Герасименко О.О. Забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції : Герасименко А.А. Обеспечение выполнения хозяйственных договоров по реализации продукции

Краткое содержание

Розділ 1. Поняття забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції присвячений аналізу понятійного апарату забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції та систематизації заходів захисту прав суб’єктів господарювання із забезпечення виконання господарських договорів.

Дисертант відзначає, що у підприємницькій діяльності важливим є не тільки виробництво товару, але й його економічно ефективна реалізація. За радянських часів реалізація продукції, що вироблена на певному підприємстві, проводилась через систему матеріально-технічного забезпечення. Діяльність з реалізації продукції у діючому господарському законодавстві отримала назву господарсько-торговельної діяльності, поняття якої закріплено у статті 263 Господарського кодексу України.

Сучасні тенденції розвитку системи реалізації продукції характеризуються кількома специфічними особливостями, які полягають в одночасному розвитку таких способів реалізації продукції як комерційне посередництво, виробничо-збутова діяльність підприємств, ярмаркова, аукціонна та біржова торгівля, торгівля з використанням інтернет-магазинів та поштового зв’язку тощо. Основною метою реалізації продукції на сучасному етапі є створення всієї сукупності умов для нормальної роботи споживачів в необхідних об’ємах, номенклатурі та в обумовлені строки. Реалізація продукції шляхом використання прямих зв’язків виробників із споживачами зазвичай застосовується підприємствами в умовах, коли недостатній розвиток системи посередницьких організацій примушує виробників поєднувати функції виробника та продавця з метою отримання максимального прибутку. Разом з тим аналіз господарсько-торговельної діяльності суб’єктів господарювання свідчить, що участь торговельно-збутових організацій в якості додаткової складової є економічно доцільною. У роботі відслідковується та оцінюється тенденція зростання ролі посередницької діяльності.

            На основі проведеного аналізу дисертантом зроблено висновок про специфічний характер суб’єктного складу посередницької діяльності. До суб’єктів, зокрема, належать виробники, які реалізують свої товари, оптові та роздрібні торгівці, комерційні агенти, тощо. Ними використовуються такі нові види договорів з реалізації продукції як ф’ючерсні, форвардні, агентські, консигнаційні. Разом з тим аналіз наукової літератури з приводу організації посередництва у господарській діяльності дозволив дисертанту дійти висновку про відсутність однакового тлумачення поняття  комерційного посередництва.

Поняття комерційного посередництва, запропоноване у Господарському кодексі України слід вважати синонімом поняття агентських відносин. Поруч з цим до комерційного посередництва в широкому розумінні слід віднести будь-яку професійну посередницьку діяльність, яка пов’язана із пошуком контрагентів, сприянням у просуванні товарів та послуг на ринок (післяпродажне обслуговування; оформлення митних документів, маркетинг, транспортування, проведення переговорів), а також будь-яку іншу правомірну діяльність посередника. Таке тлумачення поняття комерційного посередництва має на меті наступне: уніфікувати відносини, що мають однакове економічне підґрунтя, хоча й різний юридичний зміст; охопити в межах уніфікованого терміну  існуючі на практиці, але не врегульовані різновиди посередницької діяльності.

            Дисертант відзначає, що особливо важливим є професійний характер діяльності комерційного посередника, яка практично завжди здійснюється за певну плату. Оскільки діяльність щодо комерційного посередництва передбачає  підприємницький характер, вона підлягає державній реєстрації, а в установлених законодавством випадках також й вимагає отримання ліцензії. З метою удосконалення правового регулювання відносин у сфері комерційного посередництва у дисертації обґрунтовано пропозиції відносно конкретизації умов схвалення угод, що були укладені комерційним агентом за межами його повноважень. Автор акцентує увагу на необхідності надання права відмови комерційного агента від подальшого здійснення як договору без визначеного строку, так і з визначеним строком.

У дисертації сформульовано узагальнююче поняття договорів з реалізації продукції, під якими запропоновано розуміти договори, які опосередковують професійну посередницьку діяльність, а також виробничо-збутову діяльність, спрямовану на просування товарів та послуг від виробників до споживачів.

Договори, що опосередковують професійну посередницьку діяльність, мають свої специфічні риси, які впливають на засоби забезпечення їх виконання, серед них: професійний характер діяльності, систематичність, наявність додаткових повноважень щодо ознайомлення з бухгалтерськими документами, наявність широкого кола суб’єктів, в інтересах яких здійснюється посередництво. На підставі аналізу ф’ючерсних та форвардних угод суб’єктів господарювання в роботі зроблено висновок щодо неможливості застосування до цих угод вимог ст.632 ЦК України, які передбачають застосування звичайних цін на продукцію. Умови ф’ючерсних та форвардних договорів вимагають фіксацію ціни під час складання угоди, тобто виконання договору в майбутньому безпосередньо залежить від того, чи була ціна однією з істотних умов договору. В протилежному випадку гарантії виконання такого договору суттєво знижуються.

Дисертант відзначає, що в нових економічних умовах забезпечення виконання договорів з реалізації вугілля, металопродукції, продукції важкої промисловості та іншої продукції виробничого споживання суттєво впливає на розвиток економіки в цілому. У зв’язку з цим дисертант підкреслює необхідність подальшого розвитку правового регулювання реалізації продукції, поряд із товарами народного споживання, що підтверджується Указом Президента України “Про заходи щодо підвищення якості вітчизняної продукції” від 23.02.2001 р. № 113, постановою Кабінету Міністрів України “Про заходи із створення державної системи кодифікації продукції” від 9.01.2002 р. №7, розпорядженням Кабінету Міністрів України “Про схвалення Програми стимулювання експорту продукції” від 26.10.2001 р. №498-р.

Ґрунтовне дослідження теоретичних питань, пов’язаних із визначенням змісту забезпечення виконання господарських договорів, показало наявність неузгодженості понять „забезпечення виконання договорів” та „забезпечення договорів”. Пропозиція дисертанта полягає у їх тлумаченні як конкретного та загального. При цьому поняття „забезпечення договорів” в роботі розглядається як забезпечення договору в цілому, включаючи такі аспекти цього процесу, як організаційний, контрольний, фінансовий, процесуальний та інші, в залежності від виду зобов’язання. У свою чергу, поняття „забезпечення виконання договору” дисертант пропонує розглядати як процес, що спрямований безпосередньо на виконання договору.

На основі проведеного аналізу особливостей господарської діяльності, яка здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обігу та спрямована на реалізацію продукції, дисертантом запропоноване визначення поняття забезпечення виконання господарських договорів як застосування правових засобів забезпечення належного виконання господарських договорів, передбачених господарським законодавством та (або) договором з реалізації продукції.

Автор акцентує увагу на необхідності ефективного використання заходів захисту прав щодо забезпечення виконання господарських договорів, тому у дослідженні проаналізовано більш широкий, у порівнянні з запропонованим у чинному законодавстві, перелік правових засобів забезпечення виконання договорів, а саме: неустойка, застава, порука, гарантія, завдаток, притримання, страхування комерційних ризиків, акредитив, резервування права власності тощо. Автором зроблено висновок, що окрім уже зазначених і закріплених у статтях Господарського та Цивільного кодексів України, меті забезпечення виконання договорів можуть слугувати будь-які інші, передбачені законом чи договором правові засоби, що сприяють виконанню господарських договорів. Систематизація розглянутих у дисертації заходів захисту прав щодо забезпечення виконання господарських договорів і мір відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання ґрунтується на змісті статті 199 Господарського кодексу України.

На основі проведеного аналізу у роботі сформульовано поняття забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції, підкреслено, що забезпечення виконання господарських договорів здійснюється або за допомогою заходів захисту прав, або шляхом застосування до суб'єктів господарювання мір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання господарських договорів. У свою чергу, заходи захисту передбачають види забезпечення, встановлені законодавством, договорами, що опосередковують господарські відносини з реалізації продукції, а також види забезпечення, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу, не заборонені законодавством України.

Розділ 2. Види забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції присвячений дослідженню особливостей застосовуваних у господарській діяльності зобов'язально-правових і речово-правових видів забезпечення виконання господарських договорів: застави, поруки, гарантії,  притримання майна, неустойки та інших, на основі якого обґрунтовано пропозиції по вдосконаленню законодавства з урахуванням особливостей діяльності, спрямованої на реалізацію продукції.

Останнім часом заставне законодавство зазнало істотних змін, які вплинули на його використання як виду забезпечення виконання господарських договорів. Наприклад, у зв'язку з оновленням земельного законодавства розширене коло об'єктів застави, внаслідок чого об’єктом застави можуть бути й земельні ділянки. Дисертант, на підставі аналізу діючого законодавства та практичних проблем, вказує на те, що недостатня визначеність положень, закріплених у статті 21 Закону України “Про заставу”, яка передбачає можливість реалізації закладеного майна “іншим, передбаченим договором, способом”, на практиці призводить до невиправданих обмежень прав суб’єктів господарювання у сфері реалізації закладеного майна. Тому у вказаній статті закону доцільно конкретизувати способи реалізації закладеного майна, спеціально обумовивши можливість реалізації за конкурсом, тендером, через біржу.

У дисертації підкреслюється доцільність застосування комплексного підходу до забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції шляхом використання кількох видів забезпечення одночасно. Принципом вибору видів має бути аналіз всієї сукупності видів забезпечення договорів, мір відповідальності і визначення способу їх ефективного сполучення з урахуванням суб'єкта, об'єкта і змісту конкретного договору. Необхідність такого підходу підтверджується аналізом проблем використання застави як виду забезпечення виконання договорів. Так, її істотним недоліком є відсутність у більшості випадків впевненості у швидкому і повному задоволенні вимог кредитора, оскільки звернення стягнення на предмет застави здійснюється найчастіше за рішенням суду. Процедура реалізації, що вимагає значних коштів і часу, передбачає певні обмеження на передачу деяких об'єктів у заставу (наприклад, земельних ділянок, майна, що знаходиться у державній власності); варто брати до уваги й ризик зниження ліквідності закладеного майна, його псування, руйнування (наприклад, внаслідок вилучення предмета застави для державних потреб). Проблеми використання застави обумовлюються й змістом окремих видів господарських договорів, серед яких особливо слід виділити договори контрактації сільськогосподарської продукції та енергозабезпечення. Труднощі виникають також під час забезпечення виконання договорів, що опосередковують професійну посередницьку діяльність внаслідок специфіки суб’єктного складу таких договорів, а також особливих вимог щодо оформлення та укладення консигнаційних, факторингових та інших видів договорів. Разом з тим в роботі зазначається доцільність використання застави з метою забезпечення виконання договору купівлі-продажу.

У роботі, на підставі порівняльного дослідження гарантії і поруки, зроблено висновок, що, незважаючи на існування великої кількості загальних ознак, вказані засоби мають різний зміст, а їх специфічні риси відбито в різних правових масивах. У той же час дані види забезпечення спрямовані на досягнення єдиної мети - забезпечення належного виконання укладених суб'єктами господарювання договорів. У роботі вказано на доцільність використання державної гарантії при укладенні договору енергопостачання, враховуючи особливості діяльності постачальників електроенергії та регулюючу спрямованість діяльності держави.

З метою підвищення ефективності практичного застосування гарантії дисертантом обґрунтована необхідність законодавчого закріплення збільшення строку дії гарантії, у порівнянні із вказаним у законодавстві, встановивши його з дня укладення договору до дня повного виконання договірного зобов’язання, у т.ч. обов’язку сплатити неустойку та відшкодувати збитки, залишивши можливість передбачити інше у договорі.

Здійснений дисертантом аналіз правового регулювання відносин з притримання в зарубіжному законодавстві, показав доцільність визначення  в межах українського законодавства поняття „комерційне притримання” як права, що виникає в одного суб’єкта господарювання відносно іншого внаслідок невиконання останнім господарських договорів, і є забезпеченням права вимоги за договорами, строк виконання яких вже настав. Комерційне притримання може стати дієвим видом забезпечення виконання договорів оптової купівлі-продажу та міни (бартеру).

У роботі проаналізовано проблеми забезпечення ефективної договірної діяльності у сфері енергопостачання. До них віднесені наступні: низькі можливості суб’єктів господарювання щодо оплати поставленої продукції; відсутність розвиненої системи додаткового фінансування, що призводить до неможливості надавати відстрочення платежів споживачам, які не мають належної кількості обігових коштів; необхідність розвитку сервісних центрів з метою підвищення рентабельності продукції та надання допомоги малим та середнім підприємствам у вигляді виконання всього комплексу передпродажної підготовки; оптимізація складських операцій з метою підвищення рівня обслуговування споживачів; формування парків автотранспорту посередницьких організацій та виробничо-збутових об’єднань.

Дисертантом на підставі аналізу практики застосування неустойки суб’єктами господарювання зроблено висновок, що неустойка як вид забезпечення виконання господарських договорів часто не виконує належною мірою даної функції. Наявність у кредитора права на неустойку не свідчить про те, що боржник буде в змозі чи виявить бажання її реально сплатити. У разі несплати кредитору буде важко реалізувати своє право й одержати відшкодування понесених збитків. Автор акцентує увагу на необхідності врахування права господарського суду на зменшення, у виняткових випадках, розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов’язання. Наприклад, господарський суд може скористатися зазначеним правом, якщо сплата неустойки у повному розмірі призведе до припинення діяльності суб'єкта господарювання. З метою запобігання вказаних ускладнень, у дисертації запропоновано використання неустойки тільки у сукупності з іншими засобами забезпечення, серед яких особливо виділені порука та гарантія.

              Дисертант акцентує увагу на сукупності вимог, яким повинні відповідати види забезпечення, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До них належать: відсутність законодавчого закріплення (у деяких випадках вони можуть бути не передбачені й договором), визначеність за змістом, поширеність у господарській діяльності, тривалість застосування.

У дисертаційній роботі проведено аналіз застосування страхування як виду забезпечення виконання договорів, вироблено рекомендації щодо підвищення ефективності його застосування. По-перше, під час вибору виду страхування слід виходити з конкретного виду зобов’язання, виконання якого необхідно забезпечити. Так, зобов’язання з купівлі-продажу і постачання доцільно забезпечувати страхуванням комерційних ризиків; зобов’язання з контрактації сільськогосподарської продукції – страхуванням ризику зміни цін на світовому ринку. По-друге, в договірній діяльності, яка спрямована на реалізацію продукції, доцільно застосовувати страхування ризиків як кредитора, так і боржника відповідно до волевиявлення сторін.

              Особливістю деяких видів забезпечення виконання господарських договорів є те, що переважно вони застосовуються в кредитних відносинах, які супроводжують господарські договори, а тому – безпосередньо впливають на останні. В роботі зазначається, що врахування такої специфіки дозволяє вважати видами забезпечення виконання господарських договорів безакцептне і договірне списання основних сум боргу, процентів та пені з рахунку боржника. Вказані види забезпечення дозволяють здійснити швидке примусове стягнення з боржника належної суми, уникаючи необхідності одержання виконавчого документу. Закріплення в чинному законодавстві договірного списання слід вважати розвитком інституту примусового списання в цілому.

              Дисертант зазначає, що важливою складовою забезпечення виконання договорів з реалізації продукції є належна організація договірної діяльності. До факторів, що сприяють належному виконанню договорів, в роботі віднесено  наступні: проведення юридичної та фінансової експертизи договорів; систематизація договорів у межах суб’єкта господарювання; наявність відповідальних за оформлення та зберігання договорів; контролювання строків виконання договорів; оформлення результатів виконання договорів та передача необхідних документів відповідним службам.

Специфіка забезпечення виконання договорів з реалізації продукції полягає також у необхідності вирішення таких питань як: визначення типу організації реалізації продукції; забезпечення реалізації принципу реального виконання договорів; чітке визначення розміру та критеріїв підрахування винагороди комерційного посередника; внесення до договору з реалізації продукції додаткових вимог щодо здійснення посередницьких операцій; орієнтація у договорах з реалізації продукції на задоволення диференційованих індивідуальних потреб споживачів; забезпечення максимальної інформаційної прозорості у відносинах постачальника та посередника; врахування особливостей різних видів договорів з реалізації продукції; врахування принципів уніфікації правових систем з метою усунення перешкод у міжнародному обороті товарів.

              На підставі проведеного аналізу в дисертації зроблено висновок про те, що суб'єкти господарювання з метою забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції можуть застосовувати будь-які, не заборонені законодавством, види забезпечення, однак не завжди використовують свою можливість забезпечити ефективну господарську діяльність і не враховують повною мірою специфіку застосування існуючих видів забезпечення виконання договорів, якими опосередковується господарсько-торговельна діяльність.

Розділ 3. Відповідальність за порушення господарських договорів з реалізації продукції присвячений розгляду особливостей застосування окремих видів господарсько-правової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання господарських договорів з реалізації продукції, а саме штрафних й оперативно-господарських санкцій та стягнення збитків.

На підставі аналізу правових норм та практики правозастосування дисертантом досліджено особливості стягнення збитків з метою мінімізації негативних наслідків невиконання або неналежного виконання господарських договорів. В роботі пропонується розглядати в якості правового засобу забезпечення не безпосереднє відшкодування збитків, а його можливість, додатково закріплену в договорі, з метою зниження ризику невиконання договору боржником. Розрахунок та доказування суми збитків ускладнює забезпечення виконання господарських договорів. Дисертант акцентує увагу на тому, що вирішення проблеми забезпечення більш повної компенсації збитків від порушення господарських договорів суб’єктами господарювання передбачає врахування наступних факторів: покупцю доцільно включати в договір умови, відповідно до яких збитки, заподіяні невинними діями порушника договору, підлягають відшкодуванню; покупцю слід передбачати в договорі умови поруки, за яких основний боржник і поручитель несуть солідарну відповідальність за виконання зобов'язань, що підвищує ступінь забезпеченості зобов'язання; для визначення підстав стягнення збитків від зменшення обсягів виробництва в договір необхідно включати встановлену заздалегідь суму збитків, яку можна розрахувати за тимчасовою методикою розрахунку збитків.

У роботі підкреслюється, що долю умовно-постійних витрат у плановій собівартості можна взяти з планової калькуляції або розрахувати за фактичними даними. Множення умовно-постійних витрат у плановій собівартості одиниці продукції на кількість цієї продукції, не виготовленої з вини порушника зобов’язань, вказаних в договорі, складає суму збитків, що підлягає стягненню. Збитки, у такому випадку, будуть дорівнювати мінімальній частці умовно-постійних витрат у їхній плановій собівартості. Мінімальний прибуток, що не одержує потерпілий від зменшення випуску продукції на одну гривню, розраховується також на базі повної планової собівартості продукції у промисловості в цілому. За основу слід брати середню загальнодержавну собівартість у промисловості в цілому і середній прибуток, що одержує виробник з кожної гривні планової собівартості. Недотримання суб’єктами господарювання правил калькулювання собівартості продукції, робіт і послуг призводить до помилок у вигляді стягнення необґрунтовано завищених сум збитків.

Дисертант вказує на недостатню законодавчу урегульованість відносин, у яких порушення прав кредитора не завжди супроводжується негайним виникненням реальних збитків. На підставі проведеного аналізу зроблено висновок про найбільшу доцільність в таких випадках використання неустойки. У зв’язку з відсутністю на даний момент економічних обґрунтувань розмірів неустойки за порушення окремих видів договорів, у законодавстві доцільно встановити єдиний для всіх договорів відсоток неустойки за прострочення їх виконання, що спростить стягнення неустойки і підвищить ефективність її стимулюючої функції.

Суму штрафних санкцій, що підлягають оплаті, порушник договору з реалізації продукції може розраховувати за договором (законом, що закріплює розмір санкцій, якщо інший розмір не вказано в договорі).

Найбільш ефективним для забезпечення виконання договорів з реалізації продукції є використання таких видів оперативно-господарських санкцій як: відстрочення відвантаження продукції внаслідок прострочення виставлення акредитиву платником; відмова від оплати за договором, який виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без погодження іншої сторони; заміна порядку оплати продукції тощо.

Внаслідок проведеного аналізу мір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання господарських договорів, в роботі зроблено висновок про необхідність комплексного використання штрафних та оперативно-господарських санкцій, а також стягнення збитків з метою нівелювання негативних наслідків порушення суб’єктами господарювання договірної дисципліни.