Косач Н.Є. Правове регулювання спільного підприємництва (порівняльні аспекти) : Богун В.П. Правовое регулирование расчетов в иностранной валюте во внешнеэкономических отношениях

Краткое содержание

        Розділ 1. Правові дослідження спільного підприємництва. Автором розглядаються етапи досліджень правового регулювання спільного підприємництва, еволюція поняття “joint venture” (спільне підприємництво) у правових дослідженнях, суб'єкти і правові форми спільної підприємницької діяльності.

        На першому етапі, з початку 70-х рр. до початку 80-х рр., роботи вітчизняних дослідників присвячувалися спільному підприємництву в зарубіжних країнах (міжнародні господарські організації в країнах-членах РЕВ, правове положення змішаних товариств у країнах ЄЕС).

        Другий етап, з початку 80-х рр. до початку 90-х рр., пов'язаний із початковим допуском інвестування капіталу з країн - членів РЕВ і тільки шляхом створення, так званих СГО (спільних господарських організацій). СГО, утвореним на території СРСР, був присвячений ряд спеціальних нормативних актів. При цьому підкреслювалося, що на території держави-члена РЕВ спільна господарська організація є однією з форм соціалістичної економічної інтеграції і не може розглядатися, як інвестування власне іноземного капіталу. Пізніше, з 1987 року, в радянському законодавстві поняття спільного підприємства нерозривно зв'язувалося з іноземними інвестиціями. На цьому етапі роботи вітчизняних дослідників присвячувалися правовим питанням заснування і діяльності на території СРСР спільних підприємств за участю радянських організацій і фірм капіталістичних країн і країн, що розвиваються.

        Третій етап,  з початку 90-х рр., пов'язаний із формуванням національних законодавств колишніх радянських республік, а також із практикою застосування законодавства про конкуренцію ЄС.

        Далі в розділі висвітлюються існуючі у вітчизняній і зарубіжній літературі трактування спільного підприємництва. Ототожнення “joint venture” і спільного підприємства як форми іноземного інвестування - найбільш поширена точка зору.

       Для того, щоб визначити суб'єктів правовідносин, охоплюваних поняттям “joint venture”, необхідно звернутися до іншого поняття - “undertaking”. Законодавство про конкуренцію ЄС складають норми, що забороняють антиконкурентні угоди між суб'єктами підприємницької діяльності (“undertakings”) і зловживання домінуючим положенням на ринку. Під поняттям “undertaking” розуміється будь-який суб'єкт, що здійснює підприємницьку діяльність. Воно охоплює фізичних осіб, юридичних осіб і їхні об'єднання, неправосуб'єктні організації, що здійснюють підприємницьку діяльність. На підставі розглянутого автором робиться висновок, що “joint venture” не варто трактувати як спільне або змішане підприємство. Правильніше визначати “joint venture”, як спільну підприємницьку діяльність, тому що під “joint venture” припускається спільна діяльність суб'єктів підприємництва (незалежно від їхньої державної приналежності), заснована на об'єднанні зусиль, засобів, майна та на розподілі результатів і ризиків від її здійснення, у формі договору, правосуб'єктної або неправосуб'єктної організації для досягнення загальної мети.

       При визначенні комерційної або підприємницької діяльності в праві ЄС використовується традиційне формулювання “мета одержання прибутку”, що трактується, як розподіл між фундаторами компанії матеріальних благ, одержуваних компанією в результаті її діяльності. Проте, у літературі відзначається, що це трактування вже не відповідає в достатній мірі потребам сучасної економіки в зв'язку зі зростаючою роллю державних і націоналізованих підприємств, прибуток яких йде безпосередньо в бюджет, а також із появою нових організаційно-правових форм, задача яких - сприяння кооперації підприємств, а не одержання прибутку і розподіл його між учасниками. Тому, більшість західноєвропейських юристів при тлумаченні поняття “прибуток” наголошують на “рентабельність”, як на необхідну умову ведення будь-якої господарської діяльності, турботу про запобігання збитків. У теоретичному тлумаченні ціль одержання прибутку розуміється ширше, ніж намір розподілити його між учасниками. Скоріше вона розуміється як ефективно і небезоплатно здійснювана господарська діяльність.

        Тому, якщо розглядати явище “joint venture” у господарсько-правовому аспекті щодо українського законодавства, то можна зробити висновок про те, що суб'єкти аналізованих відносин охоплюються поняттям суб'єкта господарювання.

        По вивченню думок дослідників про трактування понять “підприємство”, “юридична особа”, ”господарська організація” і про правові форми спільної підприємницької діяльності, автором робиться висновок, що в залежності від характеру діяльності вона може реалізуватися у формі правосуб'єктної і неправосуб'єктної організації, у формі  договору.

        Розділ 2. Правове регулювання спільної діяльності суб'єктів господарювання в Україні. Автором аналізується законодавство України в сфері спільної діяльності суб'єктів господарювання, визначення підприємницької і господарської діяльності, правові форми, в яких може здійснюватися спільна діяльність суб'єктів господарювання.

        Розглядається поняття підприємницької діяльності, передбачене Законом України “Про підприємницьку діяльність”, поняття господарської діяльності, дане в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”. На відміну від законодавства ЄС, у чинному законодавстві України існує співвідношення підприємницької і господарської діяльності.

        У проекті Господарського (Комерційного) кодексу України закріплене розмежування господарської діяльності, що здійснюється з метою вилучення прибутку - підприємницької або комерційної діяльності, а також господарської діяльності, здійснюваної без мети одержання прибутку - некомерційної господарської діяльності.

        Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” визначена спільна підприємницька (господарська) діяльність, як діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності Української РСР і іноземними суб'єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів і ризиків від її здійснення. Але таке визначення використовується в рамках зовнішньоекономічної діяльності і не достатньо розкриває суть аналізованих відносин, до того ж, відбувається ототожнення підприємницької і господарської діяльності.

        Правові форми, у яких може здійснюватися спільна діяльність суб'єктів господарювання, відповідно до законодавства України, є господарське товариство, об'єднання підприємств, кооператив і договір про спільну діяльність. У зв'язку з тим,  що холдингова компанія створюється у формі відкритого акціонерного товариства, то вона також може виступати правовою формою спільної господарської діяльності. Господарське товариство, кооператив може послужити правовою формою спільної господарської діяльності в тому випадку, коли всі учасники є суб'єктами господарювання.

        Особливий статус, відповідно до Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, мають такі об'єднання, як промислово-фінансові групи (ПФГ). ПФГ не є юридичною особою. Головне підприємство й учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність по виробництву кінцевої продукції.

        Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” спільна діяльність без створення юридичної особи віднесена до операцій особливого виду, оподатковування яких регулюється Порядком ведення податкового урахування й упорядкування податкової звітності результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи.

        У Законі України “Про режим іноземного інвестування” закріплені особливості правового регулювання спільної інвестиційної діяльності за участю іноземних суб'єктів господарювання. Така діяльність може здійснюватися як у вигляді підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, створеного відповідно до законодавства України, так і у вигляді договору (контракту) про спільну інвестиційну діяльність (виробничої кооперації, спільному виробництві та ін.), не пов'язану зі створенням юридичної особи.

        Як договірна  форма спільної господарської діяльності розглядаються, відбиті  у проекті Господарського кодексу, зв'язані підприємства, що діють на підставі договору.  

        На основі розглянутого автор робить висновок, що спільна діяльність суб'єктів господарювання в Україні може здійснюватися у формі юридичної особи і у формі договору; у законодавстві України відсутнє визначення спільної господарської діяльності, яке охоплює усі правови форми її існування; недостатньо чітко визначена класифікація об'єднань підприємств і їхня відповідальність, у зв'язку з можливістю здійснювати підприємницьку діяльність.

        Розділ 3. Спільна підприємницька діяльність у праві зарубіжних країн. Автором розглядається законодавство окремих західноєвропейських країн і Російської Федерації, а також законодавство Європейського Союзу в сфері спільного підприємництва.

        Для організації спільної діяльності в країнах романо-германської системи права використовуються такі види товариств, як повне і командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство. Розглядається також форма здійснення спільної підприємницької діяльності у Великобританії (партнерство і корпорація, окремим випадком якої є компанія).

        Далі, особлива увага приділяється об'єднанню з загальною економічною метою (groupement d’interet economique - G.I.E.) - специфічному інституту французького права, що не має аналога в інших країнах, у якому можна розглянути ознаки торгового товариства і навіть спілки, що не переслідує мети одержання прибутку. G.I.E. було введено у французьку практику і законодавство в 1967 р. Воно було задумано, як гнучка форма співробітництва підприємств, що повинна була допомогти французьким підприємствам (насамперед малим) витримати конкуренцію з боку підприємств інших країн в умовах єдиного європейського ринку, що формується, і відвоювати собі місце на цьому ринку. Успіх, що мала форма G.I.E. у Франції, залучив до неї увагу органів ЄС, які вирішили використовувати її для організації співробітництва підприємств різноманітних країн ЄС.

        Окремо показуються договірні форми спільного підприємництва, що не припускають створення організації, наділеної правосуб'єктністю, або окремими її елементами (договори, що встановлюють рівноправні відносини між контрагентами і договори, що встановлюють нерівноправні відносини між контрагентами).

        Спільна підприємницька діяльність у західноєвропейських країнах може здійснюватися в різноманітних правових формах. Розділити їх можна на дві основні групи: форми, які не тягнуть за собою виникнення нового суб'єкта права (засновані на договорі, що укладається між підприємцями) і форми, що спричиняють виникнення нового суб'єкта права (манливе створення організації, що наділяється законодавцем тієї або іншої держави статусом юридичної особи).

        Розглядається також регулювання спільної підприємницької діяльності Цивільним кодексом Російської Федерації. У якості правосуб'єктної форми спільного підприємництва виступають господарські товариства і виробничі кооперативи (артілі), а в якості договірної - просте товариство (договір про спільну діяльність).

        Правове регулювання “joint venture” у ЄС здійснюється в рамках законодавства про конкуренцію. Законодавство ЄС про “joint venture” містить у собі акти органів ЄС, прийняті у відношенні як договірних, так і корпоративних “joint venture”, і розвивалося поступово, починаючи від норм про створення різноманітного роду угод про співробітництво і закінчуючи нормами про угоди про злиття компаній.

        Далі у розділі вісвітлюється така своєрідна форма спільної діяльності фізичних і юридичних осіб, єдина для всіх країн ЄС, як європейське об'єднання з загальною економічною метою (groupement europeen d’interet economique - G.E.I.E.). Правовий статус G.E.I.E. регулює регламент Ради ЄС, контракт (угода) між учасниками про його утворення і, субсидіарно, закон країни місцезнаходження G.E.I.E. (той, який регулює аналогічні організаційно-правові форми). Регламент Ради ЄС про G.E.I.E. розроблявся спеціально для розвитку господарських зв'язків між малими і середніми компаніями різноманітних держав-членів ЄС. Головною відмінністю G.E.I.E. від французького об'єднання є те, що його учасники повинні мати різноманітну національну приналежність. G.E.I.E. реєструється в національних реєстрах країн ЄС. Кожна країна має право ввести у своє законодавство обмеження, що стосуються можливості участі в G.E.I.E. окремих категорій фізичних і юридичних осіб. Порядок реєстрації, питання про наділення об'єднання самостійною правосуб'єктністю визначається законодавством держав-членів ЄС. Для заснування G.E.I.E. не потрібно наявності статутного капіталу. Учасники особисто і солідарно відповідальні по боргах і зобов'язанням об'єднання. Діяльність об'єднання повинна відповідати діяльності його членів і носити для них допоміжний, додатковий характер. G.E.I.E. не може займатися самостійною виробничою діяльністю й обмежується наданням послуг своїм членам. При цьому G.E.I.E. не може давати обов'язкові для виконання вказівки, а лише координує їхні дії, не торкаючись господарської самостійності. У цілому задача об'єднання - стимулювати і розвивати діяльність своїх членів, покращувати її результати.

        Автором робиться висновок, що законодавство Європейського Союзу про спільну підприємницьку діяльність розвивається більш інтенсивно, чим у державах-членах ЄС, тому що воно не пов'язано принципами національних правових систем. Право ЄС виробило норми, присвячені безпосередньо спільній діяльності в сфері підприємництва.  Воно більш орієнтовано на господарську ефективність і доцільність, а такий інститут, як європейське об'єднання з загальною економічною метою, становить інтерес із погляду  удосконалювання законодавства України.

        Розділ 4. Шляхи зближення законодавства України і Європейського Союзу в сфері спільної діяльності суб'єктів господарювання. У відповідності із зобов'язанням України зближувати своє законодавство з законодавством Європейського Союзу за Угодою про Партнерство та Співробітництво, автором показано, як досвід правового регулювання “joint venture” у ЄС може бути використаний в українському господарському законодавстві.

        В ЄС відмовилися від тотальної уніфікації права і припускають використовувати як правовий інструмент  активізації інтеграційних процесів зближення законодавств. Це значно посилює роль національного права держав-членів при створенні єдиного внутрішнього ринку ЄС. Зближення законодавств засновується не на нав'язуванні державам-членам ЄС готового рішення, а на визначенні напрямку регулювання в рамках національних правових систем.

        Розглядаються статті Угоди про Партнерство та Співробітництво, що містять: зобов'язання України зблизити своє законодавство про компанії та конкуренцію з законодавством ЄС; зобов'язання України про розвиток малих і середніх підприємств, їхніх об'єднань; положення про створення компаній, які мають метою створення сприятливого і стабільного клімату для заснування і діяльності українських компаній на території ЄС і компаній держав-членів ЄС на території України. 

        Поняття “joint venture” стало використовуватися в результаті практики застосування статей Римського договору, присвячених правилам конкуренції, при розмежуванні картельної практики й економічно доцільної кооперації. Проте, законодавство ЄС не дає його легального визначення. Національне законодавство країн-членів ЄС може включати своє визначення “joint venture” при прийнятті відповідних норм законодавства. Дане поняття, оскільки воно містить у собі різноманітні правовідносини, потребує уточнення при прийнятті законодавства, що регулює зазначені правовідносини.

        Зобов'язання України в сфері конкуренції відповідно до вищезгаданої Угоди складаються у виправленні й усуненні обмежень конкуренції, шляхом удосконалення своїх антимонопольних законів. На відміну від законодавства ЄС, антимонопольне законодавство України не містить норм, які дозволяють розмежовувати картельні угоди й угоди, спрямовані на кооперацію серед угод, що підпадають під дію статей про заборону неправомірних угод. Для розвитку антимонопольного законодавства України в зазначеному напрямку необхідно змінити трактування спільної господарської діяльності. 

        При розгляді питання про те, яке визначення “joint venture” доцільно включити в українське законодавство необхідно враховувати, що підприємницька (комерційна) діяльність і некомерційна діяльність - це види господарської діяльності.

        Тому, автором пропонується визначення спільної господарської діяльності, як координованої, взаємозалежної діяльності двох і більше українських і іноземних суб'єктів господарювання (як із створенням юридичної особи, так і без створення юридичної особи), заснованої на угоді, що припускає тривале співробітництво, а також на об'єднанні зусиль, засобів, майна та розподілі результатів від її здійснення для досягнення визначеної, загальної господарської мети.

        Законом України “Про оподатковування прибутку підприємств” закріплено, що спільна діяльність без створення юридичної особи здійснюється на підставі договору про спільну діяльність, який передбачає об'єднання засобів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети. Може скластися ситуація, коли договір за своїми ознаками є договором про спільну діяльність, а іменується не договором про спільну діяльність, а якось інакше і з цієї причини не підпадає під дію відповідних норм податкового законодавства. Тому пропонується законодавчо визначити, як правову форму спільної господарської діяльності, будь-який договір, незалежно від його найменування, якщо він містить ознаки спільної господарської діяльності.

        Традиційними правовими інструментами для юридичного оформлення груп (об'єднань) у західноєвропейських країнах є договір і товариство. При об'єднанні своєї діяльності комерційними організаціями, статусом юридичної особи таке об'єднання наділяється, або за умови некомерційного характеру його діяльності, або за умови використання для його юридичного оформлення такого інструмента як товариство. Це пов'язано з тим, що найбільш важливим моментом при заснуванні правосуб'єктних об'єднань є обмеження особистої відповідальності його учасників, а на перший план системи відповідальності виходить питання захисту інтересів кредиторів і учасників такого утворення.

        Законодавство України не містить прямого обмеження щодо характеру діяльності об'єднань підприємств. Об'єднання є юридичною особою, має право здійснювати підприємницьку діяльність і на його учасників не покладений обов'язок часткової або солідарної відповідальності. За загальним правилом учасники об'єднання не відповідають по зобов'язаннях об'єднання, законодавство не зобов'язує створювати певний статутний фонд (якщо інше не передбачено статутними документами). В результаті у кредиторів об'єднання немає ніяких гарантій і їхні інтереси не захищені.

       Об'єднання підприємств можна класифікувати на об'єднання товариського і договірного характеру. Проте, автор робить висновок, що більш доцільно закріпити в законодавстві розмежування між об'єднаннями підприємств, наділеними і ненаділеними правосуб'єктністю. Правосуб'єктні об'єднання, у свою чергу, варто класифікувати за характером діяльності на комерційні і некомерційні. Правосуб'єктні комерційні об'єднання повинні створюватися тільки у формі господарських товариств. Інакше порушуються принципи відповідальності, покладені в основу юридичного оформлення спільної діяльності.

        Для використання в законодавстві України в якості організаційно-правової форми спільної діяльності суб'єктів господарювання, розглядається європейське об'єднання з загальною економічною метою. Подібне об'єднання (іменувати яке пропонується, як об'єднання з загальною господарською метою) спрямоване на сприяння малим і середнім підприємствам в умовах жорсткої конкуренції, а при подальшій інтеграції України в ЄС, може бути зареєстроване як європейське об'єднання з загальною економічною метою.              

        Об'єднання з загальною господарською метою - гнучка форма співробітництва юридичних і фізичних осіб. На відміну від об'єднань підприємств дана форма доступна всім суб'єктам господарювання і юридичним особам, і фізичним особам-підприємцям. При цьому не вимагається формування статутного фонду при створенні цього об'єднання, на відміну від господарських товариств, а солідарна відповідальність учасників об'єднання гарантує захист інтересів кредиторів і третіх осіб. Проте, необхідно визначити об'єднання з загальною господарською метою, як об'єднання двох або більше юридичних осіб та підприємців, створене на певний термін  з метою сприяння і розвитку діяльності його членів, поліпшення результатів цієї діяльності. Об'єднання з загальною господарською метою повинно бути наділено статусом юридичної особи.

       У рамках реалізації положень Угоди про Партнерство та Співробітництво, що стосуються створення і діяльності компаній, пропонується передбачити для об'єднання з загальною господарською метою обов'язок розташовувати свою центральну адміністрацію на території України.