Тарасенко Л.В. Цивільно-правова відповідальність за порушення грошових зобов\'язань

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються об'єкт, предмет, мета і задачі дослідження, наводиться методологічна основа дослідження, наукова новизна одержаних результатів, зазначено теоретичне і практичне значення одержаних результатів, відомості про їх апробацію та наявність публікацій за темою дисертації.

Розділ 1 “Гроші та грошові зобов’язання в цивільному праві України” присвячений дослідженню грошей як об’єкта цивільних прав, визначенню поняття грошового зобов’язання та деяких особливостей його виконання у цивільному праві України.

У підрозділі 1.1. “Гроші як об’єкт цивільних прав” обґрунтовано правову природу грошей як законного платіжного засобу та належність грошей як цілісного правового феномену без їх поділу на гроші готівкові і безготівкові до родових, замінних, подільних і споживних речей – єдиного об’єкту цивільних прав, закріпленого ст. 177 ЦК України. Цим самим спростовано поширену нині у правовій науці позицію, за якою в обороті функціонує два види грошей: готівкові гроші і гроші безготівкові, причому останні є зобов’язальним правом вимоги до банку. Обґрунтовується, що безготівкові гроші не є окремим видом грошей і окремим об’єктом цивільних прав. Безготівкові гроші – це одна з форм, якої набули гроші в процесі їх тривалої еволюції. В ході історії гроші змінювали лише форму, але зберігали зміст. У цивільному законодавстві закріплено зміст грошей – бути універсальною мірою корисності товару та законним платіжним засобом, а формі грошей, як явищу змінному, не надається правового регулювання. Безготівкова форма грошей характеризується відсутністю матеріального носія, адже за її допомогою та за участю банківської установи замінюють реальну передачу грошей. При цьому запис на банківському рахунку розглядається не як матеріальний носій безготівкової форми грошей, а лише як засіб, за допомогою якого фіксується рух грошей у їх безготівковій формі.

У підрозділі 1.2. “Поняття грошового зобов’язання” досліджується, яке цивільно-правове зобов’язання є грошовим зобов’язанням. Сутність грошового зобов’язання, яка дозволить відмежувати грошове зобов’я­зання від інших зобов’язань, полягає в діях боржника – зобов’язанні боржника передати (сплатити) гроші на користь кредитора. Причому при здійсненні такої дії необхідна реалізація правової природи грошей – слугувати законним платіжним засобом.

При конструюванні поняття грошового зобов’язання зроблено висновок про недоцільність використання у визначенні грошового зобов’язання економічних функцій грошей, адже в роботі встановлено, що, користуючись економічними властивостями грошей, держава надає їм юридичної властивості – бути законним платіжним засобом. Тому при вживанні поняття “грошове зобов’язання” під його предметом розуміються гроші як законний платіжний засіб. У зв’язку з цим грошове зобов’язання у вузькому (власному) його розумінні визначене як цивільне правовідношення, в якому боржник зобов’язаний сплатити на користь кредитора суму грошей, які виконують функцію законного платіжного засобу, а кредитор вправі вимагати від боржника виконання його обов’язку. Таке визначення грошового зобов’язання не виключає існування грошового зобов’язання в широкому розумінні, предметом якого є гроші в широкому розумінні, в тому числі іноземна валюта. Тому грошове зобов’язання в широкому розумінні – це цивільне право­відношення, в якому боржник зобов’язаний сплатити на користь кредитора суму грошей, які виконують функцію законного платіжного засобу, якщо платіж не обумовлений іншим видом грошей, а кредитор вправі вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Спростовано наукову позицію, за якою розмежування грошових і негрошових зобов’язань здійснюється за критерієм специфічної мети грошового зобов’язання – це платіж, погашення зобов’язання. В зв’язку з відсутністю такої мети в зобов’язанні надати кредит, передати аванс чи суму попередньої оплати такі зобов’язання не розглядаються як грошові. В дисертації обґрунтовано, що грошове зобов’язання може мати мету як сausa сredendi (зустрічне задоволення), так і сausa solvendi (погашення зобов’язання). Тому неприпустимо розмежовувати грошові і негрошові зобов’язання за критерієм мети грошового зобов’язання, оскільки вона не виявляє особливостей категорії грошового зобов’язання порівняно з іншими цивільно-правовими зобов’язаннями.

Підрозділ 1.3. “Особливості виконання грошового зобов’язання”. Особливості предмету грошового зобов’язання (грошей) обумовлюють наявність у цивільному законодавстві спеціальних правил щодо вико­нання грошових зобов’язань. У складі грошового зобов’язання розрізня­ють валюту боргу і валюту платежу. В зв’язку з цим одним з основних питань виконання грошових зобов’язань є застосування до валюти боргу принципу номіналізму. Обґрунтовується доцільність диспозитивної дії принципу номіналізму, що означає законодавчу можливість сторони в договорі застосувати правові засоби, спрямовані на захист від знецінен­ня валюти, серед яких найбільш поширеними є валютні застереження. В зв’язку з цим надано пропозицію в ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України дозволити учасникам господарських відносин визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. При розгляді випадків обмеженої дії номіналістичного принципу (відшкодування збитків, які виникли внаслідок правопорушень, у тому числі порушення як грошових, так і негрошових зобов’язань) зроблено висновок про можливість поєднання цього принципу та принципу повного відшкоду­вання збитків шляхом визначення розміру збитків на момент ухвалення судового рішення. В зв’язку з цим внесено пропо­зицію в ч. 3 ст. 623 Цивільного кодексу України встановити обов’язок суду задовольняти вимогу кредитора про визначення розміру збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення судового рішення.

Досліджено питання моменту виконання грошового зобов’язання, за яким розрахунок здійснюється грошима в безготівковій формі. В такому випадку грошове зобов’язання пропонується вважати виконаним у момент зарахування коштів на рахунок банку кредитора. Важливість визначення моменту виконання грошового зобов’язання та неврегульо­ваність даного питання в цивільному законодавстві призвели до висновку про необхідність внесення пропозиції з удосконалення ЦК України: ст. 528 ЦК України доповнено ч. 4 наступного змісту: “Грошове зобов’язання, розрахунок за яким здійснюється в безготів­ковій формі, вважається виконананим боржником в момент зарахування коштів на рахунок банку кредитора. Якщо грошові кошти не надійшли на рахунок кредитора з вини банку боржника, вважається, що боржник не виконав грошове зобов’язання перед кредитором.”

Розділ другий “Поняття цивільно-правової відповідальності та підстави її застосування за порушення грошових зобов’язань” присвячений аналізу поняття цивільно-правової відповідальності, підстав цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань, а також визначенню меж цивільно-правової відповідаль­ності за порушення грошових зобов’язань.

Підрозділ 2.1. “Поняття та форми цивільно-правової відпові­дальності”. Акцент на компенсаційній природі цивільно-правової відповідальності та виявлення її сутнісних ознак дозволили визначити наступне поняття цивільно-правової відповідальності як вихідне поняття та основу для подальшого виявлення особливостей цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань: цивільно-правова відповідальність – це санкція, що застосовується до правопорушника у вигляді покладення на нього додаткового цивільно-правового обов’язку або позбавлення належного йому цивільного права з метою відновлення або компенсації порушеного права потерпілого.

Зроблено висновок, що окремо визначеній формі цивільно-правової відповідальності як особливому різновиду цивільно-правової санкції, конкретно в якій знаходить своє вираження цивільно-правова відпові­дальність, властиві всі ознаки цивільно-правової відповідальності. Форма цивільно-правової відповідальності може мати свої особливості в залежності від особливостей цивільно-правового інституту, за пору­шення норм якого вона встановлена.

Автор не підтримує точку зору вчених-цивілістів, які не визнають покладення на правопорушника додаткового обтяження майнового характеру як обов’язкову ознаку цивільно-правової відповідальності і тому до мір відповідальності відносять примусове виконання договору в натурі. Наголошується, що саме в грошовому зобов’язанні, враховуючи особливості його предмету (грошей), необхідно чітко проводити межу між виконанням зобов’язання в натурі і застосуванням форм відпові­дальності за його порушення.

У підрозділі 2.2. “Підстави цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання” запропоновано розглядати цивільне правопорушення як загальну підставу цивільно-правової відповідаль­ності. Залежно від форми цивільно-правової відповідальності законом визначені підстави такої відповідальності. Тому саме передбачений законом склад цивільного правопорушення для кожної окремої форми відповідальності пропонується вважати підставою цивільно-правової відповідальності цієї форми відповідальності.

Ґрунтуючись на нормі ч.1 ст. 625 ЦК України, якою повністю врахо­вані особливості грошей як об’єкту цивільних прав, що зумовлюють доцільність виключення вини як підстави цивільно-правової відпові­дальності за порушення грошового зобов’язання, та здійсненому істо­ричному аналізі законодавчого регулювання вини у відносинах цивіль­но-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань (на прикладі римського приватного права, норм ЦК РРФСР 1922 р., ЦК УРСР 1963 р.), аргументовано висновок про відповідальність за пору­шення грошових зобов’язань незалежно від вини.

Зроблено висновок, що як для стягнення неустойки за порушення грошових зобов’язань – спеціальної форми цивільно-правової відпові­дальності, так і для сплати процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідна наявність єдиної підстави – прострочення боржником грошо­вого зобов’язання. В разі застосування загальної форми цивільно-пра­вової відповідальності – відшкодування збитків – достатньо довести факт прострочення грошового зобов’язання, наявність збитків та при­чинний зв’язок між простроченням зобов’язання і збитками кредитора.

Підрозділ 2.3. “Межі цивільно-правової відповідальності за пору­шення грошових зобов’язань”. Дослідження категорії вини та неможли­вості виконання зобов’язань дозволили визначити межі цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань. При цьому під межею цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання взагалі і грошового зокрема розуміються так звані правові кордони такої відповідальності, в яких боржник може бути притягнений до відповідальності за порушення зобов’язання. Поза цими “правовими кордонами” правопорушник звільняється від відповідальності за вчинене правопорушення. Обґрунтовано, що оскільки цивільно-правова відповідальність за порушення грошових зобов’язань є відповідальністю абсолютною і такою, що закріплена імперативною нормою законодав­ства, її межі охоплюють всі випадки порушення грошових зобов’язань і виключають будь-яку можливість звільнення боржника від відповідаль­ності за порушення грошових зобов’язань. При цьому боржник, який не виконує грошового зобов’язання внаслідок прострочки кредитора і не несе відповідальності за таке невиконання, не порушує даного правила, оскільки з огляду на норму чинного законодавства (ч. 4 ст. 612 ЦК України) його дії не є протиправними.

Розділ третій “Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань”.

У підрозділі 3.1. “Правова природа процентів за грошовим зобов’я­занням (ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України) та їх співвідношення між собою” з’ясовано, що розуміється під терміном “правова природа процентів”. Дослідження правової природи процентів передбачає розкриття правової сутності процентів – змісту, виявленого у правових нормах як формах їхнього існування. В зв’язку з цим зроблено висновок про необхідність дослідження правової природи процентів виключно на підставі аналізу чинних законодавчих положень, а не просто природи абстрактних процентів за грошовим зобов’язанням.

Встановивши, що ЦК України регулює два види процентів: 1) про­центи за користування чужими коштами відповідно до ст. 536 ЦК України та 2) проценти річні за ч. 2 ст. 625 ЦК України, визначено їх правову природу наступним чином:

1. Проценти за користування чужими коштами за ст. 536 ЦК України є самостійною цивільно-правовою категорією – платою за користування чужими коштами. Наголошується, що саме цією правовою нормою закріплено економічну суть процентів за грошовим зобов’язанням слугувати платою за користування чужими коштами. Такий висновок зроблено після аналізу правової природи процентів за грошовим зобов’язанням в історичному розрізі (зокрема, в Стародавньому Римі проценти usurae, буквально – плата за користування капіталом), розкриття змісту поняття “чужі грошові кошти”, законодавчих підстав для сплати процентів за користування чужими коштами за ст. 536 ЦК України (для сплати таких процентів не вимагається факту простро­чення грошового зобов’язання, що свідчить про неприпустимість їх кваліфікації як форми цивільно-правової відповідальності).

2. Проценти річні за ч. 2 ст. 625 ЦК України є формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання, оскільки за своїм характером сповна відповідають всім ознакам цивільно-правової відповідальності і вимагають для свого застосування підстави цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань – прострочення грошового зобов’язання.

Визначено співвідношення цих двох видів процентів між собою, яке ґрунтується на їх абсолютно різній правовій природі.

У підрозділі 3.2. “Співвідношення процентів за грошовим зобов’я­занням (ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України) з формами цивільно-пра­вової відповідальності” через дослідження, чи є проценти річні само­стійною формою цивільно-правової відповідальності, відмінною від неустойки і збитків, чи за своєю природою мають характер неустойки або збитків, зроблено висновок, що в ЦК України відсутнє диферен­ційоване правове регулювання процентів річних та законної неустойки. Прикладення ознак неустойки до процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України дало підстави для висновку, що їх ознаки повною мірою відповідають ознакам неустойки. Більш того, специфікою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань за законодавством України і не повинно бути встановлення нової форми цивільно-правової відповідальності, оскільки всі особливості процентів, що сплачуються за грошовим зобов’язанням (необхідність їх стягнення за весь час прострочення та застосування в зв’язку з цим загального строку позовної давності; неприпустимість їх зменшення судом), враховані в конструкції процентів як плати за користування чужими коштами за ст. 536 ЦК України.

Відсутність назви процентів річних як неустойки в ч. 2 ст. 625 ЦК України є законодавчим недоліком, який зумовлений механічним перенесенням ст. 214 ЦК УРСР до нового ЦК України без будь-якої узгодженості з іншими нормами ЦК України, насамперед з нормами, які регулюють проценти як плату за користування чужими коштами. Однак не дивлячись на цей недолік природа процентів річних визначається не лише їх назвою. Через відсутність назви на перший план виступають ознаки, які в повній мірі відповідають ознакам неустойки.

Сформульовано висновок, що особливість цивільно-правової відпові­дальності за порушення грошових зобов’язань визначається через спів­відношення різних форм цивільно-правової відповідальності за пору­шення грошових зобов’язань: 1) збитків, завданих простроченням грошового зобов’язання; 2) процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України як законної неустойки, – з процентами як платою за користування чужими коштами ( ст. 536 ЦК України).

Виходячи з компенсаційної природи цивільно-правової відпові­дальності зроблено висновок про заліковий характер процентів як плати за користування чужими коштами зі збитками, завданими простро­ченням грошового зобов’язання;

Визначення співвідношення між процентами річними за ч. 2 ст. 625 ЦК України та процентами за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України) призвело до висновку, що ці проценти, як абсолютно різні за своєю правовою суттю, ніяким чином не пересікаються, не взаємо­обумовлюють одне одного і сплачуються автономно: проценти за користування чужими коштами сплачуються за весь час користування чужими коштами, незалежно від притягнення чи непритягнення боржника до цивільно-правової відповідальності за порушення грошо­вого зобов’язання; проценти річні стягуються поряд зі сплатою про­центів за користування чужими коштами, але незалежно від них у разі наявності підстав цивільно-правової відповідальності. Крім цього, встановлення співвідношення між процентами річними та процентами за користування чужими коштами вимагає наявності висновку про нараху­вання процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України виключно на основне прострочене зобов’язання.

Підрозділ 3.3. “Правова природа сплати боргу з урахуванням індексу інфляції”. Проведене дослідження правової природи сплати боргу з урахуванням індексу інфляції дозволило встановити, що різниця між сумою боргу, що сплачується з урахуванням встановленого індексу інфляції, та номінальною сумою боргу є відшкодуванням кредиторові збитків, заподіяних знеціненням національної валюти. Такі збитки за законодавством України мають абстрактний характер.

Обґрунтовано висновок про необхідність розмежування різних за своєю правовою природою понять “індексація грошового зобов’язання” і “стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції”.

Результатом розгляду питання про доцільність існування в ЦК України норми, за якою боржник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, став висновок, що така норма є необхідною. Однак у цій нормі, по-перше, слід вказати на природу обов’язку сплати боргу з урахуванням індексу інфляції,
по-друге, враховуючи можливість нарахування процентів за грошовим зобов’язаннями як плати за користування чужими коштами, встановити співвідношення цього обов’язку з процентами за користування чужими коштами. Оскільки інфляційні збитки є складовою частиною загальних збитків, заподіяних простроченням грошового зобов’язання, проценти за кори­стування чужими коштами мають заліковий характер й зі збитками, заподіяними знеціненням національної валюти.