Вітка Ю.В. Недержавні пенсійні фонди: особливості цивільно-правового статусу

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь наукової розробки теми дисертації, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їхню апробацію, кількість публікацій за темою дисертації.

Перший розділ „Загальна характеристика недержавних пенсійних фондів як учасників цивільних правовідносин” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 1.1 „Характеристика підходів до визначення правового статусу недержавних пенсійних фондів у зарубіжному законодавстві” проведено історичний огляд становлення юридично автономних (відокремлених) НПФ, визначено класифікаційну структуру НПФ з точки зору їхнього правового статусу в зарубіжному законодавстві.

Виявлено, що на відміну від пенсійних планів ХІХ століття, які передбачали формування активів, що належали на певному правовому титулі юридичним особам-роботодавцям (при цьому учасники не мали ні речових, ні зобов’язальних прав стосовно таких активів), сучасні світові тенденції полягають у зменшенні кількості неавтономних пенсійних фондів та юридичній автономізації НПФ.

Автором проведено класифікацію НПФ, які створюються в іноземних державах, за такими критеріями: 1) за правовою формою створення: неавтономні та автономні; 2) за правовим режимом пенсійних коштів: НПФ, учасники яких не мають жодних прав на пенсійні кошти; НПФ, у яких пенсійні кошти належать учасникам на певному правовому титулі; НПФ, пенсійні кошти яких передаються на праві довірчої власності довірчим власникам; 3) за особливостями реалізації правосуб’єктності: НПФ, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється органом пенсійного фонду; НПФ, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється окремою від пенсійного фонду особою; НПФ, реалізація правосуб’єктності яких здійснюється як органом пенсійного фонду, так і окремою особою; 4) за природою участі: відкриті, закриті (корпоративні) та змішані (галузеві); 5) за видами пенсійних схем: НПФ із встановленими розмірами виплат пенсій; НПФ із встановленими розмірами внесків; НПФ із комбінованими пенсійними схемами.

У підрозділі 1.2 „Поняття та види недержавних пенсійних фондів за законодавством   України” з’ясовано поняття фонду як родового поняття й основи для розкриття правових ознак НПФ, запропоновано дефініцію НПФ у праві України, а також проведено класифікацію НПФ за законодавством України.

Автором виявлено, що попри значну кількість законодавчих актів України, які регламентують діяльність фондів, не існує однозначної дефініції поняття „фонд”. Узагальнення наведених у літературі й законодавстві визначень дозволило розкрити сутність фондів залежно від правової форми, в якій вони створюються: 1) створені без статусу юридичної особи: є накопиченням грошових коштів та (або) матеріальних цінностей, які повинні використовуватися згідно з цільовим призначенням; 2) створені зі статусом юридичної особи: є юридичними особами, що вчиняють правочини із накопиченими грошовими коштами та (або) матеріальними цінностями, які повинні використовуватися згідно з цільовим призначенням і для забезпечення певного виду діяльності.

За результатами проведеного аналізу вбачається неможливим формулювання єдиної дефініції НПФ, яка б ураховувала істотні ознаки НПФ, без співвіднесення із законодавством певної держави. Запропоновано два найбільш загальних підходи до визначення НПФ залежно від того, чи передбачає законодавство відповідної держави існування НПФ у вигляді сукупності активів або як юридичної особи.

Систематизація правових ознак НПФ за законодавством України дозволила визначити НПФ як юридичну особу, створену в організаційно-правовій формі непідприємницького товариства виключно з метою накопичення пенсійних активів і здійснення учасникам пенсійних виплат на підставах і в порядку, встановлених законом, та зобов’язану забезпечувати адміністрування, управління пенсійними активами та обслуговування пенсійних активів зберігачем. Запропоновано в наведеній редакції викласти визначення НПФ у ст. 1 Закону України про НПЗ.

Автором аргументовано, що єдиним критерієм, за яким можна провести розподіл НПФ за законодавством України, є природа участі в НПФ. Відповідно до цього критерію НПФ поділяються на відкриті, корпоративні та професійні й розрізняються за категоріями засновників, учасників і вкладників.

У підрозділі 1.3 „Місце недержавних пенсійних фондів у системі учасників цивільних правовідносин” з’ясовується зміст цивільно-правового статусу НПФ шляхом встановлення місця НПФ у системі учасників цивільних правовідносин і виявлення притаманних йому ознак.

Дослідження законодавства дозволило автору виокремити ознаки, що характеризують чинну законодавчу конструкцію НПФ як юридичної особи: наявність єдиного органу управління — ради; нездатність мати відокремлене майно для забезпечення основної діяльності НПФ; обов’язкова наявність юридичних осіб, які в цивільному обігу виступають від імені НПФ (реалізують правосуб’єктність НПФ); нездатність нести самостійну майнову відповідальність; здатність бути позивачем і відповідачем у суді та водночас відсутність механізмів відшкодування шкоди, завданої з боку НПФ. На підставі аналізу наведених ознак автором засвідчено необхідність зміни концепції цивільно-правового статусу НПФ, запровадженої в Україні.

