Аль Хаулані Аднан Правовий механізм співробітництва Європейського Союзу з країнами Середземномор\'я

Краткое содержание

ЗМІСТ РОБОТИ.

У вступі обгрунтована актуальність теми, визначені  мета і задачі дослідження, теоретичне і практичне значення одержаних результатів,  сформульована наукова новизна дисертації та апробація роботи.

У першому розділі дисертації "Правовий механізм зовнішніх зносин ЄС" розглядаються правова характеристика Європейського Співтовариства як регіональної міжнародної структури, правова основа його співробітництва з третіми країнами і міжнародними організаціями, особливості правового регулювання відносин ЄС з країнами, що розвиваються.

Європейське Співтовариство, будучи по своїй політико-правовій сутності новим  феноменом на міжнародній арені, що не має аналогів у світі,  виникло в результаті процесу європейської інтеграції. В роботі докладно проаналізовано міжнародну правосуб'єктність ЄС відповідно до Римського договору 1957 р., а також історичний процес  створення на основі Європейських Співтовариств  Європейського Союзу, дано оцінку його міжнародно-правового статусу  відповідно до Амстердамського договору 1997 р. Поява на міжнародній арені ЄС, його структура, функції, задачі, компетенція основних органів, обумовили виникнення різноманітних  концепцій серед юристів - науковців і практиків, щодо його правової природи й обсягу його міжнародної правосуб'єктності. Складність  у визначенні правової природи ЄС підкреслюється навіть Судом ЄС, що обмежився з цього питання загальними  положеннями типу "ЄС - це новий правопорядок", але не розкрив змісту даного поняття.

Автор розглядає ЄС як наднаціональну структуру. Аналізується проблема, яка пов'язана з визначенням зовнішньої компетенції Європейського Співтовариства відповідно до Амстердамського договору.

В дисертації підкреслюється, що наближаючись по багатьох параметрах до держави, але не будучи таким у сучасному вигляді, ЄС самим своїм успішним існуванням змушує вчених і практиків шукати нові підходи до визначення природи цього явища, тим більше, що ЄС склав основу   такої структури як Європейський Союз, який, хоч і не є суб'єктом міжнародного права, але має великий потенціал для свого  розвитку. Звичайно, цей процес буде ставити нові серйозні проблеми, зокрема,  суверенітету держави-члена цього об'єднання, які необхідно буде вирішувати, як у теорії, так і на практиці. З часом може виникнути необхідність у перегляді існуючих поглядів щодо правосуб'єктності Європейського Союзу, і продовженні наукового дослідження цієї структури, що знаходиться в постійному розвитку.

Аналізуються загальні правові основи співробітництва ЄС із третіми країнами. У цьому випадку "треті країни" це всі держави, що юридично не входять до складу ЄС, тобто не є  дійсними, повноправними членами цього об'єднання. На даний момент ЄС уклав велику кількість двосторонніх договорів в  сфері торгівельної політики з країнами Європи, Латинської Америки, Близького і Далекого Сходу. Правовою основою всіх цих договорів є ст.131-134 Амстердамського договору про заснування ЄС. Аналіз статтей Амстердамського договору  показує, що ним була закріплена низка  положень, які доповнюють і  значним чином змінюють Римський договір.

Визначаються види асоціації з ЄС. В роботі зазначається, що  асоціація являє собою форму  співпраці між державами. Існує значна відмінність асоціації  з ЄС, від асоційованого членства в міжнародних організаціях,  таких, наприклад, як Рада Європи. Статус асоційованого члена Ради Європи ближче до статусу повноправного члена цієї організації, що відрізняє  правове положення асоційованих  країн з ЄС, оскільки асоціація з ЄС не є формою членства у цій організації.

У дисертації підкреслюється, що з країнами Середземномор'я Європейське Співтовариство почало укладати двосторонні договори, починаючи з 1960 року. На початку ці договори укладались з метою забезпечення більш вільного доступу країн регіону  до торгівлі промисловою та деякою агропродукцією. В сімдесятих роках договори були розширені і містили в собі вже економічне і фінансове співробітництво, різноманітні торговельні поступки, що стосувалися  агропродукції середземноморських країн.

Перша група угод  про співробітництво була підписана з країнами Магриба (Алжир, Марокко і Туніс) у квітні 1976 р. В цілому ці угоди мають ідентичні положення. В угодах беруть участь ЄС і держави-члени, з одного боку, і країни Магриба - з іншого, тобто це змішані угоди. Угоди про співробітництво охоплюють практично всю сферу господарського життя партнерів - торгівлю, економіку, техніку і технологію, фінанси. В основу співробітництва покладено принцип недискримінації між партнерами, їхніми громадянами, компаніями або фірмами.

Угоди покликані забезпечувати збалансованість взаємної торгівлі шляхом збільшення темпів її зростання і поліпшення доступу товарів країн Магриба на ринки держав-членів ЄС. ЄС скасувало імпортні мита і кількісні обмеження на промислові товари й оброблені сільськогосподарські товари, ввезені з країн Магриба.

В дисертації підкреслюється, що проведений аналіз угод ЄС із країнами Магриба дозволив прийти до висновку  щодо їх  префенційної суті. Вони свідчать про перехід ЄС від торговельних угод із країнами, що розвиваються (у відповідності зі ст.133 Римського договору про заснування  ЄС) до угод про торгівельно-економічне і технічне співробітництво на основі ст.310 Римського договору.

Друга група угод про співробітництво була укладена з чотирма країнами Машрика - Єгиптом, Ліваном, Сирією та Йорданією. Угоди з АРЕ, Сирією, Йорданією, підписані 18 січня 1977 р., із Ліваном - 3 травня 1977 р. Всі вони набрали чинності 1 листопада 1978 р. Ця група угод за своїми цілями і навіть текстуально майже цілком копіює угоди з країнами Магриба.

В роботі відмічається, що ЄС не має з цими країнами настільки тісних економічних і політичних зв'язків, як із своїми сусідами із країн Магриба. Проте угоди свідчать про прагнення ЄС сформувати єдиний механізм регулювання торгівельно-економічних зв'язків з арабськими країнами Середземномор'я.

Велике значення в процесі реалізації угод надається їхній інституційній структурі. Учасниками виконавчих органів угод є високопоставлені представники сторін, а надані повноваження дозволяють їм приймати рішення, обов'язкові для партнерів. У ряді випадків вони наділяються й арбітражними функціями.

У другому розділі "Структура  міжнародно-правового механізму співробітництва  ЄС з країнами Середземномор'я" визначається суть сучасного правового механізму партнерства між ЄС та країнами середземноморського регіону, аналізуються договірний та інституційний механізми партнерства.

У другій половині 90-х років почався процес перебудови всього правового механізму співпраці між ЄС та країнами Середземномор'я. Барселонська конференція 1995 року визначила підвалини нової середземноморської політики ЄС. Її важливою складовою частиною став перехід до відносин партнерства з країнами регіону у галузі політики та безпеки, економіки та фінансів, а також у соціальній, культурній та гуманітарній сферах.

В дисертації підкреслюється, що після прийняття Барселонської декларації почався процес формування сучасного міжнародно-правового механізму партнерства між ЄС та країнами середземноморського регіону. Він являє собою систему засобів міжнародно-правового регулювання, відносин між ЄС та країнами Середземномор'я. Його підсистемами  виступають міжнародний договірний та інституційний механізми.

Договірний механізм партнерства  складають міжнародні угоди. Укладання двосторонніх угод між ЄС та країнами регіону дає можливість враховувати особливості економічного, політичного та культурного розвитку кожної середземноморської країни. В роботі підкреслюється, що вже укладені двосторонні угоди про асоціацію ЄС з Тунісом (1995), Ізраїлем (1996), Марокко (1996), Палестинською владою на Західному березі та у смузі Гази (1997). У стадії завершення переговори з вісім'ю іншими країнами регіону. Аналіз положень цих угод свідчить про те, що відносини партнерства охоплюють широку сферу співробітництва і включають економічні, політичні, правові, культурні, гуманітарні питання. Усі угоди передбачають створення до 2010 року зони вільної торгівлі промисловою та сільськогосподарською продукцією, зближення законодавства середземноморських країн з правом ЄС, політичний діалог, свободу заснування компаній, лібералізацію в сфері надання послуг, поступову свободу пересування капіталів, економічне співробітництво, співпрацю у культурній сфері, діалог з соціальних питань тощо.

Інституційний механізм партнерства складається з системи органів, які діють на багатосторонньому і двосторонньому рівнях, та системи актів, які вони приймають. В роботі зазначається, що багатосторонні органи співробітництва, як правило, функціонують на тимчасовій основі шляхом проведення конференцій, обміну делегаціями. Вони виробляють рекомендації. На відміну від них, органи партнерства між ЄС та окремими країнами регіону діють на постійній основі. До них належать Ради аосоціації, Комітети асоціації, органи міжпарламентського співробітництва, робочі групи. Окрім рекомендацій вони приймають акти, які мають зобов'язуючий характер, завдяки чому інституційний механізм партнерства діє ефективно.

Третій розділ "Особливості реалізації міжнародних актів, які становлять правову базу партнерства між ЄС та країнами Середземномор'я"  містить аналіз комплексу питань, що стосуються напрямків та засобів реалізації основоположних документів щодо партнерства між ЄС та середземноморськими країнами, та можливостей використання досвіду такого співробітництва для України, яка торує свій шлях у Європейський Союз.

Міжнародні акти, які визначають правові засади партнерства між ЄС та країнами середземноморського регіону є рамковими документами. Їхні положення вимагають як спільних дій на рівні всіх учасників партнерських відносин та на двосторонньому рівні, так і односторонніх дій кожного з партнерів.

На багатосторонньому рівні в розвиток барселонських домовленостей були визначені основні напрямки співпраці між партнерами по асоціаії, а також засоби, за допомогою яких здійснюється співробітництво між ними.

Партнерство у сфері політики та безпеки має  на меті формування спільного простору миру та стабільності. Правовими засобами реалізації цієї мети є політичний діалог на рівні регулярних зустрічей вищих посадових осіб всіх країн-учасниць партнерських відносин. Вони розглядають найбільш оптимальні засоби та методи імплементації принципів партнерства, готують пропозиції для євро-середземноморських зустрічей міністрів закордонних справ.

Основним напрямком реалізації партнерства в економічній та фінансовій сферах є створення поясу спільного процвітання, основу якого складає зона вільної торгівлі. Передбачено співробітництво у всіх галузях економіки, заохочення інвестицій.

Партнрство в соціальній, культурній та гуманітарній сферах реалізується шляхом підвищення ступеню взаємодії цивільних  спільнот партнерів. Основними напрямками співпраці є розвиток людських ресурсів, заохочення порозуміння між культурами. Передбачені обміни між цивільними громадами, зустрічі на рівні експертів. Для реалізації цих напрямків співробітництва регулярно проводяться міжнародні конференції, виробляються робочі програми співпраці, готуються пропозиції та рекомендації сторонам інтеграційного процесу.

Дана класифікація правових форм реалізації партнерства між ЄС та країнами Середземномор'я. В дисертації підкреслюється, що основними формами реалізації угод про асоціацію середземноморських країн з ЄС виступають міжнародні угоди, рішення органів співробітництва, односторонні акти асоційованих країн та ЄС. Відзначається, що рішення органів співробітництва можуть створювати засади для еволюції партнерських відносин у бік їх поглиблення. До односторонніх актів реалізації угод про асоціацію на національному рівні відносяться національні закони, а на рівні ЄС - це можуть бути акти органів Співтовариства. З цією метою можуть також укладатися  міжнародні договори держав-членів цього об"єднання.

В дисертації зазначається, що основними способами реалізації положень угод, які регулюють відносини партнерства є інкорпорація та гармонізація. Інкорпорація передбачає введення норм, закріплених в угодах про асоціацію, в національні правопорядки середземноморських країн без зміни змісту цих норм. Гармонізація призводить до прийняття країнами Середземномор'я національних актів, які віддзеркалюють положення угод, або права ЄС, якщо цього вимагає угода про асоціацію.

В дисертації підкрелюється, що Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (УПС) за рівнем встановлених відносин, знаходиться одразу після угод про співробітництво 70-х років, які ще діють у взаємовідносинах між ЄС та деякими країнами Середземномор'я і які повинні бути замінити угодами про асоціацію. Зазначається, що УПС міє великий еволюційний потенціал, який передбачає створення зони вільної  торгівлі, поглиблення співпраці у 27 напрямках, зближення законодавства.

Для посилення еволюційного потенціалу УПС на основі досвіду правового співробітництва  між ЄС та країнами Середземномор'я в її рамки можна включити такі сфери співоробітництва як взаємодія цивільних громад, створення спільного простору миру та стабільності. Важливим  також є розширення  компетенції органів співробітництва між Україною та ЄС. Додатковий досвід Україна може отримати й через розвиток відносин з країнами Середземномор'я.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження.

Робота показала, що ЄС є специфічною регіональною міжнародною організацією з чітко визначеною установчими угодами компетенцією у сфері зовнішніх зносин, яка поступово розширюється по мірі отримання нових наднаціональних повноважень цим об"єднанням за рахунок повноважень держав-членів. Оскільки членами ЄС можуть бути тільки країни Європи, а стратегічні інтереси  цього об"єднання вимагають більш тісної співпраці з не європейськими державами, розташованими біля його кордонів, то поглиблення співробітництва з ними, включаючи країни Середземномор'я, здійснюється на основі цгод про асоціацію  цих країн з Європейським співтовариством. Це призводить до поступового залучення асоційованих країн до процесів європейської інтеграції. Відносини з країнами Середземномор'я будуються в рамках середземноморської політики партнерства, але з урахуванням особливостей кожної країни регіону. Віддзеркаленням такого підходу є багатосторонні і двосторонні договорні та інституційні механізми співпраці партнерів.

Міжнародні документи про партнерство середземноморських країн з ЄС визначають пріоритетні напрямки співробітництва, а також правові форми та способи їх реалізації.

Серед форм реалізації міжнародних актів про співпрацю можна виділити міжнародні конференції, обмін делегаціями, укладання міжнародних угод, рішення органів співробітництва. Способами реалізації актів на національному рівні є інкорпорація та гармонізація.

Еволюційні  положення Угоди про партнерство та співробцтництво з ЄС дозволяють Україні використати досвід правового співробітництва середземноморських країн з ЄС для більш тісної правової інтеграції у Співтовариство.      

За темою дисертаційного дослідження автором  опубліковано такі статті:

Сотрудничество ЕС со странами Средиземноморского бассейна. Правовые аспекты. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Київ, Київський університет, 1996. - С.36-42.

Правовой механизм сотрудничества ЕС с третими странами. На примере сотрудничества в рамках Средиземноморского бассейна. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 4. - К. - Київський університет, 1998. - С.110-118.

Правовые формы и способы реализации партнерства между ЕС и странами Средиземноморья.//Актуальні проблеми міжнародних відносин. -  Київ, 1999. - С.99-107.

Правовые формы сотрудничества между ЕС и странами Средиземноморья.//Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип.17 (ч.1).  -  Київ, 2000. - С.140-149.

Аль  Хуаліні Аднан. Правовий механізм співробітництва Європейського Союзу з країнами Середземномор’я. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 - міжнародне право. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000 р.

Дисертація присвячена важливим, недостатньо дослідженим питанням становлення сучасного міжнародно-правового механізму співробітництва Європейського Союзу з країнами Середземномор’я. У дисертації розглянуто правовий механізм як систему, яка включає підсистему договірного механізму співробітництва і підсистему інституційного механізму співпраці. В роботі проаналізовано основні напрямки співробітництва ЄС з країнами Середземномор’я, розкрито перспективи використання досвіду цього співробітництва для України.

