Халаїм Н.О. Правова охорона промислових зразків в Україні



Название:
Халаїм Н.О. Правова охорона промислових зразків в Україні
Альтернативное Название: Халаим Н.А. Правовая охрана промышленных образцов в Украине
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

 


У першому розділі “Промисловий зразок як об’єкт правової охорони, що складається з чотирьох підрозділів, досліджується поняття промислового зразка як об’єктау охорони, способи та умови надання охорони.


У першому підрозділі “Поняття промислового зразка” проводиться аналіз легальних та теоретичних визначень промислового зразка. Виходячи із суті промислового зразка як рішення зовнішнього вигляду промислового виробу, дисертантка досліджує ті результати творчості, що проявляються у “формі” виробу: дизайнерські рішення та твори декоративно-прикладного мистецтва. Аналізуючи визначення “дизайну”, що міститься у спеціальній літературі, вонаавтор з’ясовує, що дизайн (у вузькому значенні художнє конструювання) має на меті формування як естетичних, так і функціональних якостей предметногої середиовища. Таким чином, промисловий зразок, як об’єкт правової охорони, не є тотожнійм “результату творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання”, оскільки охоплює лише ті риси, що проявляються у зовнішньому вигляді виробу. Крім того, “форму” виробу можуть створювати і твори декоративно-прикладного мистецтва (наприклад, вази, сервізи, шпалери тощо).


На підставі проведеного аналізу дисертантка робить доходить висновоку, що промисловий зразок є правовим явищем – об’єктом промислової власності, але одночасно і окремою формою інтелектуального досягнення, що являє собою рішення зовнішнього вигляду промислового виробу, яке не продиктоване його функцією. Цей об’єкт охорони складається з таких аспектів дизайнерської розробки (результату художнього конструювання) або твору декоративно-прикладного мистецтва, які створюють зовнішній вигляд промислового виробу.


Підсумовуючи проведене дослідження поняття промислового зразка як об’єкта правової охорони, автор пропонує змінити легальне визначення промислового зразка, що міститься у статті 1 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”, виклавши його як “рішення зовнішнього вигляду промислового виробу, не зумовлене його функціональним призначенням”. В цьому визначенні відображається промисловий зразок (“форма” виробу) саме як самостійний інтелектуальний продукт, що має власну цінність. “Форма” ж виробу, яка продиктована його функціональним призначенням, не має власної інтелектуальної цінності. Їй надається охорона в межах охорони самого виробу як корисної моделі або винаходу, якщо такий виріб відповідає вимогам охороноздатності, що пред’являються до цих об’єктів.


Досліджуючи момент виникнення промислового зразка як об’єкта промислової власності, дисертантка доханалізує погляди вчених з цього приводу, норми вітчизняного та зарубіжного законодавства та приходить до висновку, що не слід пов’язувати момент виникнення промислового зразка як об’єкта промислової власності з наданням охорони за нормами патентного права, оскільки естетичний, оригінальний, новий зовнішній вигляд промислового виробу виникає об’єктивно. Його охорона може здійснюватись і опосередковано через охорону авторським правом дизайнерського рішення або твору прикладного мистецтва, які створюють промисловий зразок.


Дисертантка порушуєіднімає проблему охорони промислових зразків, що мають короткий час актуальності (модний одяг, модельне взуття тощо). Ця їх особливість робить недоцільним одержання патенту на промисловий зразок, однак потреба в охороні таких промислових зразків залишається. Закон України “Про авторське право та суміжні права” у статті 7 виключає промисловий зразок із сфери авторсько-правової охорони. Існуюче визначення промислового зразка, що міститься у статті 1 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”, ототожнює його з результатом художнього конструювання. Звідси виходить, що цей об’єкт творчості не охороняється нормами авторського права.


В дисертації робиться висновок про необхідність включення результату художнього конструювання до об’єктів, що охороняються авторським правом (стаття 5 Закону України “Про авторське право та суміжні права”), визначивши його як твір у галузі художнього конструювання, що являє собою вирішення промислового виробу у вигляді креслення, моделі, ескізу.


У другому підрозділі “Охорона промислових зразків за законодавством про охорону прав на знаки для товарів і послуг та за законодавством про захист від недобросовісної конкуренції” автор досліджує правові аспекти трансформації промислового зразка у товарний знак. З цією метою аналізується зарубіжна практика та підходи зарубіжних законодавців щодо можливості охорони зовнішнього вигляду виробу як товарного знаку. Висновком дослідження, проведеного дисертанткою, є положення, що промисловий зразок може бути об’єктом охорони законодавством про знаки для товарів і послуг, однак, така охорона фактично розповсюджуєтьсяпоширюється лише на певні аспекти промислового зразка.


В результаті аналізу особливостей застосування норм Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” відносно щодо охорони промислових зразків, в роботі зазначаєтьсявказується, що норма статті 6 вказаного Закону не надає безпосередньо охорони промисловому зразку, а отже, не можна погодитись з тим, ніби ця норма штучно продовжує патентну монополію на промисловий зразок. Актом недобросовісної конкуренції вітчизняний законодавець визнає не сам факт копіювання промислового зразка, а використання позитивного іміджу виробів, зовнішній вигляд яких асоціюється у споживача з конкретним господарюючим суб’єктом. Отже, об’єктом охорони виступає не власнео промисловий зразок, а ділова репутація господарюючого суб’єкта, яка сформувалась внаслідок використання цього промислового зразка.


У третьому підрозділі “Промисловий зразок як об’єкт патентної охорони” досліджуються умови охороноздатності промислового зразка.


У законодавчому визначенні новизни промислового зразка та обсягу охорони, що надається патентом на промисловий зразок, використовується поняття “суттєві ознаки промислового зразка”, тлумачення якого не дається в жодному нормативно-правовому акті України стосовно промислових зразків. На думку автора, необхідним є визначення на рівні закону цієї правової категорії, тому в роботі пропонується п.ункт 2 статті 5 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” викласти у наступній редакції: “Суттєвіими ознаками промислового зразка - цевизнаються ознаки, які що впливають на формування естетичних та/або ергономічних особливостей зовнішнього вигляду виробу, і проявляються у формі, конфігурації виробу, малюнку, розфарбуванні, матеріалі, з якого виготовлено виріб, або в їх  поєднанні”. Запропоноване формулювання дозволяє розглядати як промисловий зразок твори декоративно-прикладного мистецтва, які можуть мати лише естетичні властивості, та  дасть змогу реєструвати промислові зразки, що створюють зовсім нове враження завдяки матеріалу.


Аналізуючи законодавче формулювання вимоги “новизни”, дисертантка приходить доходить до висновку, що прив’язка до “сукупності суттєвих ознак” промислового зразка може стати причиною конфлікту між правом на промисловий зразок та правом на знак для товарів і послуг. Такий висновок випливає з того, що окремо взята ознака може бути не новою, але їх сукупність відповідатиме вимозі новизни. Автор вважає, що така позиція законодавця не враховує можливостіість, коли хоча б одна з ознак промислового зразка відтворює знак для товарів і послуг, право на який належить іншій особі. Особливо це актуально по відношенню до промислових зразків-етикеток. Враховуючи подібні ситуації, дисертантка пропонує доповнити п.2 статті 6 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” наступним положенням: “При цьому промисловий зразок не визнається таким, що відповідає вимозі новизни, якщо хоча б одна з його суттєвих ознак відтворює знак для товарів і послуг і, тим самим, порушує право на нього, що належить іншій особі”. А


На підставі дослідження промислового зразка як об’єкта патентної охорони та аналізу відповідних норм зарубіжного законодавства з приводу промислових зразків, автором пропонується ввести додатковий критерій охороноздатності промислового зразка - “оригінальність”, що відображає унікальність патентоздатного промислового зразка та підкреслює приналежність цього об’єкта до сфери естетичного. В роботі запропоноване наступне визначення “оригінальності”: “Промисловий зразок визнається оригінальним, якщо його суттєві ознаки, що впливають на формування естетичних особливостей виробу, або/та їх комбінації відзначаються своєрідністю”. Аналізуючи перелік об’єктів, які законодавець виключив із сфери дії Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”, дисертантка дійшла висновку, що цей перелік доцільно доповнити ще двома групами об`єктів, а саме: рішеннями зовнішнього вигляду виробу, що обумовлені виключно технічною функцією виробу та рішеннями зовнішнього вигляду виробу, який не оглядається при експлуатації.


У четвертому підрозділі “Програмний продукт як об’єкт охорони правом на промисловий зразок” дисертанткою вперше у вітчизняній літературі досліджується можливість застосування патентної охорони промислових зразків з метою вирішення проблеми охорони програмного продукту. В роботі зазначається, що складність у визначенні оптимального способу охорони програмних продуктів викликана комплексністю цього об’єкта, який існує в кількох формах, кожна з яких має свої властивості, що потребують своєрідного підходу до вибору способу охорони. На підставі аналізу різних форм існування програмного продукту та дослідження зарубіжної практики, та ознак промислового зразка дисертантка висловлює думку, що авторське право та законодавство про товарні знаки не можуть забезпечити повноцінну охорону програмних продуктів. Такі види  зовнішнього виразу комп’ютерної програми як зображення на дисплеї, піктограма, інтерфейс  мають ознаки промислового зразка та можуть одержати охорону за нормами Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”. таку форму існування програмного продукту як зовнішній вираз комп’ютерної програми, куди  належать: зображення на дисплеї; піктограма; інтерфейс програми, цілком можливо розглядати як промисловий зразок. Ці об’єкти становлять “форму” комп’ютерної програми та візуально сприймаються споживачем програми. На сьогоднішній день програмні продукти можуть виконувати різні функції: навчальну, розважальну, все більше програмний продукт виступає в ролі засобу виробництва. Зручність користування комп’ютерною програмою, що досягається завдяки удосконаленню вказаних  зовнішніх виразів комп’ютерної програми, їх привабливість, оригінальність є одними з найважливіших чинників, які враховуються при придбанні програмного продукту. Можливість їх використання виробником у багатьох створених ним програмних продуктах вимагає зумовлює потребу в надійнійої охороніи для вказаних цих об’єктів, що  не здатне забезпечити в повній мірі авторське право. Дисертантка піддає аналізу переваги патенту на промисловий зразок порівняно з авторсько-правовою охороною для зовнішніх виразів комп’ютерної програми і придоходить до висновку, що патент на промисловий зразок є більш надійним, порівняно з авторським правом, способом охорони для вказаних об’єктів.


Другий розділ “Суб’єкт права на промисловий зразок” складається з двох підрозділів.


У першому підрозділі “Поняття суб’єкта права на промисловий зразок” дисертанткою визначається коло суб’єктів права на промисловий зразок. В результаті дослідження дисертантка дійшла висновку, що право на промисловий зразок виникає після надання йому спеціальної охорони за нормами Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”. В разі надання авторсько-правової охорони або за Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” виникає право на твір або право на товарний знак. Звідси випливає, що і суб’єкт права на промисловий зразок виникає в разі надання цьому об’єкту охорони за нормами патентного права. Дисертантка вважає, що необхідно розмежовувати видачу патенту та видачу охоронного документа – патентної грамоти. В роботі вказується, що офіційна публікація про видачу патенту на промисловий зразок та його державна реєстрація визначають момент видачі патенту за Законом України “Про охорону прав на промислові зразки”. Видача патенту, на думку дисертантки, є юридичною підставою для виникнення права на промисловий зразок і визначає момент, коли з’являється у правовідносинах з приводу промислового зразка суб’єкт, якому належить назване право. Отже дисертантка вважає, що суб’єктом права на промисловий зразок є правомочна особа, якій належить право на промисловий зразок. В результаті проведеного в роботі дослідження щодо осіб, які на законних підставах можуть здійснювати використання запатентованого промислового зразка, дисертантка дійшла висновку, що суб’єктом права на промисловий зразок є патентоволоділець. Всі інші суб’єкти, що які законно здійснюють використання промислового зразка, не набувають права на промисловий зразок.


В роботі приділяється увага проблемі регулювання одержання патенту на промисловий зразок, створений кількома особами. Автор здійснює розмежування створення промислового зразка кількома особами на створення: кількома особами спільно (співавторство); на підставі або з використанням об’єктау авторського права, створеного іншою  особою; шляхом об’єднання елементів, створених різними особами; кількома особами незалежно один від одного. Підсумовуючи результати дослідження, дисертантка пропонує викласти пункт 2 статті 7 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” у наступній редакції: “Рівні права на одержання патенту на промисловий зразок мають:


- співавтори – тобто особи, які створили промисловий зразок спільною творчою працею;


- автор промислового зразка та автор твору мистецтва, який було використано для створення суттєвих ознак промислового зразка, якщо угодою між ними не встановлено інше”.


На практиці можливі випадки, коли заявки на тотожній промисловий зразок подаються в один день різними особами. Подібний випадок іноді в юридичній літературі відносять до співавторства, що виникає в силу закону. Не погоджуючись з можливістю співавторства на примусових засадах, дисертантка пропонує сприйняти напрацювання російського законодавця та вирішити проблему визначення пріоритету у разі одночасного подання заявки на одержання патенту на тотожній промисловий зразок, створений незалежно, шляхом законодавчого врегулювання – надання пріоритету особі, що вислала заявку раніше чи заявка якої має більш ранній вхідний номер.


У другому підрозділі Господарюючий Ссуб’єкт господарювання як суб’єкт права на промисловий зразок” дисертантка визначає способи одержання господарюючим суб’єктом права на промисловий зразок і приділяє окрему увагу дослідженню правових аспектів набуття господарюючим суб’єктом-роботодавцем права на промисловий зразок. В роботі просліджується еволюція розвитку вітчизняного правового регулювання “службових” промислових зразків, а також аналізуються найбільш розповсюджені поширені принципи правового регулювання цього питання в зарубіжних країнах, і зокрема, умови набуття роботодавцем права на одержання патенту. На думку автора, ознаки “службового” промислового зразка, встановлені у вітчизняному законодавстві - створення його у зв’язку з виконанням службових обов’язків або у зв’язку з виконанням доручення роботодавця (стаття 8 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”), -  мають нечітке формулювання, що припускає широкий спектр тлумачень. Тому в роботі пропонується конкретизувати їх, виклавши п.ункт 1 статті 8 вище згаданого Закону у наступній редакції: “Право на одержання патенту має роботодавець у наступних випадках: якщо промисловий зразок створено у зв’язку з виконанням службових обов’язків, що передбачають художню або художньо-конструкторську діяльність, та закріплені в трудовому договорі (контракті) чи документах роботодавця або у  зв’язку з виконанням доручення роботодавця, що полягає у постановці завдання в письмовій формі, з метою вирішення якого може бути створено промисловий зразок”. Дисертантка розглядає питання регламентації відносин роботодавця та авторів промислового зразка, якщо хоча б один з них не є працівником роботодавця, або якщо створення промислового зразка не входило до службових обов’язків такої особи і не мало місце доручення роботодавця. Результатом дослідження є пропозиція щодо доповнення статті 8 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” пунктом 3 у наступній редакції: “В разі створення промислового зразка кількома особами, в тому числі тими, на яких не розповсюджується положення пункту 1 цієї статті, такі особи та роботодавець мають рівні права на одержання патенту, якщо угодою між ними не встановлено інше”.


 


Третій розділ роботи “Зміст права на промисловий зразок” складається з чотирьох підрозділів.


У першому підрозділі “Поняття права на промисловий зразок” розглядається дискусія щодо змісту суб’єктивного права на об’єкт інтелектуальної власності. Дисертантка дотримується позиції щодо умовності терміну “право інтелектуальної власності” та, конкретизуючи дослідження змістом права на промисловий зразок, вважає, що його змістом є симбіозвоно складається з виключного (майнового) права та особистого (немайнового) права авторства. Змістом вВиключногое правао складається зє монопольнеого правоа використання об’єкта, та правоа розпорядженняатися монопольним правом використання об’єкта. Монопольний характер права використання означає, що його суб’єкт може не лише сам використовувати об’єкт, але і заборонити його використання будь-кому. В роботі вказується, що повний зміст права на промисловий зразок може належати лише авторові (оскільки особисті немайнові права є невідчужуваними), всі інші особи патентоволодільці можуть мати право на промисловий зразок, що містить лише майновий зміст – виключне право.


З метою комплексного дослідження права на промисловий зразок, в роботі приділяється увага проблемі змісту права авторства на промисловий зразок та моменту його виникнення. З цього приводу в юридичній літературі висловлюються три основні погляди: право авторства виникає з моменту об’єктивізації результату творчості; існують попереднє та оформлене права авторства; право авторства на об’єкт, що охороняється патентом, в тому числі промисловий зразок, виникає з моменту надання йому спеціальної охорони патентом. В результаті дослідження дисертантка формулює висновок, що доцільно розрізняти момент виникнення права авторства на промисловий зразок у значенні результату творчості та на промисловий зразок як об’єкт охорони патентом. Дисертантка вважає, що розглядаючи промисловий зразок як один з результатів творчої діяльності особи, слід погодитись, що з моменту його створення у автора виникає право авторства, яке є одним з природних прав людини і забезпечується нормами Конституції України (стаття 54). Однак, рРозглядаючи промисловий зразок як об’єкт охорони патентом, можна говорити про спеціальне право авторства, для виникнення якого необхідно, щоб виникло право на промисловий зразок. Дисертантка дотримується думки, що право авторства на промисловий зразок носить довічний, а не безстроковий характер. Це випливає з того, що воно є суб’єктивним правом: немає суб’єкта, немає і суб’єктивного права. Крім цього, принципова неможливість відчуження права авторства означає, що після смерті автора це право не може перейти до іншої особи. На думку дисертантки, право авторства, котре надається за Законом України “Про охорону прав на промислові зразки”, на сьогоднішній день є декларативним, оскільки не визначені повноваження автора промислового зразка щодо здійснення його права авторства. Результати дослідження викладено у запропонованій редакції п. 4 статті 7 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”: “Автору промислового зразка належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом. Право авторства на промисловий зразок виникає виникає зв моменту публікації відомостей про видачу патенту на промисловий зразок і охороняється протягом життя автора.


Право авторства на промисловий зразок полягає у праві автора бути згаданим як такий в будь-якій публікації, документації з приводу промислового зразка.


Порушенням права авторства вважаються будь-які дії, що можуть ввести в оману стосовно дійсного автора промислового зразка”.


У другому підрозділі “Правова природа патенту на промисловий зразок” вперше у вітчизняній юридичній літературі досліджується патент на промисловий зразок як правове явище. Дисертантка досліджує сутність патенту шляхом визначення функцій, які він виконує. В роботі виділяються наступні функції патенту:


патент є підставою для виникнення права на промисловий зразок, оскільки засвідчує відповідність об’єкта умовам патентоздатності, пріоритет та право авторства на промисловий зразок;


встановлює (надає) виключне право на промисловий зразок;


патент забезпечує виключне право на промисловий зразок примусовою силою держави - . Цця функція випливає з того, що патент видається компетентним державним органом, і надаючи право, що носить абсолютний характер, держава зобов’язує всіх інших осіб не порушувати цього права. Хоча патентоволоділець сам відслідковує порушення свого патенту, патент – є правом, що захищається у судовому порядку;


патент є засобом перетворення виключного  права на промисловий зразок у товарну форму. Саме патент робить можливим зробити виключне право об’єктом зобов’язальних правовідносин.


Аналізуючи природу патенту як правового явища та його визначення, що містяться у зарубіжному законодавстві, дисертантка приходить доходить до висновку про необхідність розмежування “патенту” та “патентної грамоти” – охоронного документу. Факт володіння патентом закріплюється шляхом внесення відомостей до Державного реєстру патентів України на промислові зразки. Дисертантка звертає увагу на термінологічну невідповідність, яка існує у вітчизняних нормативних актах: використовується як термін “власник патенту”, так і термін “володілець патенту”. Автор дотримується думки про необхідність закріплення у вітчизняному законодавстві єдиного терміну для позначення суб’єкта права на промисловий зразок – “володілець патенту”. В роботі зазначається, що не можна розглядати як окремі категорії право на патент та право, що надається патентом. Оскільки не можна передати право на патент, не передаючи при цьому виключне право, що ним надається, і, відповідно, не можна передати виключне право, що випливає з патенту, не  передавши при цьому патент. Тобто патент, на думку дисертантки, це правова форма права на об’єкт (промисловий зразок), а право, що ним надається – зміст. Однак, ці форма та зміст є нерозривно пов’язаними.


У третьому підрозділі “Виключне право на промисловий зразок у сфері господарювання” дисертантка досліджує правову сферу, в якій здійснюється виключне право на промисловий зразок. Виходячи із суті промислового зразка та його призначення – підвищувати конкурентнноздатність виробу, зрозуміло, що цей об’єкт створюється для втілення у промислове виробництво. Це підтверджується вимогою патентоздатності промислового зразка – промислова придатність. Ергономічність промислового зразка, що проявляється у зручності, комфортабельності виробу, та його естетичність досягається перш за все з тією метою, щоб підвищити товарні якості виробу, в якому застосовується промисловий зразок, збільшити попит на нього, а отже збільшити обсяги його реалізації – та, відповідно, прибуток. В роботі зазначається, що сучасні економічні перетворення трансформують процес створення промислових зразків у цілеспрямовану діяльність, що визначається перш за все економічною доцільністю. Аналізуючи природу відносин щодо створення промислових зразків, автор приходить до висновку, що у більшості випадків вони органічно пов’язані з відносинами по виробництву товарів, а отже, охоплюються сферою господарювання. В результаті дослідження дій, що складають зміст виключного права на використання промислового зразка, (виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка), дисертантка вказує, що патент, створюючи монопольне становище для суб’єкта права на промисловий зразок, тим самим виступає як засіб досягнення переваг у конкурентній боротьбі на ринку певного товару. На думку дисертантки, все це свідчить про те, що мета права на промисловий зразок – надати суб’єкту можливість отримати майнові вигоди від використання результату, створеного завдяки витраченим зусиллям, часу, коштам. Одержання патенту передбачає послідуючий наступний вихід суб’єкта права на ринок виробництва певного товару. Як підсумок в роботі вказується, що реалізація виключного права на промисловий зразок можлива і має сенс лише у сфері господарської діяльності, через що відносини, які виникають з приводу реалізації виключного права є предметом правового регулювання господарського права.на тісний зв’язок виключного права на промисловий зразок з господарською, в тому числі підприємницькою, діяльністю: поза цією діяльністю вказане право не реалізується і позбавлене будь-якого смислу. Крім того, правове регулювання відносин з приводу реалізації виключного права потребує поєднання приватних та публічних методів. Отже, на думку дисертантки, відносини, що виникають з приводу реалізації виключного права на промисловий зразок, є предметом регулювання господарського права.


У четвертому підрозділі “Обмеження виключного права на промисловий зразок” дисертанткою досліджуються межі виключного права на промисловий зразок, встановлені Законом України “Про охорону прав на промислові зразки”. Автор класифікує їх на дві групи: до першої групи - відносить межі, що встановлюють загальні рамки виключного права на промисловий зразок; до другої - межі, які на відміну від першої групи, вступають в дію за наявності певних обставин, передбачених законом, в роботі вони називаються обмеженнями виключного права на промисловий зразок. Загальні рамки виключного права визначають: територія дії,; термін дії,; обсяг виключного права на промисловий зразок;, обов’язок патентоволодільця не порушувати прав інших патентоволодільців під час здійснення права виключного використання промислового зразка. До обмежень виключного права на промисловий зразок автор відносить право попереднього користування; видачу примусових ліцензій на використання промислового зразка; передбачені законом випадки, коли використання промислового зразка без дозволу суб’єкта права не визнається порушенням виключного права на промисловий зразок; принцип вичерпання права на промисловий зразок. Досліджуючи питання, пов’язані з обмеженнями виключного права на промисловий зразок, дисертантка аналізує норми Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” на відповідність нормам Угоди TRIPS.


На підставі проведеного аналізу умов, передбачених статтею 22 вказаного Закону, необхідних для виникнення права попереднього користування, автор вважає, що термін “добросовісне використання” є невизначеним, що може негативним чином вплинути на регулювання відносин з приводу виникнення права попереднього користування. Тому в роботі пропонується нова редакція пункту 1 статті 22 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”: “Будь-яка особа, яка до дати пріоритету в інтересах своєї діяльності використала в Україні створений незалежно від автора заявленого промислового зразка тотожній  промисловий зразок чи здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, зберігає право на подальше безоплатне продовження використання такого промислового зразка без розширення обсягу”.


