських губерніях порівняно з російськими, факти свідчать про інше.
За рубежем серед науковців, що торкалися проблеми регулювання виробництва та обігу спиртних напоїв у Російській імперії в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., особливе значення має доробок австралійського вченого Д.Крісчна. Низка його монографій та розвідок є суттєвим внеском в дослідження проблеми, а спеціальні роботи виконані на високому науковому рівні.
Наведені роботи створюють підґрунтя, у тому числі й методологічне, для більш конкретного і детального дослідження проблеми саме з позицій історії права, переконують, що спеціальне дослідження правового регулювання виробництва і обігу спиртних напоїв у Російській імперії в другій половині ХІХ –на початку ХХ ст. на матеріалах українських губерній здійснюється вперше у вітчизняній історії права.
У другому розділі “Правові основи виробництва спиртних напоїв” перший підрозділ присвячено висвітленню правових основ виробництва алкогольних напоїв в Україні та Росії у 50-х – на початку 90-х рр. ХІХ ст. Подано характеристику їх розвитку до акцизної реформи початку 60-х рр., проаналізовано причини її проведення, показано відмінність підходів до регулювання “питної справи” в історії України та Росії. Аналізуються норми основного акта реформи 1860-63 рр. “Положення про питний збір” 4 липня 1861 р. Ним, зокрема, суттєво звужувалось коло суб’єктів винокуріння в українських губерніях, остаточно втрачали залишки привілеїв козаки й військові обивателі. На Правобережжі було збережено пропінаційне право (виключне право поміщиків курити та продавати горілку).
Правове регулювання виробництва спирту та алкогольних напоїв у Російській імперії було підпорядковано фіскальним інтересам – адже саме оподаткування алкоголю залишалось основною статтею надходжень до державного бюджету. В зв’язку з тим, що продукція реалізовувалась за механізмом вільного ринку, акциз стягався при надходженні спирту та горілки від виробника до продавця. Була розроблена досить детальна процедура відкриття нових та відновлення виробничого циклу на старих ґуральнях, коли суб’єкти винокуріння сплачували відповідний патентний збір і перебували під постійним наглядом службовців акцизних установ. Виробничий процес був регламентований до дріб’язку. Менша увага приділялась виробництву слабоалкогольних напоїв (пиво, мед). Виноробство не мало належної нормативної бази, що негативно відбивалось і на ньому, і на якості виноградних вин місцевого виготовлення. Реакційний характер мали низка спроб законодавця, спрямованих на юридичну підтримку т. зв. сільськогосподарського (тобто поміщицького) винокуріння. Так, 4 червня 1890 р. побачив світ відповідний спеціальний закон, який стримував розвиток ґуральництва на ринкових засадах, ставив поміщиків-винокурів у особливо сприятливі умови.
В другому підрозділі аналізуються правові основи виробництва спиртних напоїв за часів державної монополії (тобто починаючи з середини 90-х рр. ХІХ ст.). “Положення про казенний продаж напоїв” 6 червня 1894 р. стало основним нормативним документом державної монополії на обіг спирту і міцних напоїв у Російській імперії. Новий порядок суттєво вплинув і на виробничий сектор. Протягом перших років ХХ ст. держава намагалась визначити найліпший порядок поставки спирту приватними заводчиками в казну і скалькувати оптимальну ціну закупівлі, однак зробити цього так і не вдалось, незважаючи на дуже складну систему підрахунків. Непростою операцією став і викуп пропінаційного права у поміщиків Правобережжя. Виникли нові стимули для підвищення очистки спирту та якості горілчаних виробів, що безумовно мало позитивне соціальне значення. Починаючи з 1902 р. майже весь викурюваний спирт надходив на ректифікацію для потреб “казенної винної операції”. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. стали часом підвищеної нормотворчої активності Міністерства фінансів щодо регламентування виробництва міцних напоїв. Те, що держава взяла до своїх рук ректифікацію (очистку) виготовленого на приватних підприємствах спирту, виготовлення горілки (щоправда, в цій сфері зберігався досить суттєвий приватний сектор, особливо щодо виробництва коньяку, настоянок та наливок, однак, вони також постачались в казну) різко підвищило якість спиртних напоїв.
На виробництво виноградного вина, слабоалкогольних напоїв введення монополії вплинуло значно менше. Підтримка пивоварінню була надана законом 22 квітня 1906 р., коли була ослаблена детальна регламентація виробничого процесу, і, головне, спрощена реалізація готової продукції. Спеціальний закон “Про виноградне вино” побачив світ тільки 24 квітня 1914 р. В цілому, протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. законодавство, що регулювало виробництво спиртних напоїв у Російській імперії, динамічно розвивалось. Втім, його орієнтованість на задоволення в першу чергу фіскальних інтересів призводила до надмірної нормативної регламентації всіх виробничих процесів.
Перша світова війна викликала суттєві зміни в регулюванні виробництва спиртних напоїв. Уряд спершу зробив спробу збільшити надходження до бюджету за рахунок чергового підвищення розміру акцизу, однак дуже швидко змінив позицію. Фактично настав “сухий закон” – заборона продажу міцних напоїв населенню. Виробники опинились у досить скрутному становищі – адже єдиним напрямом збуту спирту стала діюча армія (шпиталі та ін.), а також виготовлення сировини для технічних потреб.
В третьому розділі “Правові приписи щодо обігу спиртних напоїв” основна увага приділена дослідженню нормативно-правової бази оптової та роздрібної торгівлі. Перший підрозділ присвячено періодові з середини ХІХ ст. до введення державної монополії. Скасувавши архаїчну, пов’язану з розгулом корупції та інших зловживань відкупну систему (що мала в Україні форми акцизного та “чарочного” відкупів), уряд ввів у дію ринкові механізми. “Положення” 4 липня 1861 р. закріплювало вільний продаж спиртних напоїв, котрий здійснювався під пильним контролем з боку акцизних установ. Для України це стало фактичним поверненням до вільної горілчаної торгівлі часів Війська Запорізького.
Право продавати спиртне надавалось акцизними управліннями видачею спеціального патенту при сплаті відповідного збору. Прагнучи встановити якомога жорсткіший контроль за ринком алкоголю, законодавець детально регламентував як оптову, так і роздрібну торгівлю, а також переміщення і зберігання алкоголю. 14 травня 1885 р. були введені в дію нові “Правила про роздрібний продаж напоїв”, якими змінювались форми нагляду за торгівлею спиртним (запроваджувались губернські та повітові питні присутствія), а сама вона обставлялась великою кількістю формальних умов.
Певні заходи вживались в Російській імперії й щодо законодавчого стимулювання експорту спирту шляхом встановлення значних податкових пільг. До суттєвих результатів це призвести не могло внаслідок низького технічного рівня виробництва і якості продукції, а також заповнення європейського ринку спиртом місцевого виробництва. У той же час, прагнучи отримувати в бюджет не тільки акцизний та патентні збори, а й прибуток від оптової та роздрібної торгівлі міцними напоями, уряд почав введення в середині 90-х рр. державної монополії на алкоголь.
У другому підрозділі розглядаються правові основи обігу спиртних напоїв саме доби монополії, котра, згідно з “Положенням” 6 червня 1894 р. охоплювала і оптовий, і роздрібний продаж напоїв (за винятком слабоалкогольних та виноградного вина). Ціни (їх нижня та верхня межа) визначались законодавчим порядком. Українські губернії виявились серед перших, де було введено монополію, – в складі губерній другої та третьої черги, відповідно до законів 2 травня 1895 р. та 19 лютого 1896 р. Визначались і нормативні засади торгівлі коньяком місцевого виробництва – її мали право здійснювати, окрім держави, тільки приватні виробники та власники оптових складів виноградних вин.
Заходи щодо зменшення рівня споживання горілки за рахунок слабоалкогольних напоїв почали вживатись тільки на початку ХХ ст., причому внаслідок непослідовності до очікуваних результатів вони не призвели. Підвищення якості спиртних напоїв (стандарт її був визначений законодавчо), механізм стимулювання експортерів дозволили збільшити й обсяги вивезення алкоголю за кордон.
Незважаючи на постійні заяви урядовців про боротьбу з пияцтвом, вища бюрократія Російської імперії зробила першу реальну спробу поступитись фіскальними інтересами заради збереження соціального здоров’я і продуктивних сил найширших верств населення тільки напередодні Першої світової війни, коли Микола ІІ видав рескрипт на ім’я міністра фінансів П.Л.Барка. У цьому документі проголошувався курс на “отверезіння” народу, який цілеспрямовано споювався з часів Івана Грозного. На цьому тлі тимчасові заборони горілчаної торгівлі в період мобілізації, що видавались з початком світової війни, стали набувати постійного характеру – до завершення воєнних дій. В ліберальних колах це рішення було зустрінуте з великим піднесенням. У той же час дійсність показала відсутність об’єктивних передумов для повного припинення торгівлі спиртними напоями (окрім слабоалкогольних), що вилилось в соціальне напруження, протиправні дії, і врешті-решт завдало тяжкого удару по державному бюджету.
В четвертому розділі “Відповідальність за порушення юридичних норм щодо виробництва і обігу спиртних напоїв” перший підрозділ присвячено нормам охоронного характеру в законодавстві Російської імперії щодо виробництва алкогольних напоїв та його застосуванню. За “Статутом про питний збір і акциз” редакції 1857 р. питання відповідальності за правопорушення в цій галузі щодо регіонів з вільним продажем спиртних напоїв (українські та інші “привілейовані” губернії) регулювались у спеціальній главі. При цьому основна увага приділялась недопущенню винокуріння особами, які не мали на це права (для російських губерній наголос робився на охорону приписів щодо відкупної системи). Акцизна реформа 1860-63 рр. ліквідувала цей поділ і різницю в правовому становищі суб’єктів винокуріння в Україні та Росії. В 1862 р. були затверджені “Правила про стягнення за порушення постанов про питний збір і про судочинство”, значна частина яких у 1866 р. увійшли в якості окремої глави в “Уложення про покарання кримінальні та виправні”. Основним злочином, якому приділялась найбільш значна увага і визначались найжорсткіші покарання, було корчемні (незаконні й неоподатковані) виробництво, зберігання та продаж спиртних напоїв. Винні в порушенні норм “питного” законодавства несли як кримінальну, так і адміністративну відповідальність. Законодавець нерідко запізнювався з прийняттям необхідних норм – так, з кінця 60-х рр. ХІХ ст. на устаткуванні винокурень акцизні управління почали встановлювати вимірювальні прилади, а відповідальність за їх навмисне псування була встановлена тільки законом 14 травня 1885 р. Характерним було те, що покарання за виготовлення неякісних напоїв перебували “в затінку” санкцій за правопорушення у фіскальній сфері – так, відповідальність за фальсифікацію виноградного вина була закріплена нормами закону тільки в квітні 1914 р. В роки Першої світової війни заборона продажу спиртних напоїв актуалізувала норму щодо відповідальності за переробку денатурованого спирту з метою надання йому питних якостей.
Питанням відповідальності за порушення юридичних норм щодо обігу спиртних напоїв присвячено другий підрозділ. Ці питання регулювались значною кількістю норм “Статуту про питний збір” та “Уложення про покарання”. Законодавець відходив тут від окремих основних принципів кримінального права. Не проводилось розділу між виною у формі умислу та необережності, а для притягнення до кримінальної відповідальності могло бути достатньо міркувань доцільності – тобто вона могла настати і без порушення позитивної норми закону. Окрім детально розписаних матеріально-правових норм, що визначали покарання за порушення законодавства при здійсненні оптової та роздрібної торгівлі спиртними напоями, законодавець визначав відповідальність за їх незаконне зберігання та переміщення і особливо – за контрабанду. Про це говорилось у спеціальному законі 1885 р. Була встановлена відповідальність і за правопорушення при торгівлі слабоалкогольними напоями.
Після введення державної монополії на продаж спиртних напоїв було внесено і відповідні зміни до охоронної частини “питного” законодавства. Зокрема, встановлювалась відповідальність осіб, призначених безпосередньо здійснювати “казенний питний продаж”. Заборона торгівлі спиртними напоями в роки Першої світової війни змусила законодавця посилити відповідні санкції, а акцизні органи та загальну поліцію – активізувати правозастосувальну діяльність.
