Головащенко О.С. Соціальна та правова держава: питання співвідношення

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються актуальність, сутність і стан дослідження обраної проблеми, підстави й вихідні дані для наукової обробки теми, необхідність проведення дослідження.

Розділ 1 «Правова держава як модель державно-правового розвитку» складається із двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Поняття та ознаки правової держави» досліджено і ретельно проаналізовано наукові погляди на природу правової держави як багатоаспектного феномена. Зазначається, що розробка концепції правової держави історично пов'язана із суспільною потребою у встановленні справедливих меж державної влади, звідси – визначення правової держави апріорі ускладнено багатоаспектністю цього феномена: він складається з різних структурних елементів, співвідношення яких у тій чи іншій країні може певним чином  відрізнятись.

У процесі дослідження змісту правової держави автор аналізує комплекс властивих їй ознак, вказуючи на їх неоднорідність. У результаті виділення ознак правової держави, що становлять єдину цілісну систему та наповнюють феномен правової держави реальним змістом, дає змогу, з одного боку, ідентифікувати ту чи іншу державу як правову або неправову, а з другого – відображає ті напрямки, відповідно до яких має бути трансформоване державно-правове життя конкретної країни на шляху розбудови правової держави.

Дисертант пропонує розрізняти серед ознак правової держави ціннісні (наприклад, верховенство права, визнання і реальне забезпе­чення прав і свобод людини) та інституціональні (поділ влади, верховенство правового закону тощо) ознаки. Якщо перші визначають мету і напрямки трансформації держави, то другі – втілюють перевірені світовою практикою механізми повноцінної реалізації перших.

У дослідженні значну увагу приділено закономірностям формування правової державності. За результатами аналізу сучасних тенденцій державно-правового розвитку робиться висновок, що процес розбудови правової держави не може бути остаточно завершеним. З розвитком громадянського суспільства певним чином змінюються вимоги, що адресуються державі, завдяки чому відбувається розширення ознак правової держави та оновлення їх змісту.

У дисертації підкреслюється, що існуючі в науковій літературі численні дефініції правової держави відображають різні аспекти цього складного явища. Різноманітність підходів до визначення дозволяє якомога повніше відобразити багатоаспектність змісту правової держави, який важко втиснути в рамки однозначної дефініції. На підставі проведеного дослідження дисертант формулює авторське визначення, згідно з яким правова держава може бути визначена як особливий стан організації державної влади у громадянському суспільстві, що виникає за умов досягнення в останньому високого рівня правової культури його членів і передбачає реалізацію державою свого функціонального призначення на засадах верховенства права, поділу влади, визнання і реалізації прав і свобод людини і громадянина, а також взаємної відповідальності держави та особи.

У підрозділі 1.2. «Правова держава і громадянське суспільство: взаємообумовленість і взаємодія» підкреслюється, що проблема співвідношення правової держави і громадянського суспільства належить до категорії питань, які мають не лише теоретичне, але й важливе практичне значення. У кожній країні громадянське суспільство починає формуватися на певному етапі її розвитку, відбиваючи якісний стан суспільства, його потреби та інтереси. Певні передумови для його становлення потенційно існують у культурі будь-якого народу. Це означає, що цінності, на яких воно формується, в принципі не відкидаються жодною культурою. Разом з тим вони не в будь-який момент і далеко не в повному обсязі можуть бути реалізовані через наявність певних специфічних для конкретної країни особливостей політичного, економічного, культурного, релігійного характеру. Так, якщо в одних країнах розвинуте громадянське суспільство формується швидко, то в других його становлення може суттєво гальмуватися. Здебільшого сприйняття самої ідеї громадянського суспільства, його основних цінностей залежить від інтерпретаційних можливостей національної культури.

Реалізація ознак правової держави є вагомим фактором успішного розвитку громадянського суспільства, неодмінною умовою забезпечення і гарантування основоположних прав і свобод людини і громадянина. Аналізуючи еволюцію цих явищ, автор робить висновок, що правова держава виступає закономірним продуктом розвитку громадянського суспільства. Громадянське суспільство є первинним стосовно правової держави, воно має самостійний механізм функціонування, а виникнення й еволюція правової держави обумовлюються саме його потребами. Так, саме громадянське суспільство обумовило виникнення ліберальної правової держави, а згодом дало поштовх до її трансформації у соціальну правову державу. Між тим ефективна взаємодія громадянського суспільства з державою можлива лише за умов, коли остання існує у формі правової, оскільки ефективність розвитку громадянського суспільства залежить від ступеня захищеності індивідуальної та суспільної сфер життя від надмірної регламентації з боку держави та її органів. У дисертації наголошується, що лише в демократичній, правовій державі із розвинутим громадянським суспільством досягається гармонія у взаєминах між державою і суспільством, де вони виступають як рівноправні партнери. Водночас зазначається, що постійне вдосконалення правової державності є вагомим фактором модернізації самого громадянського суспільства.

У дисертації підкреслюється, що шляхом обмеження державної влади правом визначається сфера її правової активності в процесі пошуку шляхів узгодження суспільних і приватних інтересів. І хоча проблема оптимального погодження державних, суспільних та особистих інтересів не може мати абсолютного вирішення, оскільки залежно від стану розвитку суспільства і його потреб на кожному історичному етапі вона вирішується по різному, все ж таки правова держава є тим єдиним механізмом, який здатний максимально повно гарантувати забезпечення інтересів громадянського суспільства і окремої особистості, не порушуючи при цьому загальнодержавні інтереси.

Правова держава і громадянське суспільство доповнюють одна одне і виступають як рівноправні партнери. Високорозвинуте громадянське суспільство може сформуватися лише в умовах функціонування зрілої правової держави, яка сприяє такому формуванню, так само як і ефективність функціонування правової держави безпосередньо залежить від ступеня розвитку громадянського суспільства. Відтак стверджується, що правова держава у цій взаємодії є однією з форм організації громадянського суспільства, тоді як громадянське суспільство є основною умовою розвитку та вдосконалення правової держави.

Дисертант обґрунтовує висновок, згідно з яким взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства повинні будуватися на умовах пошуку компромісів, здатності йти на взаємні поступки, прагненні подолати протиріччя і досягнути злагоди. Діяльність правової держави має бути спрямована на сприяння кількісному зростанню середнього класу як соціальної основи громадянського суспільства. Тільки за цієї умови відносини між ними матимуть максимально міцну основу, відрізняючись конструктивністю та ефективністю. Можливість досягнення означеного характеру відносин залежить від ступеня розвитку обох явищ. Лише при досягненні ними певного якісного стану держава добровільно і свідомо зможе передати не лише частину своїх функцій громадянському суспільству, але й необхідні для їх реалізації матеріально-фінансові резерви. Як наслідок громадянське суспільство зможе належно виконувати ці функції.

Розділ 2 «Соціальна держава як втілення ідеї соціальної справедливості» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Поняття та ознаки соціальної держави» зазначається, що дослідження історичних аспектів проблеми дозволяє стверджувати, що поява соціальної держави стала відповіддю на потребу суспільства у зміні природи правової держави, коли очевидною стає необхідність переходу від поліцейської (ліберальної) до нової, соціально орієнтованої моделі.

На підставі ґрунтовного аналізу наукових підходів до визначення соціальної держави зроблено висновок, що, маючи фундаментальне значення для функціонування держави, вона, однак, залишається одним з найменш визначених у правознавстві понять. На конституційному рівні зміст соціальної держави формалізується шляхом проголошення держави соціальною і/або закріплення низки принципів, за умови успішної реалізації яких держава може бути визнана соціальною.

Розкриттю змісту соціальної держави допомагає аналіз її ознак, серед яких слід виділити: забезпечення та захист прав і свобод людини і громадянина; взаємну відповідальність держави та людини; забезпечення соціальної злагоди і стабільності у суспільстві; проведення соціально спрямованої політики тощо.

В умовах сьогодення визнання та гарантування всього комплексу прав і свобод людини і громадянина є тим вихідним критерієм, який дає змогу віднести державу до числа демократичних і цивілізованих. Чим більший обсяг прав людини вона гарантує, тим вищою буде її соціальна цінність. Тому однією з найважливіших ознак соціальної держави прийнято вважати закріплення, передусім на конституційному рівні, забезпечення та захист комплексу соціально-економічних, культурних та екологічних прав і свобод людини і громадянина. Конституційне закріплення принципу “людина є найвищою соціальною цінністю” потребує реалізації державою своїх функцій таким чином, щоб не було допущено обмеження однієї категорії прав людини за рахунок іншої.

Взаємна відповідальність держави та людини – це ознака, завдяки якій більш чітко розкривається зміст і значення соціальної справедливості у функціонуванні соціальної держави. Держава має нести відповідальність перед людиною і суспільством у цілому за свою діяльність, яка у своїй основі зумовлена правами і свободами людини, а отже, держава покликана сприяти їх реалізації. Відповідно, чим більшу відповідальність бере на себе держава за стан справ у суспільстві, за дотримання соціальної справедливості, яка у ринкових умовах має реалізовуватися з дотриманням вимог принципу субсидіарності, тим більше вона стверджує себе як соціальна.

Не менш важливою ознакою соціальної держави, що відображає її мету та соціальне призначення, є забезпечення соціальної злагоди і стабільності в суспільстві. Реалізація даної ознаки забезпечується проведенням ефективної соціальної політики, що базується на визнанні необхідності динамічного розвитку соціальної сфери; визначенні пріоритетів у сфері соціальної політики та підтриманні їх на державному рівні; забезпеченні єдності соціальної політики, що здійснюється різними рівнями управління; узгодженні стратегічних і оперативних завдань соціальної політики. У сучасних умовах саме від змісту соціальної політики залежить досягнення злагоди і стабільності в державі.  Відтак лише правильно обрані соціальні заходи здатні сприяти попередженню кризових явищ у суспільстві або пом’якшенню їх наслідків.

У роботі обґрунтовується положення про те, що основним інструментом досягнення соціальної справедливості в державі є  соціальна політика, яка набуває конституційного та законодавчого закріплення. Дана ознака соціальної держави є тим більш вираженою, чим більшу відповідальність бере на себе держава за дотримання принципу соціальної справедливості. У дисертації висувається і належно аргументується теза про те, що в основу теорії соціальної держави покладено ідею ефективної соціальної політики, яка, залежно від її змісту, здатна давати економічний і соціальний ефект у різних пропорціях, що обумовлює багатоманітність моделей держави. При цьому соціальна держава виходить з того, що економічна ефективність не самоціль, а один із засобів для задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. У зв’язку з цим підкреслюється, що головне завдання соціальної політики держави полягає не у роздаванні благ і коштів, а у забезпеченні умов для самодіяльності індивідів, які самостійно повинні створювати ці блага і піклуватися про себе та своїх рідних.

Дослідження змісту завершується авторським визначенням, згідно з яким соціальною є держава, яка активно реалізує широкомасштабну соціальну політику, сприяє здійсненню комплексу соціально-економічних, екологічних та культурних прав людини і громадянина в обсягах, що дозволяють втілити в життя конституційне визнання людини найвищою соціальною цінністю в суспільстві.

У підрозділі 2.2. «Порівняльно-правовий аналіз моделей соціальної держави» детально досліджено  причини виникнення різних моделей соціальної держави, їх зміст і особливості реалізації у різних країнах. Втілення ознак соціальної держави у практиці державного будівництва країн, що належать до різних правових сімей і спираються на специфічні національні традиції і культуру, створило передумови для проведення класифікації її моделей. Проте саме єдність поглядів з цього питання серед науковців відсутня.

Еволюція теорії та практики соціальної держави обумовлює появу нових,  трансформацію та відмирання існуючих моделей. Причини неоднорідності моделей соціальної держави криються у багатофакторності розвитку держави. На формування соціальної політики країни впливають: рівень економічного розвитку, стан соціального законодавства, ступінь розвиненості громадянського суспільства, співвідношення політичних сил у суспільстві, історико-культурні традиції країни тощо. Складне і специфічне поєднання усіх цих факторів обумовлює існування різних моделей соціальної політики і відповідно – моделей соціальної держави.

У дисертації розглядаються різні класифікації соціальної держави, аналізуються критерії їх поділу і зміст самих моделей, їх достоїнства і недоліки. Висунуто і обґрунтовано ідею існування загальноєвропейської соціальної моделі, яка функціонує в масштабах ЄС. Існування цієї моделі передбачає спільність дій держав-членів ЄС і громадянського суспільства цих країн, а також зусиль наднаціональних інститутів ЄС, спрямованих на забезпечення для всіх громадян ЄС основних матеріальних потреб, повноцінну участь їх у житті суспільства, посилення соціальної згуртованості, досягнення соціального миру і злагоди.

Аналіз вітчизняного досвіду проведення соціальних реформ дає  змогу зробити висновок, що виділення поряд із поняттям “соціальна держава” терміна “соціально орієнтована держава” є актуальним. Враховуючи складність швидкої і повноцінної реалізації ознак соціальної держави в суспільстві, яке перебуває у стані розбудови демократичної, правової держави, ринкової економіки, позитивного значення набуває вже сам факт прагнення держави набути ознак соціальної. Водночас категорія "соціально орієнтована держава" залишається досить умовною, оскільки не містить чіткі критерії віднесення тієї чи іншої держави саме до соціальної, а також не розкриває її співвідношення з правовою і демократичною державою.

Розділ 3 «Соціальна держава як якісна характеристика правової держави» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Співвідношення соціальних і ліберальних засад в теорії правової держави» досліджено загальнотеоретичні закономірності, що визначають характер співвідношення соціальних і ліберальних засад у правовій державі.

Аналіз концепції правової держави демонструє послідовність та органічність етапів її формування. Громадянське суспільство завжди прагнуло зрозуміти причини виникнення соціальних проблем та знайти шляхи їх ефективного вирішення, а також визначити місце держави в цьому процесі. Відповідно еволюцію правової держави від ліберальної до соціальної моделі під впливом громадянського суспільства і в напрямку задоволення його потреб слід розглядати як цілком закономірний процес.

Соціальні та ліберальні моделі лише при спрощеному підході можуть розглядатись як антагоністичні, тоді як на практиці має місце їх складна взаємодія. Реалізація соціальної функції в її мінімальному прояві мала місце в будь-якій державі. Цей висновок стосується і ліберальної держави, яка у повсякденній управлінській практиці певною мірою вирішувала соціальні проблеми. Більше того, історія засвідчує, що окремі напрямки соціальної діяльності держави і підходи до вирішення соціальних проблем були вперше визначені і почали втілюватися в життя саме в рамках ліберальної правової держави.

  Критика політики лібералізму на початку ХХ ст. мала здебільшого конструктивний характер і була спрямована на подальшу демократизацію суспільства. Відтак у практиці державного будівництва багатьох європейських країн відбувається процес поступового переходу до соціальної моделі правової держави, що став закономірною відповіддю на виклик, пов’язаний з підвищенням значущості соціально-економічних прав, урізноманітненням їх видів та соціальною ризикованістю нехтування цими правами. Однак той факт, що ліберальна держава історично поступилася місцем соціальній правовій державі не означає, що остання виявилася позбавленою ліберальних начал. У політичній сфері соціальна правова держава дотримується фундаментальних ліберальних цінностей. Тому необхідно вести мову не про їх протиставлення, а про здобутки кожної моделі та способи їх поєднання в рамках єдиної концепції державності, адже в чистому вигляді ці моделі не зустрічаються.

Як соціальна, так  і ліберальна держави є правовими. Цей висновок є безперечним. Відмінність у пріоритетах соціальної і ліберальної держави неприпустимо розглядати як протиріччя між правовою та соціальною державою. Тому пропонується визнати, що ліберальний і соціальний елементи, які доповнюють один одного в концепції правової держави, мають як загальні, спільні, так і особливі, відмінні риси. Проте саме в своїй єдності та протиріччі вони здатні забезпечити оптимальну для кожного конкретного історичного етапу модель розвитку правової держави. У цьому сенсі можна вести мову про відсутність усталеного співвідношення соціальних та ліберальних засад у теорії та практиці правової державності. Їх співвідношення може змінюватися відповідно до потреб суспільного розвитку тієї чи іншої країни.

Підрозділ 3.2. «Соціальна і правова держави: особливості взаємодії» розкриває співвідношення соціальної та правової держави. Виникнення на межі ХІХ – ХХ століть поняття «соціальна держава» та формування у подальшому відповідної моделі – це процес, що відбувався синхронно із еволюцією теорії правової держави і фактично був її невід’ємною складовою. Оскільки втілення на практиці ознак правової держави здатне бути міцним інституціональним фундаментом для нормативного оформлення і фактичного забезпечення функціонування соціальної держави, то правомірно розглядати останню як наступний історичний етап у процесі розвитку правової держави, її якісну характеристику.

Дослідження конституційних принципів соціальної і правової держави дає підстави стверджувати, що кожний з них являє собою своєрідний механізм упорядкування суспільних відносин і задоволення відповідних потреб та інтересів. Так, якщо призначення правової держави полягає в упорядкуванні суспільних відносин на засадах верховенства права, непорушності основних прав і свобод людини, поділу влади, незалежності суду тощо, то соціальна держава прагне  досягти аналогічної мети шляхом узгодження  інтересів різнорідного за складом суспільства шляхом проведення соціальної політики, досягнення соціального миру і злагоди. Саме у спільній меті цих конституційних принципів і використанні виключно правових засобів її досягнення криється підґрунтя їх єдності.

Діяльність соціальної держави нерозривно пов'язана із соціальним правом, на основі якого вона функціонує і ефективність якої безпосередньо залежить від ступеня його розвинутості та досконалості. Таке бачення її сутності випливає насамперед з принципу соціальної справедливості, який становить основу розуміння права. Відтак узгодження і взаємодія соціальної та правової держави, соціальної держави і ринкової економіки завжди відбувається за допомогою права, що цілком відповідає вимогам правової державності.

Для сучасних цивілізованих країн характерним є те, що на рівні конституційної моделі державності принципи демократичної, соціальної і правової держави розглядаються як взаємодоповнюючі. Така триєдина модель – демократичної, соціальної правової держави уособлює оптимальне на сучасному етапі державно-правового розвитку співвідношення цих конституційних принципів, підкреслюючи органічний взаємозв’язок правової і соціальної держави.