Автором аналізуються питання, пов’язані з примусовою видачею ліцензій на використання промислового зразка на підставі норм Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”. Стосовно питання надання ліцензій на підставі рішення суду (арбітражного суду) у разі недостатнього використання промислового зразка володільцем патенту (частина 2 пункту 1 статті 23), автор вважає, що оскільки в цьому випадку не існує ліцензійного договору, де б визначались взаємні права та обов’язки сторін, виникає потреба в чіткому регулюванні основних умов використання промислового зразка. Вказана норма встановлює, що суд (арбітражний суд) в своєму рішенні про надання дозволу заінтересованій особі на використання промислового зразка визначає обсяг використання, строк дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди володільцю патенту, однак, залишає поза увагою таке питання як можливість видачі ліцензіатом субліцензій, уступки одержаного дозволу третім особам. На думку автора, для врегулювання відносин, що залишились поза увагою вітчизняного законодавця, доцільно доповнити пункт 1 статті 23 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” частиною, яка б відтворила норму статті 5(А) Паризької конвенції з охорони промислової власності, де передбачено, що примусова ліцензія є невиключною ліцензією і може передаватись навіть у формі видачі субліцензій, але лише разом з частиною промислового чи торговельного підприємства, що використовує цю ліцензію.


На думку автора, пункт 2 статті 23 вказаного Закону передбачає окремий вид примусової ліцензії, адже обов’язок володільця більш раннього патенту надати дозвіл володільцеві більш пізнього патенту, якщо його неможливо використовувати без порушення прав володільця патенту, що був одержаний раніше, фактично є примусом до надання ліцензії, оскільки воля володільця попереднього патенту не враховується. Проаналізувавши норми статті 31 (і, іі, ііі) Угоди TRIPS, яка передбачає можливість запровадження країною-членом дозволу використовувати “перший патент”, оскільки без цього неможливо використовувати “другий патент”, автор приходить до висновку, що ці норми стосуються патентів на винахід, причому необхідно, щоб більш пізній винахід  включав важливі технічні переваги великого економічного значення у порівнянні з винаходом, що заявляється в першому патенті. Отже, це обмеження має своєю метою стимулювання технічного прогресу і можливості його застосування по відношенню до патентів на промисловий зразок не передбачено, оскільки практичною сутністю промислового зразка як об’єкта промислової власності не є технічне удосконалення чи вирішення певної технічної задачі. На підставі викладеного, в роботі робиться висновок, що пункт 2 статті 23 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” не відповідає пунктам і, іі, ііі статті 31 Угоди про торгові аспекти прав інтелектуальної власності. На думку дисертантки, назва норми статті 21 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” -  “Примусове відчуження прав” не відповідає її змістові, адже фактично йдеться про ще один вид примусових ліцензій, що підтверджується і Порядком надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи запатентованого промислового зразка без дозволу власника патенту, але з виплатою йому відповідної компенсації. Особливістю цього виду примусової ліцензії є орган, який її видає – Кабінет Міністрів України, та підстава – необхідність, що продиктована суспільними інтересами й інтересами національної безпеки. Угода TRIPS встановлює рамки використання запатентованого об’єкта, яке надається з дозволу Уряду країни-члена, і серед них – умова, що використання об’єкту на підставі дозволу Уряду не повинно бути виключним (п.(d) статті 31). Отже, на думку автора, доцільно змінити назву статті 21 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”, виклавши її як “Видача примусових ліцензій Кабінетом Міністрів України”.


В роботі досліджується виключення із сфери дії монополії патенту – дії, здійснення яких не розглядається як таке, що порушує виключне право на промисловий зразок (пункт 2 статті 22 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”). Здійснивши порівняльно-правовий аналіз цієї норми з іншими нормами Закону, дисертантка прийшла до висновку про некоректність застосування терміну “використання” у першій частині п.2 статті 22, адже у розумінні Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” цей термін має чітко визначений зміст (частина 3 пункту 2 статті 20 Закону) – виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський оборот або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка.


В ході дослідження  обмеження виключного права на промисловий зразок, що полягає у дозволі використовувати промисловий зразок без комерційної мети (ч. 3 п.2 статті 22), автор висловлює думку, що таке формулювання ущемляє права патентоволодільця, оскільки, виходячи із легального визначення господарської діяльності, підприємницька діяльність є різновидом господарської діяльності. Отже, промисловий зразок може використовуватись у господарській діяльності будь-якої особи без дозволу патентоволодільця, якщо така діяльність не є підприємницькою, тобто не носить комерційного характеру. Крім того, на думку автора, вказане формулювання не враховує тієї обставини, що навіть використання без мети одержати прибуток може суттєво зашкодити патентоволодільцю. Тому в роботі пропонується викласти частину 3 пункту 2 статті 22 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” у редакції: “виготовлення виробу, що містить промисловий зразок, для застосування з метою задоволення власних потреб без отримання прибутку”. На підставі дослідження виключення із сфери дії патентної монополії використання промислового зразка з науковою метою або в порядку експерименту, на думку автора, доцільно врахувати напрацювання Патентного закону Російської Федерації (стаття 11), і викласти частину 4 пункту 2 статті 22 вітчизняного Закону як “проведення наукового дослідження або експерименту над виробом, що містить промисловий зразок”.


Досліджуючи питання використання промислового зразка за надзвичайних обставин як обмеження виключного права володільця патенту, дисертантка аналізує відповідні норми Угоди TRIPS та доцільність їх запровадження у вітчизняному Законі. В роботі пропонується викласти частину 5 пункту 2 статті 22 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” в наступній редакції: “виготовлення та застосування виробу, що містить промисловий зразок, за надзвичайних обставин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо) з метою їх усунення”.


В роботі досліджено зміст “принципу вичерпання прав”, що сформульованого у пункті 3 статті 22 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”. Розглядається дискусія з приводу суті цього обмеження виключного права патентоволодільця. На думку дисертантки, законодавча дефініція цього обмеження виключного права на промисловий зразок потребує визначення терміну “введення в господарський оборот виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка”. Виходячи з цього, в роботі пропонується доповнити статтю 1 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” наступним визначенням: “введення в господарський оборот виробу, що міститьвиготовленого із застосуванням запатентованогоий промисловогоий зразока, - це вчинення юридичних дій, внаслідок яких цей виріб бере участь в процесі здійснення господарської діяльності, тобто діяльності по виробництву та обміну товарами”. На думку автора, хибним є положення пункту 3 статті 22 Закону, відповідно до якого введення в господарський оборот повинно бути здійснено володільцем патенту або з його спеціального дозволу. В такому випадку “принцип вичерпання прав” не діє у разі введення в господарський оборот виробу, що містить промисловий зразок,  на підставі примусової ліцензії. Крім того, не врахована можливість існування права попереднього користування, суб’єкт якого також може вводити в господарський оборот продукцію, виготовлену із застосуванням запатентованого промислового зразка. Тому дисертантка пропонує умову виникнення “принципу вичерпання прав” у п.ункті 3 статті 22 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” викласти як “введення в господарський оборот виробу законним шляхом”.


Четвертий розділ роботи “Попередження порушень виключного права господарюючого суб’єкта на промисловий зразок” складається з двох підрозділів.


У першому підрозділі “Види порушень патенту на промисловий зразок”, зазначається, що порушення виключного права на промисловий зразок є по суті порушенням патенту – легальної монополії його володільця,  оскільки сутністю патенту на промисловий зразок є виключне право. Нна підставі аналізу норм Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”,, в роботі вказуються умови, необхідні для наявності визнання порушення патенту: наявність чинного патенту на промисловий зразок; здійснення забороненої дії (тобто посягання на права патентоволодільця); заборонена дія повинна здійснюватись після публікації відомостей про видачу патенту; заборонена дія повинна мати місце в Україні (на території дії патенту). За результатами аналізу норм патентного законодавства країн з розвинутими правовими традиціями патентної охорони об’єктів, в роботі відзначається наявність у ньому поділу порушень патенту на прямі і непрямі. З метою визначення того, чи охоплюються Законом України “Про охорону прав на промислові зразки” випадки непрямих порушень патенту, в роботі досліджується, які дії, крім несанкціонованого використання об’єкта, відносяться до патентних порушень у зарубіжному законодавстві. Результатом дослідження є висновок, що до непрямих порушень патенту відносяться різні форми співучасті у вчиненні патентного порушення: пособництво, схиляння, створення сприятливих умов, покривання. В роботі зазначається, що визначення порушення прав, що надаються патентом, яке міститься у статті 26 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки”, охоплює і вказані зазначені непрямі порушення. На думку автора, позитивним моментом є поділ порушень залежно від форми вини порушника з метою диференціації способів захисту прав патентоволодільця у випадку вчинення патентного порушення, адже запроваджує необхідний баланс інтересів патентоволодільця та інших членів суспільства.


У другому підрозділі “Попереджувальні судові засоби захисту виключного права суб’єкта господарюваннягосподарюючого суб’єкта на промисловий зразок” досліджується проблема запровадження заходів, які надавали б можливість господарюючому суб’єкту – патентоволодільцю попередити чи припинити дії інших суб’єктів щодо порушення його виключного права на промисловий зразок. На підставі дослідження зарубіжного законодавства дисертантка визначає способи, за допомогою яких патентоволодільцю надається можливість попередити порушення його виключного права. Автор поділяє їх на три групи. До першої відноситься пряме визнання в патентному законі наявності патентного порушення ще на стадії підготовки до протиправного виготовлення чи здійснення іншої правомочності патентоволодільця. Другим способом є надання володільцю патенту права подати позов, не чекаючи доки його право буде порушене, а навіть за наявності загрози порушення. До третьої групи відноситься Серед них автор виділяє встановлення в патентних законах можливості застосування спеціальних засобів судового захисту - попередніх (тимчасових) судових заборон або вироблення судовою практикою інших заходів превентивного характеру. В роботі визначаються функції, які виконують, в залежності від конкретних обставин, ці засоби: попередження вчинення порушення прав на об’єкт інтелектуальної власності; запобігання нанесенню шкоди суб’єкту права вчиненням протиправних дій; забезпечення можливості визначити характер та розмір шкоди, нанесеної суб’єкту права; забезпечення збирання доказів існування порушення права на об’єкт інтелектуальної власності або готування до вчинення такого порушення; забезпечення виконання судового рішення, що в майбутньому буде прийняте по справі з приводу порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. З метою виявлення у вітчизняній системі права відповідних правових засобів, дисертантка здійснює системний аналіз норм Арбітражного процесуального кодексу України. В процесі аналізу норм АПК України, дисертантка висловлює думку, що обов’язкове доарбітражне врегулювання не враховує специфіку патентних спорів (і взагалі спорів із приводу порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності), тому в роботі пропонується внести зміни до статті 5, доповнивши частину 4, що визначає випадки звільнення від обов’язкового доарбітражного врегулювання, реченням: “спори про порушення виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності”. В результаті дослідження норм АПК України, автор вважає, що необхідним є закріплення відповідних правових інструментів, за допомогою яких патентоволоділець міг би попередити вчинення порушення його виключного права; зібрати докази про існування порушення в разі, якщо у нього є про це підозра. В роботі аналізуються вимоги Угоди  TRIPS щодо наявності у розпорядженні органів судової влади країн-членів тимчасових заходів негайного та ефективного характеру, спрямованих на запобігання порушень будь-якого права інтелектуальної власності  та збереження відповідних доказів відносно інкримінованого порушення та механізму їх реалізації. В роботі досліджуються попереджувальні засоби захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, розроблені судами Великобританії - “Припис Антона Піллера” та судова заборона на ім’я MarevaМарева. Висновком проведеного дослідження є пропозиція дисертантки доповнити статтю 26 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” пунктом 3 такого змісту:


“В разі наявності у патентоволодільця обґрунтованих підстав вважати, що існує реальна загроза порушення патенту і це може спричинити йому збитки, він має право звернутись із заявою до арбітражного суду за винесенням попереджувальної ухвали.


Арбітражний суд за заявою патентоволодільця в порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України, може винести попереджувальну ухвалу наступного змісту:


про огляд судовим виконавцем та відповідним експертом приміщень особи, яку заявник обґрунтовано підозрює у порушенні його виключного права, з метою виявлення доказів порушення виключного права заявника;,  


про тимчасове припинення діяльності особи, щодо якої існують підстави підозрювати у здійсненні патентного порушення; ,


про арешт товарів, що можуть містити у собі охоронюваний об’єкт, та (або) обладнання, на якому вони виготовляються.”


Відповідно пропонується включити до Арбітражного процесуального кодексу України розділ “Попереджувальні ухвали у справах про порушення виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності”, в якому визначити наступні положення:


Загальні положення.


За заявою осіб, які є суб’єктами прав на об’єкти інтелектуальної власності, суддя може винести наступні попереджувальні ухвали: про огляд судовим виконавцем та відповідним експертом приміщень особи, яку заявник обґрунтовано підозрює у порушенні його виключного права, з метою виявлення доказів порушення виключного права заявника, про тимчасове припинення діяльності особи, щодо якої існують підстави підозрювати у здійсненні патентного порушення, про арешт товарів, що можуть містити у собі охоронюваний об’єкт, та (або) обладнання, на якому вони виготовляються.


Умови винесення попереджувальної ухвали.


Для винесення ухвали заявник повинен надати наступні відомості:


підтвердження того, що він є суб’єктом виключного права на об’єкт інтелектуальної власності;


відомості, що свідчать про реальність загрози  існування порушення патенту його виключного права та реальну можливість нанесення йому збитків;


гарантії відшкодувати особі, яку він підозрює у порушенні своїх виключних прав, збитків, нанесених виконанням попереджувальної ухвали, якщо цією особою буде потім доведено, що своїми діями вона не порушувала виключного права заявника, або якщо протягом 15 днів з дня виконання попереджувальної ухвали заявник не подасть позов до суду (арбітражного суду) про порушення його виключного права на об’єкт інтелектуальної власності.


Порядок винесення попереджувальної ухвали.


Суддя виносить попереджувальну ухвалу в разі виконання заявником вказаних вимог. Суддя повинен оцінити необхідність та можливість винесення попереджувальної ухвали, виходячи ізі співвідношення збитків, що загрожують заявникові, та шкоди, що може бути нанесена виконанням ухвали особі, яку заявник підозрює у порушенні його виключного права; існування загрози знищення доказів порушення виключного права заявника.


 


Суддя виносить ухвалу у день подання заяви.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины