Чайкін І.Б. Правове регулювання страхування ризиків на ринках фінансових послуг

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь її наукової розробки, визначаються предмет, об’єкт, мета і завдання дослідження, обґрунтовується наукова новизна дисертації, викладаються основні положення, які виносяться на захист, розкривається теоретичне і практичне значення роботи і апробація результатів дослідження.

Перший розділ дисертації „Поняття страхування ризиків на ринках фінансових послуг і його правова природа” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Історичні аспекти становлення страхування ризиків на ринках фінансових послуг” розглядаються питання виникнення і розвитку страхових правовідносин, зокрема в сфері надання фінансових послуг. Автором виділені основні напрямки сучасного етапу розвитку вищезгаданого інституту: (а) уніфікація стандартів провадження страхової діяльності; (б) поява нових страхових продуктів, а саме страхування пластикових карток, гарантійне, банківських ризиків, валютних тощо; (в) розвиток інформаційних систем та обміну інформації між страховими організаціями та органами державного регулювання різних країн.

            У підрозділі 1.2. „Правова сутність страхування ризиків, що виникають на ринках фінансових послуг” автор показує, що питання ризику було недостатньо висвітлено у літературі радянського періоду. Проте на сучасному етапі розвитку суспільства ризик набуває нового значення, що полягає у ризиковому характері всіх сфер життєдіяльності людини. Проводиться детальний аналіз законодавчого визначення терміну „ризик”, та зокрема страхового ризику.

            З позицій різних теорій природи характеру ризику (об’єктивної, суб’єктивної та об’єктивно суб’єктивної) автор розглядає вищезазначену конструкцію. Із проведеного аналізу робиться висновок, що ризик необхідно розглядати в діалектичній єдності об’єктивного і суб’єктивного як специфічний елемент діяльності суб’єкта в умовах невизначеності і неминучого вибору, що трансформуються в ознаки ймовірності і випадковості.

З метою проведення порівняльно-правового аналізу категорій „страховий ризик” та „страховий інтерес” автор звертається до дослідження останньої. Зупиняючись на проблемі природи інтересу, робиться висновок, що, як і до ризику, в загальнонауковому плані склалося три основні підходи до її розуміння: як об’єктивного, суб’єктивного та суб’єктивно-об’єктивного явища. Доводиться, що інтерес носить суб’єктивно-об’єктивний характер оскільки по формі є об’єктивним відношенням особи до страхового об’єкту та вказує на суб’єктів страхового відношення як носіїв визначених прав і обов’язків, але лише усвідомлення суб’єктом своїх інтересів щодо конкретного об’єкту страхування, як можливості понесення матеріальних збитків, і призводить до об’єктивного закріплення інтересу та перетворення останнього в інтерес законний.

Розглянувши різні підходи до страхового інтересу в якості об’єкту страхових відносин, для з’ясування його змісту автор звертається до елементів страхових правовідносин. Доводиться, що страховому інтересу притаманні два елементи: (а) майновий характер оцінки, як „можливість понесення збитків”; (б) правомірність.

Відстоюється теза, що страховий інтерес не є об’єктом страхування, а скоріше виступає за змістом як об’єктивно-суб’єктивний зв'язок між суб’єктом страхових відносин і їх об’єктом. На підставі цього слід визначати страховий інтерес – як юридичний факт об’єктивно-суб’єктивного характеру, сутністю якого є визначення змісту правового зв’язку між страхувальником і об’єктом страхування.

Констатується, що безпосереднім об’єктом страхування є страховий ризик оскільки: (а) саме таке розуміння страхового об’єкту відповідає економічній суті явища; (б) саме страховий ризик позначає безпосередній об’єм страхової відповідальності, взятої на себе страховиком (перестрахувальником); (в) ризик визначає межі здійснення страхування; (г) саме ризиковість притаманна страхуванню безпосередньо трансформується в страховий об’єкт; (д) об’єктом страхування повинна бути категорія, яка має якісну і кількісну ознаку, що надає змогу правового регулювання страхової відповідальності.

Автор визначає страховий ризик -  об’єктивно-суб’єктивну категорію страхового права, що носить характер ймовірності і випадковості, пов’язаних причинно-наслідковим зв’язком зі страховим випадком і є безпосереднім об’єктом страхування.

Підсумовуючи, пропонується здійснити заміну у ст. 4 ЗУ „Про страхування” об’єкту страхування з майнових інтересів, що не суперечать законодавству України, на майнові ризики, що не суперечать законодавству України.

            У підрозділі 1.3. „Класифікація ризиків, що виникають на ринках фінансових послуг” автор, на підставі результатів отриманих у попередніх розділах, робить спробу класифікувати ризики, що виникають на ринках фінансових послуг за різними критеріями.

Пропонується за ознакою повноти страхового об’єкту розрізняти дві великі групи ризиків: 1) ризики, які не страхуються (їм властива відсутність однієї чи декількох страхових ознак, а саме: ймовірності настання; можливості настання; легальності тощо, та покриття яких реалізується на практиці іншими засобами мінімізації ризику); 2) ризики, що страхуються, яка в свою чергу може поділятися на: (а) ризики, які в будь-якому разі страхуються; (б) ризики, які мають страховий характер, але в більшості не страхуються; (в) ризики, які носять комплексний характер і можуть бути забезпечені декількома видами страхового покриття або страхувати ризик кількох страхувальників.

Розглядаються класифікація за методом законодавчого регулювання здійснення страхування чи характеру виникнення страхових відносин. При відсутності полеміки щодо двох форм (добровільної та обов’язкової) виникають суперечки щодо характеру та місця цих форм у страхуванні взагалі та страхуванні ризиків на ринках фінансових послуг зокрема. Автор приходить до висновку, що на ринках фінансових послуг предмет правового регулювання та зміст правовідносин у цих двох видів є тотожнім. Робиться акцент на ефективності обов’язкової форми страхування ризиків на ринках фінансових послуг, як публічного регулятора ринку і робиться висновок про необхідність його використання.

Наводиться класифікація залежно від форми організації страхової діяльності на ринках фінансових послуг, а саме на державне, комерційне та взаємне страхування. Робиться висновок, що на ринках фінансових послуг України фактично не використовуються такі види як державне та взаємне страхування. Робиться висновок про потребу розвитку державного та взаємного страхування на ринках фінансових послуг, зважаючи на диверсифікацію ризиків та задоволення потреб учасників цих ринків.

Пропонується класифікація за суб’єктним складом страхувальників, яка важлива для визначення кола учасників страхових правовідносин, а отже і для специфіки їх правового регулювання.

Вважається за необхідне розрізняти юридичні конструкції „страхування фінансових ризиків” та „страхування на ринках фінансових послуг”. Обстоюється теза, що ризики на ринках фінансових послуг хоч і не є суто фінансовими, несуть загрозу втрат для суб’єктів ринків товарів та послуг, і фінансових послуг зокрема. Підкреслюється, що прямий фінансовий ризик притаманний лише фінансовому сектору, тоді як опосередковані фінансові ризики притаманні кожному виду господарської діяльності.

На підставі розглянутих та запропонованих класифікацій автор висуває нову, що на його думку можна покласти в основу методики правового регулювання відносин з страхування ризиків на ринках фінансових послуг. Поєднуючи кількісні і якісні показники страхового ризику виводиться загальна (сукупна) оцінка останнього.     

У підрозділі 1.4. „Шляхи вдосконалення державного регулювання ризиків, що виникають на ринках фінансових послуг” проводиться огляд системи правового регулювання страхових правовідносин та відзначаються її недоліки у процесі аналізу різноманітних поглядів учених.

Досліджуючи основні вимоги розроблені Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю викладені в документі „Ключові принципи і методологія страхування”, що ґрунтуються на попереджувальному (пруденційному) регулюванні, як-то: 1.Умови для ефективного нагляду. 2. Цілі нагляду. 3. Повноваження нагляду. 4. Наглядовий процес. 5. Співпраця і обмін інформацією між наглядовими органами. 6. Ліцензування. 7. Відповідність осіб. 8. Зміна в контролі і передача портфелю. 9. Корпоративне управління. 10. Внутрішній контроль. 11. Аналіз ринку. 12. Звітність органам нагляду і безвиїзне інспектування. 13. Виїзне інспектування. 14. Заходи запобіжного та виправного характеру. 15. Застосування санкцій. 16. Ліквідація компанії і вихід з ринку. 17. Нагляд за діяльністю групи. 18. Оцінка ризиків і управління ними. 19. Страхова діяльність. 20. Зобов’язання. 21. Інвестиції. 22. Деривативи та подібні зобов’язання. 23. Достатність капіталу і платоспроможність. 24. Посередники. 25. Захист клієнтів. 26. Інформація, розкриття інформації і прозорість по відношенню до ринку. 27. Шахрайство. 28. Запобігання легалізації (відмивання) коштів, набутих злочинним шляхом і фінансування тероризму.

Проаналізовано також наступні документи: (а) Концепцію  розвитку страхового ринку України до 2010 р.; (б) Стратегічні напрямки діяльності Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на період до 2008 р. (в) Методичні вказівки з інспектування банків „Система оцінки ризиків”, схвалених Постановою Правління Національного банку України від 15.03.2004 № 104.

З урахуванням цього формулюються основні пропозиції щодо шляхів вдосконалення державного регулювання ризиків, що виникають на ринках фінансових послуг та страхової діяльності взагалі, що базуються на дослідженні світового досвіду:

1. Впровадження системи попереджувального (пруденційного) регулювання, заснованого на врахуванні ризиків та впровадження заходів для їх нейтралізації.

2. Створення попереджувального регулювання при здійсненні поточної діяльності.

3. Запровадження прозорих стандартів корпоративного управління страховою компанією.

4. Забезпечення ринку страхових послуг висококваліфікованими кадрами.

            5. Інформаційний аспект.

            У розділі 2 „Правове регулювання окремих видів страхування на ринках фінансових послуг” міститься аналіз правового регулювання страхування деяких видів страхування на ринках фінансових послуг, що є найбільш характерними та показовими.

            Підрозділ 2.1. „Правове регулювання страхування експортних кредитів” обстоюється теза, що механізм страхування експортних кредитів потребує окремого правового регулювання. З урахуванням цього формулюються основні пропозиції по вдосконаленню правового режиму страхування ризиків, що виникають при кредитуванні експортних операцій, що ґрунтуються на дослідженні вітчизняного та світового досвіду:

1)     прийняти Закон „Про державну підтримку страхування та кредитування експорту”, що створить правову базу для ефективної державної підтримки експортера  на основі фінансових механізмів, визнаних Світовою організацією торгівлі та організації Економічного співробітництва та розвитку;

2)     створити національну державну страхову установу чи корпорацію розвитку експорту. Це дозволить втілювати державну підтримку експорту на двох рівнях: публічному - через компенсацію ставок страхових платежів і приватному - встановленням альтернативи приватним страховим установам;

3)     запровадити взаємний обмін інформацією між учасниками ринку, між учасниками ринку і органами виконавчої влади, а також, по-можливості, долучитись до міжнародних інформаційних систем;

4)     створенню додаткових фондів страхових гарантій шляхом надання пріоритету страховим компаніям, що створили ці фонди, при визначенні страхових установ, що страхують фінансові ризики держави і обов’язковому страхуванні;

5)     Забезпечити виділення коштів в Державному бюджеті України для фінансування страхування експорту та створення національної страхової установи;

6)     Сприяти уніфікації правил страхування експортних кредитів та запровадження міжнародних стандартів обліку і фінансової звітності;

7)     Запровадити стимулюючу податкову політику для концентрації та підвищення конкуренції на ринку страхування експортних кредитів.

Підрозділ 2.2.  „Правове регулювання страхування валютних ризиків в Україні” розглядає особливості виникнення, функціонування та зміст страхування валютного ризику, як окремого специфічного ризику, що притаманний не лише ринку фінансових послуг. Таким чином цей інститут носить міжгалузевий характер.

На думку автора, не слід відносити до валютного ризику ризик неплатоспроможності, банкрутства, політичні тощо, що відносяться до експортних ризиків.

Пропонується для оцінки валютного ризику застосовувати для оцінки валютного ризику при страхуванні та для нагляду за дотриманням нормативних показників у страховій діяльності застосовувати розроблені Базельським комітетом з питань регулювання діяльності банків та розроблену на підставі неї Методичні вказівки з інспектування банків „Система оцінки ризиків”, схвалених Постановою Правління Національного банку України від 15.03.2004 № 104. Останні є методологічним документом, на підставі якого здійснює нагляд Національний банк України.

Під валютним ризиком автор пропонує розуміти суб’єктивно-об’єктивну обумовлену категорію, що характеризується ймовірністю настання негативних наслідків для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання курсів іноземних валют та цін на банківські метали;

Валютний ризик – є самостійним елементом в класифікаційній системі ризиків на ринках фінансових послуг.

В свою чергу він складається з декількох складових, а саме: (а) ризик трансакції; (б) ризик перерахування з однієї валюти в іншу (трансляційний ризик); (в) економічний валютний ризик.

До того ж, валютний ризик також має якісні і кількісні характеристики розглянуті докладно у розділі 1.3, що підтверджує правильність та  доцільність застосування системного підходу до класифікації застосованого вище.

Система страхування валютних ризиків за своєю специфікою правового регулювання тяжіє до приватного регулювання. Це обумовлюється відкритістю світового валютного ринку, неможливістю закритого публічного регулювання в рамках однієї правової системи та режимом вільного курсоутворення. 

Підрозділ 2.3. „Правове регулювання страхування фінансових ризиків сільгоспвиробників в Україні” містить порівняльно-правовий аналіз страхування ризиків, що виникають на ринку аграрного виробництва.

Зокрема, розглядається механізм кредитування сільгоспвиробників під заставу врожаю з обов’язковим страхуванням та призначенням банку вигодонабувачем. Наголошується, що даний механізм носить схемний характер та не відповідає інтересам аграріїв та фінансових установ. В разі загального неврожаю кредитор часто не може отримати відшкодування збитків. Однією з причин є не передбачення в договорах страхування причинно-наслідкового зв’язку.

Факт існування на аграрному ринку України різноманітних непрямих механізмів страхування фактично фінансових ризиків обумовлюється наступними причинами:

1) Відсутність продуманого державного регулювання страхування ризиків сільгоспвиробників;

2) Обов’язковість страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності унеможливлює більш раціональне страхування фінансового ризику сільгоспвиробником через недоцільність подвійного страхування.

В результаті можна прийти до висновку, що правове регулювання страхування фінансових ризиків сільгоспвиробників фактично потребує вдосконалення аналогічного запропонованому для страхування експортних кредитів, а саме:

1) Створення національної державної страхової установи;

2) Впровадження Уніфікованих (типових) правил страхування сільськогосподарських кредитів і надання пільг для агропромислового комплексу;

3) Забезпечення додаткових гарантій та капіталізації шляхом сприяння створенню страхових фондів та пулів з страхування фінансових ризиків сільгоспвиробників.

 Підрозділ 2.4.  „Правове регулювання страхування фінансових ризиків інвесторів в Україні”  розглядаються особливості страхування ризиків пов’язаних з інвестиційною діяльністю.

Наголошується на стійкій тенденції зростання обсягів інвестування, особливо страхування лізингових та іпотечних операцій. Проаналізовано механізм страхування лізингових операцій, проблеми які виникають в практиці страхування останніх, судову практику та шляхи вдосконалення правового регулювання страхової діяльності в цій галузі.

Вказано, що для страхування  фінансових ризиків інвестора слід: (а) розробити уніфіковані правила страхування інвестиційних ризиків; (б) створити Бюро кредитних і страхових історій, де зокрема збирати інформацію щодо страхування інвестиційних кредитів і учасників цих ринків; (в) відмінити обов’язковість страхування деяких інвестиційних ризиків і заохочувати добровільне страхування таких ризиків. 

Ці заходи дозволять удосконалити правове регулювання страхування фінансових ризиків інвестора та забезпечити захист його інтересів приватноправовими заходами.

Підрозділ 2.5.  „Правове регулювання страхування банківських ризиків в Україні” розпочинається з загального огляду розвитку та взаємодії банківського та страхового ринку фінансових послуг. Зазначаються  1. На сьогодні можна виділити щонайменше чотири аспекти співробітництва банківських і страхових установ: (а) банки, як клієнти страхових компаній, що страхують власні фінансові ризики; (б) банки-страховики (BankAssurance) особливий вид співпраці банків і страхових компаній, що проявляється в об’єднанні функцій цих установ; (в) банки в ролі консультантів страхових компаній в фінансових питаннях; (г) банківські установи як ініціатори страхування фінансових ризиків своїх клієнтів.

2. Серед ризиків, що страхують банківські установи можна умовно виділити такі дві великі групи: (а) страхування внутрішніх ризиків; (б) страхування зовнішніх ризиків.

3. Під внутрішніми фінансовими ризиками банку можна виділити: (а) кредитний ризик; (б) ризик зміни процентної ставки; (в) ринковий ризик; (г) валютний ризик; (д)операційно-технологічний ризик; (е) ризик репутації; (ж) юридичний ризик; (з) стратегічний ризик [94]; (і) ризик надмірного регулювання та зміни корпоративного управління [199]; (к) ризик ліквідності.

            4. До зовнішніх фінансових ризиків банківської установи відносять страхування: (а) комерційних кредитів; (б) споживчих кредитів; (в) експортних кредитів; (г) страхування від втрати прибутку; (д) ризиків, пов’язаних з використанням пластикових карток; (е) гарантійне; (ж) комплексне страхування банківських інститутів (B.B.B. – Bankers Blanket Bond).