Падалко Г.В. Функції держави у сфері місцевого самоврядування в Україні

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується сучасний стан її наукової розробки, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; сформульовано мету і завдання дослідження, об’єкт та предмет, охарактеризовано методологічну основу, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру та обсяг.

Перший розділ „Основи теорії функцій держави у сфері місцевого самоврядування” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню понятійної та сутнісної характеристики функцій держави у сфері місцевого самоврядування, розкриттю місця функцій держави у сфері місцевого самоврядування у системі функцій Української держави, аналізу актуальних проблем становлення державної політики у сфері місцевого самоврядування в Україні.

У підрозділі 1.1 „Поняття та сутність функцій держави у сфері місцевого самоврядування” надається понятійна та сутнісна характеристика функцій держави у сфері місцевого самоврядування. Виходячи з того, що саме держава визнає місцеве самоврядування, підтримує та створює умови для його розвитку, захищає у судовому порядку, гарантує його правову, організаційну та економічну незалежність, робиться висновок, що важливу роль у процесах становлення реального місцевого самоврядування відіграє держава. Своє найбільш узагальнене вираження це знаходить у функціях держави, тобто основних напрямах та видах її діяльності щодо вирішення певних завдань, які постають перед суспільством та державою.

У дисертації, на основі ґрунтовного аналізу сформульованих в юридичній науці точок зору щодо поняття функцій держави, доводиться, що з позицій сьогодення найбільш прийнятним може бути визначення функцій держави у сфері місцевого самоврядування як основних, однорідних, постійних напрямів і видів (сторін) діяльності держави у сфері місцевого і регіонального розвитку та суміжних із нею сферах (політичній, економічній, соціальній, культурній та інших), зумовлених об’єктивними потребами формування в Україні демократичної, соціально-правової державності та громадянського суспільства з точки зору її (держави) внутрішніх і зовнішніх завдань, у яких виражаються і конкретизуються її сутність і призначення.

Таке визначення оптимально та всебічно відображає основні моменти розуміння функцій держави загалом та, зокрема, функцій держави у сфері місцевого самоврядування на сучасному етапі. По-перше, воно орієнтує даний суб’єкт на досягнення головної мети сучасної держави – забезпечення прав і свобод особи, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, визнання та гарантування інститутів місцевого самоврядування, вирішення найважливіших питань життєдіяльності людини та її асоціацій (територіальних громад) та інституціоналізації громадянського суспільства в умовах глобальних суспільно-політичних трансформацій. По-друге, розкриває зміст діяльності держави і її динамічну спрямованість. По-третє, відображає місце держави в політичній системі як первинного суб’єкта, від волевиявлення, діяльності/бездіяльності якого залежить інтенсивність тих чи інших реформаторських дій, однак, вторинної, субсидіарної стосовно особи та суспільства інституції.

Формування громадянського суспільства в демократичних державах, зокрема становлення в них інститутів місцевого самоврядування, об’єктивно припускає вирішення все більш складних і багатогранних політичних, економічних, соціальних, культурних та інших завдань, однак обсяг державного втручання в їхнє рішення і роль держави знижується (самообмежується). Здійснюючи виважену та цілеспрямовану політику у сфері місцевого самоврядування, держава визначально готує “ґрунт” для такого самообмеження свого функціонального впливу на суспільні процеси. Розвинене місцеве самоврядування закономірно перебирає на себе більшість завдань, які турбують пересічного жителя, розвантажуючи державу від виконання невластивих її природі справ – питань місцевого значення. Ця концептуальна позиція вказує, що:

- фактичний стан розвитку місцевого самоврядування у державі є основним критерієм, який визначає сутність, зміст, обсяги впливу, форми та інші параметральні характеристики функцій держави у сфері місцевого самоврядування;

- відсутність інститутів місцевого самоврядування у суспільстві внаслідок його невизнання, заперечення, заборони тощо, зводить відповідну функцію держави до нульової позначки або робить її своєрідною анти-функцією реакційного (забороняючого, стримуючого) характеру;

- поява інститутів місцевого самоврядування внаслідок його визнання, запровадження, розвитку тощо логічно викликає виникнення або своєрідну реанімацію напрямів і видів діяльності держави у сфері місцевого і регіонального розвитку;

- труднощі становлення місцевого самоврядування на перших етапах об’єктивно віддзеркалюються на функціях держави у цій сфері, так само як і діяльність держави у сфері місцевого самоврядування суттєво впливає на ці процеси;

- по мірі досягнення стану реальності місцевого самоврядування та дієздатності територіальних громад, ефективності їх діяльності, функціональні впливи держави у цій сфері у певних напрямах згортатимуться (наприклад, сфера надання соціальних послуг, фінансування певних програм), або набуватимуть інших форм і змісту (наприклад, перехід від тотальної адміністративної опіки до контролю за дотриманням законності у місцевому самоврядуванні).

У підрозділі 1.2 „Місце функцій держави у сфері місцевого самоврядування у системі функцій Української держави”, на основі дослідження системи функцій сучасної держави, їх класифікації та видової характеристики, аналізуються роль і місце у цій системі функцій у сфері місцевого самоврядування.

Враховуючи, що держава як суспільно-політичний феномен є багатофункціональним явищем системного характеру, зазначається, що функції сучасної держави мають не лінійний характер, а є ієрархієзованою динамічною системою, системоутворюючими факторами якої найчастіше виступають потреби людей. Система функцій держави передбачає їх розподіл на політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні та ін., кожна з яких займає певне місце у процесі вирішення державних та суспільних справ, зумовлене їх характером, сутністю, змістом чи формою. Основні напрями і види діяльності держави у сфері місцевого самоврядування є лише складовою частиною, ланкою системи функцій Української держави, що, природно, вимагає їх розгляду в органічній єдності та взаємозв’язку з іншими функціями.

Враховуючи, що загальна функціональна цінність сучасної держави полягає у її служінні громадянському суспільству, то її (держави) найважливішим функціональним призначенням є каталізація процесів формування й удосконалення інститутів громадянського суспільства. Тому загальною тенденцією розвитку системи функцій держави виступає те, що держава і державна влада повинні формуватися як публічно-сервісний владний системокомплекс, який має „орієнтуватися” у всьому діапазоні проблем громадянського суспільства, зокрема й у сфері місцевого самоврядування. Визнання державою місцевого самоврядування, здійснення нею політики у сфері місцевого та регіонального розвитку, а також проголошення основних прав людини і громадянина у сфері місцевого самоврядування накладає певний обов’язок на державу та детермінує виникнення в неї нових повноважень, що, по суті, „новелізує” каталог її традиційних функцій, зокрема у вигляді виникнення функції у сфері місцевого самоврядування.

У процесі реалізації різноманітних функцій держави: політичних, економічних, соціальних, зовнішніх та інших (серед її об’єктних функцій), законодавчих, виконавчо-розпорядчих, судових, інформаційних та інших (серед її владних, технологічних функцій), доволі рельєфно простежуються окремі напрями і види її діяльності у сфері місцевого самоврядування. Водночас чітка предметна спрямованість цих державних дій свідчить про існування самостійних функцій держави у сфері місцевого самоврядування.

У підрозділі 1.3 „Проблеми становлення державної політики у сфері місцевого самоврядування в Україні” доводиться, що однією з найважливіших проблем у період становлення демократичної державності та системи місцевого самоврядування в Україні є характер та зміст державної політики у сфері місцевого самоврядування. Стверджується, що сучасний розвиток місцевого самоврядування та державної політики у цій сфері свідчать про суперечливий, проте загалом висхідний процес політико-правового та соціально-економічного поступу, що зазвичай притаманно кожній історично перехідній добі, коли відбувається кардинальна зміна парадигми суспільно-політичного розвитку країни.

Сьогодні, коли тривають конституційна, адміністративна та судова реформи, на часі проведення реформи адміністративно-територіального устрою та дано старт реформі місцевого самоврядування, відчувається гострий дефіцит досліджень щодо концептуалізації конституційно-правових та організаційно-управлінських засад державної політики у сфері місцевого самоврядування. Донині не існує національної доктрини муніципального розвитку та розгорнутої теоретичної моделі державної політики у сфері місцевого самоврядування, не повною мірою визначено її змістовні, структурні та функціональні особливості, не розроблено концептуальний механізм її формування та здійснення. Це значно ускладнює проведення реформаційних суспільних перетворень у сфері місцевого самоврядування та адміністративно-територіального устрою, актуалізує проблему надання їм чіткішої соціальної спрямованості, динамізму й ефективності.

Системна криза місцевого самоврядування в сучасній Україні об’єктивно вимагає поетапного здійснення цілеспрямованої, науково обґрунтованої програми виходу з неї, суть якої полягає в поєднанні регулюючого впливу органів державної влади на суспільно-політичні та економічні процеси на місцевому та регіональному рівнях із паралельним всебічним поглибленням соціального змісту ринкових відносин. Державна політика у сфері місцевого самоврядування не може нині повною мірою базуватися винятково на канонах західної муніципальної демократії, оскільки Україна поки що знаходиться на етапі пошуку власного шляху розвитку і завершення формування фундаменту соціально-правової держави та зробила лише перші кроки до утвердження громадянського суспільства.

Така політика має бути комплексною, охоплюючи всі сфери й напрями людської життєдіяльності (політичні, економічні, соціальні, екологічні, інформаційні та інші). Тому вона повинна виходити з принципів та закономірностей системної трансформації суспільства, бути чітко визначена за пріоритетами, що мають дедалі більше розкривати саме соціальний характер усієї державної політики. Успішна реалізація державної політики у сфері місцевого самоврядування в Україні має привести до створення ефективного механізму взаємодії та взаєморозуміння у системі координат „людина” – „територіальна громада” – „суспільство” – „держава”. Налагоджене функціонування цього механізму стане не лише свідченням легітимності державної політики у сфері місцевого самоврядування, а й дасть змогу забезпечити поліпшення умов життя населення в кожному населеному пункті, формування у громадян навичок демократичної взаємодії зі сформованими ними органами місцевого самоврядування, а також навичок громадського контролю за ефективністю їхньої діяльності та стійкий самостійний розвиток територіальних громад.

Розділ другий „Конституційно-правовий механізм реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування” складається з чотирьох підрозділів та присвячується дослідженню поняття та структури конституційно-правового механізму реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування в Україні, аналізу нормативно-правових та організаційно-правових основ реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування в Україні, розкриттю перспективних напрямів вдосконалення конституційно-правового механізму реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування.

У підрозділі 2.1 „Поняття та структура конституційно-правового механізму реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування в Україні”, автор, спираючись на зроблені в юридичній науці висновки щодо механізму держави та форм і методів реалізації її функцій, доводить, що механізм здійснення функцій держави – це не тільки головна, але і детермінуюча інші підсистеми держави, ланка політичної системи суспільства. Як правило, до організаційно-політичної основи держави (її механізму) відносять вищі і місцеві органи державної влади, збройні сили, систему правоохоронних органів тощо. Так, відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Система органів державної влади в цілому утворює організаційно-політичний механізм здійснення функції Української держави у сфері місцевого самоврядування. При цьому слід зазначити, що принцип поділу влади, „оформлюючи” власне кажучи закріплений у Конституції України організаційно-політичний механізм здійснення функцій держави у сфері місцевого самоврядування, реалізується і конкретизується в нормах Конституції України, що визначають статус і компетенцію Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, судових органів тощо. Зміст цих норм вказує, що поділ влади не є самоціллю, а створює конституційно-правові умови для їхньої конструктивної взаємодії.

Стверджується, що тенденції розвитку сучасної держави дають можливість „розширити” елементний склад механізму реалізації її функцій за рахунок включення в нього не тільки інституціонально оформлених структур (органів державної влади, установ, організацій), а інших основ – нормативно-правових, економічних, соціальних, духовних тощо, зокрема системи законодавства, інститутів державної та комунальної власності, державного бюджету, національної валюти, державної мови, державної символіки й ін. Тому у контексті дослідження конституційно-правовий механізм реалізації функції держави у сфері місцевого самоврядування розглядається як комплексне системне утворення, що характеризується єдністю організаційних (інституціональних), нормативно-регулятивних, матеріально-технічних, бюджетно-фінансових, ідеологічних і соціально-культурних способів і засобів матеріалізації публічної політичної державної влади і політики держави у сфері місцевого самоврядування, що зумовлює її демократичний і правовий характер, соціально-орієнтовану визначеність і предметність.

У підрозділі 2.2 „Нормативно-правові основи реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування в Україні” стверджується, що системний характер функцій держави, зокрема її напрямів і видів діяльності у сфері місцевого самоврядування об’єктивно вимагає аналізу нормативно-правових основ місцевого самоврядування та виявлення чинників та умов його становлення в Україні. Адже місцеве самоврядування виникає не відразу у вигляді системи, а спочатку у вигляді певних передумов, об’єктивних чинників, які формуються за сприятливих умов. Однією з таких умов і є нормативно-правова основа місцевого самоврядування. Водночас саме нормативно-правові основи місцевого самоврядування є одним із основних моментів, які свідчать про існування у держави відносно самостійних функцій – функцій у сфері місцевого самоврядування.

На думку автора, система нормативно-правових основ функцій держави у сфері місцевого самоврядування є однією з найбільших розгалужених, що значною мірою зумовило порівняно швидке становлення цих функцій з часу визнання в нашій країни місцевого самоврядування. Основними видами нормативних джерел функцій держави у сфері місцевого самоврядування є Конституція України; закони України; підзаконні нормативно-правові акти органів державної влади в галузі місцевого самоврядування; міжнародно-правові акти в галузі місцевого самоврядування; нормативно-правові договори тощо. Сучасна нормативно-правова основа функцій держави у сфері місцевого самоврядування в Україні сформувалася у процесі глибоких соціально-політичних і економічних перетворень, найважливішими завданням яких були децентралізація публічної влади і посилення її демократичних засад. Процес переходу від системи місцевої державної влади до місцевого самоврядування, що відповідає вимогам європейських стандартів, був і залишається багато в чому непослідовним і суперечливим. І хоча окремі політико-правові інститути, запозичені з західних моделей організації місцевого самоврядування, часом штучно виглядають на вітчизняному ґрунті, проте сьогодні можна говорити про місцеве самоврядування в Україні як реально існуючий соціальний інститут.

У підрозділі 2.3 „Організаційно-правові основи реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування в Україні” доводиться, що в силу багатогранності проявів та варіабельності організаційних форм місцевого самоврядування, а також враховуючи відсутність сталих традицій муніципальної демократії у сучасному українському суспільстві, держава у своїй діяльності зобов’язана сприяти становленню дієздатних територіальних громад та розвиткові місцевого самоврядування в Україні. Разом усі органи та посадові особи державної влади утворюють організаційно-правові основи (механізм) реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування та здійснення державної політики щодо місцевого та регіонального розвитку. Від характеру та обсягу функцій і повноважень органів державної влади у сфері місцевого самоврядування багато в чому залежить ефективність здійснення не лише муніципальної та регіональної, а й державної політики. Адже завдяки цій політиці на місцевому рівні створюються організаційні, політичні, економічні, соціальні та інші умови для вирішення питань соціального обслуговування населення, соціально-економічних, політичних та гуманітарних проблем. І від того, як вони вирішуються, у свою чергу, реалізуються загальнонаціональні завдання: зміцнення основ народовладдя, утворення умов для забезпечення життєвих інтересів населення, проведення заходів з соціального захисту населення, стабілізація політичної системи тощо. Отже, саме органи та посадові особи державної влади є організаційною основою реалізації функції держави у сфері місцевого самоврядування, здійснення державної муніципальної політики.

Враховуючи, що політика у сфері місцевого самоврядування є важливим елементом внутрішньої політики держави, головним суб’єктом, який визначає пріоритети цієї політики є парламент – Верховна Рада України. Муніципальна політика Верховної Ради України знаходить своє вираження, з одного боку, в законодавстві – як про місцеве самоврядування, так і про інші галузі і сфери суспільного життя, які мають відношення до місцевого самоврядування, так, з іншого боку, в утворенні спеціалізованих, у тому числі консультативно-дорадчих, органів які мають певні функції та повноваження щодо місцевого самоврядування.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина тощо при здійсненні своїх повноважень у сфері державної регіональної і муніципальної політики діє як безпосередньо, так і спирається на різні структури, які розрізняються змістом завдань щодо забезпечення його діяльності та політико-правовою природою.

В умовах реалізації національної стратегії щодо європейського вибору України необхідно змінювати підходи до формування консультативно-дорадчих органів у сфері місцевого самоврядування при різних органах державної влади, особливо при Президентові України. У структурному відношенні ідеальним було б встановлення в цих органах трипартизму, тобто рівного представництва трьох частин цих органів: від урядовців, органів місцевого самоврядування та громадськості, фахівців науковців, причому різних наукових шкіл та напрямів. Це було б гарантією від надмірної формалізації в їх діяльності, а також гарантією пошуку інноваційних рішень, підходів тощо, яких так бракує сьогодні.

У підрозділі 2.4 „Шляхи вдосконалення конституційно-правового механізму реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування” аналізуються проведені в Україні реформи організації місцевого самоврядування, а також розглядаються існуючі концептуальні документи, доктрини, проекти національних доповідей та програми розвитку місцевого самоврядування. Зазначається, що для того, щоб реформа місцевого самоврядування привела до реальних результатів, на державному рівні необхідно сформувати концептуальні обриси системи місцевого самоврядування, яку влада бажає утворити, визначити ті базові параметри, яким вона відповідатиме насамкінець. Ці параметри вже задано у Конституції України та законодавстві про місцеве самоврядування. Проте політичні та наукові дискусії про їх справедливість досі не вщухають. Вони розгортаються, в основному, з приводу того, наскільки ефективну та дієву модель місцевого самоврядування обрала для себе Україна, якою має бути державна політика у сфері місцевого і регіонального розвитку.

Доводиться, що вітчизняна модель місцевого самоврядування у кінцевому результаті має увібрати у себе як демократичні цінності, вироблені людством за багато століть організації влади на місцях, так і багатонаціональний колорит України, її історичні, культурні та релігійні традиції. Важливу роль у процесі вибору громадянським суспільством свого особливого вектору муніципального руху відіграє та відіграватиме держава, здійснюючи активну політику що місцевого і регіонального розвитку та реалізуючи свої функції у сфері місцевого самоврядування.

У висновках автор окреслює найсуттєвіші результати дослідження, що зумовили самостійність та значимість роботи, наводить теоретичні узагальнення, що містять нове вирішення наукового завдання щодо особливостей здійснення функцій держави у сфері місцевого самоврядування в Україні.

Сучасний етап розвитку вітчизняного державознавства під впливом певних чинників характеризується суттєвими змінами у використанні функціонального підходу до держави. По-перше, значно розширюється і поглиблюється розуміння соціального призначення держави, по-друге, відкидається проголошуваний раніше жорсткий зв’язок між змінами класових характеристик держави і відповідно її функцій. У даний час не викликає сумнівів необхідність проведення більш детального аналізу проблем, безпосередньо пов’язаних з поняттям і змістом усієї системи функцій держави у світлі трансформації їхньої природи, зокрема у зв’язку з визнанням місцевого самоврядування.

Функції держави у сфері місцевого самоврядування доцільно визначати як основні, однорідні, постійні напрями та види (сторони) діяльності держави у сфері місцевого і регіонального розвитку та суміжних з нею сферах (політичній, економічній, соціальній, культурній та інших), зумовлені об’єктивними потребами формування в Україні демократичної, соціально-правової державності та громадянського суспільства з точки зору її (держави) внутрішніх і зовнішніх завдань, у яких виражаються і конкретизуються її сутність і призначення.

Демократична держава, визнавши місцеве самоврядування, не дистанціюється від територіальних громад, а здійснює постійну, цілеспрямовану політику в сфері місцевого самоврядування. Повноваженнями в даній сфері наділяються органи, належні до усіх гілок державної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Безумовно, що від ефективної та узгодженої діяльності цих органів значно залежить подальший розвиток місцевого самоврядування в Україні.

Сучасний розвиток місцевого самоврядування та державної політики у цій сфері свідчать про суперечливий, проте загалом висхідний процес політико-правового та соціально-економічного поступу, що зазвичай притаманно кожній історично перехідній добі, коли відбувається кардинальна зміна парадигми суспільно-політичного розвитку країни. Прискорений рух до побудови демократичної, правової та соціальної держави, в основі якої знаходиться пріоритет прав і свобод людини і громадянина, розвинене місцеве самоврядування, ліберальна модель ринкової економіки, виявився ілюзією.

Слід констатувати багаторічну непослідовність вітчизняної державної політики у сфері муніципального будівництва: організація місцевого самоврядування, реформаторські ініціативи у сфері місцевого і регіонального розвитку та адміністративно-територіального устрою здійснювалися найчастіше без урахування об’єктивно нагальних суспільних потреб і інтересів територіальних громад та підтримки з боку широких верств населення, а лише в угоду державним, регіональним і місцевим елітам.

В умовах розбудови незалежної демократичної України змістовні та структурно-функціональні характеристики державної політики у сфері місцевого самоврядування визначаються всією державною стратегією соціально-політичного вибору, масштабами суспільних перетворень. Оскільки будь-яка політика (економічна, інформаційна, воєнна, житлова тощо) формується під впливом основних потреб та інтересів суспільства, що в соціальному вимірі мають складну структуру, то й специфіка державної політики у сфері місцевого самоврядування в цілому відбиває багатоаспектність їх (цих потреб та інтересів) існування та розвитку.

Держава як суспільно-політичний феномен є багатофункціональним явищем системного характеру. Функції сучасної держави мають не лінійний характер, а є ієрархізованою динамічною системою, системоутворюючими чинниками якої найчастіше виступають потреби людей. Систему функцій держави складають політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна та інші функції, кожна з яких займає певне місце у процесі вирішення державних та суспільних справ, зумовлене їх характером, суттю, змістом чи формою. Основні напрями і види діяльності держави у сфері місцевого самоврядування є лише складовою частиною, ланкою системи функцій Української держави, що, природно, вимагає їх розгляду в органічній єдності та взаємозв’язку з іншими функціями.

Визнання місцевого самоврядування та кардинальні зміни в організації державної влади, що відбулися в Україні після проголошення її державної незалежності, розвиток начал парламентаризму, запровадження нових інституціональних інновацій, формування системи „стримувань і противаг” істотно трансформувало і збагатило конституційно-правовий механізм реалізації функцій держави, зокрема функцій у сфері місцевого самоврядування, і в цілому створило інституціональні політичні, економічні, соціальні й інші передумови незворотності реформи державної влади і твердження публічно-владної суверенності держави.

Дисертант пропонує розглядати конституційно-правовий механізм реалізації функцій держави у сфері місцевого самоврядування як комплексне системне утворення, що характеризується єдністю організаційних (інституціональних), нормативно-регулятивних, матеріально-технічних, бюджетно-фінансових, ідеологічних і соціально-культурних способів і засобів матеріалізації публічної політичної державної влади і політики держави у сфері місцевого самоврядування, що зумовлює її демократичний і правовий характер, соціально-орієнтовану визначеність і предметність.

Визнаючи в цілому прогресивний характер концепції місцевого самоврядування, закріпленій Конституцією України, автор вважає, що необхідно на базі науково-обґрунтованих пропозицій і рекомендацій розробити Національну стратегію розвитку місцевого самоврядування в Україні та на її засадах провести суттєве реформування організаційних, нормативно-регулятивних, матеріально-технічних, бюджетно-фінансових та інших основ місцевого самоврядування, що має забезпечити формування дієздатних територіальних громад та оптимальне функціонування місцевого самоврядування в Україні відповідно до міжнародних стандартів локальної демократії.