Тригубенко Г.В. Роль міліції в подоланні правового нігілізму в Україні

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об’єкт та предмет, методологічні і науково-теоретичні основи дисертації. Розкривається наукова новизна одержаних результатів, формулюються основні висновки і положення дослідження, наведено дані про їх апробацію.

Розділ 1. “Правовий нігілізм, його джерела, форми вираження та шляхи подолання в Україні”  складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу правового нігілізму як різновиду соціального, визначенню поняття правового нігілізму, встановленню джерел його існування, форм вираження та шляхів подолання.

          У підрозділі 1.1. “Правовий нігілізм як різновид соціального нігілізму” автор зазначає, що правовий нігілізм є одним із різновидів соціального нігілізму, який охоплює два різні явища при всій їх спільності: “нігілізм історичний” та “нігілізм сьогоденний”. “Історичний нігілізм” включає в себе три напрямки, зокрема, “філософський”, “естетичний” та “соціально-політичний” або російський “революційний нігілізм”, що виникли в другій половині XIX – перших десятиріччях ХХ ст. Щодо “сучасного нігілізму”, то він являє собою не тільки суму різновидів “історичного нігілізму”, а й охоплює всі сфери сучасного життя – політику, економіку, право, суспільне життя, сім’ю.

          Дисертантом досліджено історію і самого терміна “нігілізм”, в який протягом усього його існування вкладався різний зміст. Проте, незважаючи на надзвичайно широкий спектр застосування цього терміна в історії суспільної та філософської думки, встановлено, що все ж таки можна простежити два підходи до визначення його змісту – філософський та історичний. Так, з одного боку, під нігілізмом розуміється явище, що полягає у запереченні загальноприйнятих цінностей, а з другого,– інтелектуальна і політична тенденція в Росії другої половини XIX ст.      

          Проаналізувавши різноманітні підходи до визначення поняття правового нігілізму та встановивши багатоступеневість цього явища, дисертант формулює поняття “правовий нігілізм” у вузькому та широкому розумінні. На думку автора, правовий нігілізм у вузькому розумінні або абсолютний правовий нігілізм зводиться до повного, абсолютного заперечення права, законів, до їх свідомого ігнорування. Правовий нігілізм у широкому розумінні або відносний правовий нігілізм зводиться до скептичного, зневажливого або іншого негативного відношення до права, законів, нормативного порядку.

          У підрозділі 1.2. “Основні джерела правового нігілізму в Україні” на основі вивчення різноманітних підходів до визначення основних джерел правового нігілізму в Україні автором встановлено два різновиди цього явища – історичний правовий нігілізм та сучасний правовий нігілізм. Зазначено, що історичний правовий нігілізм являє собою зумовлену процесами історичного розвитку традицію зневажливого відношення до права.

Встановлено, що до основних причин широкого розповсюдження правового нігілізму в Україні можна віднести такі історичні чинники:

а) історичні традиції, які були закономірним наслідком правління російського самодержавства, багатовікового кріпосного устрою, що позбавляв основну масу населення прав і свобод;

б) репресивний характер змісту законодавства та недосконалість правосуддя Російської імперії, до складу якої протягом кількох століть входила значна частина України;

в) теорію і практику розуміння диктатури пролетаріату як влади, не пов’язаної і не обмеженої законами;

г) правову систему колишнього Радянського Союзу, в якій панували адміністративно-командні методи, таємні та напівтаємні підзаконні нормативно-правові акти, а конституції і нечисленні демократичні закони в значній мірі тільки декларували права і свободи особи;

д) наявність значної кількості нормативно-правових актів, які містили лише декларації та заклики, не мали ясності і чіткості формулювання, а в деяких випадках навіть суперечили один одному;

е) практику радянського періоду, при якій надавалась перевага постановам комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговувала первинні реальності – економіку, політику тощо;

є) низьку роль суду, інших правоохоронних органів та низький престиж права та закону, коли встановлені державою правові норми не додержувались державними органами, посадовими особами, які прикривали порушення законності різноманітними “загальнодержавними інтересами”, що і спричинило відомчий правовий нігілізм.

На думку автора, до зазначених історичних джерел існування правового нігілізму в Україні в наш час додалися ще й такі: кризовий стан сучасної економіки, порушення прав людини та громадянина, значна криміногенна ситуація в країні, низький рівень правореалізації, правовий ідеалізм, надмірна кількість законів в державі, тенденція до прийняття недосконалих нормативно-правових актів, декларативність законів, відсутність в них норм прямої дії, правовий вакуум, низький рівень правової культури громадян, порушення таких принципів, як рівність усіх громадян перед законом, взаємна відповідальність особи і держави, презумпція невинуватості, недоліки в роботі правоохоронних органів, політиканство і популізм політичних лідерів, боротьба позицій та амбіцій, властолюбство колишньої номенклатури, яка щосили тримається за минуле, некомпетентність представників влади, бюрократичне, чиновницьке свавілля та його безкарність.

В роботі наголошується, що головним джерелом правового нігілізму на сучасному етапі є, безперечно, кризовий стан українського суспільства. Економічні негаразди, соціальна напруга, конфронтація гілок влади, морально-психологічна нестійкість суспільства є сприятливим підґрунтям для постійного відтворення та помноження нігілістичних проявів.

У підрозділі 1.3. “Форми вираження та шляхи подолання правового нігілізму в Україні” автор зазначає, що правовий нігілізм проявляється в різних формах. На рівні суспільної свідомості він постає у вигляді ідеологічних течій та теоретичних доктрин; на рівні звичайної масової свідомості і національної психології – у формі негативних установок, стійких упереджень та стереотипів і знаходить відображення в різних сферах суспільної практики; на рівні управлінської системи йдеться про так званий відомчий правовий нігілізм.

В роботі зазначено, що теоретична форма правового нігілізму, яка проявляється на рівні суспільної свідомості, крім того, що випливає із застарілих доктрин та ідей, які пов’язані як із догматизацією та вульгаризацією відомих положень марксизму про державу та право, так і з рядом помилкових або ідеологізованих, а тому викривлених уявлень про державно-правову дійсність і її розвиток, в наш час підігрівається новими концепціями та практикою сучасного правового життя в нашій державі.  

У масовому повсякденному правовому нігілізмі тісно переплітаються правова неосвіченість, скептичні стереотипи і упередження, невіра у право, неповага та ігнорування його. Внутрішнє відчуження від права, сутністю якого є суб’єктивне переживання непотрібності, нецінності, другорядності цього інституту, цілком природно зумовлює і зовнішнє відчуження від нього, впливає на лінію поведінки особи.

Дисертант зазначає, що відомчий правовий нігілізм проявляється в невиконанні законів та інших нормативно-правових актів державними чиновниками, які тим самим ігнорують суб’єктивні права учасників правовідносин, зневажаючи кожного, кого ці закони стосуються. Зловживання чиновників державного апарату дають приклад для дій, з одного боку, чиновникам нижчих рангів, а з другого, – пересічним громадянам, що призводить до вседозволеності й безправ’я в усіх сферах суспільного життя.   

Проаналізувавши різні погляди авторів на форми прояву правового нігілізму, вивчивши громадську думку з цього питання, автор виділяє та аналізує найбільш типові на сьогоднішній день форми вираження цього явища:

– пряме порушення чинного законодавства;

– повсюдне масове недотримання та невиконання вимог чинного законодавства;

           – бездумне, суто формальне виконання вимог законодавства;

 – порушення прав та свобод громадян;

 – видання суперечливих нормативно-правових актів;

 – протиставлення в процесі юридичної практики законності та доцільності;

 – неузгодженість, а в деяких випадках конфронтація гілок влади у проведенні правової політики;

 – корупція та організована злочинність;

            – популізм політичних лідерів;

  –неповага до правоохоронних органів, песимізм при розгляді реальних можливостей ефективного виконання ними своїх функцій.

Автором зазначено, що відомі й інші модифікації правового нігілізму, зокрема правотворчі експерименти, зловживання правом, декларативність та багатослівність законів, правовий вакуум, політико-правовий радикалізм, правовий ідеалізм, огріхи у правозастосуванні та правоохоронній діяльності.

На підставі викладеного дисертант дійшов висновку, що сучасний правовий нігілізм в Україні як індивідуальний, так і груповий та загальний є суттєвим фактором гальмування прогресивного розвитку нашої держави, а визначення основних шляхів його подолання – однією з найгостріших та найактуальніших проблем розвитку нашого суспільства.

Проаналізувавши реальний стан та форми прояву сучасного правового нігілізму в нашій державі, автор визначив та проаналізував такі пріоритетні напрями та шляхи його подолання:

–        цілеспрямована правова політика української держави та її ефективне втілення в життя;

–        ефективне проведення державно-правової реформи;

–        підвищення авторитету закону та зміцнення у громадян довіри до нього;

      –    зміцнення законності та правопорядку, державної дисципліни;

–        підвищення ефективності боротьби з корупцією та організованою злочинністю;

–        ефективна організація профілактичної діяльності;

–        виховання громадян з високою позитивною правовою активністю, підвищення правової свідомості, правової та естетичної культури населення;

           –    підготовка висококваліфікованих кадрів юристів;

–    підвищення ефективності роботи правоохоронних органів України.

Розділ 2. “Пріоритетні напрямки діяльності міліції по подоланню правового нігілізму”, який складається з трьох підрозділів, присвячено визначенню ролі міліції у подоланні правового нігілізму, розкриттю теоретичних аспектів компетенції, правових та організаційних форм діяльності цього органу по подоланню правового нігілізму в Україні.

У підрозділі 2.1. “Діяльність міліції по зміцненню законності та правопорядку як один із пріоритетних напрямків подолання правового нігілізму в Україні” детально обґрунтовується положення про те, що зміцнення законності та забезпечення правопорядку з боку правоохоронних органів, зокрема міліції, має суттєво вплинути на зниження рівня правового нігілізму в Україні.

В дослідженні зазначається, що саме законність виступає в якості основної характеристики того соціального середовища, в якому громадяни та їх колективи реалізують свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Вона панує там, де у відносинах між індивідами, їх колективами, між всіма ними панує право. Саме тому забезпечення законності в державі виступає в якості ефективного засобу подолання правового нігілізму. Підкреслюється, що органи держави та її посадові особи (зокрема міліція), застосовуючи правові норми, сприяють усуненню перешкод для реалізації права і таким чином зміцнюють засади законності в суспільному житті. Автор вважає, що саме при забезпеченні режиму законності, тобто за умов, коли норми права не тільки закріплюють форми та інститути демократії, але й утілюються в життя, коли забезпечується захист прав та свобод громадян і створюється атмосфера впевненості всіх в непорушності своїх прав та обов’язків, у громадян держави з’явиться віра в право та його соціальні можливості, а це, в свою чергу, має сприяти зниженню рівня правового нігілізму в державі. .   

Не менш важливим, ніж дотримання законності засобом зниження правового нігілізму, автор називає забезпечення правопорядку в державі, який існує лише тоді, коли закріплюються і охороняються права та свободи громадян, коли дії всіх учасників суспільних відносин базуються на законі, який виступає мірилом поведінки. Саме тому забезпечення правопорядку, на його думку, суттєво позитивно впливає на правову свідомість та правову культуру як усього населення держави, так і кожного окремого індивіда, а отже знижує рівень правового нігілізму в державі.

При цьому автор підкреслює, що зміцнення законності та правопорядку відбувається не стихійно. На здійснення цього завдання спрямована повсякденна діяльність усього державного апарату і, передусім, підрозділів міліції, для яких зміцнення законності та правопорядку – цільова установка, один з напрямків покращення та вдосконалення їх діяльності, важливий критерій оцінки якості та ефективності роботи їх особового складу. Важлива роль підрозділів міліції в діяльності по зміцненню законності та правопорядку зумовлена тією обставиною, що серед засобів вищеназваної діяльності першочергове місце належить забезпеченню прав та свобод громадян, боротьбі зі злочинністю, пріоритетними напрямками якої є попередження злочинів та інших правопорушень, розкриття злочинів та викриття винних у їх скоєнні, боротьбі з корупцією, охороні громадського порядку, правовому вихованню населення – тобто діяльності, що складає основний зміст їх функціонування.

Разом з тим автор зазначає, що законність в діяльності підрозділів міліції відіграє подвійну роль. Йдеться, з одного боку, про професійну діяльність підрозділів міліції, спрямовану на забезпечення суворого та неухильного дотримання законів усіма учасниками суспільних відносин, з іншого, – про способи та засоби досягнення цілей свого функціонування підрозділами міліції, оскільки від стану законності в діяльності міліції багато в чому залежить стан суспільного порядку в державі, забезпечення прав та свобод громадян, а отже і рівень правового нігілізму.

У підрозділі 2.2. “Охорона та захист міліцією прав та свобод громадян як засіб подолання правового нігілізму” підкреслюється, що одним з основних джерел та форм вираження правового нігілізму в Україні є порушення прав та свобод громадян. Саме тому діяльність по їх утвердженню та забезпеченню на сучасному етапі глобального правового нігілізму є головним обов’язком держави.

Зазначається, що одним із провідних органів у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування і реалізації державної політики у сфері забезпечення прав і свобод людини та громадянина є органи внутрішніх справ України, зокрема підрозділи міліції. Це пов’язано з тим, що діяльність органів міліції по забезпеченню реалізації прав і свобод людини та громадянина виступає основним напрямком їх функціонування, адже будь-яке із повноважень міліції в тій чи іншій мірі торкається забезпечення прав і свобод людини, сприяє створенню умов для користування нею соціальними благами.

Дисертант стверджує, що ефективність діяльності міліції у напрямку забезпечення прав і свобод людини та громадянина обумовлює реальний стан їх забезпечення в нашій державі, а, отже, сприяє зниженню правового нігілізму.

Автор аналізує роль міліції у забезпеченні різних видів прав і свобод людини та громадянина, оскільки вважає, що ефективна реалізація кожного з них суттєво позитивно впливає на рівень правової свідомості людей, а отже і на рівень правового нігілізму.

У підрозділі 2.3. “Профілактична та правовиховна діяльність міліції як напрямки подолання правового нігілізму” дисертант зупиняється на заходах профілактичного та правовиховного характеру, які, на його думку, впливають на подолання правового нігілізму в сучасній Україні.

Стверджується, що ефективна організація профілактики правопорушень змушує громадян діяти в межах права, сприяє підвищенню рівня їх правової свідомості, правової культури, а отже є ефективним засобом подолання правового нігілізму. Підкреслюється, що запобіжні заходи державно-правового характеру чинять вплив на волю і свідомість людей. Цей вплив має виховний характер. Стримуючи громадян від скоєння злочинів, загальне запобігання виробляє в них відповідні мотиви поведінки, які набувають в подальшому стилю характеру, що сприяє підвищенню рівня правової свідомості громадян, а з часом і зниженню рівня правового нігілізму.     

          Зазначається, що центральне місце в системі спеціальних суб’єктів профілактики правопорушень посідає міліція, в попереджувальній діяльності якої простежуються два напрями – загальнопрофілактичний, характерний для багатьох суб’єктів профілактики, та спеціальнопрофілактичний, що передбачає спеціальні профілактичні заходи, які здійснюються виключно підрозділами міліції. Характеризується попереджувальна діяльність тих підрозділів міліції, які, на думку автора, відіграють важливішу роль у профілактиці злочинів та інших правопорушень, а отже і в зниженні рівня правового нігілізму в державі.

Встановлено, що профілактична діяльність, як один із найдієвіших засобів подолання правового нігілізму, потребує суттєвого вдосконалення, адже в сучасних умовах попередження злочинів, яке завжди проголошувалось головним напрямком у боротьбі з правопорушеннями, досі залишається в основному лише лозунгом.

Дисертант обґрунтовує, що одним із засобів подолання правового нігілізму в державі є здійснення правового виховання населення. Ефективна організація правового виховання забезпечує залучення людей до знань про державу і право, законність, права та свободи особистості, вироблення у громадян стійкої орієнтації на законослухняну поведінку і тим самим сприяє підвищенню їх правової свідомості та правової культури, а отже зниженню рівня правового нігілізму.

Автор зазначає, що різноманітну участь у виховній роботі, що проводиться в державі, з урахуванням свого особливого призначення, бере міліція, адже повсякденна професійна діяльність її співробітників – основний спосіб їх участі в формуванні у громадян поваги до закону. Крім того, існує цілий ряд спеціальних форм та методів, спрямованих на посилення виховної діяльності міліції. Встановлено та проаналізовано основні напрямки її роботи по правовому вихованню населення, а саме:

1)                  правовиховні заходи загальноідеологічного характеру, які за змістом та формами здійснення у принципі мало чим відрізняються від заходів, які проводяться іншими органами та організаціями серед широких верств населення;

2)        ідейно-виховний вплив на певну частину громадян, головним чином на осіб, які схильні до порушення правових норм;

3)        заходи виховного характеру, які здійснюються безпосередньо в процесі оперативно-службової діяльності.

З метою підвищення ефективності профілактичної та правовиховної діяльності дисертант пропонує здійснити комплекс законодавчих, управлінських та організаційно-штатних заходів.