Грушанська Н.І. Правові засади депутатської етики (на досвіді парламенту України)

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання та методи дисертаційного дослідження, наукова новизна і практична значимість результатів цього дослідження, викладаються основні положення, що виносяться на захист.

Перший розділ дисертації “Етика членів парламенту України як нормативна передумова його діяльності” присвячений визначенню співвідношення та взаємозв`язку етичних (моральних) та правових норм, з яких складається інститут депутатської етики; дослідженню основних етапів становлення і розвитку норм депутатської етики та традицій щодо етики парламентарія України, що можуть сприяти підвищенню ефективності та якості здійснення депутатського мандату і повноважень Верховною Радою України; визначенню  поняття та сутності  інституту депутатської етики.

Правове положення депутатів, регламентоване Конституцією та чинним законодавством України, підтверджене депутатським мандатом, являє собою гарантію того, що парламентський корпус виконує функції, покладені на нього у відповідності до існуючих загальновизнаних суспільством етично-моральних норм.

Визначеність щодо правових та етичних (моральних) норм, їхнього співвідношення та взаємозв`язку надає можливість здійснення аналізу правового інституту щодо поведінки індивідів або груп індивідів, що опосередковується визнаною суспільством мораллю, обумовлений характером діючого права та відповідає загальносуспільним інтересам.

Порівнюючи правові та етичні (моральні) норми і визначаючи їх співвідношення та взаємозв`язок, автор робить висновок, що чинні правові норми та етичні або моральні норми щодо етики законодавця в цілому мають спільні задачі, що характеризуються єдністю їх основних принципів, мотивів дотримання, заборон та дозволянь у сучасному суспільстві, де відбувається становлення дійсно представницького органу законодавчої влади, а також досягається втілення основних моральних принципів в правові норми, зберігаючи їх специфічні риси.

На основі дослідження історико-правового аспекту етики законодавця дисертантом зазначається, що становлення етики членів представницького органу законодавчої влади відбувається у проявах владної етики, етики правителів, політичної етики, інших, поєднаних у цілісний соціум та визнаних різними демократичними інститутами і суспільствами в часи античної, феодальної та козацької, революційної і соціалістичної демократії. Її  духовним матеріалом, що мали вигляд певних етичних норм, слугували аристократичний та бюрократичний етоси управління абсолютистських монархій та різних демократій,  етичні ( моральні) основи відповідних країн, канонічне право та релігійні норми, навіть, вчення античних філософів про роль правителів як носіїв високої моральності та вихователів народу, звичаї та традиції з давніх часів тощо.

Ці етичні норми обмежувалися нормами моралі, визнаними певними суспільствами  у певні часи, поєднуючи в собі як ідеологічний бік ( моральну свідомість), так і практичний (моральні стосунки), з врахуванням інтересів відповідного суспільства незалежно від форми демократії. Законодавче врегулювання етики у вигляді правових чи моральних правил, кодексів, інших щодо  законодавця набуває свого розвитку в умовах розвиненої демократії у дійсно представницькому органі державної законодавчої влади, що є відображенням свого народу з представленням всіх прошарків населення.

Застосування в дослідженні принципу діяльністного морального підходу сприяло проникненню в глибинні підвалини нормативно-цілісного характеру та  визначенню сутності  інституту депутатської етики, зважаючи на що поняття інституту депутатської етики постало не лише з вигляду “депутатської моралі”, а з “моральної діяльності”, що більше розкрило його сутність. Депутатську моральну діяльність слід сприймати як професійну етику, а професійну мораль, як визначеність загальних норм, що пов’язані з його діяльністю та є сутністю інституту депутатської етики.

У дисертації зазначається, що інститут депутатської етики це обособлена єдність взаємопов’язаних норм права та етики (моралі), що є визначальним в поведінці народного обранця, його діях і діяльності, які врегульовують громадські та професійні стосунки в парламенті та поза ним щодо останнього, і є інститутом парламентського права, як складової конституційного права.

Зважаючи на нерозмежованість парламентських функцій депутатів, депутатських об’єднань у законодавчому органі влади ( фракцій, груп тощо), парламентських більшості, меншості (опозиції), його органів, інститут депутатської етики суттєво залежить від традицій відповідної країни та її органу законодавчої влади, парламентських процедур, що за конституцією та певними законодавчими актами забезпечують здійснення функцій парламенту.

Практика засвідчує, що природа правового та морального (етичного) врегулювання інституту депутатської етики полягає у визначеності та гарантуванні реалій, впорядкуванні діяльності та якісному здійсненні парламентських повноважень та депутатського мандату.

У роботі стверджується, що вдале виконання повноважень парламенту та його членів неодмінно залежить не лише від процедурних чи організаційних приписів, а і від практичного виконання повноважень самими членами парламенту та морального поєднання стосунків як у представницькому органі, так і за його межами, чому сприяє інститут депутатської етики.

Автор вважає, що кожен парламент має знаходити свій власний шлях щодо врегулювання етики законодавця, визначаючи таким чином, аби сприяти найкращому виконанню парламентських задач та функцій, бо правопорядок та юридична думка кожної країни певною мірою відрізняються від відповідних норм іншого суспільства, як і зразки поведінки серед народу та у представницькому органі, а також визначатися, що потребує правового врегулювання в інституті депутатської етики, а що морального.

У другому розділі дисертації “Нормативно-правова основа етики члена парламенту України та проблеми її розвитку і вдосконалення” аналізується нормативно-правова база етики члена парламенту України, сучасна парламентська нормативно-правова база зарубіжних країн щодо етичної поведінки їх парламентаріїв; визначаються проблемні питання розвитку і вдосконалення правових основ етичної поведінки народних депутатів України.

Зважаючи на те, що більшість законодавчих актів, які складають нормативно-правову базу етики законодавця України, потребують кардинальних змін і на сьогодні знаходяться на доопрацюванні, та на відсутність будь-яких підзаконних актів чи правил поведінки або моральних кодексів, дисертант робить висновок, що вказана база  потребує не просто вдосконалення, а суттєвого доопрацювання та доповнення.

Нормативно-правову  базу щодо етичної поведінки законодавця автор умовно розмежовує за наступними напрямами:

1. Особиста етика та норми поведінки законодавців. Норми етичної поведінки законодавця поєднують в собі норми моралі загальновизнаної суспільством, які неможливо закодифікувати з боку права, але їх поєднання, як фундаційних, та визначення у правових нормах природнього права  є підтвердженням існування правових засад депутатської етики.

2. Норми службової поведінки законодавців в представницькому органі державної законодавчої влади та за його межами. Норми службової поведінки законодавця у парламенті та за його межами, що визначені нормами моралі( етики) у моральних кодексах чи правилах етичної поведінки, інших, а також правові норми, що набули відповідного виразу у законодавчих актах, є обов`язковими для виконання кожним, бо недотримання їх не тільки негативно впливає на імідж його, а й сприяє створенню негативного іміджу всього представницького органу законодавчої влади, знижує ефективність законодавчого процесу.

3. Вирішення конфліктів або колізій інтересів, побічні прибутки та фінансові і майнові інтереси. Врегулювання виникаючих або можливих конфліктів чи колізій інтересів, отримання прибутків та чіткі обумовлення нормативно-правовими актами щодо приведення до вирішення будь-якої особистої зацікавленості у суспільних інтересах сприяє зміцненню довіри не лише до окремого парламентарія, а й до законодавчого органу в цілому, та практично має захисні функції по відношенню до самих суб`єктів вказаних конфліктів або колізій.

4. Обумовлення та заборона діяльності, що має ознаки корупційної. Норми поведінки щодо позапарламентської діяльності члена парламенту, яка стосується його особистих фінансових інтересів, та мають певні етичні обмеження задля запобігання виникненню корупційних діянь обумовлюються в кожній країні в залежності від рівня демократичної зрілості, визнаних традицій  та загальновизнаної суспільством моралі, але з відповідною повагою суспільства до статусу народних обранців та представницького органу законодавчої влади.

Визначаються можливості застосування зарубіжного досвіду щодо етичної поведінки парламентарія України.

Аналізуючи нормативно-правову базу щодо етики парламентаріїв, автор робить висновок, що існують спільні тенденції щодо вдосконалення врегулювання поведінки законодавців - членів парламентів зарубіжних країн, що зумовлюються спільністю рис у здійсненні мандату парламентарія та у виконанні повноважень самим представницьким органом законодавчої влади кожної країни.

У дисертації визначаються недоліки та позитивні риси об`ємної нормативно-правової бази етичної поведінки законодавців та доводиться наявність суттєвих недоліків її з практичної точки зору. Пропонується застосування в Україні інших шляхів врегулювання проблемних питань, як наприклад, застосування фракційного принципу в організації діяльності представницького органу державної законодавчої влади.

Автор проводить думку, що процес проведення змін нормативно-правової бази етичної поведінки законодавця та етичних реформ є постійним. В межах загальновизнаної моральності  відбувається постійне реформування та вдосконалення нормативно-правової бази етичної поведінки законодавця в цілому та в кожній країні окремо.

Зважаючи на недосконалість та неповноту нормативно-правової бази етичної поведінки члена представницького органу державної законодавчої влади України, вирішення їх ускладнюється та збільшується коло проблемних питань. Ці питання щодо етики законодавця в Україні на підставі досвіду колишніх комісій, а тепер комітетів, до компетенції яких було віднесено питання депутатської етики, умовно розподілені за чотирма напрямками з визначенням шляхів щодо їх вирішення. Аналізуючи діяльність Верховної Ради України, дисертант висловлює припущення, що незабаром, крім існуючих можуть виникнути проблемні питання щодо лобіювання, щодо підкупу депутатських голосів при голосуванні в залі пленарних засідань, щодо фракційної діяльності  та фракційної дисципліни тощо.

Автор зазначає, що законодавчо врегулювати досліджені проблемні питання етичної поведінки члена Верховної Ради України можливо з прийняттям нової редакції Закону України “Про статус народного депутата України”[додаток А], що запропонований робочою групою, до складу якої входить дисертант, та внесений на розгляд Верховної Ради України, законів України про комітети та тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України та про регламент Верховної Ради України, додатком до якого має бути розроблено та прийнято Постановою Верховної Ради України окремий нормативний акт про основні положення етичної (моральної) поведінки народного депутата України за напрямками, визначеними при дослідженні нормативно-правової бази етичної поведінки законодавця зарубіжних країн, інших нормативних актів, розроблених на підставі зазначених, а також ввести етичний (моральний) принцип, як науковий, до принципів правотворчості.

Верховна Рада України, на думку автора, має прийняти такі закони та нормативно-правові акти щодо здійснення своїх повноважень та депутатського мандату, які допомагали б ефективно реагувати на порушення етичних норм народними депутатами, при цьому захищаючи особисті права кожного окремого парламентарія та  власний авторитет.

У висновках дисертації підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані загальні висновки і пропозиції щодо розробки та вдосконалення інституту депутатської етики у представницькому органі державної законодавчої влади  України.