П’ятий розділ “Державний нагляд та громадський контроль за виробництвом і обігом спиртних напоїв” поділяється на два підрозділи за хронологічною ознакою – до введення монополії й після. Скасування відкупів призвело до ліквідації прошарку т. зв. “служителів відкупу” – осіб, найнятих відкупниками. Створення на початку 60-х рр. ХІХ ст. системи акцизних установ на чолі з Департаментом неокладних зборів Міністерства фінансів стало виходом на якісно новий рівень державного управління економічними процесами. Акцизні органи виконували як фіскальні, так і контрольно-наглядові, правоохоронні функції. Істотні повноваження зберігала й загальна поліція. Особливу увагу вона мала приділяти наглядові за роздрібною торгівлею спиртними напоями, а також сприяти працівникам акцизного нагляду у виконанні покладених на них функцій, зокрема щодо припинення правопорушень.
Реальною силою, яка б могла впливати і на виробництво, і на продаж спиртних напоїв з урахуванням місцевих інтересів, стало пореформене земське і міське самоврядування. Однак, політика уряду щодо розширення їх компетенції в напрямі регулювання виробництва і обігу спиртних напоїв була непослідовною й відображала недовіру самодержавства до органів місцевого самоврядування, прагнення обмежити їх самостійність. При цьому міські думи мали більш суттєві повноваження, ніж земські управи – так, за законом 14 травня 1885 р. у містах від дум залежав дозвіл на відкриття закладів з роздрібної торгівлі спиртним. У повітах земства таких функцій не мали, були створені губернські та повітові з питних справ присутствія з представників різних відомств та органів місцевого самоврядування. Сільські громади отримали право клопотатись перед адміністрацією про заборону торгувати спиртними напоями на їх території.
З введенням монополії перед акцизними органами постали серйозні господарські завдання щодо організації “казенної горілчаної операції”, а також визначення розкладкових цін на спирт при його поставці приватними винокурами державі. Посилилась увага до питань ринку алкоголю й з боку загальної адміністрації. Присутствія з питних справ припинили існування, органи міського та сільського самоврядування втратили суттєві кошти, збирані за дозволи на продаж спиртних напоїв на своїй території. Для залучення громадськості до справи боротьби з пияцтвом, контролю за споживанням спиртних напоїв у 1894 р. були створені попечительства про народну тверезість. Бюрократизованість складу (за посадою сюди входили перші особи місцевих органів різних відомств відповідно рівня губернії та повіту), недостатність бюджетних асигнувань призвели до того, що попечительства не виконали покладені на них завдання. Існуючий же в середовищі інтелігенції рух за тверезість не знайшов державної підтримки. У той же час заборона продажу спиртних напоїв у роки Першої світової війни була активно підтримана діячами земського та міського самоврядування. Виносились відповідні ухвали, велась пропагандистська кампанія в засобах масової інформації.
Слабченко М.Є. Матеріали до економіко-соціальної історії України ХІХ ст.–Х.,1927.–Т.2; Бровер І.М. Україна на переломі до промислового капіталізму: Соц.–екон. нариси і матеріали. –Одеса; Х.,1931-1933.–Т.1-2; Хромов П.А. Экономическое развитие России в ХІХ – ХХ веках. 1800–1917.–М.,1950; Нестеренко О.О. Розвиток промисловості на Україні. Ч.2.–К.,1962; Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років ХІХ ст.–К.,1968; Дерев’янкін Т.І. Промисловий переворот на Україні: Питання теорії та історії. – К.,1975 та ін.
Christian D. Vodka and Corruption in Russia on the Eve of Emancipation//Slavic Review.–1987.–Vol.46.-№3/4.–P.471-478; Його ж. The Black and the Gold Seals: Popular Protests Against the Liquor Trade in the Eve of Emancipation //Peasant Economy, Culture and Politics in European Russia.1800 – 1917.–Princeton,1991; Його ж. Traditional and Mode Drinking Cultures in Russia on the Eve of Emancipation //Australian Slavonic and European Studies.–1987.–Vol.1.–№1.–P.61-84; Smith R.E.F., Christian D. Bread and Salt: A Social and Economic History of Food and Drink in Russia.–Cambridge,1984. Christian D. Living Water: Vodka and Russian Society on the Eve of Emancipation. – Oxford,1990; Крисчн Д. Забытая реформа: отмена винных откупов в России //Великие реформы в России. 1856-1874.–М.,1992.–С.126-139. |
