Андріюк В.В. Теоретико-методологічні основи юридичного прогнозування

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, його зв’язок з науковими програмами, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічна та теоретична основа, формулюється наукова новизна роботи, підкреслюється її теоретичне та практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1. “Поняття юридичного прогнозування” складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню поняття юридичного прогнозування, а також його місця в соціальному прогнозуванні.

У підрозділі 1.1. “Розвиток соціальної та юридичної прогностики (огляд літератури)” дисертант досліджує основні моменти розвитку наукових досліджень в сфері соціального та юридичного прогнозування.

При цьому юридична прогностика розглядається як окремий науковий напрямок дослідження, основи якого розробляються в межах загальної теорії права і держави, а спеціальні питання – відповідними галузевими юридичними науками.

Комплексне теоретичне дослідження проблеми юридичного прогнозування дозволяє зробити висновок про те, що прогностичний напрямок юридичної науки поки що не одержав належного розвитку і перебуває на початковій стадії формування. Проблемам юридичного прогнозування у вітчизняній  юридичній науці (та й на пострадянському просторі загалом) присвячені лише поодинокі статті та невеликі за обсягом розділи монографій (переважно в сфері кримінології та криміналістики). Загальнотеоретичне дослідження проблеми прогнозування в юриспруденції до цього часу відсутнє.

У підрозділі 1.2. “Поняття соціального прогнозування та місце в ньому юридичного прогнозування” аналізується  поняття соціального прогнозування та співвідношення соціального прогнозування і юридичного прогнозування.

Юридичне прогнозування розглядається як один із видів соціального прогнозування, якому притаманні такі загальні його ознаки: 1) юридичне прогнозування – це передбачування, тобто одержання інформації про майбутнє (погляд в майбутнє), про майбутній стан досліджуваного об’єкта; 2) воно є науковим, тобто здійснюється в межах наукової теорії, на основі її положень, будується на фундаментальному, системному (комплексному) теоретичному аналізі закономірностей руху (розвитку) природи, суспільства і мислення (і в першу чергу, законів розвитку досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності), використовує необхідний і достатній розроблений сучасною філософією та наукою методологічний інструментарій дослідження   (в тому числі й методи верифікації, апріорної перевірки прогнозу); 3) воно є дескриптивним (описовим), тобто дає лише певну інформацію про майбутній стан досліджуваного об’єкта, а не генерує рішення, спрямовані на певні перетворення цього об’єкта; 4) має імовірнісний характер; 5) має відносно визначений характер, тобто його результат (прогноз) характеризується більш-менш точною вказівкою на очікувані просторово-часові межі, в яких відбудуться прогнозовані зміни досліджуваного об’єкта; 6) це окремий, самостійний вид людської діяльності, прояв її активності, який виступає фактором рівноваги соціальної системи, певної стабілізації та максимального укріплення державно-правового буття суспільства; 7) це вид пізнавальної діяльності людини, який потребує глибокого теоретичного проникнення в сутність досліджуваного об’єкта, в процеси, що в ньому проходять, наукового переосмислення практичного досвіду, творчого застосування філософських положень та емпіричних досліджень; 9) характеризується можливістю зворотного зв’язку між дескриптивним та прескриптивним передбачуванням (між прогностичною інформацією та реальними соціальними процесами), внаслідок чого прогноз може бути самоздійснений або самозруйнований в результаті активної діяльності людини.

Основою виділення юридичного прогнозування окремим видом соціального прогнозування, в першу чергу, слугує наявність в нього власного об’єкта, яким є державно-правова дійсність (держава і право).

У підрозділі 1.3. “Юридичне прогнозування: поняття, ознаки, структура” досліджуються поняття та структура юридичного прогнозування.

Юридичне прогнозування, як окремий вид соціального прогнозування, поряд із загальною детермінацією характеризується й певною специфікою, яка проявляється на всіх рівнях цілісної структури наукового дослідження майбутнього розвитку об’єктів державно-правової дійсності.

Структуру юридичного прогнозування складають об’єкт, прогнозний фон, предмет, проблеми (проблематика), зміст, мета (ціль), завдання, суб’єкт, результат (прогноз, його зміст, форма та параметри), методологічний інструментарій, фактори та межі юридичного прогнозування.

