Фатхутдінова О.В. Теоретико-правові проблеми юридичного процесу : Фатхутдинова А.В. Теоретико-правовые проблемы юридического процесса

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ перший “Юридичний процес як категорія теорії права” присвячений дослідженню необхідності аналізу процесу в сфері права, його самостійного характеру, ознак, змісту та різновидів. Визначається практична значимість та пізнавальне значення загальнотеоретичної категорії “юридичний процес”.

У підрозділі 1.1. “Юридичний процес: еволюція становлення категорії” висвітлено теоретичні підходи до визначення юридичного процесу. Вони характеризуються автором як еволюційні, оскільки відображають процес виникнення, становлення та розвитку ідеї про єдність юридичного процесу і можливість його характеристики як загальнотеоретичної категорії.

Дослідження поняття юридичного процесу автор здійснює через аналіз ідей, що сприяли його виникненню. Серед них: ідеї В.О.Рязановського, який вперше охарактеризував юридичний процес як невід’ємну ознаку правової державності; концепція Д.Мачеровського та Н.М.Полянського про можливість об’єднання кримінального та цивільного процесів у “судове право” на основі спільності їх положень, принципів та правил.

Наступним кроком дискусії щодо юридичного процесу було обговорення цього питання в 1944р., 50-х та 60-х роках, результатом яких стало визнання процесуального права як протилежного матеріальному. Визначається значення для розвитку концепції юридичного процесу теорії В.М.Горшеньова, що присвячена дослідженню спільності та таких формальних рис процесу, як стадії, наявність процесуальних виробництв та особлива структура процесуальних норм.

Аналізуються погляди В.М.Протасова, що підійшов до вивчення юридичного процесу як наукової категорії, дослідив місце процесу в системі категорій теорії права і сформулював в кінцевому результаті теоретичний аспект процесуальної форми права.

У підрозділі 1.2. “Поняття та види юридичного процесу” обгрунтовується правомірність категорії правова процедура, визначаються її ознаки та нормативні вимоги.

Серед ознак правової процедури називається ієрархічність, структурованість правовими відносинами, наявність чітко визначених суб’єктів, націленість на досягнення правового результату, нормативна врегульованість, імперативність.

Досліджені такі вимоги юридичної процедури, як наявність попередньо визначеної моделі поведінки суб’єктів, синхронність виникнення та реалізації основних та процедурний норм, рівність юридичної сили основних та процедурних норм, погодженість процедурних та основних нормативних актів, визначеність меж регулятивного впливу процедурних норм, демократизм юридичної процедури, доступність процесу в інформаційному плані, визначеність її в аспекті тексту процедурного нормативного акту та законність процедури, тобто її відповідність змісту вищих у законодавчій ієрархії нормативно-правових актів.

Проаналізована можливість класифікації юридичного процесу за декількома критеріями.

Обгрунтовується підхід до юридичного процесу як: - засобу досягнення конкретного правового результату; - категорії, що складається з актів поведінки, які послідовно змінюють один одного; - моделі поведінки суб’єктів в сфері реалізації права; - динамічної категорії, що має службовий характер.

У підрозділі 1.3. “Процесуально-правові відносини: особливості та місце в системі категорій теорії права” аналізується методологічне значення загального вчення про правовідносини для визначення особливостей та специфічної природи процесуальних правовідносин як основного засобу реалізації процесуальних норм.

Саме ці відносини забезпечують конкретизацію процесуальних норм, визначають статус спеціальних суб’єктів процесу та специфічні засоби впливу на їх поведінку.

Досліджується співвідношення загальноправових та процесуальних відносин через риси, що їх об’єднують та відмінності, які характеризують специфічне призначення кожної з цих категорій в процесі реалізації матеріальних та процесуальних норм.

Розділ другий “Принципи юридичного процесу” присвячений визначенню ролі, значення та ієрархії принципів юридичного процесу як засобу його реальності, справедливості та дієвості. Досліджуються принципи юридичного процесу як загальноправова категорія та визначено їх співвідношення з принципами права.

У підрозділі 2.1. “Система і види принципів юридичного процесу” обгрунтовується можливість дослідження принципів процесу як чинника, що визначає зміст та різновид процесу; чинника, що забезпечує єдність процесу; чинника, рівень реалізації якого є показником правового стану.

Автором визначається правомірність традиційних класифіка­цій принципів за галузевою ознакою, їх підрозділ на загальноправові, міжгалузеві, галузеві, а також можливості їх поширення на процесуальну сферу. Обгрунтовується авторська класифікація принципів за ступенем поширеності та значення на загальні, родові та видові. Серед загальних називаються принципи законнос­ті, справедливості, верховенства закону, захист інтересів суб’єктів процесу, процесуальної рівності, гласності та професіоналізму. Родові принципи розподіляються за сферами процесуальної діяльності на принципи правотворчості та правозастосування. Видові принципи виявляються в юрисдикційному процесі. Ана­лізуються принципи здійснення правосуддя судом, незалежність суддів, інституційність юрисдикційного процесу, неперервність процесу, наявність преюдиційних фактів, безпека суб’єктів судочинства та інші.

У підрозділі 2.2. “Характеристика окремих принципів юридичного процесу” аналізуються ідеї та положення, що мають основне значення для організації юридичного процесу. Досліджені такі загальні принципи процесу як законність, дотримання природних та невід’ємних прав особи, верховенство Конституції в системі процесуальних актів, наявність механізмів та процесу забезпечення соціального компромісу, справедливості процесу, взаємної відповідальності держави та особи за порушення процесуальних норм, формальної процесуальної рівності, доцільності процесу, процесуального захисту всіх верств населення, максимальної свободи особи в процесі, максимальної гласності, конституційного та судового контролю в процесуальній сфері, компетентності та ін. Досліджуються три групи принципів, що характеризують юридичний процес в цілому, а також процеси правотворчості та правозастосування.

У розділі 3 “Соціально-правова природа процесу” визначається основне соціальне призначення процесу та його правова природа. З цією метою досліджені особливості та призначення таких основних процесуальних форм як правотворчість та правозастосування.

Підрозділ 3.1. “Особливості, мета та призначення законотворчого процесу” присвячений характеристиці правотворчості як регламентованого нормами права процесу розробки та прийняття правових норм. Визначені особливості, мета та призначення основних видів правотворчого процесу – законотворчості та нормотворчості. Особлива увага приділена характеристиці нормативного забезпечення процесу прийняття актів вищої юридичної сили та гарантій його реальності на сучасному етапі. Законотворчий процес розглядається як система взаємопов’язаних інститутів, що забезпечують змістовну підготовку законів; демократична форма відображення та реалізація суспільної думки і народного волевиявлення, а також, як застосування різних форм діяльності вищих органів влади в процесі створення і прийняття закону.

У підрозділі 3.2. “Правозастосування як важлива форма юридичного процесу” аналізується взаємозалежність процесуальної форми від різновиду форми реалізації права. В зв’язку з цим аналізуються процесуальні особливості дотримання, виконання та використання права. Особлива увага приділена висвітленню питання про правозастосовчий  процес. Саме він характеризується особливими суб’єктами, владними повноваженнями та нормативним визначенням стадій процесу. При цьому, процесуальній регламентації підлягає не лише процес розгляду справи та винесення рішення, а й процес його виконання.

Підрозділ 3.3. “Законність як основна вимога процесуальної форми” присвячений аналізу проблеми співвідношення законності та процесу, що викликається розвитком та динамічним характером суспільства і проведенням сучасних правових реформ. Вказана вимога поширюється на діяльність абсолютно всіх учасників процесу. Законність характеризується як принцип поведінки фізичних осіб як учасників процесу, принцип реалізації функцій органами держави як основних суб’єктів процесу застосування права та вимога реалізації правової процедури у відповідності та на підставі закону як акту вищої юридичної сили.

У висновках підведено загальні підсумки дослідження, сформульовано основні положення, що становлять зміст дисертації та виносяться на захист; відзначається, що всі аналітичні дослідження, теоретичні висновки стосовно проблем юридичного процесу та вироблені практичні рекомендації базуються на вивченні нормативного та монографічного матеріалу не лише України, а і на аналізі відповідних питань в зарубіжних країнах.

Основним призначенням процедури в сфері права є забезпечення єдиного порядку позитивного регулювання; регламентація процесу правового примусу та оптимізація процесу реалізації матеріальних норм з метою найефективнішого досягнення правового результату.