Рассомахіна О.А. Правове регулювання використання торговельних марок у господарському обороті : Рассомахин О.А. Правовое регулирование использования торговых марок в хозяйственном обороте

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказується мета і завдання дослідження, його теоретична та методологічна основа, наукова новизна, практичне і теоретичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

Розділ 1 “Загальна характеристика торговельних марок як категорії господарського права” включає два підрозділи, присвячені висвітленню питань про поняття, функції та ознаки торговельних марок як категорії господарського права, характеристику законодавства про торговельні марки, сутність прав на них.

У підрозділі 1.1. “Поняття торговельної марки як категорії господарського права” розкривається поняття та ознаки торговельної марки як категорії господарського права. Використовуючи діалектичний метод, автор розглядає суть та природу торговельних марок, їх призначення та функції, а також встановлює їх зв’язок із суміжними термінами.

Поняття торговельної марки як юридичної категорії автор аналізує з точки зору термінології, яка застосовуються у законодавстві України та практиці, з точки зору функцій торговельних марок та шляхом характеристики суб’єктів прав на торговельні марки.

Досліджуючи термінологію, яка застосовується для позначення торговельних марок, автор робить висновок, що у національному законодавстві необхідно узгодити вживання різних термінів на позначення даного поняття, інакше це спричинятиме термінологічні помилки або юридико-технічну недосконалість законодавчого матеріалу.

Автор звертає увагу на недоцільність ототожнення понять логотип, фірмовий знак та торговий знак, які застосовуються у ст.1  Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, адже вони мають різний обсяг. Логотип являє собою позначення в особливому графічному виконанні, яке є формою вираження торговельної марки. Торговий знак  - це будь-яке позначення, що індивідуалізує товари та/або послуги особи;  фірмовий знак - будь-яке позначення, що відрізняє одну особу з-поміж інших. У законодавстві України відсутнє визначення термінів “торговий знак”, “фірмовий знак”, не визначено їх співвідношення між собою та з термінами “фірмове найменування” та “торговельна марка”. Не слід перевантажувати законодавство термінами-синонімами на позначення одного правового явища, а також змішувати різні правові категорії.

Легально визначеними термінами, у відповідності з якими необхідно узгодити положення інших законів і підзаконних актів є терміни “торговельна марка” та “знак для товарів і послуг”.

Автор розмежовує поняття “торговельна марка” та “бренд” на основі таких критеріїв: а) складові елементи; б) рівень відомості та репутації; в) вартість;               г) наявність правової охорони; д) форма правової охорони; е) обсяг правової охорони. Бренд є більш широкою категорію, ніж торговельна марка, і включає в себе (але не вичерпується ними): торговельну марку та/або комерційне найменування (найменування фізичної особи-підприємця), та/або географічне зазначення, а також  уявлення про ці об’єкти у свідомості споживача або цінності, що асоціюються з ними. Бренд  - це економічна категорія, що має складну структуру (сутність бренда, атрибути бренда, образ бренда, товар чи послуга з їх характеристиками, інформація про споживача, ставлення споживача до товару). Бренд характеризується високим рівнем відомості та репутації. Бренд приносить додатковий прибуток і відповідно має більшу вартість, ніж звичайна торговельна марка. Створення бренда у загальному вигляді є результатом залучення усіх нематеріальних активів підприємства: тих, які мають правову охорону, і тих, які такої охорони не мають. Можливість правової охорони бренда визначається підставами та обсягом правової охорони кожного окремого нематеріального активу, які його утворюють. Торговельна марка - лише один із різновидів нематеріальних активів підприємства, що може стати основою бренда, вона має просту структуру  - складається з певного позначення. Звичайна торговельна марка має звичайний рівень відомості і вартості. Торговельна марка стає брендом у випадку перетворення її на добре відому. Правова охорона торговельних марок виникає з різних підстав. Обсяг правової охорони торговельної марки обмежується самим позначенням та переліком товарів і послуг, для яких вона зареєстрована або використовується. Автор приходить до висновку, що формалізувати визначення поняття бренд шляхом його законодавчого закріплення недоцільно.

Зроблено висновок, що суб’єктом права на торговельну марку може бути будь-яка особа незалежно від наявності у неї статусу суб’єкта господарювання, тому вирішення проблеми недобросовісної державної реєстрації прав на торговельні марки через визначення поняття торговельних марок є недоцільним.

На основі застосування теорій про об’єкт права та об’єкт правовідносин, зроблено висновки, що природі правовідносин щодо використання торговельних марок у сфері господарювання найкраще відповідають плюралістичні теорії об’єкта. Належним чином набуті права на торговельну марку передбачають, що торговельна марка стає самостійним об’єктом правовідносин щодо індивідуалізації товарів і послуг у господарському обороті. У відносних правовідносинах щодо набуття, передачі прав на торговельну марку важливе значення має комплекс прав на даний об’єкт.

Зважаючи на те, що класифікація торговельних марок відображає суттєві аспекти їх використання у господарському обороті, автором запропоновано додаткові критерії для класифікації даних об’єктів.

За результатами проведеного дослідження надано власне визначення  торговельної марки як категорії господарського права: торговельна марка – це різновид об’єкта права інтелектуальної власності, за допомогою якого суб’єкт господарювання індивідуалізує свої товари та (або) послуги, забезпечує їх рекламу та гарантію якості у певній сфері господарювання.

У підрозділі 1.2. “Законодавство України про торговельні марки та сутність прав на них” характеризується законодавство про торговельні марки, суть і природа  прав на торговельну марку згідно цього законодавства.

В результаті комплексного аналізу системи законодавства України у сфері охорони торговельних марок, зроблено висновок, що сукупність норм щодо охорони та використання торговельних марок є міжгалузевим правовим інститутом.

За допомогою історичного методу надано оцінку теоріям прав інтелектуальної власності, які пояснюють сутність прав на торговельні марки. Виявлено значення даних теорій у процесі становлення національного законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності. У законодавстві України про інтелектуальну власність знаходять відображення дві теорії прав інтелектуальної власності – пропрієтарна та виключних прав. Проте, теорія виключних прав більше відповідає сутності прав на торговельну марку як нематеріальний об’єкт.

Розділ 2 “Набуття права на використання торговельних марок у господарському обороті” складається з трьох підрозділів і розкриває порядок набуття права на використання торговельних марок у господарському обороті.

У підрозділі 2.1. “Критерії охороноздатності торговельних марок” аналізуються юридичні ознаки торговельних марок, що знаходять свій прояв у критеріях охороноздатності даних об’єктів.

Дисертантка аналізує поняття охороноздатності як сукупності ознак, необхідних для реєстрації позначення у якості торговельної марки чи застосування щодо нього іншої підстави правової охорони; складові даного поняття; підходи до класифікації критеріїв охороноздатності торговельних марок.

Автор пропонує використовувати позитивний підхід до визначення критеріїв охороноздатності торговельних марок, і виділяє такі: 1) новизна; 2) розрізняльна здатність; 3) відповідність публічному порядку та  моралі. Також слід врахувати й інші юридичні ознаки торговельних марок: умовність позначення; наявність правової охорони, які є допоміжними для застосування даних критеріїв.

З метою удосконалення порядку набуття прав на торговельні марки запропоновані доповнення щодо змісту таких критеріїв охороноздатності торговельних марок як відповідність публічному порядку та моралі, неоманливість, розрізняльна здатність.

У підрозділі 2.2. “Використання як підстава набуття прав на торговельну марку” досліджується процес використання торговельних марок як підстава для набуття прав на торговельні марки в Україні.

За результатами аналізу порядку визнання торговельної марки добре відомою на основі порівняння норм міжнародного права, національного законодавства та  доктринальних положень, дисертанткою зроблено висновок, що набуття прав на добре відомі торговельні марки не слід ставити у залежність від їх попередньої державної реєстрації та внесено пропозиції щодо вдосконалення процедури визнання торговельної марки добре відомою.

В результаті системного аналізу історичних витоків, суті, практики застосування права попереднього користувача на торговельну марку, автором запропоновано систему умов та порядок застосування права попереднього користувача на торговельну марку.

У підрозділі 2.3. “Державна реєстрація прав на торговельну марку” досліджується порядок державної реєстрації прав на торговельні марки  з точки зору дотримання прав заявника у цьому процесі.

За результатами системного аналізу процедури прискореної державної реєстрації прав на торговельні марки, а також механізму реалізації прав заявників: на поновлення прав, втрачених у процесі державної реєстрації; на перегляд рішення про державну реєстрацію прав на торговельну марку органом виконавчої влади з питань реєстрації; на поновлення строку надання мотивованої відповіді на попередній висновок закладу експертизи; а також права будь-якої особи ознайомлюватися із матеріалами заявки, - дисертанткою запропоновано систему гарантій забезпечення прав потенційних заявників на торговельні марки, в тому числі систему обставин, які можуть свідчити про недобросовісність державної реєстрації прав на торговельну марку.

Розділ 3 “Використання торговельних марок у господарському обороті” складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню поняття, обсягу та особливостей використання торговельних марок у господарському обороті.

У підрозділі 3.1. “Поняття використання торговельних марок у господарському  обороті та його обсяг” досліджується сутність поняття, обсяг та критерії належного використання торговельної марки у господарському обороті.

За результатами комплексного дослідження вимог щодо використання торговельних марок у господарському обороті виявлено, що для потреб господарського обороту належним використанням торговельної марки слід визнати використання, яке забезпечує виконання торговельною маркою її трьох основних функцій  - індивідуалізації, реклами та гарантії якості продукції, що виробляється. Обов'язковою  умовою  використання  торговельної марки  власником є її використання саме стосовно тих товарів і послуг, щодо яких цю марку зареєстровано. Проблему вичерпання прав на торговельну марку слід вирішувати за допомогою норм національного договірного права, шляхом встановлення відповідних умов у договорах про передачу прав на торговельні марки або  ліцензійних договорах; якщо ж договору не укладено, слід застосовувати законодавство про недобросовісну конкуренцію.

У підрозділі 3.2. “Особливості правового регулювання використання торговельних марок в окремих галузях економіки України” досліджуються питання, пов’язані з особливостями правового регулювання використання торговельних марок в окремих галузях економіки України – у галузі харчової промисловості (у сфері обігу мінеральних вод), та фармацевтичній галузі, що обумовлено необхідністю вироблення засобів щодо запобігання конфліктам між правами на торговельні марки, географічні зазначення та назви лікарських засобів.

За результатами проведеного дослідження дисертанткою вироблено пропозиції щодо вжиття заходів Державним департаментом інтелектуальної власності та Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики з метою запобігання конфліктам між торговельними марками та географічними зазначеннями у сфері обігу мінеральних вод, а також пропозиції щодо вжиття заходів Державним фармакологічним центром з метою запобігання конфліктам між торговельними марками та назвами лікарських засобів у фармацевтичні галузі.

У підрозділі 3.3. “Правова характеристика передачі прав на торговельні марки у сфері господарювання” досліджуються особливості договірних конструкцій щодо передачі прав на торговельну марку.

За результатами проведеного дослідження виявлено, що недоліком чинної редакції Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” є скасування обов’язковості публікації та внесення реєстру відомостей про видачу ліцензій на торговельну марку, а встановлення лише права на інформування невизначеного кола осіб про вчинення даних правочинів. Потреби практики вказують на обов’язковість внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (Реєстр) змін щодо особи власника та необхідність видачі нового охоронного документа  у випадку укладання договору про передання прав на торговельну марку у повному складі.