Некрасова Т.В. Правове регулювання надання державної допомоги суб\'єктам господарювання : Некрасова Т.В. Правовое регулирование предоставления государственной помощи субъектам хозяйствования

Краткое содержание

Розділ 1. Загальна характеристика державної допомоги суб’єктам господарювання складається з двох підрозділів, у яких аналізується сутність, поняття, а також види та форми державної допомоги суб’єктам господарювання, досліджуються напрямки розвитку законодавства, що визначає порядок надання державної допомоги суб’єктам господарювання.

У підрозділі 1.1. “Поняття та ознаки державної допомоги” на основі аналізу основних положень національного та зарубіжного законодавства, а також дослідження наукової літератури визначено особливості надання державної допомоги суб’єктам господарювання, що впливають на її надання, та сформульовано поняття та ознаки державної допомоги.

Виявлено основні ознаки державної допомоги суб’єктам господарювання, до числа яких відноситься: а) це невід’ємний засіб державного регулювання економіки, що здійснюється спеціально уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування; б) це спосіб зовнішнього впливу на суб’єкта господарювання; в) виражається у таких засобах, як привілеї або пільги; г) застосовується при наявності певних фактичних підстав; д) надається у порядку, передбаченому діючим законодавством, за умови відповідності суб’єкта господарювання певним критеріям.

На підставі виявлених ознак державної допомоги суб’єктів господарювання уточнено її визначення як сукупності фінансових, організаційних або правових засобів, що надаються суб’єктам господарювання спеціально уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування з метою досягнення відповідних економічних та соціальних цілей, а також забезпечення сталого розвитку економічної та/або соціальної сфери.

У підрозділі 1.2. “Види та форми державної допомоги” досліджуються різноманітні форми державної допомоги, їх особливості, а також проведено аналіз видів державної допомоги, на підставі якого запропоновано відповідну класифікацію державної допомоги суб’єктам господарювання.

На підставі аналізу діючого законодавства виділено види державної допомоги суб’єктам господарювання в залежності від рівня надання державної допомоги; кола осіб, які отримують державну допомогу; економічної сутності надання державної допомоги; строків надання державної допомоги; характеру надання державної допомоги; характеру покладання обов’язків здійснити допомогу; джерел фінансування.

Вказано, що визначення видів державної допомоги залежить від специфіки її надання суб’єктам господарювання.

Визначено, що до основних форм державної допомоги суб’єктів господарювання відносяться: субсидії, дотації, позика, участь у акціонерному капіталі, надання державних гарантій, передача на пільгових умовах суб’єктам господарювання майна, податкові пільги.

Розглянуто поняття та ознаки субсидій як однієї з найбільш розповсюджених форм державної допомоги суб’єктів господарювання в Україні в умовах членства в Світовій організації торгівлі. Сформульовано визначення субсидій з метою його закріплення в Господарському кодексі України як невідплатних поточних виплат суб’єктам господарювання, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов’язані з відшкодуванням збитків суб’єктів господарювання державної форми власності.

Обґрунтовано, що до числа форм державної допомоги суб’єктів господарювання необхідно відносити правові пільги у вигляді введення мораторію на примусову реалізацію майна окремих категорій суб’єктів господарювання, а також правові пільги у вигляді звільнення продукції окремих категорій суб’єктів господарювання від ліцензування та квотування при здійсненні ними зовнішньоекономічних операцій.

У підрозділі 1.3. “Загальна характеристика законодавства про надання державної допомоги суб’єктам господарювання” здійснено системний аналіз  національного законодавства у сфері державної допомоги та визначено основні напрямки його подальшого розвитку.

Встановлено відсутність системного підходу до формування та розвитку законодавства про державну допомогу суб’єктів господарювання. На підставі проведеного аналізу визначено чотири основні блоки законодавства про державну допомогу суб’єктів господарювання, а саме нормативно-правові акти, що спрямовані на: а) стимулювання сталого розвитку; б) підтримку певних суб’єктів господарювання або окремих груп суб’єктів господарювання, що мають важливе економічне, соціальне значення; в) ліквідацію певних негативних явищ та відновлення попереднього стану певних суб’єктів господарювання; г) поліпшення соціального становища.

За результатами дослідження стану законодавства у сфері державної допомоги суб’єктам господарювання у роботі формулюються пропозиції щодо його вдосконалення в частині визначення правових засад надання суб’єктам господарювання державної допомоги.

