Кагадій М.І. Юридична практика в правовій системі України

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, завдання, наукова новизна, об’єкт, предмет та методи, сформульовано положення, які виносяться на захист, розкривається практичне значення отриманих результатів, їх апробація та публікація, а також структура дисертації.

Розділ 1. Поняття та загальна характеристика юридичної практики як елемента правової системи України. Складається з чотирьох підрозділів та висновку до розділу, в яких проаналізовано наукові джерела щодо основних аспектів правової системи, її поняття, структурні елементи, які в свою чергу розглядаються детально. Одним з елементів правової системи є юридична практика, яка досліджується дисертантом з моменту її виникнення і до теперішнього часу визначаються її поняття, зміст та види.

У підрозділі 1.1. Наукові дослідження юридичної практики як елемента правової системи України досліджуються та аналізуються наукові джерела, що присвячені розробкам правової системи та юридичної практики. Зроблено спробу визначити тенденції розвитку правової системи та юридичної практики, їх взаємозв’язок з юридичною наукою. Автор, розглянувши їх, погоджується з трактуванням права як системи, а не просто сукупності правових норм. У дисертації також висвітлюються  питання порівняльного  правознавства, його виникнення та розвиток. В дисертаційному дослідженні стверджується, що як явище юридична практика почала зароджуватися ще у стародавньому світі у таких мислителів як Аристотель, Солон, Сократ, Ш. Монтеск’є і ґрунтувалася на порівнянні законів різних держав між собою.

У підрозділі 1.2. Поняття юридичної практики як елемента правової системи: генезис і тенденції розвитку дисертант простежив шлях виникнення правової системи та юридичної практики їх розвитку. Окремо досліджено шлях виникнення правової системи СРСР та України. Також проаналізовано правові сім’ї і підтверджено гіпотезу щодо належності правової сім’ї України до романо-германської правової сім’ї. Досліджено поняття та зміст правової системи. Аналізуючи різні наукові точки зору, автор приєднується до думки М.Матузова на цю проблему, який чітко визначив поняття правової системи та її елементи змісту. Продовжено дослідження зародження та розвитку юридичної практики через аналіз наукових поглядів на порівняльне правознавство таких вчених як М. Максимейко, Р. Давид, А. Саідов.

Аналіз наукової спадщини вітчизняних та зарубіжних мислителів, філософів та  вчених як  стародавніх часів,  так і теперішніх,  які продовжували займатися дослідженням та вивченням об’єктів порівняльного правознавства, дав можливість автору стверджувати, що одним із джерел виникнення юридичної практики був розвиток науки порівняльного правознавства.

У даному підрозділі проаналізовано існуючі поняття юридичної практики як вітчизняних, так і російських вчених та сформульоване власне (див. с.5). Крім того автор вважає, що до поняття юридичної практики необхідно включати не тільки саме визначення, але й характерні ознаки юридичної практики. Отже, вона є : 1) різновидом соціальної практики; 2) складовою правової культури суспільства; 3) узагальненою діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування професійних юристів та інших суб’єктів права; г) результатом напрацьованого правового досвіду та вироблених правореалізаційних рішень; д) узагальненням практичної діяльності у сфері дії права; е) удосконаленням законодавства та практики його реалізації; є) вона має нормативне значення та є складовою національної правової системи. Всі вищезазначені ознаки детально розкриті у даному підрозділі дисертації.

У підрозділі 1.3. Зміст юридичної практики автор розглянув співвідношення змісту і форми у трьох розуміннях філософському, теоретичному, конкретному. На думку автора, зміст юридичної практики повинен відображати не тільки внутрішні сторони явища у статиці, але й внутрішні і зовнішні процеси, які відбуваються в динаміці. Тому до вказаних структурних елементів змісту юридичної практики необхідно додати ще внутрішні та зовнішні зв’язки. Дисертант вважає необхідним визначити такі елементи змісту: а) суб’єкти юридичної практики та її учасники; б) об’єкти правових дій; в) завдання, мета, функції, способи та результати юридичної практики; г) внутрішня організація юридичної практики (процесуальне провадження, стадії, процедури та режими); д) зовнішня форма юридичної практики, що виявляється у правотворчих та правореалізаційних актах; е) внутрішні та зовнішні зв’язки юридичної практики, що характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю. Що стосується внутрішньої організації юридичної практики, то вона визначена як процесуальне провадження, стадії, процедури та режими, оскільки для того, щоб ефективно діяла вся система, необхідно, в першу чергу, організувати її внутрішню структуру та діяльність. В юридичній практиці можна виділити три етапи діяльності: конкретизуючий, узагальнюючий та етап аналізу. На першому етапі суб’єктами юридичної практики розглядаються конкретні факти, документи, ситуації, які існували раніше та діють в даний момент. Ці суб’єкти вивчають їхній зміст, характеристики, вплив на суспільні відносини. На другому етапі відбувається узагальнення вищеперерахованих фактів, документів, ситуацій; третій – це їх аналіз та вироблення універсального рішення щодо конкретної ситуації, яке можна застосовувати для всіх подібних ситуацій. При цьому зовнішня форма юридичної практики виявляється у правотворчих та правореалізаційних актах. Їх можна поділити на акти-дії та акти-документи. Акти-дії підкреслюють, що юридична практика проявляється не тільки в документах, але й у діях її суб’єктів. Це різновид зовнішньої форми діяльності юридичної практики, який охоплює об’єктивовану, виражену зовні, сторону юридичної практики. В даній формі об’єктивується як сама діяльність, так і правотворчий, правоохоронний та правозастосовчий досвід. Така форма дозволяє безпосередньо сприймати саму юридичну практику (правотворчу, правозастосовчу, правоохоронну, правореалізаційну) .

Акти-документи за сферою впливу на суспільні відносини діляться на загальні (ними є закони, підзаконні нормативні акти), індивідуальні та статистичні документи. Всі ці акти мають правовий характер, загальне соціальне призначення у забезпеченні більш тісного зв’язку права з життям. Ще однією важливою рисою є те, що акти-документи створюються у процесі правотворчості, правореалізації та у зв’язку з ними.

Отже, акти-дії і акти-документи мають як подібні, так і різні, специфічні риси.

У підрозділі 1.4. Види юридичної практики розглядаються та аналізуються різні позиції радянських, російських і вітчизняних вчених-юристів щодо критеріїв класифікації та видів юридичної практики. Дисертант визначив їх таким чином: 1)за видами діяльності суб’єктів юридичної практики можна розглядати як: а) правотворчу; б) правореалізаційну (правозастосовча, практика додержання, використання та виконання певних прав та обов’язків); в) правоохоронну; г) інтерпретаційну (роз’яснювальна) тощо; 2) у залежності від суб’єктів, які її здійснюють, можна виокремити такі види юридичної практики: а) громадян; б) організацій, які не мають владних повноважень в управлінні суспільством; в) органи місцевого самоврядування; г) державні органи. 3) за видами державних органів слід виділяти: а) судову (Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції); б) прокурорську; в) слідчу; г) органів внутрішніх справ; д) нотаріальну е) інших правоохоронних органів (СБУ, податкової адміністрації, митної служби, прикордонних військ, РАГСів, органів юстиції, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо). 4) її функцій: а) правоконкретизуючу; б) контрольну; в) правосистематизуючу; г) інші види юридичної практики.

При визначення видів юридичної практики автор конкретно дослідив кожен вид юридичної практики за запропонованим змістом (підрозділ 1.3.), довівши, що визначення змісту юридичної практики встановлено вірно і перевірено на запропонованих видах. При дослідженні за змістом видів юридичної практики було встановлено, що всі вони без винятку містять запропоновані у змісті юридичної практики структурні елементи.

Розділ ІІ. Юридична практика судових і правоохоронних органів та її значення для удосконалення їх діяльності складається з чотирьох підрозділів та висновків до другого розділу. Розділ присвячено розгляду юридичної практики судових органів та юридичної практики Вищої ради юстиції, кваліфікаційних комісій, державної судової адміністрації. До юридичної практики правоохоронних органів дисертант відносить юридичну практику прокуратури, ОВС, інших правоохоронних органів (Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації і її підрозділів, органів юстиції) і розглядає їх за запропонованими вище елементами змісту (підрозділ 1.3.). Оскільки метою розгляду даного розділу є дослідження юридичної практики через призму саме практичних юридичних органів, зокрема судових та правоохоронних, адже цінність будь-якого наукового дослідження полягає в тому, що воно повинно бути апробоване через впровадження теоретичних результатів та напрацювань у діяльності практичних органів.

У підрозділі 2.1. Юридична практика судових органів досліджено виникнення судової практики та її розвиток. Аналізуючи позицію вчених-юристів щодо визначення та змісту поняття судової практики, пошукач дійшов висновку про необхідність визначити її види і кожен з них дослідити за вищеназваним змістом. Дисертант стверджує, що підвидами судової практики є судова практика по: кримінальних справах; цивільних справах; господарських справах; адміністративних справах, а також судова практика у справах про сплату податків. Неприпустимо відокремлювати від судової практики і юридичну практику кваліфікаційних комісій суддів, державної судової адміністрації, Вищої ради юстиції. В даному підрозділі автор розглядає й адвокатську практику як підвид правозахисної практики та стверджує, що адвокатська практика є частиною судової практики в тій її частині, яка пов’язана з діяльністю суду, зокрема щодо захисту прав і свобод людини та громадянина. Судова практика має власну підсистему юридичної практики і є елементом правової системи України.

У підрозділі 2.2. Юридична практика прокуратури України розглядаються поняття, зміст та види юридичної практики органів прокуратури через напрямки їх діяльності. Юридична практика органів прокуратури – це діяльність системи органів прокуратури по напрацюванню та узагальненню правового досвіду в результаті виконання ними своїх функціональних обов’язків для досягнення певного результату завдяки виконанню функцій юридичної практики. Автор визначає такі підвиди прокурорської практики: а) досудового слідства; б) загального нагляду; в) підтримання державного обвинувачення в суді; г) представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; д) нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; е) нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. При дослідженні напрямків діяльності прокуратури дисертант запропонував внести зміни до Закону “Про прокуратуру” та до Кримінально-процесуального кодексу в тій їх частині, що стосується здійснення функції досудового слідства органами прокуратури, оскільки це наглядовий орган і здійснювати функцію досудового слідства не повинен. Дисертант пропонує виділити досудове слідство у самостійну структуру.

У підрозділі 2.3. Юридична практика органів внутрішніх справ пропонується розглядати її через основні напрямки діяльності міліції такі як адміністративна, кримінально-процесуальна та оперативно-розшукова діяльність. А сукупність вищевказаних видів діяльності та набутого і проаналізованого досвіду і складатиме юридичну практику ОВС України. Автор виокремлює підвиди юридичної практики ОВС, зокрема, такі як слідча практика, адміністративна практика та оперативно-розшукова практика ОВС. При визначенні змісту юридичної практики ОВС дисертант зосередив увагу на статистичних актах-документах, в яких наводяться дані про кількість вчинених і розкритих злочинів. У результаті аналізу таких даних виявлено цікаві факти, зокрема, що при збільшенні кількості злочинів зменшується кількість розслідуваних кримінальних справ, а також збільшилась кількість зареєстрованих злочинів. Крім теоретичних визначень поняття та підвидів юридичної практики ОВС, автор, на підставі проаналізованих статистичних даних та проведення соціологічного опитування працівників ОВС, запропонував власні шляхи вирішення назрілих проблем у діяльності ОВС. Зокрема, запропоновано реформування системи органів внутрішніх справ (на прикладах окремих служб міліції). Рекомендується створити окремий слідчий комітет, до якого входили б усі слідчі підрозділи ОВС, СБУ, органів прокуратури та Державної податкової служби. Автор пропонує спрощену процедуру кримінального процесу при проведенні досудового слідства, що сприятиме підвищенню ефективності діяльності слідчих. Проблему дублювання функцій податкової міліції та Державної служби по боротьбі з економічними злочинами в ОВС можна вирішити шляхом їх об’єднання і створення єдиного підрозділу у структурі ОВС. Розв’язання соціально-економічних та матеріально-фінансових проблем працівників ОВС, їхніх сімей, проблем щодо кадрової політики, проблем кількісної оцінки діяльності ОВС сприятиме вдосконаленню їх практичної діяльності.

У підрозділі 2.4. Юридична практика інших правоохоронних органів досліджується юридична практика інших правоохоронних органів. Автор зупинився на розгляді юридичної практики Служби безпеки України, органів юстиції та Державної податкової адміністрації. Розглянуто поняття, зміст та підвиди юридичної практики названих правоохоронних органів. Дисертант сформулював власне поняття юридичної практики СБУ: це сукупність її узагальненої діяльності та напрацьований в результаті виконання службових обов’язків правовий досвід, який направлений на вдосконалення діяльності СБУ. До підвидів юридичної практики СБУ дисертант відносить кримінально-процесуальну практику (або слідчу) та оперативно-розшукову практику СБУ. Дані підвиди автор детально розглядає за змістом юридичної практики, запропонованим у підрозділі 1.3.

Юридичну практику органів юстиції автор визначає як професійну діяльність цих органів по їх узагальненню та виробленню позитивного рішення щодо вдосконалення як самої діяльності органів юстиції, так і законодавства. Юридичну практику державної податкової адміністрації дисертант розглядає як юридичну практику податкової інспекції та податкової міліції, оскільки діяльність таких органів різниться за напрямками, а отже і правовий досвід у них різний. Окремим підвидом юридичної практики податкової міліції автор розглядає поєднання слідчої та оперативно-розшукової практики. Розглянувши усі види юридичної практики, дисертант зробив спробу довести, що вони мають такий самий зміст, як і загальна юридична практика.