Юридичне прогнозування можна визначити як дескриптивне наукове передбачування перспектив, тенденцій, можливих чи бажаних станів досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності в майбутньому та назріваючих проблем щодо нього, а також можливих і необхідних шляхів, засобів і строків досягнення цих станів, поставлених цілей стосовно цього об’єкта, вирішення назріваючих проблем (чи більш лаконічно як імовірнісне дескриптивне наукове передбачування майбутнього стану досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності).

Розділ 2. “Види юридичних прогнозів” складається з двох підрозділів, в яких досліджуються питання вибору критеріїв для класифікації юридичних прогнозів, класифікації, а також здійснюється характеристика основних видів юридичних прогнозів

У підрозділі 2.1. “Класифікація юридичних прогнозів” основна увага зосереджена на аналізі класифікацій прогнозів, які існують в прогностичній літературі, з метою вибору критеріїв для класифікації юридичних прогнозів.

Класифікація юридичних прогнозів сприяє глибшому їх вивченню, дозволяє здійснити обґрунтований вибір методів юридичного прогнозування, правильне, чітке визначення спрямованості та логіки прогностичного дослідження об’єктів державно-правової сфери дійсності.

В результаті визнано цілком обґрунтованим та найбільш важливим для юридичної науки поділ прогнозів за цільовим критерієм (на перспективні і нормативні) та за часовим інтервалом.

При проведенні конкретного прогностичного дослідження доцільно поєднувати дві вищезгадані типології прогнозів з класифікацією, в основу якої покладено структуру загального об’єкта юридичного прогнозування (державно-правової дійсності), що дозволить врахувати специфіку кожного конкретного об’єкта прогнозування.

У підрозділі 2.2. “Характеристика основних видів юридичних прогнозів” аналізується основні види юридичних прогнозів за цільовим критерієм та за часовим інтервалом.

Перспективний юридичний прогноз спрямований на дослідження перспектив, тенденцій розвитку того чи іншого об’єкта державно-правової дійсності, визначення можливого його стану в майбутньому, не враховуючи при цьому дії суб’єктивного фактору, який здатний вплинути на розвиток досліджуваного об’єкта. В основі розробки перспективного юридичного прогнозу лежить ідея екстраполяції (умовного продовження) в майбутнє діючих тенденцій, виявлених на основі вивчення минулого та теперішнього стану досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності. Крім того, в результаті перспективного прогнозування на основі аналізу прогнозного фону одержується не один варіант, а цілий спектр можливих варіантів розвитку прогнозованого об’єкта (нижня екстрема – дані прямої екстраполяції – найбільш імовірний варіант розвитку досліджуваного об’єкта – верхня екстрема). Немаловажливою є і констатація того факту, що в процесі перспективного юридичного прогнозування, по суті, виявляються назріваючі (або існуючі, подальший розвиток яких прогнозується) юридичні проблеми, які утворюють систему ієрархічного характеру (“дерево проблем”). Вершиною цієї системи є ключова (корінна) проблема, далі йдуть проблеми нижчих порядків (рівнів), а основу становлять найбільш конкретні проблеми.

Нормативний юридичний прогноз повинен містити інформацію про можливі та необхідні шляхи, засоби, способи, заходи, які з найбільшою імовірністю створять можливість досягнення цілей юридичного характеру. В основі розробки нормативного юридичного прогнозу лежить ідея оптимізації, вибору найбільш доцільних, конструктивних, рентабельних шляхів способів, засобів і заходів, які у визначені строки з найбільшою імовірністю дозволяють досягти поставлених цілей стосовно досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності. Причому, як і при перспективному прогнозуванні, в процесі розробки нормативного прогнозу в результаті аналізу даних прогностичного фону визначається не один варіант, а цілий спектр варіантів цілей та можливих шляхів, способів, засобів і заходів вирішення перспективних проблем. Зокрема, визначається ціль – ідеал (абсолютний оптимум), який уточнюється, виходячи з аналізу даних прогностичного фону, внаслідок чого одержується відносний оптимум. Крім того, під час нормативного юридичного прогнозування формується також система цілей ієрархічного характеру (“дерево цілей”). Вершиною цієї системи виступає кінцева ціль, що дезагрегується на нижчих рівнях системи, доходячи в основі до найбільш конкретних цілей.

В процесі юридичного прогнозування методологічною вимогою є розгляд  обох вказаних систем (“дерева проблем” та “дерева цілей”) в єдності, системно, що втілюється в моделях на зразок “проблемно-цільового ромбу”, який допомагає здійснити ефективний, надійний, обґрунтований, достовірний та точний прогноз. В результаті проведення прогностичного юридичного дослідження одержується комплекс рекомендацій органам, що приймають рішення. Ці рекомендації містять інформацію стосовно оптимальних можливих шляхів, способів, засобів, заходів вирішення перспективних юридичних проблем.

Визначення часових характеристик юридичного прогнозування та класифікація юридичних прогнозів в залежності від часового інтервалу дозволяють сформувати ефективну та надійну методологію і методику прогностичного дослідження об’єктів державно-правової дійсності. При цьому найбільш доцільно поєднати типологію юридичних прогнозів за часовим інтервалом з класифікацією прогнозів, в основі якої лежить комплексна якісна та кількісна характеристика об’єкта державно-правової дійсності.

Розділ 3. “Методологія юридичного прогнозування” складається з двох підрозділів, в яких дається характеристика основним принципам і методам юридичного прогнозування.

У підрозділі 3.1. “Принципи юридичного прогнозування” стверджується, що для раціоналізації процесу і методології юридичного прогнозування доцільним є виділення основних принципів прогностичного дослідження державно-правових явищ і процесів, які проходять через усі рівні, починаючи з універсального і завершуючись деталізацією на конкретнонауковому рівні напрацювань прогностики.

Також аналізується система основних принципів юридичного прогнозування, які проходять через усі рівні, беручи свій початок на універсальному рівні, і завершуючись в деталізації на конкретно науковому рівні напрацювань прогностики. Такими виступають принципи системності (комплексності), науковості, етапності (стадійності), неперервності, єдності проблем, цілей і заходів, рентабельності, економності.

У підрозділі 3.2. “Методи юридичного прогнозування” розкриваються основні ідеї щодо застосування експертних оцінок, екстраполяції та моделювання.

Специфіка об’єкта юридичного прогнозування (його складність, досить часто суто якісний характер його параметрів, обмеженість або взагалі неможливість застосування математичних методів, методів кількісної оцінки) зумовлюють високу методологічну роль експертних оцінок при дослідженні майбутнього державно-правової дійсності.

Аналіз наукової літератури з прогностики та практики застосування експертних оцінок в юриспруденції дозволяє виділити такі основні методологічні проблеми експертних оцінок: 1) формування дієвої та ефективної інфраструктури експертного прогностичного дослідження (в тому числі, підбір компетентних і неупереджених прогнозистів-організаторів експертного дослідження); 2) підбір експертів; 3) процедура роботи експертів та питання її оптимізації; 4) обробка висловлених експертами думок з метою генерації прогнозу; 5) проблема залучення в процесі юридичного прогнозування фахівців з інших сфер знань та діяльності.

Під час підбору експертів для проведення прогностичного дослідження державно-правових явищ необхідно: 1) застосовувати різні методи відбору експертів, серед яких слід виділити документальний та експериментальний методи, а також методи голосування та самооцінки; 2) дотримуватись всіх необхідних вимог застосування цих методів, щоб не звести всю процедуру їх відбору до формалізму; 3) під час формування експертної групи слід враховувати психологічні особливості учасників експертизи, віковий фактор, фактор “зацікавленості” експерта в певному результаті дослідження та ряд інших факторів, що можуть впливати на зміст їх прогностичних висновків і висловлювань.

В процесі роботи експертів слід оптимально та обґрунтовано застосовувати різні варіанти їх опитування. Окрім традиційних методів (звичайної дискусії та разового анонімного опитування експертів), в ході юридичного прогнозування доцільним є застосування більш складних методів роботи експертів (наприклад, методу колективної генерації ідей, дельфійського методу). Крім того, варто оптимізувати та ускладнити в потрібному руслі методики застосування традиційних методів, а також проводити їх гнучке поєднання.

Методологічною вимогою прогностичного дослідження є належна обробка та інтерпретація результатів експертного дослідження. При цьому необхідно впроваджувати в практику експертного прогностичного дослідження в юриспруденції цілого комплексу методів (розроблених для потреб інших наукових дисциплін), в тому числі й математичних.

Можливості застосування в юридичному прогнозуванні методів екстраполяції та моделювання значно обмежені, тому такі способи прогностичного дослідження як екстраполяція і моделювання слід наповнювати конкретними методами і прийомами, в тому числі й спеціальнонауковими, деякі з яких необхідно розробити. Крім того, іноді більш виправданим методологічно і доцільним практично є застосування цих методів на дескриптивному рівні (шляхом аналізу якісних параметрів досліджуваного об’єкта державно-правової дійсності).