Бєляєва А.П. Принцип свободи договору в правовому регулюванні зовнішньоекономічного контракту

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, дається загальна характеристика її розробленості, визначається мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, характеризуються його новизна, практичне значення, апробація і структура.

9

Розділ перший “Зовнішньоекономічний контракт і принцип свободи договору” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Зовнішньоекономічний контракт як різновид цивільно-правового договору” дисертантка доводить, що зовнішньоекономічний контракт має розглядатися як різновид цивільно-правового договору, оскільки він володіє всіма тим сутнісними ознаками, що й останній. При цьому, однак, розгляд зовнішньоекономічного контракту як підстави виникнення цивільного правовідношення (договір – правочин), як самого правовідношення (договір – правовідношення) та як форми, яку має таке правовідношення (договір – документ), призводить до висновку про наявність у нього окремих специфічних рис, які виділяють даний вид договорів з-поміж інших цивільно-правових договорів. Такими рисами є: специфічність його суб’єктного складу, специфічність сфери, в якій він укладається, та особливості його оформлення.

Віднесення зовнішньоекономічних контрактів до різновиду цивільно-правових договорів дає підстави для висновку про поширення на них всіх положень цивільного законодавства, які регулюють договірні відносини, з тими, однак, винятками та доповненнями, які встановлені для них ГК України, Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та іншими актами законодавства України. У тому числі сказане стосується й принципу свободи договору.

Загальні положення про цей принцип стали предметом дослідження у підрозділі 1.2. “Сутність загального принципу свободи договору”. В ньому, перш за все, відзначається, що принцип свободи договору в новітньому цивільному законодавстві України справедливо став однією з основних його засад. Це означає, що даний принцип не лише може використовуватися суб’єктами цивільного обороту, а й повинен не порушуватися органами державної влади та управління, які не можуть свавільно, без законних підстав втручатися в господарську діяльність даних суб’єктів, обмежуючи чи скасовуючи їх договірну свободу.

Законодавче визначення змісту принципу свободи договору, здійснене в статті 627 ЦК України, не може бути визнане повним і вичерпним, оскільки в ньому не вказуються всі складові частини (прояви) даного принципу. На підставі аналізу положень окремих статей ЦК України робиться висновок про те, що прояви принципу свободи договору є значно різноманітнішими і їх можна розглядати як у період укладення договору, так і вже при укладеному договорі. В період укладення договору суб’єкт, по-перше, вільний у самому вступі у договірні відносини; по-друге, він вільний у виборі контрагента в майбутньому договірному відношенні; по-третє, контрагенти договору мають право вільно обирати вид і тип договору, який вони укладуть між собою; по-четверте, сторони договору вільно визначають його зміст; нарешті по-п’яте, сторони договору вільні у вираженні своєї угоди, тобто вільні у виборі форми, в якій вони укладають договір. Але і при вже укладеному договорі принцип свободи договору не втрачає свого значення. Сторони вже укладеного договору, перш за все, вільні у виборі способів забезпечення його виконання. Крім того, вони можуть змінити укладений ними договір або ж розірвати його.

При цьому, однак, принцип свободи договору зазнає і певних обмежень. Ці обмеження досліджуються у підрозділі 1.3. “Межі дії принципу свободи договору в зовнішньоекономічній сфері: поняття, вираження, походження”. Авторкою стверджується, що обмеження дії принципу свободи договору не дозволяють розглядати його як абсолютний і всепоглинаючий. Вони полягають у тих винятках з договірної свободи сторін, при яких вони або позбавляються права вибору того чи іншого елемента договірного відношення, або отримують обов’язок обрати його саме в певному виді. Ці обмеження зумовлені різноманітними причинами, які зводяться до трьох основних груп. Першу становлять причини економічного характеру, другу – причини соціального характеру, нарешті третю – причини політичного характеру, у зв’язку з якими законодавець встановлює чи санкціонує ті чи інші винятки з дії аналізованого принципу у сфері укладення та виконання зовнішньоекономічних контрактів.

При цьому обмеження дії принципу свободи договору можуть виражатися по-перше, в положеннях цивільного законодавства та законодавства інших галузей; по-друге – в позаправових інституціях. До останніх відносяться зокрема ті, які полягають у звичаях ділового обороту, вимогах розумності та справедливості, а також становлять моральні засади суспільства. На підставі проведеного дослідження запропоновано змінити редакцію статті 627 ЦК України, вказавши в ній, що укладення договору, вибір контрагента, визначення умов договору та реалізація інших проявів принципу свободи договору здійснюються з урахуванням не тільки вимог цього Кодексу та актів цивільного законодавства, але й законодавчих актів іншої галузевої належності.

11

Розділ другий “Принцип свободи договору при укладенні зовнішньоекономічного контракту” складається з п’яти підрозділів, в яких послідовно аналізуються виділені вище п’ять проявів даного принципу на даному етапі договірних відносин. Розпочинається даний розділ підрозділом 2.1. “Свобода укладення зовнішньоекономічного контракту”. В даному підрозділі дисертантка приходить до висновку, що свобода вступу у договірні відносини має свої особливості прояву, які залежать від того, про якого суб’єкта – оферента чи акцептанта – йдеться мова. Стосовно оферента даний принцип свободи договору полягає, перш за все у тому, що він є вільним в ініціюванні направлення оферти тому чи іншому з майбутніх контрагентів. Крім того, в порядку встановленому Цивільним кодексом України, а щодо зовнішньоекономічних контрактів – і з урахуванням положень правил УНІДРУА, оферент має право протягом певного періоду часу і з дотриманням визначеної процедури відкликати свою оферту, що також є проявом його свободи на вступ у майбутні договірні відносини. Що ж до акцептанта, то для нього свобода укладення договору проявляється, перш за все, у праві прийняти чи не прийняти отриману оферту, праві вибрати одну з декількох отриманих оферт. Крім того, він також вільний сам перетворитися на оферента, направивши початковому оферентові пропозицію про укладення договору на інших умовах. Нарешті, акцептант може також протягом певного часу і за встановленими правилами відкликати свій акцепт, виразивши тим самим свою волю на не вступання в договірні відносини і здійснивши власну свободу договору.

У підрозділі 2.2. “Свобода вибору контрагента при укладенні зовнішньоекономічного контракту” даний прояв принципу свободи договору також розглядається стосовно оферента і акцептанта. Стверджується, зокрема, що право сторін майбутнього зовнішньоекономічного контракту вільно обирати контрагента у договірному зв’язку полягає в можливості оферента направити оферту будь-якому іншому суб’єктові і в можливості акцептанта акцептувати одну з декількох отриманих ним оферт. При цьому слід відзначити, що даний прояв принципу свободи договору зазнає достатньо суттєвих обмежень, як загального, так і спеціального порядку, які полягають в законодавчій забороні обирати в якості контрагентів договірного зв’язку або суб’єктів, що не володіють певними ознаками, або суб’єктів, щодо яких вжиті спеціальні санкції, або суб’єктів певної національної приналежності.

Крім того, обмеження даного прояву принципу свободи договору може виражатися також і у встановленні законодавцем обов’язку суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності укласти зовнішньоекономічний контракт з певним визначеним контрагентом. Вказана ситуація має місце, наприклад, при укладенні контрактів на конкурсній основі, а також в окремих інших ситуаціях, що розглядаються в роботі.

В підрозділі 2.3. “Свобода вибору типу і виду зовнішньоекономічного контракту” авторка приходить до висновку, що даний прояв принципу договірної свободи полягає в праві його сторін самостійно визначати тип і вид своїх договірних зв’язків з урахуванням тих правил, які встановлені в законодавстві стосовно окремих видів договорів. Однак найбільш практично значимою складовою частиною даного прояву принципу свободи договору є право суб’єктів укласти так званий “змішаний” договір (тобто договір, що одночасно містить ознаки двох чи декількох передбачених цивільним законодавством окремих видів договору), а також їх право укласти так званий “непойменований” договір (тобто договір, типова модель якого взагалі не передбачена цивільним законодавством, за умови, що він не суперечить цьому законодавству). Аналізуючи останню складову частину даного прояву принципу свободи договору дисертантка стверджує, що таке право сторін зовнішньоекономічного контракту дозволяє їм найбільш повно реалізувати і захистити власні економічні інтереси.

У підрозділі 2.4. “Свобода визначення змісту зовнішньоекономічного контракту” показується, що даний прояв принципу свободи договору полягає у вільному праві його сторін самостійно формувати ті положення, які вони мають намір включити до майбутнього договору. При цьому важливого значення в даному аспекті набуває стаття 6 ЦК України, яка допускає відхід в договірному зобов’язанні від правил, передбачених актами цивільного законодавства, якщо тільки ці акти не містять прямої вказівки про неможливість інакшого, ніж передбачене ними, врегулювання суспільних відносин. Виходячи з цього, всякі положення актів цивільного законодавства, які стосуються змісту зовнішньоекономічних контрактів за загальним правилом повинні визнаватися диспозитивними, а, отже, - такими, що можуть бути змінені сторонами договору, якщо тільки в самому законі не міститься пряме застереження про зворотне.

13

Далі автор детально зупиняється на тих обмеженнях даного прояву принципу свободи договору, які встановленні чинним законодавством України для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності при укладенні ними зовнішньоекономічних контрактів. Зокрема, аналізуються такі обмеження, що встановлені відносно визначення сторонами предмета зовнішньоекономічного договору, форм і порядку розрахунків по ньому тощо. Спеціально звернуто увагу на свободу вибору сторонами такої умови зовнішньоекономічного договору, як захисне застереження. На підставі аналізу положень законодавства України, що встановлюють дані обмеження, сформульовано низку пропозицій щодо його удосконалення.

У підрозділі 2.5. “Свобода вибору форми зовнішньоекономічного контракту” розглядаються як питання вибору сторонами власне форми зовнішньоекономічного контракту, так і питання вибору ними порядку його оформлення. На підставі дослідження положень чинного законодавства України доводиться, що свобода вибору форми зовнішньоекономічного контракту в національному цивільному (а також і господарському) законодавстві зазнає достатньо відчутних обмежень вказівкою на те, що всякий зовнішньоекономічний контракт має бути здійснений у письмовій формі. Тому свобода вибору його форми полягає лише в праві сторін обрати більш високу і захищену форму договору – письмову нотаріально посвідчену. У той же час міжнародні акти (зокрема, правила УНІДРУА, Конвенція про міжнародну торгівлю товарами) допускають можливість укладення зовнішньоекономічних контрактів в усній формі. Тому, на думку дисертанта, є підстави для постановки питання про допустимість закріплення в національному цивільному законодавстві України можливості укладення зовнішньоекономічних контрактів в усній формі.

Від свободи вибору форми зовнішньоекономічного контракту слід відрізняти свободу його оформлення, яка полягає в тому, що сторони договору вільні укласти його як шляхом укладення та підписання єдиного документа, так і шляхом обміну листами, телеграмами тощо. Проявами свободи оформлення зовнішньоекономічного контракту, що правда – досить обмеженими за законодавством України – є також і право його сторін обирати мову самого контракту та порядок і спосіб його підписання.

Розділ третій має назву “Принцип свободи договору при укладеному зовнішньоекономічному контракті”. Він складається з трьох підрозділів і починається підрозділом 3.1 “Свобода договору і обов’язковість його виконання”. В цьому підрозділі перш за все стверджується, що укладений сторонами зовнішньоекономічний контракт є обов’язковий до виконання ними. Разом з тим, в процесі виконання договору сторони можуть за власною волею вирішувати низку питань, пов’язаних з його виконанням. Саме в цьому, на думку дисертантки, і проявляється принцип свободи договору при виконанні зовнішньоекономічного контракту.

Зокрема, відповідно до чинного законодавства України, право сторін на власний розсуд вирішувати питання, пов’язані з виконанням раніше укладеного ними зовнішнього контракту, якщо воно не обмежене самим цим контрактом, полягає, принаймні, у наступному. Це, перш за все, це право сторін вільно обрати іншу особу, яка виконає зобов’язання боржника перед кредитором. Крім того даний прояв принципу свободи договору полягає також у можливості виконання договору частинами; можливості визначенні конкретного часу виконання зобов’язання, якщо він у договорі визначений певним часовим строком; можливості обрання виконання договору шляхом внесення боржником належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса; можливості зустрічного виконання зобов'язання; можливості сторін за своєю угодою змінити порядок виконання альтернативного зобов’язання тощо.

У підрозділі 3.2. “Свобода вибору способів забезпечення виконання зовнішньоекономічного контракту” авторка показує, що з метою забезпечення належного і реального виконання зовнішньоекономічного контракту його сторони можуть передбачити і використовувати певні способи забезпечення його виконання. Новий ЦК України дотримується принципово нового підходу до визначення способів забезпечення виконання зобов'язань, який полягає в тому, що як законом, так і договором можуть передбачатися й інші, крім встановлених частині 1 статті 546 ЦК України способи забезпечення виконання зобов'язань. Тому сторони зовнішньоекономічного контракту можуть обрати як один з передбачених ЦК України способів забезпечення виконання зобов’язань (неустойка, порука, гарантія, застава, притримання і завдаток) так і не передбачені ним способи. При цьому обираючи той чи інший спосіб забезпечення виконання зовнішньоекономічного контракту його сторони обмежені в свободі вибору форми вчинення відповідного правочину – такий правочин вчиняється виключно у письмовій формі.

15

Завершується даний розділ підрозділом 3.3. “Свобода зміни чи розірвання зовнішньоекономічного контракту”. В ньому дисертантка виходить з того, що зобов’язання, що виникло за договором, за загальним правилом повинно виконуватися належним чином відповідно до погоджених сторонами умов. Однак у процесі виконання договору іноді виникає потреба відступити від раніше погоджених сторонами умов, змінивши їх чи, навіть, взагалі припинивши. Тому очевидно, що сторони договору за певних обставин не можуть бути обмежені в праві змінити чи розірвати договір. Саме тому свобода вступу в договірні відносини доповнюється також і правом (свободою) сторін за взаємною згодою у будь-який час у період дії договору внести в нього зміни, доповнення або розірвати договір. Відповідно до положень нового ЦК України зміна або розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, на стадії виконання вже укладеного зовнішньоекономічного договору його сторони можуть за домовленістю між собою змінити окремі його положення чи взагалі розірвати укладений між ними зовнішньоекономічний контракт. При цьому угода про зміну або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й сам договір, якщо із закону, іншого правового акта, договору або звичаїв ділового обороту не випливає інше.