Шинкарук Я.І. Правові засади організації та діяльність Міністерства внутрішніх справ Української Народної Республіки доби Директорії (листопад 1919 - 1921 рр.) : Шинкарук Я.И. Правовые основы организации и деятельности Министерства внутренних дел Украинской Народной Республики периода Директории (ноябрь 1919 - 1921 гг)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовуються актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, зазначається його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі, об’єкт і предмет дослідження, його методологічні, науково-теоретичні та нормативні основи, формулюються основні положення та висновки, що виносяться на захист, показано теоретичне і практичне значення отриманих результатів дослідження, містяться відомості про їх апробацію, наведено дані про публікації у фахових наукових виданнях.

Розділ 1 “Історіографія і джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів і містить наукову характеристику історіографічної та джерельної бази за темою дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1 “Характеристика наукової літератури за темою дисертації” аналізується наукова література, присвячена періоду визвольних змагань українського народу за державну незалежність за доби Директорії УНР, видана як за часів існування колишнього Радянського Союзу, так і в незалежній Україні, а також мемуарна література та документальні збірники.

Запропоновано поділ історіографічного масиву за темою дисертаційної роботи на загальноісторичний та історико-правовий блоки.

До загальноісторичного блоку віднесено літературу, яка характеризує тогочасну суспільно-політичну ситуацію в Україні, ставлення народних мас до Директорії та проголошених нею соціальних реформ, суспільні рухи та розстановку політичних сил, перебіг воєнних подій на теренах України тощо, тобто всі ті суспільно-політичні обставини, за яких змушені були діяти Директорія, уряд УНР та державні органи, у тому числі й МВС, докладаючи зусиль до реалізації проголошених політичних та соціальних реформ, забезпечення законності й правопорядку, залагодження внутріполітичної обстановки та зовнішньополітичних відносин, військового будівництва, організації опору антиукраїнським силам як всередині держави, так і тим, що діяли ззовні, намагаючись зліквідувати українську національну незалежну державу.

Цей блок умовно поділено на підблоки залежно від методологічних та політичних підходів авторів публікацій до аналізу й оцінки подій досліджуваного періоду. До першого підблоку віднесено праці радянських істориків, які розглядали події, що відбувалися на території України у 1917–1920 рр., у контексті подій громадянської війни в Росії. Другий підблок охоплює твори тих авторів – представників української діаспори, які розглядали події в Україні у 1917–1920 рр. як Українську революцію або як національні визвольні змагання (М. Голубець, Т. Гунчак, І. Нагаєвський, Н. Полонська-Васи­ленко, М. Стахів, О. Субтельний та ін.). Тісно примикають до цього блоку написані свідками та учасниками тих подій мемуарні монографічні твори, які розглядаються як третій підблок загальноісторичного блоку (В. Винниченко, Д. Дорошенко, І. Мазепа, О. Мицюк, О. Удовиченко, П. Христюк, М. Шаповал). Четвертий підблок складають праці, підготовлені авторами за роки незалежності України з нових методологічних позицій, з нової історико-політичної точки зору (нового бачення). Це наукові та навчальні твори, серед яких підручники, наукові монографії, дисертації, публікації у наукових журналах та збірниках (В. Верига, А. Грищенко, В. Горак, Р. Іванченко, В. Кремень, В. Лозовий, П. Панченко, М. Пасічник, Л. Радченко, О. Реєнт, В. Смолій, В. Солдатенко, В. Стрілець, Д. Табачник, О. Тимощук, С. Тимченко, В. Ткаченко, Ф. Турченко, М. Яцюк та ін.).

До історико-правового блоку історіографічного масиву віднесено наукову літературу, яка висвітлює правову політику, процеси українського державотворення в УНР доби Директорії, розбудови органів виконавчої влади, зокрема правоохоронних органів, законотворчу діяльність, політико-правові підходи держави до розв’язання проблем забезпечення законності, охорони правопорядку, боротьби зі злочинністю тощо. Це класичні підручники, навчальні посібники, наукові монографії, статті у фахових виданнях історико-правового плану, що утворили інформаційний простір нашого дослідження в руслі останніх досягнень історико-правової науки.

Перший підблок історико-правового блоку складають праці, підготовлені авторами за роки незалежності України на основі нових методологічних підходів, з позицій нового бачення історико-правових процесів, що відбувалися в Україні у досліджуваний період. Це, зокрема, колективні праці з історії держави і права України за ред. А. Рогожина В. Тація і В. Гончаренка, А. Чайковського, книги авторів В. Кульчицького, М. Настюка і Б. Тищика, О. Кузьминця, В. Калиновського, П. Захарченка, П. Музиченка. Поряд з цими фундаментальними працями, де питанням державотворення і стану права в Україні доби визвольних змагань відведено небагато місця, останніми роками вийшла низка видань, присвячених науковому аналізу держави і права України саме в означений період, до числа яких належать книги Л. Копиленка і М. Копиленка, Ю. Павленка і Ю. Храмова, Б. Тищика, О. Вівчаренка, Н.Левковича, В. Бевза, Д. Веденєєва та ін. Сюди слід додати публікації В. Яблонського “Директорія УНР: творення конституційно-правових засад української державності”, Л. Лозинської “Державотворча діяльність В.К. Винниченка”. Питанням української державності та законотворення в досліджуваний період присвячено також дисертаційні дослідження Ж. Дзейко, А. Іванової, В. Капелюшного, О. Тимощука, В. Яблонського.

Як другий підблок історико-правового блоку розглянуто мемуарні твори учасників подій Української революції, які відобразили у своїх працях державотворчі процеси в Україні досліджуваного періоду (В. Винниченко, І. Мазепа, П. Христюк, М. Шаповал).

Стосовно теми нашого дослідження виокремлено нечисельний третій підблок – спеціальної літератури, присвяченої проблемі організації та правових засад діяльності органів внутрішніх справ та їх керівного органу – Міністерства внутрішніх справ УНР. Це посібник “Історія органів внутрішніх справ” (Кіровоградська філія Національного університету внутрішніх справ), в якому коротко охарактеризовано організацію та діяльність органів внутрішніх справ УНР. Компетенцію міліції як органу дізнання коротко викладено у науковому виданні “Дізнання та досудове слідство: історія і сучасність” (Національна академія внутрішніх справ України). Діяльності органів дізнання та досудового слідства в УНР доби Директорії торкнувся С. Губар у дисертації “Становлення і розвиток органів дізнання та досудового слідства в Україні (1917 – 60-ті роки ХХ століття)”.

Науковий аналіз діяльності спеціальних підрозділів МВС УНР дав В. Сідак у монографії “Національні спецслужби в період Української революції 1917–1921 рр.”. У ній розкрито цілі і завдання Політичного департаменту МВС (на який покладалося виявлення і припинення антидержавної діяльності політичних противників УНР), а також Кошу охорони республіканського ладу (на який покладалися виявлення і розслідування злочинів, що не входили до компетенції міліції або якщо остання не могла виконати завдання власними силами).

Дослідженнями правоохоронної системи України, що прямо стосуються теми дисертації, є публікації науковців Національної академії внутрішніх справ України доктора юридичних наук, професора П. Михайленка та кандидата юридичних наук В. Довбні “Українська народна міліція доби Директорії”, “Міністерство внутрішніх справ Української Народної Республіки доби Директорії” (остання – у співавторстві з автором даної дисертації). Такий аспект діяльності МВС як нормотворчість розглянув В. Довбня у статті “Проблеми успадкування і запозичення положень основних нормативно-правових актів, якими регламентувалась організація та діяльність міліції при змінах влади за доби Української революції 1917–1920 рр.”.

Безпосередньо теми організаційно-правових засад діяльності МВС УНР доби Директорії торкнувся О. Олійник у дисертаційному дослідженні “Народний комісаріат внутрішніх справ України (1917–1941 рр.)”, проте питання викладено лише на п’яти сторінках, що не дало змоги достатньо його розкрити.

Аналіз спеціального підблоку історіографічного масиву дав підстави для висновку, що у наукових публікаціях не приділено достатньої уваги комплексному дослідженню нормативно-правових підстав побудови системи органів внутрішніх справ на території України в досліджуваний період, не здійснювалося і спеціальних юридичних досліджень, присвячених особливостям організації та діяльності МВС УНР доби Директорії, його компетенції, організаційно-правових засад діяльності. Наукові праці, що загалом охоплювали б предмет нашого дослідження, відсутні. Науковці торкалися лише окремих аспектів правоохоронної діяльності в УНР доби Директорії, і це дозволяє стверджувати, що дане питання не знайшло комплексної наукової розробки.

У підрозділі 1.2 “Джерельна база дослідження” характеризується джерельна база, що стосується теми дисертаційної роботи, в якій виокремлено чотири умовних блоки, що концентрують у собі відповідні категорії документів і матеріалів, використаних у даному історико-правовому науковому дослідженні: матеріали архівів; документи, опубліковані у збірниках; матеріали періодичної преси; мемуарна література. Найвагомішими з джерельного масиву є документи нормативно-правового характеру, які розкривають організаційно-правові засади діяльності МВС УНР доби Директорії. Такі документи можна віднайти в усіх чотирьох блоках джерельної бази. Першим блоком джерел є архівні матеріали, що містяться у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Найбільшу цінність для дослідника становить фонд 1092 “1918–1920 рр. Міністерство Внутрішніх Справ УНР”, а також фонд 1429 “Накази, постанови, закони РМ”. Особливий інтерес викликають особові справи міністрів внутрішніх справ та їх заступників Г.П. Чижевського, І.П. Мазепи, О.Х. Саліковського, М.О. Литвицького, П.О. Христюка та справи з наказами МВС Директорії, проектами, законів, статутів, постанов, директив та ін. У фонді 1429 увагу привертають справи з наказами та постановами Директорії та Головного отамана військ УНР, законами Ради Народних Міністрів (1919–1920 рр.), звітами про діяльність МВС УНР (1920–1921 рр.) та ін. Найвагоміше значення щодо забезпечення наукової новизни роботи має віднайдений в архіві та вперше використаний у науковому обігу проект Статуту МВС УНР (1921 р.), постанова про утворення корпусу жандармерії та інші архівні документи.

Другим блоком джерел є документальні видання – збірники документів і матеріалів, у тому числі нормативно-правових актів, різних років видання: як випущені за радянських часів, так і сучасні. Вони містять матеріали і документи, що характеризують суспільно-політичні процеси та процеси державотворення в Україні за доби Директорії, законодавчі та інші нормативно-правові акти, якими регламентувалися правовідносини у правоохоронній сфері. Із числа сучасних документальних видань, що висвітлюють процеси державотворення та суспільно-політичну обстановку в Україні за доби Директорії, можна навести збірник “Конституційні акти України. 1917–1920. Невідомі конституції України”. Особливе місце серед документальних публікацій посідає тритомна праця “Історія міліції у документах і матеріалах” (П.П. Михайленко, Я.Ю. Кондратьєв та ін.), перший том якої містить досить значний обсяг документів і матеріалів, що стосуються питань забезпечення законності, охорони правопорядку та регламентації діяльності народної міліції й інших органів охорони порядку УНР доби Директорії. Проте до нього не включено значну кількість документів, що характеризують організаційно-правові засади діяльності МВС УНР, які зосереджені у фондах ЦДАВО України і які були віднайдені та опрацьовані автором у процесі дослідження.

Третій блок джерельної бази дослідження охоплює документи і матеріали, що містяться у періодичних виданнях, які виходили в Україні у досліджуваний період. Здебільшого це публікації в суспільно-політичних та спеціалізованих виданнях, зокрема в журналі “Вістник Народнього МВС УНР”. Мемуарні видання складають останній, четвертий, блок інформаційних джерел. У їх числі твори безпосередніх учасників тих подій – В.К.Винниченка, І.П. Мазепи, О.К. Мицюка, П.О Христюка, М.Ю. Шаповала.

Зазначений комплекс джерел, серед яких особливе місце посідають архівні документи, що вперше вводяться у науковий обіг, дозволив в основному виконати дослідницькі завдання.

Розділ 2 “Проблема забезпечення охорони правопорядку та розбудови системи органів внутрішніх справ за суспільно-політичних умов в Україні доби Директорії Української Народної Республіки” присвячено розглядові суспільно-політичних подій в Україні 1918–1920 рр., пов’язаних із становленням Директорії та її уряду, розробкою законодавства у галузі правоохоронної діяльності та нормативно-правової бази з організації та діяльності органів внутрішніх справ та їх центрального органу – МВС.

У підрозділі 2.1 “Політико-правові підходи держави до проблеми організації охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю за умов суспільно-політичної ситуації в Україні у 1918–1921 роках” у ракурсі конкретно-історичних умов, що склалися в суспільно-політичному житті в Україні у період із середини 1918 року по 1920 рік включно розглянуто політику держави у питаннях охорони законності та правопорядку і нормативно-правового регулювання правоохоронної діяльності. Такий період обрано виходячи з того, що доба Директорії бере свій початок ще до того часу, як остання була утворена (листопад 1918 року) і офіційно прийшла до влади (грудень 1918 року), тобто охоплює період підготовки протигетьманського повстання і тривала до остаточного виходу Директорії та її владних інститутів з території України 14 листопада 1920 р. Проте сюди віднесено також час перебування Директорії за межами України (1921 рік), коли вона, сподіваючись на своє повернення і відновлення української національної держави в Україні, продовжувала політичну і законотворчу діяльність в умовах еміграції, зокрема у цей період тривала робота з підготовки законопроектів, які стосувалися охорони правопорядку і розбудови правоохоронних органів, що не можна обійти увагою, розробляючи тему даного дослідження.

Вивчення показало, що політико-правові підходи держави до проблем охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю не знайшли прямого відображення ні в політико-правових, ні в конституційних актах доби Директорії. Тому їх з’ясування стало можливим шляхом вивчення спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів з організації та діяльності правоохоронних органів, що визначали їх програмні завдання. Серед них виділено такі: охорона республіканського ладу, внутрішнього порядку і спокою; забезпечення вольностей і прав народу; забезпечення населенню політичних і громадянських прав; забезпечення законності й ладу в Україні; боротьба із саботажем, несумлінним або нечесним виконанням службовими особами органів державного апарату доручених обов’язків; охорона громадського порядку, доброго ладу і спокою на місцях; захист народного добра від злочинних посягань; боротьба із самовільними реквізиціями; боротьба з агітацією проти нової влади на Україні; боротьба з діяльністю, яка загрожує республіканському ладу і внутрішньому порядку в УНР; боротьба з бандитизмом, розбоєм, самогоноварінням та іншими загальнокримінальними злочинами.

У підрозділі 2.2 “Політико-правові підходи держави до створення системи правоохоронних органів в УНР і визначення організаційно-правових засад їх діяльності в 1918–1921 роках” характеризуються політико-правові підходи держави до проблеми розбудови органів охорони правопорядку, а саме органів внутрішніх справ, та організації і діяльності їх керівного органу – Міністерства внутрішніх справ. Вони теж не знайшли свого відображення ні в політико-правових документах, ні в конституційних законах. Вивчення спеціальних законів та підзаконних нормативно-правових актів показало, що такими підходами були: а) першочергова заміна гетьманського правоохоронного апарату, в тому числі органів внутрішніх справ, новими структурами, і перш за все заміна центрального апарату системи органів внутрішніх справ – Міністерства внутрішніх справ. Останнє було замінено на Відділ внутрішніх справ при Директорії, який пізніше, після утворення 14 грудня 1918 р. Ради Комісарів, одержав назву Комісаріат внутрішніх справ, а з 26 грудня його було перейменовано на Міністерство внутрішніх справ у складі новоствореної Ради Народних Міністрів УНР; б) реорганізація місцевих органів внутрішніх справ, які існували в гетьманській державі у формі державної варти. Законом від 4 січня 1919 р. інститут державної варти було скасовано і відновлено народну міліцію, яка перебувала у підпорядкуванні місцевих органів влади (губерніальних, міських, повітових); в) посилення правоохоронної структури держави шляхом створення нового карального апарату. Законом від 28 лютого 1919 р. Рада Народних Міністрів УНР утворила Кош охорони республіканського ладу, який діяв поряд з народною міліцією і перебував у безпосередньому підпорядкуванні МВС; г) залучення до охорони порядку на місцях громадських правоохоронних органів, а саме народної самоохорони, створення якої передбачалося виданим Радою Народних Міністрів наказом від 11 червня 1919 р., а згодом – інституту сільських десятських; ґ) забезпечення органів охорони правопорядку нормативно-правовою базою щодо організаційно-правових засад їх діяльності; д) очищення міліції від осіб, які скомпрометували себе зв’язками з гетьманською охоронною службою та помічені в інших зв’язках і вчинках, які підривали авторитет народної міліції; е) формування особового складу органів охорони правопорядку особами, які не підлягають призову на військову службу.

Розділ 3 “Нормативно-правове регулювання організації та діяльність Міністерства внутрішніх справ Української Народної Республіки доби Директорії у 1918–1921 роках” присвячено характеристиці організаційно-правових засад діяльності системи органів охорони правопорядку, які існували в Україні за доби Директорії, нормативно-правової бази, на підставі якої вони формувалися і діяли, особливостей комплектування їхнього особового складу, основних форм і методів службової діяльності правоохоронців.

У підрозділі 3.1 “Правові підстави організації, реорганізації та діяльності МВС УНР на початковому етапі доби Директорії (грудень 1918 – січень 1919 року)” розглянуто малодосліджені аспекти, пов’язані зі створенням МВС, розробленням організаційно-правових засад його діяльності на початковому етапі доби Директорії. Правовою підставою організації та діяльності МВС слід розглядати наказ Директорії № 411 від 10 грудня 1918 р. про заснування при ній Відділу внутрішніх справ, яким завідувач Відділом наділявся правами міністра внутрішніх справ. Організаційна структура МВС залишалась майже незмінною до завершення правління Директорії УНР. Важливим напрямом організаційної роботи МВС у цей період була заміна гетьманської державної варти на народну міліцію за Законом від 4 січня 1919 р.

У підрозділі 3.2 “Організація та діяльність МВС УНР у період з лютого по грудень 1919 року” показано, що МВС протягом лютого–грудня 1919 р. свою основну діяльність, через фактично безперервне ведення бойових дій на території України, зосереджувало переважно на нагляді за роботою органів місцевого самоврядування, охороні громадського порядку, заходах по призову до лав Армії УНР і мобілізації населення, нормотворчій діяльності та вирішенні поточних справ. На місцях тривав процес створення народної міліції. У цей період МВС не зазнало значних структурних змін. Новим підрозділом стало лише прес-бюро, завданням якого були передача до преси відомостей про діяльність міністерства (у формі бюлетенів) та освідомлення міністра внутрішніх справ із змістом публікацій про діяльність МВС у столичній та місцевій пресі України. МВС Директорії, на відміну від МВС Центральної Ради та Української держави, заснувало свій власний періодичний друкований орган – “Вістник Народнього Міністерства Внутрішніх Справ Української Народньої Республіки”.

З метою охорони внутрішнього порядку Законом УНР від 28 лютого 1919 р. у складі МВС було утворено новий правоохоронний орган – Кіш охорони республіканського ладу, який становив собою збройне формування типу військово-польової жандармерії, підпорядковане міністру внутрішніх справ.

Не маючи можливості забезпечити достатню чисельність міліції для захисту населення, МВС ініціювало залучення до охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю громадське формування – народну самоохорону. Проте спроби його створення не були підтримані населенням. Новою формою організації охорони правопорядку в сільських місцевостях, де не вистачало народної міліції, став запроваджений циркуляром МВС “Про тимчасову організацію влади на місцях” від 10 вересня 1919 р. інститут сільських десятських, що було підтримано населенням. Протягом 1919 р. МВС у складних умовах роботи, викликаних постійними переїздами у зв’язку з перебігом бойових дій, приділяло неослабну увагу нормотворчій діяльності.

Підрозділ 3.3 “Організація та діяльність МВС УНР у 1920–1921 роках” присвячено розгляду функціонування МВС у складний період, коли через втрату майже всієї території, підконтрольної Директорії, ведення фронтових бойових дій було припинено, а Армія УНР перейшла на методи партизанської боротьби, вирушаючи у “Зимові походи” на Україну. З остаточним залишенням території України у листопаді 1920 р. і протягом 1921 р. МВС УНР втратило можливість вести роботу із створення та організації діяльності правоохоронних органів в Україні. У 1920 р. діяльність МВС поширювалась на окремі незначні частини відвойованої під час походів Армії УНР території, на яких воно ще могло створювати правоохоронні органи та організовувати їх діяльність. На цих територіях МВС проводило мобілізаційні заходи, вело облік евакуйованих працівників міліції, розміщуючи їх, забезпечуючи харчуванням та грошовим утриманням, залучаючи до несення охоронної служби, ведучи з ними службову підготовку тощо. У 1920–1921 рр. МВС виконало великий обсяг нормотворчої роботи. Тільки за період з червня по вересень 1920 року працівниками МВС було підготовлено 16 законопроектів та розпочато роботу ще над 10 нормативно-правовими актами.

Розділ 4 “Діяльність Міністерства внутрішніх справ УНР із нормативно-правового забезпечення організації та функціонування правоохоронних органів у 1918–1921 роках” містить правову характеристику найважливіших нормативно-правових актів, розробником яких виступало МВС УНР.

Підрозділ 4.1 “Загальна характеристика нормотворчої діяльності МВС УНР у 1918–1921 роках” присвячено виключно розгляду питань, пов’язаних з участю МВС УНР у нормотворчому процесі, та правовій характеристиці найважливіших нормативно-правових актів, розробником яких воно виступало у 1918–1921 рр. Законопроекти, підготовлені МВС на початковому етапі роботи (грудень 1918 р. – початок лютого 1919 р.) та в умовах воєнно-політичної ситуації до кінця 1919 року умовно можна поділити на дві категорії: перша – ті, якими скасовувались або замінювалися закони, що були прийняті за доби Гетьманату; друга – нові законодавчі та інші нормативні акти. Законопроектну роботу в МВС здійснювала Законодавча Комісія. Головним напрямом цієї роботи була підготовка актів з упорядкування структури МВС, регламентації організації та діяльності народної міліції, Кошу охорони республіканського ладу, громадських формувань з охорони порядку. У 1920 році МВС створило чотири комісії з питань: а) загальної адміністрації; б) охорони безпеки; в) місцевого самоврядування; г) військової повинності. Розроблювані протягом 1920–1921 рр. законопроекти регламентували питання діяльності вищих органів державної влади і управління, місцевих державних органів, органів місцевого самоврядування, МВС та його органів; матеріально-технічного забезпечення цих органів та забезпечення особового складу; мобілізаційної роботи і соціального забезпечення військовослужбовців та їх сімей; реєстрації населення; оподаткування населення.

У 1920 р. МВС розробило проект Статуту Корпуса державної поліції, маючи намір перейменувати народну міліцію на поліцію. Проте натомість 28 вересня 1921 р. голова Директорії С. Петлюра затвердив Закон “Про Корпус жандармерії”, яким ухвалювався Статут Корпусу жандармерії. Згідно з цим Законом народна міліція ліквідовувались, а замість неї мав формуватися Кор­пус жандармерії як організований на військовий взірець виконавчий орган державної влади для охорони безпеки та громадського порядку, що входив до системи МВС.

У підрозділі 4.2 “Правова характеристика нормативно-правових актів МВС УНР доби Директорії з регламентації діяльності органів міліції та громадських органів охорони порядку” дано аналіз підготовлених МВС Закону “Про тимчасові штати народної міліції”, “Короткої інструкції для міліціонера”, “Інструкції для чинів Народної міліції Української Народної Республіки”, а також циркуляру “Про тимчасову організацію влади на місцях”, яким запроваджувався інститут сільських десятських (1919 р.). Розглянуто розроблені МВС у 1920 р. “Інструкцію по сільському управлінню” та “Коротку інструкцію для сільських десятських”, в яких визначалися порядок організації в селах органів громадського управління та їх устрій, компетенція, права і обов’язки десятських у галузі громадської безпеки тощо.

Підрозділ 4.3 “Правова характеристика основних положень проекту Статуту МВС УНР доби Директорії” присвячено аналізові змісту проекту Статуту МВС УНР, робота над яким велась протягом 1920 р. і була закінчена на початку 1921 р. Статут регламентував структуру та компетенцію підрозділів міністерства. Розробники проекту Статуту МВС стояли на позиції доцільності перейменування народної міліції на поліцію, передбачивши в структурі МВС Департамент Поліції.