Доведено, що як непідприємницьке товариство НПФ: створюється на підставі рішення засновників та не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками; функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних активів і здійснення пенсійних виплат учасникам; має право провадити лише недержавне пенсійне забезпечення, що є виключним видом діяльності, і в силу закону провадження іншої діяльності забороняється.

Другий розділ „Основні елементи цивільно-правового статусу недержавних пенсійних фондів” складається із чотирьох підрозділів, кожен із яких присвячений характеристиці відповідного елементу цивільно-правового статусу НПФ. У підрозділі 2.1 „Правосуб’єктність недержавних пенсійних фондів”, що в свою чергу складається з чотирьох пунктів, досліджено поняття, зміст та особливості реалізації правосуб’єктності НПФ.

З метою розкриття специфіки правосуб’єктності НПФ у роботі проаналізовано доктринальні підходи до вирішення таких дискусійних у науковій літературі питань, як: елементи правосуб’єктності юридичної особи, загальний чи спеціальний характер правосуб’єктності юридичної особи, зокрема непідприємницького товариства, способи реалізації правосуб’єктності.

Обґрунтовується точку зору, що НПФ властива спеціальна правоздатність, обумовлена метою створення (накопичення пенсійних активів та здійснення пенсійних виплат учасникам НПФ на підставах і в порядку, встановлених законом) та видом діяльності (недержавне пенсійне забезпечення) цієї юридичної особи.

Зроблено висновок, що способи реалізації правосуб’єктності НПФ є унікальними порівняно з традиційною доктриною реалізації правосуб’єктності юридичної особи, адже окрім набуття і здійснення цивільних прав та обов’язків через органи управління або через представників-фізичних осіб, правосуб’єктність НПФ реалізується на підставі договорів представниками-юридичними особами (адміністратором та особою, що здійснює управління активами). Істотне місце в механізмі реалізації правосуб’єктності НПФ займає зберігач, який шляхом вчинення банківських правочинів забезпечує реалізацію правосуб’єктності НПФ через адміністратора та особу, що здійснює управління активами.

Підрозділ 2.2 „Правовий режим майна недержавних пенсійних фондів” присвячений розкриттю змісту правового режиму майна НПФ.

На основі аналізу законодавства України про недержавне пенсійне забезпечення автором виявлено закономірності, що характеризують існуючий правовий режим майна НПФ: визначення законодавством та установчими документами НПФ пенсійних активів як майна, речові та (або) зобов’язальні права на яке належать НПФ; специфічний правовий режим пенсійних активів, що не дозволяє кваліфікувати їх як основу майнової відокремленості НПФ; фактична нездатність НПФ в рамках чинної законодавчої конструкції набувати відокремлене майно.

Зроблено висновок про необхідність законодавчого закріплення існування в пенсійного фонду відокремленого майна для забезпечення його основної діяльності, яке б формувалося за рахунок внесків засновників і ставало власністю НПФ.

У ракурсі висвітлення правового режиму майна НПФ обґрунтовано, що конструкція права власності учасників на пенсійні кошти, закріплена Законом України про НПЗ, є невиправданою. Автор приєднується до позиції науковців, які відстоюють зобов’язальний характер прав на грошові кошти в безготівковій формі. Учасники НПФ повинні виступати не власниками пенсійних коштів, а носіями зобов’язальних прав у сумі пенсійних коштів, які обліковуються на їхніх індивідуальних пенсійних рахунках. У зв’язку із цим пропонується внесення відповідних змін до Закону України про НПЗ.

У підрозділі 2.3 „Управління недержавними пенсійними фондами” досліджено організацію управління НПФ, запропоновано оптимальну схему управління НПФ.

З метою виявлення прогалин і суперечностей у законодавчому регулюванні управління НПФ проведено порівняльний аналіз запропонованої законодавством схеми управління НПФ із існуючими схемами управління юридичними особами, зокрема із дворівневою (американська) та трирівневою (німецька, її ще називають британською) схемами управління.

Зазначений аналіз дозволив виявити особливості, що характеризують чинну схему управління НПФ: існування в НПФ єдиного органу управління — ради НПФ, внаслідок чого ця схема характеризується як однорівнева; наявність виконавчих і контрольних повноважень ради, що свідчить про достатньо високий рівень незалежності цього органу в управлінні НПФ; поєднання державного й локального регулювання у формуванні, встановленні компетенції й порядку діяльності ради; колегіальний характер діяльності ради НПФ.

Важливою рисою чинної законодавчо передбаченої схеми управління НПФ визначено те, що збори засновників не віднесено до органів управління НПФ, хоча фактично вони наділені всіма необхідними ознаками вищого органу управління. Автор дійшла висновку про наявність достатніх теоретичних підстав і законодавчого підґрунтя для запровадження дворівневої схеми управління НПФ, із наданням зборам засновників статусу вищого органу управління, у зв’язку з чим запропоновано внести відповідні зміни до Закону України про НПЗ.

У підрозділі 2.4 „Цивільно-правова відповідальність недержавних пенсійних фондів” проаналізовано специфіку цивільно-правової відповідальності НПФ і запропоновано механізми для запровадження реальної здатності НПФ нести цивільно-правову відповідальність.

У результаті дослідження доведено недопустимість і недоцільність запровадження субсидіарної відповідальності засновників за зобов’язаннями НПФ через відсутність майнових та обмеженість організаційно-управлінських прав засновників, а також хибність запровадження майнової відповідальності членів ради за зобов’язаннями НПФ. На думку автора, зазначене свідчить про те, що рівень деліктоздатності НПФ повинен визначатися виконанням установлених законом вимог щодо формування та підтримання певного обсягу майна для забезпечення основної діяльності цієї юридичної особи і фактичною реалізацією її правомочностей стосовно такого майна.

З метою запровадження реальної здатності НПФ нести цивільно-правову відповідальність доречно встановити, що НПФ несе відповідальність за власними зобов’язаннями всім майном, що належить йому на праві власності, з урахуванням встановлених законом особливостей правового режиму і звернення стягнення на пенсійні активи. Пенсійні активи можуть виступати об’єктом стягнення лише за вимогами до НПФ кредиторів-суб’єктів недержавного пенсійного забезпечення, та які випливають безпосередньо зі здійснення НПФ недержавного пенсійного забезпечення.

Третій розділ „Договори, спрямовані на забезпечення і реалізацію правосуб’єктності недержавного пенсійного фонду” складається із трьох підрозділів. У підрозділі 3.1 „Правова природа договірних відносин і класифікація договорів за участю недержавного пенсійного фонду” детально проаналізовано специфіку договірних відносин за участю НПФ, що виявляється в системі ознак, властивих цим відносинам, а також проведено класифікацію договорів, стороною яких виступає НПФ.

У результаті дослідження наукових підходів до співвідношення ролі договору та імперативних норм у регулюванні договірних відносин у сучасних умовах з’ясовано, що специфіка договірних відносин за участю НПФ виявляється в таких рисах: відсутність у ЦК України безпосередньо таких різновидів договорів, що укладаються НПФ як суб’єктом недержавного пенсійного забезпечення, та закріплення їх на рівні спеціального закону; здатність НПФ у силу спеціальної правосуб’єктності укладати лише обмежене коло договорів; обумовленість виникнення і реалізації правосуб’єктності НПФ укладенням договорів, прямо передбачених спеціальним законом; запровадження в регулюванні договірних відносин значного масиву імперативних норм, спрямованих на охорону приватноправових інтересів вкладників і учасників та публічних інтересів держави; встановлення меж реалізації принципу свободи договору.

На основі аналізу законодавства України проведено класифікацію договорів, стороною яких виступає НПФ: за юридичною конструкцією, що визначає їхню належність до договору певного виду (типу); за зв’язком із основною діяльністю НПФ; за значенням для правосуб’єктності НПФ; за способом реалізації правосуб’єктності НПФ.

У підрозділі 3.2 „Договори, спрямовані на забезпечення правосуб’єктності недержавного пенсійного фонду” проведено цивільно-правову характеристику договорів, спрямованих на забезпечення правосуб’єктності НПФ. Характеристиці кожного договору присвячений окремий пункт підрозділу.

Безпосередній зв’язок договору про адміністрування, договору про управління активами й договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем із правосуб’єктністю НПФ полягає в тому, що саме з моменту укладення всіх цих договорів у НПФ виникає повна правосуб’єктність.

Змішана цивільно-правова природа аналізованих договорів зумовлена комплексністю відносин, що ними регулюються, представницьким характером правовідносин між пенсійним фондом та особами, через яких реалізується його правосуб’єктність, а також виступом зберігача в якості суб’єкта, що забезпечує реалізацію правосуб’єктності НПФ.

На підставі детального аналізу норм законодавства України про недержавне пенсійне забезпечення автором сформульовано власні визначення договору про адміністрування, договору про управління активами й договору про обслуговування пенсійного фонду зберігачем.

Підрозділ 3.3 „Договори, спрямовані на реалізацію правосуб’єктності недержавного пенсійного фонду” присвячений цивільно-правовій характеристиці групи договорів, спрямованих на реалізацію правосуб’єктності НПФ. Структура цього підрозділу зумовлена різновидами таких договорів і складається з двох пунктів.

Автором з’ясовано, що пенсійний контракт і договір про виплату пенсії на визначений строк є договорами, спрямованими на реалізацію правосуб’єктності НПФ як суб’єкта недержавного пенсійного забезпечення, оскільки забезпечують досягнення мети створення НПФ в обох компонентах — накопичення пенсійних активів та здійснення пенсійних виплат.

Концепція самостійності зазначених договорів обумовлена як їх відмінністю від інших цивільно-правових договорів, у тому числі договорів про надання фінансових послуг, так і відсутністю передбачених ЦК України договірних моделей подібного типу (виду). Із урахуванням ознак, що є характерними для цих договорів, надано їх авторські визначення.