Аушева О.В. Захист прав суб\'єктів господарювання від порушень органами державної влади : Аушева А.В. Защита прав субъектов хозяйствования от нарушений органами государственной власти

Краткое содержание

Розділ 1. Загальні положення про захист прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади містить чотири підрозділи, в яких досліджуються поняття і правова основа такого захисту, його об’єкт та підстави здійснення.

У підрозділі 1.1. „Поняття захисту прав суб'єктів господарювання” досліджуються підходи до поняття захисту прав, що містяться у науці, та на їх основі визначається поняття захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади.

У роботі систематизуються ознаки зазначеного захисту, серед яких: 1) мета здійснення захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади, яка полягає у відновленні порушеного права; 2) забезпеченість захисту уповноваженими державними органами, що мають для цього відповідну компетенцію,  функції і завдання, та іншими особами; 3) закріплення в законодавстві способів захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади, застосування яких дозволяє досягти мети захисту.

Наголошується, що для визначення поняття захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади доцільно, окрім зазначених ознак, враховувати місце такого захисту в охоронних правовідносинах. З урахуванням цього зазначається, що оскільки проявлення суб'єктом господарювання ініціативи в реалізації свого суб'єктивного права на захист є умовою початку діяльності уповноважених державних органів і осіб, що здійснюється шляхом застосування відповідних способів захисту з метою відновлення порушеного права, захист є частиною охоронних правовідносин, що виникають у зв'язку з порушенням права суб'єкта господарювання органом державної влади і займає в ньому ту нішу, яка відведена поведінці уповноваженого: суб'єкта господарювання.

Запропоновано поняття захисту прав суб'єктів господарської діяльності від порушень органами державної влади як реалізації суб'єктами господарювання права на захист від порушень органами державної влади (їх посадовими особами) шляхом застосування спеціально уповноваженими особами або суб'єктом господарювання самостійно передбачених законом способів захисту з метою відновлення порушеного права.

У підрозділі 1.2. „Правова основа захисту прав суб'єктів господарювання” аналізуються загальні та спеціальні нормативно-правові акти України та інших країн, в яких регламентовано правові аспекти захисту прав суб'єктів господарювання в цілому, та при порушенні таких прав органами державної влади.

На основі проведеного аналізу робиться висновок, що правова основа про захист прав суб'єктів господарювання представлена безліччю норм права різних нормативно-правових актів, серед яких основоположне значення мають: норми Господарського кодексу України, що містять положення про гарантії, підстави, способи захисту прав суб'єктів господарювання при їх порушенні органами державної влади; норми Цивільного кодексу України, в якому конкретизуються окремі положення Господарського кодексу України;  норми Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України тощо. Узагальнено  позитивний досвід законодавчої регламентації захисту права суб’єктів господарювання в інших країнах (Республіці Білорусь, Великобританії, Італії, Нідерландах, Німеччині, Російській Федерації, США, Франції).

Обґрунтовано, що правова основа захисту потребує удосконалення, зокрема вимагає усунення конкуренції між окремими правовими нормами, доопрацювання ряду дискусійних положень, а також конкретизації найбільш суттєвих аспектів захисту в підзаконних нормативно-правових актах, запропоновані основні напрямки такого удосконалення.

У підрозділі 1.3. „Об'єкт захисту прав суб'єктів господарювання” проаналізовано теоретичні засади щодо об’єкту захисту прав особи, на основі яких дістали подальшого розвитку положення про об'єкт захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади.

Виявлено декілька різних підходів до питання об’єкта захисту прав, на основі систематизації яких  зазначено, що об'єктом захисту прав суб’єктів господарювання у контексті теми дослідження є права таких суб’єктів, що порушені органами державної влади (їх посадовими особами).

Проведено класифікацію прав суб'єктів господарювання, які можуть бути порушені органами державної влади, взявши за основу поділ прав, який здійснено в юридичній науці: на речові та зобов’язальні, майнові та немайнові, абсолютні та відносні. Встановлено, що порушеними органами державної влади можуть бути безпосередньо або опосередковано фактично більшість прав суб’єктів господарювання.

Аргументується, що у разі прийняття незаконного акту органом державної влади (і виникненні таким чином юридичного факту) суб’єктивне право суб’єкта господарювання вже існує, і відповідно, виступає об’єктом захисту у відносинах, що є предметом дослідження.

У підрозділі 1.4. „Підстави для захисту прав суб'єктів господарювання” узагальнено  підстави захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади за результатами аналізу законодавства України, а також наукової доктрини і практики з досліджуваного питання.

Зазначено, що підставою для захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади є як фактичне порушення права, так і посягання на право, що в названих відносинах проявляється у формах невизнання або оспорювання останнього.

Обґрунтована доцільність уточнення визначення неправомірного письмового акту органу державної влади, як підстави для захисту, з урахуванням ознак неправомірності. Неправомірним письмовим актом органу державної влади запропоновано вважати офіційний документ, який породжує відомі правові наслідки відносно суб'єктів господарської діяльності, порушує права і законні інтереси останніх і містить хоча б одну з наступних ознак: наявність в ньому інформації, що вказує на втручання органу державної влади в господарську діяльність суб'єкта господарювання, якщо така інформація не зачіпає передбачені законодавством України права такого органу на здійснення контролю за його діяльністю; невідповідність акту вимогам законодавства; невідповідність акту компетенції органу, що видав такий акт; встановлення актом привілейованого положення суб'єктів господарської діяльності однієї форми власності по відношенню до суб'єктів господарської діяльності іншої форми власності; порушення форми або порядку прийняття акту, якщо воно призвело до порушення прав та законних інтересів суб'єкта господарювання. Таким поняттям запропоновано доповнити Господарський кодекс України, що сприятиме його єдиному тлумаченню в судовій практиці з розгляду суперечок, які виникають з приводу оспорювання правомірності актів органів державної влади.

На основі аналізу ознак неправомірного акту та юридичної помилки  уточнено, що юридичною помилкою неправомірний акт органу державної влади може бути визнаний тільки тоді, коли йому притаманні всі ознаки такої помилки одночасно.

Розділ 2. Способи захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади містить три підрозділи, в яких проаналізовано, систематизовано та доопрацьовано такі способи, з урахуванням відповідних форм захисту, а також обґрунтована доцільність класифікації способів захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади за характером таких порушень та значенням конкретних способів захисту: запропоновано поділ способів захисту прав в обраному аспекті на основні, до яких віднесено способи судового захисту; альтернативні, до яких віднесено способи адміністративного захисту; допоміжні – способи самозахисту та захисту органами прокуратури, та додаткові – способи громадського захисту.

У підрозділі 2.1. „Способи судового захисту” систематизовано основні способи судового захисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади, а саме: визнання повністю або частково недійсним акту органу державної влади, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства; визнання незаконними рішення, дії або бездіяльності органу державної влади; визнання недіючим рішення органу державної влади або його відміна; стягнення заподіяних збитків; примушування зобов'язаного суб'єкта зробити певні дії, що направлені на відновлення позитивної ділової репутації суб'єкта господарювання; стягнення матеріальної компенсації моральної шкоди.

На основі оцінки правових наслідків способів судового захисту, які застосовано при оспорюванні правомірності актів органів державної влади, запропоновано в основу розмежування використання вказаних способів покласти характер порушення як підстави для захисту і негативний результат такого порушення – для конкретного суб'єкта господарювання, інших осіб, держави. Окрім цього обґрунтована доцільність уточнення переліку способів захисту прав суб'єктів господарювання шляхом доповнення його таким способом захисту, як визнання повністю або в частині актів органів державної влади недіючими.

На основі оцінки статистичних даних і матеріалів практики, встановлена тенденція збільшення кількості скарг, зокрема, суб'єктів господарювання, в Європейський Суд з прав людини, предметом яких є порушення Україною положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод щодо необхідності розгляду справ протягом розумного строку. Серед причин виявленої проблеми названа відсутність належної законодавчої регламентації строків розгляду справ про визнання недійсними актів органів державної влади.

Одним з шляхів усунення вказаної проблеми запропоновано додаткове законодавче закріплення критеріїв оцінювання розумності зазначених строків, серед яких названі: складність справи (що обумовлена, наприклад, необхідністю дослідження суддею не тільки законодавства, а також положень теорії тієї або іншої галузі права); необхідність залучення свідків, експертів і інших осіб; поведінка сторін у справі.

За наслідками аналізу відповідних положень Господарського процесуального кодексу і Кодексу адміністративного судочинства України, а також матеріалів практики господарського суду і апеляційного господарського суду виявлена проблема відсутності одноманітності правозастосовчої практики з рішення питання про підвідомчість справ за участю органів державної влади як відповідачів. Усунення цієї проблеми вбачається у доповненні критеріїв розмежування компетенції господарських і адміністративних судів стосовно розгляду справ про визнання недійсними актів органів державної влади матеріальним критерієм, що передбачає з'ясування юрисдикційним органом правової природи спору, за яким орган державної влади є відповідачем.

У підрозділі 2.2. „Способи адміністративного захисту” розглянуто основні способи  адміністративного захисту прав суб'єктів господарської діяльності від порушень органами державної влади та обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення їх застосування.

На основі аналізу законодавства та практики його застосування  узагальнено способи адміністративного захисту прав суб'єктів господарської діяльності від порушень органами державної влади, до яких віднесено: відміна рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту реєструючим органом; припинення Державним комітетом України з питань регуляторної політики і підприємництва дії нормативно-правового акту у разі виявлення невідповідності останнього чинному законодавству; відміна незаконного акту органом, вищестоящим над тим, який видав такий акт.

На підставі аналізу законодавства про конкретні способи адміністративного захисту запропоновано уточнення порядку застосування такого способу захисту, як відміна рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту реєструючим органом шляхом доповнення його правилом, згідно якому виключення нормативно-правового акту з державного реєстру є достатньою підставою для звернення особи в суд із заявою про відновлення майнових прав, що порушені застосуванням такого акту.

З урахуванням положень, що притаманні процедурі відміни акту підпорядкованої інстанції органом Державної податкової служби України та заслуговують на позитивну оцінку, обґрунтована доцільність закріплення загального порядку відміни незаконних актів органів державної влади їх вищестоящими органами з урахуванням основних характеристик зазначених положень.

У підрозділі 2.3. „Інші способи захисту прав суб'єктів господарювання” проаналізовано  способи  захисту прав суб'єктів господарської діяльності органами прокуратури, способи самозахисту і громадського захисту та розроблено відповідні пропозиції.

Розглянуто способи захисту прав суб'єктів господарської діяльності органами прокуратури, серед яких: опротестовування незаконних актів таких органів; здійснення представницьких функцій у суді. З урахуванням позитивного зарубіжного досвіду запропоновано уточнення повноважень прокурора щодо захисту прав суб'єктів господарської діяльності шляхом надання йому права захисту порушених прав суб'єктів господарювання зі скрутним фінансовим положенням і, відповідно, – самостійного визначення у кожному конкретному випадку, в чому саме полягає або може полягати порушення матеріальних або інших інтересів держави з обов'язковим обґрунтуванням причини, яка, на думку прокурора, дає йому право виступати в захист того або іншого суб'єкта господарювання.

У процесі дослідження правових питань самозахисту прав суб'єктів господарювання встановлено співвідношення такого захисту з охоронними  правовідносинами. З приводу цього зазначається, що, оскільки, передумовою реалізації способів самозахисту, як правило,  є не фактичне порушення права, а посягання на нього, способи самозахисту реалізуються в межах  регулятивних правовідносин. Якщо ж в процесі їх реалізації кінцева мета самозахисту не досягається (наприклад, вимога суб'єкта господарювання про відміну акту, що суперечить закону, ігнорується органом державної влади), самозахист пересікається з охоронними правовідносинами і поглинається ними – в момент здійснення фактичного порушення права.

На підставі аналізу законодавства, а також наукової доктрини щодо способів самозахисту прав здійснено конкретизацію способів самозахисту прав суб'єктів господарювання від порушень органами державної влади шляхом виділення серед таких способів вимоги припинити дії, за допомогою яких порушується право або створюється загроза його порушення, і невиконання незаконних вимог органів державної влади (їх посадовців).

Відзначено, що до умов правомірності самозахисту прав суб'єктів господарювання доцільно віднести наступні: наявність у суб'єкта господарювання відповідних доказів того права, на порушення якого є посягання органу державної влади (його посадової особи); шкода, що заподіяна органу державної влади застосуванням способів самозахисту повинна відповідати реальній або можливій шкоді, що заподіяна суб'єкту господарювання порушенням його прав органом державної влади або його посадовою особою, розмір якої повинен підтверджуватися в установленому порядку; спосіб самозахисту, що застосований суб'єктом господарювання для захисту свого права повинен відповідати характеру і змісту неправомірних (незаконних) дій органів державної влади (або їх посадовців).

На підставі аналізу законодавства України про захист прав суб'єктів господарювання громадськими об’єднаннями, а також відповідного зарубіжного досвіду запропоновано уточнення повноважень громадських об’єднань шляхом доповнення їх правом представляти інтереси необмеженого кола суб'єктів господарювання, права яких споріднені правам членів таких об’єднань, у відносинах захисту прав цих суб'єктів від незаконного втручання органів державної влади.

На основі запропонованих теоретичних пропозицій і висновків розроблені пропозиції по вдосконаленню нормативно-правових актів про захист прав суб'єктів господарювання, серед яких Господарський кодекс України, Закон України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Закон України “Про виконавче провадження”, Порядок відміни рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, Порядок взаємодії між органами Державної податкової служби і Державного казначейства України в процесі судового розгляду і виконання рішень суду про безспірне списання коштів з рахунків, на яких враховуються надходження Держбюджету з ПДВ.