Основні результати дослідження знайшли своє впровадження в навчальному процесі.

Ключові слова: правовий механізм, договірний механізм, інституційний механізм співробітництва, Барселонська декларація, асоціація, гармонізація законодавства.

Аль Хаулани Аднан. Правовой механизм сотрудничества Европейского Союза со странами Средиземноморья. - Рукопись.

Диссертация на получение ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 - международное право. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000 г.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических аспектов правового регулирования отношений между ЕС и странами средиземноморского региона.

В работе дается характеристика правовой природы ЕС как специфической международной региональной организации, которая обладает элементами наднациональности. Рассматривается компетенция ЕС в сфере внешних сношений, которая предоставляет Сообществу право на поддержание и развитие отношений с другими субъектами международного права. Большое внимание уделено вопросам правового регулирования сотрудничества между ЕС и развивающимися странами. В этой связи в сравнительном плане рассматриваются правовые механизмы, используемые для регулирования торговли, сотрудничества, ассоциации развивающихся государств с Сообществом. Анализируется правовая основа и виды ассоциации с ЕС.

Специальное внимание уделено развитию правового механизма партнерства между ЕС и странами Средиземноморья, базу для которого закладывают положения Барселонской декларации 1995 года.  В документе отражены принципы новой средиземноморской политики ЕС, учитывающие стратегическое значение региона для дальнейшего развития европейской интеграции. Исследованы два уровня сотрудничества ЕС со странами средиземноморья: многосторонний и двусторонний. Показано, что сотрудничество на многосторонней основе, в котором участвуют все страны региона, а также ЕС и его государства-члены, осуществляется в рамках барселонского  процесса. Двустороннее сотрудничество регулируют двусторонние соглашения между ЕС и каждой средиземноморской страной. Оба уровня дополняют друг друга и такое сочетание позволяет обеспечить как стратегические  интересы ЕС в регионе, так и индивидуальный подход к каждой средиземноморской стране, учитывая специфику ее развития.

Дается анализ положений международных соглашений, регулирующих партнерские отношения между ЕС и странами Средиземноморья. Рассматривается структура органов сотрудничества и система правовых актов, вырабатываемых ими в рамках партнерских отношений.

В работе исследованы основные направления партнерства, что позволяет определить приоритетные сферы отношений ЕС со странами региона. Дана классификация основных правовых форм сотрудничества ЕС со странами Средиземноморья. Проанализированы способы реализации договоренностей между ними.

Показано, что потенциал, заложенный в положениях Соглашения о партнерстве и сотрудничестве между ЕС и Украиной, может быть использован для использования опыта правового сотрудничества между ЕС и странами Средиземноморья, особенно, что касается сфер и правового механизма партнерства. Сближению Украины с ЕС может способствовать и развитие сотрудничества Украины со странами средиземноморского региона.

Ключевые слова: правовой механизм, договорный механизм, институционный механизм сотрудничества, Барселонская декларация, ассоциация, гармонизация законодательства.

Al Hualani Adnan. The  Legal Mechanism of  the Cooperation betwecn the European Union and Mediterranean countries. - Manuscript.

Thesis  for the Candidate degree of  Science in L??? on  Speciality 12.00.11 - Inte ational Zaw. - Taras Shevchenko National University, Institute of Inte ational Relations, 2000.

The thesis is devoted to important, unsufficiently investigated problems of the development of the mode legal mechanism of cooperation between the  European Union and  Mediterranean countries. In the thesis the legal mechanism is considered as a system which includes a subsystem of the treary mechanism of cooperation and a subsystem of the institutional mechanism of collaboration. The main directions of cooperation of the  EC  with countries  the Mediterranean are analysed, the perspectives of the use of experience of this cooperation for Ukraine are  inve/////////.

The main outcomes of the research have found thir introduction in the  teachinsprocess.

Key words: legal mechanism, treaty mechanism, institutional mechanism of cooperation, Barcelona declaration, association, harmonisation of legislation.