Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини
Альтернативное Название: Вихров А.П. Организационно-хозяйственные правоотношения
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

Розділ 1. “Організаційно-господарські правовідносини як вид господарських правовідносин” складається з чотирьох підрозділів.


У підрозділі 1.1. “Організаційно-господарські правовідносини як наукова категорія” подається загальна характеристика названих правовідносин та визначається їх місце у зв’язку із загальною категорією правових відносин і галузевою категорією господарських правовідносин. Проблема правовідносин розглядається в аспекті їх функціонального призначення у процесі правового регулювання. Правовідносини представлені як вид суспільних відносин, що виникають у результаті впливу норм права на фактичні, реальні відносини у суспільстві і виступають ланкою, яка опосередковує (регулює) зв’язок між нормами права і відповідними фактичними відносинами. Функціональним призначенням правовідносин є визначення учасників фактичних відносин, їхніх взаємних прав та обов’язків, умов, засобів і наслідків їх реалізації. Наводиться короткий огляд розвитку наукових поглядів вчених-юристів щодо організаційно-господарських правовідносин.


Встановлено, що організаційно-господарські правовідносини виступають як специфічний результат впливу норм господарського права на фактичні відносини, що складаються у процесі організації суспільного виробництва, розподілу та обміну. Вказані правовідносини трансформують правові норми у права та обов’язки учасників зазначеного процесу, служать правовою формою, в якій повинен здійснюватися і головним чином здійснюється цей процес. Аргументується, що організаційно-господарські правовідносини виступають центральною ланкою організаційної складової механізму правового регулювання господарської діяльності, “ланкою-посередником” між господарсько-правовими нормами та господарськими відносинами як практичним результатом реалізації цих норм.


У підрозділі 1.2. “Організаційно-господарські правовідносини, організаційно-господарські відносини і господарська діяльність” досліджено діалектичний взаємозв’язок між науковою категорією “організаційно-господарські правовідносини” і законодавчими категоріями “організаційно-господарські відносини” та “господарська діяльність”. Підкреслено значення класифікації господарських відносин у ГК України, що дає ключ до розуміння сутності цих відносин як єдиної цілісної категорії, до розуміння місця організаційно-господарських відносин у системі господарських відносин.


На основі аналізу легальних і доктринальних понять господарської діяльності, з урахуванням суспільно-економічного характеру останньої та органічного зв’язку безпосереднього господарювання з організацією процесу виробництва, розподілу і обміну товарів (робіт, послуг) обґрунтовано удосконалення визначення такої діяльності. Показано, що організаційна складова господарської діяльності в умовах сучасного ринку в Україні по-різному проявляється на різних рівнях господарювання: на загальнонаціональному (галузевому), на місцевому (регіональному), на рівні суб’єктів господарювання.


У підрозділі 1.3. “Роль і місце організаційно-господарських правовідносин у державному регулюванні економіки та управлінні нею” центральне місце займають питання теоретичного осмислення і уточнення юридичного змісту понять управління господарською діяльністю, її організації та регулювання. За основу взято положення теорії господарського права, згідно з якими господарське управління розглядається як управління господарськими системами, що здійснюється центрами таких систем.


Обґрунтовано сучасне розуміння господарської системи як сукупності організаційно пов’язаних підприємств, об’єднань, інших суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень, що здійснюють управління цією системою, і яка в якості підсистеми входить до єдиної економічної системи держави. Підкреслено, шо економічна система України з переходом на ринкові засади не втратила свій характер як системи. Відповідно і управління господарською діяльністю допустимо розглядати як управління господарською системою держави в цілому (національною економікою), управління окремими господарськими системами – підсистемами цієї загальної системи, та управління автономними суб’єктами господарювання.


Запропоновано закріпити в ГК України поняття господарського управління як діяльності, цілеспрямованої на організацію та створення умов ефективного господарювання у відповідності до вимог суспільного господарського порядку, що здійснюється на всіх рівнях національної економічної системи органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, наділеними господарською компетенцією, а також громадянами, громадськими та іншими організаціями, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.


Обґрунтовано висновок, що різниця між управлінням господарською діяльністю та її регулюванням не носить принциповий характер і полягає у розстановці відповідних акцентів. Враховуючи підвищення в умовах ринку ролі регулятивного впливу на економіку, обґрунтовано і сформульовано пропозиції щодо внесення доповнень до ч. 6 ст. 3 та ч. 1 ст. 176 ГК України з метою відображення, що організаційно-господарські відносини та організаційно-господарські зобов’язання складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень як у процесі управління господарською діяльністю, так і у процесі її регулювання.


У підрозділі 1.4. “Організаційно-господарські відносини як складова предмету господарського права” відмежування організаційно-господарських (і господарських у цілому) відносин (і правовідносин) від цивільних здійснено на легальній, офіційній основі, виходячи із закріплених у ГК і ЦК України предметів їх правового регулювання, розкритих і збагачених положеннями цих Кодексів про цілі, загальні засади і принципи такого регулювання, які різноспрямовані та істотно різняться.


На основі аналізу абз. 6 ч. 1 ст. 4 ГК України обґрунтовано легальні критерії відмежування організаційно-господарських відносин від адміністративних. Організаційно-господарськими є відносини, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування, по-перше, наділений господарською компетенцією і, по-друге, здійснює організаційно-господарські повноваження (реалізує названу компетенцію) безпосередньо щодо суб’єкта господарювання. Обґрунтовано, що не можуть бути визнані господарськими (організаційно-господарськими) відносини у сфері господарювання, які складаються між органами державної влади, органами місцевого самоврядування без безпосередньої участі суб’єктів господарювання. Господарською запропоновано вважати компетенцію, яка повністю або переважно цілеспрямована на організацію господарської діяльності, регулювання її та управління нею. Запропоновано визначити органи, наділені такою компетенцією, як господарські органи, що в достатній мірі відображає основний предмет і сферу їхньої діяльності, відповідно ідентифікує їх і є зручним для вживання. Підкреслено, що саме тут пролягає визначена ГК України межа між господарськими та адміністративними відносинами, а також відповідними галузями права.


Розділ 2. “Склад, підстави виникнення та види організаційно-господарських правовідносин” складається з п’яти підрозділів.


У підрозділі 2.1. “Суб’єкти (учасники) організаційно-господарських правовідносин”, в основу якого покладено визначений у ч. 6 ст. 3 ГК України суб’єктний склад організаційно-господарських відносин, охарактеризовано окремі види суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень як учасників організаційно-господарських правовідносин.


На основі аналізу норм ГК України (ст. 2; ч. 6 ст. 3; ч. 1, 2 ст. 8; ч. 5 ст. 22; ч. 1 ст. 24) обґрунтовано висновок, що під поняттям суб’єкта організаційно-господарських повноважень у ГК розуміються в узагальненому вигляді дві групи суб’єктів: по-перше, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією щодо суб’єктів господарювання, і, по-друге, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Підкреслено, що не може вважатися суб’єктом організаційно-господарських повноважень орган державної влади або місцевого самоврядування, який безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єктів господарювання (зокрема, Верховна Рада, Президент України), і саме у цьому полягає різниця між поняттям органу керівництва економікою, яке склалося в теорії господарського права, і сучасною законодавчою категорією суб’єкта організаційно-господарських повноважень. Показано, що орган виконавчої влади та місцевого самоврядування є органами господарського керівництва і одночасно наділені організаційно-господарськими повноваженнями щодо конкретних суб’єктів господарювання. Суб’єктами організаційно-господарських повноважень виступають у відповідних відносинах об’єднання підприємств, національні і державні акціонерні компанії, а також наділені окремими організаційно-господарськими повноваженнями певні види суб’єктів господарювання.


У підрозділі 2.2. “Об’єкти та зміст організаційно-господарських правовідносин” характеристика об’єкта ґрунтується на моністичному підході, який виходить з того, що об’єктом правовідносин можуть бути тільки вчинки, діяння суб’єктів, їхня поведінка, тобто фактичні суспільні відносини, оскільки тільки вони здатні реагувати на дію права, на вплив правовідносин. Враховуючи зв’язок організаційно-господарських правовідносин з господарською діяльністю в цілому, а не тільки з її організаційною стороною, обґрунтовано, що загальним об’єктом цих правовідносин є в цілому процес організації та здійснення господарської діяльності. Груповим (родовим) об’єктом окремих груп таких правовідносин виступають конкретні види господарсько-управлінської діяльності. Безпосереднім об’єктом окремих організаційно-господарських правовідносин є конкретні відносини з організації, управління або регулювання господарської діяльності, фактичні дії, реальна поведінка його учасників. За суб’єктною спрямованістю в залежності від характеру і змісту окремих організаційно-господарських правовідносин їх об’єктами можуть виступати або правова поведінка зобов’язаного суб’єкта, що в цілому характерно для зобов’язальних правовідносин, або власна поведінка управненого суб’єкта, яка також, як правило, поєднується з відповідною поведінкою контрагента.


Відзначено, що зміст організаційно-господарських правовідносин охоплює комплекс прав та обов’язків сторін, спрямованих на досягнення єдиного організаційно-економічного результату у сфері управління і регулювання господарської діяльності.


У підрозділі 2.3. “Юридичні факти як підстави виникнення, зміни і припинення організаційно-господарських правовідносин” досліджено вказані юридичні факти, проведена їх класифікація за гносеологічною природою, юридичною природою дій, тривалістю в часі та структурою. Підкреслена необхідність враховувати наявність правових презумпцій і фікцій. Сформовано перелік підстав виникнення, зміни і припинення організаційно-господарських правовідносин, до якого включено: безпосередньо закон або інший нормативно-правовий акт, акт управління господарською діяльністю, господарський договір чи інша угода, порушення вимог закону, створення об’єктів інтелектуальної власності, заява чи звернення суб’єкта господарювання до суб’єкта організаційно-господарських повноважень, інші дії або події, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері організації господарювання. Здійснено аналіз окремих з цих підстав.


У підрозділі 2.4. “Класифікація організаційно-господарських правовідносин” вказані правовідносини на загальнотеоретичному рівні класифіковано: в залежності від характеру впливу на поведінку суб’єктів - на регулятивні та охоронні, за характером юридичного обов’язку - на активні і пасивні, за генетичним та функціональним зв’язком - на матеріально-правові і процесуально-правові (процесуально-регулятивні та процесуально-охоронні), за структурою юридичного змісту - на прості та складні, за складом і ступенем індивідуалізації суб’єктів - на відносні та абсолютні. Підкреслено, що організаційно-господарські правовідносини є переважно складними, зокрема комплексними. Окремі такі правовідносини в цілому являють собою ієрархічні системи спрямованих на досягнення єдиного певного результату складових правовідносин з декількома рівнями, які об’єднують підсистеми, а на найнижчому рівні елементарні правовідносини. З цієї причини окремі характеристики складних правовідносин та їх складових можуть не співпадати.


На галузевому рівні за інтегрованим критерієм (складом і ступенем конкретизації суб’єктів та предметно-об’єктним) виділено такі види організаційно-господарських правовідносин: абсолютні майнові, абсолютно-відносні майнові, абсолютні з ведення власної господарської діяльності (майнові і немайнові), відносні зобов’язальні (організаційно-господарські зобов’язання), немайнові абсолютні. Запропонована класифікація організаційно-господарських правовідносин за функціональними видами господарської діяльності та галузями економіки.


У підрозділі 2.5. Абсолютні та абсолютно-відносні організаційно-господарські правовідносини” охарактеризовано ці правовідносини. Абсолютні майнові організаційно-господарські правовідносини представлено двома їх видами: з охорони і захисту прав власника, з реалізації останнім його організаційно-установчих повноважень. Запропоновано систематизацію повноважень власника у сфері господарювання в залежності від їх значущості і місця в процесі організації та здійснення господарської діяльності (цілевизначальні, засновницькі, регулятивні, управлінські, контрольні, охоронні). Підкреслено, що абсолютні майнові організаційно-господарські правовідносини є такими потенційно, будь-які суб’єкти організаційно-господарських повноважень при здійсненні управлінських функцій щодо суб’єкта господарювання - власника повинні утримуватися від порушення його права власності, не заважати йому в реалізації організаційно-установчих повноважень.


Наголошується, що абсолютно-відносні майнові організаційно-господарські правовідносини є складними, оскільки контрагентами суб’єктів господарювання у них виступають одночасно як невизначене коло суб’єктів організаційно-господарських повноважень, так і власники, з якими ці суб’єкти господарювання перебувають у відносних правовідносинах. У частині, яка опосередковує зв’язок суб’єкта з власником, дані правовідносини виступають як організаційно-господарські зобов’язання (ч. 2 ст. 176 ГК України).


Конкретизовано, що зміст абсолютних організаційно-господарських правовідносин з ведення власної господарської діяльності обумовлено правами та обов’язками абсолютного характеру суб’єкта господарювання. Будь-який орган виконавчої влади, місцевого самоврядування чи інший суб’єкт організаційно-господарських повноважень повинен не перешкоджати суб’єктові господарювання в реалізації його прав.


Запропоновано немайнові абсолютні організаційно-господарські правовідносини поділяти на такі: пов’язані з охороною і захистом права інтелектуальної власності суб’єкта господарювання; пов’язані з використанням об’єктів права інтелектуальної власності у господарській діяльності названого суб’єкта.


Розділ 3. “Організаційно-господарські зобов’язання” складається з чотирьох підрозділів.


У підрозділі 3.1. “Поняття та ознаки організаційно-господарських зобов’язань” виявлено загальні та специфічні ознаки зазначених зобов’язань. Обґрунтовано, що загальними їх ознаками є відносний характер та особливий юридичний зв’язок між учасниками, суть якого полягає у наявності права вимоги в управненої сторони і відповідного обов’язку у сторони зобов’язаної. Специфічними ознаками цих зобов’язань є: специфічна сфера існування - процес регулювання господарської діяльності та управління нею, особливий суб’єктний склад - суб’єктові господарювання завжди протистоїть суб’єкт організаційно-господарських повноважень, управлінсько-господарський (організаційний) характері дій (утримання від дій), які є об’єктами зобов’язань. Підкреслено, що організаційно-господарським зобов’язанням притаманний організаційно-майновий характер в тій мірі, в якій вони опосередковують організацію процесу переміщення майна в економіці, оптимізують цей процес, надають йому цілеспрямований характер відповідно до цілей і завдань економічної (господарської) діяльності. Відзначено, що у сфері господарювання мають місце організаційні договори, які не володіють усіма переліченими ознаками організаційно-господарських зобов’язань, і тому не можуть бути визнані такими у розумінні ГК України.


У підрозділі 3.2. “Роль і місце організаційно-господарських зобов’язань у сучасній економіці” з урахуванням виявлених вище ознак охарактеризовано окремі групи вказаних зобов’язань, у тому числі:


-  зобов’язання, передбачені ч.ч. 2, 4 ст. 176 ГК України (зокрема, договірні і недоговірні зобов’язання у системах холдингових, національних або державних акціонерних компаній);


-  договірні організаційно-господарські зобов’язання (угоди про умови користування нафтогазоносними надрами, про розподіл продукції, концесійні угоди, угоди приватизації та оренди державного і комунального майна);


-  недоговірні організаційно-господарські зобов’язання (соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання, врегульовані ч. 1 ст. 177 ГК України, зобов’язання з примусового поділу суб’єкта господарювання - монопольного утворення та ін).


Обґрунтовано, що категорія організаційно-господарського зобов’язання відображає економіко-правове явище реального життя, коли суб’єкт організаційно-господарських повноважень, реалізуючи свою господарську компетенцію вступає у зобов’язальні правовідносини із суб’єктом господарювання. Специфіка такого зобов’язання обумовлена його спрямованістю на задоволення публічних інтересів, обов’язки і права сторін сформульовані або конкретизовані за їх участю і враховують публічний інтерес та інтерес суб’єкта господарювання. Ці обов’язки і права деталізуються відповідно до конкретної ситуації, реальних обставин їх виконання, що сприяє досягненню оптимального варіанту правомірної корисної поведінки і оптимальних позитивних результатів. Юридична форма господарського зобов’язання виступає способом оптимального здійснення певної організаційно-господарської (управлінсько-господарської) дії.


