Бородовський С.О. Укладення, зміна та розірвання договору у цивільному праві України



Название:
Бородовський С.О. Укладення, зміна та розірвання договору у цивільному праві України
Альтернативное Название: Бородовский С.А. Заключение, изменение и расторжение договора в гражданском праве Украины
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі розкривається актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета і завдання дослідження, теоретична та методологічна основи роботи, наукова новизна, висвітлюється практичне і теоретичне значення, надається інформація про апробацію результатів дослідження.


Розділ 1. “Поняття цивільно-правового договору та джерела правового регулювання цивільно-договірних відносин в Україні” включає два підрозділи та присвячений дослідженню поняття “договір”, загальних засад укладення, зміни і розірвання договору, обмеження свободи договору, державного регулювання договірних відносин в сучасних умовах.


У підрозділі 1.1. Поняття цивільно-правового договору в літературі та законодавстві дається загальнотеоретичний аналіз генезису та сутності цивільно-правового договору, узагальнюються основні ознаки, особливості і функції цивільно-правового договору. На основі та у розвиток наукових поглядів стосовно багатозначного розуміння поняття “договір” проводиться аналіз складових елементів та джерел формування договору.


За допомогою системно-функціонального методу дослідження доводиться, що юридичні норми, які регулюють укладення, зміну і розірвання договору, є стрижневою частиною інституту договору, яка в його межах здійснює регулювання відносин з приводу укладення, зміни і розірвання договору. Вказано, що із цією частиною інституту договору пов’язане вирішення багатьох питань, починаючи від виникнення ініціативи укласти договір до настання наслідків розірвання договору. Укладення, зміна і розірвання договору визначається як сукупність дій осіб, що спрямовані на набуття, зміну і припинення цивільних прав і обов’язків в майбутньому.


Проаналізовано співвідношення таких правових категорій, як закон і договір. У зв'язку із цим підкреслено, що договірне регулювання відносин сторін є настільки ж важливим для них, як і нормативно-правове регулювання.


Цивільно-правовий договір розглядається через категорію юридичного акту, що дає можливість відобразити його особливості як юридичного факту, зобов'язального правовідношення і як документ. Підтримано позицію, що поняття договору складається з двох груп елементів. Одні з них характеризують юридичну конструкцію договору, інші – його істотні характеристики.


Досліджуючи волевиявлення, підкреслено, що воно є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов’язків. Тому саме з моменту волевиявлення сторін договір вважається укладеним. Разом з тим, наголошено, що воля сторін в договорі повинна полягати і виявлятись у її відповідності одна одній, а не однорідності.


Правочинна природа договору передбачає його формування на основі дій сторін, а домовленість є результатом таких дій. Розвивається позиція, що визначення договору через категорію дії “розмиває” його правову природу як результату цих дій – домовленості спрямованої на досягнення правового результату.


У підрозділі 1.2. “Загальна характеристика нормативно-правової основи укладення, зміни і розірвання договорів у цивільному праві України” розглядаються особливості нормативно-правового регулювання укладення, зміни і розірвання договору. За допомогою історичного методу та з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв'язків, закономірностей в інституті договору досліджено виникнення, формування та розвиток нормативно-правового регулювання цього інституту.


В широкому розумінні законодавче регулювання порядку укладення, зміни і розірвання цивільно-правового договору є системою правових норм, які визначають вид і характер поведінки учасників цих відносин. Таке регулювання є лише формою, що наповнюється змістом через вираження сторонами волі укласти, змінити чи розірвати договір. При досліджненні цього питання, в основу систематизації чинного законодавства покладені певні критерії, а саме: юридична сила нормативно-правових актів; спрямованість регулювання нормативно-правового акту – загальна і спеціальна, що при рівній юридичній силі нормативно-правових актів дає змогу визначити правове регулювання відносин з приводу укладення, зміни і розірвання договору.


Юридичні норми про укладення, зміну та розірвання договору поділяються на такі групи:


- норми, які визначають загальні (базисні) положення укладення договорів;


- норми, які визначають загальний (традиційний) порядок укладення договору;


- норми, які визначають спеціальний порядок укладення окремих видів договорів (господарського договору, укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах);


- норми, які встановлюють обмеження щодо укладення договору (містять вийнятки щодо загального правила про свободу договору);


- норми, які визначають умови, підстави та наслідки зміни і розірвання договору.


Значна увага звертається на дослідження принципу справедливості, добросовісності і розумності в питанні укладення, зміни і розірвання договору. Вказується, що в системі загального права сформовано концепцію “чесних намірів”, мінімальний обсяг змісту, що в неї вкладається, - це діяти чесно, розумно та справедливо щодо партнера у договірному зв’язку.


Сутність свободи договору розкривається через співвідношення закону як нормативного регулювання, і договору як автономного регулювання відносин сторін. Сторони можуть надати перевагу автономному регулюванню своїх договірних зв'язків, проте велике значення у регулюванні відносин контрагентів за договором здійснюють диспозитивні норми, які є засобом реалізації загальнодозвільного принципу в праві, а сторонам надається можливість посилатися на них в тексті договору. У зв’язку з цим вони стають умовами договору, а в разі недостатнього автономного врегулювання відносин, що виникають між контрагентами, диспозитивні норми приймають на себе заповнення таких прогалин.


Договірні відносини можуть регулюватися звичаєм, наприклад, звичаєм ділового обороту. Беручи до уваги сучасні процеси у реформуванні законотворчої діяльності та активне зближення загальної і континентальної систем права, можна спрогнозувати, що сфера застосування звичаїв ділового обороту значно збільшиться.


Звертаючись до державного регулювання договірних відносин, автор досліджує межі втручання держави в економічне життя суспільства, і вказує що основним постулатом в сучасній юридичній практиці багатьох країн світу є те, що свобода договору допускається лише тією мірою, якою вона не суперечить інтересам всього суспільства.


Розділ 2. “Порядок укладення цивільно-правового договору” присвячений дослідженню порядку, способів і стадій укладення договору, розмежуванню понять “оферта” і “запрошення зробити оферту”, аналізу особливостей укладення окремих видів договорів, вирішенню переддоговірних спорів.


У підрозділі 2.1. Пропозиція укласти договір (оферта) вказано, що укладення договору складається з двох послідовних юридично значимих стадій: 1) пропозиції однієї сторони про укладення договору (оферти); 2) прийняття пропозиції укласти договір (акцепту). Не зовсім вірним є виділення в літературі третьої стадії – отримання інформації про акцепт стороною, що направила оферту. Зазначається, що порядок укладення цивільно-правового договору – це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення цивільних прав і обов’язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту договору, шляхом їх вільного волевиявлення. Способами укладення цивільно-правового договору є нормативно визначені дії, через які досягається вільне і взаємне узгодження волі сторін договору.


В роботі розрізняється загальний і спеціальний порядки укладення договору. Відповідно до цього визначаються стадії укладення договору. Загальний порядок укладення договору проявляє себе у формуванні договору в порядку, передбаченому в ст.ст. 641-646 ЦК. Спеціальний порядок передбачає укладення договорів, які мають свої особливості, і залежить від способів укладення договору (аукціон, конкурс, біржовий спосіб). Судовий порядок укладення договору є окремою стадією, що регулюється спільно матеріальними і процесуальними нормами законодавства, з тією особливістю, що волевиявлення сторін затверджується судовим рішенням та вступає в дію з моменту вступу в законну силу самого рішення суду.


В дисертації подається визначення оферти як адресованої чітко визначеній особі пропозиції про укладення договору, що містить всі істотні умови майбутнього договору, виражає згоду оферента бути пов’язаним її умовами, породжує для оферента обов'язок укласти договір з моменту отримання акцепту від другої сторони.


Оферту може бути здійснено письмово, усно, шляхом вчинення конклюдентних дій, за допомогою повідомлення даних, де під останнім розуміється інформація, підготовлена, відправлена, отримана чи така, що зберігається за допомогою електронних, оптичних або аналогових засобів, включаючи електронний обмін даними, електронну пошту, телеграму, телекс і факс тощо.


Автор вважає за необхідне розмежувати поняття оферти і “запрошення до надіслання оферти”. Запрошенням зробити пропозицію укласти договір є будь-яка пропозиція інформаційного характеру, спрямована на спонукання особи чи групи осіб звернутися до адресата цього запрошення з пропозицією укласти договір (офертою). Запрошення зробити пропозицію укласти договір не містить дійсного бажання сторони бути юридично пов’язаною і не має на меті виникнення зобов’язання та надання сторонам певних прав чи покладення на останніх обов’язків. Пропозиція, спрямована на укладення договору, яка не відповідає вимогам, встановленим законодавством щодо змісту оферти, є запрошенням зробити пропозицію про укладення договору.


Недоцільно передбачати публічну оферту лише для одного виду договору, а також сумнівним є те, що виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу. Виставлення товару у вітрині (на полицях) чи інша його демонстрація є запрошенням покупцю звернутися з офертою про придбання цього товару. Тому ст. 699 ЦК необхідно скасувати, а натомість прийняти статтю 641-1 ЦК “Публічна пропозиція укласти договір” і викласти її в такій редакції:


“1. Публічною пропозицією укласти договір є звернена до необмеженого кола осіб пропозиція про укладення договору, що містить усі істотні умови майбутнього договору, виражає згоду оферента бути пов’язаним її умовами та вимагає повного і безумовного її акцепту.


2. Публічна оферта може містити застереження щодо її дійсності для окремих осіб або до настання певного моменту в часі чи події.


3. Якщо інше не вказано в публічній оферті, її акцепт здійснюється в порядку черговості за принципом, укладення договору з особою, акцепт якої одержано оферентом раніше від інших осіб.


У підрозділі 2.2. “Прийняття пропозиції укласти договір (акцепт)” зазначається, що зміст акцепту розкривається у двох правових аспектах: по-перше, акцепт - це прийняття пропозиції оферента, по-друге, це обіцянка, дана оференту на укладення договору та виконання дій, що лежать в її основі.


Договір може бути укладено вчиненням мовчання. Мовчання може відноситися як до власних дій особи, яка виражає згоду, так і до дій інших осіб. За своїм характером мовчання може бути тільки акцептом, але поряд з цим існує цивільно-правова презумпція, що мовчання не є юридичним фактом. Коли мовчання набуває юридичної сили, воно розглядається як позитивна чи негативна відповідь і може використовуватися тільки у випадках, прямо передбачених чи вказаних в законі. У свою чергу конклюдентні дії можуть бути як офертою, так і акцептом. На відміну від мовчання, для того, щоб укласти договір за допомогою конклюдентних дій не потрібно попереднього погодження сторін чи визначених законом підстав про їх використання.


Відзначено, що при акцепті дією, коли оферент дізнається про виконання умов оферти раніше чи в розумний строк протягом дії акцепту, то немає потреби додатково повідомляти його про акцепт. Проте, коли інформація про акцепт дією може запізнитися, необхідно повідомляти оферента про такий акцепт відповідно до загальних положень принципу доборосовісності. Таким чином, до отримання інформації про виконання умов оферента акцептант здійснює всі дії на власний страх і ризик.


Досліджуючи положення про акцепт, звертається увага на питання щодо надання договору певної форми. У зв'язку із цим зроблено висновок, що письмовим також є договір, пропозицію про укладення якого здійснено у письмовій формі, а акцепт – шляхом виконання дій, передбачених в оферті.


Укладення договору може складатися із певної сукупності дій, які включають не тільки пропозицію укласти договір і заяву про прийняття цієї пропозиції, але й деякі інші взаємні вольові дії самих сторін, наприклад, передача речі, нотаріальне посвідчення, державна реєстрація чи затвердження договору вищим органом.


Державна реєстрація, на відміну від нотаріального посвідчення договору, не є формою договору, а тому невиконання умови про таку реєстрацію договору призводить до визнання його нечинним (ст. 203 ЦК) або невчиненим (ст. 209 ЦК), що тягне такі ж наслідки, як і при неукладенні договору.


Підрозділ 2.3. Особливості укладення окремих видів цивільно-правових договорів складається з трьох структурних частин і присвячений особливостям укладення господарських договорів, біржовому, аукціонному і конкурсному способам укладення договору.


У пункті 2.3.1. “Загальний порядок укладення господарських договорів” розглядаються стадії, порядок і способи укладення господарського договору. На думку автора, загальний порядок укладення господарського договору складається із характерних цивільно-правовому договору стадій оферти та акцепту, а в окремих випадках зазначений порядок може доповнюватися стадіями складення і розгляду протоколу розбіжностей і судового вирішення за переддоговірним спором.


Зроблено висновок, що назва ст. 10 ГПК “Досудове врегулювання розбіжностей, які виникають під час укладення певної категорії господарських договорів” не відповідає її змісту, оскільки передбачає врегулювання переддоговірного спору в судовому порядку. Ми пропонуємо змінити назву статті 10 ГПК на: “Судове врегулювання переддоговірних спорів при укладенні певних видів господарських договорів”.


Необхідно узгодити підстави передачі переддоговірного спору на розгляд суду, передбачені у ст. 187 ГК і ст. 10 ГПК, надавши перевагу положенням ст. 187 ГК, оскільки недоцільною є практика, коли процесуальний нормативно-правовий акт (ГПК) розширює підстави передачі переддоговірного спору на розгляд суду, в порівнянні з матеріальним нормативно-правовим актом (ГК).


Запропоновано внести зміни до п. 2 ст. 187 ГК, оскільки у ньому регулюється не зміст судового рішення по переддоговірному спору, а лише момент виникнення такого договору на стадії переддоговірного спору, що не усуває самого спору. Пункт 2 ст. 187 ГК викласти в такій редакції:


“2. В рішенні суду по переддоговірному спору вказуються істотні умови договору, визначені на основі вимог сторін або встановлюється порядок їх визначення сторонами.


Днем укладення договору є день набрання чинності рішенням суду або день вказаний у ньому як такий”.


При дослідженні співвідношення попереднього і основного договору зроблено висновок, що в основі попереднього договору лежить зобов'язання про укладення основного договору в майбутньому на певних умовах, а тому він не може регулювати відносин сторін: встановлювати, змінювати і припиняти права та обов'язки, які передбачені в основному договорі.


У пункті 2.3.2. “Особливості укладення договорів на біржах” зроблено висновок, що особливість діяльності біржі у сфері здійснення договору полягає у тому, що біржа поширює свою компетенцію тільки на одну стадію цього багатогранного процесу - укладення договору, а тому шляхом біржових торгів неможливо змінити чи розірвати договір.


Арґументується, що при біржовому способі укладення договору заявка про продаж товару на біржі є офертою, зверненою до покупців, допущених до укладення договорів на певній біржі.


У пункті 2.3.3. “Укладення договорів на аукціонах та конкурсах” з'ясовується, що для проведення аукціонів не інує усталених правил, оскільки особливості кожного з них залежать від організатора аукціону та обумовлені видом майна, що на ньому продається. Визначено такі стадії здійснення аукціону: а) організаційна, на якій оголошується про проведення аукціону, визначається організатор і учасники аукціону, встановлюються правила його проведення; б) стадія безпосереднього проведення аукціону; в) стадія укладення договору за результатами аукціону, що включає оформлення договору.


Зроблено висновок, що придбання майна з прилюдних торгів фактично є домовленістю про купівлю-продаж такого майна. Тому зацікавлені особи можуть звернутися до суду з вимогою про визнання торгів недійсними з підстав порушення їх прав та законних інтересів при проведенні торгів або звернутися з вимогою про визнання свідоцтва про придбання майна недійсним з підстав порушення чинних правил щодо його оформлення.


Договірним конкурсом є такий спосіб укладення договору, який полягає у передачі права власності на об’єкт договору тому учаснику конкурсу, який за рівних умов запропонував найвищу ціну чи найкращі умови експлуатації об’єкта. Договірний конкурс передбачає конкуренцію покупців при укладенні договору щодо його ціни (комерційний конкурс) або щодо інших умов продажу (некомерційний конкурс) у придбанні об’єкта договору. За результатами будь-якого конкурсу, за умови згоди його переможця і організатора, може бути укладено договір навіть, тоді, якщо його умови передбачали інший результат.


Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи, надання кращої пропозиції щодо експлуатації об’єкта тощо.


Аналіз положень законодавства про укладення договорів шляхом проведення конкурсу дає можливість зробити висновок, що оголошення конкурсу є інформаційною пропозицією про згоду укласти договір на певних умовах. Оферта надходить від учасника (-ів) конкурсу з пропозицією бути пов'язаним договором, що укладається за результатами конкурсу, на умовах, встановлених при його оголошенні. Акцепт виявляється в рішенні засновника конкурсу або конкурсної комісії про перемогу певного учасника та про укладення договору з ним. Про повноваження конкурсної комісії на укладення з переможцем конкурсу договору повинно бути оголошено одночасно з оголошенням конкурсу. Якщо конкурсна комісія не наділена повноваженнями прийняти рішення про укладення договору, її рішення про перемогу певного учасника носить рекомендаційний характер для засновника конкурсу.


У підрозділі 2.4. “Вирішення переддоговірних спорів” досліджується поняття переддоговірного спору і зазначається, що неприпустимим є поширення цієї категорії на випадки зміни або розірвання договору.


На думку автора, доречно внести зміни до п. 4 ст. 633 ЦК, виклавши його у такій редакції:


1. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливості надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).


2. У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору споживач має право на свій вибір вимагати укладення з ним такого договору або відшкодування збитків, завданих такою відмовою.”


Договір, підписаний з протоколом розбіжностей до того, як розбіжності буде узгоджено, є неукладеним з підстав недосягнення згоди сторін. Проте, такий договір не позбавлений юридичного значення. Відповідно до положень ГК (п. 4 ст. 181) складення протоколу розбіжностей не є відкиданням оферти. Зазначене положення суперечить ст. 646 ЦК, а тому у разі складення протоколу розбіжностей її положення не застосовуються.


Розділ 3. “Зміна та розірвання цивільно-правового договору” присвячений дослідженню поняття, підстав, правового механізму і юридичних наслідків зміни і розірвання договору.


У підрозділі 3.1. “Поняття та підстави зміни і розірвання договору” запропоновано визначати зміну і розірвання договору як нормативно-логічну послідовність дій, що вчиняють сторони, в порядку та на основі передбачених договором чи законодавством підстав, з метою змінити чи розірвати укладений між ними договір на майбутнє. Зміна договору здійснюється в чітко встановлених межах і передбачає зміну предмета, місця, строків виконання тощо, але не виду договору, виконання якого ще повністю або частково не здійснено чи носить тривалий характер. На відміну від зміни договору його розірвання здійснюється з метою припинення цивільних прав та обов'язків на майбутнє і передбачає припинення дії такого договору повністю.


 Для існування договору необхідно, щоб в його змісті завжди залишались три групи істотних умов: 1) істотні умови про предмет договору; 2) істотні умови, які визнані такими за законом; 3) істотні умови, які необхідні для даного виду договору. Вказані умови не можуть бути виключені зі змісту договору у жодному випадку, оскільки такий договір не може створювати права і обов'язки для його сторін. У зв'язку із зазначеним, необхідно доповнити п. 1 ст. 638 ЦК положенням наступного змісту: “Істотні умови договору можуть бути змінені його сторонами, але не можуть бути виключені зі змісту договору після його укладення, крім умов, визнаних істотними за заявою однієї із сторін”.


У контексті цього дослідження, договірне зобов'язання необхідно розглядати окремо від гарантійного зобов'язання, яке встановлюється для гарантування якості переданого, наданого чи виконаного за договором і виникає на підставі закону або договору після передачі певної речі, надання послуги чи виконання роботи. З моменту оплати і передачі речі, яка відповідає вимогам щодо її якості договір є виконаним. У зв'язку із цим, договір не можна розірвати після його виконання, навіть, якщо встановлено гарантійний строк. Тому п. “д” ч. 1 ст. 14 Закону України “Про захист прав споживачів” необхідно змінити, вилучивши слова “розірвання договору” та викласти у такій редакції: “відшкодування збитків, яких він зазнав”.


Зазначається, що поняття відмови від договору не збігається за змістом з поняттям односторонньої зміни і розірвання договору. Правові наслідки зміни і розірвання договору визначені в ст. 653 ЦК, а правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін. Відповідно до п. 4 ст. 653 ЦК сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Конструкція відмови від договору використовується саме для того, щоб повернути сторони у попередній стан, проте законом або домовленістю сторін можуть бути передбачені й інші правові наслідки здійснення таких дій. Відмова від договору здійснюється самостійно сторонами без звернення до суду, а зміна і розірвання договору у встановлених випадках можуть здійснюватися в судовому порядку. Зміна і розірвання договору допускаються до моменту повного виконання договору, а відмова від договору може бути здійснена також після повного виконання договору (п. 2 ст. 214 ЦК).


У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Проте, зміна і розірвання договору у разі істотної зміни обставин передбачена диспозитивною нормою ЦК і потребує наступного затвердження угодою сторін.


У підрозділі 3.2. “Порядок і наслідки зміни та розірвання договору в цивільному праві України” аргументується, що зміна і розірвання договору повинна базуватися на домовленості сторін або вимогах закону. Проте, допускається зміна і розірвання договору шляхом здійснення односторонніх дій, якщо право на їх вчинення надано стороні на основі попередньої домовленості сторін договору. У такому випадку право на односторонню зміну чи розірвання договору вважається таким, що засновано на угоді сторін і реалізується без звернення до суду.


Наслідки зміни і розірвання договору умовно можна поділити на дві групи: 1) позитивні - передбачають зміну або припинення зобов’язань сторін (п. п. 1,2,3 ст. 653 ЦК); 2) негативні - пов’язуються із компенсацією вартості переданого за договором чи поверненням об’єктів матеріального світу, що є предметом договору, відшкодуванням заподіяної шкоди, накладенням певних обтяжень на сторону, яка винна у зміні чи розірванні договору, коли така зміна і розірвання не випливає із угоди сторін.


 


Зміна і розірвання господарського договору, яка не заснована на домовленості сторін, здійснюється у судовому порядку з обов'язковим досудовим вирішення цього спору.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины