Артеменко С.В. Цивільно-правові проблеми управління акціонерним товариством : Артеменко С.В. Гражданско-правовые проблемы управления акционерным обществом

Краткое содержание

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, розкривається стан наукової розробки щодо усунення проблем управління акціонерним товариством, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначається мета і задачі дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

В розділі першому “Цивільно-правове регулювання відносин корпоративного управління акціонерним товариством” досліджуються відносини з управління акціонерним товариством, які регулюються цивільним правом.

В підрозділі 1.1. “Управління акціонерним товариством, як предмет цивільно-правового регулювання” автор досліджує коло відносин з управління акціонерним товариством, які є предметом регулювання цивільного права. ЦК України відніс до предмету цивільного права відносини з управління юридичною особою, в тому числі акціонерним товариством. Управління акціонерним товариством визначається дисертантом як діяльність органів управління товариства, направлена на збереження організаційної єдності товариства та досягнення цілей його утворення, яка здійснюється відповідно до законодавства, статуту, внутрішніх документів. Особливістю управління акціонерним товариством є те, що право на управління в ньому кореспондується з правом власності на акцію, яка, в свою чергу надає її власнику певні корпоративні права. Відзначається, що відносини з управління акціонерним товариством є частиною корпоративних відносин і належать до немайнових корпоративних відносин. Основною функцією управління акціонерним товариством є забезпечення узгодженості та координації діяльності органів акціонерного товариства для досягнення мети його створення.

До цивільно-правових відносин з управління акціонерним товариством автор відносить врегульовані законом, статутом, рішеннями зборів, іншими внутрішніми документами акціонерного товариства немайнові відносини щодо створення, порядку прийняття рішень, компетенції органів управління акціонерного товариства; відносини з виникнення, реалізації та припинення права на управління, що надаються акцією; відповідальності за збитки, завдані товариству членами органів управління.

В підрозділі 1.2. “Поняття та система органів управління акціонерним товариством” розкривається зміст поняття органу управління акціонерного товариства.

До органів управління акціонерного товариства відносяться загальні збори, наглядова рада, виконавчий орган. Ревізійна комісія, як орган, що здійснює тільки контрольні функції, є контролюючим органом акціонерного товариства. Властивості загальних зборів як вищого органу управління мають проявлятись не в тому, що вони матимуть право вирішувати будь-які питання діяльності, а в тому, що до їх компетенції віднесені найважливіші питання діяльності товариства (збільшення та зменшення статутного капіталу, внесення змін до статуту товариства, обрання та відкликання наглядової ради, формування виконавчого органу, припинення акціонерного товариства, тощо). Тому в ЦК України та Законі України “Про акціонерні товариства” потрібно відмовитись від поділу компетенції загальних зборів на виключну та невиключну. Перелік питань, які відносяться до компетенції загальних зборів, повинен бути вичерпним, забороненим для вирішення іншими органами акціонерного товариства і визначатись тільки законом. До компетенції загальних зборів потрібно відносити питання загального управління акціонерним товариством, а також питання, пов’язані зі зміною прав, які надаються акціонерам внаслідок володіння ними акціями товариства. Допустимо також віднести до компетенції загальних зборів прийняття рішень щодо можливості вчинення тих правочинів, укладення яких може значно вплинути на платоспроможність товариства. Усі інші питання поточної діяльності має вирішувати виконавчий орган товариства.

Автором робиться висновок про те, що віднесення до компетенції ради питань щодо управління акціонерним товариством фактично призводить до ситуації, за якої рішення щодо управління приймається тими ж особами, на яких покладено здійснення контролю, що є неприпустимим.

На думку дисертанта, регулювання наглядовою радою діяльності правління не повинне торкатись питань господарської діяльності товариства і наглядова рада не має права підміняти собою правління та виконувати не притаманні їй функції. Вказане, проте, не виключає можливості прийняття радою товариства рішень з приводу можливості укладення товариством певних правочинів, в залежності від різноманітних критеріїв (вартість відчужуваного майна, предмет договору – нерухомість, цінні папери та ін.).­­

На підставі дослідження особливостей утворення та діяльності різних органів акціонерного товариства автор дає визначення органу акціонерного товариства як організаційно оформленої групи фізичних осіб (або однієї фізичної особи), утвореної відповідно до порядку, визначеного законом та статутом, яка формує і виражає її волю відповідно до встановлених повноважень і зобов’язаної діяти в інтересах юридичної особи.

Дисертант звертає увагу на те, що існують випадки, коли управління товариством здійснюють не органи управління, а інші особи, на яких закон покладає функції органів управління, наприклад, ст. 11 Закону України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” передбачає, що управління активами корпоративного інвестиційного фонду, який створюється у формі ВАТ, на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами. Виходячи з цього пропонується внести зміни до ч.1 ст.97 ЦК України, виклавши її в новій редакції: “1. Управління товариством здійснюють його органи, а також інші особи у випадках, визначених чинним законодавством”.

У підрозділі 1.3. “Цивільно-правові проблеми договірної відповідальності членів органів управління акціонерного товариства” автор досліджує правові підстави виникнення цивільно-правової відповідальності за порушення норм, які регулюють відносини з управління акціонерним товариством. Внаслідок того, що частиною 4 ст.92 ЦК України до осіб, що несуть відповідальність перед товариством віднесені члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, то ні члени наглядової ради, ні члени виконавчого органу, які не виступають від імені акціонерного товариства, не несуть відповідальності за свої дії.

Добросовісність та розумність поведінки управляючих становить, на думку дисертанта, сутність цих відносин, які проявляються при діях в інтересах акціонерного товариства. Таким чином, дії управляючих в інтересах інших осіб, навіть окремих акціонерів, мають визнаватись протиправними.

Стосовно управляючих акціонерного товариства протиправність їх діяння полягатиме у невиконанні чи неналежному виконанні обов’язків, покладених на них законом, статутом акціонерного товариства, законними рішеннями загальних зборів та наглядової ради. Відповідальність управляючих має наставати тільки за наявності збитків, як реальних, так і упущеної вигоди. Автор погоджується з висловленою в правовій літературі думкою про те, що причинний зв'язок між поведінкою членів органів управління і шкідливим результатом здобуває правового значення як елемент підстави їхньої цивільно-правової відповідальності тільки за умови, що ця поведінка викликала дійсність результату або створила конкретну можливість його настання. Винність управляючих має визначатись виходячи із обсягу загальних знань, вміння та досвіду, які можна було б розумно очікувати від особи, яка здійснює аналогічні функції (об’єктивний критерій).

Дисертант пропонує в ч. 4 ст. 92 ЦК внести зміни, виклавши її в наступній редакції: “Члени наглядової ради, одноособовий виконавчий орган, члени колегіального виконавчого органу, а також особи, згідно з вказівками яких звичайно діють вищевказані особи, зобов’язані відшкодувати товариству збитки, завдані внаслідок їх винними діями (бездіяльністю). Не несуть відповідальності особи, які голосували проти рішення, або були відсутні на голосуванні.”

Розділ другий “Виникнення, реалізація та припинення права на управління акціонерним товариством” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню моменту виникнення права на управління акціонерним товариством, визначенню правових підстав, необхідних для виникнення права на управління, а також порядку реалізації та підстав припинення права на управління.

У підрозділі 2.1. “Виникнення та припинення права на участь в управлінні акціонерним товариством” вказується, що право на управління акціонерним товариством пов’язане із правом власності на акції, але не в усіх випадках такий зв’язок є нерозривним. Автор досліджує виникнення у особи права на управління акціонерним товариством як при первісних, так і похідних способах набуття права власності. На думку дисертанта, право на управління при створенні акціонерного товариства має виникати раніше виникнення у особи права власності на акцію, а саме з моменту повної оплати вартості акцій. При створенні акціонерного товариства внаслідок реорганізації, право на управління повинно бути надано особам з моменту державної реєстрації акціонерного товариства, оскільки у такому разі у засновників створюваного товариства не виникає перед ним обов’язків, пов’язаних із оплатою акцій. Особи, які придбали акції додаткового випуску мають право на участь в загальних зборах з моменту реєстрації їх в реєстрі акціонерів товариства (при випуску акцій в документарній формі), чи з моменту зарахування акцій на рахунок у цінних паперах (при випуску акцій в бездокументарній формі чи придбанні знерухомлених акцій).

При переході права власності на підставі цивільно-правових угод, право на управління акціонерним товариством повинен мати акціонер (власник акції) з моменту виникнення у нього права власності, яке має співпадати з моментом внесення його до реєстру чи зарахування цінних паперів на рахунок у зберігача.

Припинення права на участь в управлінні акціонерним товариством нерозривно пов’язане з припиненням права власності на акції і відбувається внаслідок відчуження акцій, звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, конфіскації, припинення юридичної особи чи смерті власника.

Автор досліджує відносини щодо управління акціонерним товариством шляхом участі в наглядовій раді акціонерного товариства. Робиться висновок про те, що є неправильним обрання до складу наглядової ради представників акціонера, оскільки в такому разі представники, керуючись загальними засадами представництва, повинні діяти в інтересах особи, яку вони представляють, тобто окремого акціонера, але це входить в суперечність із тими цілями, для досягнення яких створюється цей орган – захист інтересів усіх акціонерів та контроль за діяльністю виконавчого органу.

Висловлюється думка, що право бути обраною в члени ради акціонерного товариства повинна мати тільки фізична особа, оскільки обрання до складу ради юридичної особи призведе до необхідності визначення та призначення фізичної особи – представника такої особи, яка б представляла таку юридичну особу в засіданнях ради. Тобто в кінцевому результаті все одно участь в раді здійснюватиме фізична особа, яка є представником юридичної особи. Крім цього, обрання особи до наглядової ради здійснюється із врахуванням особистих якостей останньої, таких як професіоналізм, порядність, пунктуальність, які притаманні тільки фізичній особі.

Більшою мірою право на управління шляхом участі в раді товариства залежить не від того, чи є особа акціонером, а від того, чи відповідає особа умовам цивільної дієздатності. Право власності особи на акції не є єдиною і визначальною підставою для наділення особи правом бути членом ради акціонерного товариства, оскільки навіть за наявності у особи права власності на акції, її недієздатність (обмеження дієздатності, неповна чи часткова дієздатність) є нездоланною перешкодою для можливості такої особи бути членом ради товариства. Відтак автор вважає, що закон не повинен встановлювати обов’язкове правило щодо формування ради тільки з осіб, які є акціонерами товариства, а тому пропонує законодавчо закріпити положення, що членами ради акціонерного товариства можуть бути тільки повністю дієздатні фізичні особи, які досягли 18-річного віку, і внести відповідну норму до ст. 46 Закону України “Про господарські товариства” і одночасно виключити з частини першої цієї статті слова “з числа акціонерів”. На думку дисертанта, слід законодавчо дозволити формування ради акціонерного товариства з однієї особи.

Пропонується у випадках, коли акціонерне товариство потребує залучення інвестицій і особа, яка зобов’язується здійснити ці інвестиції, потребуватиме певних гарантій та можливості контролювати використання товариством інвестицій, надати такій особі право направлення до наглядової ради своїх представників без обрання їх на зборах. Тому на думку автора, слід в законі передбачити право товариства передбачати в статуті в окремих випадках направляти до ради певних акціонерів, наприклад, інвесторів. Дисертант обгрунтовує висновок про те, що найбільше відображатиме інтереси усіх груп акціонерів саме застосування кумулятивного голосування при обранні наглядової ради, оскільки воно забезпечує максимальну пропорційність представлення акціонерів в раді – як дрібних, так і великих.

Автор звертає увагу на непослідовний підхід закону до питання відкликання членів наглядової ради. Пунктом 2 ч. 2 ст.159 ЦК України до виключної компетенції загальних зборів віднесене питання щодо обрання членів наглядової ради. Питання ж відкликання члена наглядової ради як таке, що не віднесено до виключної компетенції, може вирішуватись й іншими органами, зокрема, самою ж радою, що є неправильним. Вбачається, що члени наглядової ради, будучи обраними загальними зборами, ними же тільки і можуть бути відкликані. Запропоновано п. 2 ч. 2 ст. 159 ЦК України віднести до виключної компетенції загальних зборів й питання щодо дострокового відкликання члена наглядової ради.

У підрозділі 2.2. “Цивільно-правові проблеми з реалізації права на управління акціонерним товариством” досліджуються права, що надаються акціонеру законом з управління акціонерним товариством. Автор виділяє наступні права акціонера по управлінню акціонерним товариством: ініціювати скликання загальних зборів за умов і в порядку, передбачених законом; отримувати повідомлення про скликання загальних зборів; вносити пропозиції щодо порядку денного загальних зборів; ознайомлюватись з документами, пов'язаними з порядком денним зборів; бути присутнім на загальних зборах; передавати повноваження щодо участі в загальних зборах іншим особам; висловлюватись з питань порядку денного; голосувати з питань порядку денного; оскаржувати рішення загальних зборів.

Відзначається, що право на участь в загальних зборах може здійснюватись як безпосередньо акціонером, так і його представниками: законними (батьками, опікунами, піклувальниками) чи тими, що діють на підставі довіреності.

Також автором обгрунтовується необхідність передбачити в Законі України “Про акціонерні товариства”, що у випадку, коли усі акції товариства належать одному акціонеру (в тому числі й державі), рішення з питань, які відносяться до компетенції загальних зборів, приймаються цим акціонером одноособово та оформляються письмово. При цьому положення, які визначають порядок та строки підготовки, скликання та проведення загальних зборів не застосовуються, за виключенням положень, які стосуються строків проведення річних загальних зборів акціонерів.

З аналізу чинного законодавства робиться висновок, що передача в заставу чи арешт акцій, як правило, не позбавляють власника акцій брати участь в управлінні акціонерним товариством. Винятки становлять випадки, наприклад, при передачі на зберігання в депозит (ч. 3 ст. 53 Закону України “Про заставу”) акцій на пред’явника, випущених в документарній формі. Власник таких акцій не може брати участь в управлінні акціонерним товариством шляхом участі в загальних зборах. Це пояснюється тим, що з передачею акцій на пред’явника їх власник позбавляється можливості довести своє право на участь, оскільки у нього відсутній єдиний належний для таких випадків документ – цінний папір. Позбавлення можливості власника акцій на пред’явника брати участь в загальних зборах не означає відсутності в нього вказаного права. Право на управління зберігається за власником акцій на пред’явника, але, оскільки власник позбавлений права володіння акцією, він не може здійснити це право. Такі ж наслідки для власника акцій на пред’явника, випущених в документарній формі, має і накладення арешту на такі акції.

Оскільки внаслідок проведення акціонерним товариством певних операцій з акціями існує можливість утворення дробових акцій (придбання акціонером розміщуваних товариством акцій під час реалізації свого переважного права, яке надається пропорційно частці належних акціонеру акцій у загальній їх кількості; проведення таких операцій з акціями, випущеними товариством, як консолідація та дроблення), що може викликати порушення прав акціонерів, в Законі України “Про акціонерні товариства” потрібно зазначити, що утворення частин акцій (дробових акцій) внаслідок таких операцій не допускається.

Враховуючи можливість участі в загальних зборах з правом голосу як власників простих, так і привілейованих акцій, автор пропонує у випадках, коли голосування з питань порядку денного загальних зборів провадиться різним складом голосуючих акціонерів (з одних питань – власниками простих акцій, а з інших - власниками простих і привілейованих акцій), визначати кворум щодо кожного питання (групи питань), які різняться складом голосуючих акціонерів.

Автором звертається увага на недостатнє законодавче врегулювання прав власників привілейованих акцій на управління, зокрема вносити пропозиції з питань порядку денного загальних зборів. Пропонується доповнити ч.1 статті 159 ЦК України нормою, згідно з якою власники привілейованих акцій не мають права вносити пропозиції з питань порядку денного загальних зборів, за винятком тих, з яких вони мають право голосу.

Дисертант пропонує в Законі “Про акціонерні товариства” встановити, що представник акціонера діє на підставі повноважень, що грунтуються на договорі, законі, акті органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Повноваження представника фізичної особи на участь в загальних зборах, здійснюються за довіреністю, оформленою згідно з частинами 3 та 4 ст.245 ЦК України або посвідченою нотаріально. Довіреність на участь в загальних зборах, якщо довірителем є фізична особа, у власності якої перебувають акції загальною номінальною вартістю не більше 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, також може бути посвідчена: реєстратором, який веде реєстр акціонерного товариства; головою колегіального виконавчого органу акціонерного товариства або іншим членом колегіального виконавчого органу, який статутом товариства наділений правом діяти без довіреності від імені товариства; особою, яка є одноособовим виконавчим органом товариства.

Обгрунтовується висновок про те, що в Законі “Про акціонерні товариства” слід зазначити, що акціонер може мати тільки одного представника на загальних зборах. У випадку, коли при реєстрації осіб, для участі в загальних зборах виявиться, що у одного й того ж акціонера два чи більше представників, інтереси акціонера представляє той з них, хто зареєструвався раніше.

На підставі аналізу норм законодавства та висловлених в юридичній літературі точок зору, договір доручення не є документом, який посвідчує повноваження повіреного на представництво інтересів довірителя перед третіми особами, а відображає внутрішні відносини довірителя та повіреного. Тому договір доручення не може прийматись в якості документа, який засвідчує наявність у уповноваженої особи повноважень на участь в загальних зборах та термін їх дії. Таким чином, пп. 3.11.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, потрібно виключити, як такий що суперечить законодавству.

Автор вважає, що член наглядової ради не може передавати свої повноваження іншій особі, адже обираючи особу до наглядової ради, акціонери керуються саме її особистими якостями, яких інша особа, призначена обраним членом наглядової ради, може не мати. Звертається увага на таке спірне питання, як визначення виду відносин, які виникають між товариством та членами ради і робиться висновок, що вказані відносини не можуть бути трудовими, оскільки дуже різняться від трудових підстави виникнення, характер самих відносин та підстави їх припинення, а є цивільними.

Враховуючи важливість та складність відносин, пов’язаних із здійсненням функцій представництва держави при здійсненні функцій з управління державними корпоративними правами, автором обґрунтовується думка про необхідність врегулювання цих відносин не підзаконними нормативними актами, як це відбувається на сьогоднішній день, а законом.