Корнієнко В.О. Правові основи громадянського суспільства сучасної України (інституційний аспект)

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, з'ясовується ступінь її опрацювання, визначаються мета і завдання дослідження, його методологічні засади. Сформульовано основні положення, що виносяться на захист, охарактеризовано наукову новизну, практичну значущість роботи, її апробованість, обґрунтовано структуру дисертації.

У першому розділі "Ідейні засади концепції правового громадянського суспільства" вміщено чотири підрозділи, де розглядаються методологічні питання становлення та розвитку інститутів громадянського суспільства, їх ідейні цінності та правові засади.

У підрозділі 1.1. "Розбудова українського громадянського суспільства: правові основи та існуючі проблеми" обґрунтовується, що у світі не існує єдиної моделі громадянського суспільства, однаково придатної для всіх країн, а є конкретно-історичні моделі, що залежать від специфіки окремих культур та цивілізацій: німецька, американська, французька тощо. Широко дискутується питання щодо розбудови "світового громадянського суспільства". Тому немає необхідності говорити про громадянське суспільство взагалі, а можна говорити тільки про цілком визначене, конкретне суспільство, його характерні ознаки та параметри, які визначають динаміку і характер розвитку інститутів та цінностей останнього. Саме тому у дослідженні враховується, що кожне громадянське суспільство завжди з'являється на базі інститутів і принципів співжиття, які складалися протягом багатьох віків конкретного історичного розвитку кожного народу. Для розбудови українського громадянського суспільства важливо враховувати не тільки західну та східну моделі розвитку зазначеного суспільства, а й власний, позитивний та негативний досвід, обумовлений власними традиціями, культурою, менталітетом, рівнем правової культури та правосвідомості громадян. Тільки в демократичній країні з розвиненим громадянським суспільством може бути досягнута гармонія у взаємовідносинах держави і суспільства, влади і громадян. Лише правова держава може створювати громадянське суспільство, а демократичне таке суспільство здатне підтримати розбудову правової держави. Держава може сприяти становленню громадянського суспільства, а може й гальмувати його розвиток.

У підрозділі 1.2. "Ідейні цінності в правових принципах громадянського суспільства" з'ясовується, що термін "громадянське суспільство" почав використовуватися у різних значеннях з ХVIII ст. Щоправда, ідеї близькі до його сутнісної основи (стосовно суспільного договору, статусної і моральної рівності людей, контролю за діяльністю влади тощо) були висловлені Платоном і Аристотелем, Н. Макіавеллі і Ж. Боденом, Т. Гоббсом і Дж.  Локком, Г. Гроцієм і Спінозою, Ж.-Ж. Руссо, І. Кантом, Г. Гегелем та ін. Обов'язковою умовою існування і розвитку свободи, солідарності та справедливості, згідно з концепцією громадянського суспільства, є демократія – реальна участь народу в управлінні суспільством і державою. Специфіка античної демократії визначається тим, що полісний соціум не знає поділу на громадянське суспільство і державу, оскільки громадянська структура збігається з державною організацією. В епоху середньовіччя емпіричним базисом утворення поняття громадянського суспільства були міські західноєвропейські общини, які упродовж століть протистояли утискам феодальної держави. Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. на зміну традиційній концепції єдиного суспільства – держави – приходить концепція, прихильники якої стверджували, що громадянське суспільство є відмінним від держави, його не можна ототожнювати з останньою. І. Кант вважав, що метою людства є розвиток і здійснення свободи, громадянської рівності й справедливості, створення процвітаючого громадянського суспільства. На думку Г. Гегеля, громадянське суспільство включає комплекс приватних осіб, класів, груп, інститутів, відносини яких регламентуються цивільним правом і діяльність яких безпосередньо не залежить від дій держави. К. Маркс пов'язував виникнення громадянського суспільства з необхідними для цього економічними передумовами у вигляді свободи приватної власності. А. Грамші вважав, що громадянське суспільство у майбутньому повинне поглинути державу і перерости на самоуправління мас. Серед ідейних засад громадянського суспільства головними є такі принципи правового і суспільно-державного життя: гуманізм і повага до особистості як вимога усунення правових норм, які принижують людину; загальне благо і рівність усіх громадян; єдиний закон, свободи і права усіх членів суспільства як громадян.

