Яновицька Г.Б. Відновлення майнових прав незаконно засуджених та реабілітованих громадян

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Яновицька Г.Б. Відновлення майнових прав незаконно засуджених та реабілітованих громадян
Альтернативное Название: Яновицкая Г.Б. Восстановление имущественных прав незаконно осужденных и реабилитированных граждан
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначаються об’єкт  і предмет, мета та завдання дисертаційного дослідження, його методологічна основа, теоретична та емпірична база, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дослідження та особистий внесок автора у наукову розробку цієї теми.


Розділ І “Загальнотеоретичні проблеми відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих громадян” складається із трьох підрозділів. У цьому розділі прослідковуються еволюція розвитку інституту відновлення майнових прав реабілітованих громадян, характеризується реабілітація як підстава виникнення правовідношення з відновлення цих прав, а також окреслюється коло учасників даного правовідношення.


Підрозділ 1.1. “Становлення інституту відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих”. Ознайомлення з історико-правовими науковими джерелами про розвиток інституту відновлення прав незаконно засуджених громадян показує складний шлях його становлення. Уперше в ХVІІ ст. в законодавстві Франції, країни, яка була колискою ідеї державної компенсації невинно засудженим, передбачено норми, що зобов’язують державу відшкодувати матеріальні збитки особі, яка постраждала від судових помилок. Такі новації властиві й іншим європейським країнам: Швейцарії, Австрії, Німеччині, Угорщині, Данії. Ці положення поступово виборювали право на існування і в російському законодавстві дореформеного періоду.


Уже в період дії Цивільного кодексу УРСР 1922 року з’явилися норми, що передбачали відновлення майнового становища громадянина, який був незаконно притягнений до кримінальної відповідальності або засуджений.


Певні положення були і в окремих нормативних актах Союзу РСР.


Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”, прийнятий 1 грудня 1994 року, став нормативною базою відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями перелічених органів.


Спеціальним актом, що регулює питання реабілітації, є також Закон України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”. Він охоплює реабілітацію жертв політичних репресій на весь період після 1917 року до набрання чинності цим Законом і поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення у примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове улаштування до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.


Необхідно відзначити, що базою національного законодавства про реабілітацію є такі міжнародні стандарти, як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Звід принципів захисту всіх осіб, затриманих або взятих під варту у будь-якій формі (1988 р.).


Підрозділ 1.2. Реабілітація як підстава виникнення правовідношення з відновлення майнових прав незаконно засуджених і реабілітованих. Стаття 11 ЦК України серед підстав виникнення цивільних прав та обов’язків містить і ті, які породжують правовідносини з відновлення майнових прав  реабілітованих громадян.


На думку автора, винесення судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також винесення відповідного акта про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, а також Закон України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” є підставами виникнення правовідносин з приводу  відновлення майнової сфери потерпілого з компенсацією майнової та моральної шкоди. У спеціальній літературі та в законодавстві аналізовані правовідносини охоплюються терміном “реабілітація”.


Дисертант вважає, що реабілітація є  комплексним інститутом і регулює відносини, які є предметом різних галузей права. Сама процедура реабілітації в контексті приватного права повинна бути системою передбачених законом цивільно-правових засобів, спрямованих на повне відновлення у попередніх правах тих осіб, яким була заподіяна шкода правоохоронними чи судовими органами, а також репресованих із політичних мотивів громадян.


Дисертант робить висновок, що реабілітація у цивільному праві - це юридичний факт, з яким пов’язано виникнення цивільного правовідношення, змістом якого є право громадянина на відновлення порушених прав і обов’язок держави  виконати вимоги потерпілого.


На законодавчому рівні термін “реабілітований” неодноразово вживається у Законі України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”. Однак він не застосовується до незаконно засуджених громадян. Тому дисертант звертає увагу на доцільність застосування терміна “реабілітований” до громадян, яким була заподіяна шкода незаконними діями правоохоронних і судових органів, оскільки процес відновлення прав незаконно засуджених і репресованих охоплюється одним терміном - “реабілітація”.


Підрозділ 1.3. Учасники правовідношення з відновлення майнових прав реабілітованих громадян. На переконання дисертанта, проблемним є сам момент виникнення суб’єктивного майнового права реабілітованого громадянина. Особа вважається реабілітованою з моменту винесення відповідними органами рішення про її реабілітацію (ст.7 Закону України від 17 квітня 1991 року). Однак наявність заяви громадянина про реабілітацію свідчить про його бажання відновити порушені правоохоронними чи судовими органами його суб’єктивні права. А рішення відповідного органу є лише правопідтверджуючим фактом. У зв’язку з тим автор вважає, що з моменту волевиявлення громадянина (подання заяви про реабілітацію) у нього виникає суб’єктивне право на відновлення незаконно позбавлених матеріальних благ.


Відповідно до ст. 1, 3 Закону України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” право на відновлення суб’єктивних майнових прав мають три групи осіб:


·   особи, репресовані у позасудовому порядку (ст.1);


·   особи, засуджені за злочини, віднесені законодавством того періоду до контрреволюційних, чи за окремими статтями КК УРСР, а також особи, щодо яких за політичними мотивами було застосовано примусові заходи медичного характеру (ст.1);


·   особи, заслані чи вислані з постійного місця проживання і позбавлені майна за рішенням органів державної влади й управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів (ст.3).


Ці положення поширюються на громадян України, громадян інших держав, а також осіб без громадянства, які зазнали політичних репресій на території України, та їх спадкоємців за законом.


Запропоновано визначити в Законі України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” конкретний перелік фізичних осіб, які є суб’єктами права на відновлення майнових прав і відшкодування шкоди. Зокрема, статтю 3 доповнити частиною другою і викласти в такій редакції :


“Дія цієї статті поширюється на:


- дітей, які перебували разом із батьками в місцях позбавлення волі, на засланні, висланні, спецпоселенні;


- дітей, позбавлених батьківського піклування унаслідок незаконних репресій;


- дітей, чоловіка (дружину) особи, розстріляної або померлої у місцях позбавлення волі i реабілітованої посмертно.


Поширити на вказаних громадян порядок і умови відновлення прав, надати пільги, передбачені для жертв політичних репресій. Грошові компенсації виплачувати тільки дітям, які перебували разом із батьками в місцях позбавлення волі".


Автор проводить розмежування правового статусу особи заподіювача і суб’єкта відповідальності. Обґрунтовується висновок, що особливістю цих правовідносин є і те, що держава є відповідальним суб’єктом з ліквідації майнових наслідків неправомірних дій судових і правоохоронних органів. Саме тому вона зобов’язана виконати свій суб’єктивний обов’язок з відновлення порушеної майнової сфери потерпілого.


Розділ ІІ “Цивільно-правові наслідки реабілітації”, який складається із трьох підрозділів, присвячений дослідженню видів майнових прав, що підлягають відновленню та способам їх відновлення.


Підрозділ 2.1. Види майнових прав, які підлягають відновленню. Дисертант звертає увагу, що неодноразово у даній категорії справ вживається термін “майнові права”. Однак у чинному цивільному законодавстві не розкривається їх зміст і не дається класифікація. Автор підтримує думку тих вчених, які вважають, що під майновими правами слід розуміти право власності та інші речові та зобов’язальні права.


У дисертаційній роботі проаналізовані особливості відновлення речових прав. Автор вважає, що при відновленні права власності на майно, яке обтяжене будь-яким з речових прав, реабілітований зобов’язаний дотримуватись усіх обтяжень.


Притягнення особи до кримінальної відповідальності не є підставою припинення її зобов’язальних прав, які мають приватний характер і регулюються ЦК України. При позбавленні волі громадянина припиняються зобов’язання, які він може виконати тільки особисто. При аналізі коментованого питання використано відповідні положення законодавства держав Прибалтики, Білорусі, Російської Федерації.


