Чистоколяний Я.В. Конституційно-правові норми в Україні

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначаються мета та завдання, об’єкт та предмет дисертаційного дослідження; охарактеризовані методи дослідження, наукова новизна і практичне значення дисертації; наведено відомості про апробацію та публікації результатів дослідження, структуру й обсяг дисертації.

Перший розділ – “Загальна характеристика конституційно-правових норм” присвячений дослідженню поняття норми конституційного права, її основних кваліфікуючих ознак, а також співвідношенню конституційно-правових норм та інших видів норм права.

Спираючись на досвід існуючої в Україні практики реалізації конституційно-правових норм, дисертант приходить до висновку, що аналіз норми конституційного права у вітчизняній науці конституційного права дозволяє констатувати факт збереження позитивістських підходів до категорії “норма конституційного права”, властивих загальній теорії права.

Під нормою права традиційно розуміють загальнообов’язкове правило соціальної поведінки, встановлене або санкціоноване державою, виражене публічно у формально-визначених приписах, як правило, у письмовій формі, і таке, що охороняється органами держави шляхом контролю за його дотриманням і застосування передбачених законом заходів примусу за правопорушенням; загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових і індивідуальних інтересів (воль) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу тощо. До того ж, як і раніше, нормі права, як предмету наукових юридичних досліджень, приділяється більше уваги, в тому числі й на дисертаційному рівні у загальній теорії права, ніж в конституційному праві України.

Узагальнюючи визначення норми конституційного права українськими вченими, можна зробити висновок про їх схожість з визначеннями норми права, що поширені на сьогодні у загальній теорії права.

Дисертант пропонує визначати норму конституційного права, як формально визначене, встановлене або санкціоноване суспільством або державою правило поведінки або діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права, і забезпечується всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством.

Цій категорії властиві як загальні видові ознаки (кваліфікації) норми права, так і спеціальні родові ознаки (кваліфікації) притаманні виключно нормі конституційного права. Сукупність загальних і спеціальних ознак конституційної норми дає уявлення про найбільш рельєфні особливості цієї юридичної категорії.

До загальних видових ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як: по-перше, загальнообов’язковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов’язковою для всіх суб’єктів конституційного права без винятку.

По-друге, норми конституційного права є переважно регулятивними нормами, оскільки ці норми являють собою встановлене або санкціоноване правило поведінки або дії, що регулює суспільні відносини. При цьому, в системі конституційно-правових норм зберігається й значна кількість установлюючих норм, що пов’язано з предметом їх конституційно-правового регулювання.

По-третє, норма конституційно-правова має формально-визначений характер, тобто конституційно-правова норма, будучи встановленим народом, державою, або суб’єктами місцевого самоврядування конкретним приписом має письмову, документальну форму. Така форма надає можливості всім суб’єктам конституційного права ясно і точно розуміти її зміст і сутність. Формальний характер норми конституційного права також визначається чітко визначеним колом суб’єктів конституційної нормотворчості та процедурою підготовки, обговорення, прийняття, вступу в силу, зміни і відміни конституційно-правової норми.

По-четверте, конституційно-правова норма має загальний характер і регулює відносини не в окремо взятому випадку конкретних правових відносин, або щодо конкретної особи, а щодо того або іншого виду дій, відносин або осіб. Тобто, конституційно-правова норма поширюється на всіх суб’єктів, які стають учасниками правовідносин, врегульованих конституційним правом. Конституційно-правова норма не припиняє свого існування в разі її використання в кожному окремо взятому випадку, а подовжує свою дію у часі й просторі до моменту припинення (призупинення) її дії у нормативно встановленому порядку.

По-п’яте, конституційно-правова норма, на відміну від інших соціальних норм, охороняється державою від порушень, а в разі факту правопорушення приписів конституційно-правової норми, держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу з метою охорони конституційного ладу.

До спеціальних ознак конституційно-правової норми дослідник відносить, по-перше, таку їх кваліфікуючу особливість, як публічний характер, конституційно-правових норм. Норми конституційного права в силу того, що конституційне право, як галузь, традиційно відноситься до публічного права, є нормами публічного права.

По-друге, пріоритетне значення конституційно-правових норм у національній системі права в силу того, що ці норми регулюють найважливіші суспільні відносини, пов’язані, насамперед, зі здійсненням державно-владних повноважень політичного характеру. Саме політичні та інші найважливіші суспільні відносини, як предмет конституційного права, зумовлюють їх визначальне місце в системі національного права.

По-третє, конституційно-правові норми здійснюють юридичне регламентування суспільних відносин політичного характеру, що виникають, здійснюються і припиняються у сфері функціонування держави і є основою предмету конституційно-правового регулювання, в силу чого нормам конституційного права властивий політичний характер.

По-четверте, імперативний характер конституційно-правових норм, який пояснюється впливом імперативного методу правового регулювання, що властивий конституційному праву, як галузі національного права, з огляду на характер приписів, що містяться в нормах конституційного права. Норми конституційного права містять чітко визначене правило поведінки. Диспозитивний характер, як правило, не властивий для конституційно-правових норм.

По-п’яте, спеціальною ознакою є інтегративний характер конституційно-правових норм. Конституційно-правові норми є визначальними і системоутворюючими для інших галузевих норм права. Вони є своєрідним стрижнем національної системи права. Приписи, що містяться в нормах конституційного права, отримують своє логічне продовження в нормах цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного, трудового, фінансового та інших галузевих нормах права. Особливе значення для системи норм національного права мають конституційні норми-принципи, норми-дефініції, норми-завдання, які, насамперед, містяться в Розділі I Конституції України. Зазначені конституційні норми визначають зміст і сутність права України.

По-шосте, норми конституційного права вирізняються багатоманітністю. Галузь конституційного права містить у своєму складі багато різновидів правових норм. Фактично, конституційно-правові норми представлені всіма можливими для правових норм конструкціями або ж моделями.

По-сьоме, норми конституційного права мають прямий характер дії. Будучи об’єктивізованими, в першу чергу, в Конституції України, конституційні норми мають особливий порядок дії. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Основного Закону норми Конституції України є нормами прямої дії. У законодавчому значенні така пряма дія означає, що на виконання норм Конституції України видаються інші закони, прямо передбачені конституційними положеннями, а у правозастосовчому значенні пряма дія норм Конституції України означає, що всі суб’єкти конституційного права керуються в своїй діяльності, насамперед, нормами чинної Конституції.

По-восьме, конституційно-правові норми є нормами вищої юридичної сили. Будучи об’єктивізованими в системі джерел конституційного права (Конституція України, Акт проголошення незалежності України, Декларація про державний суверенітет, конституційні закони), мають вищу юридичну силу по відношенню до іншого національного галузевого законодавства. Всі інші нормативні акти мають відповідати їм за змістом.

По-дев‘яте, конституційно-правовим нормам притаманна особлива система гарантій. На норми конституційного права поширюється все коло загальних і спеціальних гарантій, що існує в державі для забезпечення дії національного права. До того ж, існує особливий механізм гарантій захисту конституційно-правових норм, реалізація якого покладається на Конституційний Суд України.

По-десяте, конституційно-правові норми мають особливий характер структури та властивостей структурних елементів.. Структура конституційно-правової норми – це її внутрішній склад, взаємозв’язок трьох її основних елементів: конституційної гіпотези, конституційної диспозиції та конституційної санкції в їх інваріативній модифікації.

Порівнюючи норми конституційного права й інших галузей права, дисертант доходить до висновку, що саме згадані особливі ознаки цих норм різнять їх від інших галузевих норм національного права. Водночас, конституційно-правові норми мають спільні загальні ознаки властиві всім галузям права і, в силу свого інтегративного характеру, взаємодіють з іншими видами норм права в межах національної системи права. При цьому, найвищий ступінь інтеграції норм конституційного права з іншими галузевими нормами рельєфно проявляється на прикладі міжгалузевих інститутів (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборчої компанії, інститут позасудового контролю за дотриманням виборчого законодавства тощо).

Другий розділ – “Система й структура конституційно-правових норм” присвячується визначенню критеріїв класифікації конституційно-правових норм та здійсненню їх класифікації відповідно до цих критеріїв; загальній характеристиці основних видів конституційно-правових норм і дослідженню структури (внутрішньої побудови) норм конституційного права.

Дисертант пропонує визначити критерій (із грецької – “засіб судження”) класифікації конституційно-правових норм як об’єктивне мірило визначення основних юридичних властивостей (кваліфікацій) конституційно-правових норм, що дозволяє їх умовно виокремлювати у самостійні групи й макрогрупи.

Пропонується наступна класифікація норм конституційного права згідно із основними критеріями:

за предметом правового регулювання (розподіл конституційно-правових норм за основними інститутами конституційного права);

за методом правового регулювання (імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми);

за призначенням у механізмі правового регулювання (матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми);

за юридичною силою (норми Конституції України та актів всеукраїнського референдуму конституційного характеру; законів України; нормативних актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, Конституційного Суду України, органів судової влади; суб’єктів місцевого самоврядування);

за ступенем конкретизації правового припису (конституційно-правові норми загального та конкретного змісту);

за характером диспозиції (уповноважуючі, установчі, зобов’язуючі та установчі конституційно-правові норми);

за характером санкції (конституційно-правові норми, що містять прямі, бланкетні та солідарні санкції);

за суб’єктами нормотворення (конституційно-правові норми, що прийняті Українським народом; державою в особі Верховної Ради України, Президента України, Конституційного Суду України; суб’єктами місцевого самоврядування);

за походженням (джерелом) (конституційно-правові норми прийняті Українським народом, державою та суб’єктами місцевого самоврядування);

за дією за колом суб’єктів конституційно-правових відносин (загальні, спеціальні та виключні норми конституційного права);

за часом дії (постійні, тимчасові, виключні конституційно-правові норми);

за територією дії (загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми);

за гарантованістю (конституційно-правові норми, забезпечені загальними гарантіями і конституційно-правові норми, забезпечені спеціальними гарантіями).

В цілому, перераховані групи конституційно-правових норм і репрезентують їх складну і багаторівневу систему, що перебуває у процесі постійного розвитку і вдосконалення. Одні групи конституційно-правових норм втрачають своє значення для системи норм конституційного права, інші – навпаки, якісно змінюються та набувають нового змісту.

У дисертації проводиться думка про те, що конституційно-правова норма має і свою “мікросистему” – структуру конституційно-правової норми, тобто логічно з’ясовану внутрішню побудову, що зумовлена об’єктивними чинниками конституційно-правового буття і представлена взаємопов’язаними й взаємозумовленими елементами (гіпотеза, диспозиція, санкція) у їх інваріативній модифікації.

Гіпотеза норми конституційного права – це елемент структури норми, що визначає умови, при яких дана норма вступає в силу, і яка виражається в мірі дозволеної й належної поведінки суб’єктів конституційного права. Диспозиція норми конституційного права – це елемент її структури, що визначає саму модель правила поведінки і містить правовий припис про дії суб’єктів конституційного права в умовах, що передбачені гіпотезою. Санкція норми конституційного права – це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб’єктів конституційного права.

Під структурою конституційно-правової норми пропонується розуміти її внутрішній склад, взаємозв’язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: “гіпотеза – диспозиція – санкція”, “гіпотеза – диспозиція”, “диспозиція ”. Конституційно-правова норма не в усіх випадках об’єктивно може мати тричленну структуру. Наприклад, установчі конституційно-правові норми, як правило, не мають санкції, а іноді й гіпотези.

Структурі конституційно-правової норми властиві такі ознаки: структура конституційно-правової норми не в усіх випадках включає гіпотезу, диспозицію та санкцію в конкретно взятій нормі конституційного права; елементи конституційно-правової норми складно вичленити в конкретній нормі конституційного права, оскільки гіпотеза та диспозиція часто зливаються в єдине ціле; санкціям конституційно-правової норми властиве профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються у прямій, бланкетній та солідарній формах; конституційно-правові норми не в усіх випадках тотожні статті конституційно-правового акта – одна конституційно-правова норма може бути об’єктивованою в декількох статтях конституційного акта, водночас, одна стаття може об’єктивно відображувати зміст кількох конституційно-правових норм.

Третій розділ присвячений дослідженню такої нової та актуальної для вітчизняної науки конституційного права проблеми, як розвиток і вдосконалення конституційно-правових норм на сучасному етапі. Висвітлюються основні чинники, що зумовлюють розвиток і вдосконалення конституційно-правових норм на сучасному етапі.

Дисертант вказує на те, що на розвиток конституційно-правових норм впливають: політична, економічна, соціальна, культурна (духовна), а також інформаційна та екологічна сфери суспільного і державного ладу; система конституційного права України та система національного права в цілому; міжнародні та регіональні нормативно-правові фактори; практика реалізації конституційно-правових норм; стан науки й освіти у сфері конституційного права України та інші чинники.

Вплив об’єктивних і суб’єктивних факторів на розвиток і, передусім, вдосконалення конституційно-правових норм, знаходить свій вияв у багатьох відносинах, зокрема:

у кількості та системі суспільних відносин, що регулюються конституційно-правовими нормами;

у їх сутності (волевиявлення Українського народу і територіальних громад);

у зміні їх форми вираження (зокрема, статути правових громад);

у вдосконаленні структури норм конституційного законодавства та співвідношенні структурних елементів конституційно-правової норми;

у змісті конституційно-правової норми та його значенні у ролі конституційно-правових норм у національній системі законодавства (норми конституційного законодавства все частіше характеризують їх самостійний, статутний зміст);

у вдосконаленні процедури реалізації конституційно-правових норм, що змінюється в силу прямої дії норм Конституції України;

у зростанні рівня системності – інкорпорації та кодифікації конституційно-правових норм (перспективи формування Виборчого кодексу України, Парламентського кодексу України тощо).

Названі чинники об’єктивно впливають на основні тенденції (від лат. tendentia – “прагну, прямую”) розвитку й вдосконалення конституційно-правових норм, тобто основні напрямки і види розвитку та вдосконалення норм конституційного права.

Серед основних тенденцій розвитку і вдосконалення конституційно-правових норм слід відзначити такі, як: утвердження ідей українського конституціоналізму і національної традиції нормотворчості; адаптаційна тенденція розвитку й вдосконалення конституційно-правових норм; глобалізація та інтернаціоналізація норм конституційного права; розширення об’єкта конституційно-правового регулювання; соціологізація, політизація та ідеологізація (в органічному поєднанні з ідеологізацією) конституційно-правових норм; універсалізація конституційно-правових норм; диверсифікація конституційно-правових норм; гуманізація конституційно-правових норм; муніципалізація конституційного життя та конституційно-правових норм; процесуалізація та кодифікація норм конституційного права; новелізація конституційно-правових норм.