Ващинець І.І. Цивільно-правова охорона авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, дається характеристика об’єкта, предмета і методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, що виносяться на захист, висвітлюється теоретичне та практичне значення роботи, апробація отриманих результатів.

Розділ 1 “Вплив інформаційних технологій на розвиток авторського права” складається з трьох підрозділів.

            У підрозділі 1.1 “Основні тенденції розвитку авторського права в умовах інформатизації” на основі аналізу нормативних актів, що прийняті в останнє десятиріччя як на національному, так і на міжнародному рівні, автор визначає основні тенденції розвитку авторського права в умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій.

Найбільш чітко вираженою тенденцією розвитку авторського права в останнє десятиріччя

7

було посилення його охорони. Ця тенденція проявляється у значному розширенні прав авторів та посиленні відповідальності за порушення їх прав, а також у розширенні процесуальних прав компетентних державних органів щодо запобігання порушенням авторських прав та вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності правопорушників.

Поряд з посиленням охорони авторських прав прослідковується тенденція до певного послаблення окремих авторських правомочностей. Зокрема, запроваджені обмеження щодо авторських прав на комп’ютерні програми та бази даних стосовно технічних дій, необхідних для їх використання добросовісному користувачеві відповідно до її призначення (виготовлення резервної копії, переклад, адаптація, пристосування або будь-яка інша зміна комп’ютерної програми чи бази даних і відтворення результатів таких дій).

Іншою тенденцією розвитку авторського права є розповсюдження авторсько-правової охорони на об’єкти, які не є результатом творчої діяльності – неоригінальні бази даних, що охороняються правом особливого роду (“sui generis”). Крім того, законодавство надає правову охорону технічним засобам захисту авторського права, тобто технологічним механізмам, покликаним убезпечити доступ і передачу творів та доповнити правову охорону, передбачену законом та договором, ефективним технічним захистом. В обох випадках зазначені об’єкти охороняються аналогічно до об’єктів авторського права.

Договір ВОІВ про авторське право визнав можливість використання творів без дозволу автора чи іншої особи, якій належать авторські права, в окремих особливих випадках, які не завдають шкоди нормальному використанню твору і невиправдано не обмежують законних інтересів автора. Це стало поштовхом до встановлення законодавствами розвинених держав норм, які встановлюють додаткові обмеження на використання творів без дозволу автора чи іншої особи, котрій належать авторські права, шляхом обов’язкової перевірки кожного факту такого використання на його відповідність умовам, вказаним у Договорі ВОІВ, незважаючи на прямий дозвіл такого використання у законодавстві, що загрожує подальшим обмеженням прав користувачів. У цифровому середовищі користувачі взагалі  будуть  змушені  укладати ліцензійні договори на умовах, продиктованих особою, якій належать авторські права, навіть у випадках, коли ліцензія не потрібна. Це загрожує балансу інтересів, закладених в авторському праві.

Таким чином, можна виділити такі тенденції розвитку вітчизняного авторського права: загальне посилення авторсько-правової охорони, яке поєднується з послабленням охорони окремих авторських правомочностей; розповсюдження авторсько-правової охорони на нові об’єкти, які не є результатами творчої діяльності; а також звуження можливостей застосування обмежень авторських прав та їх часткова підміна укладенням ліцензійних угод.

            У підрозділі 1.2 “Поняття об’єкта авторського права у сфері нових технологій” автор досліджує зміну в підходах до такого фундаментального поняття як об’єкт авторського права,

8

його обов’язкових ознак, а також аналізує правовий статус нових об’єктів авторського права, які з’явилися внаслідок розвитку інформаційних технологій – комп’ютерних програм, баз даних та творів мультимедіа.

            Автор розділяє позицію таких вчених-цивілістів як О.С.Іоффе, В.Я.Іонас, А.М.Гарібян, М.В.Гордон, В.І.Серебровський, В.А.Дозорцев, О.А.Підопригора, Е.П.Гаврилов, А.П.Сєргеєв, які визначають два критерії охороноздатності об’єкта авторського права - творчий характер та об’єктивну форму, в якій виражений твір.

            Відмічаючи певні зміни підходів до поняття творчого характеру об’єкта авторського права, які викликані розвитком інформаційних технологій, дисертант аналізує таке нове поняття в законодавстві як “оригінальність”, яке є критерієм надання авторсько-правової охорони базам даних. На основі системного аналізу норм Закону України “Про авторське право і суміжні права” і судової практики автор робить висновок щодо синонімічності понять “творчий характер” та “оригінальність” об’єкта авторського права.

Другим критерієм охороноздатності твору є об’єктивна форма його вираження. Розвиток інформаційних технологій призвів до виникнення нових об’єктів авторського права – комп’ютерних програм, баз даних і творів мультимедіа. Правовий статус перших двох об’єктів чинним законодавством загалом визначено: комп’ютерні програми охороняються як літературні твори (ч. 4 ст. 433 ЦК, ст. 18 Закону), бази даних – як такі аналогічно до збірників творів та інших складених творів (ч. 5 ст. 433 ЦК, ст. 19 Закону). Правовий статус творів мультимедіа залишається не визначеним.

Автор аналізує природу творів мультимедіа, які є сукупністю комп’ютерних програм, баз даних, пошукових систем та інших об’єктів (анімації, звукового супроводу, графіки тощо). Враховуючи творчий характер діяльності при поєднанні цих структурних елементів у єдиний твір, автор розділяє думку тих цивілістів, які вважають твори мультимедіа об’єктами авторського права, хоча і досить специфічними. Дисертант визначає характерні ознаки даного об’єкта авторських прав.

Аналіз різних поглядів науковців щодо правового статусу творів мультимедіа дав можливість автору зробити висновок про неприйнятність охорони даного об’єкта авторського права як аудіовізуального твору, комп’ютерної програми чи бази даних внаслідок його характерних особливостей і можливості виникнення правових колізій. Автор вважає недоцільним створення для творів мультимедіа окремого правового режиму через відсутність для цього юридичних та економічних підстав. Запропоновано визначити правовий статус творів мультимедіа виходячи із загальних норма авторського законодавства, а при вирішенні питань, що виникають при використанні цих творів враховувати, зокрема, обставини, за яких створено твір, характер вкладу кожного з авторів, характер кожної з частин твору, обставини створення таких

9

частин.

На підставі наведеного автор робить висновок про відсутність принципових змін у підходах до поняття об’єкта авторського права та критеріїв його охороноздатності. Однак є потреба внесення змін до чинного ЦК щодо узгодження статті 433 в частині визначення об’єктами авторського права комп’ютерних програм і баз даних з аналогічними положеннями статті 8 Закону, а також вироблення єдиної позиції стосовно правового статусу творів мультимедіа, яка на думку автора повинна ґрунтуватися на застосування до цих творів загальних положень авторського права без створення для них спеціального правового режиму.

Підрозділ 1.3 “Розвиток поняття автора твору в умовах розвитку інформаційних технологій” присвячений аналізу поняття автора твору, його ролі у створенні об’єкта авторського права та впливу, який здійснюється інформаційними технологіями на дане поняття.

Наводяться сучасні зарубіжні концепції щодо втрати автором своєї первісної ролі у народженні нового твору в умовах розвитку інформаційних технологій та розвитку системи авторського права у напрямку зменшення ролі особистості і розширення колективної моделі створення об’єктів авторського права. Автор критично ставиться до зазначених концепцій як таких, що ґрунтуються тільки на наявній сьогодні зміні способів і методів зовнішньої діяльності автора, ніяк не враховуючи незмінність його внутрішньої діяльності щодо створення твору. Також автор вказує на неможливість визнання машини в якості автора як з точки зору психології, оскільки творчість є процесом психіки, так і з точки зору права, - адже машина не може бути визнана суб’єктом права.

Відмічаючи серйозний вплив інформаційних технологій на творчий процес, який проявляється у суттєвому зменшенні технічної роботи автора і можливості широкого використання у творчому процесі здобутки інших авторів, а також підвищенні ефективності колективної творчості, обґрунтовується позиція щодо відсутності фундаментальних змін концепції автора, прийнятої в авторському праві.

У розділі 2 “Особливості цивільно-правової охорони авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій” визначаються поняття і умови охорони авторських прав, аналізуються проблеми охорони особистих немайнових і майнових прав автора в цифровому середовищі, зокрема права слідування, пропонується вирішення вказаних проблем. Структурно розділ поділяється на чотири підрозділи.

Підрозділ 2.1. “Поняття та умови охорони авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій” присвячений дослідженню поняття охорони прав і розмежуванню його з захистом прав, визначенню умов надання цивільно-правової охорони авторським правам, її специфіці в нових технологічних умовах.

Виходячи з поглядів вітчизняних та іноземних цивілістів на поняття охорони прав

10

пропонується власне визначення охорони авторських прав: “Цивільно-правова охорона авторських прав – це система норм цивільного законодавства, що спрямовані на забезпечення нормальної реалізації авторських прав їх суб’єктами, а також на відновлення порушених, не визнаних або оспорюваних авторських прав”.

Визначено, що цивільно-правова охорона надається суб’єктивним авторським правам у випадку виконання встановлених статтею 3 Закону умов надання такої охорони. При цьому охорона авторських прав ставиться у залежність від правомірності їх набуття, а також від меж здійснення таких прав. Здійснення авторських прав визначається загальними межами, установленими для усіх цивільних прав, а також конкретними межами. Останні є характерними тільки для даного виду суб’єктивних прав і випливають з самої природи авторських прав та потреб суспільства у відношенні до творів літератури, науки та мистецтва. У випадку порушення особою норм чинного законодавства, що визначають вказані критерії, суб’єктивні авторські права такої особи не підлягають правовій охороні.

У підрозділі 2.2. “Охорона особистих немайнових прав у інформаційному середовищі” автором пропонується загальне формулювання особистих немайнових прав автора, аналізуються проблеми реалізації особистих немайнових прав в інформаційному середовищі, пропонуються шляхи вирішення цих проблем.

Узагальнюючи визначені вченими-цивілістами В.І. Серебровським, О.С. Іоффе, М.С.Малеїним характерні ознаки особистих немайнових прав автора, на основі аналізу норм чинного авторського законодавства, автором розроблене наступне визначення особистих немайнових  прав: “Особисті   немайнові   права  -  це   сукупність   абсолютних   невідчужуваних безстроково охоронюваних та неуспадковуваних прав автора, які визначають нерозривний зв’язок між автором і його твором, позбавлені економічного змісту та спрямовані на захист особи автора”.

Аналізуючи систему особистих немайнових прав автора, дисертант вказує на необхідність усунення суперечностей між нормами Цивільного кодексу та Закону України “Про авторське право і суміжні права” щодо визначення права на опублікування твору та права на недоторканність твору.

Обґрунтовується позиція автора щодо співвідношення понять “оприлюднення” і “опублікування”, яке у Законі України “Про авторське право і суміжні права” цілком відповідає уявленням, що склалися про них у міжнародній доктрині авторського права, де оприлюднення дозволяє робити твір вперше доступним для публіки, а опублікування є більш вузьким поняттям і передбачає надання у розпорядження публіки екземплярів (матеріальних носіїв) твору. У зв’язку з цим пропонується привести визначення поняття опублікування, наведене в Цивільному кодексі України у відповідності з нормами Закону.

11

Вказуючи на відсутність принципових змін у концепції особистих немайнових прав автора в умовах розвитку інформаційних технологій, дисертант пропонує використовувати досягнення інформаційних технологій для підвищення рівня охорони особистих немайнових прав автора.

У підрозділі 2.3. “Специфіка охорони майнових прав автора в цифровому середовищі” досліджується правова природа майнових прав автора й аналізується система цих прав. Дисертант вказує на суттєві зміни системи виключних авторських прав, викликані розвитком інформаційних технологій - появу нових авторських правомочностей, зміну змісту вже існуючих прав автора. Досліджується співвідношення фундаментальних понять авторського права – відтворення, опублікування і розповсюдження. Детально аналізуються права на здавання у майновий найм та комерційний прокат, що входять до системи майнових прав автора.

Дисертант відмічає загострення проблем охорони майнових прав автора в умовах розвитку інформаційних технологій. Зокрема, вітчизняна судова практика розглядає розміщення твору в Інтернеті тільки як його відтворення, не зважаючи на те, що дане поняття не охоплює які-небудь дії щодо ознайомлення третіх осіб з твором. Включення до опублікування дій по наданню доступу до твору через електронні системи інформації суперечить природі цього способу використання, який нерозривно пов’язаний з виготовленням матеріальних носіїв твору та випуском в обіг визначеної їх кількості, а також стирає різницю між опублікуванням та розповсюдженням.

Автор критично ставиться до визначення розповсюдження, наведеного в законодавстві, оскільки  воно  відкидає  традиційно  притаманний йому зв’язок з матеріальним носіями творів та охоплює дії, що відносяться до інших способів використання, наприклад до публічного сповіщення. Виходячи з вітчизняної судової практики та досвіду європейських країн, обґрунтовується необхідність чіткого розмежування визначення опублікування та розповсюдження для чого пропонується визначити розповсюдження наступним чином: “Розповсюдження - будь-яка дія, за допомогою якої оригінали або примірники творів вводяться в обіг”. Також з метою недопущення різного тлумачення права на розповсюдження та установлення єдиного підходу до вичерпання цього права автор пропонує об’єднати пункти 8 і 10 частини третьої статті 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Аргументуючи необхідність уточнення визначення опублікування у статті 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, пропононується вилучити з нього фразу “надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором”.

Автором доведено, що поняття комерційного прокату як одного з шляхів розповсюдження оригіналу та примірників твору законодавством не визначене. Норми Цивільного кодексу не дають змоги відмежувати його від майнового найму. Порівняння норм вітчизняного та

13

європейського законодавства дає підстави вважати, що розмежування зазначених понять повинно здійснюватися за ознакою оплатності. Враховуючи, що договір найму, так само, як і договір прокату згідно норм ЦК є оплатним, а також зважаючи на наявність у Законі визначення майнового найму, доцільним вважається вилучення з Закону поняття “комерційний прокат” та включення до нього поняття “позичка”.

Обґрунтовується твердження про непристосованість традиційних виключних прав автора до інформаційного середовища, де користувач отримує доступ до твору в будь-який час з будь-якого місця за власним вибором. У вітчизняному авторському законодавстві донедавна надання досупу до творів у цифрових мережах у цілому не охоплювалася ніяким окремим авторським правом. Надання такого доступу до твору є логічно єдиною дією, яка повинна охоплюватися єдиним виключним авторським правом.

Враховуючи європейський і світовий досвід, автор обґрунтовує необхідність введення до чинного законодавства окремого виключного права – права на публічне повідомлення, яке б забезпечувало усі способи подання своїх творів до загального відома публіки в інформаційних мережах в електронній (в тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. Для цього пропонується включити в статтю 1 Закону наступне визначення публічного повідомлення: “Публічне повідомлення - подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором”.

У підрозділі 2.4. “Проблеми права слідування в умовах розвитку інформаційних технологій” аналізується юридична природа права слідування. Автор приєднується до позиції тих дослідників, які вважають, що дане право не відноситься до виключних прав, проте є майновим правом, бо передбачає виплату винагороди автору.

Зазначається відсутність аргументів на користь розширення обсягу права слідування у ЦК України порівняно з чинним Законом України “Про авторське право і суміжні права” за рахунок включення до його об’єктів оригіналів художніх творів та оригіналів рукописів літературних творів, а також визнання цього права за авторами в усіх випадках перепродажу оригіналу твору.

Автор пропонує усунути суперечності у визначеннях змісту права слідування в Цивільному кодексі України та Законі України “Про авторське право і суміжні права” шляхом застосування цього права тільки до публічного продажу творів образотворчого мистецтва і фотографічних творів.

            Для створення дієвого механізму реалізації права слідування автор пропонує закріпити в законі обов’язок суб’єктів, які здійснюють наступний за першим продаж творів образотворчого мистецтва і фотографічних творів, щорічно повідомляти організації колективного управління авторськими правами про такий здійснений ними продаж.

14

У розділі 3 “Захист авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій”, дисертант досліджує поняття і цивільно-правові способи захисту авторських прав, особливості їх застосування в умовах розвитку інформаційних технологій, а також визначає поняття і правовий статус технічних засобів захисту авторського права.

У підрозділі 3.1. “Поняття захисту авторських прав в умовах розвитку інформаційних технологій” досліджується поняття цивільно-правового захисту авторських прав, загальна характеристика і особливості цивільно-правових способів захисту авторських прав, їх відмінність від мір цивільної відповідальності.

Підставою для реалізації суб’єктом авторського права наданих йому законом способів цивільно-правового захисту є порушення авторського права, визначені статтею 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Проте в зазначеному переліку відсутній єдиний критерій розмежування, внаслідок чого вчинення деяких дій є правопорушеннями, передбаченими декількома нормами вказаної статті. Також вбачається сумнівним включення до переліку правопорушень дій, що створюють загрозу порушення авторського права. Зазначені дії не порушують особисті немайнові чи майнові права суб’єктів авторського права, не завдають майнової чи немайнової шкоди уповноваженим особам, а тому не можуть вважатися деліктами.

Дисертант обґрунтовує необхідність розмежування дій по обходу технічних засобів захисту   авторського   права   від   виготовлення  і  розповсюдження  засобів  для  такого  обходу, пов’язуючи з вчинення кожної з цих дій різні юридичні наслідки. Для цього автор пропонує викласти абзац перший частини першої статті 50 Закону в такій редакції: “Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав, в тому числі, але не виключно”. Крім того, з переліку порушень авторського права і (або) суміжних прав слід виключити пункт “д”, який у якості таких порушень визначає вчинення дій, що створюють загрозу порушення зазначених прав.

У підрозділі 3.2. “Способи захисту особистих немайнових та майнових прав автора в умовах розвитку інформаційних технологій” детально досліджується юридична природа окремих цивільно-правових способів захисту авторських прав. На прикладах з вітчизняної судової практики аналізуються проблеми реалізації найбільш поширеного способу – подання позову про виплату компенсації за порушення авторських прав у розмірі від 10 до 50000 мінімальних зарплат.

Відмічається, що спираючись на тлумачення Європейського суду з прав людини, європейські суди відмовляють у визнанні та виконанні рішень про стягнення компенсації за порушення

15

авторського права, оскільки кваліфікують даний інститут як такий, що відноситься до кримінального, а не цивільного права. Оскільки Україна приєдналася до Європейської конвенції з прав людини, судові рішення про виплату компенсацій за порушення авторського права можуть оскаржуватися до Європейського суду з прав людини. Для недопущення цього автор пропонує викласти пункт “г” частини 2 ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” в новій редакції, надавши суду право постановити рішення чи ухвалу про “виплату компенсації, що визначається судом у подвійному розмірі доходу, який отриманий або міг бути отриманий внаслідок порушення, а за наявності умислу порушника – в потрійному розмірі, замість відшкодування збитків або стягнення доходу”.

Автор доводить, що частиною другою статті 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” визначено міри цивільно-правової відповідальності, які можуть бути застосовані судом до порушника у випадку звернення уповноваженої особи до суду в процесі реалізації цивільно-правових способів захисту авторських прав.

Частинами третьою та четвертою статті 52 Закону “Про авторське право і суміжні права” передбачено відповідальність порушника авторського права у вигляді штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої судом на користь потерпілого від порушення, а також вилучення чи конфіскації контрафактних примірників творів. Обґрунтовується, що вказані міри відповідальності не можуть бути визнані цивільно-правовими, оскільки суперечать загальним засобам цивільної відповідальності: штраф стягується у доход бюджету в невизначеній сумі, незалежній від розміру завданих збитків; вилучення і конфіскація не слугують меті відновлення майнового стану особи, чиї права порушено, можуть здійснюватися незалежно від її волі і на користь бюджету.

Підрозділ 3.3 “Поняття та правовий статус технічних засобів захисту авторського права в умовах інформаційних технологій” присвячений дослідженню поняття технічних засобів захисту авторського права, їх видів та способів застосування. Виділяються чотири великі групи технічних засобів захисту авторського права: технічні засоби захисту, спрямовані на захист дій, що підпадають під виключне право автора; криптографічні засоби захисту авторського права; засоби кодування і маркування; електронні системи управління авторськими правами в цифрових мережах.

Дисертант доводить, що згідно ст. 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” намагання зробити копію твору в цифровій формі, захищеного технічними засобами, може кваліфікуватися як два правопорушення: порушення власне авторського права на твір та обхід технічних засобів його захисту.

Автор звертає увагу на необхідність чіткого визначення правового статусу технічних засобів захисту авторського права. Обґрунтовується необхідність встановити обов’язок осіб, що

16

мають авторське право, не створювати невиправданих перешкод для реалізації користувачами наданих їм законодавством прав. З метою закріплення зазначених положень у чинному законодавстві України пропонується доповнити Закон України “Про авторське право і суміжні права” статтею 50-1 “Технічні засоби захисту авторського права”.