Андросов С.М. Забезпечення виконання господарських зобов\'язань у сфері банківського кредитування : Андросов С.М. Обеспечение выполнения хозяйственных обязательств в сфере банковского кредитования

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність та ступінь дослідження проблеми, визначаються мета та завдання дослідження, його методологічна й теоретична основи, розкриваються практичне та теоретичне значення роботи, її новизна, характеризуються положення, що виносяться на захист.

Розділ 1. Загальна характеристика зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування складається з трьох підрозділів, де детально характеризується поняття господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування, а також здійснюється аналіз господарських кредитно-банківських правопорушень та системи засобів забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.

У підрозділі 1.1. “Особливості господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування” досліджується сутність господарських кредитно-банківських правовідносин. Перш за все, з’ясовано, що в них органічно поєднуються приватні та публічні інтереси заради сприяння досягненню суспільного блага. Господарські кредитно-банківські правовідносини повинні максимально сприяти ув’язуванню публічних інтересів суспільства з особистими інтересами суб’єктів банківського кредитування, що спрямовані на матеріальне задоволення власних потреб.

Суб’єктами господарських правовідносин, що складаються у сфері банківського кредитування, виступають виключно суб’єкти господарювання, – кредитор (банківська установа) та позичальник (різноманітні суб’єкти господарювання). Проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють сферу банківського кредитування, автор доходить висновку, що кредитор є суб’єктом господарського права зі спеціальним статусом. До специфічних рис банківської установи автор відносить законодавчо встановлюваний мінімальний розмір її статутного капіталу, обмеження щодо вибору засновниками організаційно-правової форми банку, необхідність дотримання банківською установою (зокрема і власниками істотної участі) законодавчо встановленої межі адекватності капіталу тощо.

До специфічних рис господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування, дисертант також відносить дієвий характер юридичних фактів, що знаходить свій прояв в активних діях учасників сфери банківського кредитування, а також відсутність різкого протиставлення прав одного учасника банківського кредитування обов’язкам іншого.    

У підрозділі 1.2. “Поняття та види правопорушень, що скоюються у сфері банківського кредитування” зроблено спробу щодо визначення та комплексного загальнотеоретичного аналізу різноманітних правопорушень, що посягають на сферу банківського кредитування. Проаналізувавши низку протиправних посягань на кредитно-фінансову сферу (дисциплінарні, адміністративні, фінансові проступки, кредитно-банківські злочини, цивільні правопорушення) автор доходить висновку, що більшість їх, так чи інакше, тісно пов’язана з порушенням господарського кредитно-банківського зобов’язання.

Дисертант акцентує увагу на тому, що термін “кредитно-банківське правопорушення” досить часто розглядається в юридичній науці як категорія кримінального чи цивільного права. У дослідженні автор головну увагу приділяє аналізу саме господарського кредитно-банківського правопорушення, наголошуючи на тому, що господарське кредитно-банківське правопорушення відповідає загалом родовому поняттю “правопорушення”, має низку специфічних ознак, до яких автор відносить: особливе середовище здійснення правопорушення (господарська діяльність у сфері банківського кредитування, що має форму господарського зобов’язання), суб’єктний склад, факультативність вини тощо.

Проаналізувавши різноманітні протиправні посягання на сферу банківського кредитування та юридичну природу господарського кредитно-банківського правопорушення дисертант доходить висновку про їх тісний взаємозв’язок, відображений у специфічній взаємообумовленості цих протиправних діянь. Факт здійснення конкретного галузевого різновиду протиправного посягання у сфері банківського кредитування може бути причиною скоєння господарського правопорушення. Факт спричинення господарського кредитно-банківського правопорушення, паралізуючи в цілому кредитне зобов'язання, часто є причиною скоєння інших видів протиправних діянь, що посягають на сферу банківського кредитування.

У підрозділі 1.3. “Поняття засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування” проаналізовано загальну структуру забезпечувальних правовідносин у сфері кредитування суб’єктів господарювання, визначено поняття “забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань”. Обґрунтовано необхідність сполучення господарсько-правових засобів зі всіма правозабезпечувальними заходами (методи переконання, примусу й заохочення).

Під засобами забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань запропоновано розуміти передбачені законом або господарським кредитним договором спеціальні засоби, що стимулюють належне та реальне виконання боржником покладених на нього зобов’язань, а також забезпечують задоволення законних вимог кредитора у разі невиконання (неналежного виконання) своїх  обов’язків боржником.

Дисертант вважає неприпустимим залучення до сфери забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань всіх передбачених чинним законодавством забезпечувальних засобів. Аналіз сучасного механізму кредитування суб’єктів господарювання, а також результати проведеного автором анкетування практичних співробітників банку, що мають безпосереднє відношення до кредитного процесу, свідчать про найбільше поширення таких передбачених діючим законодавством засобів забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, як застава, гарантія та порука платоспроможних суб’єктів господарювання. Окрему увагу приділено аналізу застосування господарських санкцій, страхування, а також державної гарантії у сфері забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.

Автор акцентує увагу на специфіці застосування забезпечувальних засобів у сфері господарювання. Особливість вибраної тут методології забезпечення виконання кредитно-банківських зобов’язань обумовлюється необхідністю сполучення господарсько-правових засобів зі всіма правозабезпечувальними заходами (методи переконання, примусу й заохочення). Указана інтерпретація забезпечувальних засобів, цілеспрямовано впливаючи на свідомість учасників сфери банківського кредитування, стимулює їх належну поведінку та формує її відповідну мотивацію. Особливу увагу приділено класифікації існуючих засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування.

Розділ 2. Аналіз упровадження правових засобів забезпечення виконання господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню проблем правового регулювання та специфіки застосування сучасних засобів забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань.

Підрозділ 2.1. “Аналіз факторів, що сприяють здійсненню господарських правопорушень у сфері банківського кредитування” розкриває питання теоретичного аналізу детермінації погроз, що виникають у сфері кредитування суб’єктів господарювання.

Якісно проведений аналіз детермінант господарських кредитно-банківських правопорушень може значно підвищити ефективність вирішення комплексу завдань, які пов’язані з забезпеченням належного виконання кредитування суб’єктів господарювання. Одним з превентивних заходів скоєння різноманітних кредитно-банківських правопорушень є поінформованість про фактори, що стимулюють протиправну активність у сфері банківського кредитування. Усю сукупність детермінант неналежного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання автор поділяє на “загальні” та “спеціальні” фактори (детермінанти).

Під “загальними детермінантами” пропонується розуміти внутрішні проблеми функціонування господарської системи, що обумовлюють скоєння різноманітних господарських кредитно-банківських правопорушень. Зокрема, вказується на те, що об’єктивна природа загальних детермінант господарських кредитно-банківських правопорушень обумовлена розладом базових інститутів системи господарювання України, до яких належить, безумовно, й інститут банківського кредитування суб’єктів господарювання. До цих детермінант автор відносить загострення кризових економічних явищ; нестабільність політичної обстановки; погіршення економічної кон’юнктури ринку; ослаблення державного контролю за сферою банківського кредитування.

На відміну від загальних, “спеціальні детермінанти”,  мають більш-менш суб’єктивну природу та являють собою специфічні чинники, що обумовлюють скоєння протиправних вольових актів учасниками господарського кредитно-банківського зобов’язання. До них пропонується відносити неналежну організацію кредитного моніторингу; прогалини побудови (використання) системи забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань; скоєння кримінальних злочинів, дисциплінарних, адміністративних, фінансових проступків, що посягають на сферу банківського кредитування; проблеми правового регулювання сфери кредитування суб’єктів господарювання тощо.

У підрозділі 2.2. “Застава як засіб забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” розглядаються господарсько-правові аспекти застосування інституту заставного забезпечення та проблеми неузгодженості норм господарського та цивільного законодавства, що регламентують функціонування заставного механізму. Зокрема, вказується на існування різних підходів законодавця у цивільному та господарському законодавстві при визначенні терміна “застава” та декларативний характер цивільно-правової позиції щодо опису предмета застави у статті 584 Цивільного кодексу України.  

Функціонування механізму заставного забезпечення у сфері кредитування суб’єктів господарювання характеризується певною господарсько-правовою специфікою, що обумовлено, на думку дисертанта, специфічним об’єктом забезпечення (господарським кредитно-банківським зобов’язанням) та особовим складом його учасників. Автор проаналізував особливості функціонування та специфіку правового регулювання заставних відносин з участю таких заставодавців: державне комерційне, казенне, комунальне підприємство, акціонерне товариство та інші суб’єкти господарювання.

Підрозділ 2.3. “Державна гарантія як засіб забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” присвячено дослідженню специфіки функціонування інституту державної гарантії.

У дисертації подається авторське визначення поняття “державна гарантія”. Державну гарантію автор розуміє як специфічний засіб забезпечення виконання господарського зобов’язання, за яким держава (гарант) бере на себе обов’язок задоволення вимог кредитора принципала (бенефіціара) шляхом виплати останньому грошової суми у випадках, розмірах та способах, що передбачені письмовим підтвердженням про видачу державної гарантії (гарантійною угодою).  

Автор визнає державну гарантію як найбільш характерний господарсько-правовий засіб забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань. Такий висновок пояснюється низкою специфічних рис державної гарантії, до яких автор відносить стратегічну важливість кредитно-банківських зобов’язань, що забезпечуються державною гарантією; чітко виражений вертикальний характер відносин, що пов’язані з функціонуванням інституту державної гарантії; необхідність ратифікації Верховною Радою України кредитних проектів, що забезпечуються державною гарантією; компенсацію гарантійних зобов'язань за рахунок бюджетних коштів; надання державної гарантії на умовах платності, що обумовлено частиною 2 статті 17 Бюджетного Кодексу України тощо.

У підрозділі 2.4. “Інші сучасні засоби забезпечення належного виконання господарського кредитно-банківського зобов’язання” досліджені колізійні проблеми функціонування забезпечувальних правовідносин.

Автор акцентує увагу на проблемах упровадження в банківську практику низки забезпечувальних засобів, а саме господарських санкцій, страхування, поруки, банківської гарантії. Проаналізовано їх забезпечувальну сутність, проблеми  правового регламентування та перспективи упровадження в сучасну практику банківського кредитування суб’єктів господарювання.

На думку дисертанта, серед господарських санкцій, що забезпечують виконання кредитно-банківських зобов’язань, особливе місце займає неустойка. Дисертант пропонує відрізняти її забезпечувальну та компенсаційну функції. Аналізуючи специфіку застосування поруки у сфері забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, автор акцентує увагу на особливості її суб’єктного складу. Відповідно до діючого господарського законодавства поручителем у господарському кредитно-банківському зобов'язанні є виключно платоспроможний суб'єкт господарювання, в той час, як поручителем у сфері цивільних зобов'язань може виступати будь-яка особа (декілька осіб), у тому числі і фізична.

Розділ 3. Підвищення ефективності захисту господарських зобов’язань, що виникають у сфері банківського кредитування від протиправних посягань складається з двох підрозділів, де проаналізовано організаційні та правові засоби підвищення безпеки господарських кредитно-банківських зобов’язань, а також шляхи удосконалення сучасного законодавства, що регулює забезпечення їх належного виконання.

Підрозділ 3.1. “Додаткові засоби підвищення безпеки господарських кредитно-банківських зобов’язань” присвячено характеристиці застосування певних заходів підвищення безпеки кредитування суб’єктів господарювання для мінімізації кредитно-банківського ризику.

Дисертантом визнається тісний взаємозв’язок безпеки кредитування суб’єктів господарювання, загроз та ризику неналежного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань. Автор акцентує увагу на такому:

-   загроза небезпеці господарського кредитно-банківського зобов'язання тісно переплітається з детермінантами господарських кредитно-банківських правопорушень;

-   загроза небезпеці господарського кредитно-банківського зобов'язання значно підвищує ступінь вірогідності настання ризику неналежного виконання господарського кредитно-банківського зобов'язання;

-   у разі реального виникнення конкретної загрози небезпеці банківського кредитування учасники господарського кредитно-банківського зобов'язання повинні негайно вживати конкретні заходи, спрямовані на їх нейтралізацію або на відшкодування реально завданих збитків.

Правовий аспект підвищення безпеки функціонування господарських кредитно-банківських зобов'язань знаходить прояв у їх відповідності положенням чинного законодавства. Організаційний аспект становить собою методику організації захисту господарських кредитно-банківських зобов'язань від кредитних ризиків, що реалізується відповідно до правових критеріїв.

На підставі проведеного аналізу автор доходить висновку, що суб’єкти банківського кредитування для забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань повинні застосовувати будь-які, не заборонені законодавством, забезпечувальні засоби з урахуванням специфіки господарського кредитно-банківського зобов’язання та організаційно-правових особливостей функціонування суб’єктів господарювання.

Дисертант вказує на особливу актуальність проведення співробітниками служби безпеки банківської установи комплексу розвідувальних дій, що спрямовані на виявлення істинного юридично-суб’єктивного ставлення позичальника до виконання майбутнього кредитного зобов’язання.

Дисертант вказує на те, що відсутність взаємодії між моніторинговими підрозділами банківської установи обумовлює формальний характер системи ризик-менеджменту. Ураховуючи положення чинного законодавства щодо необхідності залучення до системи ризик-менеджменту управлінської, ідентифікаційної та супроводжувальної (моніторингової) систем, автор наполягає на необхідності інтеграції дій таких функціональних та структурних підрозділів банку як наглядова рада, правління банку, ревізійна комісія, профільні департаменти, служба безпеки та підрозділи ризик-менеджменту. Автор визначає доцільність розподілу функцій і повноважень з ризик-менеджменту між цими службами банку та важливість їх комплектації висококваліфікованими кадрами.

У підрозділі 3.2. “Удосконалення правового регулювання господарських відносин, що виникають у сфері банківського кредитування” обгрунтована необхідність та запропоновано конкретні зміни до чинного законодавства, що регулює застосування в господарській діяльності певних заходів забезпечення кредитно-банківських зобов’язань.

Дисертант акцентує увагу на тому, що застосування учасниками банківського кредитування системи забезпечувальних заходів не гарантує повної безпеки належного розвитку господарських кредитно-банківських зобов'язань. Це обумовлено низкою проблем чинного законодавства, що забезпечує належне виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, а саме:

- відсутність спеціального господарського нормативно-правового акта, що регулює відносини у сфері банківського кредитування, що обумовлює проблематичність уживання загальноправового принципу пріоритету спеціального закону перед законом загальним – lex specialis derogate generali. Проблему співвідношення загального (цивільне право) і спеціального (господарське право) у сфері правового регулювання кредитування суб'єктів господарювання може бути вирішено шляхом застосування норм господарського законодавства. У такому випадку учасники господарського кредитно-банківського зобов'язання, передусім, будуть керуватися господарсько-правовими нормами і лише у виняткових ситуаціях залучати положення цивільного законодавства;

- наявність “правового вакууму” у сфері забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов'язань, зокрема, звертається увага на відсутність правового врегулювання обтяження застави рухомого майна, що належить державним казенним і комунальним підприємствам на праві оперативного управління. На думку автора, непередбаченість у  диспозиції частини 1 статті 5 Закону України  від 18.11.2003 № 1255-IV “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” обтяження заставних прав на вказаний різновид рухомого майна (відповідно до цієї статті обтяженню підлягає лише майно, що належить боржнику або обтяжувачу на праві власності чи на праві господарського відання), істотно збільшує вірогідність кредитного ризику;

- надмірна нормативно-правова урегульованість відносин щодо забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань (велика кількість чинних нормативно-правових актів);

- декларативність окремих правових норм, що знаходить свій прояв в їх неконкретних правовстановлювальних властивостях. Так, автор акцентує увагу на декларативному підході законодавця у визначенні в частині 1 статті 584 Цивільного кодексу України необхідності “опису предмета застави”;

- неякісне законодавче формулювання дефініцій, зокрема, “державної гарантії”, “застави”, “майново-господарського зобов'язання” та ін. Зокрема, при законодавчому визначенні терміна “державна гарантія” у статті 199 Господарського кодексу України за принципалом закріплюється статус виключно “суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки”. На думку автора, вказана специфіка принципала досить сумнівна. Дисертант на підставі аналізу практики вітчизняного и зарубіжного державного гарантування фінансових проектів різноманітних суб’єктів господарювання (скажімо, і суб’єктів господарювання, що не належать до державного сектору економіки, а також фізичних осіб – суб’єктів господарювання), а також деяких законодавчих ініціатив доводить - де-факто склалася ситуація, коли надання державної гарантії позичальникам-резидентам, що не відносяться до державного сектору економіки, можливо, тоді як де-юре це виключено;

- нестабільність законодавства, його постійні зміни;

- введення в дію нормативно-правових актів без фундаментальних досліджень і попереднього врахування реального економічного стану ринку кредитно-банківських послуг і банківської сфери загалом.

Аналізуючи проблему вдосконалення національного законодавства, що забезпечує належне виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, дисертант визначає такі умови якості правового регулювання:

- умова справедливості, яка знаходить свій прояв у врахуванні нормами права інтересів учасників банківського кредитування, а не лише у формальному визначенні їх прав і обов'язків. У цьому аспекті законодавець повинен професійно йти на компроміс між публічним і особистими інтересами учасників банківського кредитування;

- умова доцільності, яка характеризується тим, що положення правових норм, які закріплені в законах і підзаконних актах, повинні бути доцільними з погляду учасників господарських кредитно-банківських зобов'язань;

- умова стабільності й узгодженості приватних і публічних інтересів, яка досягається шляхом реалізації законодавцем професійного кодифікування норм права. Це виключає внутрішню суперечність останніх, їх помилки, прогалини (правовий вакуум) і неточності, що сприяють підвищенню стабільності й надійності системи правового регулювання господарських кредитно-банківських правовідносин. Автор зазначає, що чинні правові норми повинні в чіткій (зрозумілій) і злагодженій (несуперечливій) формі встановлювати права й обов'язки учасників господарського кредитно-банківського зобов'язання як один до одного (урахування приватного інтересу), так і до кредитно-банківської системи загалом (поєднання приватного й суспільного інтересу).