У підрозділі 1.3. "Теоретико-методологічні засади дослідження взаємодії громадянського суспільства і держави"” констатується, що осередки громадянського суспільства створюються для захисту приватних інтересів громадян, які пов'язані з необхідністю дотримання моральних та правових норм, правовими та культурними обмеженнями. Підґрунтям та ознаками громадянського суспільства є також ринкова економіка з властивими їй багатоманітністю форм власності; відкрита комунікація; структурованість суспільства; багатопартійність; громадська думка і, найголовніше, вільна особистість (із розвинутим почуттям громадянськості і власної гідності). Йдеться про те, що громадянське суспільство охоплює весь спектр суспільних відносин, що не пов'язані з функціонуванням державних інститутів. Воно характеризується як система громадян і людських спільнот, що самоорганізовуються, зосереджуючись в царині недержавних відносин. Громадянське суспільство розглядається як об'єднання вільних і рівних громадян, в якому громадяни мають права і можливості, виходячи із спільних інтересів та потреб, єднатися у правовій, економічній, соціально-політичній та інших сферах. Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії. Водночас високий рівень розвитку й функціонування громадянського суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Як свідчить суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є однією з головних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів. Головна ознака громадянського суспільства полягає у забезпеченні широких прав людини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання.

У підрозділі 1.4. "Правові засади розвитку дослідження інститутів громадянського суспільства в українській юриспруденції" обґрунтовується, що людиноцентристський гуманістичний світогляд є ідеологічним підґрунтям вітчизняної юридичної науки. Методологічна недооцінка громадянської, соціально-правової цінності людини як системоутворюючої ланки юридичних відносин, ігнорування людського виміру як критерію оцінки ефективності будь-яких правових перетворень обумовлювали до сьогодні неспроможність не тільки існуючих наукових рекомендацій у сфері пізнання вітчизняного права, а й самого процесу його перетворення. Утвердження та захист прав і свобод людини і громадянина в Україні є ціннісним орієнтиром суспільного розвитку та актуальною проблемою вітчизняної юриспруденції. Реалізація конституційного прагнення формування в Україні відкритого громадянського суспільства, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави є неможливою без укріплення у суспільній свідомості та соціальній практиці як на рівні посадових осіб, так і на рівні пересічних громадян, ідеї дотримання і захисту невід'ємних та невідчужуваних природних прав і свобод людини. Важливу складову підґрунтя державної правової політики України, націленої насамперед на розвиток демократії як загального принципу суспільного буття, форми організації та функціонування державної влади і громадянського суспільства, повинні становити поряд з публічно-правовими основами приватноправові засади формування, функціонування та розвитку сфер державного і громадянського життя. Незалежно від того, що зазначені сфери життя є відносно самостійними, вони взаємодіють, утворюючи деяку єдність, цілість – державно організоване суспільство, де кожна складова – держава і суспільство – виконують тільки їм притаманні функції.

Другий розділ "Формування інститутів громадянського суспільства в правовому житті України" складається з шести підрозділів, де досліджуються процеси інституціоналізації громадянського суспільства в Україні, становлення визначальних інститутів громадянського суспільства через призму правового регулювання.

У підрозділі 2.1. "Правові форми громадських об'єднань в інституціональному розвитку громадянського суспільства" з'ясовано, що об'єднання громадян тією чи іншою мірою беруть участь у правовому, економічному, політичному житті суспільства, у політичних відносинах із державою і, відтак, взаємодіють (співпрацюють або конфліктують) із нею. Взаємовідносини держави та об'єднань громадян мають правовий характер. Однією з найважливіших передумов перехідного періоду становлення української правової держави, забезпечення принципу верховенства права є пріоритетність дій стосовно подальшого розвитку в суспільстві процесу демократичних, громадських методів управління. Вироблення концепції співпраці між такими основними секторами, як державний (органи державної влади і місцевого самоврядування, бюджетні організації), підприємницький та "третій сектор" (недержавні неприбуткові організації) є важливим елементом у побудові правової моделі громадянського суспільства.

У підрозділі 2.2. "Інституціонально-правові аспекти формування і діяльності неурядових громадських структур та організацій" йде мова про те, що, на жаль, в Україні досі не має усталеного законодавства, яке регулювало б питання становлення інститутів неприбуткового сектору. Сучасна практика формування громадянського суспільства і становлення його інститутів в Україні вказує на значні деформації, що виникають у розвитку цього процесу. Недержавні організації створюють основу громадянського суспільства і є вирішальним стабілізуючим чинником, гарантом демократичного розвитку. Тому з огляду на світовий досвід громадські організації в Україні мають стати проміжною ланкою між державою і громадянином. Сучасна практика формування громадянського суспільства і становлення його інститутів в Україні свідчить про значні деформації, що виникають у процесі розвитку цього процесу. Йдеться про взаємну недовіру влади та недержавних організацій, а також про недостатній вплив громадських організацій на суспільство. Фактично "третій сектор" розглядає себе як опозицію владі. Звичайно, недержавні організації повинні лобіювати інтереси певних груп населення перед владою. І в цьому лобіюванні вони можуть і повинні опонувати державним органам. Головними проблемами нинішніх українських громадських організацій є відсутність масової підтримки, обмеженість у фінансових ресурсах, проблеми у стосунках із владними інституціями, брак кваліфікованих кадрів, отже, нездатність повноцінно реалізовувати свої завдання. Для успішного функціонування і розвитку громадянського суспільства необхідною є наявність розвиненої соціальної структури з налагодженими горизонтальними зв'язками, в якій мають знайти своє відображення різноманітні форми власності, інтереси людей, груп і прошарків населення.

У підрозділі 2.3. "Діяльність молодіжних громадських організацій та правові аспекти їх громадянської інституалізації" зазначається, що молодіжний рух в Україні став невід'ємною складовою структур самоорганізації суспільства, впливовою і дієвою силою при реалізації державної молодіжної політики. Тому, молодіжні організації можуть і повинні взяти на себе головний обов'язок у наповненні змістом єдиної громадсь-
ко-державної концепції правового суспільства з подальшою відповідальністю за її реалізацію. Громадська молодіжна політика ставить на меті створення соціально-економічних, організаційно-правових умов для життєвого самовизначення молоді, реалізації її інтелекту, творчого потенціалу. В діяльності молодіжних громадських організацій сьогодні необхідно знайти тісний взаємозв'язок між державними та недержавними інститутами у співпраці, а для цього всім державницьким силам варто відмовитися від політичних інтриг. До сучасних основних проблем молодіжних недержавних організацій можна віднести: відсутність конкретних власних соціальних функцій, неефективність роботи в регіонах. Важливою стороною діяльності молодіжних громадських організацій є їхня широка інтеграція в міжнародний молодіжний громадський рух. Україна є залежною від загальносвітового процесу розвитку комунікацій, на неї через громадські організації впливають найважливіші світові політичні процеси незалежно від її економічної чи політичної ситуації. Тому зростає увага суспільства до організованого молодіжного руху, який за останні роки став невід'ємною складовою структур самоорганізації суспільства, впливовим чинником реалізації державної молодіжної політики.

У підрозділі 2.4. "Законодавче забезпечення правового функціонування релігійних організацій серед інститутів громадянського суспільства" з'ясовано, що в розбудові інститутів розвинутого громадянського суспільства необхідним є розгляд питань законодавчого забезпечення принципу свободи совісті та діяльності релігійних організацій та об'єднань в Україні. Релігійні структури не повинні пов'язувати себе ні з яким суспільним або державним устроєм, ні з якою політичною силою. Пріоритет прав людини на свободу совісті передбачає їх верховенство над правами Церкви (як інституції) на визначену статутом діяльність. Із цього випливають три основні принципи взаємодії держави і Церкви. По-перше, жодна Церква не може претендувати на особливе становище, а держава повинна дотримуватися принципу правової рівності. По-друге, держава зобов'язана забезпечити можливість здійснення релігійними організаціями їх світських функцій (вирішити правові, майнові та інші питання, що входять до її компетенції). По-третє, держава зобов'язана втручатися у справи Церкви у разі порушення прав людини в її релігійній практиці (забезпечення захисту від деструктивного психологічного впливу, недопущення міжрелігійної ворожнечі або протистояння між віруючими і невіруючими). Головним недоліком чинного законодавства є невизнання Церков, які мають ієрархічну будову, як самостійних суб'єктів правовідносин, оскільки за умови визнання Церкви цілісним і самостійним суб'єктом правовідносин вищий орган управління Церквою брав би на себе всю повноту відповідальності за діяльність складових своєї структури. Це дозволило б уникнути втручання держави у внутрішні організаційні справи Церкви.

