Гареєв Є.Ш. Правова охорона винаходів

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, дається характеристика об'єкта, предмета і методології дослідження, визначаються мета, задачі дослідження, науково-теоретична основа, формулюються наукова новизна та основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

Перший розділ “Огляд літератури і визначення напрямків дослідження” присвячений постановці проблеми, дослідженню стану вивчення проблеми, визначенню методологічного підґрунтя ключових понять дослідження.

Значна частина розділу присвячена аналізу наукових праць правознавців, які спеціально або опосередковано торкаються досліджуваних питань.

Велика кількість фахівців винахідницьких прав у своїх працях розглядали систему правової охорони винаходів ще до появи

самостійного українського законодавства: Б.С. Антімонов, Є.І. Артем'єв, М.М. Богуславський, Р.П. Вчорашній, В.А. Дозорцев, О.І. Доркін, Н.М. Зенкін, В.Я. Іонас, С.Н. Ландкоф, І.Е. Маміофа, В.П. Мозолін, В.П. Рассохін, О.О. Пиленко, В.О. Рясенцев, К.А. Флейшиць, І.Я. Хейфец, К.К. Яічков.

Значна кількість українських правознавців вивчали право інтелектуальної власності в цілому як підгалузь цивільного права: І.І. Дахно, В.А. Жаров, О.М. Мельник, В.Л. Петров, О.А. Підопригора, О.О. Підопригора, О.Д. Святоцький, Р.Б. Шишка.

Різноманітні проблеми права інтелектуальної власності, такі як цивільно-правове регулювання експертизи об'єктів інтелектуальної власності, здійснення митного контролю при переміщенні об'єктів інтелектуальної власності через кордон, економічні аспекти інтелектуальної власності, засади державного управління у сфері інтелектуальної власності, захист прав інтелектуальної власності та інші питання розглядали М.В. Вачевський, В.О. Жаров, І.А. Кириченко, О.С. Кравченко, О.М. Тропіна.

Правову охорону винаходів, засади і принципи патентування в Україні безпосередньо розглядали Ч.Н. Азімов, Г.А. Андрощук, В.М. Брижко, В.Н. Козинець, П.П. Крайнев, A.I. Кредісов, В.Л. Петров. Питання передачі прав на об'єкти промислової власності, використання цих прав як форми участі у господарських товариствах, адміністративно-правових аспектів захисту, у тому числі захисту від недобросовісної конкуренції прав промислової власності, здійснення і захисту прав на підставі формули винаходу розглянуті у працях Ю.Є. Атаманової, О.В. Безуха, М.К. Галянтича, Ю.М. Капиці, Т.С. Кириченко, В.М. Крижни, Л.А. Меняйло.

Ретельний огляд літератури дозволив дійти висновку про те, що попри значну увагу науковців до означеної проблеми, велика кількість питань усе ще залишається недослідженою, підставою більшості досліджень було застаріле законодавство, а отже, проаналізовані питання є актуальними з теоретичної та практичної точок зору, а тому є всі підстави для вивчення цієї проблематики.

Другий розділ “Загальні положення про винахід та об'єкти, в яких він може бути втілений” присвячений детальному науковому аналізу поняття “винахід”, визначенню переліку об'єктів, в яких винахід може бути втілений, а також з'ясуванню в історичному контексті зміни розуміння винаходу, як об'єкта правової охорони.

У підрозділі 2.1. “Еволюція розуміння винаходу, як об'єкта правової охорони, у вітчизняному патентному законодавстві” в

історичному контексті розглядається зміна у розумінні, що являє собою винахід як об'єкт правової охорони, а також зміна об'єктів, які можуть бути запатентовані як винахід. Слід зазначити, що на початку формування патентного законодавства під винаходами розумілися будь-які нові предмети і способи, що використовувалися у галузі виробництва, ремесла або мистецтва. Окрім новизни винаходу, ніякі інші вимоги не ставилися. Згодом, у законодавстві з'явилися визначення винаходу, які містили основні його ознаки - технічний характер, новизну, винахідницький рівень, промислову придатність.

Перелік об'єктів, які могли бути запатентовані як винаходи, також значно змінився за роки розвитку вітчизняної патентної системи. Сьогодні можна отримати патент на раніше непатентоздатні ліки, хімічні речовини, військові винаходи, процеси медичного лікування та діагностування, біотехнологічні винаходи та ін.

У підрозділі 2.2. “Характеристика поняття винаходу у сучасному законодавстві України” детально проаналізовано визначення поняття “винахід”, що містить Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”. Цей закон визначає винахід як результат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології. На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок, що це визначення є невдалим і стосується скоріше винаходу у його загальновизнаному, а не юридичному розумінні.

