Болховітінова А.Б. Припинення шлюбу за законодавством України



Название:
Болховітінова А.Б. Припинення шлюбу за законодавством України
Альтернативное Название: Болховитинова А.Б. Прекращение брака по законодательству Украины
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається мета та завдання, об’єкт і предмет, методи та науково-теоретична основа дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, викладається наукова новизна одержаних результатів та запропоновані дисертантом зміни та доповнення до законодавства України, формулюється теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження.


Перший розділ "Загальна характеристика правового регулювання припинення шлюбу" складається з трьох підрозділів.


У підрозділі 1.1 "Розвиток правового регулювання припинення шлюбу" висвітлюється історія розвитку правового регулювання припинення шлюбу від найдавніших часів до сьогодення.


У роботі досліджено правове регулювання припинення шлюбу у стародавньому Вавілоні, Індії, Китаї, Римі. Досліджено вплив християнської релігії на регулювання зазначених питань, співвідношення позицій держави та церкви. Проаналізовані підстави припинення шлюбу за Французьким цивільним кодексом, Німецьким Цивільним Уложенням, законодавством Англії  тощо. 


В дисертації розглянуто розвиток правового регулювання припинення шлюбу в Україні, Росії та пострадянських країнах. Окремого аналізу дістали Кормча книга, Звід законів Російської імперії, декрети радянської влади.


 Дисертантом розглянуті основні кодифікації сімейного законодавства в Україні в частині регулювання припинення шлюбу, зокрема Кодекс законів про акти громадянського стану, про сім’ю та опіку 1919 року, Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР 1926 року, Кодекс про шлюб та сім’ю України 1969 року, а також постанови Пленуму Верховного Суду України, дана їм оцінка з позиції сучасності.


У підрозділі 1.2 "Загальні засади та напрямки реформування законодавства про припинення шлюбу" досліджуються загальні засади регулювання сімейних відносин, принципи інституту припинення шлюбу, напрямки реформування законодавства про припинення шлюбу.


На основі аналізу законодавства України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, законодавства та судової практики зарубіжних країн, праць зарубіжних науковців автором вперше обґрунтовано висновок про самостійність та неоднопорядковість принципів свободи укладення шлюбу та свободи його припинення, а також про недоцільність закріплення в законодавстві України принципу свободи розірвання шлюбу. Разом з тим, наголошено на необхідності проведення подальших досліджень цього питання.


В роботі вперше запропоновано розширити коло загальних засад (принципів) сімейного права шляхом законодавчого закріплення принципів пріоритетності вжиття всіх можливих заходів з метою збереження шлюбу та  недопущення насильства по відношенню до дітей, жінки, чоловіка.


Серед сучасних напрямків реформування законодавства виділено загальну тенденцію до відмови від доведення вини одного з подружжя у розпаді шлюбу при прийнятті рішення про припинення шлюбу. Вперше проаналізовані основні аргументи на користь "винного" (такого, що передбачає необхідність доведення вини) та "невинного" розірвання шлюбу. Обґрунтовано, що реформування законодавства у напрямку відмови від доведення вини при розірванні шлюбу є прогресивним.


Дисертантом обґрунтовано висновок про доцільність реформування законодавства України у напрямках індивідуалізації розірвання шлюбу, встановлення оптимальної тривалості розгляду справ про розірвання шлюбу (від 6 до 9 місяців, за виключенням розірвання шлюбу за спрощеною процедурою), посилення захисту прав та інтересів дітей (шляхом використання формул та таблиць для розрахунку розміру утримання на дітей, підвищення ефективності системи забезпечення надходження відповідних коштів тощо).


У підрозділі 1.3 "Поняття "припинення шлюбу" та "розірвання шлюбу", їх співвідношення" визначаються основні поняття, які використовуються у дослідженні, зокрема "припинення шлюбу", "розірвання шлюбу (розлучення)", а також встановлюється співвідношення зазначених понять.


У дисертації вперше доктринально визначене поняття "припинення шлюбу" як втрата чинності зареєстрованого з дотриманням вимог законодавства сімейного союзу жінки та чоловіка з підстав, встановлених законом, що спричиняє припинення шлюбно-сімейних правовідносин та інших обумовлених шлюбом прав та обов’язків.


Автором вперше аргументовано некоректність формулювання "припинення правовідносин на майбутнє", яке часто використовується при визначенні поняття "припинення шлюбу".


Удосконалено правові підходи у визначенні змісту поняття "розірвання шлюбу (розлучення)". Аргументовано висновок, що поняття "розірвання шлюбу" та "розлучення" є синонімами, які відрізняються за сферою застосування. В свою чергу розірвання шлюбу є підставою припинення шлюбу.


Другий розділ "Припинення шлюбу шляхом його розірвання в судовому порядку" складається з п’яти підрозділів.


Підрозділ 2.1 "Судовий порядок розірвання шлюбу як основний порядок розірвання шлюбу" присвячений аналізу співвідношення судової та адміністративної процедур розірвання шлюбу за законодавством України та розвинених країн.


З метою підвищення ефективності застосування норм СК обґрунтовано доцільність закріплення в статті 105 СК норми про те, що судовий порядок розірвання шлюбу є основним, а адміністративний застосовується лише як виняток. Аргументовано необхідність чіткого визначення всіх випадків застосування судової процедури розірвання шлюбу.


У підрозділі 2.2 "Розірвання шлюбу в судовому порядку за спільною заявою подружжя, яке має дітей" досліджуються порядок та особливості розірвання шлюбу у випадках наявності взаємної згоди подружжя, яке має дітей, на розірвання шлюбу.


У дисертації вперше аргументовано висновок про доцільність застосування спрощеної процедури розірвання шлюбу у випадках, коли взаємна згода подружжя виражається шляхом подачі подружжям двох односторонніх заяв про розірвання шлюбу чи в інший спосіб, що дає змогу переконатися у дійсному волевиявленні подружжя щодо розірвання шлюбу. Висновки дисертанта підкріплені аналізом практики розгляду судами справ про розірвання шлюбів. Запропоновані відповідні зміни до СК та ЦПК.


З метою захисту прав та інтересів дітей аргументовано необхідність закріплення в статті 109 СК обов’язку подружжя подавати до суду єдиний письмовий нотаріально посвідчений договір, який повинен визначати місце проживання дітей, розмір, порядок та строки виплати аліментів на дітей, інші умови забезпечення життя та виховання дітей, а також порядок здійснення подружжям прав на особисте виховання дітей.


Аргументовано висновок про недоцільність закріплення в СК більш жорстких підстав для розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя (стаття 109 СК), ніж для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя (стаття 112 СК). З метою уніфікації підстав розірвання шлюбу для всіх випадків судового розірвання шлюбу аргументована доцільність викладення частини 3 статті 109 СК в наступній редакції: "Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що взаємна згода на розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що розірвання шлюбу не буде суперечити інтересам жодного з подружжя, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення".


Підрозділ 2.3 "Розірвання шлюбу за рішенням суду за позовом одного з подружжя" присвячений дослідженню підстав та порядку розірвання шлюбу в судовому порядку за позовом одного з подружжя, обмежень розірвання шлюбу, вжиття заходів щодо примирення.


У дисертаційному дослідженні наведено додаткову аргументацію на користь закріплення у законодавстві лише однієї підстави для розірвання шлюбу: подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з подружжя або їхніх дітей, що мають істотне значення.


Дисертантом виявлено непоодинокі випадки неправильного встановлення та формулювання суддями підстав для розірвання шлюбу, що є суттєвим недоліком у застосуванні норм статті 112 СК, який може бути підставою для оскарження та скасування відповідних судових рішень.


Виявлені та систематизовані види обмежень розірвання шлюбу, які існують в Україні та інших країнах, зокрема:


1) обмеження у зв’язку з вагітністю дружини та протягом певного часу після народження дитини;


2) обмеження певним строком після укладення шлюбу;


3) встановлення певного терміну окремого проживання подружжя (сепарації) як підстави для розірвання шлюбу;


4) обмеження розірвання шлюбу протягом певного строку після примирення подружжя;


5) обмеження права на повторний шлюб;


6) наявність законодавчо встановлених заборон для розірвання шлюбу.


Вперше обґрунтовано тезу про доцільність встановлення законодавчої заборони на розірвання шлюбу протягом одного року з дати його реєстрації, проте наголошено на передчасності запозичення таких обмежень українським законодавством, оскільки їх правові наслідки вимагають подальших досліджень.


Аргументовано доцільність внесення змін та доповнень до статті 110 СК, а саме: 1) змінити назву статті 110 СК та уніфікувати її з назвою статті 109 СК, виклавши її в редакції: "Розірвання шлюбу за рішенням суду за позовом одного з подружжя"; 2) доповнити частину 2 словами "а також крім випадків, вказаних в частині 3 та частині 4 цієї статті"; 3) уніфікувати норми частини 2 з частиною 4 шляхом встановлення однакового терміну для пред’явлення позову про розірвання шлюбу у випадках, передбачених цими частинами (протягом одного року після народження дитини); 4) закріпити в частині 2 правило про те, що права на пред’явлення позову не має той з подружжя, який вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину.


Дисертантом аргументовано, що протиправна поведінка, про яку йдеться у статі 110 СК, повинна мати ознаки злочинів, передбачених розділами ІІ, ІІІ та ІV Кримінального кодексу України.


Аргументовано доцільність зміни формулювання "суд вживає заходів щодо примирення подружжя", яким оперує стаття 111 СК, на формулювання "суд зобов’язаний вжити заходів щодо примирення подружжя".


У підрозділі 2.4 "Співвідношення припинення шлюбу та недійсності шлюбу" досліджуються співвідношення припинення шлюбу та недійсності шлюбу, підстави, за наявності яких шлюб є, визнається або може бути визнаний судом недійсним, порядок визнання шлюбу недійсним, випадки санації недійсних шлюбів.


Дисертантом проаналізовані позиції науковців та норми законодавства зарубіжних країн, які відносять недійсність шлюбу до підстав його припинення, та надано подальшу аргументацію на користь самостійності зазначених понять.


Вперше обґрунтовано тезу про необхідність введення додаткової підстави визнання шлюбу недійсним за статтею 40 СК наявність обману або омани, в результаті яких особа не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними при реєстрації шлюбу.


Аргументована необхідність оперування у статті 40 СК поняттям "вільна згода" (а не просто "згода"), а також необхідність відсилання до створення сім’ї як підстави санації шлюбу за цією статтею (а не до зникнення обставин, які засвідчують небажання створити сім’ю).


Автором звернено увагу на необхідність удосконалення правового регулювання недійсності шлюбів, укладених між усиновленими та їхніми близькими родичами, оскільки зазначені особи можуть не знати про факт усиновлення. Базою для вирішення зазначеної проблеми може бути англійське законодавство, яке надає особі при укладенні шлюбу право на отримання інформації про наявність спорідненості з іншим з майбутнього подружжя. 


Вперше обґрунтовані пропозиції про необхідність доповнення статті 41 СК двома підставами санації: скасування усиновлення та надання за рішенням суду права на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.


Удосконалено правові позиції щодо моменту санації шлюбу. Аргументовано, що санація шлюбу за підставами, передбаченими частиною 3 статті 41 СК та додатковими підставами, введення яких обґрунтовано автором, повинна мати місце з моменту відпадання відповідних обставин, а у випадках вагітності дружини або народження дитини – з моменту появи відповідних обставин, а санація шлюбу відповідно до частини 3 статті 40 СК – з моменту реєстрації шлюбу. Така диференціація має бути врахована при застосуванні судами статей 40-41 СК.


Вперше аргументована доцільність розширення кола випадків санації нікчемних шлюбів шляхом викладення частини 5 статті 39 СК в наступній редакції: "У випадку зникнення обставин, які відповідно до цієї статті є підставами недійсності шлюбу, до анулювання актового запису про шлюб, шлюб стає дійсним з моменту зникнення таких обставин".


Підрозділ 2.5 "Юридичні наслідки припинення шлюбу" присвячений дослідженню юридичних наслідків припинення шлюбу, їх співставленню з юридичними наслідками недійсності шлюбу.


Вперше обґрунтовано висновок про необхідність надання добросовісній особі у разі недійсності шлюбу права на утримання аналогічно правам одного з подружжя на утримання після розірвання шлюбу.


Вперше виявлено, що СК не визначає наслідки недійсності шлюбу для осіб, які могли знати, але не знали про перешкоди до реєстрації шлюбу та осіб, які знали про такі перешкоди, проте не приховували їх. З метою усунення зазначеної прогалини запропоновано виключити частину 6 статті 45 СК.


Третій розділ "Припинення шлюбу шляхом його розірвання в адміністративному порядку, інші випадки припинення шлюбу" складається з трьох підрозділів.


Підрозділ 3.1 "Розірвання шлюбу органом РАЦС за заявою подружжя" присвячений дослідженню особливостей розірвання шлюбу в адміністративному порядку за заявою подружжя.


У дисертаційному дослідженні дістала подальшу аргументацію наукова позиція про необхідність виключення норм про винесення органом РАЦС постанови про розірвання шлюбу.


Дисертантом аргументовано, що нечіткість формулювання "незалежно від наявності між подружжям майнового спору" може призвести до неправильного тлумачення та застосування статті 106 СК. Для уникнення таких небажаних наслідків обґрунтована необхідність виключення частини 3 з тексту цієї статті.


У підрозділі 3.2 "Розірвання шлюбу органом РАЦС за заявою одного з подружжя" висвітлюються порядок та особливості застосування адміністративної процедури при розірванні шлюбу з безвісно відсутніми, визнаними недієздатними та засудженими за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки.


Наведена додаткова аргументація вразливості наукової позиції щодо розірвання шлюбу в адміністративному порядку у випадку, якщо один або обидва з подружжя засуджені до позбавлення волі на строк не менше як три роки, як такої, що обмежує суб’єктивне право засудженого давати згоду на розірвання шлюбу та не забезпечує належного захисту прав та інтересів подружжя та дітей.


Аргументована теза про те, що засудження одного з подружжя до позбавлення волі на строк не менш як три роки як умова розірвання шлюбу в адміністративному порядку за заявою одного з подружжя повинно мати місце як на дату подання заяви про розірвання шлюбу, так і на дату реєстрації розірвання шлюбу, оскільки лише в такому випадку буде наявна підстава для розірвання шлюбу в адміністративному порядку за заявою одного з подружжя. Запропоновані відповідні зміни до СК та Правил.


Обґрунтовано некоректність позиції юристів, які стверджують, що при розірванні шлюбу відповідно до статті 107 СК органи РАЦС зобов’язані сповістити засудженого про отримання заяви та надати строк для відповіді з приводу наявності або відсутності спору про дітей чи майно, що є необхідною передумовою вирішення ними питання про розірвання шлюбу. Обґрунтовано необхідність виключення зі статті 107 СК частини 2.


Обґрунтовано доцільність закріплення в СК однакового строку реєстрації розірвання шлюбу для всіх випадків розірвання шлюбу в адміністративному порядку.


У підрозділі 3.3 "Припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим" висвітлюються особливості правового регулювання припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.


Вперше аргументовано висновок про доцільність введення до СК норми, яка закріплювала б, що шлюб, укладений особою, оголошеною померлою, є недійсним.


Обґрунтовано, що поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, оголошеної померлою відповідно до статті 118 СК, повинно мати місце лише у випадку, якщо інший з колишнього подружжя не реєстрував повторний шлюб протягом всього часу від оголошення особи померлою до її появи, та лише за наявності їхньої взаємної згоди.


Аргументовано доцільність закріплення в частинах 3 та 4 статті 104 СК співвідношення таких підстав припинення шлюбу як смерть одного з подружжя та розірвання шлюбу в адміністративному порядку аналогічно співвідношенню припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя та його розірвання в судовому порядку.


 


 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины