Яркіна Н.Є. Суміжні права в авторському праві

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Яркіна Н.Є. Суміжні права в авторському праві
Альтернативное Название: Яркина Н.Е. Смежные права в авторском праве
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його цілі та завдання, викладається ступінь наукової новизни, теоретичне та практичне значення дисертації.


Розділ перший "Загальна характеристика iнституту сумiжних прав"  присвячений загальним питанням, якi дають уявлення про iнститут сумiжних прав. Аналiзується iсторiя правової охорони сумiжних прав, розглядаються джерела мiжнародно-правового регулювання. Визначаються поняття цього iнституту, його зв'язок з авторським правом i мiсце в системi цивiльного права.


У першому підрозділi "Iсторiя виникнення i розвитку сумiжних прав" розкриваються об'єктивнi передумови нормативного закрiплення сумiжних прав кожного з суб'єктiв - виконавця, виробника фонограм та органiзацiї мовлення. Робиться загальний висновок про те, що виникнення сумiжних прав пов'язане з розвитком науково-технiчного прогресу. Вiн обумовив появу вторинних об'єктiв, що створювалися на основi авторських творiв у процесi надання їм стiйкої матерiальної форми iснування. Цi об'єкти (зафiксоване на матерiальному носiї виконання, фонограма, телерадiомовна програма) мають особливi властивостi: а) втiлюють у собi результати духовної творчостi; б) дозволяють використовувати цi результати незалежно вiд їх творцiв; в) можуть легко та швидко вiдтворюватися; г) є загальнодоступними для вiдтворення. В умовах ринкової економiки цi якостi перетворили данi об'єкти на товар, а тому для захисту економiчних iнтересiв їх створювачiв необхiдно було надати останнiм особливi виключнi права, що дають змогу контролювати використання та обiг вторинних об'єктiв.


У цьому пiдроздiлi викладаються особливостi пiдходiв до проблеми охорони сумiжних прав у радянський перiод. Аналiзуються позицiї вчених  (Б.С. Антимонова,


8


 


М.В. Гордона, В.А. Дозорцева, В.Я. Iонаса, О.С. Іоффе, Н.А. Райгородського, В.I. Серебровського, Є.А. Флейшиц) з теоретичного обгрунтування введення до законодавства прав виконавцiв, а також причини, через якi iдея нормативного закрiплення сумiжних прав не була втiлена одночасно з наданням правової охорони сумiжних прав законодавством захiдноєвропейських країн, де цей процес розпочався наприкiнцi 50-х рокiв. Далi описується послiдовне закрiплення i розвиток сумiжних прав у мiжнародно-правових актах, вказується на актуальнi питання удосконалення правової охорони сумiжних прав на сучасному рiвнi розвитку технiки та iнформацiйних комунiкацiй.


У другому пiдроздiлi "Мiсце iнституту сумiжних прав у системi цивiльного права" автор зазначає, що проблема визначення мiсця сумiжних прав у системi цивiльного права обумовлена тим, що Закон не може дати однозначної вiдповiдi на це питання, а в науцi iснують рiзнi пiдходи. На основi аналiзу елементiв сумiжних правовiдносин - об'єкта, суб'єкта та сукупностi прав - дисертантом стверджується, що їх специфiка дозволяє вiдокремити норми, якi регулюють цi вiдносини, у самостiйний iнститут "сумiжнi права". З урахуванням виключення з кола об'єктiв сумiжних прав виконань (обгрунтування цiєї позицiї мiститься в пiдроздiлi 2.3.) запропоновано визначення iнституту сумiжних прав: це сукупнiсть цивiльно-правових норм, якi регулюють вiдносини з використання фонограм i програм мовлення як вторинного, так i самостiйного характеру. Автором робиться висновок, що предмет регулювання цього iнституту складають вiдносини з використання об'єктiв сумiжних прав, а вiдносини з їх створення регулюються авторським правом.


Iнститут сумiжних прав є вiдносно самостiйним i тiсно пов'язаний з iнститутом авторського права. По-перше, мiж ними iснує предметний зв'язок, оскiльки сумiжнi правовiдносини виникають, як правило, у сферi використання авторських творiв. По-друге, iснує юридичний зв'язок, який виявляється в загальних принципах i методах регулювання. Все це, на думку дисертанта, дає пiдстави для об'єднання двох iнститутiв в одну пiдгалузь "авторське право i сумiжнi права". Зовнiшнiм виразом цiєї пiдгалузi є наявнiсть загальних положень, що регламентують захист авторських та сумiжних прав i колективне управлiння майновими правами.


У роздiлi другому "Види сумiжних прав та їх об'єкти" дослiджується природа об'єктiв сумiжних прав, розкриваються специфічнi ознаки, які відрізняють ці об'єкти від об'єктів авторського права, розглядаються окремi види об'єктiв та їх ознаки. Дослiджується юридична природа, специфiка та обсяг виключних сумiжних прав. Розкривається змiст суб'єктивних сумiжних прав, що наданi кожному з суб'єктiв.


У першому пiдроздiлi  "Фонограми"  зазначається, що об'єктом сумiжних прав виробника фонограм є виключно звуковий запис будь-якого виконання чи iнших звукiв. На основi аналiзу законодавчого визначення фонограми були видiленi та розкритi iї ознаки, за наявностi яких виникає цей об'єкт охорони. 1) Це виключно


9


 


звуковий запис; 2) це запис, зафiксований на матерiальному носiї; 3) запис повинен бути здiйснений вперше; 4) запис повинен вiдповiдати одному з критерiїв надання охорони: громадянство України виробника – фiзичної особи або мiсцезнаходження в Українi юридичної особи - виробника; перша публiкацiя фонограми  в Українi; перша фiксацiя фонограми в Українi. Пропонується доповнити визначення фонограми вказiвкою на її здатнiсть до вiдтворення, сприйняття та сповiщення, оскiльки саме цi властивостi обумовлюють необхiднiсть правової охорони iнтересiв виробникiв фонограм.


Фонограми за змiстом класифiкованi на два види: 1) фонограми похiдного (вторинного) характеру, що мiстять виконання авторських творiв, а також тi, що закрiплюють уснi авторськi твори; 2) фонограми самостiйного характеру, що фiксують звуки, походження яких не пов'язане з використанням результатiв творчої дiяльностi людини. Така класифiкацiя має значення для визначення умов виникнення об'єкта сумiжних прав та обсягу виключних прав у виробника. Для охорони фонограм першого виду необхiдна наявнiсть двох юридичних фактiв - створення звукозапису та дозвiл авторiв i виконавцiв на фiксацiю на матерiальному носiї виконаного твору. У виробника фонограми похiдного характеру можливiсть здiйснювати iї використання шляхом вiдтворення, розповсюдження, здачi в найом, в оренду, прокат, шляхом переробки залежить вiд дозволу на таке використання, що надається автором i виконавцем. Тому права здiйснювати використання фонограми для нього є похiдними. Вони не є виключними сумiжними правами. Сукупнiсть прав, що мають виключний характер, виникає у виробника автоматично в момент правомiрного створення звукозапису. ?х змiст полягає у виключнiй можливостi дозволяти чи забороняти використання фонограми третiм особам. Саме цi права є виключними сумiжними правами. Вони здiйснюються тiльки вiдносно до звукозапису та не поширюються на її змiст - авторський твiр i виконання. У дисертацiї аргументується неприйнятність підходу, що був висловлений у лiтературi, щодо розширення обсягу виключних сумiжних прав можливiстю здійснювати використання вторинних об'єктiв.


Пiдкреслюється важливiсть розмежування об'єктiв авторських i сумiжних прав. Дозвiл автора на використання твору не включає дозвiл здiйснювати використання його звукозапису. I навпаки, дозвiл здiйснювати використання звукозапису не припускає одночасний дозвiл на використання твору, що зафiксований на цьому запису. Таким чином, за загальним правилом, для використання фонограм похiдного (вторинного) характеру необхiдно мати дозвiл на використання кожного самостiйного об'єкта - авторського твору, виконання, фонограми.


Фонограми самостiйного характеру (вони  мiстять звуки, походження яких не пов'язане з використанням результатiв творчої дiяльностi людини) виникають як об'єкти сумiжних прав у результатi одного юридичного факту - створення звукозапису.  Обсяг  виключних  сумiжних  прав  у  виробника  такої  фонограми


10


 


ширший, нiж у виробника похiдної фонограми. Вiн має виключнi сумiжнi права здiйснювати використання фонограми та виключнi сумiжнi права дозволяти чи забороняти її використання iншим особам.


