Вовраженцева К.П. Правові системи України та Республіки Бєларусь: сучасні процеси правового розвитку : Вовраженцева К.П. Правовые системы Украины и Республики Беларусь: современные процессы правового развития

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт і предмет, мету та основні завдання дослідження; охарактеризовано використані в роботі методи, її наукову новизну та практичне значення; подано відомості про апробацію та публікацію результатів дисертаційного дослідження, його структуру і обсяг.

Перший розділ „Національні правові системи країн СНД: рівні дослідження та розгляду” присвячений аналізу поняття та загальних рис правових систем на пострадянському просторі, зокрема України і Республіки Бєларусь, а також визначення їх місця в романо-германській правовій сім’ї.

У підрозділі 1.1. „Поняття та загальні риси національних правових систем країн СНД” автором досліджено виокремлення та становлення юридичної категорії „правова система” в юридичній літературі пострадянського простору, зокрема в українській, російській та білоруській. Виявлена сутність та значення правової системи, а також з’ясовані основні її ознаки.

Проаналізована чимала кількість точок зору щодо поняття правової системи та її елементного складу.

Поняття правової системи є самостійною категорією і однією з основних в сучасній юридичній науці. Вона надає можливість аналізувати та оцінювати всю правову реальність в цілому, а не окремі її компоненти. В юридичній літературі існує чимало різновидів теорій правових систем, але не слід перебільшувати значення кожної, адже кожний з варіантів пов’язаний з іншими варіантами та класичним розумінням правових систем.

Автор наголошує на тому, що теоретична розробка концепції правової системи становить одне з першочергових завдань, від розв’язання якого залежить вирішення багатьох інших соціальних, політичних, економічних, правових проблем.

Окремо підкреслено, що на сьогодні в юридичній науці представлена певна кількість точок зору щодо елементного складу правової системи. Правова система включає ряд компонентів й дати їх вичерпний перелік досить важко (практично неможливо), оскільки правова система являє собою складне, багаторівневе, ієрархічне і динамічне утворення, що постійно розвивається та зазнає певного впливу, в якому є свої системи і підсистеми. Багато з її елементів виступають у вигляді зв’язків, відносин, режимів, станів, гарантій, статусів, принципів, правосуб’єктності та інших специфічних феноменів, що утворюють широку інфраструктуру чи середовище функціонування правової системи.

Правова система є глобальним поняттям, що являє собою сукупність існуючих взаємопов’язаних, взаємозалежних правових явищ, таких як: право, законодавство, правові принципи, правові установи, судова та інша юридична практика, механізм правового регулювання, правореалізаційний процес, права, свободи і обов’язки громадян, правова діяльність, система сформованих у суспільстві правовідносин, правова ідеологія, законність, правосвідомість і правопорядок тощо.

В процесі дослідження були виявлені ознаки правової системи, серед яких: її автономність, нормативність; наявність в ній системної, інтегративної якості; прагнення досягнути своєї головної мети функціонування; вона є складовою суспільної системи; являє собою єдність позитивного права та тісно взаємопов’язаних і взаємодіючих з ним юридичнозначущих реалій; має суттєве значення для характеристики права тієї чи іншої конкретної країни тощо.

Національна правова система – явище, що завжди розвивається, зазнає певного впливу як з боку власних внутрішніх загальнодержавних процесів, так і з боку інших держав, взаємодіючи з іншими правовими системами. Автор, наголошує на тому, що країни – учасниці СНД знаходяться на етапі формування як власної правової системи, так і правової держави в цілому. Виникають процеси взаємодії та взаємовпливу їх національних правових систем. Це призводить до формування правової системи СНД, яка являє собою доволі складну систему та складається з декількох шарів, що, в свою чергу, дає змогу забезпечити її ефективне функціонування, дотримання режиму законності та закріплення правопорядку.

Автор приходить до висновку, що процес розвитку правових систем держав – учасниць СНД (України, Республіки Бєларусь, Росії та ін.) потребує зважених кроків як від самих держав - учасниць, так і Співдружності як міжнародної організації, метою якої є забезпечення правового, економічного, політичного розвитку країн – учасниць СНД, гармонізація та уніфікація законодавства своїх членів, а також становлення єдиної гармонійної правової системи для всіх країн – учасниць СНД, що полягають у їх тісній співпраці.

У підрозділі 1.2. „Місце національних правових систем країн СНД (України та Республіки Бєларусь) в романо-германській правовій сім’ї” автор приділив особливу увагу проблемам класифікації національних правових систем, які характеризуються великої кількості критеріїв класифікації в юридичній літературі, а також визначенню місця національних правових систем країн СНД, зокрема України та Республіки Бєларусь, у світовому правовому розвитку.

На сьогодні в світі існує близько 200 національних правових систем. Кожна держава має власну правову систему, яка історично склалася в залежності від національних традицій, культури, менталітету та інших факторів соціально-економічного і політичного характеру тощо. Однак всі правові системи в тій чи іншій мірі взаємозв’язані, взаємозалежні та впливають одна на одну. Наявність спільних ознак і властивостей в різних правових системах дає можливість класифікувати їх між собою чи підрозділяти в залежності від тих або інших загальних ознак та властивостей – критеріїв на окремі групи чи правові сім’ї.

Автор зазначає, що традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи-компаративісти брали за основу різні фактори та ставили перед собою чимало питань. Критеріями класифікації при цьому вони виділяли найрізноманітніші обставини, а також їх ознаки та риси. Серед них виділяються, наприклад, структура права, правовий стиль, особливості теорії та практики визначення джерел права тощо.

Автор наголошує на тому, що критерії типології правових систем повинні мати об’єктивний характер, всебічно й адекватно відображати державно-правову матерію, що досліджується, включати в себе найбільш важливі та водночас типові для певного етапу розвитку держави і права риси та ознаки, максимально відображати економічні, політичні, соціальні та інші умови, в яких функціонують держава і право.

Проаналізувавши існуючі у вітчизняній юридичній літературі точки зору щодо місця правових систем України та Республіки Бєларусь, автор приходить до висновку, що правові системи сучасної України та Республіки Бєларусь входять до романо-германського типу правової системи, утворюючи в ній (разом з Російською Федерацією та іншими республіками СНД) самостійну „самобутню” групу. Ці системи перебувають в стадії перехідного періоду та деякою мірою зберігають певні риси колишньої системи, з якої вони сформувалися. Підтвердженням цього слугує, наприклад, акцент на панівній правовій культурі та правосвідомості України та Республіки Бєларусь, що мають дійсно свою самобутність, яка характеризується слов’янськими коренями; а якщо вважати домінуючим юридичну техніку (структуру джерел права та систему права, особливості способів тлумачення та процесу правозастосування), відповідно, вони мають всі характерні риси романо-германської правової сім’ї.

У зв’язку з цим в дисертаційному дослідженні значна увага приділена романо-германській правовій системі, яка займає особливе місце і має важливе значення для розвитку сучасної юридичної теорії і практики. Наголошується, на тому, що романо-германська правова сім’я протягом багатьох століть розвивалася в тісній взаємодії з іншими правовими системами.

Другий розділ „Правова система України: перспективи розвитку” присвячений розгляду становлення правової системи і державності в Україні з початку свого існування й до наших часів, а також проаналізовані існуючі точки зору щодо напрямів розвитку України в умовах сучасних глобалізаційних та інтеграційних процесах.

У підрозділі 2.1. „Особливості становлення та розвитку правової системи України в умовах глобалізації” автором докладно висвітлено історичний шлях розвитку держави Україна та її правової системи.

Початок виникнення державності на території України був закладений давніми грецькими містами-полісами: Ольвією, Тірою, Пантікапеєм, Херсонесом, Фанагорією та ін. Вчені виділяють п’ять періодів становлення державності і правової системи в Україні: 1) ранньофеодальний період, що був започаткований східнослов’янськими племенами у VI – VII ст.; 2) розпочинається із заснуванням у XVI ст. Запорозької Січі; 3) характеризується багатодержавністю (початок ХХ ст.); 4) пов’язаний з входженням України до складу СРСР; 5) позначений прийняттям 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Затвердження Основного Закону України від 28 червня 1996 р. стало закономірним і логічним завершенням складного процесу творення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності поставило перед Україною завдання щодо реформування правової системи в короткі терміни. Процес створення нового права відбувався у трьох напрямах: 1) шляхом пристосування частини норм радянського права до сучасних умов життя; 2) прийняття нормативно-правових актів в тих сферах відносин, що не врегульовані чинним законодавством; 3) проведення широкомасштабної кодифікації права, при якій реформування зазнають усі галузі права.

Наголошується на тому, що в умовах розвитку демократичної, соціально-правової державності в Україні зростає соціальна спрямованість правової системи як засобу формування і реалізації інтересів суб’єктів шляхом закріплення певних цілей, норм, правил поведінки.

Приділена особлива увага сучасній правовій системі України, шляхам її розвитку та вдосконалення в умовах глобалізаційних процесів, що відбуваються у світі.

Основою правової держави, в тому числі і правової системи, є забезпечення рівності прав і свобод людини та громадянина в усіх сферах життя. У наш час велику увагу в процесі розвитку держави приділяють гендерній рівності. Гендерна рівність – складова загального принципу рівності як основи демократичного устрою держави та суспільства. Автор слушно відзначає, що імпульс гендерним процесам надається саме з середини суспільства, а гендерна рівність, відповідно, є гармонією у суспільстві. Важливою складовою становлення демократії в Україні, на сьогодні, є гендерна демократія, яка стверджує імперативи громадських, політичних і соціальних прав людини без дискримінації статі.

Наголошується на тому, що процес формування та вдосконалення правової системи в Україні вимагає докорінного перегляду та аналізу основних напрямів її розвитку з урахування усіх політичних перетворень, що відбулися останнім часом у державі.

Проаналізовані основні концепції політичного та правового розвитку України. Зазначається, що науковці виділяють декілька концепцій політичного і правового розвитку нашої країни: 1) всебічна інтеграція в політичну, економічну, культурну сферах у рамках СНД, що являє собою формування єдиного правового простору; 2) всебічне включення до загальноєвропейських процесів.

Звертається увага на те, що немає необхідності абсолютизувати ні одне з вищезазначених напрямів, але разом з тим, не можна повністю їх ігнорувати.

Автор, приходить до висновку, що оптимальним варіантом розвитку нашої країни на даний час є поступовий розвиток та вдосконалення правової системи, спираючись на досвід як держав – членів ЄС, так і країн – учасниць СНД.

У підрозділі 2.2. „Законодавство країн СНД та розвиток правової системи України: процеси взаємодії” автор з метою з’ясування найоптимальнішого шляху правового розвитку України, з урахування інтеграційних процесів, що відбуваються у світі, аналізує становлення, розвиток та функціонування таких міжнародних організацій як ЄС та СНД; до того ж аналізується вплив законодавства СНД на розвиток правової системи України.

Сучасна Україна знаходиться на новому етапі формування правової і політичної систем, які повинні затвердити основні демократичні інститути, що гарантують розвиток соціальної, демократичної, правової держави. В українській державі відбуваються глибокі зміни в економічній, соціальній, політичній, гуманітарній та правовій сферах.

Автор зазначає, що разом з іншими громадянами України є прибічником вступу її до ЄС, але на даний час це не можливо зробити, не тільки з економічних, але й правових міркувань. По-перше, законодавство України не відповідає європейським стандартам, по-друге, прагнення є, а чіткої програми конкретних дій не існує, тобто в політичних колах іде тільки експлуатація цього питання, бо в нашому суспільстві Європа асоціюється з достатком, кращим життям і більш-менш правовою державою, а, по-суті, обіцянки вступу України до ЄС найближчим часом правовими і політичними колами є правовою демагогією.

Для того щоб вирішити яку модель правового і політичного розвитку обрати Україні, автор проводить аналіз двох міждержавних утворень: ЄС і СНД.

Результатом активізації політичних процесів у світі стало створення двох міждержавних утворень – ЄС і СНД. Суть цього нового кроку інтеграції полягає в тому (і для ЄС, і для СНД вона схожа), щоб по можливості подолати відрив, відособленість вирішення економічних проблем від усіх інших, поповнити взаємодію держав у проведенні політики – валютної, економічної, торговельної тощо – більш тісним співробітництвом у сфері міжнародних відносин, створення системи безпеки. Адже до об’єднання, трансформації сфери співробітництва були організаційно відособлені.

У процесі розвитку Європейського Союзу, як міждержавного об’єднання держав, відбулося поетапне і різношвидкісне формування двох ключових складових європейського інтеграційного процесу – економічної та політичної, які визначили головні напрями співробітництва його держав-членів.

Створення СНД мало на меті не тільки політичну інтеграцію, але й економічну; оскільки на стадії підготовки проекту Угоди були розглянуті питання про формування та розвиток спільного економічного простору, регулювання ринків, митної політики, розвитку транспорту, зв’язку тощо.

Так як автор пропонує розвиток України на даному етапі в рамках СНД, то в дисертаційному дослідженні приділена значна увага міждержавному об’єднанню СНД. З’ясовується суть існування СНД, розглядається її структура. Досліджені проблеми, що виникають на шляху формування та розвитку Співдружності. Приділена увага законодавству СНД, зокрема правовому моделюванню.

Чималу увагу автор приділяє правовому моделюванню, зокрема в рамках СНД, обґрунтовуючи його необхідність в процесі інтеграції, уніфікації, гармонізації законодавств різних країн тощо.

Автор, ставлячи перед собою питання з’ясування впливу законодавства СНД на правову систему СНД, приходить до висновку, що цей вплив на даному етапі не є суттєвим, адже Україна, на жаль, не прагне активізувати свою участь у процесах, що відбуваються в СНД і не завжди включається повною мірою в законодавчу діяльність Співдружності, і це її велика помилка.

Третій розділ „Правова система Республіки Бєларусь: історія та сучасність” присвячений розгляду та аналізу сучасної правової системи Республіки Бєларусь в умовах глобалізації, а також у взаємодії з іншими країнами в рамках СНД.

У підрозділі 3.1. „Загальна характеристика та елементний склад правової системи Республіки Бєларусь в умовах глобалізації” висвітлено історичний шлях розвитку правової системи Республіки Бєларусь. Звернено увагу на те, що одним із найсуперечливіших і важких питань є з’ясування того, коли ж все-таки виникла державність у східних слов’ян.

Історію держави і права Бєларусь можна умовно поділити на п’ять періодів: 1) стародавня держава і право Бєларусі з IX ст. до XIV ст.; 2) держава і права Бєларусі у складі Князівства Литовського й утворення Речі Посполитої (XII–XVIII ст.); 3) держава і права Бєларусі у складі Російської Імперії (кінець XVIII ст. – початок XX ст.); 4) Республіка Бєларусь у складі СРСР (1917–1990 рр.); 5) держава і право Бєларусі на сучасному етапі (з кінця XX ст.).

Зазначено, що у період становлення сучасної Республіки Бєларусь вчені виділили три тенденції розвитку права: 1) інтенсивне оновлення діючого законодавства з метою його пристосування до нових умов соціально-економічного і політичного життя республіки; 2) координація права; 3) приведення норм національного права у відповідність з нормами міжнародного права.

Виникнення та історія розвитку правової системи Бєларусі свідчить про те, що на її зміст і динаміку впливають не тільки політика та політична культура, але й уся духовна культура суспільства: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Наголошено на тому, що еволюція правової системи Республіки Бєларусь безпосередньо пов’язана з економічним фактором – вдосконаленням виробничих сил і виробничих відносин, становленням ринкового господарства.

Правова система Республіки Бєларусь являє собою закономірно пов’язану цілісність правосвідомості, усіх правових норм, форм їх виразу (джерел) та їх реалізацію, а також правотворчих, правоустановчих і правореалізуючих процедур, що забезпечують регулювання суспільних відносин на шляху їх прогресивного розвитку. Основними елементами національної правової системи Республіки Бєларусь є галузі права і галузі законодавства, їх інститути і норми.

Підкреслюється, що Республіка Бєларусь прагне побудувати правову державу, але в той же час її правовий розвиток в деяких відносинах не узгоджується із пануючими в Східній Європі й багатьох інших країнах ліберально-демократичними тенденціями. На сьогодні, населення країни традиційно підтримує такі цінності та підходи, як сильна держава, її активна роль у регулюванні економічних процесів, пріоритет суспільних інтересів над індивідуальними тощо.

Наголошується на тому, що розвиток правової системи Республіки Бєларусь відбувається шляхом гармонізації та уніфікації правових систем Російської Федерації та Республіки Бєларусь. Всі ці процеси пов’язані зі створенням та розвитком Союзної держави Російської Федерації та Республіки Бєларусь.

У підрозділі 3.2. „Законодавство країн СНД та розвиток правової системи Республіки Бєларусь” досліджується розвиток правової системи Республіки Бєларусь та держави в цілому в рамках інтеграційних і глобалізаційних світових процесів, зокрема вплив законодавства країн СНД на її розвиток.

Для такої невеликої країни, як Республіка Бєларусь, зовнішня політика – по-справжньому ключовий елемент, що забезпечує її виживання та розвиток. Тому відправним пунктом для визначення базового постулату зовнішньополітичної доктрини Бєларусі виступає оцінка тих основних геополітичних тенденцій, що так або інакше впливають на Республіку.

Звернена увага на те, що з усіх колишніх союзних республік правова система Республіки Бєларусь найбільш близька до російської, що пояснюється прагненням білоруського керівництва до максимальної реінтеграції з Росією аж до створення єдиної Союзної держави.

У зв’язку з чим автор приділяє увагу питанню взаємовідносин Республіки Бєларусь з державами – учасницями СНД та Союзної держави.

Досліджені проблеми, які існують в СНД та гальмують її розвиток. Серед яких: невизначеність самих учасників щодо значущості Співдружності у розвитку їх держав; різне розуміння цілей і задач створеного об’єднання; доцільності самої інтеграції пострадянських держав; основних принципів і темпів її реалізації в різних сферах діяльності; гальмування економічних, політичних, правових процесів на шляху зближення та взаємної співпраці держав – учасниць СНД; непоінформованість населення усіх держав – учасниць стосовно СНД; правова неосвіченість (наприклад, збірник міжнародних договорів практично недоступний) тощо.

Однак, автор звертає особливу увагу на те, що Співдружність Незалежних Держав не слід розглядати тільки як потенційно нестабільний регіон, де зосереджені великі запаси нафти і газу, інших видів мінеральної сировини і біоресурсів, що є необхідними для промислово розвинених країн. Безумовно, економічно держави Співдружності не можуть стати в один ряд з розвиненими країнами світу. Проте макроекономічні показники, що характеризують рівень добробуту і доходи населення, не здатні повною мірою виступати адекватними характеристиками рівня соціально-економічного розвитку суспільства, можливостей вибору напрямів його розвитку.

Враховуючи те, що Республіка Бєларусь є членом СНД, ЄврАзЕС та Союзної держави одночасно, то виникає необхідність в побудові чіткої системи гармонізації нормативних актів вищезазначених регіональних співтовариств і Союзної держави щоб уникнути суперечностей і колізій. Для підтримки авторитету модельних законів Міжпарламентської Асамблеї СНД, Основ законодавства Євразійського економічного співтовариства і Союзної держави національні органи Бєларусі повинні при рішенні конкретних питаннях посилатися на ці акти

Звернено увагу на те, що Республіка Бєларусь досить інтенсивно використовує модельні акти у створенні національного законодавства. Застосовуючи модельне законодавство в процесі правотворення Республіка Бєларусь „полегшує собі життя”. При удосконаленні національного законодавства відбувається й процес гармонізації і уніфікації законодавств держав – учасниць СНД одночасно.

Автор приходить, до висновку, що розвиток Республіки Бєларусь як незалежної соціальної, правової держави в рамках СНД, зокрема у тісній співпраці з Росією, є досить вдалим сьогодні; а відсутність у СНД таких же значущих результатів інтеграції, які мають місце в ЄС, не слід розглядати як певний вирок інтеграції в СНД. Досвід країн – членів ЄС свідчить про те, що інтеграція – процес поступовий, такий, що йде від простих форм до більш складних. Тому слід займатися не критикою окремих форм інтеграції держав – учасниць СНД, а пошуком шляхів її вдосконалення.