Задорожний Ю.А. Римське право - доктринальна першооснова права та юридичної науки в країнах романо-германської правової сім\'ї та України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовуються актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, ступінь її наукової розробленості, визначені об‘єкт, предмет, мета та основні завдання дослідження, його методологічна основа, формулюються основні положення і висновки, що виносяться на захист, продемонстровано науково-теоретичне та практичне значення отриманих висновків, дано інформацію про апробацію результатів дослідження та дані про публікації у фахових наукових виданнях.

Розділ І “Римське право – доктринальна першооснова права в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Історіографія та методологія досліджень римського права” доведено, що дослідження та опрацювання першоджерел римського права здійснювалося різними науковими школами, які виробили свої підходи і методи вивчення та розуміння права.

Школа глосаторів у процесі системного опрацювання римських першоджерел виробила свої методи, серед яких пріоритетним був філологічний. З‘ясовано, що результатом діяльності глосаторів стала не лише систематизація цілої низки правових інститутів римського права, але й наповнення їх відповідним змістом.

Наприкінці ХІІІ - на початку ХІV ст.ст. на зміну глосаторам прийшли постглосатори, які створили школу коментаторів. Основним способом юридичного аналізу, за допомогою якого вони намагалися систематизувати зібраний глосаторами матеріал, був метод схоластичної логіки. Коментатори намагалися поставити римське право на службу тогочасним феодальним суспільним відносинам.

Зародження капіталістичних суспільних відносин у ХV - ХVІ ст.ст. вимагало пошуку досконаліших методів і шляхів осмислення римського права з метою його продуктивного використання в якісно нових умовах. Відтак, ХV ст. в історії розвитку юриспруденції ознаменувалося зародженням та утвердженням нової правової школи – гуманістичної або французької. Критика тексту, філологічний аналіз, історичне його тлумачення та систематизація – це ті нові прийоми вивчення права, що ввійшли в історію розвитку юриспруденції під назвою французького методу. Даний метод, на противагу італійському, в основі якого лежали схоластичні прийоми, давав можливість не лише проникнути у  внутрішню лабораторію правотворення римських юристів, але й відкривав середньовічним ученим перспективу для самостійної правової творчості.

 Досліджено, що представники історичної школи ввели в науковий обіг новий методологічний прийом – метод пандектного права, використання якого дозволило якісно систематизувати інститути римського права. Поряд з цим, дієве використання формально-логічного методу забезпечило формування низки правових понять і положень німецької системи права, формування яких здійснювалося під впливом римського права.

У підрозділі наголошується на тому, що, незважаючи на різнохарактерність методів наукового дослідження, які застосовувалися представниками різних правових шкіл: глосаторами, коментаторами, гуманістами та іншими, спільним результатом їхньої наукової діяльності було не лише започаткування юриспруденції – нової західноєвропейської юридичної науки, але й наповнення її відповідним змістом, базові елементи якої започатковані класичним римським правом.

Встановлено, що ХІХ – ХХ ст.ст. характеризуються неоднозначним ставленням європейських учених до римського приватного права. Так, протягом другої половини ХІХ ст. і до 1917 р. російськомовна література з проблем дослідження римського права є надзвичайно багатогранною і змістовною. Це стало результатом творчої діяльності школи романістів, яка створилася на базі Київського, Московського, Харківського та інших університетів Російської імперії.   Дійсно, у  контексті  дослідження  заслуговують   на   увагу   праці В.М.Хвостова, І.О. Покровського, В.І. Сінайського, С.А. Муромцева, Д.Д. Грімма та інших. Дослідження проблем римського права відзначалися глибоким теоретичним викладом матеріалу, обґрунтованістю наукових висновків і тверджень. Творчий доробок зазначених вище представників романістичної школи не поступався за рівнем науково-методологічних напрацювань здобуткам європейських учених-романістів Ф. Савіньї, Р. Ієрінга, Г. Пухти тощо.

Досліджено, що методологічний інструментарій сучасної романістичної науки - багатогранний. За специфікою свого змістовного навантаження останній  виокремлюється у два відносно самостійні спрямування. Перша група методів наукового пізнання використовується вченими-романістами з метою суто теоретичного дослідження норм, інститутів та системи римського права, тобто наука здійснюється ніби заради самої науки. До таких методів, вважаємо,  належать: формально-юридичний, системно-структурний, конкретно-історичний, типологічний та інші. Інша група методологічних орієнтирів використовується вченими у площині пошуку потенціальних перспектив можливого практичного застосування окремих норм та інститутів римського права шляхом удосконалення діючого законодавства.  Такими методами є: порівняльний, актуалізму, діалектичний, моделювання та інші.

У результаті аналізу історіографії та методології наукових досліджень проблеми римського права встановлено, що римське право – це система загальнообов‘язкових, формально визначених правил поведінки, виражених у нормах, принципах та інститутах, встановлених державою для регулювання суспільних відносин.

У підрозділі 1.2. “Рецепція римського права як форма його впливу на право в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні” здійснюється наукова розробка визначення поняття “рецепція римського права” через призму багатоманітності зв‘язків із соціальною дійсністю та на основі аналізу різних точок зору щодо його змістовної сутності.

Підкреслюється, що недоцільним та неперспективним є ототожнення понять “акультурація” та “рецепція”. Процес акультурації відбувається за умови взаємного проникнення культур шляхом прямого і тривалого контакту, в результаті якого відбуваються істотні зміни парадигм обох правових систем.  Водночас механізм здійснення рецепції римського права полягає в проникненні правової системи, що існувала раніше, в правову культуру іншої епохи. Відтак, взаємопроникнення таких систем неможливе, оскільки держава, в якій існувала одна з них, припинила своє існування, тому цілком логічно стверджувати, що рецепція є процесом однобічного впливу однієї правової культури на іншу.

Визначено форми рецепції:

а)  використання норм римського права для систематизації та доповнення місцевого права;

б) теоретичне дослідження джерел римського права професорами університетів;

в)   вивчення римського права в університетах;

г) безпосереднє застосування частини норм, принципів та інститутів римського права як діючого права та їх використання для формування нових нормативно-правових актів;

ґ)   використання норм і принципів римського права для формування нових нормативно-правових актів;

д)    запозичення понятійно-категоріального апарату римського права.

Доведено, що рецепція римського права в країнах романо-германської правової сім‘ї відбувалась як шляхом прямого (безпосереднього) сприйняття його елементів, так і опосередковано, тобто через запозичення положень права інших країн, створених шляхом рецепіювання ідей, принципів та інститутів права римської держави. Для правової системи України, у період її входження до складу СРСР, характерною є прихована (латентна) рецепція римського права. Сьогодні відбувається відродження інтересу до римського права з метою якнайширшого використання його ціннісних надбань у системі права України.

У результаті дослідження першоджерел та здійснення їхнього системного порівняння визначено передумови та причини рецепції римського права,  виокремлено її етапи та проаналізовано характерні особливості впливу римського права на формування права в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні. У підсумку робиться висновок про те, що у своїй єдності етапи рецепції римського права становлять цілісний і безперервний процес, для якого на різних етапах його розвитку властиві ті чи інші способи та форми здійснення рецепції.

У підрозділі 1.3. “Започаткування римським правом системи та структури права в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні” обґрунтовується теза про те, що вплив римського права на формування правової системи європейських держав здійснювався у трьох формах: у теоретичному аспекті; у площині практичного застосування; на рівні формування світоглядних поглядів і переконань про право як загальне мірило свободи та справедливості в суспільстві, державі тощо.

Підкреслюється, що система права країн романо-германської правової сім‘ї та України - це багатогранне правове явище, яке сформувалося під впливом римського права і у своїй єдності логічно поєднує відповідні складові: норми, принципи, інститути та галузі права.

Важливою складовою системи права романо-германської правової сім‘ї є норма права, фундамент якої становить норма класичного римського права. Її створення здійснювалося шляхом виведення єдиного правила з певної кількості типових прецедентів, що опосередковувало не лише відокремленість від конкретних випадків, але й давало можливість самостійного їх  застосування  на  практиці.

На формування принципів системи права країн романо-германської правової сім‘ї суттєвий вплив мало римське право. Із практичним використанням римських норм та інститутів у право континентальної Європи впроваджуються і відповідні принципи права римської юриспруденції, формування яких безпосередньо пов‘язано з дослідженням римських джерел права, переважно Кодифікації Юстиніана. Доведено, що такі загальнотеоретичні принципи як принцип верховенства права та верховенства закону, принцип юридичної рівності перед законом та судом, принцип справедливості правосуддя, принцип неприпустимості повторного покарання за одне і те саме правопорушення та інші принципи беруть свій початок з класичного римського права.

Дістали підтвердження положення щодо того, що інститути римського права завдяки своїй універсальності та логічній об‘єктивності поступово стали невід‘ємною якісною складовою континентальної системи права, що зумовило не лише збереження їх змістовної суті, але й забезпечило їх наповнення відповідним теоретичним змістом.

Поряд із викладеними вище складовими елементами системи права романо-германської правової сім‘ї існують і інші, які за своїм сутнісним змістом є не менш вагомими. Структурним елементом системи права всіх без винятку держав континентальної правової сім‘ї є галузь права. Саме галузева класифікація права і є тією наступною важливою ознакою континентальної системи права, яка надає їй специфічних, тобто відмінних від інших правових систем світу, характерних ознак.

Обґрунтовується теза про те, що галузева класифікація права є похідною від більш загального розмежування права на приватне і публічне, яка була започаткована ще в римському праві, де значної розробки зазнало приватне право римської імперії, яке вже тоді містило поділ на відповідні галузі права: цивільне, речове, сімейне, спадкове, зобов‘язальне тощо.

Встановлено, що римське право вплинуло і на структуру права країн романо-германської правової сім‘ї, під якою необхідно розуміти внутрішню узгодженість та закономірну організацію його елементів. У результаті дослідження встановлено, що структуру права можна розглядати як поєднання таких складових: приватного і публічного, матеріального і процесуального, охоронного і регулятивного, об‘єктивного і суб‘єктивного  права.

У підрозділі 1.4. “Роль римського права у формуванні джерел права в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні” сформульоване авторське поняття “джерела права” як способів та засобів вираження державної волі, об‘єктивованої через прийняття та санкціонування норм права, які становлять форму існування юридичного змісту.

Встановлено, що вплив римського права на процес формування джерел права в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні здійснювався поступово і мав неоднакове внутрішнє та зовнішнє вираження, що зумовило виокремлення трьох етапів їх формування: а) VІ – ХІІІ ст. ст. – джерела містять спрощений (варваризований) виклад римського права, що застосовується як діюче законодавство та зібрання звичаєвого права, для доповнення, систематизації і роз‘яснення якого застосовуються норми римського права; б) ХІV – ХVІІІ ст. ст. – джерела створені на основі прямого використання перероблених та пристосованих до нових умов норм римського права; в) ХІХ ст. – до сьогодення - кодифіковані джерела національного законодавства створені з використанням найдосконаліших досягнень юридичної науки з активним рецепіюванням ідей, системи та норм римського права.

Доведено, що процес формування джерел права на геополітичному просторі України здійснювався як шляхом власного законотворення, так і через активне запозичення певних елементів законодавства інших держав. Значна частина запозичених норм мала римське походження, джерелом привнесення яких був не Кодекс Юстиніана, а пізніші його напрацювання у першоджерелах інших європейських держав, в яких вони були інтерпретовані до місцевих потреб. Запозичення здійснювалися з огляду на потреби правового регулювання відповідних суспільних відносин, тому мали вибірковий характер.

У підсумку робиться висновок про те, що формування системи правових джерел країн романо-германської правової сім‘ї та України здійснювався під впливом римського права у тій мірі, в якій суспільство було здатне його сприйняти, останнє значною мірою опосередковувалося рівнем економічного розвитку європейських держав.

Розділ ІІ “Римське право – доктринальна першооснова юридичної науки  в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні” складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню проблеми ролі і місця римського права у формуванні правової доктрини і становленні юридичної освіти в країнах   романо-германської правової сім‘ї та Україні.

У підрозділі 2.1. “Римське право як історичне джерело формування правової доктрини в країнах романо-германської правової сім‘ї та Україні” сформульоване авторське визначення правової доктрини як єдиної системи знань, структурованої шляхом універсальних принципів, які у своїй єдності є підґрунтям для розвитку різних правових систем, у тому числі і романо-германської.

Доктрина, на наше переконання, як складне правове явище, має різне зовнішнє вираження, тому її роль та значення в правотворчому процесі   об‘єктивуються в таких формах: пошук форм розвитку права, тобто визначення тенденцій його розвитку; створення понятійного (словникового) апарату; вироблення та утвердження методів юридичної науки; активний вплив на правосвідомість законодавця, який часто спрямовує законодавчий  процес у вироблене доктринальними положеннями русло; інтерпретація законодавчої бази; примирення соціальних конфліктів засобом вироблення єдиних загальних принципів, основаних на засадах справедливості; виконання ролі “маяка” в правозастосовчому процесі: а) при вирішенні судами  нетипових ситуацій, тобто таких, що не врегульовані нормами права, а отже, становлять юридичну прогалину; б) у випадку відсутності моністичного розуміння норм права, опосередкованого неясністю чи двозначністю їх змістовного навантаження.

У підрозділі робиться висновок про те, що доктрина, як важливе джерело розвитку права, живить його новими ідеями, які допомагають не лише адаптуватися нормам права до нових суспільних відносин, але й сформувати останні у певних правових межах. Крім того визначено, що римське право є базовим джерелом створення більшості доктрин у країнах континентальної Європи, які стали тими векторами, що визначали пріоритети і напрямки формування та розвитку романо-германської правової системи. З‘ясовано, що на розвиток сучасного українського права основоположний вплив мають доктринальні вчення та ідеї як вітчизняних, так і зарубіжних теоретиків, розроблені на основі найважливіших  положень римського права.

У підрозділі 2.2. “Римське право в системі юридичної освіти країн романо-германської правової сім‘ї та України” аргументовано, що римське право, завдяки організації та діяльності Болонського університету, стало провідною навчальною дисципліною в системі юридичної освіти країн романо-германської правової сім‘ї, формування якої безпосередньо пов‘язане з відродженням римського права. 

Здійснене дослідження дає підстави визначити беззаперечну роль середньовічних університетів Європи у процесі вивчення і популяризації римського права, що створило позитивний імпульс розвитку юридичної освіти і науки в країнах романо-германської правової сім‘ї. Так, у стінах вищих навчальних закладів:

а) вироблено доктрину правового розвитку держав континентальної Європи;

б) здійснено дослідження низки теоретичних питань права, юридичних понять і правових інститутів;

в) закладено теоретичні підвалини та продуковано загальні риси романо-германської правової сім‘ї;

г) написано значну кількість праць, монографічних досліджень;

ґ) відроджено доктринальні праці видатних античних філософів-мислителів, юристів;

д) відпрацьовано методику, систему та форми здійснення навчального процесу; започатковано професію юриста;

е) підготовлено фахових знавців з основ юриспруденції, які згодом працювали на суддівських та інших державних посадах;

є) виховано плеяду видатних лекторів, професорів-викладачів, з ім‘ям яких пов‘язано заснування низки історичних та правових шкіл;

ж) неоціненним був і є вплив університетів на формування правосвідомості і  правової культури у суспільстві.

Досліджено, що вивчення римського права на сучасному етапі розвитку юриспруденції має різне теоретично-практичне значення: догматичне, освітнє (пізнавальне), практичне, методологічне, історичне.

У підрозділі 2.3. “Перспективи використання римського права для вдосконалення юридичної науки та права України” доведена можливість і необхідність різновекторного використання римського права для вдосконалення правової системи України.

У галузі юридичної науки - шляхом побудови на основі римського права нових доктрин та концептуальних теорій; для розробки та розвитку такої навчальної дисципліни як порівняльне правознавство, що має сприяти гармонізації права України та країн романо-германської правової сім‘ї.

З метою вдосконалення юридичної освіти пропонується розширити обсяг навчальної дисципліни “Римське приватне право” у програмі юридичних факультетів до ста двадцяти годин із обов‘язковим закріпленням даного обсягу державним стандартом та зміщенням акценту на вивчення практичних елементів засобом опрацювання римських правових казусів. Запровадити нову навчальну дисципліну “Історія держави і права Стародавнього Риму”, в якій приділити належну увагу вивченню римського публічного права. 

Констатується, що практичне використання римського приватного права можливе шляхом удосконалення чинного цивільного законодавства через внесення запропонованих, на основі Кодифікації Юстиніана, змін до Цивільного кодексу України, що в цілому охоплюють 19 статей.