Кисельова Т.С. Оспорювання та примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу: порівняльно-правове дослідження

Краткое содержание

У вступі обґрунтовуються вибір теми, її актуальність, визначаються мета і завдання дослідження, висвітлюються наукова новизна, практичне значення результатів проведеного дослідження та їх апробація.

Розділ 1. Поняття і основні характеристики міжнародного комерційного арбітражу та його рішень. У першому підрозділі цього розділу надається стислий огляд історії розвитку арбітражу. Аналізується сучасний стан вирішення спорів у сфері міжнародних економічних зв'язків, вказується на збільшення кількості постійно діючих арбітражних установ і популярності МКА у світі в цілому.

Звертається увага на те, що терміни арбітраж і третейський суд є синонімами і визначають одне правове явище. Досліджуються різні визначення поняття "арбітраж" як органу і як процесу вирішення спорів. Для цього аналізуються ознаки МКА, серед яких наступні: це недержавний (приватний) орган, що розглядає справи на підставі угоди сторін, які самостійно обирають арбітрів, процедуру розгляду справи, право, що застосовується, мову розгляду; рішення, яке виноситься арбітрами є остаточним і обов'язковим; МКА розглядає комерційні спори, що ускладнені іноземним елементом; арбітражний розгляд відбувається в простій процесуальній формі в стислий термін з меншими, ніж при судовому розгляді витратами, з дотриманням конфіденційності; арбітром може бути як професійний юрист, так і фахівець, компетентний у своїй галузі. Далі розглядаються основні концепції МКА (процесуальна, договірна, змішана й автономна), робиться висновок, що змішана концепція найбільш адекватно відображає суть МКА в Україні на сучасному етапі його розвитку.

На підставі зазначеного уточнюється поняття МКА в Україні як недержавного органу змішаної природи, заснованого за згодою сторін, для розгляду комерційних спорів, що ускладнені іноземним елементом, за процедурою, яка визначається сторонами.

У другому підрозділі проаналізовані ознаки, що відрізняють рішення МКА від рішень судів та інших органів. Перша ознака полягає в тому, що воно виноситься органом, який не входить до судової системи України. Друга ознака – це процесуальний документ і правозастосовчий акт, що є результатом специфічного правозастосовчого процесу, в якому сторони визначають право, що застосовується. При цьому дозволяється застосування "наднаціональних" норм права чи "загальних принципів права", може виноситися рішення, не засноване на нормах матеріального права (рішення "дружніх посередників"). Третя ознака – винесення рішення МКА безпосередньо арбітрами, які діють виключно від свого імені, а не від імені арбітражної установи. Четверта – рішення містить розв'язання всіх питань по суті, у зв'язку з чим його необхідно відрізняти від ухвал арбітражу і від актів інших органів постійно діючих арбітражних установ. П’ята ознака полягає в тому, що воно виноситься в комерційних (господарських) спорах, ускладнених іноземним елементом.

З урахуванням зазначених ознак пропонується наступне визначення рішення МКА: це остаточний акт правозастосування у формі процесуального документа, що містить вирішення всіх питань комерційного спору по суті, винесений МКА як недержавним органом вирішення господарських спорів, ускладнених іноземним елементом.

Далі аналізуються властивості рішення МКА (арбітражного рішення), серед яких відносна обов'язковість, незмінність, винятковість, відносна неспростовність, умовна здійсненність, умовна преюдиціальність.

Досліджуючи таку властивість арбітражного рішення як обов'язковість, авторка робить висновок про те, що арбітражне рішення з моменту набрання сили, є обов'язковим тільки для сторін спору (відносна обов'язковість). Моментом набрання сили арбітражним рішенням пропонується вважати момент одержання рішення сторонами. Суб'єктивні межі сили арбітражного рішення можуть бути розширені до меж абсолютної обов'язковості тільки у випадку підтвердження його судом.

Неспростовність арбітражного рішення є відносною: з одного боку, його неможливо оскаржити до вищої інстанції за винятком деяких постійно діючих арбітражних установ; з іншого – арбітражне рішення може бути оскаржене до суду загальної юрисдикції, хоча перегляд його по суті не допускається. Абсолютну неспростовність арбітражне рішення набуває з моменту закінчення терміну на оспорювання арбітражного рішення в суді чи з моменту підтвердження цього рішення судом у перебігу оспорювання чи примусового виконання.

Такі властивості арбітражного рішення як незмінюваність і винятковість збігаються за змістом з властивостями незмінюваності і винятковості судового рішення.

Арбітражне рішення набуває властивість преюдиціальності в повному обсязі тільки після підтвердження його судом під час процедури оспорювання чи  примусового виконання у зв'язку з тим, що суд, як орган державної влади, не може ґрунтувати своє рішення на неперевіреному рішенні приватного органу. Така властивість арбітражного рішення як здійсненність також є відносною і в повному обсязі набувається арбітражним рішенням з моменту набрання законної сили ухвалою суду про видачу дозволу на примусове виконання арбітражного рішення.

Розділ 2. Провадження в справах про оспорювання і примусове виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу. У першому підрозділі для визначення змісту поняття "оспорювання арбітражного рішення" виділені його ознаки: наявність предмета оспорювання, а саме арбітражного рішення, що набрало сили; подання вимоги про скасування арбітражного рішення до суду; заборона перегляду арбітражного рішення по суті; неможливість повторного оспорювання самого арбітражного рішення. На підставі зазначених ознак формулюється визначення поняття оспорювання рішення МКА як звернення суб'єктів господарювання до компетентного суду з вимогою перевірити рішення МКА, що набрало сили. Поняття "примусове виконання рішення МКА" визначається як застосування органами судової влади і державної виконавчої служби примусових заходів, націлених на виконання рішення МКА.

У другому підрозділі досліджуються передумови виникнення у сторін права на оспорювання рішень МКА. Доводиться, що право на оспорювання арбітражного рішення виникає у суб’єктів господарювання, які брали участь у розгляді спору, при наявності арбітражного рішення, котре набрало сили, за умови, що термін на оспорювання арбітражного рішення, встановлений законодавством, не закінчився, і всі формальні вимоги до клопотання про скасування арбітражного рішення дотримані.

Важливе місце в цьому підрозділі займає питання про підвідомчість і підсудність аналізованої категорії справ. Дисертанткою обґрунтовується доцільність розгляду справ про оспорювання рішень МКА, винесених на території України, господарськими судами на підставі того, що міжнародному комерційному арбітражу підвідомчі тільки господарські спори. Виходячи з необхідності скорочення кількості судових органів та інстанцій, в яких може розглядатися арбітражне рішення, пропонується віднести справи про оспорювання рішень МКА до підсудності апеляційного господарського суду. Як критерій визначення територіальної підсудності зазначених справ пропонується використовувати місце арбітражу (місце за домовленістю сторін).

На основі аналізу  практики судів України з’ясовуються питання про форму і зміст клопотання про скасування рішень МКА, порядок розгляду і розмір державного мита, яке справляється із таких клопотань, повноваження суду. Пропонується законодавчо закріпити, що клопотання про скасування рішення МКА розглядаються суддею одноособово, з викликом сторін, у відкритому судовому засіданні, за результатами якого суд виносить мотивовану ухвалу про скасування рішення МКА або про відмову в задоволенні клопотання про скасування рішення МКА, або про зупинення провадження в справі і повернення її для повторного розгляду до того ж арбітражу за умови наявності в нього компетенції  розглядати цей спір.

У третьому підрозділі досліджується питання щодо правового регулювання примусового виконання рішень МКА, винесених на території України, в тому числі рішень МКАС при ТПП України. Зроблений висновок про суперечливість низки положень Закону про МКА, Закону України "Про виконавче провадження", Інструкції Міністерства юстиції України "Про проведення виконавчих дій", Регламенту МКАС при ТПП України. Аргументується доцільність використання Закону про МКА, який передбачає дозвільний порядок примусового виконання таких рішень через суди загальної юрисдикції. Запропоновано привести зазначені нормативні акти у відповідність один з одним, закріпити в них, а також у Господарському процесуальному кодексі України дозвільний порядок примусового виконання всіх рішень МКА, винесених на території України, виходячи з такого.

По-перше, примусове виконання арбітражних рішень через суди загальної юрисдикції є однією з важливих гарантій захисту прав сторін і публічних інтересів в арбітражному процесі. По-друге, перевірка арбітражних рішень судами є однією із засад легітимності арбітражу в цілому. По-третє, необхідність перевірки рішень МКА судами загальної юрисдикції в процесі їх примусового виконання випливає зі змішаної концепції арбітражу. По-четверте, наявність позитивного досвіду інших країн, у законодавстві яких передбачається процедура "екзекватури", тобто видачі судами дозволів на примусове виконання арбітражних рішень.

Далі аналізуються передумови виникнення права на примусове виконання рішень МКА. Пропонується законодавчо зафіксувати вимоги до форми і змісту клопотання про видачу дозволу на примусове виконання рішення МКА, порядку розгляду і розміру державного мита, яке справляється із таких клопотань.

При провадженні в справах про примусове виконання та в справах про оспорювання рішень МКА доцільно однаково вирішувати питання про державне мито, яке справляється із таких клопотань, а також про правила розгляду таких клопотань. Для того, щоб уникнути ситуацій, коли один суд розглядає клопотання про скасування рішення МКА, винесеного на території України, а інший – про примусове виконання того ж рішення, пропонується установити однакову підсудність цих категорій справ – апеляційним господарським судам за місцем арбітражу. Дисертантка вважає за доцільне, щоб у випадку відмови в примусовому виконанні рішень, винесених на території України, суд виносив ухвалу про відмову в примусовому виконанні арбітражного рішення та про його скасування.

Розділ 3. Підстави скасування і відмови у примусовому виконанні рішень міжнародного комерційного арбітражу. У першому підрозділі аналізується застосування такої підстави скасування чи відмови в примусовому виконанні рішень МКА як непідвідомчість спорів арбітражу. Характеризуючи цю підставу, авторка виділяє можливі критерії визначення наявності іноземного елементу в правовідносинах сторін. Замість закріпленого в Законі про МКА “місцезнаходження комерційних підприємств сторін” запропоновано використовувати як критерій “місцезнаходження органу управління (контори) сторін”, що найбільш тісно пов’язаний з арбітражною угодою сторін.

Для уточнення змісту підстави “непідвідомчість спорів МКА” має значення ст. 12 ГПК України. Згідно з цією статтею до спорів, непідвідомчих арбітражу, належать спори, непідвідомчі господарським судам, а також спори про банкрутство, по заявам Антимонопольного комітету України, про визнання актів недійсними та спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, які пов'язані із задоволенням державних потреб. Досліджено зміст поняття "державні потреби" відповідно до рішень Конституційного Суду України і нормативних актів України, що регулюють державні закупівлі та державне замовлення. Унаслідок зроблений висновок, що "державні потреби" – оціночна категорія, яка підлягає додатковому тлумаченню і роз’ясненню.

У роботі відзначається, що більшість країн не встановлює обмеження підвідомчості арбітражу спорів, пов’язаних з державними потребами, керуючись  загальновизнаною в науці доктриною умовного імунітету, згідно з якою, якщо держава або державний орган укладає господарський договір чи здійснює інші комерційні дії (acta jure gestionis), вона автоматично втрачає свій імунітет. Право державних органів вирішувати комерційні спори за їх участю в арбітражному порядку закріплено в національному законодавстві багатьох країн і в міжнародно-правових документах, ратифікованих Україною (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року, Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 року).

Таким чином, при застосуванні аналізованої підстави скасування та відмови в примусовому виконанні рішень МКА суд у кожному випадку окремо має визначати, беручи до уваги мету договору, чи не пов’язаний він із задоволенням державних потреб.

У другому підрозділі розглядається недійсність арбітражної угоди як підстава скасування і відмови в примусовому виконанні арбітражного рішення. При цьому аналізуються істотні умови арбітражної угоди, до яких пропонується відносити передачу спору до арбітражу і вказівку на предмет арбітражної угоди (коло спорів, що передаються на розгляд до арбітражу). Інші умови, наприклад, точна назва постійно діючої арбітражної установи чи вид арбітражу, не є, на думку авторки, істотними умовами арбітражної угоди. Далі наведена характеристика таких умов недійсності арбітражної угоди, як правоздатність сторін, допустимість спору як предмета арбітражного розгляду, дотримання форми арбітражної угоди. Крім зазначених умов, що є загальними для всіх договорів, судам необхідно досліджувати арбітражну угоду з точки зору  наявності спеціальних умов її дійсності, властивих тільки цьому виду угод (умови про силу і здійснюванність арбітражної угоди).

У третьому підрозділі розглядається зміст поняття "суперечність публічному порядку України" як підстави скасування і відмови у виконанні рішення МКА. На основі аналізу визначення поняття публічного порядку в законодавстві України й інших країн, підходів окремих учених, судової та арбітражної практики виділяються його риси.

Доводиться, що публічний порядок в контексті МКА розуміється досить обмежено. Застосовуючи норму про суперечність рішення МКА публічному порядку України, українським судам варто користуватися поняттям правового господарського порядку. Критерієм визначення приналежності норм та інших засобів до цієї категорії може бути їх спрямованість або мета – оптимальне поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів; забезпечення гармонізації приватних і публічних інтересів, стабільності та ефективності господарювання; створення партнерських і добропорядних взаємовідносин у господарюванні; задоволення і захист інтересів суб’єктів господарювання. При цьому необхідно брати до уваги те, що норми, на яких ґрунтується публічний (суспільний) порядок, є нормами не всього масиву законодавства, а тільки його найголовнішої частини. Крім того, у зв’язку з специфікою спорів, які розглядаються в МКА, застосовуючи категорію публічного порядку стосовно МКА, суди України повинні керуватися не винятково правом України, а й основними принципами права, закріпленими в міжнародно-правових документах, ратифікованих чи визнаних Україною.

На підставі вищевикладених теоретичних положень розроблені пропозиції про внесення змін і доповнень:

в Закон України про МКА щодо рішень та ухвал МКА, актів органів постійно діючої арбітражної установи та інших уповноважених органів, моменту набрання сили рішенням МКА; підвідомчості та підсудності справ про оспорювання та примусове виконання рішень МКА;

в Господарський процесуальний кодекс України щодо преюдиціальності рішень МКА; провадження по справах про оспорювання або дозвіл на примусове виконання рішень МКА, винесених на території України;

в Декрет Кабінету Міністрів України "Про державне мито " щодо розміру державного мита, яке справляється з клопотань про скасування та видачу дозволу на примусове виконання рішень МКА;

в Закон України "Про виконавче провадження" щодо рішень МКА як виконавчих документів; порядку примусового виконання рішень МКА; строку звернення до виконання таких рішень;

в Інструкцію Міністерства юстиції України "Про проведення виконавчих дій" щодо виконавчого документу, який видається на підставі рішення МКА та ухвали суду про дозвіл на примусове виконання; порядку примусового виконання; строку звернення до виконання рішень МКА.

В проекті Закону України про третейські суди (арбітраж) пропонується закріпити положення щодо підвідомчості та підсудності справ про оспорювання та примусове виконання рішень МКА; строків їх оспорювання та примусового виконання; підстав скасування та відмови в примусовому виконанні рішень МКА; порядку примусового виконання таких рішень.