Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права : Власов Ю.Л. Проблемы толкования норм права

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтована актуальність проблеми тлумачення норм права, визначені мета, об'єкт, предмет і завдання дослідження, методологічна основа, сформульовані теоретичні положення, що відбивають новизну дослідження, подане наукове і практичне значення результатів дослідження.

            Розділ 1. “Вихідні засади тлумачення норм права” розкриває сутність, актуальність та місце тлумачення в правовій дійсності, його цільове призначення. Досліджено поняття і сутність тлумачення норм права, розглянуто не розв'язані в правовій науці питання змісту тлумачення, його складових частин, їх сутності та взаємовідношення. Доведено, що тлумачення містить у собі дві частини - з'ясування дійсного змісту правових норм та його наступне роз'яснення іншим особам. Визначаючи співвідношення між з'ясуванням і роз'ясненням, пропонується виходити з цільового призначення тлумачення. При розгляді частин тлумачення розкрито поняття смислу правової норми як її внутрішнього змісту, що з'ясовується шляхом тлумачення й відрізняється від зовнішнього виразу тим, що має вольовий характер. Під змістом норми права розуміють волю законодавця, яка в ній виражена. В поняття “з'ясування змісту норми права” включено не лише процес його розуміння, а й результат цього процесу. Виходячи з цільового призначення тлумачення, роз'яснення змісту норми права може здійснюватись як з метою тлумачення взагалі, так і при застосуванні норми до конкретного казусу. Об'єктом тлумачення є воля законодавця, матеріалізована в нормі права, що тлумачиться. Предметом тлумачення виступає сама норма права, її текст, тексти пов'язаних із нею правових та неправових джерел. Доводиться об'єктивний і суб'єктивний характер тлумачення норм права. Надається наукове визначення тлумачення норм права.

            Далі схарактеризовані обставини, які випливають з ознак та особливостей форм вираження назовні і функціювання норм права та зумовлюють необхідність тлумачення. Визначені чинники, притаманні безпосередньо українській державності, які підвищують актуальність тлумачення норм права в Україні й тісно пов'язані з такими обставинами:

- недостатній досвід правотворчої роботи, що відбивається на її ефективності та якості законодавчої техніки;

- недостатні визначеність і розмежованість повноважень між гілками влади, що зумовлює видання надвеликої кількості конкретизуючих підзаконних актів, які часто суперечать існуючим нормам права і ще більше ускладнюють їх розуміння й реалізацію;

- активний розвиток національної мови;

- нерозвиненість правової свідомості і культури, що призводить до невірного або неповного розуміння змісту норм права і, як наслідок, до порушення законності (в цьому аспекті тлумачення набуває значної актуальності, особливо в плані роз'яснення громадянам та державним службовцям змісту діючих правових норм із метою їх правильної реалізації).

Розкриті цілі, які переслідує тлумачення норм права в розрізі його місця в правовій діяльності. З огляду цілей, на досягнення яких спрямоване тлумачення правових норм, зроблено висновок про головну мету тлумачення, яка полягає в охороні та всебічному зміцненні законності. Разом із тим, зосереджено увагу на можливості тлумачення норм права виступати засобом досягнення інших цілей, які йому не властиві і не входять в його завдання.

Розглядається проблема місця тлумачення в правовій дійсності. Автор не погоджується з пануючими в правовій науці поглядами щодо місця тлумачення лише в правозастосуванні чи реалізації права. Обгрунтована необхідність тлумачення в процесі законотворення, усіх видів реалізації правових норм, систематизації права, правовому вихованні, пропаганді права тощо. При розгляді місця тлумачення в механізмі правового регулювання автор заперечує проти подолання прогалин у праві, конкретизації та пристосування норм права до нових умов життя шляхом їх тлумачення. Визначені поняття і риси юридичної конкретизаціїї норм права, її співвідношення з тлумаченням та ознаки, за якими різняться ці правові явища. Зазначено, що в науці існує, на думку автора, хибний підхід, згідно з яким місце тлумачення в правовій діяльності розглядають надто вузько, а в правовому регулюванні йому надають невиправдано широке значення. Такий стан, з одного боку, випускає з поля зору юридичної науки окремі явища правового життя, а з іншого - призводить до стирання меж між правотворчою діяльністю, застосуванням норм права та їх тлумаченням.

            Розділ 2. “Тлумачення норм права як юридична діяльність” висвітлює проблеми процесу, методології тлумачення, класифікації з'ясування і роз'яснення правових норм за способами та видами, визначення результатів та критерієв тлумачення, юридичної природи і дії актів тлумачення. Розглянуті проблеми тлумачення як діяльності щодо з'ясування і роз'яснення дійсного змісту правових норм. Розкриті питання методології тлумачення як сукупності конкретних прийомів та правил дослідження норм права, об'єднаних у способи тлумачення для з'ясування дійсного змісту норм права. Дано визначення способу тлумачення. Звернено увагу на нерозв'язаність у правовій науці проблеми визначення прийомів і правил з'ясування норм права та їх наступного об'єднання у способи тлумачення. Автор пропонує виходити насамперед із завдань та об'єкта тлумачення норм права, обгрунтовуючи виділення при цьому логічних, мовних, систематичних й історичних прийомів і правил з'ясування. Підставами об'єднання виділених прийомів і правил у способи тлумачення виступають певна сторона об'єкта тлумачення, яка ними досліджується, та притаманні цим прийомам і правилам спільні риси й ознаки.

            Дано визначення результату тлумачення як суми висновків, яких дійшов суб'єкт тлумачення в процесі з'ясування норми права за допомогою всієї сукупності способів тлумачення, що адекватна дійсному змісту цієї норми та відповідає критеріям істинності і правильності результату тлумачення. Результат з'ясування завжди є адекватним волі законодавця, а порівняльні висновки, отримані в результаті безпосереднього розуміння тексту норми права і встановлені внаслідок застосування всієї сукупності способів і прийомів тлумачення, можуть бути адекватними, розширеними та обмеженими. Результат з'ясування, адекватний змісту норми права, повинен відповідати критеріям істинності і правильності тлумачення. Таким критерієм у кінцевому рахунку є загальнолюдська практика, безпосередня та опосередкована. Обгрунтовані підстави видової класифікації роз'яснення норм права, розглянуті існуючи точки зору на це питання. Залежно від юридичної сили тлумачення виокремлюють офіційний і неофіційний його види, а відповідно до характеру дії - загальний й індивідуальний. Автор не погоджується з прийнятою в літературі класифікацією правових актів на нормативні, інтерпретаційні, акти застосування та реалізації прав і обов'язків. Він обгрунтовує необхідність поділу інтерпретаційних актів на акти юридичної конкретизації та тлумачення норм права. Дано визначення акта тлумачення норм права.

            Досліджені проблеми з'ясування норм права, визначені та ретельно проаналізовані прийоми і правила з'ясування, які містяться у способах тлумачення. Досліджені існуючи в правовій науці проблеми сутності та змісту способів тлумачення норм права. Спростовано заперечення проти самостійного існування й необхідності використання логічного, мовного та історичного способів тлумачення. Обгрунтовано недоцільність і безпідставність виділення функціонального, спеціально-юридичного, термінологічного, телеологічного та логіко-юридичного способів з'ясування. Схарактеризовані причини існування розширеного і обмеженого видів  тлумачення, а саме, системність права та вжиття законодавцем термінів чи словосполучень, що означають поняття ширшого або вужчого обсягу порівняно з тим, яке насправді мав на увазі законодавець при формулюванні відповідної норми. Наведено найтиповіші випадки результату тлумачення: розширеного, обмеженого та адекватного. Зроблено аналіз загальнолюдьскої практики як критерію адекватності результата з'ясування норми права дійсній волі законодавця, в ній вираженій, яка виявляється безпосередньо або в опосередкованих формах: 1) юридична практика, що включає в себе практику тлумачення норм права; 2) логічна правильність результатів тлумачення; 3) практика мовного спілкування; 4) прийоми й правила тлумачення, в яких знаходять відображення особливості норм права та переломлюються вимоги загальнонаукових методів пізнання в розрізі їх застосування у з'ясуванні змісту правових норм.

            Разом із тим при використанні практики як критерію адекватності результату тлумачення норм права слід ураховувати, що, по-перше, практика є настільки абсолютною, наскільки відносною. Загальнодержавна практика тлумачення норм права сама може бути оцінена з точки зору правильності, а її результати, що знайшли вираз у відповідних документах, - з точки зору адекватності. По-друге, в зв'язку з тим, що норми права регулюють не тільки вже існуючі суспільні відносини, але й іноді мають випереджаючий характер та спрямовані на сприяння виникненню і розвитку нових відносин, не завжди можливо використання певних форм практики як критеріїв адекватності результатів тлумачення норм права.

            Далі у розділі здійснено аналіз роз'яснення правових норм, сутності та ознак видів тлумачення, актів тлумачення та їх дії. Відзначено, що обов'язковий характер офіційного тлумачення випливає з юридичних властивостей норм права та повноважень у певного суб'єкта на таке тлумачення. Ці повноваження мають походити з права суб'єкта на правотворчість або бути делеговані йому особою, котра видала норму права, що тлумачиться. Делеговані повноваження на офіційне тлумачення повинні бути закріплені у відповідних правових нормах, які мають міститись в окремому нормативному акті, що регулює відносини тлумачення норм права, в нормативному акті, норми права якого тлумачаться, нормативному акті, що регламентує відносини суб'єкта, котрому делеговано повноваження на офіційне роз'яснення.

            Запропоновано визначення офіційного тлумачення як процесу роз'яснення дійсного змісту норм права третім особам, що здійснюється уповноваженим на надання офіційного роз'яснення суб'єктом тлумачення та має обов'язковий характер. Пропонується розв'язання проблеми існування автентичного тлумачення та його співвідношення з нормами права. На завершення підрозділу досліджено юридичну природу актів офіційного тлумачення норм права, визначені особливості їх дії в просторі, часі, та за колом осіб. Необхідно обмежити загальноприйняту позицію щодо безумовної зворотньої сили актів тлумачення. Офіційне тлумачення має діяти з моменту вступу в юридичну силу норми права, дійсний зміст якої роз'яснюється у відповідному акті. Разом із тим, коли норма права вже діє і реалізується не з тим змістом, що роз'яснюється в акті офіційного тлумачення і при цьому офіційне тлумачення такої норми погіршує правовий стан суб'єктів суспільних відносин, надане роз'яснення повинно діяти з моменту опублікування акту офіційного тлумачення. Цей принцип, по-перше, повніше захистить права і свободи особи; по-друге, попередить випадки видання нових норм права чи внесення змін і доповнень до існуючих у вигляді їх офіційного тлумачення.

            Розділ 3. "Практика тлумачення права" досліджує взаємозв'язок державної політики і соціальних інтересів у тлумаченні норм права, види та повноваження суб'єктів тлумачення в Україні, досвід зарубіжних країн та практичні результати тлумачення. У розділі розглянуто ознаки й особливості політичної системи суспільства, головні напрями державної політики, її нормативне санкціонування. Розглянуто співвідношення ідеологічних і правових норм із державною політикою. Обгрунтовано наступні причини, які зумовлюють взаємозв'язок і взаємовплив державної політики і тлумачення права.

- Державна політика є динамічним і рухомим явищем, проте право і правова система більше тяготіють до статичних тенденцій. Досить часто тлумачення, виконуючи невластиві йому функції, є тим інструментом, мостом, через який державна політика коригує, змінює регулювання суспільних відносин.

- При проведенні політики держава вимагає від суб'єктів суспільних відносин правильного і однакового розуміння й реалізації виданих норм права. Тлумачення в цьому разі є засобом з'ясування і роз'яснення дійсного змісту правових норм.

- Невідповідність правової системи інтересам і потребам суспільства відбивається на її ефективності в регулюванні відносин та зворотнім зв'язком впливає на державну політику. В цьому разі тлумачення, виконуючи не властиві йому завдання, є одним із механізмів, за допомогою яких ускладнюється реалізація норм права, що не відповідають потребам суспільного буття.

- Коли державна політика є результатом компромісу різних політичних сил, це знаходить відповідне втілення в законотворенні і відбивається на змісті правових норм у напрямку їх казуїстичності, двозначності, прогальності тощо. В цьому разі тлумачення використовується для з'ясування дійсного змісту норм права і його доведення до суб'єктів суспільних відносин.

            Визначені взаємозв'язки тлумачення норм права і державної політики залежно від напрямків її проведення. Зазначено шляхи впливу соціальних інтересів на тлумачення правових норм.

            Розкрита система суб'єктів офіційного тлумачення норм права в Україні, обсягів їх повноважень та практики надання ними офіційних роз'яснень. Заперечується поширена точка зору про відсутність у Верховної Ради України прав на надання офіційного нормативного тлумачення норм права. Обгрунтовується наявність таких прав та відмова від їх використання на користь Конституційного Суду України. Тлумачення, яке надається Конституційним Судом України, за своєю природою є делегованим офіційним роз'ясненням. Але, воно має такі самі ознаки, як і автентичне офіційне тлумачення, що надавалося Верховною Радою України. Автор заперечує проти практики видання змішаних правових актів як таких, що створюють передумови виправдання можливих порушень законності в діяльності органів виконавчої влади. Запропоновано розв'язання проблеми обсягу та змісту повноважень на офіційне тлумачення, яке надається вищими судовими органами України. Ці органи мають роз'яснювати лише норми права, які ними застосовуються при розгляді судових справ.

Разом з тим юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Теоретично вищі судові органи мають право на надання офіційного нормативного роз'яснення будь-яких правових норм, але фактичному роз'ясненню підлягають лише норми права, що практично застосовуються у судовій діяльності. Обов'язковий характер роз'яснення норм права, яке надається вищими судовими органами, формально поширюється лише на суди, інші органи та службових осіб, котрі застосовують норми права, по яких надано відповідне роз'яснення. Проте свої рішення суди ухвалюють іменем України, і вони є обов'язковими до виконання на всій території України для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян. Отже, для фізичних та юридичних осіб, котрі не є службовими особами чи державними органами, офіційні нормативні роз'яснення, що надаються вищими судовими органами, формально не є обов'язковими до виконання. Але якщо суд застосовує норму права до конкретного випадку з урахуванням наданого вищим судовим органом нормативного роз'яснення цієї норми та ухвалює відповідне рішення, воно є обов'язковим для всіх без виключення суб'єктів суспільних відносин, яких воно стосується. Таке положення відрізняє нормативне роз'яснення вищих судових органів від офіційного тлумачення, що надається Конституційним Судом України, яке має формально обов'язковий характер для всіх суб'єктів суспільних відносин.

Далі розглянуто напрямки та результати розвитку тлумачення норм права в іноземних державах. Досліджено існуючі в Англії, Болгарії, Угорщині та інших країнах спеціальні нормативні акти, які врегульовують відносини тлумачення правових норм, що значно підвищує якість тлумачення й ефективність правових норм. Проаналізований досвід роз'яснення правових норм органами державної влади зарубіжних країн, практика роз'яснення норм конституції та законів.

            Наприкінці розділу міститься дослідження впливу і взаємозв'язків тлумачення норм права та його результатів на суспільні відносини в розрізі місця тлумачення в правовій дійсності. Так, практичні результати тлумачення в правотворчій діяльності полягають у виданні норм права, що найповніше задовольняють економічні, політичні, культурні потреби життя, ефективно врегульовують суспільні відносини й органічно вписуються в діючу правову систему. Розглянуті практичні результати тлумачення в реалізації правових норм, систематизації, правовому вихованні тощо. Автор робить висновок, що практичним результатом тлумачення норм права, в загальному розумінні цього слова, є забезпечення охорони й усебічного посилення законності в Україні.