У підрозділі 2.5. "Правовий статус профспілок за законодавством України та їх роль у становленні інститутів громадянського суспільства" зазначається, що важко переоцінити роль незалежних і дієздатних профспілок, які є важливим інститутом громадянського суспільства, що захищає права і свободи громадян у сфері трудових відносин. Ця роль профспілок набуває особливо важливого значення в умовах становлення демократії та громадянського суспільства в Україні. Профспілки та трудові колективи за умов фактичної відсутності інститутів громадянського суспільства є основними факторами соціалізації працівника. У формуванні справжнього профспілкового руху суттєву роль може відіграти позбавлення існуючої профспілкової структури державних функцій, переданих їй у спадок тоталітарним суспільством – передусім розпорядження державним майном та коштами соціального страхування. Внаслідок інституційної несформованості профспілковий рух у переважній більшості випадків переродився сьогодні на суб'єкта обслуговування комерційних або владних інтересів і не забезпечує надійного захисту соціально-трудових прав громадян. В Україні поступово формується конкурентне середовище у сфері діяльності інститутів громадянського суспільства, які дедалі усе більше викристалізовуються в організації. І це є головним фактором розвитку профспілкового руху, який спирається на професійну самоорганізацію людей та їх уміння відстоювати свої права та інтереси спільними зусиллями.

У підрозділі 2.6. "Діяльність політичних партій України та інституалізація громадянського суспільства" підкреслюється, що важливим нововведенням у законодавство про політичні партії в Україні стало закріплення права партій на опозиційну діяльність, включаючи можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя, брати участь в обговоренні та оприлюднювати критичну оцінку дій та рішень органів влади, використовуючи для цього державні та недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом, вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які є обов'язковими для розгляду відповідними органами в установленому порядку. Тому зростає актуальність питань інституціоналізації громадянської ініціативи, залучення якомога ширшого кола громадян та їх асоціацій до вирішення нагальних проблем повсякденного життя як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. В роботах, присвячених політичним партіям, вони розглядаються переважно як суб'єкт політичного процесу. Між тим, політичні партії є елементами структури громадянського суспільства (з чим погоджується більшість вітчизняних дослідників), які активно взаємодіють з іншими її елементами (профспілками, ЗМІ, громадськими організаціями та ін.). Аналіз розробки проблем громадянського суспільства у програмних документах українських політичних партій дає можливість зазначити, що більшість партій декларують підтримку розвитку громадянського суспільства, однак партійні документи не вказують конкретних шляхів його розвитку в Україні. У дослідженні доводиться недостатність уваги політичних партій до теоретичного аналізу суспільних проблем та їх відбиття у партійній ідеології. Низький, у цілому, рівень розробки проблематики громадянського суспільства в програмних документах провідних партій свідчить про все ще недостатню увагу з їхнього боку до теоретичного аналізу суспільних проблем та слабку конкуренцію в ідеологічній сфері.

Третій розділ "Правова інституціоналізація громадського суспільства в Україні у контексті державотворення" містить три підрозділи, в яких висвітлюються процеси правового забезпечення розвитку громадянського суспільства і визначаються перспективи інститутів громадянського суспільства у правовому житті України.

У підрозділі 3.1. "Правова нормативістика в інституалізації сучасного українського громадянського суспільства" йдеться, що новітня історія України розвінчала головну ілюзію минулого століття про те, що достатньо спочатку створити державу, підпорядкувавши цьому зусилля усього суспільства, а згодом, залежно від волі політичного керівництва, гарантувати громадянам повний обсяг їхніх природних прав і свобод. Тому діяльність громадянського суспільства спрямована на реалізацію потенціалу особистості і на доцільне у кожний конкретно-історичний момент обмеження кількості владних структур та поля їхньої діяльності. У зв'язку з цим серед стратегічних пріоритетів реформування політичної системи України сьогодні окреслена оптимізація взаємовідносин політичної влади з інститутами громадянського суспільства. Головною ознакою цих інститутів є те, що вони утворюються не державою, а безпосередньо індивідами. І тому їх реальне функціонування є показником громадянської зрілості суспільства, усвідомлення громадянами своїх власних потреб і, що найголовніше, можливостей задоволення цих потреб власними, колективно об'єднаними силами. Ці сили мають діяти в Україні за двома векторами – задовольняти потреби учасників без допомоги державних структур, а також стимулювати легітимними засобами державні структури до повного виконання ними обов'язків перед громадянами. Володіючи громадянськими правами і політичними свободами, людина спроможна самостійно посісти у суспільстві те місце, на яке вона заслуговує і яке іще більше відповідає обсягу та якості реалізованого особистісного потенціалу. Обсяг і реальність цих прав дозволяє розглядати суспільство України як громадянське, а державу як правову. При цьому у взаємовідносинах останніх формується механізм розширеного відтворення соціокультурного і політико-економічного середовища, яке, у свою чергу, через реалізацію громадянських прав і свобод формує людину в усіх її проявах – як індивіда, як особистість, як громадянина.

У підрозділі 3.2. "Передумови і фактори формування інститутів громадянського суспільства у правовому житті України" обґрунтовується, що громадянське суспільство – це складний і багатоаспектний феномен, який інтерпретується по-різному. Але за всієї різноманітності його трактування переважна більшість учених погоджується з тим, що поняття громадянського суспільства застосовується для вивчення неполітичної частини суспільної системи і має сенс лише у випадку розмежування суспільства і держави. Проблема розвитку громадянського суспільства дістала свого закріплення і гарантування в Основному Законі Україні через визначення гарантованих і невідчужуваних громадянських прав. Правова соціальна держава задекларована в Конституції як такий ідеал, до здійснення якого прагне суспільство. Гарантія прав і свобод людини, невтручання держави у справи громадянського суспільства, її відповідальність перед народом створюють політико-правові передумови для того, щоб люди домагалися максимального наближення дійсності до цього ідеалу. Демократичність влади потребує гармонізації громадянського суспільства (із властивими йому ознаками самоврядування і суспільної згоди) з правовою державою, в межах якої забезпечуються соціальне партнерство, представництво, корпоративна участь народу в управлінні суспільними справами. В українському суспільстві ще не сформувалися соціальні групи, які здатні виконувати важливі громадянські функції. Слід зазначити, що громадянське суспільство в Україні знаходиться в стадії активного становлення. Відбувається процес його формування, утворення окремих елементів, налагодження взаємодії між ними. І цей процес буде тривалим і нелегким. А швидкість, повнота та глибина цього процесу залежать від цілого ряду чинників. Передусім йдеться про позицію держави, готовність влади поділитися своїми повноваженнями із суспільством, із тими елементами громадянського суспільства, які щойно з'являються.

У підрозділі 3.3. "Перспективи і проблеми становлення інститутів громадянського суспільства в Україні" з'ясовано, що специфіка сучасної інституційної ситуації в Україні зводиться до того, що відбувається двоєдиний процес формування і громадянського суспільства і правової держави, де громадянські права людини підпорядковуються нормам міжнародного права. До цих пір в Україні точаться дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади і суспільства. У чинній Конституції немає прямої згадки про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Проголошення прагнення досягти ідеалів правової держави без його погодження на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства є не просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це з громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних інститутів у їх приватне й особисте життя, особливо у тих випадках, коли ці інститути за певних обставин перетворюються на самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. Однією з основних змін до Конституції України має бути її доповнення новим розділом про громадянське суспільство. Це, у свою чергу, викликає суперечності між інтенсивним розвитком громадянських інститутів та вимогою зміцнення державницьких засад в організації суспільної життєдіяльності, зокрема завдяки створенню нових державних органів влади. При цьому якщо епіцентром громадянського суспільства є людина, її права, свободи й інтереси, а всі інститути громадянського суспільства утворюються остільки, оскільки є необхідність створити умови для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод, то державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, по-перше, рівні для всіх людей умови і можливості, по-друге, нормальне функціонування інститутів громадянського суспільства в цілому.