Підрозділ 2.2. Відновлення становища, яке існувало до порушення права, як спосіб захисту майнових прав реабілітованого. Відповідно до ч.2 ст.3 і ч.2. ст.4 Закону України від 1 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду"; статей 4 і 5 Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", а також відповідно до норм Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1993 р., вилучене майно, інші цінності, що конфісковані або обернені в дохід держави судом, підлягають поверненню у натуральній формі, а коли це не можливо, то їхня вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким вони передані безкоштовно.


Із цього випливає, що законодавець передбачає два способи відновлення майнових прав: по-перше, це відновлення становища, яке існувало до порушення права, по-друге, компенсація.


На думку автора, перший спосіб є одним із ефективних і оперативних прийомів ліквідації негативних майнових наслідків, заподіяних незаконним кримінальним переслідуванням. Традиційно цей спосіб захисту майнових прав застосовується у цивільному праві й означає повернення сторін у початковий стан, який існував до порушення їх законних прав.


Підрозділ 2.3. Захист прав реабілітованого шляхом компенсації вартості конфіскованого та незаконно вилученого майна. У результаті незаконної кримінально-процесуальної діяльності громадянам заподіюється майнова шкода. Конфісковані речі можуть бути знищені, пошкоджені, обернені в дохід держави або передані у власність іншим громадянам чи юридичним особам. Тому  повернути вилучену річ власникам не завжди можливо. Крім цього, громадянину за даних обставин заподіюються також інші майнові збитки, пов’язані з незаконними діями судових та позасудових органів. Втрачені матеріальні блага піддаються виміру в грошах і відшкодуванню шляхом компенсації.


Порядок виплати грошової компенсації, відшкодування вартості майна репресованим регулюються спеціальними нормами Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (ст.5), а також Положенням про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їх спадкоємцям.


Автор не погоджується з позицією тих вчених, які ототожнюють компенсацію з поняттям відшкодування порушеного майнового чи немайнового права.


Вказуючи на недоліки ст.1 Закону України від 17 квітня 1991 року “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”, дисертант пропонує зняти обмеження виплати грошової компенсації тільки спадкоємцям першої черги за законом, оскільки ця норма суперечить цивільному законодавству України.


На думку автора, право на грошову компенсацію, якщо вона була нарахована, але не отримана реабілітованим, мають спадкоємці тієї черги, яка закликається до спадкування у разі відсутності заповіту.


Розділ ІІІ “Проблеми відновлення окремих майнових прав реабілітованих” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню відновлення права власності на будівлі та інше житло, а також особливостей відновлення корпоративних прав. Певна увага приділена порядку відновлення майнових прав.


Підрозділ 3.1. Визнання та відновлення права власності на будівлі та інше житло. У цьому підрозділі на підставі матеріалів судової практики аналізуються особливості відновлення права власності на житло.


З часу прийняття Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" комісіями у справах реабілітованих у Львівській області на підставі документів про вилучення і реалізацію майна, одержуваних з архівів та інших установ, повернуто реабілітованим 692 будівлі.


Автор вказує на недоліки п.5 цього Закону України. У даній нормі питання про можливість повернення реабілітованому будинку, його частини вирішується тільки у тому випадку, “якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося”.


Дисертант вважає, що з юридичної точки зору таке майно не може бути “не зайнятим”. Річ, яка не має власника або власник якої невідомий, відповідно до ст. 335 ЦК України визнається безхазяйною. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Порядок набуття права власності на даний об’єкт регулюється також спеціальним законодавством про порядок виявлення та обліку безхазяйного майна.


На думку автора, не слід протиставляти право на повернення будинку - праву наймача на проживання в ньому. Тобто зміна власника будинку не змінює правового становища наймача, а видача реабілітованому свідоцтва про право власності на вилучений будинок не є підставою для виселення наймачів. Потрібно звернути увагу на те, що у більшості випадків реабілітовані, захищаючи порушене право власності на житло, не ставлять вимог про виселення наймачів. У дисертації пропонується ч.2 ст.5 Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" викласти у такій редакції: "Вилучені будівлі та інше майно за наявності відповідних документів повертаються реабілітованому або його спадкоємцям лише у випадку перебування їх у державній чи комунальній власності зі збереженням за наймачем права користування житлом, до надання іншого в порядку, передбаченому законодавством".


Отже, у разі повернення житлового приміщення реабілітованому особам, які в ньому проживають, потрібно надати право на позачергове забезпечення житлом. Тобто необхідно ч.4 ст.46 Житлового кодексу Української РСР “Позачергове надання житлових приміщень” доповнити такими словами: "Поза чергою жиле приміщення надається громадянам, якщо приміщення, яке вони займали, повернено реабілітованому чи його спадкоємцям".


Доцільно у ст.2 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” закріпити положення про заборону приватизації житла, вилученого внаслідок політичних репресій, щодо повернення якого є заява реабілітованого. Зокрема, п.2 таким положенням: “До об’єктів, які не підлягають приватизації, належать також житлові будинки або квартири у будинках, що належали на праві власності реабілітованим громадянам, якщо заява про повернення даного житла перебуває на розгляді у Комісіях з питань поновлення прав реабілітованих".


Підрозділ 3.2. Особливості відновлення корпоративних прав  реабілітованих громадян. Закон України від 1 грудня 1994 року “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” у ч.2 ст.3 передбачає відновлення корпоративних прав незаконно засуджених громадян. Зокрема, у цій нормі йдеться про “повернення (відшкодування) … цінних паперів та відсотків по них… інших цінностей … конфіскованих або звернених в доход держави судом, вилучених органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність”.


Положення про порядок виплати грошової компенсації, повернення майна або відшкодування його вартості реабілітованим громадянам або їхнім спадкоємцям у ч.2 п.19 надає право репресованому лише на компенсацію цінних паперів, обмежуючи їх облігаціями державних позик. Така неузгодженість позицій  свідчить про певні недоліки роботи законодавця у цій сфері правовідносин.


Порядок звернення стягнення на цінні папери, і їх реалізація через процедуру виконавчого провадження не містять певних відмінностей від звернення стягнення на інші майнові корпоративні права. Тому новий власник цінних паперів є законним добросовісним володільцем. Дисертант вважає, що вимога про повернення цих корпоративних прав є незаконною. Реабілітований громадянин має лише право на компенсацію цінних паперів та відсотків за ними.


Якщо конфіскована частка у статутному фонді господарського товариства була виділена у грошовій формі, то внаслідок реабілітації особа має повне право тільки на її компенсацію державою. Це правило поширюється і на випадок виділення частки у натуральній формі.


Підрозділ 3.3. Порядок відновлення майнових прав. На думку дисертанта, вдосконалення потребують і окремі норми законодавства про порядок відновлення порушених прав реабілітованого. Зокрема, ст. 11 Закону України від 1 грудня 1994 року “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” зазначає, що у разі прийняття реабілітаційного рішення орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов’язані роз’яснити громадянинові порядок відновлення його порушених прав. Автор зауважує, що у законодавстві не передбачено норми щодо реалізації цього положення. Не надсилається на адресу реабілітованих осіб і письмове повідомлення про право громадянина на відшкодування майнової і моральної шкод, як це передбачено Положенням про застосування Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”.


Дисертантом обґрунтована позиція, що додатковою гарантією громадянина при відновленні його майнового стану і соціального статусу може бути запровадження судового порядку реабілітації. Відповідно до цього визначення розміру відшкодування, застосування ряду інших реабілітуючих заходів повинно бути виключно функцією суду. При оголошенні виправдовувального вироку суд в обов’язковому порядку повинен роз’яснити громадянину його право на відшкодування шкоди і порядок відновлення у втрачених правах, про що вручається письмовий документ.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины