Глушкова Участь спеціаліста в цивільному судочинстві

Краткое содержание

У вступі наведено обґрунтування актуальності дослідження, його зв'язок із науковими програмами, планами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

У розділі 1. «Участь спеціаліста в цивільному судочинстві як наукова проблема» проведено історіографічне дослідження проблеми участі спеціаліста в цивільному судочинстві, яке дозволило стверджувати, що вчені-процесуалісти виявляють цікавість до цієї процесуальної фігури з 60-х років минулого століття. Перш за все привернули увагу науковців такі процесуальні суб’єкти, як педагог і психіатр, статус яких законодавець не пов’язував з жодним суб’єктом цивільного процесу. Натомість учені додержувалися думки, що педагог і психіатр є спеціалістами.

У подальшому в науці отримала поширення позиція, що під час проведення судом огляду речових і письмових доказів під назвою «експерт» залучається саме спеціаліст. Наголошуючи на фактичній присутності спеціаліста в цивільному процесі за відсутності нормативної регламентації його статусу, вчені переконливо доводять необхідність впровадження в процесуальне законодавство такого суб’єкта, як спеціаліст. У наукових роботах зустрічаються згадки щодо доцільності залучення спеціаліста під час проведення різних процесуальних дій, найбільша увага при цьому приділяється проведенню різних видів огляду доказів. Висловлюються пропозиції щодо запозичення певних елементів статусу спеціаліста з кримінального процесу.

Обґрунтовується думка, що в цивільному судочинстві спеціаліст може виконувати функції консультанта і технічного помічника. Висновки спеціалістів названі формою використання спеціальних знань у цивільному судочинстві. Окрему увагу вчені приділяли доказовому значенню діяльності спеціаліста в процесі, дотримуючись при цьому полярних точок зору, а саме: прихильники однієї позиції вважали, що результати діяльності спеціалістів у процесі повинні мати доказове значення, інші переконували, що діяльність спеціаліста не породжує судового доказу.

Аналіз наукових праць дозволяє стверджувати, що дослідники означеної проблеми приходили до одного висновку – цивільне процесуальне законодавство потребує змін, якими статус спеціаліста в процесі буде легалізовано. Враховуючи рекомендації вчених, український законодавець в новому ЦПК 2004 року включив до числа учасників цивільного процесу нового суб’єкта – спеціаліста. Проте норми, що регулюють статус спеціаліста в цивільному судочинстві, мають певні неузгодженості, які потребують усунення.

Розділ 2. «Ґенеза і трансформація участі спеціаліста в цивільному судочинстві» складається з трьох підрозділів.

 У підрозділі 2.1. «Історичний аспект участі спеціаліста в судочинстві як процесуального явища» проводиться дослідження розвитку субінституту участі спеціаліста в цивільному судочинстві як процесуального явища, що дозволяє стверджувати: людство звертається до спеціальних знань під час здійснення судочинства з найдавніших часів. Згадки про залучення обізнаних осіб зустрічаються в історичних і правових пам’ятках Давнього Риму, Візантії, правових джерелах різних країн епохи Середньовіччя. У подальшому, з удосконаленням судочинства, залучення носіїв спеціальних знань набуває поширення і розвитку. Значну увагу обізнаним особам приділяє пам’ятка українського права ХVIІІ століття «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 року, яка дозволяє зробити висновок, що спеціаліст є не новим суб’єктом українського судочинства. Прототипом сучасного спеціаліста як суб’єкта цивільного процесу можемо вважати обізнаних осіб, участь яких у судочинстві передбачалась Уставом цивільного судочинства 1864 року. З часу набрання чинності Уставом de facto спеціаліст судочинство не залишає.

Аналізуючи правові документи різних історичних періодів, можна дійти висновку, що з давніх часів існувала практика залучення до судочинства спеціаліста з метою надання судові консультацій з правових питань. Судочинству минулого відомі випадки залучення до процесу спеціаліста з метою надання технічної допомоги судові у здійсненні окремих процесуальних дій.

Проведене дослідження участі спеціаліста в цивільному судочинстві в ретроспективі дозволяє стверджувати, що залучення спеціалістів сприяє підвищенню якості правосуддя, оскільки з розвитком судочинства людство не лише не відмовилось від застосування спеціальних знань під час здійснення правосуддя, а всіляко удосконалювало і розширювало функції носіїв спеціальних знань, отже, даний субінститут перевірений часом.

У підрозділі 2.2. «Участь спеціаліста в цивільному судочинстві за цивільним процесуальним законодавством України» висвітлюються особливості процесуального статусу спеціаліста за цивільним процесуальним законодавством України. Проведений аналіз дозволив виділити ряд неузгодженостей: по-перше, ЦПК не дає однозначної відповіді, чи можливе залучення спеціаліста у справах позовного провадження за ініціативою суду; по-друге, у законі не вказується, на кого покладається тягар витрат, пов’язаних із явкою спеціаліста до суду, у разі, якщо спеціаліст залучений до процесу за ініціативою особи, яка бере участь у справі, проте не є стороною; по-третє, повноваження спеціаліста звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів процесуальний закон відносить одночасно і до прав, і до обов’язків спеціаліста. Недосконалим є порядок оплати витрат, пов’язаних із залученням спеціаліста до процесу, за якого спеціаліст змушений частину судових витрат, пов’язаних із виконанням своїх процесуальних обов’язків, нести самостійно. Крім того, за існуючої процедури, має місце ризик неотримання спеціалістом винагороди за свої послуги. Чинне процесуальне законодавство не згадує про розмір оплати послуг спеціаліста, що є суттєвим недоліком. ЦПК згадує про відповідальність спеціаліста у разі неявки за викликом суду без поважних причин. При цьому Кодекс України про адміністративні правопорушення, що встановлює відповідальність за ухилення від явки до суду, серед суб’єктів відповідного правопорушення спеціаліста не називає. Процесуальний закон не встановлює обов’язку спеціаліста відповідати на питання, поставлені особами, які беруть участь у справі. Проте кореспондуючим правом задавати питання спеціалістові наділені особи, які беруть участь у справі.

ЦПК містить категоричну заборону звертатися за допомогою до спеціаліста, що стосується правових питань, проте зазначена позиція законодавця видається недостатньо обґрунтованою. Є також недоліком невизначеність процесуального статусу педагога і лікаря-психіатра.

Підрозділ 2.3. «Участь спеціаліста в цивільному судочинстві за зарубіжним цивільно-процесуальним законодавством» присвячений дослідженню окремих аспектів участі спеціаліста за зарубіжним процесуальним законодавством, зокрема країн СНД, що дозволило виділити ряд позитивних особливостей, які видаються корисними для удосконалення українського процесуального законодавства. Так, ЦПК Російської Федерації містить пряму вказівку на залучення до процесу спеціаліста за ініціативою суду, що видається необхідним вказати й у ЦПК України. ЦПК Республіки Білорусь одну з цілей залучення спеціаліста визначає як з’ясування питань застосування норм іноземного права, що видається правильним. Схожа норма міститься також у ЦПК Киргизької Республіки. Включення подібної норми до українського процесуального закону сприятиме спрощенню встановлення змісту норм іноземного права, що за певних умов застосовуються під час здійснення правосуддя судами України. ЦПК Республіки Узбекистан містить, на думку дисертанта, більш вдалу, ніж ЦПК України, назву групи суб’єктів цивільного процесу, до яких належить спеціаліст, – особи, які сприяють вчиненню правосуддя. Процесуальне законодавство ряду країни СНД містить спеціальну підставу для відводу спеціаліста: проведення ним ревізії або іншої перевірки, матеріали якої є підставою позову або використовуються під час розгляду даної справи. Думається, наявність такої підстави для відводу спеціаліста не позбавлена сенсу, хоча відсутність її в ЦПК не складає великої проблеми, оскільки перелік підстав для відводу не є вичерпним. Проте включення такої підстави до переліку, передбаченого статтею 22 ЦПК, посилить гарантії щодо об’єктивності розгляду справи через те, що результат розгляду клопотання про відвід спеціаліста, заявлений на цій підставі, менше залежатиме від розсуду суду. Більшість країн СНД у процесуальному законі передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за неявку спеціаліста за викликом суду без поважних причин. Думається, включення подібної норми до ЦПК сприятиме поліпшенню процесуальної дисципліни спеціаліста. Законодавство ряду країн СНД передбачає право спеціаліста на відшкодування витрат, пов’язаних із явкою до суду і на винагороду за виконану роботу, при цьому містить вказівку на порядок визначення розміру такої винагороди. Думається, порядок визначення розміру відповідної винагороди слід передбачити і в ЦПК України. Передбачається також авансування сторонами витрат, пов’язаних із залученням спеціаліста, шляхом внесення сум, що належать до виплати спеціалістам, на депозитний рахунок суду. Подібне положення, на думку дисертанта, доцільно впровадити у процесуальне законодавство України, що унеможливить ризик неотримання спеціалістом оплати своїх послуг. Проведене дослідження дозволяє впевнитися в необхідності реформування цивільного процесуального законодавства України в частині регулювання діяльності спеціаліста в цивільному судочинстві. Урахування позитивного досвіду зарубіжних країн під час такого реформування спростить виконання поставлених завдань і дозволить уникнути ряду проблем.

Розділ 3. «Співвідношення процесуального статусу спеціаліста із статусом інших суб’єктів цивільного процесу» містить два підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Співвідношення процесуального статусу спеціаліста і судового експерта, спеціаліста і органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень» проводиться співставлення процесуального статусу названих суб’єктів. У процесі дослідження поняття та завдань участі спеціаліста в цивільному судочинстві проведене розмежування компетенції спеціаліста, який залучається до процесу з метою консультування суду, і судового експерта. Спеціаліст і експерт мають ряд спільних рис: обидва суб’єкти – носії спеціальних знань, належать до так званих «обізнаних осіб», а також до однієї групи учасників цивільного процесу. Процесуальною підставою залучення в процес і спеціаліста, і експерта є ухвала суду відповідно про залучення спеціаліста та про призначення експертизи. Як експерт, так і спеціаліст мають самостійний, нормативно відокремлений процесуальний статус, тобто кожен із цих суб’єктів має окремі, лише для нього визначені функції. Спільними рисами експерта і спеціаліста також є наступне: діяльність названих суб’єктів заснована на нормах цивільного процесуального права, ними можуть бути лише громадяни, тобто фізичні особи, вони не мають юридичної зацікавленості у справі, і, нарешті, ні експерт, ні спеціаліст не можуть самостійно вступити до процесу, а залучаються за ініціативою суду і осіб, які беруть участь у справі. Незважаючи на очевидну схожість, експерт і спеціаліст є різними процесуальними суб’єктами, про що свідчить ряд відмінностей їх процесуального статусу. Як експерт може залучатися лише особа, внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів, стосовно спеціаліста закон такої вимоги не висуває. Спеціаліст не проводить спеціального дослідження для встановлення нового спеціального факту, натомість факти встановлюються спеціалістом шляхом безпосереднього спостереження. Відмінною рисою цих двох суб’єктів є різне правове значення результатів їх діяльності: висновок експерта є засобом доказування, висновок спеціаліста засобом доказування не є. Експерт, на відміну від спеціаліста, наділений більш широким колом процесуальних прав і обов’язків, приводиться до присяги, попереджається про кримінальну відповідальність.

Окрім експерта, певну схожість із процесуальним статусом спеціаліста-консультанта має такий суб’єкт цивільного судочинства як органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку. Обидва суб’єкти залучаються до процесу шляхом постановлення відповідної ухвали для консультування суду. Результатом діяльності і спеціаліста, і органу державної влади та місцевого самоврядування є висновок, що не визнається законом як засіб доказування. Поряд із схожими рисами ці два суб’єкти мають відмінності: спеціаліст є носієм спеціальних знань на відміну від органу державної влади чи місцевого самоврядування, спеціаліст і орган влади належать до різних груп суб’єктів цивільного процесу, через що мають різний обсяг процесуальних прав і обов’язків. Органи державної влади і місцевого самоврядування мають юридичну зацікавленість у результаті розгляду справи, у разі ж наявності такої зацікавленості у спеціаліста він підлягає самовідводу або відводу. Спеціаліст завжди є фізичною особою, орган державної влади і місцевого самоврядування – юридична особа.

Спеціаліст має право на оплату виконаної роботи та на оплату витрат, пов’язаних із викликом до суду. Орган державної влади і місцевого самоврядування таким правом не наділений. Органи державної влади і місцевого самоврядування можуть вступати до процесу за власною ініціативою на виконання повноважень, покладених на них законом, ініціатива спеціаліста щодо вступу до процесу не допускається. Істотною відмінністю між цими двома суб’єктами є те, що органи державної влади і місцевого самоврядування мають право висловлювати свою думку щодо вирішення справи по суті, тобто їх висновок повинен мати правовий характер. Спеціаліст позбавлений права на юридичну оцінку наданих ним доказів і висловлювання думки щодо вирішення справи по суті.

У підрозділі 3.2. «Співвідношення процесуального статусу спеціаліста і свідка, спеціаліста і перекладача» проведено співставлення процесуального статусу спеціаліста із процесуальним статусом свідка і перекладача. Певну схожість статус спеціаліста має із статусом «обізнаного свідка». Чинний Цивільний процесуальний кодекс України і спеціаліста, і свідка відносить до інших учасників процесу. Обидва суб’єкти є носіями спеціальних знань, проте для спеціаліста володіння ними є обов’язковою ознакою, для свідка володіння спеціальними знаннями законом не вимагається. Відмінністю обізнаного свідка від спеціаліста є те, що спеціаліста можна замінити в процесі, свідка замінити не можна. Цінність спеціаліста в процесі визначається його володінням спеціальними знаннями, цінність свідка – володінням відомостями щодо обставин справи. Висновки спеціаліста можуть мати як усну (консультації), так і письмову (роз’яснення) форму, у той час як показання свідків можуть бути лише усними. Пропонується критерій визначення процесуального статусу для особи – носія спеціальних знань: спеціаліст чи обізнаний свідок. Особа, яка була очевидцем обставин, що досліджуються судом, має набути статусу свідка, особа, яка не є очевидцем обставин, набуває статусу спеціаліста.

Незважаючи на наявність спеціальних знань, до яких слід відносити іноземні мови, перекладач і спеціаліст мають абсолютно різні процесуальні завдання, отже, об’єднувати статуси цих двох учасників процесу немає жодної потреби, оскільки їх нормативне розділення є зручним у правозастосуванні.

Таким чином, серед суб’єктів – носіїв спеціальних знань – спеціаліст займає окремо визначене місце, має належні лише йому функції, завдання, процесуальні права і обов’язки, що відрізняють його від інших учасників цивільного процесу.

Розділ 4. «Завдання та особливості участі спеціаліста в окремих стадіях цивільного судочинства» складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 4.1. «Участь спеціаліста в суді першої інстанції» присвячено участі спеціаліста до відкриття провадження у справі, під час підготовки справи до судового розгляду і на стадії судового розгляду. Дослідивши особливості процесуальної діяльності спеціалістів у суді першої інстанції, дисертант приходить до висновків, що процесуальні дії, які вчинюються судом і учасниками процесу на стадії відкриття провадження у справі, не потребують участі спеціаліста, проте забезпечення позову і забезпечення доказів, вчинення яких дозволяється законом ще до відкриття провадження у справі, допускають можливість залучення спеціаліста.

У процесі здійснення підготовки справи до розгляду залучення спеціаліста доцільне при здійсненні таких процесуальних дій: призначення експертизи, забезпечення доказів, опитування сторін під час попереднього судового засідання, підготовка судових доручень, забезпечення позову.

Залучення спеціаліста на стадії судового розгляду можливе під час допиту свідків, дослідження письмових доказів; дослідження речових доказів, зокрема звукозапису і відеозапису; дослідження висновку експерта.

При вирішенні питання про проведення експертизи спеціаліст допомагає визначити: чи в даній цивільній справі доцільно застосовувати спеціальні знання саме у формі експертизи; рід і вид експертизи; об’єкти і матеріали, що підлягають направленню на експертизу. Крім того, спеціаліст допомагає судді сформулювати питання, на які експерт повинен дати відповідь у своєму висновку, а також проводить відбір експериментальних зразків для порівняльного дослідження. При опитуванні сторін під час попереднього судового засідання, якщо зачіпаються питання, розуміння яких потребує звернення до спеціальних знань, доцільно залучати спеціаліста.

При вирішенні питання про необхідність залучення перекладача доцільна консультація спеціаліста-філолога. При формулюванні питань судового доручення, що складно окреслити, не маючи відповідних спеціальних знань, слід залучити спеціаліста. Консультування із спеціалістом під час розгляду клопотання про витребування доказів дозволить уникнути помилок при визначенні особи, у якої знаходиться доказ, більш правильно сформулювати назву доказу і, у разі необхідності, навести його опис. Якщо заходи щодо збереження доказів мають техніко-криміналістичний характер, слід залучити спеціаліста, який допоможе суду обрати належний спосіб збереження речових доказів, а також сприятиме правильному застосуванню такого способу. Залучення спеціаліста-психіатра можливе під час допиту свідків за наявності сумнівів у їх здатності правильно сприймати події, адекватно на них реагувати та правильно відтворювати їх у своїх показаннях. Завданням спеціаліста-психіатра, залученого до допиту, є оцінка поведінки особи, яку допитує суд, щодо її психічної адекватності. Після закінчення допиту психіатр надає висновок, що допомагає судові правильно оцінити достовірність отриманих показань. Залучення спеціаліста-етнолога під час допиту свідків, які належать до національних меншин, полегшить взаєморозуміння між судом і свідком. Допомога спеціаліста допускається під час дослідження висновку експерта.

У підрозділі 4.2. «Участь спеціаліста в стадіях перевірки законності і обґрунтованості судових рішень» досліджуються особливості участі спеціаліста в стадіях апеляційного і касаційного провадження. Участь спеціаліста в апеляційному провадженні допускається під час дослідження доказів у порядку, встановленому для дослідження доказів судом першої інстанції. Для перевірки правильності дослідження судом першої інстанції висновку експерта і показань обізнаних свідків апеляційним судам доцільно залучати спеціаліста. Під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову прийнятна допомога спеціаліста, якщо видом забезпечення позову судом першої інстанції обрано накладення арешту на майно відповідача. Основна процесуальна функція спеціаліста – сприяння судові у дослідженні доказів є незастосовною в стадії касаційного провадження, оскільки саме дослідження доказів не допускається. У випадках, коли підставою касаційного оскарження рішень місцевих чи апеляційних судів є неправильне застосування норм іноземного права, доцільним є звернення до спеціалістів, обізнаних у праві інших держав.

Підрозділ 4.3. «Участь спеціаліста при виконанні судових рішень» присвячений особливостям участі спеціаліста у виконавчому провадженні як завершальній і невід’ємній стадії судового процесу. Вельми широко допомога спеціаліста може застосовуватись під час здійснення примусового виконання судових рішень. Дослідивши законодавство України, що регулює здійснення виконавчого провадження, можемо виділити випадки, у яких залучення спеціаліста є доцільним: технічна допомога спеціаліста під час примусового входження до приміщень, здійснення відеозапису і фотофіксації виконавчих дій, оцінка майна під час проведення опису, консультації спеціаліста щодо умов зберігання описаного майна, участь спеціаліста-педагога під час відібрання дитини. У виконавчому провадженні спеціаліст наділений широким колом прав і обов’язків нарівні із сторонами, що, на думку дисертанта, є недоцільним. Для досягнення мети виконавчого провадження – своєчасного і повного виконання рішення – достатньо наділити його правом знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, що стосуються його діяльності, і оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань, що стосуються оплати послуг спеціаліста.

Таким чином, залучення спеціаліста до цивільного судочинства і виконавчого провадження сприятиме реалізації принципу процесуальної економії, дотриманню прав і інтересів учасників процесу, належному проведенню процесуальних дій і полегшенню досягнення мети правосуддя.