Розділ 2. Правове регулювання надання окремих видів державної допомоги суб’єктам господарювання, який складається з трьох підрозділів і присвячено аналізу особливостей правового регулювання надання окремих видів державної допомоги суб’єктам господарювання, зокрема, державної допомоги на регіональному та галузевому рівні, а також загальнодержавної державної допомоги.

У підрозділі 2.1. “Особливості надання державної допомоги суб’єктам господарювання на регіональному та місцевому рівні” досліджуються особливості державної допомоги на регіональному та місцевому рівні, яка надається суб’єктам господарювання: а) у межах реалізації державних, регіональних та місцевих цільових програм; б) у процесі реалізації інвестиційних проектів у межах вільних економічних зон; в) у межах депресивних територій.

У роботі розглянуто порядок надання державної допомоги суб’єктам господарювання на регіональному та місцевому рівні у межах реалізації державних, регіональних та місцевих цільових програм. На підставі аналізу норм Закону України “Про державні цільові програми” зроблено висновок про необхідність гармонізації його основних положень, які визначають джерела фінансування державних цільових програм. У зв’язку з цим запропоновано внести до ст. 15 Закону України “Про державні цільові програми” доповнення у частині розширення переліку нормативно-правових актів, які визначають джерела фінансування державних цільових програм шляхом приєднання до нього інших законодавчих актів, поряд із законами України.

Встановлено, що державна допомога суб’єктам господарювання, які здійснюють реалізацію інвестиційних проектів на території вільних економічних зон, на сьогоднішній день надається лише учасникам та спільним підприємствам технологічних парків, а також технологічним паркам, що функціонують у формі юридичної особи.

На підставі аналізу діючого законодавства визначено основні напрямки державної допомоги суб’єктам господарювання, що здійснюють свою господарську діяльність у межах депресивних територій.

У підрозділі 2.2. “Особливості надання загальнодержавної допомоги суб’єктам господарювання” досліджуються особливості загальнодержавної допомоги, яка надається суб’єктам господарювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері науки та нових технологій, а також з метою створення нових робочих місць.

На підставі проведеного аналізу особливостей загальнодержавної допомоги зроблено висновок про необхідність вдосконалення порядку її надання суб’єктам господарювання. У дисертації зазначається, що однією з основних правових форм взаємодії між суб’єктами господарювання та державними органами, які надають певні види державної допомоги, є договір про надання державної допомоги.

Встановлено, що відсутність у діючому законодавстві єдиних підходів до визначення основних положень договору в сфері державної допомоги може призводити до порушення порядку її надання суб’єктам господарювання. У зв’язку з цим обґрунтовано пропозиції щодо визначення у Господарському кодексі України істотних умов договору про надання державної допомоги суб’єктам господарювання, до яких, зокрема, відноситься: а) порядок надання та повернення грошових коштів або майна суб’єкту господарювання від державного органу або підпорядкованої йому установи, що здійснює надання державної допомоги; б) визначення меж використання майна, в тому числі об’єктів інтелектуальної власності, яке передається суб’єкту господарювання у якості державної допомоги; в) строк надання державної допомоги суб’єкту господарювання; г) відповідальність суб’єкта господарювання у разі використання грошових коштів або майна, що було надано у якості державної допомоги не за цільовим призначенням, а також у разі порушення строків повернення таких грошових коштів або майна.

З метою систематизації законодавства щодо притягнення суб’єктів господарювання до відповідальності за порушення порядку отримання державної допомоги, а також умов використання грошових коштів, що надаються у якості такої допомоги, обґрунтовано пропозиції щодо встановлення відповідальності суб’єктів господарювання у разі незаконного одержання грошових коштів, які надаються з метою державної допомоги їх господарської діяльності або використання таких коштів не за цільовим призначенням. У зв’язку з цим запропоновано доповнити Господарський кодекс України положенням про відповідальність суб’єктів господарювання за незаконне одержання грошових коштів, що спрямовуються на здійснення певного виду державної допомоги або використання таких коштів не за цільовим призначенням шляхом покладання на таких суб’єктів господарювання обов’язку зі сплати пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за весь період користування грошовими коштами, які були незаконно одержані або використовувалися не за цільовим призначенням.

У підрозділі 2.3. “Особливості надання державної допомоги суб’єктам господарювання на галузевому рівні”. В цьому розділі обґрунтовуються пропозиції щодо вдосконалення порядку надання державної допомоги на галузевому рівні на основі дослідження особливостей її правового регулювання та практики застосування.

На підставі аналізу законодавчого визначення поняття галузі народного господарства зроблено висновок про необхідність його вдосконалення в частині розширення спектру суб’єктів господарювання, сукупність яких складає галузь народного господарства, та запропоновано викласти частину 1 статті 260 Господарського кодексу України у наступній редакції: “Сукупність усіх суб’єктів господарювання, які здійснюють переважно однакові або подібні види господарської діяльності, складає галузь”.

У дисертації досліджується порядок надання державної допомоги суб’єктам господарювання на галузевому рівні. Встановлено, що до основних етапів надання державної допомоги суб’єктам господарювання на галузевому рівні відноситься: а) прийняття заяви від суб’єкта господарювання про надання державної допомоги; б) допущення до участі в конкурсному відборі; в) розгляд і оцінка заяв та проектів; г) оцінка правового та економічного стану суб’єктів господарювання, що є ініціаторами отримання державної допомоги; д) проведення конкурсного відбору; е) надання державної допомоги.

У роботі проведено аналіз правового режиму надання державної допомоги суб’єктам господарювання, що функціонують у певних галузях народного господарства, зокрема, в автомобілебудівної, суднобудівної, літакобудівної промисловості, космічної діяльності, сільському господарстві та в інших галузях народного господарства, правовий режим державної допомоги щодо яких передбачено в спеціальних законах. Кількісна оцінка розміру державної допомоги, отриманої пріоритетними галузями промисловості, свідчить, що найбільшими реципієнтами державної допомоги були автомобілебудування та суднобудування. Суднобудівна, літакобудівна та космічна галузі найбільшу вигоду отримали за рахунок звільнення від сплати ввізного мита та земельного податку, автомобілебудівна - ввізного мита та податку на додану вартість. Для автомобілебудування характерна тенденція до зростання річних сум отриманих непрямих пільг.

З урахуванням проведеного аналізу законодавства про державну допомогу суб’єктам господарювання та практики її надання, у дисертації обґрунтовано пропозиції щодо систематизації можливих обмежень для суб’єктів господарювання, яким забороняється надання державної допомоги, шляхом доповнення глави 2 Господарського кодексу України статтею наступного змісту: “Суб’єктам господарювання, які отримали державну допомогу на здійснення певних напрямків господарської діяльності, забороняється надання тих самих видів державної допомоги таких напрямків господарської діяльності за другими бюджетними програмами або в межах інших режимів державної допомоги окремих видів господарської діяльності. Забороняється надання державної допомоги суб’єктам господарювання, якщо вони: визнані банкрутами або стосовно них порушено справу про банкрутство, за винятком випадків, коли основною метою надання державної допомоги є відновлення платоспроможності суб’єкта господарювання; перебувають у стадії ліквідації; припинили свою господарську діяльність; подали недостовірну інформацію щодо інвестиційного або іншого проекту за яким надається державна допомога подали недостовірну інформацію щодо свого фінансово-економічного стану; їх діяльність є збитковою; мають заборгованість перед бюджетом та державними цільовими фондами, за винятком випадків, коли основною метою надання державної допомоги є відновлення платоспроможності суб’єкта господарювання”.

У роботі досліджено поняття та правові засади державного контролю у сфері державної допомоги суб’єктам господарювання. Проаналізовано компетенцію спеціально уповноважених органів державної влади у сфері державного контролю за наданням державної допомоги суб’єктам господарювання, до числа яких відноситься: Рахункова палата, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство України, галузеві міністерства та відомства, які безпосередньо беруть участь у процесі надання державної допомоги суб’єктам господарювання, правоохоронні органи, які здійснюють державний контроль за дотриманням суб’єктами господарювання та їх уповноваженими особами законодавства у сфері державної допомоги.

Розділ 3. Міжнародний досвід надання державної допомоги суб’єктам господарювання складається з двох підрозділів, в яких досліджуються особливості правового регулювання надання державної допомоги суб’єктам господарювання за законодавством Світової організації торгівлі, Європейського союзу та окремих зарубіжних країн.

У підрозділі 3.1. “Правове регулювання надання державної допомоги суб’єктам господарювання в СОТ та Україні” проводиться аналіз відповідного законодавства Світової організації торгівлі, що регулює порядок надання державної допомоги суб’єктам господарювання, з метою дослідження тенденцій адаптації національного законодавства в умовах членства України в Світовій організації торгівлі.

Аналіз нормативної бази СОТ показує, що державна допомога суб’єктам господарювання (субсидування) поділяється за критерієм специфічності (адресності): субсидування, що не обмежено для певного кола підприємств або галузей (неадресне або неспецифічне субсидування); субсидування, що призначено для окремих або певного кола підприємств та галузей (адресне або специфічне субсидування).

На підставі дослідження основних положень законодавства СОТ про державну допомогу, виявлено наступні види державної допомоги (субсидування) суб’єктам господарювання, які виокремлюються за законодавством СОТ та на які може даватися дозвіл або заборона: а) експортне субсидування; б) субсидування на основі використання національних товарів замість імпортних; в) субсидування підтримки промисловості; г) субсидування структурних перетворень; д) субсидування регіонального розвитку; е) субсидування дослідження та розвитку.

Встановлено, що відповідно до вимог законодавства СОТ окремі випадки субсидування відносяться до заборонених (експортні субсидії, субсидії, що передбачають переважне використання вітчизняних товарів), а також до незаборонених, які можуть підлягати або не підлягати застосуванню компенсаційних заходів (субсидії дослідження та розвитку, субсидії регіонального розвитку, природоохоронні субсидії).

У роботі проведено порівняльно-правовий аналіз законодавства СОТ з нормами Господарського кодексу України та іншими нормативно-правовими актами України про державну допомогу суб’єктам господарювання. Виявлено, що надання допомоги окремим регіонам у зв’язку з важкою екологічною ситуацією, у зв’язку з стихійним лихом та допомоги соціального характеру не виходить за межі вимог законодавства СОТ, яке встановлює критерії надання державної допомоги суб’єктам господарювання.

У підрозділі 3.2. “Правове регулювання надання державної допомоги суб’єктам господарювання в ЄС та Україні” досліджується досвід правового регулювання надання державної допомоги суб’єктам господарювання за законодавством ЄС, у тому числі – у контексті його використання для подальшого удосконалення законодавства України.

На підставі аналізу основних положень законодавства Європейського союзу про державну допомогу зроблено висновок, що під державною допомогою в праві Європейського союзу розуміється добровільне надання послуги державним органом підприємству-вигодонабувачу без отримання зворотної адекватної послуги, що обмежує конкуренцію.

Встановлено, що будь-яка державна допомога, яка порушує або погрожує порушенню конкуренції розглядається як несумісна з загальним ринком, крім окремих видів, які можуть бути визнані дозволеними. Особливістю правового регулювання надання державної допомоги суб’єктам господарювання за законодавством ЄС є обов’язкове отримання дозволу з боку Європейської комісії, а також обов’язкове заявлення всіх видів державної допомоги, що забезпечує “прозорість” надання державної допомоги. Зазначено, що відмінною ознакою державної допомоги за законодавством ЄС є її індивідуальний характер.

У дисертації виявлено напрямки державної допомоги, надання якої дозволено у державах-членах Європейського союзу (допомога соціального характеру, яка надається індивідуальним суб’єктам без дискримінації інших, допомога заради ліквідації наслідків стихійних лих або надзвичайних ситуацій; допомога економіці певних регіонів та інше).

У роботі проведено порівняльно-правовий аналіз норм Господарського кодексу України та інших нормативних актів із  законодавством Європейського союзу про державну допомогу суб’єктам господарювання, на підставі якого зроблено висновок про необхідність розширення переліку основних напрямків державної допомоги суб’єктам господарювання, які визначені у законодавстві України, шляхом доповнення Господарського кодексу України статтею 16-1 наступного змісту: “Державна допомога суб’єктам господарювання може надаватися з метою: проведення наукових досліджень та здійснення інноваційної діяльності; захисту навколишнього природного середовища під час здійснення господарської діяльності; виробництва продукції пріоритетних галузей економіки; допомоги суб’єктам малого підприємництва, які здійснюють пріоритетні види діяльності; створення нових або збереження існуючих робочих місць на підприємствах, установах, організаціях, яким надається державна допомога; ліквідації наслідків негативних природних явищ, які виникли внаслідок надзвичайних подій або стихійного лиха”.