Юридичне визначення винаходу повинно містити його головні ознаки як об'єкта правової охорони, такі як: творчий характер, технічний характер, новизна, винахідницький рівень, придатність до промислового використання. На цій підставі пропонується визначити винахід як результат творчої діяльності людини, який є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання та здійснення якого дає певний технічний результат.

Із врахуванням намагання використання точної термінології та застосування нового визначення винаходу доводиться необхідність виключення із тексту закону термінів “технологія” та “технічне вирішення”. Доводиться зручність використання замість цих термінів терміна “результат творчої, інтелектуальної діяльності”, оскільки він застосований у ЦК України. Так, п. 1 ст. 6 Закону про винаходи необхідно викласти у такій редакції: “Не визнаються винаходами результати творчої діяльності, що суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі та не відповідають умовам патентоздатності”.

У підрозділі 2.3. “Проблеми патентоздатності деяких об'єктів, в яких може бути втілений винахід” головна увага приділена визначенню об'єктів, в яких втілюються винаходи, проблемам патентоздатності окремих із них.

За сучасним патентним законодавством України об'єктами винаходу визнаються продукти або процеси. До продуктів належать матеріальні об'єкти, такі як речовина, пристрій, механізм, споруда, виріб, штам мікроорганізму та ін. Перелік можливих продуктів не є вичерпаним, тому деякі фахівці вважають, що є усі підстави розуміти під продуктом технічну документацію, в якій описаний заявлений винахід. Таким чином, якщо технічну документацію вважати продуктом винаходу, то її створення необхідно вважати використанням винаходу. Для виправлення цього становища, необхідно у “Правилах складання і подання заявки на винахід і заявки на корисну модель” зробити пряму вказівку на те, що технічна та будь-яка інша документація не належать до такого об'єкта винаходу як продукт.

За українським законодавством в якості винаходів можуть бути запатентовані діагностичні, терапевтичні та хірургічні способи лікування людей та тварин. Однак у більшості європейських країн вважається, що зазначені способи лікування не відповідають умові придатності до промислового використання і тому не можуть бути запатентовані. Той же самий підхід існував і в радянській системі права.

Аналіз цього питання приводить до висновку, що патентування діагностичних, терапевтичних та хірургічних способів лікування є доцільним, і виключення їх з об'єктів патентування немає сенсу. Серед головних чинників, які говорять за патентування способів лікування, необхідно назвати значну інвестиційну підтримку досліджень і розвитку науки у медичній сфері, оскільки патент дозволить відшкодувати початкові витрати на створення винаходів. Посилання на те, що запатентований винахід є більш дорогим та менш доступним, не є обґрунтованими. Окрім цього, вичленовування із кола патентоспроможних хірургічних, терапевтичних способів та способів діагностування створює необхідність юридичного закріплення значення кожного терміна, що може призвести лише до юридичних колізій та суперечок.

Серед об'єктів патентування слід виокремити біотехнологічні винаходи. Вивчення вітчизняного законодавства у цій сфері приводить до висновку, що воно поки ще знаходиться у стадії

формування. Незважаючи на можливість патентування цієї категорії винаходів, існує гостра необхідність у врегулюванні деяких питань. Так, необхідно чітко визначити, що відноситься до біотехнологічних винаходів, заборонити патентування окремих біотехнологій, визначити сферу застосування прав щодо патентів на біотехнологічні продукти.

Розділ третій “Виникнення, зміст, припинення та визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід” присвячений вивченню прав інтелектуальної власності на винахід, що надаються патентом, їх змісту та підстав виникнення, а також підстав та наслідків дострокового припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід та визнання їх недійсними.

У підрозділі 3.1. “Права інтелектуальної власності на винахід та їхній зміст” розглядаються основні права інтелектуальної власності на винахід, що має володілець патенту. Детально розглянуто зміст права на використання винаходу та зміст виключного права на дозвіл використання винаходу.

Аналіз законодавства із цього питання приводить до висновку, що між ЦК України і Законом про винаходи існує суттєва розбіжність. Так, Законом передбачений договір про передачу права власності на винахід. Цивільний кодекс, у свою чергу, не містить такого договору, а передбачає договір про повне або часткове передання виключних майнових прав інтелектуальної власності. Не зрозуміло, кому буде належати право власності на винахід у випадку часткової передачі іншій особі виключних майнових прав на винахід. Розглядаються також випадки обмеження майнових прав інтелектуальної власності на винахід. Окрему увагу серед них приділено праву попереднього користування. Зазначається, що регулювання права попереднього користування у ЦК має деякі відмінності у порівнянні із Законом про винаходи. Так, з умов виникнення цього права виключено попереднє використання розробки з комерційною метою. Сьогодні право попереднього користування не обмежується тим обсягом використання технічної розробки, який існував на дату подання заявки на отримання патенту. Безперечно, ці зміни мають позитивний характер.

У підрозділі 3.2. “Підстави виникнення прав інтелектуальної власності на винахід” досліджуються ті юридичні факти, що є підставами виникнення прав інтелектуальної власності на винахід, і дається перелік суб'єктів, в яких виникають ці права.

Право інтелектуальної власності на винахід виникає лише після

відповідної його кваліфікації державою як такого, і засвідчується патентом. Закон про винаходи встановлює, що строк дії патенту на винахід становить двадцять років від дати подання заявки. Таке формулювання може призвести до певних непорозумінь, оскільки може скластися уявлення, що патент починає діяти саме з дати подання заявки. Тому здається більш вдалим положення ЦК, яке чітко вказує, що дата подання заявки є лише датою початку відліку строку дії патенту.

До сьогодні ще існують розбіжності між ЦК і Законом про винаходи щодо початку дії права інтелектуальної власності на винахід. Цивільний кодекс встановив, що права інтелектуальної власності на винахід є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації. Закон визнає датою початку дії прав інтелектуальної власності дату публікації відомостей про видачу патенту.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід можуть перейти до певної особи у порядку спадкування, причому як за законом, так і за заповітом. Ці права можуть виникнути також на підставі цивільно-правового договору. Слід зазначити, що перейти до іншої особи можуть як права, що засвідчені патентом, так і право на отримання патенту.

У підрозділі 3.3. “Проблемні питання дострокового припинення чинності майнових прав інтелектуальної власності на винахід” детально розглянуті підстави та наслідки дострокового припинення дії патенту на винахід.

Підставами дострокового припинення патенту можуть бути повна або часткова відмова патентовласника від свого патенту та несплата щорічного збору за підтримку чинності патенту. Згідно з законодавством, відмовлятися від патенту заборонено у випадках, якщо на майно, описане за борги, накладено арешт і до його складу входять майнові права, засвідчені патентом, а також без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором. Однак, у зазначених випадках законодавством не забороняється припиняти сплату щорічного збору за підтримку чинності патенту. Розглядається думка про необхідність законодавчо заборонити володільцю патенту припиняти сплачувати цей збір без попередження особи, якій надано право на використання винаходу за ліцензійним договором та в інших, зазначених вище, випадках.

Майнові права на винахід можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи та предметом договору застави. У випадку

припинення дії патенту на винахід ці права фактично припиняють своє існування. Аналіз наслідків такої події приводить до висновку, що у випадку застави або внесення до статутного капіталу юридичної особи майнових прав інтелектуальної власності на винахід потрібна законодавча заборона дострокового припинення їх чинності, тобто як заборона відмови від прав, так і заборона не сплачувати збір за підтримку дії патенту.

Цивільний кодекс України встановив нову норму для вітчизняного патентного законодавства, яка дає право відновити майнові права інтелектуальної власності на винахід, що були достроково припинені. Зазначається, що надаючи право на відновлення майнових прав, ЦК не встановлює механізм такого відновлення - його строки, порядок, умови. Висловлюється думка, що право на відновлення майнових прав обов'язково повинно супроводжуватися інститутом “післякористування”, оскільки у період між достроковим припиненням чинності прав та їх відновленням винахід може почати використовувати інша особа.

Підрозділ 3.4. “Підстави та наслідки визнання недійсними прав інтелектуальної власності на винахід” присвячений питанням визначення тих підстав, які можуть спричинити визнання прав інтелектуальної власності на винахід недійсними. Розглядається порядок та наслідки визнання недійсними цих прав.

Зазначається, що враховуючи особливості порядку визнання недійсним патенту, можна виокремити два основних види цієї процедури - адміністративну і судову. В Україні патент на винахід протягом усього строку його дії може бути визнаний недійсним лише у судовому порядку. При цьому відсутні будь-які перешкоди на позов про порушення майнових прав на винахід подати зустрічний позов про визнання недійсним патенту.

Однією з підстав визнання недійсним патенту на винахід є порушення порядку закордонного патентування винаходу. Пропонується виключити цю підставу анулювання патенту як таку, що суперечить загальним принципам цивільного законодавства. Доводиться також необхідність іншого правового регулювання порядку закордонного патентування винаходів, який повинен застосовуватися не для будь-яких винаходів, а лише для тих, які створені в Україні.

Зазначається невдале формулювання іншої підстави визнання патенту на винахід недійсним - подання заявки з порушенням прав інших осіб. Метою законодавця при введенні у законодавство цієї

підстави повинен бути захист прав справжнього винахідника або особи, що має право на отримання патенту. Доводиться, що таке формулювання може спричинити невиправдане анулювання патенту на винахід. Пропонується викласти цю підставу в іншому вигляді: “Патент на винахід визнається недійсним, якщо він виданий на ім'я особи, яка не мала на це права, або не виданий на ім'я особи, яка мала на це право, а також, коли як винахідник вказана особа, яка таким не є, або не вказана особа, яка є винахідником”.

Розділ четвертий “Окремі випадки здійснення прав інтелектуальної власності на винаходи” присвячений вивченню особливостей здійснення прав інтелектуальної власності на винаходи особами, що не досягли повнолітнього віку, та особливостей здійснення прав інтелектуальної власності на винаходи, створені особою в період виконання службових обов'язків.

У підрозділі 4.1. “Особливості здійснення прав інтелектуальної власності на винаходи малолітніми і неповнолітніми особами” головну увагу приділено цивільній дієздатності малолітніх і неповнолітніх осіб у сфері здійснення прав інтелектуальної власності.

Аналіз законодавства із цього питання приводить до висновку, що ст. 31 ЦК, яка надає можливість малолітнім (особам до чотирнадцяти років) самостійно здійснювати особисті немайнові права інтелектуальної власності, суперечить ст. 272 ЦК, яка встановлює, що в інтересах малолітніх їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Особливо звертається увага на те, що згідно з ЦК малолітні особи можуть здійснювати особисті немайнові права інтелектуальної власності на результати інтелектуальної творчої діяльності, які вони не створили самостійно.

На відміну від малолітніх, неповнолітні особи мають право самостійно здійснювати як особисті немайнові, так і майнові права інтелектуальної власності, Зазначається, що відсутність у батьків можливості обмежити права неповнолітнього у судовому порядку, є недоцільним і скоріше суперечить його інтересам. Пропонується надати батькам право на судове обмеження прав неповнолітніх за наявності достатніх підстав. Доводиться також недоцільність надання неповнолітнім права здійснювати без дозволу батьків усі права інтелектуальної власності на результати творчої діяльності, створені іншими особами.

Підрозділ 4.2. “Здійснення права інтелектуальної власності на службові винаходи” присвячений детальному аналізу

законодавства, яке регулює відносини з приводу створення “службових винаходів”, оформлення прав на них, порядку їх використання та виплати винагороди за їх створення.

Зазначається, що сьогодні між ЦК і Законом про винаходи існує суттєва колізія. Згідно з ЦК майнові права на винаходи повинні належати робітникові, який створив винахід, і його роботодавцеві спільно, а за Законом право на отримання патенту на винахід за певних умов належать роботодавцеві. Необхідно привести Закон про винаходи у відповідність до Цивільного кодексу України та визначити, кому належить право на отримання патенту, механізм патентування службового винаходу. При цьому доводиться, що приналежність майнових прав на винахід спільно і робітникові, і роботодавцеві є недоцільним, не відповідає сучасним умовам створення більшості винаходів у світі та лише ускладнює процес здійснення цих прав. Кожний об'єкт інтелектуальної власності має свої особливості, тому питання регулювання відносин зі створення цих об'єктів у період трудових відносин повинно вирішуватися спеціальними законами. Пропонується змінити ч. 2 ст. 429 ЦК і передбачити, що порядок розподілу майнових прав на об'єкт, створений у період трудових стосунків, може бути змінений не лише договором, а й відповідним законом.

Акцентується увага на тому, що посилання у ЦК на трудовий договір з приводу створення об'єктів інтелектуальної власності може значно звузити коло службових винаходів, оскільки трудовий договір може бути не єдиною підставою виникнення трудових відносин.

Доводиться необхідність виключення з обов'язкових умов визнання винаходу службовим його створення з використанням секретів виробництва роботодавця. Пропонується також, визнавати винахід службовим, якщо він створений з використанням досвіду, виробничих знань, обладнання або секретів виробництва роботодавця, стосується його діяльності. До службових слід відносити винаходи, заявка на патентування яких була подана протягом року після припинення трудових відносин між працівником і роботодавцем.

Розглядаються питання порядку оформлення прав на службові винаходи, а також визначення порядку, умов, розміру виплати винагороди за створення службових винаходів. Пропонується встановлення мінімальних ставок авторської винагороди.