У підрозділі 3.3. “Виконання, зміна і припинення організаційно-господарських зобов’язань” аналізуються умови належного виконання таких зобов’язань.


Підкреслено, що застосування окремих підстав припинення зобов’язань, передбачених ЦК України (передання відступного та ін.), щодо організаційно-господарських зобов’язань значно обмежене, але допустиме за умови, якщо вони не порушують права та інтереси інших осіб, публічні інтереси, або іншим чином не суперечать змісту і характеру зобов’язань.


Відзначено, що встановлені ГК України (ст. ст. 188, 206) правила розірвання сторонами зобов’язань стосуються і недоговірних організаційно-господарських зобов’язань, але лише тих, що опосередковують реалізацію диспозитивних правових норм, і не можуть бути поширені щодо зобов’язань, які виникають із закону, акту управління господарською діяльністю чи іншої підстави, в силу якої вони є обов’язковими до виконання зобов’язаною стороною.


Встановлено, що порядок і умови виконання, зміни і припинення господарських зобов’язань у законодавстві не відображають у достатній мірі особливості зобов’язань організаційно-господарських, і потребують подальшої теоретичної розробки з метою вдосконалення законодавства.


У підрозділі 3.4. “Забезпечення виконання організаційно-господарських зобов’язань” охарактеризовано чотири групи засобів забезпечення виконання таких зобов’язань: заходи захисту прав учасників господарських відносин; заходи відповідальності вказаних учасників; види забезпечення, які звичайно застосовуються у діловому обігу; специфічні господарсько-правові засоби.


Відзначено, що відшкодування збитків і застосування штрафних санкцій може бути застосовано до будь-якого з учасників договірних або недоговірних організаційно-господарських зобов’язань. З метою уніфікації штрафних санкцій та підвищення їх ролі як засобу забезпечення договірних зобов’язань обґрунтовані і сформульовані пропозиції доповнення ч. 2 ст. 231 ГК України.


Оперативно-господарські санкції можуть бути засобом забезпечення лише договірних організаційно-господарських зобов’язань. Відзначено також встановлені законодавством заходи оперативного впливу на правопорушників, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку (залишення державним реєстратором без розгляду документів, які подані з порушеннями, відмова Мінприроди у наданні спеціального дозволу на користування надрами за наявності відповідних підстав тощо). Підкреслено, що ці заходи не є оперативно-господарськими санкціями, але мають змістовну схожість з ними і використовуються як засоби забезпечення виконання організаційно-господарських зобов’язань. Обґрунтовано внесення змін до Типового договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), які надаватимуть сторонам такого договору можливість встановлення оперативно-господарських санкцій.


Наголошується, що адміністративно-господарські санкції як засоби забезпечення виконання організаційно-господарських зобов’язань в найбільшій мірі адекватні вказаним зобов’язанням. Застосовуються вони для забезпечення, як правило, недоговірних зобов’язань, хоча має місце використання їх і у договірних (угоди про умови користування нафтогазоносними надрами тощо).


Відзначена прийнятність використання поруки і застави як засобів забезпечення недоговірних організаційно-господарських зобов’язань.


Розділ 4. “Організаційно-господарські правовідносини, пов’язані з утворенням суб’єктів господарювання і регулюванням функціональних видів господарської діяльності” складається з п’яти підрозділів.


У підрозділі 4.1. “Організаційно-господарські правовідносини, пов’язані з утворенням і легалізацією суб’єктів господарювання” відзначено, що при утворенні суб’єкта господарювання його власники (засновники) реалізують належні їм відповідні абсолютні права через абсолютні організаційно-господарські правовідносини, які є одним з різновидів відповідних правовідносин з ведення власної господарської діяльності. Ці правовідносини відносно нетривалі, за нормальних умов вони припиняються і перетворюються у відносні з подачею документів для державної реєстрації суб’єкта.


Обґрунтовано, що відносини, які виникають при проведенні державної реєстрації суб’єкта господарювання, опосередковуються організаційно-господарськими зобов’язаннями. Такими ж зобов’язаннями опосередковуються й інші наступні елементи легалізації суб’єктів господарювання – ліцензування і патентування окремих видів господарської (підприємницької) діяльності, отримання документів дозвільного характеру, реєстрація в органах пенсійного фонду, у податкових, митних та інших органах тощо.


За критерієм безпосереднього об’єкта серед організаційно-господарських зобов’язань з ліцензування господарської діяльності виділено такі основні складові зобов’язання: з видачі ліцензії, з проведення конкурсу на отримання ліцензії у встановлених випадках, із здійснення контролю за додержанням ліцензійних умов, з анулювання ліцензії, з переоформлення ліцензії та інші. Серед організаційно-господарських зобов’язань з патентування господарської діяльності за цим критерієм виділено: зобов’язання з отримання (придбання) торгового патенту, зобов’язання з контролю за здійсненням видів діяльності, що підлягають патентуванню, та використанням торгового патенту тощо.


У підрозділі 4.2. “Організаційно-господарські правовідносини у сфері господарського планування” обґрунтовано, що планування господарської діяльності суб’єкта господарювання будь-якої форми власності опосередковується двома видами організаційно-господарських правовідносин: абсолютним з планування власної діяльності таким суб’єктом, яке є складовим комплексних правовідносин з ведення власної господарської діяльності, та організаційно-господарським зобов’язанням між цим суб’єктом і виконавчим органом відповідної місцевої ради з розгляду, узгодження та внесення пропозицій щодо плану діяльності цього суб’єкта. Друге з названих правовідносин запропоновано відобразити у ГК України у формі відповідного обов’язку суб’єктів господарювання та встановити санкції для його забезпечення.


Обґрунтовано, що планування господарської діяльності суб’єктів господарювання державної форми власності опосередковується також через:


-  організаційно-господарське зобов’язання з державного замовлення щодо державних комерційних підприємств, яке повинно бути врегульоване як двостороннє, оскільки має передбачати право вказаного підприємства на врахування його інтересів при доведенні до нього державного замовлення і відповідний обов’язок суб’єкта організаційно-господарських повноважень. Доводиться, що зазначене зобов’язання є договірним, і тому повинно бути оформлене згідно з вимогами ст. 183, 186 ГК України, зокрема шляхом підписання сторонами єдиного документа;


-  організаційно-господарське зобов’язання з виробничого завдання щодо казенних підприємств, яке також повинно бути врегульоване як двостороннє;


-  абсолютні організаційно-господарські правовідносини із складання та виконання річного фінансового плану;


-  організаційно-господарське зобов’язання із затвердження річного фінансового плану.


Обґрунтовано, що планування господарської діяльності комунальних унітарних підприємств опосередковується абсолютними організаційно-господарськими правовідносинами з планування такої діяльності та організаційно-господарськими зобов’язаннями за участю такого підприємства та органу місцевого самоврядування. Планування господарської діяльності підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій опосередковується абсолютними організаційно-господарськими правовідносинами з планування власної господарської діяльності цими суб’єктами та організаційно-господарськими зобов’язаннями з планування такої діяльності за їх участю та участю відповідних суб’єктів організаційно-господарських повноважень.


У підрозділі 4.3. “Організаційно-господарські правовідносини із здійснення державного контролю у сфері господарювання і застосування адміністративно-господарських санкцій” проаналізовано та охарактеризовано відносини, що складаються при здійсненні контролю та застосуванні вказаних санкцій на ринку цінних паперів та ринках інших фінансових послуг, у сферах технічного регулювання і стандартизації, ціноутворення, рекламної діяльності, у галузях електроенергетики, поштового зв’язку і телекомунікацій, харчової промисловості та інших між суб’єктами господарювання та органами, які уповноважені здійснювати цей контроль і застосовувати названі санкції, - органами загальної та спеціальної господарської компетенції. Доводиться, що ці відносини є організаційно-господарськими зобов’язаннями.


Відзначено, що зобов’язання із здійснення контролю розрізняються в залежності від конкретної сфери чи галузі економіки, від особливостей здійснення окремих видів контролю та окремих стадій його здійснення,  від особливостей правового регулювання тощо, але при всіх відмінностях вони однотипні – організаційно-господарські зобов’язання із здійснення контролю у сфері господарювання. Аналогічні зобов’язання із застосування адміністративно-господарських санкцій розрізняються в залежності від конкретної санкції та особливостей її застосування. Зазначені зобов’язання у більшості випадків виступають логічним продовженням зобов’язань із здійснення контролю у сфері господарювання, безпосереднім чином пов’язані, але не співпадають з ними, і мають відмінності у характеристиках.


У підрозділі 4.4. “Організаційно-господарські правовідносини у сферах приватизації, оренди, концесії державного та комунального майна” відзначено, що організаційно-господарське зобов’язання приватизації державного (комунального) майна в цілому складне, комплексне і являє собою ієрархічну систему складових організаційно-господарських зобов’язань, зокрема: з подання заяви про приватизацію, яке ускладнюється і деталізується у разі приватизації на конкурентних засадах (зобов’язання з приватизаційного аукціону, конкурсу, з проведення конкурсу з продажу пакету акцій відкритого акціонерного товариства тощо); з укладення і виконання приватизаційного договору; з контролю за виконанням умов приватизації, у тому числі складове зобов’язання із застосування заходів господарсько-правової відповідальності. Відзначено, що потребує вдосконалення ст. 11 Закону “Про приватизацію державного майна”, яка встановлює порядок приватизації.


Щодо відносин оренди державного та комунального майна обґрунтована належність їх до категорії організаційно-господарських зобов’язань. Відзначено, що державні та комунальні підприємства як орендодавці щодо окремих об’єктів не є суб’єктами організаційно-господарських повноважень згідно з ГК України, але у даному випадку їм делеговані відповідні організаційно-господарські повноваження орендодавця. Зобов’язання оренди державного та комунального майна складне, комплексне і, як правило, включає: недоговірне зобов’язання з прийняття і розгляду орендодавцем заяви про укладення договору оренди; недоговірне зобов’язання з проведення конкурсу за наявності двох або більше таких заяв; складне договірне зобов’язання оренди, до якого входять елементарні зобов’язання з нарахування і сплати орендних платежів, з нарахування і використання амортизаційних відрахувань та інші.


Доводиться, що концесійні відносини носять організаційно-господарський характер і опосередковуються відповідним організаційно-господарським зобов’язанням, яке є складним, комплексним і включає: недоговірне зобов’язання з організації і проведення концесійного конкурсу, договірне концесійне зобов’язання, зобов’язання із здійснення концесієдавцем контролю за дотриманням концесіонером умов концесійного договору тощо.


У підрозділі 4.5. “Організаційно-господарські правовідносини у сфері обмеження монополізму і захисту конкуренції” відзначено, що виконання органами Антимонопольного комітету їхніх завдань і функцій, реалізація ними своїх повноважень опосередковуються відповідними організаційно-господарськими зобов’язаннями, основними з яких є: із здійснення вказаними органами контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства; із застосування ними заходів відповідальності та інших заходів впливу до суб’єктів господарювання - порушників; з надання цими органами суб’єктам господарювання дозволів на узгоджені дії; з надання ними вказаним суб’єктам дозволів на економічну концентрацію. Обґрунтовано, що управненою стороною в зобов’язаннях з надання дозволів на узгоджені дії та на економічну концентрацію є суб’єкти господарювання, які звертаються за отриманням дозволу, зобов’язаною стороною - органи Антимонопольного комітету, а у відповідних випадках Кабінет Міністрів України.


Розділ 5. “Організаційно-господарські правовідносини в окремих галузях економіки” складається з трьох підрозділів.


У підрозділі 5.1. “Організаційно-господарські правовідносини у гірничодобувній промисловості” обґрунтовано, що основними такими правовідносинами (зобов’язаннями) є: недоговірні - з надання у користування ділянок надр, з прийняття рішення про введення в дослідно-промислову розробку родовища або окремого покладу нафти і газу (між Мінпаливенерго та суб’єктом господарювання - користувачем нафтогазоносними надрами), із здійснення контролю за виконанням названим суб’єктом умов дозволу та угоди про умови користування надрами, із застосування адміністративно-господарських санкцій до суб’єкта господарювання – правопорушника; договірні - з угоди про умови користування надрами, з угоди про розподіл продукції.


Відзначено, що більшість з перелічених зобов’язань можуть бути представлені як сукупність окремих складових елементарних зобов’язань, як ієрархічні системи з декількома рівнями. Так, складне організаційно-господарське зобов’язання з надання у користування ділянки надр включає, зокрема, такі зобов’язання: з надання спеціального дозволу на користування надрами; з проведення конкурсу на надання дозволу на користування ділянкою надр; з продовження строку дії такого дозволу та ін.


Показано, що окрему групу організаційно-господарських правовідносин у гірничодобувній промисловості складають ті, що опосередковують відносини між національними акціонерними компаніями відповідних галузей (НАК “Надра України”, НАК “Нафтогаз України”), з одного боку, та дочірніми підприємствами цих компаній, з другого, а також відносини між державними холдинговими компаніями у вугільній промисловості та корпоративними підприємствами, холдингові корпоративні пакети акцій (часток, паїв) яких належать цим компаніям. Відзначено, що НАК “Надра України”, НАК “Нафтогаз України” за юридичною природою є холдинговими компаніями.


У підрозділі 5.2. “Організаційно-господарські правовідносини у галузі будівельної діяльності” відзначено, що ці правовідносини складаються між суб’єктами господарювання вказаної галузі та суб’єктами організаційно-господарських повноважень. Основними з останніх є Мінрегіонбуд, місцеві органи містобудування і архітектури, у тому числі ті, що здійснюють державний архітектурно-будівельний контроль, органи місцевого самоврядування, а також особливі суб’єкти - приймальні комісії.


Обґрунтовано, що основними видами організаційно-господарських зобов’язань у вказаній галузі є зобов’язання, що виникають: із заяви щодо намірів забудови земельної ділянки; із затвердження проекту будівництва; з надання дозволу на виконання підготовчих робіт; з надання дозволу на виконання будівельних робіт; з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, яке є складним і об’єднує чотири організаційно-господарських зобов’язання – з утворення приймальної комісії, з фактичного прийняття об’єкта в експлуатацію, з усунення недоліків об’єкта, з видачі свідоцтва про відповідність збудованого об’єкта проектній документації та встановленим вимогам; із здійснення державного контролю у галузі будівельної діяльності; із застосування адміністративно-господарських санкцій у цій галузі.


Запропоновано доповнити гл. 33 ГК України “Капітальне будівництво” статтею 316-1 “Організаційні засади здійснення будівельної діяльності”.


У підрозділі 5.3. “Організаційно-господарські правовідносини у галузі телекомунікацій” відзначено, що такі правовідносини складаються між суб’єктами господарювання вказаної галузі та суб’єктами організаційно-господарських повноважень. Основними з останніх суб’єктів є Мінтрансзв’язку, Держзв’язку, Національна комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ), Державна інспекція зв’язку та територіальні інспекції зв’язку.


 


Обґрунтовується, що організаційно-господарськими правовідносинами у названій галузі є такі. По-перше, специфічні для галузі організаційно-господарські зобов’язання, що виникають: з реєстрації суб’єкта господарювання як оператора або провайдера, яке опосередковує процедуру отримання доступу до ринку телекомунікацій; з розподілу та використання номерного ресурсу, яке є складним і включає чотири зобов’язання – з виділення оператору номерного ресурсу, з видачі оператору дозволу на використання номерного ресурсу, з нагляду НКРЗ за використанням номерного ресурсу, з вилучення в оператора номерного ресурсу; з погодження Держзв’язку застосування засобів телекомунікацій; з регулювання НКРЗ взаємодії операторів при взаємоз’єднанні телекомунікаційних мереж, яке є складним і включає складові зобов’язання – із звернення оператора - учасника взаємоз’єднання до НКРЗ, з виконання операторами - учасниками взаємоз’єднання рішення НКРЗ; з розподілу і використання радіочастотного ресурсу для здійснення діяльності у сфері телекомунікацій тощо. По-друге, організаційно-господарські зобов’язання загального типу, що мають галузеві особливості (з ліцензування господарської діяльності, із здійснення державного контролю, зокрема контролю за якістю телекомунікаційних послуг, із застосування адміністративно-господарських санкцій тощо).

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины