Граціанов А.І. Процес систематизації та уніфікації законодавства і розвиток правової системи України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі дисертантом обґрунтовується актуальність і ступінь дослідженості теми, розкривається наукова новизна, визначається зв’язок роботи з відповідними науковими програмами і темами, мета та завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризується його методологічна основа, практичне значення отриманих результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

Перший розділ дисертації “Систематизація законодавства і розвиток правової системи України” присвячений аналізу систематизації законодавства, її видів, а також визначенню теоретичного і практичного значення даного процесу для розвитку правової системи України.

Внутрішня єдність і диференціація сукупності правових норм, як наголошує автор, не виключають різноманітних, не однорідних і недостатньо узгоджених між собою форм вираження права. Ці форми складаються з множини законів та інших нормативних актів, виданих різними органами держави в різний час, опублікованих в різних офіційних виданнях. Винятково швидкі темпи розвитку суспільства на сучасному етапі обумовлюють активну нормотворчу діяльність державних органів. Отже кількість нормативно-правових актів постійно зростає, а упорядкування законодавства практично не здійснюється. Тому особливе місце в цьому процесі належить систематизації, яка має велике значення для подальшого розвитку правової системи.

Законодавство багато в чому не встигає за динамікою розвитку суспільних відносин, інколи суперечить раніше прийнятим правовим актам. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.

Систематизація – це діяльність по упорядкуванню й удосконаленню нормативного матеріалу шляхом його обробки і розміщення за класифікаційними критеріями, що обираються відповідно до тих завдань, які розв’язуються цією діяльністю. Систематизація законодавства сприяє ефективному здійсненню правотворчої діяльності, зокрема виявленню причин суперечностей, невідповідностей у нормативному регулюванні та способів їх усунення. Вона забезпечує зручність при реалізації прав, можливість оперативного знаходження норм і їх правильного тлумачення.

Конкретний результат систематизації виступає в певній формі – залежно від спрямування. Вона може мати на меті створення єдиного зведеного акта, що на основі загальних принципів вперше або по-новому врегулює певну галузь суспільних відносин. Іноді завданням систематизації є лише впорядкування чинного законодавства, без зміни його змісту.

У роботі розглядається ряд етапів систематичної обробки нормативного матеріалу, а також розкривається сутність кожного виду систематизації нормативно-правових актів та ступінь їх впливу на рівень розвитку законодавчого процесу. Дисертант розглядає співвідношення між кодифікацією, інкорпорацією, консолідацією та обліком, їх визначеннями. Багато науковців в питанні про ті чи інші види систематичної обробки законодавства по різному визначали зміст відповідних понять.

Автором доведено, що систематизація законодавства має велике значення для правової системи України як постійна форма її розвитку та упорядкування.

Правова система здійснює нормативно-правовий вплив на суспільні відносини. Вона відображає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспільства. Ці інтереси отримують відображення в праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі.

Правова система є поняттям складним і багатоплановим, що містить у собі цілий комплекс елементів, взаємозв’язок і функціонування яких обумовлюють її існування.

Аналіз поняття та структурних компонентів правової системи переконує, що її стрижневими елементами є право, система права і система законодавства. В роботі розглядається співвідношення правової системи та системи права, а також взаємозв’язок між системою права і системою законодавства.

Для складових елементів системи права та системи законодавства, таких як норми і нормативно-правові акти, властива системність. А оскільки вони існують не поодиноко, а в комплексах, асоціаціях, збірниках тощо, їх необхідно систематизувати.

Система права і правова система – не ідентичні поняття. Правова система є максимально широкою категорією, що відображає всю правову організацію даного суспільства. Система ж права – це його суто внутрішня будова. Вона виступає як один із найважливіших чинників, що визначають побудову і розвиток системи законодавства, розриває об’єктивно існуючі закономірності суспільного розвитку.

У другому розділі дисертації “Уніфікація законодавства: необхідність, сутність, призначення” розглядається вплив процесу уніфікації на різні сторони суспільного життя, розкриваються поняття, соціально-економічні та юридичні передумови уніфікації законодавства, її види і форми, місце в розвитку правової системи, а також роль в процесі систематизації законодавства.

Автор зазначає, що уніфікація – постійний предмет дослідження представників галузевих юридичних наук різних країн. Однак у теорії права уніфікації необґрунтовано приділяється мало уваги, хоча необхідність її загальнотеоретичного аналізу очевидна. Це пов’язано з тим, що становлення української держави вимагає уніфікованого підходу до загальних цілей і завдань правового регулювання суспільних відносин, до упорядкування нормативного матеріалу різних галузей законодавства, узгодженості правової системи.

У дисертації стверджується, що ефективність правового регулювання суспільних відносин досягається не тільки за рахунок посилення процесу систематизації, а й завдяки інтенсивному розвитку його уніфікації. Систематизація та уніфікація є двома взаємообумовленими, стримуючими противагами в системі внутрішньодержавних відносин.

Життєздатність процесу уніфікації залежить від рівня систематизації. Хоча вони взаємозалежні, систематизація постійно виступає в ролі “ведучого”. Її активність породжує диференціацію правової матерії, а отже, і потенційну потребу в уніфікації.

Автором визначаються універсалізаційна, інтеграційна і систематизаційна форми вираження процесу уніфікації законодавства.

Правова універсалізація стосується внутрішніх первинних компонентів системи законодавства і полягає у виробленні таких загальних приписів, які становлять структурну основу однієї чи кількох галузей або інститутів та формулюють функціональну єдність.

Інтеграція – вищий ступінь уніфікації законодавства в міждержавних відносинах. Вона виявляє себе, як правило, в різних міжурядових угодах із багатьох соціальних і господарських проблем та у прямих договорах між підприємствами в межах їх безпосередньої компетенції.

Систематизаційна форма уніфікації допускає два напрями: технічне узагальнення нормативного матеріалу та переробку діючих правових актів, тобто усунення неузгодженостей і суперечностей правового регулювання.

Отже, процес уніфікації має двоєдину спрямованість, оскільки вона не тільки виробляє загальні розпорядження з тих чи інших подібних проблем соціального розвитку, а й дає грамотну техніко-формалізовану обробку вже прийнятих уніфікаційних положень. Видання загальних норм – лише частина цього процесу, що становить юридичну основу уніфікації. Єдність є її головною внутрішньою властивістю.

Таким чином, уніфікація українського законодавства – це детермінований практикою суспільного розвитку двоєдиний, суттєво-формалізований процес, спрямований на усунення розходжень у регулюванні подібних або родинних явищ і створення універсальних різнорівневих нормативних актів чи приписів, що мають істотний вплив на стан усієї системи законодавства.

Прагнення законодавця до уніфікації має, принаймні, дві підстави: потреба в однаковому регулюванні близьких суспільних відносин та бажання концентрації вже наявної множинності правового матеріалу в однойменній сфері, що створює труднощі його застосування на практиці. Відповідно, в одних випадках уніфікованому впливу піддається правова матерія окремих нормативних актів, зміст яких поширюється на невелику, специфічну групу суспільних відносин в межах певної галузі; в інших – рівень уніфікації може досягати рівня кодифікації нормативних актів.

Уніфікація також відіграє значну роль у розвитку правової системи. Невизнання уніфікованої структури правової системи України може призвести до грубих порушень принципу законності багатьма суб’єктами держави. Щоб не допустити цього, необхідно дотримуватися єдиних правових основ функціонування державного механізму.

Особливістю уніфікації є те, що вона носить фазовий характер. Кожна фаза уніфікаційного розвитку має свої нюанси і впливає на структурне формування системи законодавства конкретної галузі; відбиває насамперед правову політику держави на певному етапі, її законодавчі перетворення, а також закріплює єдині форми та методи регулювання найбільш важливих родинних суспільних відносин.

Невпорядкованість правотворчості створює сприятливі умови для появи розрізнених, малоефективних, часто суперечливих один одному приписів, що ускладнює процес правозастосування. Уніфікація сприяє синхронній дії всіх структурних елементів системи законодавства, зміцнює їх взаємозумовленість. Дисертант наголошує, що даний процес відбувається в рамках усієї правової системи. Уніфікація охоплює всі структурні ланки системи законодавства і має безперервний характер.

Третій розділ дисертації “Уніфікація законодавства та єдина термінологія” присвячений питанням термінологічної обробки нормативно-правових актів, оволодіння системою певних вимог, необхідних для створення законів і підзаконних актів та використання в ході їх складання спеціальної юридичної термінології, а також впливу процесу уніфікації на законотворчість.

Сучасні науково-технічні перетворення, відображаючи процеси спеціалізації й інтеграції різних наук, виявили тенденцію до ускладнення спеціальних юридичних понять і термінів, що їх визначають, до громіздкості словосполучень, які вимагають на практиці уточнення та уніфікації. Єдина юридична термінологія, як елемент правового інструментарію, впливає на стиль законодавства, його якісні характеристики і внутрішню будову. Тому з’явилася потреба в гранично точному формулюванні правових приписів, однаковому їх розумінні та застосуванні.

Як зазначає дисертант, будь-яка форма уніфікації припускає, насамперед, ліквідацію багатозначності використовуваних у правотворчості слів і словосполучень з метою впровадження в текст нормативного акту єдиної, універсальної термінології, що становить невід’ємну частину уніфікаційного циклу і багато в чому відображає його юридичну природу. Термінологічна взаємозалежність проявляється в тому, що неможливо уявити уніфіковані правові акти без загальних понять і термінів, які їх визначають. Не можна вважати уніфікованими правові акти, в яких відсутня єдина термінологія.

Вживання спеціальних юридичних термінів зручне для однозначного визначення понять, воно сприяє більш чіткому викладу норм права, максимально ущільнює словесну інформацію, забезпечує повноту юридичних формулювань. Але не варто перенасичувати тексти правових приписів спеціальними термінами. Це вимагає додаткових технічних витрат на з’ясування значення вжитої термінології.

Характерними ознаками спеціальної юридичної термінології виступають чіткість сфери застосування і точна відповідність змісту суті відображуваного об’єкта.

Автор доводить неможливість використання уніфікованої термінології у вузькому та широкому розумінні, оскільки вона визначається, насамперед, сукупністю єдиних правових понять, які використовуються в науковій і практичній діяльності. У даному випадку йдеться про спеціальні правові терміни, що визначають конкретні загальні поняття нормативного документа, грамотне використання яких свідчить про високу юридичну культуру законодавця.

У роботі звертається увага на пропозиції вчених запровадити спеціальну термінологічну службу в країні, створення та функціонування якої повинно мати організаційно-правовий і технологічний аспекти.

Стандартизовані еталони уніфікованих юридичних термінів, що обслуговують українське законодавство, за всієї їх універсальності є неоднорідними. У зв’язку із збільшенням обсягу правової термінології, виявляється все більше проблем з її обліком, обробкою та збереженням. Навіть вдало складені стандарти, еталони і різні словники не вирішують проблем. Проаналізувавши це питання, автор пропонує створити центр правової інформації, автоматизовану інформаційно-пошукову систему нормативно-правових актів – “Законодавство”. Уніфіковане законодавство, становить основу інформаційно-пошукових тез, саме користується цією інформацією з метою подальшого розвитку й удосконалення.

Потреба в розширенні і поглибленні професійної компетентності парламентаріїв, працівників державного апарату, особливо юристів, у засвоєнні ними спеціальних юридичних знань у галузі законотворчості і законодавчої техніки стає особливо гострішою й актуальнішою сьогодні, коли ми прагнемо створити справжню правову державу. Ігнорування досвіду законодавчої практики спричиняє недосконалість створюваних законів і підзаконних актів, що, в свою чергу, негативно позначається на правозастосовчій практиці.

Закон – основна категорія законодавчої системи країни, його вивчення займає центральне місце в юридичній теорії і законодавчій техніці. В роботі наведені найважливіші, основні ознаки закону.

Дисертант стверджує, що однією з важливих умов удосконалення законодавства є оволодіння системою певних вимог законодавчої техніки, а саме: логіки, стилю і мови закону. Неухильне дотримання вимог законодавчої техніки щодо цих вимог сприятиме вдосконаленню законодавства і поліпшенню практики його реалізації, зміцненню режиму правопорядку в країні.

У висновках узагальнено та сформульовано підсумки дослідження щодо удосконалення та упорядкування законодавства України, а також теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, необхідні для покращення правової системи.

В процесі дослідження автором підтверджено положення, покладене в його основу, про природу процесів систематизації та уніфікації законодавства як складних, багатогранних, структурних елементів необхідних для удосконалення законодавства, приведення його до стрункої системи погоджених між собою норм.

Чинне законодавство потрібно час від часу систематизувати, тобто впорядковувати. В результаті буде досягнута певна системність правових актів і юридичних норм. Без систематизації нормативно-правових актів неможливо удосконалити законодавство, привести його до певної системи, а недосконалість чи відсутність упорядкованості в нормативному матеріалі спричиняє недоліки у процесі правотворчості.

Процес систематизації проходить ряд етапів, на кожному з яких потрібно дотримуватися певних правил законодавчої техніки та загальнотеоретичних понять.

Систематизація й уніфікація пронизують усі сфери суспільних відносин, відображають їх розмаїтість і динамічність, втілюють різні рівні правової регламентації багатогранних взаємозв’язків.

Проаналізувавши вплив уніфікації на нормативний матеріал, автор встановив, що в одних випадках уніфікованому впливу піддається правова матерія окремих нормативних актів, зміст яких поширюється на невелику специфічну групу суспільних відносин усередині певної галузі, а в інших – рівень уніфікації може досягати кодифікації нормативних актів, що регламентують галузеві суспільні відносини в цілому.

У правовій системі відбуваються різноманітні складні внутрішні процеси, тісно пов’язані із зовнішніми. Вони проходять як в усій системі, так і в окремих її частинах: підсистемах, ланках, блоках. Тому важливо виявляти та враховувати саме внутрішні закономірності правової системи, їх конкретний прояв, механізм дії. Це необхідно і для усунення можливих суперечностей у правовій системі, які, хоча і не є антагоністичними, можуть спричиняти небажані наслідки.

Систематизація та уніфікація законодавства мають велике значення для розвитку правової системи України, охоплюють всі її структурні ланки, мають безупинний характер. Систематизація є постійною формою її розвитку та упорядкування. Уніфікація сприяє усуненню розбіжностей у регулюванні подібних явищ і створенні різнорівневих універсальних нормативних актів, об’єднанню всіх структурних елементів системи законодавства, зменшує обсяг правового матеріалу, усуває надмірну диференціацію.

Неможливо удосконалити законодавство без умови його правильного розуміння та термінологічного визначення. Систематизація й уніфікація відіграють значну роль в розвитку законодавства, виробленні єдиної термінології нормативно-правових актів, розширенні арсеналу прийомів юридичної техніки.

Вміле використання юридичних термінів у процесі правотворчості дасть змогу безпосередньо зайнятися уніфікаційними розробками видових систем нормативно-правових актів, стандартизацією їх найменувань і внутрішньої структури.

Уніфікація юридичних термінів є такою сукупністю прийомів, правил і засобів, за допомогою яких досягаються термінологічна єдність та погодженість діючого законодавства.

Робота з формулювання та редакції закону вимагає великої уваги, досвіду і мистецтва. Необхідно домогтися не тільки внутрішньої, а й зовнішньої логіки, зв’язку, взаємозумовленості між статтями та пунктами (частинами), главами і розділами закону. Закон одержить досконалу форму тільки за умови суворого дотримання правил і прийомів законодавчої техніки при формуванні кожної із його структурних частин.

Невід’ємним елементом удосконалення законодавства є мова закону. Повсякденна мова завдяки її універсальності, багатозначності, образності не завжди задовольняє потреби законодавчого тексту. Професіоналізація законодавчої мови необхідна для точності, чіткості і стислості приписів закону, що виключають можливість їх довільного тлумачення та перекручування в процесі судової й адміністративної практики.

Зрозумілість, точність і стислість мови закону створюють сприятливі умови для однакового його розуміння та тлумачення, однакового дотримання, виконання і застосування.

Дисертантом зроблено й інші висновки і пропозиції.