Тіхонова М.А. Непідприємницькі фізкультурно-спортивні організації як суб\'єкти цивільного права

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність досліджуваної теми, характеризується ступінь її наукової розробки, наводиться науково-теоретична база і методологія дослідження, вказується зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначається предмет, метод і завдання дослідження, висвітлюється наукова новизна отриманих результатів, їх апробація, дається перелік публікацій автора за темою дисертації.

Розділ 1. Становлення непідприємницьких фізкультурно-спортивних організацій як юридичних осіб – складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. Становлення та розвиток непідприємницьких фізкультурно-спортивних організацій дисертант досліджує історію становлення та розвитку непідприємницьких організацій та фізкультурно-спортивних організацій зокрема. Наголошено, що основи правового регулювання діяльності непідприємницьких організацій взагалі, закладені юристами Древнього Риму. Що стосується сфери фізичної культури і спорту, то перші спортивні об'єднання з'явилися у Стародавній Греції.

У середні віки спортивні організації були професійними напіввійськовими союзами, які мали індивідуалізуючі ознаки, що відокремлювали їх серед інших осіб. Вони започатковувались або на публічно-правових засадах, або на приватноправових (на підставі договору).

В дисертації відзначається, що в Україні (ХІХ – початок ХХ століття) починають створюватись та діяти багато спортивних товариств. На Східній Галіції їх діяльність регламентувалась законом «Про товариства» від 1897 р. Діяльність спортивних товариств, які діяли на тій території України, що входила до складу Російської імперії, регламентувалась «Высочайшими утвержденными основными государственными законами», «Именным Высочайшим Указом Правительствующему Сенату о Временных правилах об обществах и союзах» від 4 березня 1906 р.

НФСО характеризуються дозвільним порядком їх створення, причому даний принцип зберігається й у радянські часи. Істотну увагу автор приділила радянському законодавству в даній сфері, хоча наголошується, що їх діяльність підпадала під норми адміністративного, а не цивільного права.

Характеризуючи чинне українське законодавство про НФСО, автор звернула увагу на положення Конституції України; ЦК України; ЗУ «Про об’єднання громадян»; ЗУ «Про фізичну культуру і спорт». Дисертант дійшла висновку, що їх виникнення визначено їх правовою та економічною природою, прагненням людини створити не тільки комфортне навколишнє середовище, але й прагненням забезпечити здоровий спосіб життя, об’єднання інтересів в різноманітних організаційно-правових формах для спортивних, соціальних, культурних, благодійних та інших цілей, що спрямовані на досягнення суспільних благ та здоров’я населення.

У підрозділі 1.2. Поняття та ознаки непідприємницьких фізкультурно-спортивних організацій як юридичних осіб автор досліджує вихідні положення наукових конструкцій НФСО. 

Дисертантом встановлені особливості, що розкривають юридичну сутність НФСО: 1) засновники НФСО не мають права отримувати та розподіляти отриманий дохід між собою; 2) НФСО має непідприємницьку мету, що визначена завчасно волею засновників та спрямована забезпечувати суспільні інтереси та інтереси окремих приватних осіб в сфері фізичної культури та спорту. Мета діяльності НФСО є загальною для визначеного кола осіб, їх вільним волевиявленням, яке виражене в установчих документах НФСО. НФСО можуть мати певні податкові пільги; 3) в НФСО відсутні внутрішні інвестори - особи, які в обмін на вкладене майно в організації отримують права вимоги до юридичної особи, пропорційні вкладенням, які дозволяють здійснювати управління організацією; 4) до особливостей правового положення та індивідуалізуючих ознак НФСО, які мають статус юридичної особи, ми можемо віднести і особливості порядку їх створення, реєстрації, реорганізації (злиття, приєднання, поділ, виділ, перетворення) та (або) ліквідації, та пов’язані з цим такі ознаки НФСО, як найменування, місцезнаходження НФСО; 5) також до особливостей правового становища та індивідуалізуючих ознак НФСО ми відносимо функції та завдання НФСО.

Дисертант наводить характерні для НФСО ознаки: організаційна єдність; в більшості НФСО – сталість членського складу; об’єднання на підставі єдиної мети – розвиток та розповсюдження різноманітних видів спорту, яка відображає інтереси певної групи осіб; власна відокремлена матеріальна база; самодіяльність та самоуправління як найважливіші принципи функціонування.

Запропоновано авторське визначення поняття «непідприємницької фізкультурно-спортивної організації» як непідприємницької організації, що створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка має майно, може ним відповідати за своїми зобов’язаннями, від свого імені набуває майнові права та юридичні обов’язки, діє в сфері фізичної культури та спорту, не має на меті одержання прибутку, і не розподіляє отриманий дохід між засновниками (членами, учасниками) організації, спрямована на задоволення та захист законних спортивних та інших спільних інтересів своїх членів (учасників, засновників), на розвиток фізичної культури та розповсюдження різноманітних видів спорту зі створенням або без створення юридичної особи.

У підрозділі 1.3. Види непідприємницьких фізкультурно-спортивних організацій дисертантом вперше встановлений орієнтовний перелік існуючих НФСО – рух, громадська організація (ФСТ, федерація, асоціація або спілка, спортивна ліга), установа, благодійна організація, державна корпорація; некомерційне партнерство; автономна некомерційна організація; споживчий кооператив (товариство).

Вперше класифіковано НФСО за різними критеріями та зроблено їх порівняльну характеристику. Автор вважає, що за своєю правовою природою НФСО в Україні поділяються на 1) НФСО, що є юридичними особами; 2) НФСО, що не мають прав юридичної особи.

Дисертант дійшла висновку, що НФСО поділяються на: 1) за підставами виникнення (створення) – на приватні та публічні; 2) за формою власності – на НФСО, що створені на приватній, державній та комунальній формі власності; 3) за порядком створення – на ті, що створені шляхом об’єднання осіб та майна, та НФСО, що створені шляхом об’єднання лише майна; 4) за внутрішньою структурою – на одноланкові та багатоланкові; 5) за територіальною сферою діяльності – на міжнародні, всеукраїнські та місцеві; 6) за віковим критерієм засновників – на ті, що можуть бути заснованими громадянами, які досягли 14-річного віку та НФСО, засновниками яких є громадяни, що досягли 18-річного віку; 7) за членством – на НФСО з індивідуальнім членством та НФСО з індивідуальним та колективним членством. Визначається, що найбільш оптимальною організаційно-правовою формою НФСО, є непідприємницьке товариство.

Розділ 2. Цивільно-правове становище непідприємницьких фізкультурно-спортивних організацій – складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню правоздатності та дієздатності НФСО та специфіці їх прояву, особливості правового становища та правового режиму майна НФСО.

Підрозділ 2.1. Правоздатність та дієздатність непідприємницьких фізкультурно-спортивних організацій та специфіка їх проявлення у непідприємницьких фізкультурно-спортивних організаціях присвячений аналізу понять правове становище, цивільна правосуб’єктність, право– та дієздатність та специфіці їх прояву в такого суб’єкта цивільних правовідносин, як НФСО.

Дисертант досліджує загальні положення правового становища НФСО, прояви правосуб’єктності, правоздатностіь та дієздатності НФСО. Автор доводить, що основними (визначальними) складовими частинами-елементами, що з однієї сторони складають, а з іншої – розкривають зміст правового становища НФСО як суб’єктів цивільних правовідносин є: мета та завдання діяльності, функції, правосуб’єктність, юридичні права та обов’язки, відповідальність НФСО, які передбачені нормами законодавства України, а також правовий режим майна НФСО. Дисертант вважає, що правове становище є галузевою категорією і відображає сутність суб’єкта цивільного права та пропонує поняття «правове становище НФСО» розуміти як правову конструкцію, що за допомогою загальнотеоретичних положень та норм актів цивільного законодавства України визначає реальне положення НФСО як організаційно-правової форми юридичної особи.

Автор вважає, що НФСО, в силу того, що вони є непідприємницькими організаціями, обмеженими метою розвитку фізичної культури та розповсюдження різноманітних видів спорту, наділені спеціальною правоздатністю законом. Автор поділяє точку зору Д.С. Лещенка, що ЦК України, а саме ч. 2 ст. 91, слід доповнити положенням, яке б дозволяло наділяти спеціальною правоздатністю (обмежувати універсальну правоздатність) окремі організації на підставі норм спеціального законодавства, положень засновницьких документів та рішення суду.

Доводиться, що головними відмінностями НФСО, є: 1) відсутність мети отримання прибутку або, іншими словами, основна мета діяльності організації; 2) основний вид діяльності організації; 3) відсутність права розподілу прибутку між учасниками організації. Але, у зв’язку з тим, що чинне законодавство не містить самого визначення та основних ознак таких понять, як «основна мета діяльності організації» та «основний вид діяльності організації», автор пропонує викласти ч. 1 ст. 85 ЦК України у наступній редакції «непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання доходу для його наступного розподілу між учасниками».

Дисертант дійшла висновку, що НФСО мають засновницьку, спеціальну дієздатність, а в деяких випадках перманентну, яка забезпечує досягнення основної мети створення юридичної особи та виникає з моменту отримання спеціального дозволу – ліцензії. Особливістю дієздатності НФСО є обмеженість її метою. Дієздатність НФСО є основною та допоміжною (обслуговуючою основну). Крім цього дієздатність НФСО розширюється з моменту отримання спеціальної ліцензії на можливість здійснення певного виду діяльності.

Підрозділ 2.2. Особливості правового становища непідприємницьких фізкультурно-спортивних організацій присвячений дослідженню порядку створення, реєстрації, припинення та (або) ліквідації НФСО, а також дослідженню таких індивідуалізуючих ознак НФСО, як найменування, місцезнаходження, їх завдання та функції.

Дисертантом зазначено, що чинне законодавство не встановлює порядок створення НФСО залежно від їх організаційно-правових форм. Так, зокрема, фізкультурно-спортивне товариство створюється шляхом об’єднання осіб (учасників), які спільно розробляють його статут, що підписується всіма учасниками (засновниками) і є єдиним установчим документом. Фізкультурно-спортивна установа (наприклад, спортивна школа) створюється однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участь в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети розвитку фізичної культури та спорту та розповсюдження різноманітних видів спорту за рахунок цього майна. Фізкультурно-спортивна установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акту, який складений засновником (засновниками).

Дисертант погоджується з В. І. Борисовою, що створення будь-якої юридичної особи приватного права – це багатостадійний процес, котрий охоплює як фактичні дії засновників (розробка засновницьких документів, створення статутного капіталу тощо) і держави в особі певних органів (перевірка дій засновників тощо), так і юридичні дії зазначених осіб. Державна реєстрація – остання стадія, що завершує процес створення юридичної особи, яка до цього існувала фактично, а з моменту державної реєстрації виникає юридично.

Аналізуючи інститут реорганізації юридичних осіб приватного права, від якого відмовився ЦК України, але який міститься в спеціальних актах цивільного законодавства, автор приєднується до точки зору І. М. Кучеренко, що інститут реорганізації є способом припинення та/чи виникнення юридичних осіб, при якому виникає правонаступництво (як універсальне, так і сингулярне) і відмова від такого узагальнюючого інституту в ЦК є не досить обґрунтованою. Автор вважає, що в законодавстві не встановлено, які види НФСО вправі реорганізовуватись та в саме в які форми вони можуть бути реорганізовані.

При дослідженні такої індивідуалізуючої ознаки, як найменування автор висновку виходить з того, що особливістю найменування НФСО, особливо тих організацій, що виникли в порядку правонаступництва від радянських фізкультурно-спортивних організацій є те, що в назві НФСО повинна визначатись не тільки організаційно-правова форма юридичної особи, але й її місцезнаходження. Дисертант вважає, що поряд з найменуванням концентрованим виразником фірмового стилю НФСО, її «візитною карткою» є товарний знак, що містить у собі логотип, фірмовий знак (brand mark), слоган.

Досліджуючи завдання, поставлені перед НФСО, автор, на підставі проаналізованих статутів НФСО, дійшла висновку, що завдання поставлені в статутах НФСО є дещо вужчими, ніж ті завдання, що вони дійсно виконують, або повинні виконувати. Тож автор рекомендує внести відповідні зміни в статути (установчі документи) НФСО.

Підрозділ 2.3 - Правовий режим майна непідприємницьких фізкультурно-спортивних організацій присвячений розкриттю змісту правового режиму майна НФСО, визначенню понять «майно» та «правовий режим майна», з’ясуванню особливостей правового режиму майна НФСО. Зроблено висновок, що термін «майно» це економічна, юридична, соціальна категорія, під яким можна розуміти будь-які явища об'єктивної дійсності, які маютьмайнову цінність і можуть бути виражені як у матеріальних, так і нематеріальних формі активах і пасивах.

Досліджуючи існуючі дефініції поняття «правовий режим майна» автором запропоновано під правовим режимом майна НФСО розуміти визначений комплексом правових норм та правових засобів обсяг повноважень НФСО з приводу формування майна НФСО, здійснення НФСО речових прав на належне майно (управління, володіння, користування, розпорядження майном), яке належить їй на речовому та зобов’язальному праві, характер та обсяг суб’єктивних прав та юридичних обов’язків власника цього майна.

Дисертант зазначає, що основним майном НФСО є рухомі та нерухомі речі, оскільки з приводу них і встановлюються права та обов’язки учасників правовідношень (власників та невласників). Речі та інше майно є матеріальним підґрунтям діяльності НФСО для досягнення поставленої перед ним законом, статутом мети - розвитку фізичної культури та спорту, залучення до регулярних занять фізичною культурою i спортом населення України, розвиток та розповсюдження відповідних видів спорту.

Дисертантом зроблено висновок, що НФСО, незалежно від їх організаційно–правових форм та видів, повинні входити до суб’єктів, за якими залишається право постійного (безстрокового) користування на земельні ділянки. Крім цього для перспективного розвитку фізичної культури й спорту в країні необхідна наявність відповідної матеріально-технічної бази. Це питання пов’язане не тільки з державною політикою в сфері фізичної культури та спорту, але й з питанням джерел фінансування НФСО.

Автором запропонована класифікація майна НФСО, в основу якої був покладений критерій цільового призначення, запропонований Є. О. Сухановим: 1) майно, яке необхідно НФСО для безпосереднього здійснення основної статутної діяльності: а) майно, яке забезпечує технічні умови функціонування НФСО – споруди та обладнання, які необхідні для роботи органів управління; транспортні засоби, а також вимірювальні та регулюючі пристрої, електронно-обчислювальна техніка, які необхідні для функціонування саме фізкультурно-спортивних організацій (це і медичне устаткування, фото- та кіноапаратура, копіювальна та комп’ютерна техніка, канцелярське устаткування, засоби зв’язку і т.д.) тощо; б) майно, яке необхідне для досягнення статутних цілей НФСО – будівлі спортивні – корпуси спортивні, лижні бази (для гірних видів спорту, для масового катання, для стрибків з трампліну), бази для занять альпінізмом, кінноспортивні, парусного спорту, мотовелоспорту, риболовно-спортивні, дитячо-юнацькі спортивні школи, спортивні зали, палаци спорту тощо; споруди культурних та просвітницьких установ – зали видовищно-спортивні, танцювальні тощо; споруди спортивні – басейни (криті, відкриті штучні), велодроми, велотреки, ковзанки (криті, відкриті) зі штучним льодом, комплекси відкритих спортивних споруд, поля футбольні, стадіони, трибуни стадіонні (разом з під трибунними приміщеннями), манежі легкоатлетичні, тіри, комплекси фізкультурно-оздоровчі тощо; машини та устаткування – зброя спортивна; спортивний інвентар – для зимніх видів спорту, водних видів спорту, інвентар для акробатики, гімнастики, легкої атлетики, для художньої гімнастики, легкоатлетичного бігу, стрибків, інвентар для літніх видів спорту, і для прикладних видів спорту, інвентар для суддів, тренувальний, засоби для підготовки інвентарю, засоби та пристрої для тренерської роботи, для загальної фізичної підготовки, туризму, спорту, устаткування для експлуатації спортивних споруд, інвентар для загальної фізичної підготовки населення, спортсменів, тренажери, вироби для учбових та дошкільних установ тощо; 2) майно, необхідне для матеріального забезпечення здійснення статутної діяльності НФСО – це ті гроші, що отримує НФСО від використання свого майна в підприємницькій діяльності, наприклад, плата за оренду спортивної зали якою-небудь організацією для проведення виставок, плата за отримання послуг, які надає НФСО не своїм членам тощо.

Дисертант виділила джерелами формування майна: 1) грошові і матеріальні внески, передані засновниками, членами (учасниками) або державою; 2) вступні та членські внески; 3) доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); 4) доходи від цінних паперів; 5) капітальні вкладення і дотації з бюджетів; 6) надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів; 7) кредити банків та інших кредиторів; 8) безоплатні та благодійні внески, пожертвування від громадян, підприємств, установ та організацій і громадян; 9) доходи від господарської та іншої комерційної діяльності створених НФСО госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств; 10) доходи від продажу квитків на спортивні змагання; 11) доходи від безпосередньої участі НФСО у змаганнях, чемпіонатах тощо (премії із призового фонду при завоюванні медалей різноманітних чемпіонатів, кубків, змагань); 12) компенсаційні виплати за трансферними угодами; 13) доходи від проведення різноманітних конкурсів, лотерей, зустрічей з ігроками, спортсменами організації, інтернет-розсилки платних новин організації, від пенсійних та страхових полісів, концесії стадіонів та інших спортивних споруд, продажу прав на телетрансляцію спортивних змагань, використання імені свого ігрока; 14) фінансування НФСО державою; 15) гранти, одержувані НФСО на фінансування конкретних програм, проектів, заходів.