Васильєва В.А. Правове регулювання відносин за договором консигнації

Краткое содержание

У  вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета та завдання дисертаційної роботи, її теоретична та методологічна основи, наукова новизна отриманих результатів і запропонованих до захисту положень, практична значимість зроблених висновків і пропозицій.

Глава 1 “ Поняття та юридична природа договорів консигнації” присвячена  глибокому теоретичному та науковому аналізу природи договорів про надання послуг і зокрема - договору консигнації.

У параграфі 1 “Загальна характеристика договорів про надання послуг” автор з’ясовує юридичну природу договору консигнації як нової для нашого законодавства договірної конструкції. Автор аналізує різноманітні класифікації договорів за різними критеріями з метою визначення місця договору консигнації в їх системі. Якщо за основу класифікації взяти критерій тих правових наслідків, яких намагаються досягти учасники відносин, то договір консигнаціїї слід віднести до договорів про надання послуг. Об’єктом зобов’язань, що виникають з цих правовідносин, є неоречевлений результат. Зобов’язання по наданню послуг належить відмежовувати від подібних до них зобов’язальних відносин. Найбільш близьким до договорів про надання послуг за юридичною природою є договір підряду. Різна економічна форма результату послуг є основним критерієм розмежування зобов’язань підрядного типу і зобов’язань по наданню послуг.

З метою характеристики договорів, якими оформляються відносини з приводу надання послуг, в роботі з’ясовується саме поняття  “послуга”та місце послуг, що надаються за договором консигнації, в самій класифікації послуг. Зазначається, що послуги консигнатора є послугами змішаного характеру - як юридичними, так і фактичними, і завжди надаються за плату. В окрему групу зобов’язань по наданню послуг слід виокремити так звані підприємницькі послуги, які утворюються в особливій сфері людської діяльності і для яких характерна систематичність та комерційний ризик. Зазначеним ознакам відповідає і договір консигнації.

З появою і формуванням розвиненого товарного виробництва, загостренням проблеми реалізації товарів, необхідністю зниження витрат обігу з’явилась посередницька діяльність як вид підприємницької діяльності, а особи, що її здійснюють, отримали назву посередників. З економічної точки зору посередник - це особа, що  “обслуговує” процес доведення товару від виготовлювача до безпосереднього споживача. За юридичним критерієм посередництво - це діяльність, направлена на виявлення контрагентів, підготовку та укладення угод. Договірні моделі, що обслуговують посередницьку діяльність, можна класифікувати в залежності від права укладати угоди від свого імені або від імені довірителя та умова за чий рахунок надається ця послуга. Спільним і принципово важливим для всіх цих груп договорів є те, що право власності не переходить до контрагента за договором. Якщо в договорі передбачено інше,  то відсутнє посередництво.

Останнім часом в юридичній літературі висловлюються пропозиції щодо закріплення в новому Цивільному кодексі агентського договору  поруч з договорами доручення та комісії. Цей інститут до недавнього часу був невідомий нашому законодавству, але широко використовується в країнах англо-саксонської системи права при обслуговуванні сфери посередництва. Проводячи аналіз правовідносин, що регулюються цим видом договору, автор приходить до висновку про співвідношення договору консигнації з агентським договором як видового поняття з родовим.

Досить часто в юридичних словниках можна зустріти визначення консигнації як форми торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності або як форми експорту товару. Іншими словами, при такій ситуації одна із сторін договору  завжди знаходиться і функціонує в іншій правовій системі. Таке визначення штучно звужує сферу застосування консигнаційного договору, що є неприпустимим. При такому підході одні і ті ж правовідносини для  сторін договору можуть виявитися різними з точки зору їх правового регулювання. Поряд з цим,  на практиці ця модель договору знайшла широке використання між суб’єктами господарської  діяльності України.

На підставі проведеного у цьому параграфі аналізу автор прийшов до висновку, що договір консигнації можна вважати:

- договором про надання послуг нематеріального характеру;

- на підставі договору консигнації надаються як юридичні, так і фактичні послуги;

- за договором консигнації надаються оплатні послуги у сфері підприємницької діяльності;

- договір консигнації застосовується при здійсненні торгових операцій;

- консигнаційні угоди не є представницькими, оскільки виконавець послуги (консигнатор) завжди виступає від свого имені;

- договір консигнації належить до посередницьких угод, оскільки консигнатор “знаходиться” між власником товару і майбутнім власником;

- договір консигнації співвідноситься з агентським договором як родове поняття з видовим.

У параграфі 2 " Ознаки та юридична сутність договору консигнації" автор зазначає, що консигнація - це реалізація товару посереднику з метою подальшого продажу його споживачеві. Сторонами в договорі консигнації є консигнант і консигнатор. Торгово-посередницька діяльність консигнатора здійснюється за плату. Для укладення договору достатньо досягнення згоди між сторонами, причому кожна із сторін за договором набуває як прав, так і обов’язків. З цього випливає, що договір консигнації є оплатним, консенсуальним і взаємозобов’язуючим. Поряд з платою за послуги в договорі можуть передбачатися компенсаційні та додаткові виплати.

Предметом договору консигнації є надання посередницьких послуг у сфері торгового обороту, які трансформуються в укладення з третіми особами угод по оплатній передачі майна. Діяльність консигнатора не обмежується тільки процедурою укладення угод, а включає в себе обов"язки виставити товар для продажу, провести рекламну кампанію, при необхідності застрахувати товар тощо. Тому важливою є вся посередницька послуга, виконання всіх умов договору, які направлені на досягнення позитивного результату від угоди, а не тільки угода як результат діяльності. Це є істотною відмінністю договору консигнації від договору комісії.

Автор глибоко аналізує договір консигнації як правовідношення, зазначаючи, що ним опосередковуються різні за своєю сутністю правовідносини: речеві і зобов’язальні, внутрішні і зовнішні. Останні є характерними для всіх посередницьких договорів, де виконавець послуги виступає від свого імені.

Внутрішні відносини формуються між консигнантом і консигнатором, а зовнішні - між консигнатором і третіми особами. Внутрішнє зобов"язання є основним і виражає сутність консинаційного зобов’язання. Це підтверджується такими особливостями договору консигнації: консигнатор діє самостійно в межах наданих йому повноважень(1); здійснює діяльність в інтересах обох сторін договору(2); з найменшим ризиком для власника(3).

На підставі зобов’язального правовідношення до сторони договору консигнації переходять такі речеві права, як володіння та розпорядження майном. За договором консигнації консигнатор, як правило, не має права користуватися переданим йому майном.

 На підставі чинного законодавства глибоко аналізуються види договорів, які найближчі до договору консигнації за своєю юридичною природою, а саме: договір доручення та договір комісії. Спільним для цих видів договорів є те, що в основі зобов"язання, яке вони врегульовують лежить зобов’язання доручення. Проте, кожен із зазначеного виду договору має свої особливості, які дають можливість  відмежувати їх один від другого.

Найближчим за своєю юридичною природою до договору консигнації є договір комісії. Через відсутність нормативного регулювання при вирішенні спірних питань застосовують норми законодавства, що регулюють комісійні відносини. Проте, аналізуючи зазначену договірну конструкцію, автор окреслює цілий ряд ознак, які виокремлюють договір консигнації в самостійний вид договору. На даному етапі становлення договір консигнації проходить стадію змішаного договору, поєднуючи в собі елементи таких договорів як купівля-продаж, поставка, зберігання, підряду тощо. Змішаний договір є необхідною проміжною стадією в процесі виникнення нових договорів, в тому числі договору консигнації.

Глава 2 носить назву "Елементи договору консигнації". В параграфі 1 "Сторони та об’єкт договору консигнації" з’ясовується суб’єктний склад договору консигнації. Як один із видів господарських (підприємницьких) договорів, договір консигнації має обмежене коло суб’єктів. Стороною в договорі консигнації може виступати тільки господарюючий суб’єкт, до якого належать комерційні організації (підприємства) та громадяни-підприємці. Послуги по реалізації товару в переважній більшості надають торговельні організації, які спеціалізуються на продажу товарів, в т.ч. за консигнаційними угодами.

Особлива увага в роботі приділена третім особам, які не є сторонами зобов’язання, але без їх вступу в договірні зв’язки з консигнатором неможливе було б виконання самого договору консигнації. Зв’язки з участю третіх осіб є різноманітними і це спричинило необхідність  певної класифікації їх статусу, критерії яких наводяться в дисертації.

             Значна частина цього параграфа присвячена з’ясуванню об’єкта консигнаційного правовідношення. Для цього виду договірної моделі є характерним його розщеплення на юридичний об’єкт та матеріальний об’єкт. Юридичним об’єктом договору консигнації буде виступати поведінка суб’єктів, направлена на створення матеріального блага, а саме - надання послуги. Матеріальним об’єктом цієї договірної конструкції є речі, які не вилучені з цивільного обороту, як правило визначені родовими ознаками. Автор приходить до висновку, що матеріальним об’єктом договору консигнації виступає товар. Під поняттям товар слід розуміти всі речі, які є рухомі на момент їх індивідуалізації для даного договору продажу, за винятком грошей, якими повинна бути сплачена покупна ціна, цінних паперів і прав вимоги.

Звертається увага на порядок та обов’язковість письмової форми укладення договору консигнації. Висловлюється позиція щодо виключно добровільного вибору суб’єктами господарювання цієї правової моделі. Визначаючи можливість сторін бути вільними в питанні розірвання чи зміни окремих умов договору, автор зазначає про чітке розмежування зміни чи розірвання договору за згодою сторін чи на вимогу однієї із них.

В нормативних актах поряд із розірванням використовується такий термін як відмова від виконання договору (одностороння відмова), яка повністю чи частково веде до зміни чи розірвання договору. Автор звертає увагу на неприпустимість регулювання даної ситуації за аналогією з договором комісії щодо якого в чинному Цивільному кодексі передбачається можливість скасування комітетом в односторонньому порядку даного комісіонеру доручення в будь-який час. Така позиція аргументується тим, що, по-перше,  непередбачена поведінка консигнанта (безпідставне розірвання договору) призводить до нестабільності договірних зв’язків; по-друге,  підприємництво передбачає рівноправність партнерів і відповідний розподіл ризиків такої діяльності; по-третє,  на відміну від комісійної угоди в договорі консигнації передбачається реалізація великої кількості товарів як за обсягом, так і за сумою, а також залучення на виконання угоди значних матеріальних та людських ресурсів.

До особливостей консигнаційної угоди слід віднести те, що у договорі консигнації поряд із загальним строком дії договору використовується ще один строк - строк консигнації. Зі строком консигнації пов’язують термін володіння майном консигнанта. Перебіг цього строку починається від прийняття товару на склад і закінчується із припиненням володіння: продажем його третім особам, придбанням у власність або поверненням консигнанту.

У параграфі 2 "Зміст договору консигнації" аналізуються договірні умови консигнаційної угоди як спосіб фіксації взаємних прав та обов’язків сторін. Факт укладення договору консигнації з’ясовується через категорію істотних умов, які є стержнем змісту будь-якої угоди і вважаються необхідними та достатніми для того, щоб договір вважався укладеним. У договірних моделях, які не передбачені в Цивільному кодексі чи інших правових актах, істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також ті, відносно яких на вимогу однієї із сторін досягнуть згоди. В певній мірі це стосується договору консигнації.

В дисертації розглядається комплекс істотних умов договору консигнації. Перш за все, до таких відноситься умова про предмет договору, яким є послуга по реалізації товару, а також супутні послуги, які надасть консигнатор консигнанту, реалізуючи його товар. Серед таких можуть бути: послуги по рекламі товару, обов’язок застрахувати товар, проведення маркетингових досліджень, допродажна підготовка товару, послуги по перевезенню товару тощо. Юридичний об’єкт даного договору  дуже тісно пов’язаний із матеріальним об’єктом (товаром), асортимент та кількість якого потребує чіткої та детальної регламентації в договірних умовах. Умова про кількість в договорі консигнації має свої особливості, а саме:  фіксується максимальна та мінімальна кількість товару, що може перебувати на консигнаційносу складі. Умови про кількість можуть мати вимір як за кількісними характеристиками (штуки, тонни, кілограми), так і в грошовому еквіваленті (на певну суму грошей), або одночасне поєднання обох вимірів. Поновлення товарів на складі консигнатора тісно пов’язане з умовою про обов’язкову наявність на складі певного асортименту. Гнучке співвідношення показників асортименту досягається шляхом попередніх замовлень консигнатора та надання періодичних розгорнутих звітів.

Якщо у самому елементарному вигляді предмет договору виражається у формулі "чого і скільки", то для договору консигнації питання  "коли" є не менш важливим. Для консигнаційного правовідношення цією договірною умовою визначається як строк дії договору, так і строк виконання зобов’язань контрагентами. Також важливе значення має строк для вчинення певних одноразових дій - строк поставки партії товарів, строк подачі звітів, строк розрахунків.

Однією з істотних умов договору консигнації є ціна. У консигнаційному зобов’язанні вона розчленовується і становить дві самостійні умови - ціна послуг і ціна на товари. Особливістю договору консигнації є те, що у ньому замість сталої (фіксованої) ціни товару може встановлюватися ціна, що коливається. У договорі вона визначається шляхом установлення максимальної і мінімальної відпускної (продажної ) ціни. Ці цінові межі є обов"язковими для консигнатора при укладенні угод з третіми особами. Оплата наданої консигнатором послуги встановлюється, як правило, у вигляді фіксованого процента до суми реалізованого товару, що реалізовується у формі торговельної націнки або знижки. Автором аргументується позиція щодо неприйнятності для консигнаційного зобов’язання норми, щодо надходження консигнатора всієї вигоди у разі продажу товару третім особам на умовах більш вигідних ніж ті, що були передбачені договором.

Особливістю договору консигнації є включення в договір умови про територію реалізації товару. Межі  "договірної території" можуть встановлюватися як для консигнанта, так і для консигнатора. Серед договірних умов зазначаються такі як: умова про якість та комплектність товару, порядок оплати та момент виникнення права на оплату послуг, порядок проведення розрахунків за поставлений товар та приймання його за кількістю та якістю. Серед своєрідних умов договору консигнації автор зазначає умову про право консигнатора придбати консигнаційні товари у власність і відповідно обрання сторонами виду консигнації: зворотна, незворотна і частково зворотна.

Глава 3 "Проблеми виконання та відповідальності за порушення умов договору консигнації". У параграфі 1 " Вимоги, що ставляться до виконання зобов"язань за договором" висвітлюються загальні вимоги, що ставляться до виконання договору, виходячи із основних принципів реального та належного виконання. Вони безпосередньо відносяться і до договору консигнації. Загальним обов’язком консигнатора є виконання доручення у відповідності з умовами укладеного договору і вказівками консигнанта. Консигнаційне доручення аналогічне дорученню довірителя, тому консигнатор діє відповідно до наданих йому повноважень, які визначають вид діяльності, умови та спосіб її здійснення. В роботі обгрунтовується позиція щодо закріплення в договорі правила, що консигнатор має право вийти за межі доручення тільки після отримання згоди на це консигнанта або відповідно до підстав, передбачених в договорі. Можливість для самостійного маневру консигнатору надається шляхом встановлення в договорі максимальної та мінімальної ціни. Ризик для самоправного відступлення від умов доручення має покладатися на виконавця послуги. Та обставина, що консигнант залишається власником товару до моменту продажу його третім особам, породжує право консигнанта давати вказівки консигнатору щодо умов реалізації товару. Повноваження на "вказівки", перш за все, мають бути передбачені в договорі, по-друге, вони даються консигнантом у процесі виконання договору (носять оперативний характер); по-третє,  межа допустимості такого втручання не повинна змінювати сутності зобов’язання; по-четверте, -  вказівки можуть врегульовувати питання, які не передбачені в договорі. Основним обов"язком консигнатора є обов"язок особисто реалізувати консигнаційний товар згідно з умовами договору, але сторони можуть передбачити в договорі право виконавця покласти виконання договору про надання послуг на третю особу - субконсигнатора. Принципово важливим для договору консигнації є закріплення в законі правила про згоду консигнанта на передачу прав за договором іншій стороні. До аргументів такої позиції віднесено те, що консигнаційні зобов’язання не відносяться до фідуціарних; по-друге,  передача певних партій товару у володіння третій особі збільшує ризики власника щодо втрати чи пошкодження речі; по-третє, наслідком укладення субконсигнаційної угоди є комерційне кредитування третьої сторони; по-четверте, в підприємницькій угоді в оборот, як правило, залучається великий обсяг товарно-матеріальних цінностей, а передача без дозволу консигнанта товарів за субконсигнаційними договорами може призвести до розпорошення капіталу та сповільнення обороту. Юридична природа субконсигнації аналогічна передорученню і не є різновидом уступки вимоги чи переводом боргу. В роботі серед обов’язків консигнатора розглядаються такі як обов’язок прийняти товар за кількістю та якістю, забезпечити зберігання консигнаційних товарів, застрахувати консигнаційний товар, передати річ новому власнику та отримати за неї гроші, провести розрахунки за товар із консигнантом, своєчасно подавати інформацію про рух товару та грошей.

Договір консигнації є двосторонньо зобов’язуючим, тому сам консигнант також несе обов’язки перед контрагентом. Основним обов’язком консигнанта є обов’язок поставити товари та оплатити надані послуги. Похідними від них є обов’язок консигнанта поповнювати асортимент товару, передати необхідну документацію, забезпечити належне транспортування товару тощо.

Заключна частина цього параграфа присвячена розгляду підстав припинення договору консигнації та способам забезпечення виконання зобов’язання. Серед особливих способів забезпечення виконання консигнаційного зобов’язання з’ясовується право консигнатора на утримання грошей і товару консигнанта, умова делькредере та укладення договору страхування.

В параграфі 2 "Правові наслідки порушення сторонами обов"язків за договором консигнації" розглядається цивільно-правова відповідальність контрагентів договору. Після з"ясування видів цивільно-правової відповідальності автор розглядає підстави її настання, зокрема наводяться різні позиції науковців щодо складу цивільного правопорушення. Оскільки договір консигнації є підприємницьким, то в роботі висвітлюється поняття договірного ризику, що виражається в обтяженні сторін зобов’язання господарсько-невигідними наслідками при зміні обставин. Причому, якщо ризик падає на одну із сторін, вона повинна виконати договір, навіть коли для неї це збитково. Поряд з цим, в консигнаційних правовідносинах, крім зобов’язальних, присутні абсолютні правовідносини. Консигнатор, не будучи власником, вступає у володіння і розпорядження майном консигнанта. З цього слідує, що окрім ризику невиконання зобов’язання, консигнатор несе ризик втрати чи пошкодження майна. Зазначене дозволяє зробити висновок, що консигнатор, як зберігач майна, повинен нести підвищену матеріальну відповідальність за втрату чи пошкодження довіреного йому майна. Йдеться про відповідальність без врахування вини. За даних умов, підставою для звільнення боржника від відповідальності може слугувати лише неможливість його виконання внаслідок непереборної сили.

Особливе місце в роботі серед форм цивільно-правової відповідальності займає проблема відшкодування збитків за договором консигнації. Автор обгрунтовує позицію застосування до порушника умов договору повної майнової відповідальності, включаючи  відшкодування як шкоди, так і неотриманого доходу, незалежно від того чи є сторона замовником, чи виконавцем послуги.

В договорі консигнації досить широко використовується така форма майнової відповідальності, як сплата неустойки (штрафу, пені). В дисертації зазначається, що консигнатор не відповідає за невиконання договору третьою стороною, крім випадку, коли консигнатор прийняв на себе таку відповідальність (умова делькредере) або коли він без дозволу продав товари у кредит. Крім зазначених, в договорі консигнації може бути передбачена відповідальність за відступи від умов договору (самовільне зменшення або збільшення ціни на товар), яка настає у вигляді відшкодування збитків, що становлять різницю між договірною і продажною ціною. За кожен факт відпуску товару з відхиленням від умов договору консигнатор може сплачувати штраф у  твердій сумі або в процентах до вартості проданого на таких умовах товару.