У роздiлi розглядається змiст суб'єктивних сумiжних прав виробника фонограм: право дозволяти чи забороняти вiдтворення фонограм, їх розповсюдження, переробку, iмпорт. Оскiльки Закон не розкриває поняття переробки,  дисертантом пропонується розумiти iї як таке перетворення запису за допомогою технiчних засобiв, яке приведе до появи нової звукової форми, що вiдрiзняється вiд первiсної i може бути використана як самостiйна нова фонограма.


Другий пiдроздiл "Програми мовлення". Регулюючи сумiжнi права органiзацiй мовлення, Закон використовує два поняття - передача мовлення та програма мовлення, однак не дає їх визначення. Оскiльки цi поняття не є тотожними, дисертантом дослiджується їх змiст i ставиться запитання: що є об'єктом сумiжних прав органiзацiї мовлення. Виходячи з природи об'єкта сумiжних прав, робиться висновок, що об'єктом сумiжних прав органiзацiї мовлення треба визнавати програму мовлення, а передача мовлення  повинна охоронятися як частина програми. Телерадiопрограма - це сукупнiсть телерадiопередач, якi транслюються безпосередньо або в запису. Це поняття значне ширше за передачу i визначає результат всiєї сукупностi заходiв щодо здiйснення мовлення, у тому числi певну компановку i послiдовнiсть передач, яка також потребує органiзацiйно-технiчних зусиль. Крiм того, лише програма в цiлому забезпечує безперервне мовлення, яке найчастiше i є предметом посягання при крадiжцi сигналiв.


Права органiзацiї мовлення на програму охороняються тому, що програма є результатом поєднання її технiчних, професiйних, органiзацiйних та фiнансових зусиль. Цей суб'єкт набуває сумiжних прав незалежно вiд наявностi творчостi в його роботi. Результати творчої працi, що є складовими елементами програми, охороняються як самостiйнi об'єкти авторського права, на них сумiжнi права не поширюються.


Програма вважається створеною i охороняється Законом тiльки з моменту її трансляцiї в ефiр. Вiдео- чи звукозапис частини програми до її ефiру може охоронятися як аудiовiзуальний твiр чи фонограма. Однак автор не погоджується iз запропонованим у лiтературi визначенням об'єкта як трансляцiя  в ефiр i по кабелю, тому що трансляцiя - це спосiб об'єктивного виразу та розповсюдження, а сумiжнi права охороняють оригiнальний продукт (результат) дiяльностi - програму.


Структурно в змiстi програми видiленi групи самостiйних об'єктiв авторського права i сумiжних прав, якi використовуються пiд час створення програми:


1) авторськi твори, якi спецiально створенi для телерадiомовлення; 2) обнародуванi твори, якi  стали доступними для публiки до їх передачi в ефiр; 3) твори, виконання, фонограми, використання яких у програмах не потребує дозволу їх створювачiв. Автором описуються пiдстави, на яких можливо використовувати цi


11


 


 об'єкти в програмах та яким чином використання тiєї чи iншої групи об'єктiв впливає на виникнення охорони програми та обсяг виключних прав органiзацiї мовлення. Поява самостiйного об'єкта сумiжних прав - програми може бути пов'язана або тiльки з фактом її створення i трансляцiї, або потребує також дозволу авторiв, виконавцiв, виробникiв фонограм.


Оскiльки всi твори i виконання в програмi залишаються самостiйними об'єктами, що охороняються, така програма (вона є похiдним об'єктом сумiжних прав) може бути використана органiзацiєю мовлення тiльки з дозволу авторiв та виконавцiв. Тому право здiйснювати використання програми є похiдним i не може вважатися виключним сумiжним правом. Виключнi сумiжнi права, якi виникають за Законом, це права дозволяти чи забороняти iншим особам використання програм. Телерадiоорганiзацiя дає дозвiл на використання програми в цiлому, а не на самостiйнi об'єкти, що входять до її змiсту. Третi особи, що одержали дозвiл використовувати програму, не набувають права використовувати зазначенi об'єкти i повиннi, за загальним правилом, одержати такий дозвiл у вiдповiдних осiб, що мають виключнi права.


У цьому пiдроздiлi розглядається змiст прав органiзацiї мовлення дозволяти чи забороняти ретрансляцiю програми, фiксацiю на матерiальний носiй, вiдтворення, її публiчне сповiщення в ефiр i по проводах. Запропоновано ввести до Закону визначення поняття ретрансляцiї: "це одночасне розповсюдження за допомогою технiчних засобiв телевiзiйних або радiомовних програм, що транслюються iншою органiзацiєю".


Дисертант вважає, що серйозною прогалиною в законодавствi є вiдсутнiсть права органiзацiї мовлення на розповсюдження екземплярiв запису програми шляхом їх продажу i прокату. Пропонується доповнити статтю 35 Закону i статтю 472 Проекту ЦК України зазначеним правом.


Пропонується ввести до Закону визначення ефiрного мовлення, яке буде поширюватися i на супутниковий метод мовлення: "ефiрне мовлення - це передача засобами бездротового зв'язку звукiв i (або) зображень, у тому числi така, що здiйснюється за допомогою супутника, i яка робить їх доступними для публiки в будь-який час з будь-якого мiсця".


У пiдроздiлi третьому "Результати дiяльностi виконавця" дослiджується природа виконань. Автором висловлена точка зору, що виконання та виключнi права виконавцiв, що наданi їм чинним законодавством, не вiдповiдають загальнiй характеристицi об'єктiв сумiжних прав i природi виключних сумiжних прав. Виконання мають однорiдну з авторськими творами природу: дiяльнiсть виконавцiв заснована на творчостi, результат якої становить цiннiсть як втiлення iндивiдуальних творчих здiбностей людини. Дисертантом аналiзуються зробленi В.Я. Iонасом висновки про структурнi компоненти твору. У процесi використання твору з метою створення на його основi iншого вiдновлення певних компонентiв тягне за собою появу нового залежного твору. Пiсля розгляду виконавчої дiяльностi зроблено


12


 


висновок, що дiяльнiсть виконавця створює нову художню форму твору, отже, виникає залежний об'єкт авторського права. У дисертацiї вiн названий "твором виконавчого мистецтва". Останнiй має всi ознаки об'єкта авторького права - творчий характер та об'єктивну форму закрiплення. Особистi та майновi права, що наданi виконавцям, мають однакову природу з авторськими правами: вони захищають не тiльки їх майновий iнтерес, але й забезпечують суспiльне визнання творчих здiбностей особи.  Тому, на думку автора, виконання мають бути визнанi об'єктами авторського права, а права виконавцiв - авторськими. Вiдповiдно, виконавець набуватиме необхiдне йому право авторства, яке, по-перше, пiдтвердить його моральне право на суспiльне визнання  авторства на створене його творчею працею виконання. А, по-друге, надаватиме можливiсть захищати свої iнтереси у випадках, коли його виконання видається iншою особою за своє власне. Виконавець також набуватиме авторське право на  обнародування виконання (тобто можливiсть самому вирiшувати питання про готовнiсть виконання для публiчного представлення та його способи). Це дозволить виконавцю, наприклад, перешкодити небажаному обнародуванню його репетицiйних записiв. Авторськi права сприятимуть також бiльш широкiй охоронi iнтересiв виконавцiв у сферi розповсюдження записiв виконань. Сумiжнi права не дають можливiсть дозволяти розповсюдження аудiозапису, а права автора на розповсюдження не залежать вiд форми фiксацiї твору. Таким чином, дисертантом робиться висновок, що авторськi права не тiльки вiдповiдають природi виконань, але й можуть забезпечити бiльш ефективну охорону майнових i немайнових iнтересiв виконавцiв.


У пiдроздiлi четвертому "Правова охорона видань" розглядаються питання про необхiднiсть правової охорони майнових iнтересiв видавцiв, дослiджується природа видавничої продукцiї. Автор вважає, що оптимальним способом для забезпечення правової охорони  майнових iнтересiв зазначених суб'єктiв є надання їм  виключних сумiжних прав. Дисертант виходить з того, що результати видавничої дiяльностi повнiстю вiдповiдають природi об'єктiв сумiжних прав - фонограм та програм мовлення. Це вториннi об'єкти, якi виникають у результатi використання авторських творiв. Характер дiяльностi iз створення видань аналогiчний характеру дiяльностi суб'єктiв сумiжних прав: це особлива дiяльнiсть, що заснована на специфiчному виробничо-технiчному процесi i потребує фiнансових, матерiальних, органiзацiйних, професiйних та iнших вкладень. Автором пропонується таке визначення розглянутого об'єкта: "видання - це редакцiйно-видавнича обробка твору, яка виготовлена способом друку, тиснення або iншим способом, що дозволяє опублiкування твору".


Видавцям, як й iншим суб'єктам сумiжних прав, необхiднi права тiльки майнового характеру, що обумовлено природою об'єкта. Тому, на думку дисертанта, їм слiд надати виключнi сумiжнi права дозволяти чи забороняти вiдтворення, розповсюдження та iмпорт екземплярiв свого видання. Критерiями для надання


 


13


 


охорони треба визнавати громадянство України для видавцiв - фiзичних осiб та мiсцезнаходження в Українi для видавцiв - юридичних осiб.


Роздiл третiй "Захист сумiжних прав" присвячений аналізу способiв захисту цивільних прав з точки зору їх застосовності та ефективності для поновлення порушених суміжних прав, дослідженню підстав та порядку реалізації мiр цивільно-правової відповідальності за порушення суміжних прав.


У першому пiдроздiлi "Цивiльно-правовi способи захисту" розглядається поняття захисту цивiльних прав, суб'єкти права на захист сумiжних прав. Оскiльки способи захисту регламентованi в Законi загальними нормами для авторських та сумiжних прав, у дисертацiї аналiзується, якi з них є застосовними та ефективними для поновлення саме порушених сумiжних прав. Автор вважає, що суб'єкт сумiжних прав (виконавцi не враховуються) не може користатися такою мiрою як пред'явлення вимоги про внесення виправлень i про усунення спотворення, оскiльки не має вiдповiдного абсолютного права. У разi перекручення звукозапису чи програми мовлення вiн може використати тiльки договiрнi гарантiї. Вiдзначається, що публiкацiї про порушення сумiжних прав, як самостiйна мiра захисту, як правило, є юридично некорисною для вiдновлення сумiжних прав i повинна застосовуватися поряд з iншими мiрами, що передбаченi Законом. Спосiб заборони дiй, що порушують сумiжне право, застосовний як з iншими мiрами, так i самостiйно. Його самостiйне застосування ефективне для вiдвернення майнових втрат вiд порушення. Але, якщо правопорушення дiйшло стадiї спричинення шкоди, вiн має бути використаний разом з компенсацiйними заходами. Для виконавцiв заборона дiй, що порушують виключне право, має бiльш широке значення, оскiльки вона одна здатна захистити їх немайновий iнтерес.


Спосiб визнання права застосовний для захисту сумiжних прав, але має бiльш вузьке значення, нiж для авторiв. За його допомогою порушенi сумiжнi права не можуть бути поновленi повнiстю, бо визнання права не поновить майнових втрат. Цей спосiб виконує допомiжну функцiю в процесi захисту сумiжних прав та застосовується як передумова використання iнших заходiв. Для виконавцiв (як i для авторiв) цей спосiб є цiнним сам собою в разi захисту особистих немайнових прав.


Найбiльш важливе значення для вiдновлення порушених сумiжних прав мають компенсацiйнi способи захисту (вiдшкодування збиткiв, вилучення на користь суб'єкта сумiжних прав незаконних прибуткiв порушника, виплата компенсацiї), оскiльки вони в повнiй мiрi здатнi поновити порушене сумiжне право та компенсувати майновi втрати.


Другий пiдроздiл "Пiдстави цивiльно-правової вiдповiдальностi. Стягнення збиткiв, що спричиненi порушенням сумiжних прав". Автором аргументується висновок, що вiдповiдальнiсть за порушення виключних сумiжних прав є делiктною, тому санкцiї статтi 44 Закону застосовуються тiльки в разi позадоговiрного порушення прав. Для покладення цивільно-правової вiдповiдальностi необхiдний повний склад правопорушення: протиправна поведiнка,


14


 


шкода, причинний зв'язок, вина. Детально розглянутий кожний елемент складу порушення сумiжних прав. Дiї, що здiйсненi по вiдношенню до об'єкта сумiжних прав, є протиправними, якщо вони, по-перше, складають змiст виключних сумiжних прав, а по-друге, вчиненi без необхiдного дозволу особи, яка має виключнi права. Шкода вiд порушення сумiжних прав оцiнюється як збитки. Вони можуть складатися з реальної шкоди та неодержаних доходiв. Робиться висновок, що реальна шкода спричинюється, якщо знищений чи пошкоджений об'єкт сумiжних прав за умови, що не iснує iншого його рiвноцiнного екземпляру. При визначеннi розмiру реальної шкоди необхiдно виходити не тiльки з вартостi матерiального носiя, але й з цiнностi об'єкта: його унiкальностi, неможливостi створення аналогiчного тощо. До суми реальної шкоди включаються також усi витрати, що були викликанi порушенням.


Неодержанi доходи - найбiльш iмовiрнi та поширенi наслiдки порушення виключних сумiжних прав. Вони виражаються в доходах, якi суб'єкт сумiжних прав не одержав, але змiг би одержати в разi нормальної реалiзацiї свого виключного права. Дисертантом пропонуються практичнi рекомендацiї щодо визначення неодержаних доходiв.  Їх можуть складати:


- винагорода, яка б належала особi, що має сумiжнi права, у разi договiрного використання з урахуванням тих умов, на яких звичайно укладаються угоди цим суб'єктом, або на даний вид використання однорiдних об'єктiв;


- прибуток, який прогнозувався вiд продажу, але не був отриманий через те, що лiцензiйна продукцiя не була запитана пiсля розповсюдженя контрафактних екземплярiв;


- суми угод, якi не вiдбулися через дiї порушника або виконання яких стало неможливим з тих же причин.


У пiдроздiлi третьому "Альтернативнi збиткам мiри цивiльно-правової вiдповiдальностi, якi застосовуються за порушення сумiжних прав" досліджується специфiка реалізації нетрадиційних для цивільного права мiр цивільно-правової відповідальності за порушення суміжних прав - вилучення незаконних прибутків порушника та виплата компенсації в сумi вiд 10 до 50 000 мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати. Цi санкцiї виконують таку ж функцiю, що i стягнення збиткiв - компенсують майновi втрати. Але їх особливе значення полягає в можливостi уникнути труднощiв визначення i доказування збиткiв.


На думку автора, незаконно отриманий прибуток порушника є доказом заподiяної шкоди, але вiн не може розглядатися як еквiвалент неодержаних доходiв.  Останнi - це здогадна величина, а незаконний прибуток - це дiйсна величина, яка повинна бути документально пiдтверджена та не може бути розрахована з промiжних величин (кiлькiсть, цiна контрафактних екземплярiв тощо). Незаконно отриманий прибуток може не спiвпадати з можливими неодержаними доходами через те, що цi величини визначаються не тiльки фактом незаконного використання, але й рiзними об'єктивними та суб'єктивними умовами, що пов'язанi як з самим


15


 


суб'єктом, так i з його дiяльнiстю. Пiдкреслюється, що незаконно отриманий порушником прибуток може бути стягнений тiльки в тiй частинi, яка знаходиться в причинному зв'язку з протиправними дiями.


 


Дисертант вважає, що найбiльшi труднощi на практицi може викликати реалiзацiя такої мiри вiдповiдальностi, як стягнення компенсацiї в сумi вiд 10 до 50 000 мiнiмальних розмiрiв заробiтної плати. Це обумовлено, по-перше, особливою функцiєю цiєї санкцiї - уникнення труднощiв доказування збиткiв, по-друге, дуже широкими межами можливої компенсацiї, по-третє, вимогами обов'язкової домiрностi цивiльно-правової вiдповiдальностi i порушення (тобто заподiяної шкоди i компенсацiї). Тому автором були дослiдженi питання: На основi чого має бути встановлений розмiр компенсацiї? Чи треба спiввiдносити його з розмiром заподiяної шкоди та яким чином? Чи необхiдно його обгрунтовувати за допомогою доказiв? З цих питань у дисертацiї пропонуються такi висновки. Розмiр компенсацiї, що стягується, не може бути абстрактним i повинен бути домiрним заподiяним збиткам. Але вiн не повинен бути еквiвалентно точним по вiдношенню до останнiх, а має вiдповiдати їх масштабу. Масштаб шкоди оцiнюється судом на пiдставi фактiв, якi звичайно встановлюються для визначення сум неодержаних доходiв. Особливе призначення цiєї санкцiї, з точки зору дисертанта, полягає в тому, що позивач має бути звiльнений вiд обов'язку пiдтверджувати за допомогою доказiв тотожнiсть компенсацiйних сум i заподiяної шкоди. За його бажанням можуть бути наданi докази, що конкретизують розмiр шкоди. Але вiдсутнiсть таких точних даних не може, на думку дисертанта, слугувати пiдставою для вiдмови у стягненнi компенсацiї.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины