Вахонєва Т.М. Строки (терміни) у цивільному праві

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, зазначається ступінь її наукового дослідження, характеризується предмет та об’єкт дисертаційного дослідження, визначається його методологія, формулюється теоретичне і практичне значення основних положень дисертації, наукова новизна та стан апробації результатів проведеного дослідження.

Перший розділ “Поняття, види та порядок обчислення строків у цивільному праві”, що складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню юридичної природи строків та термінів у цивільному праві, здійсненню розмежування цих двох категорій, встановленню основних видів та класифікації строків у цивільному праві за різноманітними правовими критеріями, а також визначенню основного призначення цивілістичних строків (термінів) та порядку їх  обчислення.

У підрозділі 1.1. “Поняття та юридична природа строків (термінів) у цивільному праві” визначається поняття, сутність та основне призначення строку та терміну у цивільному праві.

Встановлено, що строки (терміни) у цивільному праві є юридичною (правовою) категорією часу, яка у загальному аспекті розглядається як часові параметри суспільної діяльності людей, що встановлюються нормами права.

Результатом дослідження строку як приватного випадку часу є встановлення, що співвідношення між часом і строком є співвідношення цілого і частини, об’єктивного і суб’єктивного. Встановлення строків можливе  лише за умови існування часу і тільки в його межах шляхом обмеження у часі правовідносин як в цілому, так і їх складових частин, а саме суб’єктивних прав та юридичних обов’язків учасників цих правовідносин.

У науці цивільного права не склалося єдиного поняття строку, а призначення та юридична природа терміну майже не досліджувалися. Всі визначення правового строку мають подвійний характер: з одного боку, строк розглядається як певний період часу, з іншого, – як певний момент часу. На сьогоднішній день нове цивільне законодавство, відмежувавши від поняття “строк” поняття “термін”, вказало на їх суттєву різницю, надало їм особливого техніко-юридичного призначення та підвищило їх роль як в цілому, так і в окремих інститутах цивільного права.

Автор визначив, що строк, по відношенню до терміну, є більш загальною часовою категорією в цивільному праві, оскільки він, як певний відрізок часу, зі спливом якого наступають юридичні наслідки, визначає період, протягом якого суб’єкт цивільних правовідносин може реалізувати та захистити свої права. Разом із строками треба розглядати і терміни, що представляють собою спеціальну часову категорію цивільного права, яка визначає момент часу, з настанням якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини, а також починають обчислюватися чи припиняється обчислення строків, в межах яких здійснюється реалізація та захист учасниками цивільних правовідносин своїх прав та обов’язків.

Проаналізувавши найбільш відомі наукові погляди на юридичну природу строків у цивільному праві та норми цивільного законодавства, що надають поняття строку та терміну, автор дисертації визначив, що юридичний строк є окремим правовим явищем, що тісно пов’язане з тими чи іншими юридичними фактами (діями або подіями). Таким чином, у цивільному праві строк: 1) є певним проміжком часу (термін – моментом (миттю)); 2) має імперативне або диспозитивне встановлення або закріплення; 3) має тісний зв’язок з юридичними фактами (діями та подіями); 4) встановлюється, як правило, для упорядкування цивільного обігу або захисту порушених цивільних прав.

Звертаючи увагу на терміни у цивільному праві, автор дисертації зазначає, що вони можуть мати різне практичне значення. З однієї сторони терміни визначають граничні межі цивільно-правових строків, з іншої – моменти виникнення тих чи інших прав та обов’язків учасників цивільних правовідносин.

У підрозділі 1.2. “Види строків у цивільному праві” автор дисертаційного дослідження встановив, що цивільно-правові строки є достатньо різноманітними і підлягають класифікації або поділу на види за різними підставами та критеріями, насамперед за способом позначення та обчислення, підставами встановлення, характером визначення, за призначенням, правовими наслідками та за іншими правовими критеріями.

Однією з основних класифікацій строків у цивільному праві автор дисертаційного дослідження вважає поділ строків в залежності від цілей, для яких вони встановлені, за характером їх дії і за тими правовими наслідками, які наступають у зв’язку зі спливом того чи іншого строку. Автор визначив, що кожний окремо взятий строк має певне призначення та виконує чітко визначену функцію.

Найбільш розповсюдженою класифікацією строків за цільовим призначенням є їх поділ на строки здійснення цивільних прав, строки виконання цивільних обов’язків та строки захисту цивільних прав. Автор дисертації при дослідженні поділу строків у цивільному праві  вважає, що до строків здійснення цивільних прав відносяться строки існування цивільних прав, присікальні (преклюзивні) строки та гарантійні строки, в межах яких можна виокремити строк експлуатації товару, строк служби товару, строк придатності та інші види строків. Крім цих видів строків автором також виокремлюються строки придатності, служби, реалізації, зберігання, транспортабельності та деякі інші види строків. Ці різновиди гарантійних строків  мають свої особливості і тягнуть специфічні, притаманні тільки їм правові наслідки. Строки здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків встановлюються в межах регулятивних відносин. При цьому гарантійні строки встановлюються в межах охоронно-регулятивних правовідносин.

До строків захисту, на думку автора, відносяться претензійні строки, строки позовної давності, що функціонують виключно в межах охоронних правовідносин, а також строки оперативного захисту та процесуальні строки. Строки захисту в межах охоронних правовідносин є відрізками часу, протягом яких відбувається усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища осіб, права яких порушені. Охоронні правовідносини передбачають порушення правових норм і, відповідно, суб’єктивного права фізичних або юридичних осіб та викликають відповідні правовідношення між правопорушником і потерпілим. Внаслідок цих правовідносин у правопорушника з’являються обов’язки, які він виконує на користь потерпілого, і все це врегульовується шляхом встановлення тих чи інших захисних строків.

На завершення розгляду класифікації строків у цивільному праві слід вказати, що з матеріальними строками захисту цивільних прав тісно пов’язані саме процесуальні строки, які також слід враховувати при визначенні загальної тривалості процесу захисту порушених прав від моменту порушення цивільного права до моменту захисту. Поряд з процесуальними строками також можна виокремити процедурні строки, які можуть відноситися як до строків здійснення цивільних прав, так і до строків захисту.

Цивілістичні строки, на думку автора дисертаційного дослідження, можна розглядати як своєрідні гарантії забезпечення реалізації та захисту цивільних прав.

У підрозділі 1.3. “Обчислення строків у цивільному праві” автором дисертаційного дослідження проаналізований порядок та способи визначення та обчислення строків у цивільному праві.

При дослідженні порядку обчислення строків у цивільному праві автор звернув увагу, що нас не тільки повинно цікавити з якого саме моменту договір вважати укладеним чи з якого моменту виникають чи припиняються ті чи інші цивільні права та обов’язки, а також коли починається перебіг строку, його закінчення, яким чином  вчиняти дії в останній день строку. Таким чином, для встановлення та обчислення строків у цивільному праві автор дисертаційного дослідження врахував два аспекти врегулювання вказаного питання. По-перше, це суто юридичний, коли треба на підставі діючих норм цивільного права встановити моменти у часі, які визначають граничні межі дії того чи іншого цивільного правовідношення. По–друге, це техніко-юридичний аспект обчислення строків, що закріплений у діючому цивільному законодавстві  і врегульовує початок перебігу та закінчення строку.

Визначено, що важливе значення для строку мають правила його обчислення, визначення не тільки початку, але і закінчення. Правила закінчення строків, закріплені цивільним законодавством, розрізняються в залежності від обраної одиниці часу, характеру та виду правовідносин та інших критеріїв. Правила обчислення строків, закріплені у цивільному законодавстві, мають імперативний характер. Автор зауважує та звертає особливу увагу на те, що всі види строків обчислюються за загальними правилами визначення та обчислення строків, однак, окрім загальних норм, ми в кожному окремому випадку звертаємося ще до спеціальних норм тих чи інших цивільно-правових інститутів, які надають нам можливість визначити або момент початку, або момент закінчення того чи іншого строку, або у спеціальному порядку встановлюють початок перебігу того чи іншого строку.

Проведений автором дисертації аналіз порядку обчислення строків у цивільному праві надає можливості звернути особливу увагу на нерозривний взаємозв’язок строків та термінів у цивільному праві та з’ясувати практичне значення саме термінів  при обчисленні цивільно-правових строків. Отже, ті чи інші моменти у часі, настання яких пов’язується з юридичними фактами, є відправними одиницями часу, що використовуються при обчисленні строків та суттєво впливають на правильність такого обчислення.

Другий розділ “Строки здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків”, що складається з двох підрозділів, присвячений детальному дослідженню юридичної природи, основних рис, класифікації та призначенню строків здійснення цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. На прикладах окремих норм різних інститутів цивільного права розглянуті та проаналізовані строки існування цивільних прав, присікальні (преклюзивні) та гарантійні строки.

У підрозділі 2.1. “Строки здійснення цивільних прав” автором дисертаційного дослідження висвітлений взаємозв’язок зазначених строків із реалізацією учасниками цивільних правовідносин своїх суб’єктивних прав.

Визначено, що основне призначення строків існування цивільних прав полягає насамперед у забезпеченні правомочним особам часу для реалізації наданих їм прав. Строки існування цивільних прав автор поділяє на абсолютно не обмежені часом, відносно не обмежені часом та визначені часом, тобто ті, які мають конкретний строк дії (існування). Зазначені строки автор проаналізував в першу чергу на прикладі відносин власності, інтелектуальної творчої діяльності та  володіння особистими немайновими правами тощо.

Одним із видів строків здійснення цивільних прав є присікальні (преклюзивні) строки, які дуже схожі із строками існування цивільних прав. Вказані строки надають правомочній особі певний час для реалізації свого суб’єктивного права і встановлюють межі існування цивільних прав. Одним із нових у цивільному законодавстві строків є строк набувальної давності, який автор відносить до присікальних і вважає, що він слугує упорядкуванню цивільного обігу у відповідній сфері, а також захищає спочатку права справжнього власника, а потім уже і так званого “давнісного власника”.

Гарантійні строки встановлюються в межах складних зобов’язальних правовідносин, пов’язаних із придбанням та споживанням продукції, користуванням послугами, в результаті чого основними суб’єктами цих відносин є споживачі, виробники, виконавці, продавці та будь-які суб’єкти господарської діяльності, які мають по відношенню один до одного визначені цивільним законодавством або договором права та обов’язки.

Гарантійні строки встановлюються для того, щоб захистити покупця (замовника) від прихованих недоліків виробу, які не можуть бути виявлені при звичайному прийманні товару, але можуть виявлятися в процесі його використання, зберігання, обробки, експлуатації тощо. Застосування гарантійних строків та захист прав споживачів в багатьох випадках здійснюється за допомогою інших, передбачених законом строків, які також мають гарантійний характер.

У підрозділі 2.2. “Строки виконання цивільних обов’язків” автор співставляє строки здійснення цивільних прав із строками виконання цивільних обов’язків та встановлює їх взаємозалежність. Визначено, що це проявляється при реалізації суб’єктами цивільних правовідносин права вимоги, особливо у тих випадках, коли правомочна особа може вимагати від зобов’язаної особи (суб’єкта права) виконання певних активних дій в межах конкретних строків або до відповідного терміну.

Автор в процесі дослідження зазначених строків виявив, що строки виконання цивільних обов’язків можна спостерігати як в межах абсолютних, так і в межах відносних правовідносин. Цивільні обов’язки та строки виконання цих обов’язків в більшій мірі є складовою частиною зобов’язальних правовідносин. Зобов’язання різні за тривалістю: межі їх існування та строки виконання визначаються визначеними та невизначеними строками, можуть навіть бути безстрокового характеру. Строки у зобов’язальних правовідносинах залежать від багатьох факторів: суб’єктів, що приймають участь у правовідносинах, підстав виникнення правовідносин, характеру дій, що складають об’єкт зобов’язання тощо. Виконання зобов’язання, наприклад, може представляти собою одиничну дію – одиничне перевезення, побутовий підряд тощо. Реалізація суб’єктивного обов’язку у такому випадку прив’язується до певної календарної дати (або події) та визначається конкретним строком виконання.

Поряд із строками виконання цивільних обов’язків особливе призначення мають і терміни. Слід зазначити, що на практиці для з’ясування часу виконання зобов’язання, це поняття застосовується набагато частіше ніж поняття “строк”. Строк (термін) виконання зобов’язання є критерієм, за яким можна розрізняти зобов’язання з визначеним строком виконання і зобов’язання з невизначеним строком виконання.

При дослідженні строків виконання цивільних обов’язків автор розрізняє такі поняття: “строк (термін) виконання цивільного обов’язку”, “строк (термін) виконання зобов’язання”, “строк (термін) виконання договору”.

Третій розділ “Строки захисту цивільних прав”, що складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню часових періодів, призначених для захисту учасниками цивільних правовідносин своїх прав. З’ясовується юридична природа, види, основні риси строків захисту цивільних прав. Розглядаються та аналізуються як матеріальні, так і процесуальні строки захисту цивільних прав.

У підрозділі 3.1. “Поняття та види строків захисту цивільних прав” автором дисертаційного дослідження встановлено, що окрім форм, способів та засобів захисту порушених прав, значну роль відіграють строки, в межах яких можна захистити своє порушене право. Зазначені строки є окремою групою цивілістичних строків, які визначені як строки захисту цивільних прав. До строків захисту цивільних прав автор відносить претензійні строки, строки оперативного захисту, строки позовної давності, а також процесуальні строки.

Строки захисту цивільних прав є складовою частиною загального поняття захисту цивільних прав, яке є одним із найважливіших у теорії цивільного та цивільно-процесуального права. Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом. Автором встановлено, що строки захисту цивільних прав перебувають в межах охоронних правовідносин, які є цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушень, поновлення нормального правового й економічного або особистого становища. Застосування того чи іншого строку захисту цивільного права залежить від обраної суб’єктом цивільного права форми захисту порушеного права. При юрисдикційній формі захисту застосовуються строки позовної давності, при неюрисдикційній – претензійні та строки оперативного захисту.

У підрозділі 3.2. “Матеріальні строки захисту цивільних прав” автор дисертаційного дослідження приділяє особливу увагу аналізу позовної давності як різновиду матеріальних строків захисту цивільних прав. Особливе місце в процесі дослідження позовної давності як інституту цивільного права займають питання про поняття, дію та наслідки спливу позовної давності як різновиду матеріальних строків захисту цивільних прав. Можливість примусового здійснення порушеного права є складовою частиною суб’єктивного права в цілому, вона входить до його змісту та гарантує його захист.

Позовна давність розглядається автором як юридичний механізм, який має спеціальне призначення, яке, в першу чергу, зводиться до забезпечення своєчасності захисту оспорюваних прав та інтересів учасників цивільних правовідносин. Позовна давність спрямована на охорону інтересів правомочних осіб: власників, кредиторів інших суб’єктів цивільних правовідносин. Одночасно враховуються інтереси відповідачів, оскільки строки позовної давності обмежують у часі можливість застосування до них заходів примусового впливу.

У підрозділі 3.3. “Процесуальні строки захисту цивільних прав” автор намагається виявити особливості застосування процесуальних строків захисту порушених прав. Автор вважає, що процесуальні строки разом з іншими строками захисту порушених прав дозволяють обрахувати час, протягом якого можна захистити свої права у судовому порядку.

Автор виявляє, що своєчасний розгляд цивільних справ у судовій інстанції тісно пов’язаний із застосуванням процесуальних строків, у зв’язку з чим зростає значення процесуальних строків, які є однією із гарантій виконання завдань судів відносно швидкого та своєчасного розгляду цивільних справ, а відповідно, швидкого та своєчасного захисту суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.