Хорт Ю.В. Механізм захисту інтересів учасників акціонерних правовідносин через конструкцію статутного капіталу



Название:
Хорт Ю.В. Механізм захисту інтересів учасників акціонерних правовідносин через конструкцію статутного капіталу
Альтернативное Название: Борзая Ю.В. Механизм защиты интересов участников акционерных правоотношений через конструкцию уставного капитала
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, визначається її актуальність, ступінь наукового дослідження обраної проблеми, а також рівень законодавчого врегулювання суспільних відносин, що виникають у зв’язку з формуванням, підтриманням і зміною статутного капіталу акціонерних товариств. У цій частині дисертаційної роботи визначаються також мета та завдання дослідження, його методологічна й теоретична основи, розкриваються її практичне й теоретичне значення. В узагальненому вигляді викладено отримані авторкою в процесі проведеного дослідження основні нові наукові результати (положення), що виносяться на захист.


Розділ 1. «Концепція статутного капіталу за правом України та інших країн» складається із 3–х підрозділів, в яких детально аналізуються історичні передумови виникнення, формування й розвитку концепцій статутного капіталу як у зарубіжних країнах, так і вітчизняному праві, чинники, які на них вплинули, світові тенденції в регулюванні статутного капіталу, а також визначаються його функції.


У підрозділі 1.1. «Концепція статутного капіталу в європейському праві та праві США» проводиться ретроспективний аналіз концепцій статутного капіталу з моменту виникнення перших акціонерних компаній до теперішнього часу на прикладі зарубіжних країн, у яких акціонерне законодавство формувалося з високим ступенем автономності  (США, Великобританії, Німеччині та Франції) і в подальшому здійснило вплив на формування акціонерного законодавства інших країн світу. Досліджуються сучасні тенденції в їх розвитку.


Концепції статутного капіталу можуть бути класифіковані залежно від:


- мети, яку мав на увазі законодавець, закріплюючи ті чи інші норми щодо статутного капіталу на: 1) прокредиторську, основною метою якої є захист інтересів кредиторів. Для цього встановлюються норми щодо мінімальної номінальної вартості акцій чи мінімального розміру статутного капіталу, вимоги стосовно формування статутного капіталу та його підтримання; 2) проакціонерську, основна мета її регулювання – захист інтересів акціонерів. Із цією метою встановлюються такі норми, як переважне право на придбання акцій додаткової емісії, виключна компетенція загальних зборів приймати рішення про зміну розміру  капіталу; 3) протовариську, основна мета регулювання якої – це захист інтересів товариства як певної бізнес-структури;


рівня законодавчого регулювання статутного капіталу: 1) регульовані – законодавство містить численні норми, спрямовані на захист інтересів кредиторів, акціонерів чи товариства; 2) нерегульовані – законодавством не регулюється режим статутного капіталу; їх різновид – саморегульовані, коли законодавець не передбачає детальних правил, а віддає всі питання на вирішення компетентних органів товариства (найчастіше менеджменту як найбільш професійної структури серед усіх органів товариства).


Запропоновано виділяти такі основні етапи еволюції концепції статутного капіталу акціонерних товариств: (1) ХVI – перша половина XIX ст., тобто з моменту виникнення до прийняття перших законодавчих актів, які регулювали діяльність акціонерних товариств.  У цей час формуються лише загальні уявлення про статутний капітал, а його основним призначенням вбачається виконання функції об’єднання майна учасників товариства для досягнення загальних цілей діяльності. Концепція нерегульована; (2) друга половина XIX – кінець XIX ст.  Концепція явно прокредиторська, регульована; (3) початок ХХ – 70–ті роки ХХ ст., коли виникають перші елементи проакціонерської концепції (меншою мірою в континентальному законодавстві, більшою – в законодавстві Великобританії та США); (4) 70–ті роки ХХ ст. – кінець ХХ ст., коли запроваджуються протовариська й ліберальна концепції статутного капіталу  в США; (5) кінець ХХ ст. – сучасний період, що характеризується зближенням концепцій капіталу, причому першість належить американській системі. ЄС реформує своє законодавство в напрямку відходу від прокредиторської концепції капіталу.


На підставі аналізу теоретичних праць та акціонерного законодавства зарубіжних країн виявлено головні чинники, які вплинули на еволюцію концепції статутного капіталу: (а) запровадження реєстраційної системи заснування акціонерних товариств та обмеженої відповідальності акціонерів за їх боргами; (б) політичний чинник – участь у міжнародних союзах, політична залежність від інших країн тощо; (в) структура акціонерної власності – концентрація або розпорошеність акціонерного капіталу; (г) розвиток фінансових ринків – поява нових джерел залучення капіталу; (д) глобалізація економіки й регуляторна конкуренція.


У підрозділі 1.2. «Генезис концепції статутного  капіталу у вітчизняному праві» досліджуються історичні передумови виникнення й розвитку концепції статутного  капіталу у вітчизняному праві.


Визначаються наступні основні періоди в його розвитку: (1) дореволюційний період (кінець ХVII – 1917 р.) – концепція статутного капіталу була нерегульованою, ліберальною. Взірцем же для реформування акціонерного законодавства Росії тієї доби розглядалося законодавство Німеччини та Франції, які дотримувалися прокредиторської й регульованої концепції статутного капіталу; (2) радянський період (1917–1991 рр.): 1922 – кінець 30-х рр. ХХ ст. – чітко закріплена прокредиторська концепція статутного капіталу; кінець 30-х рр. – друга половина 80-х рр. ХХ ст. – акціонерна форма господарювання не використовується. У цей час статутному капіталу надається головним чином обліково-бухгалтерське значення; з червня 1990 р. була відновлена можливість створення акціонерних товариств і знову закріплюється прокредиторська концепція капіталу; (3) сучасний період (з 1991 р. – до сьогодення) –  прокредиторська (німецька) концепція статутного капіталу, яка все-таки й донині залишається незавершеною, надто ліберальною.


 Робиться висновок про те, що існування прокредиторської концепції статутного капіталу в українському законодавстві зумовлено історичними причинами.


У підрозділі 1.3. «Функції статутного капіталу за законодавством України» аналізується наукова література й чинне законодавство України щодо виконання функцій статутним капіталом.


Указується, що у науковій літературі відсутнє визначення поняття «функції статутного капіталу», що досить часто призводить до застосування надто широкого підходу при їх класифікації. Низка функцій, що визначаються вченими, не потребує законодавчого механізму для свого виконання. Це стосується таких з них, як інформаційна, організаційна й інституційна функції.


Пропонується покласти в основу класифікації функцій статутного капіталу правовий підхід. Правозабезпечувальні функції статутного капіталу – це напрями його впливу на досягнення правового та економічного результату через систему правових приписів, що встановлюють правила його формування, підтримання або зміни. Усі правозабезпечувальні функції слід поділяти на базові (основні) й похідні. До базових слід відносити функції: інвестиційну, гарантування інтересів акціонерів і гарантування інтересів кредиторів.


Інвестиційна функція полягає в тому, що статутний капітал має бути ефективним механізмом залучення товариством інвестицій. Вона має реалізовуватися при створенні акціонерного товариства, здійсненні додаткової емісії акцій, придбанні товариством власних акцій з метою їх наступного перепродажу за більш високою ціною, наданні фінансової допомоги на придбання власних акцій. У чинному законодавстві ця функція не отримала належної правової регламентації. Найбільш важливою є гарантійна функція статутного капіталу. Запропоновано виділяти окремо функцію гарантування інтересів кредиторів і функцію гарантування інтересів акціонерів. До похідних правозабезпечувальних функцій слід відносити: визначення частки участі в статутному капіталі товариства й облікову функцію.


Розділ 2. «Гарантійна функція статутного капіталу у механізмі захисту інтересів акціонерів та кредиторів» складається із 2–х підрозділів, у яких розглядаються проблеми, пов’язані з виконанням статутним капіталом функцій гарантії інтересів кредиторів та гарантії інтересів акціонерів.


У підрозділі 2.1. «Проблеми, пов’язані з виконанням статутним капіталом функції гарантії інтересів кредиторів» визначаються інтереси кредиторів, які реалізуються через статутний капітал, досліджуються норми чинного законодавства України, спрямовані на їх захист.


Указується, що основним законним інтересом кредитора є платоспроможність товариства, який включає інтерес у його ліквідності (здатності виконання короткострокових зобов’язань) і в постійному збільшенні його майна, за рахунок якого задовольнялися б довгострокові зобов’язання.


Доводиться, що вітчизняна концепція статутного капіталу товариства, яка передбачає суворі вимоги щодо його формування й підтримання на певному рівні, не виконує функції гарантування інтересів кредиторів, вона спрямована лише на збереження статутного капіталу від повернення його акціонерам. Однак навіть і це їй не завжди вдається. Низка ризиків, на які наражаються кредитори, нею не охоплюється. Доктрина підтримання капіталу не захищає їх від розтрати капіталу товариства внаслідок слабкого управління, укладення правочинів з порушенням інтересів кредиторів. Існує досить велика кількість механізмів обходу цієї доктрини.


Вимоги, передбачені чинним законодавством щодо формування статутного капіталу та підтримання його на певному рівні, підлягають збереженню лише в тій мірі, в якій вони забезпечують захист інтересів акціонерів в отриманні частки пропорційно внесеному вкладу й у збереженні первісно інвестованого ними капіталу до товариства.


 Робиться висновок, що вимога до мінімального розміру статутного капіталу акціонерних товариств (як відкритих, так і закритих), закріплена у чинному законодавстві України, підлягає скасуванню, як така, що не захищає ні інтереси кредиторів, ні інтереси акціонерів.


Частина 3 ст. 155 ЦКУ, яка встановлює співвідношення між вартістю чистих активів і статутним капіталом, має бути збережена, але в зміненому виді в такій редакції: «У разі втрати 50% статутного капіталу АТ протягом одного місяця, що починається з моменту, коли особи, які здійснюють управління АТ, дізналися про цей факт, про це мають бути повідомлені акціонери. Протягом 2–х місяців належить скликати загальні збори акціонерів для вирішення подальшої долі АТ: припиняти його діяльність чи вживати заходів для відновлення його капіталу».


Надання фінансової допомоги АТ на придбання його акцій має дозволятися за умови попереднього схвалення загальними зборами акціонерів кваліфікованою більшістю голосів. Перед проведенням голосування виконавчий орган повинен подати письмовий звіт загальним зборам з указівкою: на причини, за якими укладається правочин; отримуваних товариством відсотків при його укладенні; умов, на яких він укладається; ризиків, які воно несе щодо ліквідності й платоспроможності, та ціну, за якою третя сторона купує акції, і яка має дорівнювати ринковій. Надання фінансової допомоги на придбання акцій  не повинно призводити до зменшення чистих активів нижче суми статутного капіталу. Загальним зборам акціонерів має надаватися право уповноважувати виконавчий орган товариства на надання фінансової допомоги на придбання акцій на строк до 5–ти років у межах резервів, які можуть бути розподілені.


У підрозділі 2.2. «Проблеми, пов’язані з виконанням статутним капіталом функції гарантії інтересів акціонерів», визначаються інтереси акціонерів, які реалізуються через статутний капітал, досліджуються норми чинного законодавства України, спрямовані на їх захист.


Підкреслюється, що законними інтересами акціонерів, що реалізуються через статутний капітал, є: (а) інтерес у розподілі акцій відповідно до дійсної вартості вкладів, внесених до капіталу; (б) інтерес у збереженні частки в статутному капіталі (захист від її розмивання);  (в) інтерес у збереженні первісно інвестованого до товариства капіталу, його прирості та отриманні дивідендів; (г) інтерес в обмеженні відповідальності за боргами товариства.


Для захисту інтересів акціонерів у розподілі акцій відповідно до дійсної вартості вкладів, внесених до капіталу, пропонуються наступні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства:


– як  вклади до статутного капіталу повинні допускатися внесення робіт, послуг, якщо ризик їх невиконання покривається, вимогою до акціонера надати гарантію чи страховий поліс, і зарахування вимог до товариства (ця процедура обов’язково має бути чітко регламентованою);


– величина первісного внеску до статутного капіталу повинна бути знижена до 25%. Строки внесення вкладів мають стати більш тривалими.  Максимальний строк їх внесення у негрошовій формі повинен становити 5 років. Одночасно слід закріпити за товариством право висувати вимогу до учасника про внесення несплаченої частки в будь-який момент. Необхідно чітко встановити строк попередження акціонера про внесення несплаченої частки й орган АТ, який  має на це право;


– оцінка негрошових вкладів, що вносяться до статутного капіталу, має здійснюватись незалежним експертом, за винятком випадків, коли вона додала б більше витрат товариству, аніж принесла користь. Незалежний експерт може не залучатися для оцінки: цінних паперів, які є в обігу на одному чи більше організованих ринках, і які вносяться як вклад у негрошовій формі до статутного капіталу товариства; майна, яке вже підлягало оцінці незалежним експертом протягом останніх 6–ти місяців; майна, оцінка якого отримана за даними бухгалтерського обліку, достовірність якого перевірена аудитором.


З метою захисту інтересів акціонерів, пов’язаних з контролем над вкладеним капіталом, рекомендуються наступні пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства:


– номінальна вартість акцій підлягає скасуванню. Необхідно ввести акції без номінальної вартості, які випускатимуться й відчужуватимуться виключно за ринковою вартістю;


– рішення про збільшення (зменшення) статутного капіталу, придбання товариством власних акцій, а також про конвертацію акцій повинні належати до компетенції загальних зборів, які, однак, можуть делегувати ці повноваження виконавчому органу управління на строк до 5–ти років у межах визначеної ними суми;


переважні права акціонерів на придбання акцій додаткової емісії підлягають обмеженню за певних умов;


– законодавчо мають бути закріплені такі методи придбання акцій: (а) ринкове й неринкове придбання; (б) рівне, коли пропозиція про придбання акцій здійснюється всім акціонерам, які мають акції певного типу / класу) і вибіркове, коли пропозиція про придбання акцій здійснюється завчасно визначеному колу акціонерів; (в) пропорційне і непропорційне. При цьому рівне придбання може бути як пропорційним (до частки акціонера в капіталі товариства), так і непропорційним (придбання додаткових акцій в акціонера здійснюється в тій мірі, в якій інший акціонер не прийняв пропозицію чи прийняв її лише частково). Вибірковий викуп – це завжди непропорційне придбання.


Зазначається, що доктрина «підняття корпоративної завіси», яка передбачає притягнення акціонера до відповідальності за умови зловживання наданою йому обмеженою відповідальністю, не повинна закріплюватись у вітчизняному законодавстві за браком можливості чітко сформулювати критерії її застосування.   


Стверджується, що головною функцією статутного капіталу повинен бути захист інтересів акціонерів, що мають узгоджуватись із загальними інтересами АТ. Рекомендується закріпити в українському законодавстві проакціонерську концепцію капіталу з певними елементами протовариської.


Розділ 3. «Альтернативні способи забезпечення інтересів кредиторів» присвячено дослідженню тих механізмів їх захисту, які не базуються на системі обов’язкового капіталу й використовуються переважно в країнах англосаксонської системи права.


Зокрема, зазнали ґрунтовного аналізу вимоги щодо перевірки платоспроможності товариства перед здійсненням тих чи інших виплат; система розкриття інформації стосовно фінансового стану товариства; договірні механізми захисту інтересів кредиторів; установлення відповідальності директорів товариства (за неправомірну підприємницьку діяльність, правочини, спрямовані на обман кредиторів, дискваліфікація директорів) та акціонерів (доктрини «підняття корпоративного занавісу», «справедлива субординація вимог акціонерів»).


Підкреслюється, що ці механізми краще захищають інтереси кредиторів, аніж статутний капітал. З урахуванням цього формулюються основні пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства України:


1) для перевірки спроможності акціонерного товариства (як відкритого, так і закритого) здійснювати виплати акціонерам (виплати дивідендів, зменшення статутного капіталу товариства, викупу акцій, надання АТ фінансової допомоги на придбання власних акцій), повинен застосовуватися тест на платоспроможність у поєднанні з тестом на чисті активи й тестом на адекватність капіталу. У разі позитивної оцінки платоспроможності товариства члени його виконавчого органу та незалежний аудитор повинні підписати сертифікат платоспроможності;


2) слід удосконалити систему розкриття інформації. На АТ, акції яких перебувають у лістингу, слід покласти обов’язок розкривати щоквартальну інформацію, а також інформацію про істотні факти, які впливають на фінансово-господарську діяльність товариства, одним з яких має бути розкриття можливості невиконання своїх зобов’язань перед кредиторами за певний проміжок часу;


3) перелік договірних механізмів захисту інтересів кредиторів підлягає розширенню. У чинному законодавстві України необхідно передбачити можливість укладення й розробки примірних форм договорів, предметом яких можуть бути обмеження щодо: виникнення в товариства нового боргу; обтяження майна товариства (заставою тощо); виплати дивідендів та здійснення інших виплат акціонерам; обмеження на злиття чи продаж майна товариства; обмеження на здійснення інвестицій та ін. Згода на їх укладення повинна надаватися загальними зборами акціонерів кваліфікованою більшістю голосів;


4) дискваліфікація директорів товариства повинна застосовуватися за вчинення адміністративних правопорушень, перелік яких зазначається у Кодексі про адміністративні правопорушення України. Також слід регламентувати порядок застосування вказаного покарання:  (а) воно має застосовуватися на підставі рішення ДКЦПФР (наприклад, щодо неналежного управління юридичною особою), яке потім може бути оскаржено в судовому порядку, а також стосовно окремих питань (приміром, невиконання обов’язку стосовно подання заяви про визнання юридичної особи банкрутом до господарського суду у випадках, передбачених законодавством про неплатоспроможність, фіктивне банкрутство, умисне банкрутство) виключно у судовому порядку; (б) строк дискваліфікації повинен встановлюватися від 6–ти місяців до 5–ти років залежно від тяжкості вчиненого правопорушення, його належить обчислювати з дня винесення відповідного рішення ДКЦПФР або судом; (в) облік дискваліфікованих осіб має здійснюватись Держкомпідприємництва шляхом ведення відповідного реєстру;


5) слід закріпити відповідальність осіб, які виконують функції директора юридичної особи, якщо вони знали чи повинні були передбачити неминучість її ліквідації найближчим часом внаслідок фінансових труднощів і, незважаючи на цей факт, продовжували її діяльність і не вжили ніяких заходів для збереження її майна. У такому випадку суд на підставі клопотання, поданого ліквідатором юридичної особи, може зобов’язати директора внести певну грошову суму до майна компанії, що ліквідується;


6) законодавче закріплення повинна отримати доктрина справедливої субординації вимог акціонерів (учасників). Якщо акціонер (учасник ТОВ, ТДВ) надав товариству кредит явно на невигідних для нього умовах або, скориставшись своїм становищем, отримав необґрунтовані переваги стосовно інших кредиторів, чи в період кризи і цим завдав шкоди іншим кредиторам, то при неплатоспроможності товариства він має право пред’явити вимогу про повернення позики тільки як кредитор останньої черги, який на момент відкриття провадження має обґрунтовані вимоги. Однак це правило не повинно поширюватись на акціонера (учасника ТОВ, ТДВ), не уповноваженого на ведення справ, частка участі якого становить не більше 10% статутного капіталу;


 


7) слід розширити перелік підстав, за якими правочини, спрямовані на обман кредиторів, можуть бути визнанні недійсними в разі неплатоспроможності товариства. 

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины